ЕКСПРЕСІЯ ВЛАСНИХ НАЗВ ЯК ЗАСІБ ПУБЛІЦИСТИКИ : Экспрессия имен как средство публицистики

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, її новизну й практичну цінність, окреслено мету й завдання роботи, ступінь дослідження тематики, об’єкт і предмет дисертації, визначено джерела та хронологічні межі дослідження, його методологічні основи, вміщено дані щодо апробації результатів роботи, перераховано публікації.

У першому розділі – “Поетика реального імені як предмет дослідження” – розглядається наукова база дослідження, аналізуються праці, котрі так чи інакше торкаються теми дисертації.

Чимало важливих положень щодо загальних проблем стилістики пропріальної лексики міститься в працях з теорії ономастики, зокрема таких лінгвістів, як А.Гардінер, Є.Курилович, В.Болотов, Ч.Пірса, А.Білецького, О.Суперанської, у монографії “Теория и методика ономастических исследований”. Питання поетичної ономастики порушують В.Калинкін, В.Никонов, Л.Колоколова, М.Карпенко. Про соціальну експресію імен пише Є.Макаренко. Окремим видам тропеїчного вживання імен присвячено дослідження С.Перкаса, а також М.Голєва. Про звукову експресію власних назв ідеться у Е.Магазаника та Л.Ройзензона.

Низці проблем поетичної ономастики присвячено збірник матеріалів Шостої республіканської ономастичної конференції (4–6 грудня 1990 року).

Переважну більшість робіт з експресії власних назв присвячено стилістиці імен у художній літературі. Досліджуються головним чином онімія окремих творів чи авторів; загальні закономірності поетичної ономастики; її спеціальні проблеми. Що ж до онімії в ЗМІ, то вивчаються лише окремі її аспекти.

Другий розділ “Соціальні конотації онімів” присвячено питанням актуалізації соціального складника значення власних назв у публіцистиці.

Вступаючи в різноманітні синтагматичні та парадигматичні контакти, імена забезпечують актуальність тексту, відтворюють складну ієрархію відношень об’єктів дійсності, орієнтують читача в просторі й часі. У ЗМІ соціальні компоненти значення імені тісно переплітаються з авторськими семами, які передбачають оцінку об’єкта іменування, емоційно-експресивний заряд.

Газетний текст часто змінює не лише знання про денотат, але й розширює рамки використання імені. Особливістю функціонування власних назв у ЗМІ є набуття ними соціальних конотацій, тобто таких контекстуальних сем, що актуалізуються через відображення соціально значущих фактів, процесів, явищ тощо. Відтворюваність стійких соціальних сем призводить до розширення – своєрідної “соціальної іррадіації” – семантики відомого імені, його символізації, коли ім’я ідентифікує не лише об’єкт, а й саму подію та предмети, пов’язані з об’єктом. Метонімічне розширення значення нерідко підвищує метафоричний “потенціал” імені. Серед екстралінгвальних чинників такої трансонімізації найбільш поширені: катастрофи, стихійні лиха (пор.: Чорнобиль, Титанік, Скнилів як ідентифікатори катастрофи); війни, революції, теракти (Аль-Каєда, Торговельний центр як ідентифікатори терактів); політичні акції, події в соціальноеконо­міч­­ному житті (Гонгадзе, “Кольчуга”  як ідентифікатори скандалів); мистецтво, музика, кіно, спорт, наука (“Динамо”, Клички  як ідентифікатори спортивних перемог України); діяльність соціально небезпечних осіб (Чикатило як ідентифікатор ґвалтівника); реклама. Стійкі конотації дають підстави кваліфікувати такі денотативні значення онімів як перехідні – ще не мовні факти, але вже й не контекстуальні.

Серед ознак перехідних значень онімів, що актуалізуються у мас-медіа, виокремлюються такі: межі між ономастичними полями розмиті (у реченні “Європа нас не чекає” Європа, залишаючись географічним об’єктом, дістає додаткове значення – демократичне, розвинуте суспільство); додаткова сема має експресивний, часто емоційно-оцінний характер; власні назви з «розширеним» значенням можуть утворювати деривати (азаровщина; багатоВікторна політика); газетні конотації нерідко створюються шляхом використання експресивних варіантів імен (Юля – Юлія Тимошенко); створення стійких соціально-експресивної конотацій пов’язане з часовим чинником (наприклад, “життя” семи хабарник в імені Лазаренко може обмежуватися періодом кримінального переслідування носія імені); емоційно-оцінний характер семи зумовлений суспільними реаліями, зокрема установками, уявленням певних соціальних груп; таким семам властива відтворюваність у публікаціях. Соціальний компонент  денотативного значення онімів у мові ЗМІ часто несе головне змістове навантаження. Наприклад, читачі “лівої” преси можуть з “розумінням” сприймати негативну оцінку таких власних назв, як НАТО, Міжнародний валютний фонд, не маючи чіткого уявлення про їхнє денотативне значення.

ЗМІ беруть активну участь у номінації щодо нових соціально значеннєвих реалій, а також роблять ці реалії соціально значеннєвими (пор.: касетний скандал, іракгейт, темники).

Експресивний потенціал власних назв залежить від соціального компонента значення імені. Чим відоміша власна назва, чим актуальніша вона для соціуму, тим активніше використовується зі стилістичною метою і тим більші її “деривативні” можливості (Кравчук – кравчучка, Кучма – кучмократія).

У цьому ж розділі докладно розглядаються конотації, які створюються в результаті вживання різних модифікацій та варіантів імен осіб як найбільш “соціальних” денотатів в українських ЗМІ. Різного “публіцистичного” ефекту досягають форми іменування людей: ім’я – по батькові – прізвище; ім’я та по батькові; ім’я та прізвище; прізвище без імені; особове ім’я; по батькові; прізвище–ім’я (по батькові); звороти з апелятивними назвами товариш, пан, містер тощо.

Актуалізація тих чи інших соціальних сем у значенні імені може слугувати для творення специфічних синтаксичних фігур, наприклад, для зіставлення компонентів значення того самого оніма (Литвин – спікер і Литвин – голова президентської адміністрації).

У третьому розділі – “Лексичні, морфологічні та звукові засоби ономастилістики” – аналізуються основні стилістичні прийоми за участю власних назв, що використовуються з метою створення публіцистичності.

Стилістична етимологізація полягає в семантичній актуалізації внутрішньої форми імені (Стоян вистояв; Орел уже до ЄС долетів”; “Наших” – БЮТ). Стилістична етимологізація в поєднанні з парономазією може слугувати основою для створення розгорнутого образу. Актуалізація внутрішньої форми використовується й для суто формальних атракцій, часто для творення каламбурів (НАТОмість – нічого). Іноді до цього залучаються власні назви, не пов’язані з текстом: Dear Bertie, could ya trot(sky) on down to RTE (Троцький до суті замітки з цим заголовком у газеті “Санді Триб’юн” не має жодного стосунку). Часто актуалізація внутрішньої форми оніма слугує для негативної характеристики денотата (У Нацраді забагато Холода”). Етимологізація оніма може відбуватися шляхом створення антитези (Тепловий удар по Морозу). Значеннєва опозиція нерідко має оказіональний характер (Семен Уманський у Луганську”). Актуалізація внутрішньої форми часом відбувається шляхом уведення імені в омонімічне висловлювання, у якому реалізується як онімічне, так і апелятивне значення власної назв (Яка “Ера” в Україні?; “Ера” – телерадіокомпанія).

Стилістична фіктонімізація – перетворення реальних імен у значеннєві за допомогою фонетичних, морфологічних, лексичних засобів – використовується у памфлетах, фейлетонах, в алегоричних текстах, часто так, аби носій імені легко впізнавався. Трансформовані таким чином власні назви виконують у публіцистиці значною мірою такі самі функції, як значущі імена в художній літературі. Але в ЗМІ вони не вигадуються, а начебто “підлаштовуються” під властивості, якості, ознаки денотата. Між реальними іменами та фіктонімами встановлюються різні види семантичних відношень: синонімії (Пискун – Свистун); когіпонімії (Толстоухов – Толстоусов); суміжності (Кулик – Хвалиболото). Нерідко використовується прийом “перекладання” з однієї мови на іншу (Юрий Мєшков – Юрко Лантухів). Семантизація імені пов’язана з соціальною роллю денотата, яка підкреслюється значеннєвим компонентом фіктоніма (Ющенко – Гривнющенко). У фразових іменах можуть замінятися стилістично нейтральні лексеми на стилістично марковані: “Жінки за майбутнє України” – “Тітки за майбутнє”).

Ономастична парономазія та омонімічна атракція передбачають передусім звукове зближення, через яке відбувається значеннєве зіставлення атрактантів. Діапазон звукової атракції досить широкий: від алітерації, асонансів (Естонія йде в ЄС) – до паронімів, омонімів (“Дніпро” грає на берегах Дніпра). Для створення різних конотацій оніма часом використовується прийом “розшифровування” його шляхом розчленування на значеннєві чистини або семантичної актуалізації однієї з частин: БаламУТ” (ідеться про працівника УТ). Цей прийом слугує основою для творення різних стилістичних фігур.

Нерідко використовуються можливості звукової експресії імен у поєднанні зі створенням додаткових конотацій. Актуалізація звукового потенціалу здійснюється по-різному: використанням іншомовних власних назв та їх компонентів; введення українських імен у «чуже» ономастичне оточення. Ономастична лексика може отримувати експресивно-емоційне забарвлення шляхом «змішання» стилів. Деякі імена відповідно до їхньої звукової форми (часто з урахуванням енциклопедичного значення та семантичного наповнення відповідного апелятива) можуть асоціюватися з «високим» або «низьким» стилями (пор. народні анекдоти, побудовані на протиставлені автомобілів “Запорожець” та “Мерседес‑600”). Зі стилістичною метою використовується евфонія імен, яка актуалізується відповідним контекстом. Експресивного забарвлення можуть набувати немилозвучні оніми, імена з неприродним для мови поєднанням звуків, занадто довгі власні назви. Актуалізація різних компонентів значення та звукової форми може мати автонімний характер (“Лабух” – це звучить гордо). Звуковий потенціал імен нерідко реалізується в різних стилістичних фігурах: повтор імені: (Париж як Париж); нагромадження різних імен (Ех, Гоголя нема на наші суди, Щедріна нема і Дударя нема!”).

Тропеїчне вживання імен (власних назв у ролі загальних і апелятивів – у функції онімів) слугує важливим елементом публіцистичності.

Імена у ЗМІ нерідко піддаються різним ступеням деонімізації, зближуючись з апелятивами, але не пориваючи з ономастичною лексикою, чим забезпечується образність їх вживання. Виділяються метафоричні, метонімічні, модифікаційні, умовні, символічні та паронімічні способи деонімізації та трансонімізації. З погляду творення публіцистичності, особливої уваги заслуговують лексико-стилістичні аспекти відонімної деривації. Ім’я в метафорі зазнає істотних трансформацій у разі вживання його в позиції метафоричного фокусу. На метафоризацію відомих імен впливають телебачення, гучні скандали, які широко висвітлюються у ЗМІ, “розкрутки” спортивних, естрадних, телевізійних зірок, реклама (“О, Штірліц плаче!”; Солодка парочка Кіркорова­-Пугачової). До метафоричних моделей деонімізації належать порівняльна (Бермудський трикутник Чернівців) та узагальнювальна (Стусів судять нові волики). Метонімічна деонімізація охоплює різні типи метонімій – означальні, обставинні, об’єктні. Крім досліджених раніше позесивних, генетичних, лімітативних, релятивно-номінативних зв’язків між родовим та видовим компонентами метонімії, у дисертації розглянуто відношення умовної тотожності (пор. ксерокс як позначення копіювальної техніки будь-якого виробника; Іван – будь-який росіянин), а також означеності – неозначеності (їздити по Парижах; депутат Петя). Метонімізація пов’язана з творенням відонімних прикметників, прислівників та дієслів, що розглядається в межах транскатегоріального метонімічного способу. Модифікація імен (ідеться про модифікаційний спосіб) здійснюється переважно морфологічними засобами й покликана висловити ставлення автора до денотата, стилістично маркувати його. Символічний та умовний способи (коли імена даються без будь-якої видимої мотивації) мають обмежені стилістичні можливості, проте часом до такої номінації привертається увага ЗМІ (пор. заголовок “Президент” на палочке, де “Президент” – назва морозива). Виокремлюється паронімічний спосіб, за якого онім виступає в ролі мотиваційного імені на основі звукового зближення з дериватом (пор. назву рубрики щодо ринку газу “Сектор газа”).

Індивідуально-авторська онімізація пов’язана з бажанням дати емоційно-експресивну оцінку денотатові, творенням авторських понять, котрі потребують номінації. ЗМІ активно творять “ситуативні” імена, що функціонують як власні назви, хоча й належать до фонду апелятивної лексики. Це – апелятивні замінники онімів (11 вересня), парафрази, різні авторські назви (Орли гнізда Смирнова; Вічність; протистояння Куніцин – Грач). Найчастіше онімізація відбувається з апелятивними назвами “унікальних” посад; органів влади й організацій; акцій та об’єктів, пов’язаних з діяльністю людини; дат і подій; географічними термінами. Парафрази найчастіше заміняють імена людей, географічні назви, найменування об’єктів діяльності людини. Найбільше онімічний характер парафрастичних зворотів виявляється, якщо до складу їх входять власні назви.

У четвертому розділі “Імена в заголовку та в тексті” розкривається специфіка стилістичного функціонування імен у заголовкових конструкціях та на рівні тексту загалом.

Заголовок повноцінно функціонує як власна назва газетного матеріалу, якщо до його складу входять спеціальні слова, які у дисертації іменуються актуалізатори. Ці слова встановлюють змістові зв’язки між самим заголовком та, по-перше, текстом і, по-друге, з об’єктами, фактами, подіями, явищами тощо – усім тим, що визначає об’єктивну реальність. Встановлення зв’язків між текстом заголовка і реаліями здійснюється на кількох рівнях. До конкретнопредметних актуалізаторів належать власні назви та їхні замінники (Президент; місто – у міській газеті), а також подібні до онімів апелятиви (Спокуса більшістю – йдеться про Верховну Раду). Загальнопредметні – охоплюють спеціальну лексику (наприклад, терміни, професіоналізми), дати (Завтра – 23 лютого), соціально значущі цифри (Де взяти 3000000?), слова з загостреним соціальним “звучанням” (Кліщі окупували місто), займенники свій, наш та подібні до них. Номінативно-оцінні актуалізатори – це авторські експресивні назви понять, явищ, подій тощо, подібні до власних назв (Правонесвідомість). Атрибутивно-асоціативні – контекстуальні замінники онімів, цитати, що встановлюють зв’язки з денотатами (Син розійшовся з батьком – про В.Ющенка та Л.Кучму). Апеляція до денотата може мати суто експресивно-емоційне навантаження (Бідні люди – про шляхи подолання бідності, а не про роман Ф.Достоєвського).

Головну роль у референції відіграють власні назви. Без них багато заголовків не мали б жодного сенсу.

У «мові» заголовків активно використовуються «внутрішні» можливості онімічної експресі – фонетичні, морфологічні, семантичні. Серед найпоширеніших у ЗМІ стилістичних прийомів використовується: еліпс імені (Семеновича розміняли), варіативність онімів (Наша Валя), евфонія власних назв (“Hyypia makes Houllier happy), абревіація та акронімізація (Помічники від НР; латинські літери HP – Hewlett-Packard – збігаються з українськими НР – Народний рух), декомпозиція імен (Соло-меа – заголовок до матеріалу про Соломію Крушельницьку).

У дисертації розглядається функціонування імен у різних типах заголовків та залежно від позиції у заголовкових конструкціях.

Номінативний заголовок найбільш відповідає ролі «ярлика», яку виконують власні назви. Синтагми такого типу часто позначені підкресленим експресивним навантаженням. Вони можуть будуватися на стилістичних прийомах: антитезі (Культурний центр «Бабин Яр»?); метафоричній деонімізаціії (Хмельницький Вавилон); метонімічній деонімізації (Між Багдадом та Прагою); паронімічній атракції (Кошмар Кашміру); трансформації усталених конструкцій (Танталитовы муки, де танталіт – назва мінералу); етимологізації (Вернуть «Девичкам» девственность); стилістичній онімізації й трансонімізації (Корпорація “Правосуддя”). Докладно розглядаються імена у різних позиціях: суб’єкта (Київ і Засуха); атрибутивних зворотах (Самосуд у Запоріжжі) – з різними типами конструкцій, що позначають об’єктні характеристики дії; безособових дієслівних конструкціях (Розвиватися за принципами ЮНІДО). З метою увиразнення онімічних компонентів заголовка використовуються парцеляція (Новий. Одноклітинний. Франкенштейн?) та приєднувальні конструкції (Потяг Донецьк – Станіслав. І навспак).

У дисертації аналізується специфіка стилістичного вживання онімів у заголовках-реченнях. З погляду актуального членування речення, імена в заголовку можуть займати позицію як у темі, так і ремі. Для кожного періоду суспільного життя у ЗМІ можна виділити особливі тематичні імена, котрі часто фігурують у вихідній частині газетних заголовків (наприклад, Ірак: Ірак погодився приймати інспекторів). Тематичні імена функціонують як актуалізатори суспільно найважливіших подій, явищ, осіб; вони вводять читача в “інформаційне поле” країни, світу, області, міста і таке ін. Як правило, вони відомі читачам, до їхніх носіїв прикута увага суспільства. Наприклад, для українських ЗМІ топонім Україна є тематичним, для російських – ні. Відповідно, заголовок до замітки про приїзд Президента Росії В.Путіна в українських ЗМІ може будуватися за таким патерном: В Україну прибув Путін, у російських – Путін прибув в Україну. Значна частина заголовків будується на зіставленні або протиставленні референтів. При цьому створюються конотації, що служать основою для семантичної “колізії”. Опозиція може формуватися на різних осях: просторовій, наявності – браку певної риси, ціновій, кольоровій тощо (Гаррі Поттер заговорив українською). Як правило, задіяння осі опозиційних сем відбувається таким чином: контекст актуалізує один з елементів значення імені в темі чи ремі, одночасно створюючи конотацію (нерегулярне значення) “актуалізатора” в іншій частині речення.

В еліптичних заголовках «актуалізатор» вказується лише в рематичній частині. Тематичні імена можуть бути пропущені зі стилістичною метою, але вони вгадуються з контексту заголовкового комплексу, ілюстративного оформлення газети, її спрямування тощо (Очолив Світову організацію торгівлі; на фото – Супачай Панічпакді).

Обставинні заголовки близькі, з одного боку, до еліптичних конструкцій, з другого – до номінативних. Позбавлені динамізму, обставинні конструкції мають репортажний, описовий характер і часто слугують для йменування замальовок, репортажів, нарисів (На батьківщині Великого Каменяра).

Імена в складних заголовкових конструкціях часто беруть участь у творенні специфічних синтаксичних фігур (Геращенко – гальмо банківських реформ. Ігнатьєв – їх початок). Серед заголовкових поліпредикативних патернів виділяється безсполучникова роз’яснювальна конструкція. У першій частині може фігурувати тематичне ім’я, у роз’яснювальній – подається нова інформація про суб’єкт або авторське бачення пов’язаної з денотатом проблеми (Вашингтон – Києву: тож чи була розмова?).

Запитальні заголовки часто характеризуються підкресленою експресивністю. Вона може породжувати додаткові конотації власних назв, особливо якщо запитання стосується безпосередньо денотата (Для чого нам Євроазес?”).

Однією з особливостей функціонування власних назв в афективно-імперативних заголовках є їхня позиція у звертаннях, головним чином – риторичних (О земле Таврійська, митців даєш ти).

Оніми відіграють важливу роль у системі референції тексту. Онімія газетного матеріалу характеризується наявністю внутрішніх зв’язків між власними назвами незалежно від їх категоріальної належності. Це зв’язки екстралінгвального плану, що залежать від семантики імені, яка є динамічною (на відміну від значення загальної назви), тобто змінюється в часі, залежно від подій, ставлення людей до денотата та уявлення про нього. Кожне “соціально значуще” ім’я у конкретний період часу володіє певним потенціалом щодо утворення асоціативних зв’язків з іншими іменами, входження до своєрідних онімічних гнізд (наприклад, у вересні 2001 року: США, Вашингтон, 11 вересня, Торговельний цент, Джордж Буш, Усама бен Ладен, Афганістан, Третя світова війна і т. д.). Характерно, що саме ЗМІ відіграють головну роль у реалізації цього потенціалу. У кожному матеріалі відтворюються або встановлюються зв’язки між тими чи іншими денотатами. Ці зв’язки можуть мати як об’єктивний характер – коротко- чи довготривалі, залежно від тривалості й значення події, явища та інших екстралінгвальних факторів, з якими співвідносяться конкретні імена, – так і оказіональний. Скажімо, довготривалі зв’язки утримуються між такими власними назвами, як “Динамо”, Валерій Лобановський, стадіон “Олімпійський”, Суркіс. Короткотермінові зв’язки утворюють гнізда імен, що співвідносяться з певними подіями. Імена – на відміну від загальної лексики – пов’язані між собою конкретною соціально значущою подією чи явищем. Їх, як і загальні імена, можна групувати в тезауруси. Оказіональні онімічні гнізда обмежуються ономастиконом одного матеріалу і залежать від стилю автора, його напрямку думок, мети публікації (Борису Березовскому снились «Сибнефть», «Аэрофлот», «АвтоВАЗ», «Атолл», Дьяченко, Юмашев, Волошин, Абрамович, Аксененко, Рыбкин). Часто в газетних публікаціях імена утворюють онімічні гнізда відповідно до обох принципів: одні власні назви об’єднуються певною подією (явищем, просторовою близькістю тощо), інші – залучаються автором для створення образності, проведення паралелей, протиставлення і т. д.

Особливості функціонування власних назв на текстуальному рівні детально розглядаються в дисертації на прикладах двох  публікацій у тижневиках “Політика і культура” та “Галицькі контракти”.

У висновках узагальнено результати проведеного дослідження і викладено основні положення дисертації.

Реальні власні назви володіють значним стилістичним потенціалом, який часто реалізується в публіцистичному стилі. Цей потенціал залежить головним чином від низки екстралінгвальних чинників, насамперед – соціального значення носія власної назви, його популярності та зв’язку з суспільно важливими подіями, моди. Назви таких об’єктів нерідко стають ідентифікаторами самих подій. У структурі значення оніма чітко виділяється соціальний компонент, який актуалізується в разі потрапляння імені в ЗМІ.

Соціальне поле власних назв у ЗМІ охоплює “багаторівневу” систему ставлення до денотата: суспільства загалом, конкретного видання, різних соціальних груп, а також автора публікації як представника соціуму. ЗМІ створюють відповідні соціальні конотації значення імені, котрі актуалізуються шляхом введення імен у певні онімічні гнізда, мовностилістичними засобами, а також контекстом загалом.

Соціальна загостреність, що досягається використанням експресивного заряду імені, залежить від стилю видання, його політичної орієнтації, аудиторії, ступеня “жовтизни”, уподобань, смаку й творчої манери автора та редактора. На сторінках офіційних та спеціалізованих видань до цих прийомів вдаються рідше, в масових газетах – частіше.

Надання експресії реальним іменам є одним з найпопулярніших засобів досягнення публіцистичності, особливо в період демократизації преси та розвитку ринку ЗМІ. Про це свідчить великий масив проаналізованих українських, російських і англомовних видань та Інтернет-сайтів.

Аналіз численних текстів показав, що немає принципової різниці в підходах до реалізації публіцистичного потенціалу реальних власних назв в українських, російських та британських ЗМІ – за винятком тих, що стосуються власне мовних можливостей. В англомовних ЗМІ більш поширені стилістичні засоби, пов’язані з варіативністю імен.

Імена є лексичними одиницями, фактами мови. Їхня образність у мовленнєвих ситуаціях забезпечується створенням конотацій – за допомогою актуалізації семантичної асиметрії, евфонії, побудови синтаксичних фігур.

Образність, створена шляхом залучення стилістичних можливостей онімії, використовується, по-перше, для привернення уваги до носія імені, події, факту і, по-друге – для підвищення публіцистичної “цінності” самого матеріалу: належного художнього рівня тексту, його виразності, соціальної загостреності, милозвучності і таке ін., а також висловлення ставлення до денотата, його оцінки.

Актуалізація соціального компонента значення оніма, оцінка носія імені здійснюється, зокрема, шляхом етимологізації, фіктонімізації, паронімічної (омонімічної) атракції, реалізації звукового потенціалу імен. Ці засоби слугують основою для творення різних стилістичних прийомів – тропів та синтаксичних фігур.

Асиметрія, багатоплановість семантики імені виявляється у його тропеїчному вживанні. Будь-який троп, у якому задіяно власну назву, пов’язаний з явищем деонімізації – втратою ознак оніма і зближенням його із загальною назвою, або трансонімізацією – перенесенням імені з одного денотата на інший. Деонімізація може бути метафорична, метонімічна, паронімічна, символічна та умовна. Її спосіб визначається характером відношень між мотивувальним іменем та похідним утворенням. У газетному тексті ці способи нерідко комбінуються. Тропеїчне вживання імені часто поєднується з побудовою синтаксичної фігури.

Стилістичні функції імен у публіцистиці, художній літературі та розмовному стилі мають багато спільного. Однак онімія ЗМІ має чимало специфічних рис: у мас-медіа вживаються переважно реальні імена, значення яких передбачає наявність соціального компонента; засоби масової інформації як “четверта влада” самі виступають як соціум, що відіграє головну роль у творенні та поширенні соціального значення онімів; ЗМІ роблять імена відомими, створюючи мотиваційні ознаки, котрі слугують основою для переносного вживання.

Нерідко у функції власних назв використовуються апелятиви. Така стилістична  онімізація має оказіональний характер і також пов’язана з тропеїчним вживанням слів та зворотів. ЗМІ нерідко самі виступають у ролі номінаторів щодо предметів та явищ, котрі не мають власної назви, або ці предмети індивідуалізуються з метою посилення експресії.

Імена, вжиті в заголовку до публікації, завжди стилістично марковані. Реальні власні назви як «актуалізатори» встановлюють значеннєві зв’язки заголовкової конструкції з конкретними об’єктами реальності – людьми, місцями, часовими проміжками тощо. У заголовках особливо яскраво виявляються стилістичні можливості імені, які реалізуються за допомогою різних мовностилістичних прийомів. Реалізація цих можливостей залежить, зокрема, від синтаксичної позиції, яку займає ім’я в заголовковій конструкції, а також відповідно до актуального членування речення.

Експресія власних назв у заголовку виявляється за допомогою актуалізації “внутрішнього” потенціалу імен (незалежно від контексту), а також створення змістових, звукових та стильових опозицій.

У тексті функціонування імен відіграє важливу роль у створенні його публіцистичності за допомогою як мовностилістичних засобів, так і змістово-асоціативних зв’язків. Ці зв’язки формують своєрідні онімічні гнізда, до яких входять тематично споріднені – як правило, через відношення суміжності – власні назви. Онімія газетного тексту виявляє внутрішню організацію, відбиваючи тією чи іншою мірою позатекстову тематичну віднесеність імен. Адже потрапити на сторінки газети імена можуть тоді, якщо вони утворюють певну тематичну єдність. Її диктує осмислена автором об’єктивна реальність.

Функціонування власних назв на текстуальному рівні, ономастична організація газетного тексту потребують подальшого вивчення. Слід також продовжити дослідження публіцистичних і загалом експресивних можливостей реальної онімії у різних стилях.