Дискурсивні слова турецького походження в текстах сучасних болгарських мас-медіа : Дискурсивные слова турецкого происхождения в текстах современных болгарских масс-медиа

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, визначено її актуальність для сучасного мовознавства та зв’язок із науковими програмами, сформульовано мету й завдання, визначено об’єкт, предмет і методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичну цінність роботи, наведено відомості про апробацію результатів дослідження та публікації з теми роботи, представлено структуру дисертації.

У першому розділі – «Дискурсивні слова в текстах мас-медіа» – обґрунтовано релевантність характеристик текстів сучасних болгарських друкованих засобів масової інформації для дослідження ДС.

У підрозділі 1.1 – «Сучасний болгарський мас-медійний текст: основні характеристики» – розглянуто особливості сучасних болгарських мас-медійних текстів, визначено вплив тенденції до демократизації на мову ЗМІ, описано місце турцизмів у сучасних болгарських мас-медійних текстах.

Специфіку текстів сучасних ЗМІ визначають екстралінгвістичні чинники, комунікативне спрямування тексту й особлива ситуація мовлення, що характеризується віддаленістю комунікантів та здебільшого односпрямованістю.

Події в Болгарії наприкінці 1989 р. (заміна суспільного устрою, формування демократичного суспільства, переоцінка своєї історії у зв’язку з розпадом тоталітаризму, плюралізм політичних сил, низка економічних реформ тощо) спричинили кардинальні зміни у всіх сферах суспільного життя – політичній, соціальній, економічній та ін., які швидко зафіксували засоби масової інформації. Послаблення цензури позначилося на структурі друкованих ЗМІ, внесло зміни в тематику, жанрові різновиди текстів, співвідношення між новинним і публіцистичним змістом інформації, способи контактування з аудиторією, мовну культуру, професійний рівень, моральні й ідейно-політичні позиції журналістів тощо.

Поряд із характеристиками, притаманними будь-якому тексту (цілісність, зв’язність, членованість, лінійність, інформаційність, завершеність), текстам засобів масової інформації властиві й специфічні риси, пов’язані насамперед зі змістом і формою викладу (формулювання заголовку, зміни у структурі текстів і висловлень, прийоми інформування, установлення контакту із читачем, суб’єктивність викладу). З метою встановлення тіснішого зв’язку з адресатом мас-медіа відмовилися від усталених комунікативних стратегій мови періоду тоталітаризму й утвердили новий стиль вираження, наближений до повсякденного розмовного мовлення. Мас-медійний текст, який повинен інформувати потенційних читачів про події у світі, недоступні для безпосереднього спостереження, начебто прирівнюється до побутового повідомлення, а змодельований таким повідомленням суб’єкт ототожнюється із читачем (Т. В. Радзієвська).

Посилення впливу живого народного мовлення на літературну мову, активне входження в неї деяких розмовних фонетичних, граматичних, лексичних, фразеологічних елементів і нестандартних для літературної мови явищ визначається як демократизація мови. Уживання лексем із різним стилістичним маркуванням – діалектизмів, жаргонізмів, сленгізмів, арготизмів, вульгаризмів, архаїзмів, історизмів, просторічних елементів – призводить до розхитування норми.

У болгарській мові значна кількість стилістично маркованих лексем запозичена з турецької мови. У текстах ЗМІ вибір турцизмів, замість питомих болгарських лексем, був свідомим і мав на меті створити зовнішній ефект за нестачі новин, привернути увагу та приголомшити читача. Уживання турцизмів може перетворити повідомлення про банальний факт чи очевидну вигадку на вражаючу сенсацію. Їх використання дає змогу зробити висловлення оригінальнішим, висловити емоційне, здебільшого негативне, ставлення до зображуваного.

Характерною особливістю актуалізації турцизмів є те, що цей процес відбувається тільки в текстах друкованих засобів масової інформації. У мові радіо та телебачення турцизми були й залишаються табу. Це пояснюється тим, що усне мовлення на радіо та телебаченні не лише містить інформативну складову, а й представляє особистість автора в безпосередньому звуковому образі та невербальній поведінці. У таких випадках уживання турцизмів не може проектуватися лише на об’єкт розповіді, воно водночас характеризує суб’єкт і сприймається як його особистісна сутність. Друкований же текст є начебто відмежованим від автора та сприймається лише як повідомлення, спрямоване на представлення об’єкта, про який розповідається (М. Стаменов).

У підрозділі 1.2 – «Дискурсивні слова турецького походження як об’єкт лінгвістичного дослідження» – подано характеристику групи ДС, систематизовано підходи до їх вивчення.

ДС доволі часто використовуються в розмовному мовленні, усній, непідготовленій спонтанній комунікації. У друкованих текстах ЗМІ вживання ДС є одним із проявів наслідування усного спілкування. Тому тексти друкованих засобів масової інформації є релевантними для дослідження ДС турецького походження.

У лінгвістиці висловлюються різні думки щодо природи ДС. Це пояснюється різною частиномовною приналежністю таких лексем та їх семантичною й функціональною багатозначністю. До ДС відносимо як неповнозначні, так і повнозначні лексеми, основною функцією яких є формування формально-граматичної та змістової зв’язності тексту, підсилення викладу додатковими значеннями з метою збагачення пропозиціонального змісту висловлень, які формують текст, надаючи йому комунікативної спрямованості.

На різних етапах розвитку мовознавчої науки існували різні підходи до дослідження слів, які зараз за функціональним критерієм відносять до дискурсивних. Довгий час перевага надавалася описові граматичних характеристик таких слів, їх імовірну семантику ігнорували та недооцінювали, вважаючи їх виключно засобами граматики. Результати такого опису ДС відображені в лексикографічних джерелах, де вони тлумачаться або за допомогою еквівалентів, або описово вказується, що вони вживаються для посилення, уточнення інформації тощо. Такі тлумачення не розкривають повністю семантики слів, не дають можливості зрозуміти, у чому полягає відмінність між словами, оскільки різні лексеми пояснюються за допомогою одних і тих самих слів або описів.

У нормативних граматиках ДС характеризуються з погляду належності їх до різних частин мови. Граматичне значення ДС не окреслюється чітко. Це пояснюється тим, що такі слова, з огляду на їх поліфункціональність, можуть легко набувати різних граматичних характеристик.

З розвитком нових підходів до вивчення мовних явищ у межах функціонального синтаксису, семантики, прагматики, когнітивістики й комунікативної лінгвістики уявлення про ДС розширилися. Змінилися критерії їх виокремлення, що призвело до збільшення їх кількості; з’явилися нові підходи до їх дослідження. Розвиток семантично орієнтованих підходів до вивчення ДС дав змогу описувати їх за зразками дослідження повнозначних слів.

Наше дослідження ДС базується на теоретичних засадах Московської семантичної школи, в основі яких лежить виокремлення функціонально-семантичного значення слова на підставі аналізу його контекстуального оточення.

Опис ДС складається з восьми частин, кожна з яких містить інформацію про різні характеристики лексеми: 1) слово та його фонетичні варіанти; 2) тлумачення слова в лексикографічних джерелах; 3) походження; 4) формулювання загального значення слова (інваріанта); 5) опис конкретних  значень слова на основі аналізу його прагматичних характеристик; 6) місце слова в комунікативній структурі висловлення; 7) місце слова у формальній структурі висловлення; 8) особливості сполучуваності з іншими словами.

Другий розділ – «Дискурсивні слова суб’єктивної оцінки» – присвячено дослідженню ДС, що виражають ставлення адресанта до інформації, представленої в пропозиціональному змісті висловлення.

У підрозділі 2.1 – «Дискурсивні слова впевненості» – проаналізовано турцизми, що позначають рівень упевненості автора в достовірності змісту висловлення (а́кийкат, а́ртък, аслъ́, ачи́кашкире, герче́к, е́вет, елбе́те, затъ́, зер, саи́, фарси́ та ін.). Вони використовуються з метою переконати реципієнта в об’єктивності поданої інформації, достовірності й істинності висловленого. Особливості цієї підгрупи розкриті на прикладі слів аслъ́ і зер, що активно вживаються в текстах сучасних болгарських мас-медіа. За допомогою аслъ́ і зер автор беззаперечно виражає свою впевненість у правдивості висловленого й погоджується з ним, указує на свій високий рівень поінформованості, який визначається тим, що він був або представляє себе як очевидця того, про що розповідає. Різним у функціонально-семантичному значенні суб’єктивної оцінки цих двох слів є те, що тільки аслъ́ може забезпечувати імпліцитну полеміку адресанта з реальним чи ймовірним адресатом, а лише зер має здатність уводити нову інформацію. Для аслъ́ і зер характерним є вживання в іронічних контекстах, особливо у випадках, коли автор формально погоджується з висловленим, проте фактично дотримується іншого погляду. Однак, на відміну від аслъ́, зер також може виражати згоду адресанта з висловленим.

Аслъ́ і зер посилюють емоційно-експресивне значення тексту, причому для аслъ́ властиво посилювати ствердження, особливо в контекстах із да, а для зер типовим є посилення заперечення, зокрема в сполученні з не, хич. Аслъ́ і зер використовуються в запитаннях, однак по-різному його формують: зер є запитальним словом, обов’язковим складником, за допомогою якого адресант може формувати запитання; аслъ́ не вживається у функції запитального слова, а служить елементом запитання, який указує на впевненість адресанта й передбачає позитивне розв’язання спрогнозованої ситуації. Аслъ́ вільно почуває себе як у наративному, так і в діалогічному тексті, зер характерне переважно для діалогу. І аслъ́, і зер можуть стосуватися як усієї інформації, так і певної її частини. Для зер характерна сполучуваність з іншими дискурсивними словами, зокрема з да, точно, де; зер може поєднуватися з нали або виступати його еквівалентом. Аслъ́ може вживатися в повторюваній позиції або редуплікуватися, для зер така здатність не притаманна. Однак, окрім вираження впевненості адресанта, зер може передавати й інші значення, зокрема емоційне ставлення автора до змісту висловлення; поєднувати дві частини складного висловлення, указуючи при цьому на причинові, наслідкові, уточнюючі зв’язки між його частинами.

У підрозділі 2.2 – «Дискурсивні слова невпевненості» – проаналізовано контекстуальне вживання ДС турецького походження, які позначають різний рівень невпевненості адресанта в змісті висловлення (а́джеба, ала́лем, ашикере́, бе́збели, бе́лким, га́либа, каби́л, са́нким, чу́нким та ін.). У підрозділі досліджуються слова а́джеба, бе́лким, са́нким і чу́нким, які, на відміну від інших названих лексем, активно використовуються в текстах сучасних болгарських мас-медіа. Спільним для а́джеба, бе́лким, са́нким і чу́нким є вираження припущення автора в найзагальнішому розумінні, проте конкретні контекстуальні вживання мають суттєві відмінності. А́джеба й бе́лким можуть вказувати на невпевненість автора у висловленому через імовірну перешкоду, яка заважає здійсненню Р; через відсутність мотивації для розуміння ситуації. Окрім того, а́джеба й бе́лким указують на зацікавленість автора ситуацією Р. Са́нким і чу́нким уводять коментар, пояснення, які свідчать, що адресант неналежним чином обізнаний, а тому невпевнений у правдивості висловлення. За допомогою слів са́нким і чу́нким автор може подавати чуже мовлення, наголошуючи при цьому на сумніві щодо достовірності інформації, отриманої від когось іншого. Са́нким і чу́нким можуть вводити висловлення, з якими автор рішуче незгодний.

Для кожного зі слів цієї підгрупи притаманна й специфічна семантика. Так, а́джеба виражає вагання адресанта між двома ймовірними реалізаціями однієї ситуації, вводить поширене аргументування припущення; бе́лким реалізує своє функціональне значення за обов’язкової наявності двох пропозицій у висловленні, співвідношення яких формує значення; са́нким акцентує увагу на важливому для автора елементі; чу́нким підкреслює сумніви щодо того, чи адресат правильно зрозумів адресанта. Усі ці слова можуть уживатися в прямих або непрямих запитальних висловленнях, надаючи їм додаткових відтінків незадоволення, здивування, обурення. Проте лише а́джеба й чу́нким трапляються в риторичних запитаннях. Кожне  із цих слів може використовуватися поряд із дали, нали або заміняти  їх, надаючи запитанням додаткових відтінків. Місце а́джеба, бе́лким, са́нким і чу́нким у висловленні вільне. Для а́джеба типовим виявилося сполучення з дієсловами обяснявам, разбирам, питам, дискурсивними словами бре, абе.

Підрозділ 2.3 – «Дискурсивні слова заперечення» – присвячено опису ДС турецького походження, які вказують на заперечення адресантом пропозиціонального змісту висловлення (бесе́нда, ди́ла, ду́ки, йок, ки, о́лмадъ, сакъ́н, хич та ін.). У текстах сучасних ЗМІ простежується активне вживання йок, сакъ́н і хич. Сакъ́н і хич указують на категоричне заперечення автором викладеного, однозначну незгоду з ним; можуть уживатися для привернення уваги реципієнта, вказівки, як діяти не треба. Йок і хич спростовують зміст висловлення, виражають байдужість у ставленні до чогось чи когось. Лише йок може вказувати на нестачу чи невелику кількість чогось, свідчити, що очікування адресанта не здійснилися, заміняти розгорнуту заперечну частину висловлення й таким чином надавати текстові динамізму. Тільки сакъ́н може виражати застереження, обурення. Лише хич може пом’якшувати різкість висловлення; непрямо виражати категоричну незгоду.

Йок, сакъ́н і хич можуть уживатися із заперечною часткою не. У таких випадках ДС посилюють її значення, тобто є інтенсифікаторами не. До того ж хич дуже рідко використовується без не, винятком є випадки, коли хич сполучається із прийменником без або дієсловом няма. Йок і сакъ́н можуть як входити до складу висловлення, так і формувати окреме висловлення. Хич уживається тільки в контексті. Сакъ́н є єдиним зі слів цієї підгрупи, яке може утворювати сполучення з іменниками чи займенниками за допомогою прийменників от, с. Щодо сполучуваності з іншими лексемами, то варто відзначити, що типовими для йок є поєднання з іменниками проблем, късмет, дискурсивними словами сакън, сиктир, аман, байгън; для сакъ́н – з дискурсивними словами недей, а, ай, фразеологізмом аман-заман; для хич – з дієсловами харесвам, падам, сталими висловами не ми пука, не ме е еня, якісно-означальними прислівниками, наприклад, лесно, хубаво та ін. (не тільки у вихідній формі, а й у вищому чи найвищому ступені порівняння), дейктичними словами толкова, тъй, дискурсивними словами дори, даже.

У підрозділі 2.4 – «Дискурсивні слова байдужості» – досліджено слова, що виражають байдужість адресанта до змісту тексту. Показниками байдужості в болгарській мові є лексеми турецького походження гьо́а, даахи, исте́р-истиме́з, не́йсе, пе́келя та ін. У мові болгарських мас-медіа найактивніше вживається слово не́йсе. Байдужість до змісту висловлення може бути спричинена тим, що автор, не бажаючи сперечатися, імпліцитно погоджується із ситуацією Р, хоча вона суперечить його поглядам, думкам або очікуванням. Не́йсе може вказувати на зміну ставлення адресанта до перебігу подій: раніше він прагнув більшого, а зараз задовольняється тим, що є. За допомогою не́йсе автор указує, що має підстави бути байдужим до ситуації Р, оскільки вона вже неважлива для подальшого розвитку подій. Не́йсе вказує на завершення висловлення, маркує перехід до подальшого викладу чи до узагальнення, підсумовування, припиняє обговорення другорядної теми, позначає поступову зміну поглядів адресанта. ДС байдужості є характерними для умов, коли автор не хоче втручатися в перебіг подій, незважаючи на те, що має підстави змінити його. Не́йсе вживається тільки в контексті й виражає ставлення автора до змісту всього висловлення. Для не́йсе характерною є сполучуваність з ама, но.

У підрозділі 2.5 – «Дискурсивні слова бажаності» – охарактеризовано засоби вираження бажаності для адресанта того, про що йдеться у висловленні. До слів, що можуть її передавати, належать турцизми е́нджеми, ке́шки, хани-я. З них у текстах сучасних болгарських мас-медіа вживається тільки ке́шки, в основі функціональної семантики якого лежать значення бажаності, імовірності та шкодування. Бажаність за допомогою ке́шки виражається тоді, коли адресант дуже хоче, щоб Р здійснилося, хоча сам жодним чином не може вплинути на це, оскільки він або зовсім не причетний до ситуації Р, або вона є вже давно минулою подією, результати якої змінити неможливо. Бажаність здійснення Р автор мотивує важливим значенням Р для подальшого перебігу подій. Імовірність, яку передає ке́шки, спричинена невпевненістю адресанта в здійсненні Р, оскільки в більшості випадків реалізація Р є неможливою. За допомогою ке́шки автор може виражати незадоволення результатом своїх дій чи дій суб’єкта висловлення і шкодувати з цього приводу.

У третьому розділі – «Дискурсивні слова емоційної оцінки» – висвітлено особливості функціонування ДС турецького походження, які виражають емоційний стан адресанта.

Підрозділ 3.1 – «Дискурсивні слова, пов’язані з позитивними емоціями» – присвячено аналізові турцизмів а́ферим, а́школсун, е́вала й ма́шала, які виражають захоплення автора тим, про що йдеться у тексті. Ці слова можна вважати абсолютними синонімами, бо вони рівнозначні за змістом і характеризуються однаковими функціонально-семантичними ознаками, емоційно-експресивним забарвленням, місцем у формальній структурі висловлення, сполучуваністю. В основі лексем а́ферим, а́школсун, е́вала, ма́шала лежить суб’єктивна емоційна реакція адресанта на щось винятково хороше, позитивне, що значно перевершує загальний рівень, норму чи власні можливості, спроможність адресанта та викликає в нього захоплення. Захоплення автора обґрунтоване і є реакцією на результат чи наслідок діяльності суб’єкта інформації. Проте в текстах сучасних мас-медіа, особливо політичного спрямування, спостерігається тенденція вживання цих слів в іронічних контекстах для вираження глузування з особи чи її діяльності. Спільним для а́ферим, а́школсун, е́вала, ма́шала є вживання разом зі звертанням до особи, про яку йдеться в тексті. Звертання може бути як пряме, виражене власною або загальною назвою в кличному відмінку, так і непряме, виражене третьою особою однини чи множини. Однак у проаналізованих нами контекстах з а́школсун, на відміну від а́ферим, е́вала, ма́шала, звертанням ніколи не виступає власне ім’я чи прізвище, а тільки загальна назва.

А́ферим і ма́шала часто вживаються в контекстах зі словом похвала, а́школсун і е́вала – зі словом поклон. А́школсун і е́вала можуть розширювати своє функціонально-семантичне значення завдяки сполученню з дискурсивними словами бре, бе, браво. А́ферим, а́школсун і е́вала використовуються в сполученні з дієсловом кажа/ казвам. А́ферим і е́вала входять до складу фразеологізмів казвам аферим і правя евала, що свідчить про їх усталеність у болгарській мові.

У підрозділі 3.2 – «Дискурсивні слова, пов’язані з негативними емоціями» – досліджено лексеми ама́н, байгъ́н, сикти́р, я́дец і язъ́к, які разом із турцизмами ала́сверсин, анасънъ́, безе́р, ивъ́х, и́жени, кафа́, хайрола об’єднує в одну групу можливість проявляти емоційну реакцію на щось неприємне. Синоніми ама́н, байгъ́н і сикти́р надають градуальних емоційно-експресивних відтінків значенням: від меншого емоційного ступеня забарвлення (ама́н) до середнього (байгъ́н) і найвищого (сикти́р). Лексеми вказують на різні за характером негативні емоції: ама́н і байгъ́н є виразниками різного ступеня роздратування й обурення, сикти́р – злості. Негативні емоції різняться й за способом протікання. Ама́н, байгъ́н, сикти́р уживаються у випадках, коли дія відбувається постійно, безперервно або багаторазово повторюється. На відміну від байгъ́н і сикти́р, ама́н виражає послідовний ланцюг різних неприємностей або одночасну наявність кількох подразників. Негативна емоція, на яку вказують ама́н, байгъ́н і сикти́р, може бути спричинена відповідними діями людей, їх діяльністю чи висловленнями; зовнішніми обставинами, подіями тощо; для байгъ́н до цього переліку додається ще й нецікавість, недоречність справ, недосяжність бажань, мрій, нечесність і несправедливість у діях, складнощі при реалізації задуманого; а для сикти́р – невідповідність запланованої дії з її результатом, категорична незгода з попереднім висловленням. Байгъ́н – єдине ДС, яке вживається для вираження неприємних емоцій, пов’язаних з уживанням їжі. Також байгъ́н є єдиним серед цих трьох слів, яке може вживатися в контексті слів міри ознаки, що вказують на невідповідність нормі.

Ама́н, байгъ́н і сикти́р можуть використовуватися в складі висловлення або як окреме висловлення. Ама́н, байгъ́н і сикти́р функціонують самостійно або в поєднанні з прийменниками от, с, дискурсивними словами уф, ей, ай, бре, бе, я, хайде, кафа, вече, одне з одним. У випадку інверсії для підсилення емоційно-експресивного забарвлення висловлення ама́н може поєднуватися з прийменником на. ДС ама́н, байгъ́н, сикти́р є мовними засобами вираження імпліцитної агресії.

За допомогою я́дец виражається розчарування, а язъ́к – жаль. Ці емоції спричинені наслідками події, дії, явища тощо. Розчарування наступає тому, що Р відбувається не так, як цього хоче адресант. Жаль, виражений за допомогою язъ́к, може бути спричинений марно докладеними зусиллями, прогаяним часом, невиправданими очікуваннями, неможливістю здійснення чогось та ін. Часто до функціонально-семантичного значення я́дец і язъ́к додаються відтінки обурення, відчаю, розчарування (для язъ́к) і жалю (для я́дец).

Я́дец і язъ́к можуть уживатися поза висловленням або входити до його складу. Для я́дец властиве тільки самостійне вживання. Для язъ́к характерною є сполучуваність з дискурсивними словами ама, тю/ тюх, цък, да бе, ех, можливість входити до складу фразеологізмів язъ́к за барута, язъ́к за сапуна.

Четвертий розділ – «Дискурсивні слова міри ознаки» – присвячено дослідженню турцизмів, що вказують на міру ознаки.

У підрозділі 4.1 – «Дискурсивні слова інтенсифікації» – розглянуто інтенсифікатори, які здатні впливати на міру вираження ознаки, якості, властивості об’єктів чи суб’єктів. Зміну інтенсивності в семантиці слів у лінгвістичних дослідженнях представляють у вигляді шкали: недосягання норми, норма, перевищення норми. ДС у мові лише фіксують відхилення від норми в той чи інший бік. Показниками перевищення норми різної міри інтенсивності є болджа́, гич-гиде́, годжа́, хепидже́ та ін., що вказують на незначне її перевищення; бая́, възлъда́н, коджа́, чок, шу́кадар та ін. – значне; бирала́й, бол, гае́т, ха́йле та ін. – дуже значне; бюз-бютюн, дибидю́с, дип, хепте́н та ін. – надзвичайно велике. На недосягання норми вказують бете́р, бирка́ч, ява́ш та ін. – трішки менше за норму, ба́рем, бира́з, екси́к, мат та ін. – мало, хъкъдък- мъкъдък – дуже мало, гюджуле, зор-зоруна́, зо́рле-йо́рле, зо́рлем, чат-пат та ін. – надзвичайно мало. У текстах сучасних болгарських ЗМІ активно вживаються ба́рем, бая́ і хепте́н. За шкалою інтенсивності ба́рем є показником недосягання норми, а бая́ й хепте́н – перевищення норми. У структурі функціонально-семантичного значення ба́рем виокремлюються компоненти з градаційними відношеннями: небагато (менше бажаного, але не зовсім мало), мало (менше, ніж хотів адресант), менше, ніж мало, зовсім мало. Ба́рем указує на незначну ймовірність настання ситуації, вживається для виокремлення адресанта, адресата, суб’єкта висловлення, просторових і часових показників. Ба́рем може використовуватися й у інших значеннях, які не мають відношення до інтенсифікації: указувати на допустовість, сподівання, доповнення, обмеження, припущення, протиставлення, ототожнення; наслідок чи результат дії, її несвоєчасність; наголошувати на застереженні, вимозі. Бая́ й хепте́н належать до інтенсифікаторів, які маркують перевищення норми. Спільним для них є наголошення на високому ступені прояву ознаки, який значно перевищує загальний рівень або позначає абсолютний її вияв. Різнить їх те, що тільки бая́ може характеризувати небажану негативну властивість та недостатність, а також указувати на значну кількість без її конкретизації. Лише хепте́н відображає зміну інтенсивності станів, властивостей, процесів. Крім того, хепте́н виокремлює щось конкретне із усього загалу або одну домінуючу характеристику суб’єкта чи об’єкта, таким чином набуваючи ознак квантифікатора.

ДС-інтенсифікатори в сполученні із прикметниками роблять виразнішим оцінне значення цих прикметників.

У підрозділі 4.2 – «Дискурсивні слова квантифікації» – проаналізовано властивості ДС квантифікації (а́нджак, баба́м, баш, ра́згеле, тама́н, текми́л, хе́ле та ін.). У мові сучасних болгарських мас-медіа активно вживаються а́нджак, баш, тама́н і хе́ле. Описуючи здебільшого подібні ситуації, вони виокремлюють у них щось одне, притаманне їм усім; конкретизують просторово-часові характеристики ситуації висловлення; посилюють значення дейктичних слів. Тільки тама́н у сполученні з дейксисом набуває значення приблизності. Відмінності між словами цієї підгрупи полягають у тому, що а́нджак виокремлює особу, до якої звертається адресант; хе́ле – видове поняття з родового; баш підкреслює те, із чим жодним чином не може погодитися адресант; тама́н указує на співучасника суб’єкта висловлення. А́нджак і хе́ле можуть підкреслювати результат дії, висновок. А́нджак і баш зазвичай підтверджують думку, припущення автора стосовно розвитку ситуації Р, а також указують на ідентичність двох чи кількох ознак, станів.

А́нджак, баш, тама́н, хе́ле стосуються як висловлення загалом, так і певної його частини. Тільки а́нджак (часто) і тама́н (рідко) можуть формувати окреме висловлення, баш і хе́ле такої властивості не мають. Кожне із чотирьох слів може займати вільну позицію в структурі висловлення. Зміна місця ДС впливає на значення контексту. А́нджак, тама́н і хе́ле можуть займати у висловленні повторювану позицію. Іноді, щоб привернути увагу адресата до виокремленого, у висловленнях зі словом тама́н використовується парцеляція. А́нджак і баш можуть дублюватися відповідниками слов’янського походження точно й именно. Для баш і тама́н частим є сполучення один із одним, із дієсловами казвам (для баш), мисля (для тама́н). Для баш і а́нджак можливе вживання разом із дискурсивними словами де, бе, зер (для а́нджак), така, като, пък (для баш). Тама́н – єдине слово із цієї групи, яке формує основу сталого виразу тама́н ми е. Лише баш може переходити в інші частини мови, зокрема, функціонувати як прикметник.

П’ятий розділ – «Релятивні дискурсивні слова» – присвячено ДС, які беруть активну участь у формуванні релятивних зв’язків між різними складовими висловлення, окремими висловленнями та частинами тексту. Ці слова співвідносять два чи більше слова, словосполучення або дві чи більше частини висловлення на основі різних видів відношень між ними: поєднувальних (бараба́р, нерде́, хем та ін.), протиставних (али́, а́ма́, ами́, веля́ким, и́ллем та ін.), розділових (герек…герек, ким…ким, я…я), уточнюючих (ве́лхасъл, деме́к, ла́фса, сюзгелишир та ін.), причинових (дип че, е́нджеми, зе́ре́(м), ма́дем, хазъ́р та ін.), умовних (егер, мака́р, осу́м та ін.), допустових (ди́лки), порівняльних (а́ки, гиби́, ту́тки та ін.), темпоральних (анда́нсонра, илля веляким, ойлейсе, осе́, сононда́н та ін.). У текстах сучасних болгарських мас-медіа вживаються лише ДС, що представляють групу поєднання й уточнення.

У підрозділі 5.1 – «Дискурсивні слова поєднання» – проаналізовано лексеми бараба́р, не́рде й хем, за допомогою яких встановлюються зв’язки між окремими словами, частинами висловлення, власне висловленнями й більшими складовими тексту. Проте поєднання, яке вони забезпечують, є різним. Так, бараба́р сполучає тільки однорідні слова, що виконують однакову функцію. Це можуть бути рівноправні суб’єкти або суб’єкти, задіяні у виконанні одного завдання. Дуже часто бараба́р виокремлює видове поняття з родового, складові частини чогось, конкретизує вміст об’єкта. Іноді бараба́р може виокремлювати керівника групи. Таким чином, бараба́р додає слова, які доповнюють значення висловлення, роблять його змістовно повнішим і переконливішим. Для не́рде й хем характерним є те, що вони можуть поєднувати між собою слова, частини висловлення або окремі висловлення (не́рде нечасто), які за інших умов не поєднуються, оскільки є несумісними через різні характеристики об’єктів, суб’єктів, ситуацій, подій, явищ тощо, які порівнюються, їхнє різне функціональне призначення. У таких випадках вони повторюються. Функціонально-семантичне значення хем є значно ширшим за значення не́рде: хем може вказувати на одночасність перебігу подій, подеколи наголошуючи на нетиповості такого перебігу; указувати на подібність того, що зіставляється, на почерговість описуваних явищ; відображати вагання адресанта й можливість вибору.

Не́рде й хем можуть функціонувати в одиничній позиції. Одиничне не́рде виступає відповідником болгарського слова де. В окремих випадках не́рде може вказувати на приблизність. Неповторюване хем може вказувати на здивування адресанта, уводити пояснення адресанта стосовно реалізації Р, виокремлювати щось, конкретизувати, уточнювати, протиставляти, виражати бажання й наполягання автора.

У підрозділі 5.2 – «Дискурсивні слова уточнення» – досліджено функціональну семантику лексеми деме́к. Уточнення, виражене деме́к, може бути коротким, представленим одним словом чи словосполученням, або розширеним і в такій ситуації набувати вигляду пояснення. У першому випадку деме́к розкриває значення слова через синонімічну лексему або конкретизує значення дейксису. У другому випадку деме́к уводить висловлення, яке розкриває причину дії, її мету й передумови; конкретизує її серед інших дій, проводить паралель з іншими діями; підсумовує й узагальнює, а також пояснює значення метафоричного вислову чи прислів’я.

ВИСНОВКИ

У зв’язку з радикальними змінами політичного устрою в Болгарії, які розпочалися наприкінці 1989 р., суттєві перетворення відбулися в засобах масової інформації. У прагненні відійти від публіцистичних шаблонів, штучних зразків побудови тексту, зарегламентованості виражальних засобів, притаманних ЗМІ доби тоталітаризму, мас-медіа швидко демократизувалися. Одним із проявів цього процесу став вільний вибір мовностильових засобів, вільна побудова тексту. У мові ЗМІ почали широко використовувати невластиві літературній мові елементи з виразним стилістичним забарвленням: діалектизми, просторічні форми, жаргонізми, сленгізми, вульгаризми тощо. У болгарській мові значна кількість стилістично маркованих лексем є запозиченнями з турецької мови. Протягом століть вони активно функціонували в розмовному мовленні, але практично не вживалися в офіційних сферах. З кінця 1989 р. турцизми почали широко використовуватися в болгарських поліінформативних друкованих виданнях. Уживання турцизмів призводить до зниження стилю викладу й має на меті за допомогою лексичних засобів наблизити інформацію до читачів, зробити її доступнішою й легшою для сприйняття. Турцизми надають мові мас-медіа неофіційності, безпосередності, максимально наближують її до повсякденного розмовного дискурсу. Обов’язковими елементами розмовного мовлення, усної, непідготовленої спонтанної комунікації є дискурсивні слова. Одним із результатів тенденції наслідування особливостей усного спілкування є вживання ДС у друкованих текстах ЗМІ.

У результаті здійсненого дослідження встановлено, що в болгарській мові достатньо широко представлені ДС турецького походження.  Запозичення ДС з однієї мови в іншу можливе за умови активних і тривалих мовних контактів у ситуації білінгвізму. Така ситуація довгий час (упродовж 500 років) існувала на болгарській мовній території. Суцільна вибірка з лексикографічних джерел показала, що загалом у болгарській мові зафіксовано понад 400 дискурсивних слів турецького походження. Вони є семантично, синтаксично й комунікативно активними словами, які, взаємодіючи з іншими словами, формують значення висловлення. Дослідження показало, що більшість ДС турецького походження мають фонетичні варіанти (наприклад, а́джеба, а́джаба, а́джиба, а́жеба, а́жаба), що свідчить про їхнє тривале функціонування в розмовному мовленні в різних діалектах.

У роботі проаналізовано ДС, запозичені з турецької мови, що активно вживаються в сучасному болгарському мас-медійному тексті. На підставі аналізу функціонально-семантичних характеристик ДС турецького походження, що вживаються в мас-медійних текстах, виділено чотири групи ДС: ДС суб’єктивної оцінки, ДС емоційної оцінки, ДС міри ознаки й релятивні ДС.

ДС суб’єктивної оцінки виражають ставлення адресанта до переданої інформації, допомагають адресату адекватно зрозуміти основний зміст повідомлення та сформувати власну думку. Серед ДС суб’єктивної оцінки виокремлено п’ять підгруп: ДС упевненості, невпевненості, заперечення, байдужості й бажаності. ДС упевненості (аслъ́ і зер) уживаються з метою переконати реципієнта в об’єктивності поданої інформації, сприяють вираженню достовірності й істинності висловленого, указують на впевненість адресанта у висловленому і його високий рівень поінформованості. Основною ознакою ДС невпевненості є сумніви автора в достовірності змісту висловлення (а́джеба, бе́лким, са́нким, чу́нким), спричинені існуванням імовірної перешкоди здійснення Р, відсутністю мотивації для розуміння ситуації (а́джеба й бе́лким); можливістю вибору адресанта з-поміж двох імовірних реалізацій однієї ситуації (а́джеба, бе́лким), невпевненістю адресанта в тому, що адресат його правильно зрозумів (чу́нким), у підкресленні виокремленого елемента сукупності (са́нким). ДС заперечення вказують на категоричне заперечення або незгоду адресанта з висловленим (йок, сакъ́н, хич), на нестачу чи невелику кількість чогось, заміняють розгорнуту частину висловлення із запереченням, таким чином надаючи текстові динамізму (йок), пом’якшують різкість висловлення, виражають імпліцитну непряму незгоду (хич), застереження (сакъ́н). Байдужість адресанта до змісту висловлення (не́йсе) спричинена його суб’єктивним небажанням сперечатися, що зумовлене неважливістю висловленого для подальшого розвитку подій. Не́йсе свідчить про закінчення висловлення, перехід до іншої теми чи до її узагальнення. Під час аналізу ДС ке́шки були виділені функціонально-семантичні значення бажаності, ймовірності та шкодування.

ДС емоційної оцінки вказують на емоційний стан адресанта, викликаний сприйняттям дійсності, ставленням до суб’єкта чи об’єкта висловлення. Серед ДС емоційної оцінки виділено дві підгрупи: пов’язані з позитивними емоціями й пов’язані з негативними емоціями. ДС, що виражають позитивні емоції (а́ферим, а́школсун, е́вала, ма́шала), пов’язані з захопленням адресанта чимось чи кимось. Вони є абсолютними синонімами, повністю рівнозначними й характеризуються тотожними функціонально-семантичними ознаками, емоційно-експресивним забарвленням, місцем у формальній структурі висловлення, сполучуваністю. ДС, пов’язані з негативними емоціями (ама́н, байгъ́н, сикти́р, я́дец і язъ́к), виражають реакцію автора на неприємні події, обставини тощо. Ама́н, байгъ́н і сикти́р  характеризуються синонімічними відношеннями з віддаленим ступенем близькості та наявністю градуальних емоційно-експресивних відтінків у значенні: від менш емоційно-експресивного ступеня забарвлення в ама́н до середнього в байгъ́н і найвищого в сикти́р. Розчарування, виражене я́дец, і жаль, виражений язъ́к, спричинені наслідками від події, дії, явища тощо.

Серед ДС міри ознаки, запозичених із турецької мови, виділено інтенсифікатори й квантифікатори. Інтенсифікатори (ба́рем, бая́ й хепте́н) виражають міру ознаки, якості, властивості об’єктів чи суб’єктів, яка або недосягає норми (ба́рем), або перевищує її (бая́ й хепте́н). ДС квантифікації (а́нджак, баш, тама́н і хе́ле) виокремлюють щось одне, притаманне всій сукупності: особу, до якої звертається автор (а́нджак), те, із чим жодним чином не може погодитися автор (баш), співучасника суб’єкта висловлення (тама́н), видове поняття з родового (хе́ле).

У текстах сучасних болгарських друкованих мас-медіа активно вживаються ДС, що позначають поєднання й уточнення. ДС поєднання (бараба́р, не́рде й хем) установлюють зв’язок між окремими словами, частинами висловлення, власне висловленнями й більшими складовими тексту. Деме́к виражає уточнення, представлене синонімічним словом або висловленням, яке розкриває причину попередньої дії, її мету й передумови; конкретизує її, проводить паралель з іншими діями; підсумовує й узагальнює, а іноді пояснює значення метафоричного вислову чи прислів’я.

ДС можуть займати різне місце у формально-граматичній структурі висловлення: частина з них уживається тільки в його складі (аслъ́, зер, а́джеба, бе́лким, са́нким, чу́нким, хич, ке́шки, ба́рем, бая́, хепте́н, баш, хе́ле, бараба́р, деме́к, не́рде, хем), інші можуть формувати окреме висловлення (йок, сакъ́н, не́йсе, а́ферим, а́школсун, е́вала, ма́шала, ама́н, байгъ́н, сикти́р, язъ́к, я́дец, а́нджак, тама́н).

Дослідження показало, що ДС мають різний характер сполучуваності. Одні з них можуть сполучатися з іншими елементами висловлення, інші такої здатності не мають. Сполучуваність ДС є індивідуальною й різноманітною, уніфікувати її неможливо. Своєрідність кожного ДС проявляється також у можливості їх редуплікації (аслъ́, йок, ама́н), сполучуваності з іншими ДС (а́нджак, баш, ама́н та ін.). У таких випадках вони посилюють значення інших слів й, відповідно, значення всього висловлення.

 Про адаптацію запозичених лексем у системі мови болгарської мови свідчить те, що частина проаналізованих ДС (ама́н, аслъ́, бараба́р, а́ферим, а́школсун, хем та ін.) входить до складу болгарських фразеологічних зворотів.

ДС турецького походження є елементами розмовного мовлення, які почали використовуватися в текстах болгарських ЗМІ внаслідок їх демократизації. Вони вживаються як засоби експресивізації мови та виражають різне емоційне ставлення автора до повідомлюваного. ДС турецького походження також можуть використовуватися для вираження іронії та вживатися як засіб, що формує мовну гру.

Уживання ДС у текстах сучасних болгарських мас-медіа дозволяє авторові реалізувати свій інтерпретаційний задум, вибудувати аргументований, логічний текст, виокремити найважливіше, сприяє полегшенню сприйняття та запам’ятовування тексту адресатом. ДС пом’якшують категоричність, наголошуючи на різносторонньому погляді на проблеми, ситуації, урахуванні адресантом різних обставин.