Структура і семантика деагентивних речень у сучасній чеській літературній мові

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету і завдання дисертаційної праці, розкрито положення про наукову новизну, методи, об’єкт і предмет дослідження, теоретичне і практичне значення результатів дослідження.

У першому розділі “Теоретичні засади семантико-синтаксичного моделювання речення” представлено основні поняття, пов’язані з формально-семантичною структурою речення і моделюванням синтаксичних одиниць, викладено засади сучасних лінгвістичних досліджень щодо агентивності/деагентивності синтаксичних конструкцій.

У дослідженнях із синтаксису останніх десятиріч наявна ідея про те, що синтаксис будь-якої мови – це впорядкований набір реченнєвих моделей та правил, прийнятих носіями мови, за якими вони утворюють окремі висловлення. Складовими частинами семантико-синтаксичної моделі речення є елементи, які мають дистинктивну функцію стосовно інших моделей. Йдеться про мінімальну, але водночас повну структуру, яка містить усі (й тільки ті) функціональні позиції, необхідні для того, щоб виникло граматично повноцінне речення, здатне бути комунікативною одиницею.

На вибір граматичної моделі впливає вибір того чи іншого предиката. Предикат указує на типи мінімальних моделей речення і є центральним компонентом валентної моделі, здатним імплікувати функціонально-синтаксичні позиції її компонентів. Цю його властивість прийнято називати валентним потенціалом. Предикат визначає кількісний склад залежних іменникових компонентів речення – комплементів – та їхні семантичні функції.

Побудова мінімальної моделі речення обов’язково пов’язана з розмежуванням валентних і невалентних позицій. Компоненти реченнєвої структури, зумовлені валентністю предиката, визначають як конститутивні. У межах конститутивних компонентів виділяємо обов’язкові й потенційні. До перших належать ті компоненти, реалізація яких у мовленні є обов’язковою, без яких неможливе граматично правильне, повноцінне речення.

Деякі валентні позиції у реченні можуть залишитися лексично нереалізованими, тобто потенційними. Потенційні позиції у реченні виявляються незаміщеними, якщо їхній зміст зрозумілий носієві мови і випливає з контексту або ситуації. Потенційні компоненти, хоча й імплікуються предикатом, у мовленні та в писемному тексті можуть бути реалізованими або нереалізованими.

Факультативні компоненти кількісно не обмежені і не пов’язані валентністю з предикатом. До них належать означення іменників та обставини місця і часу, які власне поширюють обов’язкові компоненти мінімальної реченнєвої структури.

Формально-синтаксична організація речення пов’язана з його семантико-синтаксичною будовою, оскільки формально-синтаксичні особливості речення зумовлено переважно його семантикою. Валентності на синтаксичному рівні дорівнює інтенція на рівні семантичному. Основні інтенційні типи мінімальних реченнєвих структур конституюються з дієслівної дії та партиципантів – учасників позамовної ситуації, які мають узагальнений характер агенса, носія дії чи стану, пацієнса, реципієнта, бенефіцієнта, каузатора тощо.

Речення тим або іншим чином відображають навколишню дійсність, із якою людина стикається у процесі пізнання. Певну реальну ситуацію, напр., “хтось (агенc, zedníci ) – робить так, щоб виникло (stavět) – щось (пацієнс, školka) можна відтворити кількома різними реченнями: Zedníci postavili školku ze dva roky. Školka byla postavena zedníky za dva roky. Školka se postavila za dva roky. Školku postavili za dva roky. Елімінація агенса залишає ситуацію тією самою, тобто інформативність речення зберігається.

Семантична структура наведених вище речень містить однакову пропозицію – спільне семантичне ядро, що є номінацією певної денотативної ситуації незалежно від усіх актуалізуючих моментів (модальності, часу, актуального членування тощо). Пропозиція реалізується у конкретних реченнях, які виникають унаслідок ієрархізації семантичної структури речення. Сутність цього явища полягає в тому, що в позиції підмета, крім агенса, можуть виступати й інші партиципанти, внаслідок чого виникають деагентивні речення, які відображають ту саму реальну ситуацію, що й агентивні, проте вони мають різні реченнєві зразки, напр.: Ředitel slíbil Petrovi odměnu. Odměna byla ředitelem slíbena Petrovi. Petr má od ředitele slíbenou odměnu тощо.

Питання, пов’язані з проблематикою ієрархізації семантичної структури речення і деагентизацією, термінологічно співвідносні з поняттями категорії дієслівного стану, активної і пасивної форми, неозначеності й узагальненості суб’єкта, безособовості. У цьому зв’язку для чеської та української лінгвістичних традицій властивий особливий інтерес до визначення понять активного і пасивного стану і до власне граматичного статусу категорії стану.

В українській лінгвістичній літературі, яка розвиває вчення О. Потебні про дієслово, прийнято вважати, що у формах стану відбиті різні взаємовідношення присудка до підмета і додатка. Але, як слушно зазначає В.М. Русанівський, твердження про тричленну структуру активних і пасивних конструкцій суперечить справжньому станові речей, оскільки в усіх слов’янських мовах поширеними є пасивні звороти, що складаються з двох компонентів, обов’язкових для збереження зрозумілості висловлення, напр., чеськ. obilí se mlátí, укр. дім будується, рос. урожай собирается.

Це дало підстави Б. Гавранеку стверджувати, що граматичну категорію стану вдається простежити там, де при тотожному змісті “змінено відношення дієслівної дії до суб’єкта або взагалі до конструкції речення”. Якщо агенс дії є суб’єктом дієслова-предиката, то, за Б. Гавранеком, перед нами активна синтаксична форма, активний стан, напр.: Šli jsme. Směje se mu. Якщо агенс не є суб’єктом дієслова-предиката, то у цьому випадку маємо пасивну синтаксичну форму, пасивний стан, напр.: Napřed se mlátí, potom se platí. Dům se staví.

Отже, не вираження джерела дії стає характерною ознакою пасива. У тому факті, що в пасиві зазвичай відсутній словесно виражений агенс, Б. Гавранек убачав близькість пасивних речень до активних неозначено-особових та узагальнено-особових конструкцій (Jak se do lesa volá, tak se z lesa ozývá. Říkají mu Josef).

В українському мовознавстві проблематика відношення дієслівної дії до суб’єкта і до конструкції цілого речення пов’язана не лише із категорією стану, але також із категорією персональності/імперсональності, неозначеністю та узагальненістю суб’єкта. У цьому зв’язку речення із агенсом, усуненим із центральної синтаксичної позиції підмета, дістають визначення як неозначено-особові, узагальнено-особові й безособові.

Виникнення та розвиток поняття деагентивності пов’язані з іменем М.Грепеля, який дійшов висновку, що конструкції із рефлексивною і дієприкметниково-пасивною формами, особові, безособові й неозначено-особові речення виявляються конкуруючими засобами вираження, вони частково взаємозамінні і частково взаємодоповнюючі. В деагентивності М.Грепль знаходить загальне, інваріантне значення цих конструкцій, оскільки в усіх аналізованих випадках агенс дії усунено із позиції граматичного підмета, тобто дія сприймається як безагентна.

Введення поняття деагентивності допомагає, на нашу думку, подолати труднощі, пов’язані з тим, що у згаданих синонімічних конструкціях фактично схрещено два різні за своїм характером критерії: 1) морфологічний – рефлексивність/нерефлексивність; 2) синтаксичний – особовість/безособовість (безсуб’єктність). Крім того, категорія деагентивності дозволяє об’єднати пасивні речення із неозначено-особовими та узагальнено-особовими конструкціями.

Ідея деагентивності знайшла своє втілення й у концепції нової Академічної граматики чеської мови, розробленої колективом провідних чеських лінгвістів: Фр.Данешом, К.Гаузенбласом, М.Грепелем, Р.Мразеком. В українському мовознавстві концепцію деагентивності в зіставно-типологічному аспекті на слов’янському матеріалі розробляв Й.Ф. Андерш.

У другому розділі “Диспозиційні типи деагентивних речень” проаналізовано загальний характер та особливості деагентивних речень, що виникли внаслідок трансформаційних перетворень агентивних конструкцій. Запропоновано авторську класифікацію мінімальних реченнєвих моделей, які є базовими для утворення деагентивних речень у сучасній чеській мові. Висвітлено структурні та семантичні особливості диспозиційних типів деагентивних конструкцій.

Агентивні й деагентивні речення співвідносяться як вихідні та похідні й пов’язані між собою трансформаційними зв’язками, за яких перші перетворюються на другі, напр.: Byli za svoji práci placeni (Kundera)← (Stát) jim za jejich práci platil. У рамках деагентивності агенс слід розуміти відносно широко: не лише як діяча у сполученні із акціональними дієсловами, але й як носія стану в сполученні з дієсловами стану (sedět, spát, umírat). Деагентизованими можуть ставати лише ті двоскладні речення, у позиції підмета яких виступають назви на позначення істот, їх сукупностей чи їхні формально-граматичні заступники (особові займенники): profesor, zpěvačka, policie, parlament, soud, trojice mužů тощо.

Враховуючи кількість і якість компонентів, усю сукупність деагентивних речень зводимо до 12 основних структурних моделей:

Snom – Vf refl demipass – Sdat; Snom – Vf refl demipass – Sdat – Adv; Vf imp refl – Sdat; Vf imp refl – Sdat – Adv; Snom – Vf refl pass; Vf imp refl – S (praep S)/Adv; Snom – Vf cop part.pass – Sinst; Vf imp cop -no/-to – S/praep S; (Snom → 0) – Vf pers non cop; Vf mít + part.pass.; Vf dostat + part.pass.; Vf nechat/dát + Inf.

Услід за Р. Мразеком, поділяємо деагентивні речення в семантичному плані на диспозиційні, які виражають схильність (диспозицію) суб’єкта до дії, напр.: Chtělo se mu spát (Hejcman) та на дійові (вони відтворюють саму дію як таку), напр.: Zkoušelo se dopoledne i odpoledne (Týd.).

У диспозиційних типах деагентивних конструкцій агенс виражено, як правило, у формі давального логічного суб’єкта, який у лінгвістичній літературі вважають справжнім еквівалентом підмета, напр.: Standa leží v posteli, aby se mu líp přemýšlelo (Čapek) ← Standa leží v posteli, aby (on) líp přemýšlel. Давальний логічного суб’єкта належить до морфологічних варіантів суб’єктної синтаксеми і є необхідним компонентом семантико-синтаксичної структури речення.

У чеській мові виділяємо 4 основні мінімальні реченнєві моделі диспозиційних деагентивних речень.

Реченнєва модель Snom – Vf refl demipass – Sdat лежить в основі речень, у яких агенс реалізований у позиції комплемента в давальному відмінку, а в центральній синтаксичній позиції підмета перебуває об’єкт сприйняття. Предикат у цих реченнях набуває рефлексивної дієслівної форми, напр.: Pořád se mi pak ten anděl vybavoval (Kundera). Zjevila se mi chatička v lese (Hrabal).

У чеській мові наявність давального логічного суб’єкта в реченнях цього типу є обов’язковою, на відміну від української, в якій він може і не бути реалізованим, напр.: Чулася в гомоні тяжка зимовая дума (Леся Українка).

Аналізована реченнєва модель є не дуже продуктивною у чеській мові. Утворені за нею речення найчастіше сформовано із пропозицій, в основі яких лежать предикати із семантикою сприйняття, уявлення, усвідомлення, відчування, пригадування тощо (hnusit se, vybavit se, jevit se, vyjevovat se, znelíbit, zprotivit).

У семантичному плані такі деагентивні речення є відмінними від відповідних вихідних конструкцій: логічний суб’єкт представлено у них як зовсім інактивний сприймач певної ситуації у своїй свідомості або оточуючій дійсності, тоді як у вихідному агентивному реченні цей партиципант представлено як такий, що здійснює активну дію (що до певної міри суперечить фактичній ситуації у денотаті), напр.: Jako můj domov, jenž se mi zprotivil (Kundera) ← Jako můj domov, jenž jsem si zprotivil.

Реченнєву модель Snom – Vf refl demipass – Sdat – Adv відрізняє від попередньої моделі наявність адвербіального комплемента, який виражено якісно-означальними прислівниками або їх функціональними еквівалентами: dobře, špatně, výbo ě, lehce, těžce, obtížně, s potěšením тощо. У чеській мові давальний логічного суб’єкта в цих реченнях, як правило, дістає енклітичного вираження, напр.: Jazyky se (mi) studovaly báječně. Kniha se (mi) psala výbo ě. Власне цим вони відрізняються від подібних українських конструкцій, у яких давальний логічного суб’єкта взагалі не може бути виражено, напр.: *Тексти (мені) писалися легко. *Вірші (нам) складалися важко. Аналізовані диспозиційні деагентивні речення повідомляють про певний психічний чи фізичний стан виконавця дії, оформлюваного компонентом Sdat, напр.: Petrovi se matematika studuje lehce (Slovník spisovné češtiny) ← Petr studuje matematiku lehce.

Реченнєва модель Vf imp refl – Sdat – Adv містить валентні позиції для логічного суб’єкта в давальному відмінку та адвербіального комплемента Adv, у ролі якого можуть виступати якісні прислівники dobře, špatně, snadno, příjemně, pohodlně, lépe, líp тощo, напр.: O New Yorku se mi vždycky dobře psalo (MF).

Хоча обидві залежні позиції в цій моделі є конститутивними, однак у певних мовленнєвих ситуаціях вони можуть не бути заміщеними. Давальний логічного суб’єкта можна завжди вербалізувати за допомогою іменників lidem, člověku, mně, všem тощо, напр.: Ono se to (lidem, člověku) lépe povídá (Morávek)

Якісно-означальний прислівник Adv може бути опущений в емоційно забарвлених висловленнях, у яких про якісну характеристику дії імпліцитно сигналізує семантика самого дієслова-предиката та інтонація, напр.: To se nám to jde, viď, to se nám to jde! (Čapek). Že se jim to píše! (Pecka).

Реченнєву модель Vf imp refl – Sdat відрізняє від попередньої відсутність у ній конститутивної позиції для якісно-означального прислівника, напр.: Říhá se mi (Viewegh). Komu se nelení, tomu se zelení (Slovník české frazeologie). Standovi se ulevilo (Čapek).

У чеській мові коло дієслів, здатних утворювати предикативне ядро аналізованих конструкцій, значно обмежене. Сюди належать лише дієслова із семантикою фізіологічного стану особи (snít, říhat, stýskat se). В українській мові лексична база предикатів, що утворюють подібні речення, є значно ширшою. Сюди, крім предикатів із семантикою фізіологічного стану особи, належать:

1.    дієслова активної фізичної дії: Тоні легко працювалося (Гончар);

2.    спрямованої дії (руху): Щось моїм ногам ніяк не йдеться (Леся Українка);

3.    процесів мислення: Сього Анхізу не бажалось (Котляревський).

Деагентивні диспозиційні речення позначають стан людської психіки і свідомості в найширшому сенсі. У семантичному плані вони значно відрізняються від відповідних агентивних структур: вони інформують не про фактичне здійснення тієї чи іншої дії, а швидше про певний психічний та фізичний стан людини, який спонукає її до виконання дії. Дієслова-предикати тут, як правило, не набувають форми майбутнього часу, оскільки спонтанну схильність до дії неможливо впевнено передбачити у майбутньому.

У третьому розділі “Дійові типи деагентивних речень” проаналізовано найчисельнішу групу чеських деагентивних конструкцій. До дійових деагентивних речень належать такі похідні синтаксичні структури, в яких на перший план виступає власне дія. Агентивний партиципант усувається із позиції підмета Snom, а його місце у структурах із перехідними дієсловами займає пацієнс. Унаслідок цього утворюються двоскладні деагентивні речення, напр.: Nad celou rotou se zavádí režim ká é roty (Kundera).

У неперехідних дієслів похідні деагентивні структури не передбачають синтаксичної позиції для підмета, внаслідок чого зформовано односкладні речення, напр.: Tady se vodou nikdy neplýtvalo (Hejcman). Tak v tomhle se teď v hlavním městě сhodí (Smoljak/Svěrák).

Дійові деагентивні речення, побудовані за реченнєвою моделлю Snom – Vf refl pass, мають два обов’язкові компоненти: субстантив у називному відмінку – означення формального діяча, тобто фактично об’єкта дії, та рефлексивну форму дієслова-предиката. Такі речення утворено від пропозицій із предикатом, що позначає активну дію, і партиципантом, що позначає субстанцію, на яку цю дію безпосередньо скеровано, напр.: Našlo se nejvhodnější místo (Kundera). Sopečný popel se nahází do igelitových pytlů a odveze do tová y (LN).

У сучасній чеській літературній мові рефлексивна форма дієслова-предиката не може сполучатися з агентивним орудним, який означає діяча. Це пояснюється тим, що вона виступає у реченнях, де діяч не індивідуальний, а загальний; тобто це діяч, який є нам зрозумілий, і тому, як правило, він не виражається. Цим аналізовані чеські конструкції виразно відрізняються від відповідних українських, для яких наявність агенса в орудному відмінку є нормою, напр.: Будинок ремонтується кооперативом. Його твори заборонялись урядом.

Деагентивні речення, побудовані за реченнєвою моделлю Vf imp refl – S (praep S) Adv, утворено як результат дійової модифікації агентивних двоскладних речень, унаслідок якої ліквідується позиція підмета, а дієслово-предикат, набуваючи рефлексивної форми, починає виражати узагальнену дію, напр.: Na měkce osvětlené terase se už tančilo (Hejcman).

Слід відзначити, що мінімальні реченнєві моделі Snom – Vf refl pass та Vf imp refl – S (praep S) Adv є надзвичайно продуктивними. Їх продуктивності значною мірою сприяє те, що в чеській мові дуже легко утворюється рефлексивна форма від будь-яких семантичних типів предикатів, а також від модальних дієслів moct, mít, smět, muset, напр.: Musí se to nejdřív uklidit, když se má razit dál (Čapek). To se dlouho nesmělo říkat ani potají (Kriseová). У цьому полягає головна відмінність аналізованих чеських речень від відповідних українських. Українською мовою такі синтаксичні конструкції перекладають найчастіше за допомогою узагальнено-особових речень, напр.: Upadl do dluhů, jak se říká (Čapek) ↔ Заліз у борги, як то кажуть (Чапек).

Реченнєва модель Snom – Vf cop part.pass – Sinst виступає за деагентизації типу “агенс – пацієнс”, унаслідок чого агенс або взагалі усувається із центральної синтаксичної позиції підмета, або переміщується у позицію додатка, набуваючи при цьому форм непрямих відмінків. Позицію підмета займає пацієнс, який у вихідному агентивному реченні перебував у позиції Sacc. Предикат набуває дієприкметниково-пасивної форми, напр.: Domluva s ho íkem nebyla zrušena (Kundera).

Аналізована модель уможливлює не тільки деконкретизувати або узагальнити агенс, але й усунути його на другий план, тематизуючи референційний смисл із позиції пацієнса. У випадку вираження агенса він набуває форми орудного відмінка, напр.: A tak byl probuzen obtloustým pánem (Hašek). Проте про діяча може свідчити не лише безприйменниково-орудний відмінок (Sinst), але й прийменниковий родовий (od + Sgen), напр.: Je to povoleno od správy lázní (Kundera). Відсутність агенса в деяких випадках компенсується обставиною або додатком, які опосередковано підказують фактичну ідентичність агенса, напр.: K veliteli byl předvolán Honza (Kundera) ← Velitel předvolal Honzu.

Речення, утворені за моделлю Vf imp cop -no/-to – S/praep S, є результатом деагентизації типу “агенс – пацієнс”, унаслідок якої випадає центральна синтаксична позиція підмета, а дієслово-предикат набуває безособової форми, складеної із допоміжного дієслова být та предикативної форми на -no/-to, напр.: Se zakuklenými nepřáteli bude naloženo stokrát hůř (Kundera). Такі речення мають книжний характер, особливо якщо позицію предиката займають недоконані дієслова, напр.: S tím bylo počítáno na přiští čtvrtletí (MF). В аналізованих синтаксичних конструкціях виконавець дії не одержує експліцитного вираження, оскільки він не відомий мовцеві або мовець навмисне його не конкретизує.

У чеській мові відсутні деагентивні конструкції з обов’язковим компонентом у знахідному відмінку, як це ми бачимо в українській мові, напр.: Жарт одразу було оцінено (Гончар). Становлено вежі, поновлено палісади, вали, поглиблювано рови (Загребельний).

Конструкції із предикативними формами на -no/-to функціонально є співвідносними з неозначено-особовими реченнями та синонімічними деагентивними конструкціями з рефлексивною формою дієслова, утвореними за моделлю Vf imp refl – S (praep S) Adv, напр.: Vyšetřovalo se to, ale nic se nezjistilo (Kriseová) – Bylo to vyšetřováno, ale nic nebylo zjištěno – Vyšetřovali to, ale nic nezjistili.

До дійових деагентивних речень відносимо, крім рефлексивних та дієприкметниково-пасивних конструкцій, неозначено-особові та узагальнено-особові речення, оскільки вони виражають узагальнену дію із семантично невизначеним агенсом. Ці речення зараховуємо до деагентивних ще й тому, що їм також притаманне загальне інваріантне значення, яке можна схарактеризувати як “деагентність”, оскільки всі вони виражають дію, за якої агенс усунено із позиції граматичного підмета, тобто деагентивну дію, напр.: Prý vám tu vykradli špajz (Čapek). Jak si usteleš, tak si lehneš (Přísl.). Ми називаємо ці конструкції “реченнями з нульовим підметом”. Їхню мінімальну реченнєву модель можна сформулювати так: (Snom → 0) – Vf pers non cop.

Речення з нульовим підметом можуть мати у своєму складі предикат у будь-якій особі й числі, тому виділяємо поміж них такі підтипи: (Snom→0) – Vf3pl non cop; (Snom→0) – Vf3sg non cop; (Snom→0) – Vf1sg non cop; (Snom→0) – Vf1pl non cop; (Snom→0) – Vf2sg non cop; (Snom→0) – Vf2pl non cop.

Мінімальну реченнєву модель (Snom→0) – Vf3pl non cop вживаємо для вираження дії, яка стосується невизначеного семантичного агенса. Оскільки в чеській мові всю область деагентивності “покрито” рефлексивною формою дієслова, деагентивні речення з нульовим підметом та з присудком у третій особі множини на зразок Na rohu rozkopali ulici a nedali tam červenou luce u (Čapek) стають розмовними.

В аналізованих реченнях дієслово-предикат означає дію, яка виражає максимально узагальнений потенційний агенс, що не пов’язаний ані з мовцем, ані з адресатом, а сприймається як абстрактний людський суб’єкт.

Специфічний різновид чеських деагентивних речень становить реченнєва модель (Snom→0) – Vf3sg non cop із нульовим підметом та третьою особою однини недоконаних і доконаних дієслів теперішнього часу або умовного способу чоловічого роду. Вона реалізується в підрядних порівняльних реченнях зі сполучниками jako když, jako by, než та деякими іншими, напр.: Mluví francouzsky, jako když bičem mrská (Vančura). Ten lže, jako když tiskne (Slovník české frazeologie). У сучасній чеській літературній мові ця модель сприймається як архаїзм, хоча продовжує зберігатися в деяких фразеологічних сполученнях.

Обмеженість використання аналізованих конструкцій компенсується т. зв. “германізмом”: формою третьої особи однини дієслова-предиката у сполученні з виразами člověk, jeden, lidé, напр.: Jednou se člověk neovládne a šlápne vedle (Čapek). Українською мовою такі речення слід передавати за допомогою узагальнено-особових конструкцій, напр.: Leccos se kecne a pak to člověka mrzí (Hašek) ↔ Щось бовкнеш, а тоді шкодуватимеш (Гашек).

Деагентивні речення з нульовим підметом та дієсловом-предикатом у 1-й та  2-й особі однини і множини виникають унаслідок деагентизації типу “агенс – пацієнс” як секундарні. При цьому діє нейтралізація зв’язків із мовцем, адресатом і підметом. Ці конструкції вживають із метою узагальнення діяча.

Речення, побудовані за моделлю (Snom→0) – Vf1sg non cop, для чеської мови не є широко вживаними. Вони виступають переважно в народних прислів’ях, напр.: Co sním, propiji, toho užiji (Přísl.). Речення, побудовані за моделлю (Snom→0) – Vf1pl non cop, вживають в узагальнювальній функції тоді, коли до кола можливих виконавців дії включений і сам мовець, напр.: O našich Keltech toho příliš nevíme (Klíma). У чеській мові особливо характерним є використання 1-ї особи множини в усякого роду інструкціях, рецептах тощо, напр.: Očištěnou slepici uvaříme, vykostíme a nakrájíme na malé kousky (Sp. svět. kuch.).

Сфера поширення деагентивних речень із предикатом у 2-й особі однини та множини (Snom→0) – Vf2sg non cop і (Snom→0) – Vf2pl non cop) обмежена, головним чином, прислів’ями і приказками, напр.: S poctivostí nejdál dojdeš (Přísl.). Co se v mladí naučíš, ve staří jako když najdeš (Přísl.). Зрідка натрапляємо на них і в індивідуальному мовленні, але вони звучать як архаїзм, напр.: Švec rozhání rukama, jen což děláš (Herrmann). Дія, названа в цих реченнях, не належить безпосередньо співрозмовникові, а може стосуватися будь-кого, маючи узагальнене значення.

В аналізованих структурах основними є предикати дії, процесу, предикати на позначення властивостей, звичок, постійних занять тощо. Суттєвою рисою цих конструкцій є можливість вживання в них статичних предикатів, напр.: Když jsi jednou ředitelem, tak musíš podle toho jednat (Čapek). Денотати цих предикатів не лежать безпосередньо на часовій осі, вони є певними узагальненнями.

Із узагальненим характером агенса пов’язана ще одна дистинктивна риса аналізованих речень – це неактуальність. Виражена дія має характер атемпоральної. Саме тому дієслово-предикат найчастіше набуває форми теперішнього часу. Із цієї самої причини у цьому типі деагентивних речень може бути вжито і морфологічну форму імператива, напр.: Bez peněz do hospody nelez (Slovník české frazeologie).

У четвертому розділі “Деагентивні структури із модальними дієсловами” проаналізовано структурні та семантичні особливості мінімальних реченнєвих моделей, до складу яких входять модальні дієслова (mít, dostat, nechat). Речення, утворені за моделями Vf mít + part.pass. і Vf dostat+ part. pass., презентують семантичний тип деагентизації “агенс - реципієнт”. Вони складаються з особової форми допоміжних дієслів mít і dostat та пасивного дієприкметника доконаного виду. Дієслова mít і dostat тут “служать для вираження стану, який є результатом дії” [Slovník spisovného jazyka českého]. Пасивний дієприкметник, що входить до складу аналізованих конструкцій, може набувати форми середнього роду на -о або узгоджуватися з іменником у знахідному відмінку.

Семантична структура вихідних агентивних речень містить, крім агенса та пацієнса, також і реципієнтний партиципант. Йдеться про семантичні структури з трьома компонентами, в яких реципієнт займає синтаксичну позицію Sdat, напр.: Herec má od režiséra přidělenu novou roli (Slovník spisovného jazyka českého)← Režisér přidělil hercovi novou roli. Реципієнт є невід’ємною частиною інтенційного поля дієслова, це семантично обов’язкове доповнення дієслова.

При утворенні деагентивних речень цього типу на формально-синтаксичному рівні засвідчено такі зміни: агенс у називному відмінку часто взагалі відходить із позиції підмета похідних конструкцій, таким чином відбувається його деконкретизація, напр.: Máte předepsáno ještě čtvrť hodiny v bazénu (Kundera). У випадках, коли виникає потреба у вираженні агентивного партиципанта, вислови на його позначення набувають форм Sgen: Máte to ode mne povoleno (Hašek). Якщо у вихідних агентивних реченнях позиція агенса є обов’язковою, то у похідних деагентивних конструкціях вона є факультативною. Реципієнт, який в агентивному реченні стоїть у позиції давального відмінка, переходить у головну позицію підмета похідної деагентивної структури.

Деагентивні конструкції, утворені за моделлю Vf mít + part.pass., завжди мають результативне значення: вони виражають результат, який випливає з якоїсь дії у минулому. Наявність семантичної ознаки результативності уможливлює заміну конструкції Vf mít + part.pass. дієприкметниковою конструкцією Snom – Vf cop part.pass – Sinst за умови, що остання також містить семантичну ознаку результативності, напр.: V zájmu vašeho zdraví má rota zaraženy vycházky na dva měsíce (Kundera) ↔ V zájmu vašeho zdraví vycházky roty jsou zaraženy na dva měsíce.

В українській мові аналогічні конструкції відсутні взагалі, тому чеські деагентивні речення, у яких агенс та реципієнт є денотатами одного й того самого об’єкта, українською мовою перекладають здебільшого дієслівними активними реченнями, напр.: Kampak máte namířeno? (Hašek) ↔ Чи далеко прямуєте? (Гашек). При перекладі чеських речень, у яких агенс і реципієнт виступають денотатами різних об’єктів і які мають пасивне значення, вдаються, як правило, до неозначено-особових речень, напр.: My tu nemáme nic hlášeno (Čapek) ↔ Нам про це нічого не повідомили (Чапек).

Використання деагентивної конструкції Vf dostat + part.pass. обмежено певними семантичними класами предикатів типу namlátit, nařezat, nafackovat, vyhubovat, vynadat, vyčinit, vyspílat. Ці дієслова слід віднести до семантичного класу дієслів “приймання”.

На відміну від звичайних пасивних речень із нереципієнтним підметом аналізовані синтаксичні структури властиві як літературній, так і розмовній мові, напр.: кн. (Dostal jsem přidělenu prémii (Slovník spisovné češtiny), розм. (…Jak jsem za to dostal vynadáno od nich i u nás (Čapek).

Українською мовою такі реченнєві конструкції відтворюють найчастіше за допомогою неозначено-особових речень, напр.: Má naději, že dostane včas zaplaceno (Hašek) ↔ І має надію, що йому вчасно заплатять (Гашек).

Речення, в основі яких лежить модель Vf nechat/dát + Inf, уособлюють деагентизацію типу “агенс – ініціатор”, сутність якої полягає в усуненні агенса з позиції Snom вихідної агентивної структури. На його місце переміщено партиципант ініціатор, напр.: (Vyšetřovatel) si nechal vyložit podrobnosti její smrti (Kundera).

Деагентизація типу “агенс – ініціатор” передбачає у вихідній агентивній структурі наявність партиципанта із семантичною функцією ініціатора. На формально-синтаксичному рівні цьому партиципанту відповідає не обов’язкова, а лише факультативна позиція, саме тому позиція ініціатора у вихідному реченні, як правило, залишається формально незаміщеною.

Основним засобом деагентизації типу “агенс – ініціатор” є синтаксична конструкція Vf nechat/dát + Inf., напр.: Ale Ludvík se nedal zastavit (Kundera). Dal jsem si ho popsat (Klíma). Дієслова nechat/dát тут мають значення “спонукати когось до дії” [Slovník spisovného jazyka českého].

Похідне деагентивне речення містить синтаксичну позицію для агенса, який набуває форми субстантива в орудному відмінку Sinst або відмінково-прийменникової форми od Sgen, напр.: V první léká ě dali ho vyvést laborantem (Hašek). Nechal si to ode mne opakovat (Kundera).

Українською мовою такі деагентивні конструкції слід перекладати за допомогою агентивних дієслівних речень, напр.: Od takového starého kreténa si nenechám nadávat (Čapek) ↔ Не хочу слухати лайку від якогось старого кретина (Чапек). Na frontě se dát případně zabít (Hašek) ↔ На фронті знайти при нагоді смерть (Гашек).

У Висновках сформульовано результати дослідження структури і семантики корпусу чеських деагентивних речень.

1. Дослідження конкретних речень вимагає звести їх до мінімальних реченнєвих моделей, які лежать в основі елементарних, але достатніх у структурному й інформативному відношенні речень-висловлень. До складу мінімальної реченнєвої моделі входять не лише головні члени, але й усі ті елементи, які мають дистинктивну функцію стосовно інших моделей.

2. Змістове ядро речення – пропозиція – може бути виражено за допомогою різних синтаксичних форм, шляхом переміщення партиципантів до різних синтаксичних позицій мінімальної реченнєвої моделі. Таке переміщення входить у поняття ієрархізації семантичної структури речення.

3. Ієрархізація семантичної структури речення дозволяє або підкреслити роль деяких партиципантів, зокрема агенса, або, навпаки, усунути його з центральної синтаксичної позиції підмета. Відповідно до того, який саме партиципант унаслідок усунення агенса посідає центральну синтаксичну позицію підмета, розрізняємо 3 основні випадки деагентизації: “агенс – пацієнс”, агенс – реципієнт” та “агенс – ініціатор”.

4. У результаті виконаного дослідження нами було встановлено основні форми вираження предиката та засоби вираження семантичного суб’єкта деагентивних речень. До синтаксичних форм вираження предиката належать: рефлексивна форма дієслова, пасивний дієприкметник, транспозиція форми морфологічної категорії особи. За умови експліцитного вираження агенса останній набуває форм Sdat, Sinst і od+Sgen. Поруч із цими найтиповішими засобами представлення агенса в реченні він може бути виражений і за допомогою інших прийменниково-відмінкових форм.

5. Аналіз вихідних агентивних і похідних деагентивних синтаксичних структур дозволяє розглядати формально-синтаксичні структури деагентивних речень як парадигматичну сукупність, у якій речення відрізняються одне від одного характером мінімальних реченнєвих моделей. Останні дозволяють вживання в обов’язковій позиції таких партиципантів, які у вихідних реченнях були виражені лише факультативно, або перетворювати у конститутивний компонент структури речення вислів, що у вихідному реченні мав лише потенційний характер.