Композити в староукраїнській літературній мові кінця XVI–XVII ст.: структурно-семантичний і функціонально-стилістичний аспекти (на матеріалі поетичних текстів) : Композиты в староукраинском литературном языке конца XVI-XVII вв .: структурно-семантический и функционально-стилистический аспекты (на материале поэтических текстов)

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет дослідження, методи аналізу, висвітлено наукову новизну дисертації, окреслено теоретичну і практичну цінність роботи, ступінь і характер апробації результатів дослідження.

У першому розділі „Композити як об’єкт лінгвістичного дослідження” розглянуто історію вивчення складних слів в українському мовознавстві, русистиці та славістиці; окреслено різні підходи до дослідження композитів, зокрема до визначення обсягу поняття, позначуваного цим терміном, до розмежування основоскладання та словоскладання як двох різновидів способу складання; розроблено основні принципи аналізу складних слів староукраїнської літературної мови.

Термін композит набув широкого вжитку в кінці 80-х – на початку 90-х років ХХ століття, хоча був відомим із 60-их років. У теорії складного слова й дотепер немало суперечливого, неузгодженого. До дискусійних питань належить передусім визначення композита як лінгвістичного поняття. Хоча дефініції композита подано в багатьох монографіях, кандидатських і докторських дисертаціях, статтях, присвячених питанням складання в російській, українській та інших слов’янських мовах, ці визначення в різних авторів ґрунтуються на різних засадах і принципах. Можна виділити чотири основних підходи до розуміння композита: 1) за основу береться морфемна структура слова: наявність двох чи більше кореневих морфем; 2) на перший план висувається семантична єдність компонентів складання; 3) в основу трактування композитів покладено співвіднесеність складного слова зі словосполученням; 4) складні слова розглядаються як такі, що утворилися за принципом аналогії.

Термін композит в українському мовознавстві використовується у вузькому і широкому розумінні. У вузькому значенні композит (від лат. compositus – складений, складний) – похідне складне слово, утворене способом основоскладання. У широкому розумінні – це складне слово, утворене з двох або кількох слів, основ чи коренів, об’єднаних в одну лексичну одиницю, яка набула формально-граматичних і семантичних ознак окремого слова. У нашому дослідженні ми вживаємо названий термін у другому значенні.

Для здійснення семантико-словотвірної класифікації композитів, яка дозволяє глибше пізнати їхню природу, зокрема механізми виникнення, ми оперуємо поняттями „словотвірна структура”, „словотвірний тип”, „словотвірне значення”, „словотвірна модель”.

У роботі розглянуто різні структурно-семантичні типи композитів за частинами мови з урахуванням семантико-синтаксичних зв’язків між їх компонентами, а також належності компонентів до певної частини мови. Проте потрібно мати на увазі, що в окремих випадках буває важко встановити прямі зв’язки того чи іншого композита з відповідним словосполученням.

У дисертації поєднано три основні принципи дослідження композиції: формальний, словотвірний та семантичний, що дозволяє здійснити всебічний аналіз складних слів.

При дослідженні дериваційно-номінативних процесів у складних словотвірних одиницях доцільним видається застосування синтаксичного підходу, який не тільки передбачає відшукання синтаксичних корелятів, що визначають формальну похідність композитів, а й спрямований на з’ясування семантичної похідності, на встановлення відношень як між твірними та похідним словами, так і між формантом та словотвірною основою. З цією метою у мовознавстві широко застосовується метод перифраз, запропонований польським лінгвістом В. Дорошевським і розроблений Є. Кубряковою, З.М. Волоцькою, М. Бродовською-Гоновською, Н.Ф. Клименко. В останні десятиліття створено чимало методик зіставлення похідного слова з синтаксичними конструкціями. Використовуються перифрази, різні за глибиною змісту, за наближенням до формальної структури чи до словникових дефініцій. Але в будь-якому разі перифраза дає чітке уявлення про сам процес номінації, актуалізує додаткові семантичні компоненти, закладені в структурі слова.

Структурно-семантичний аналіз композитів у роботі проводиться поетапно. На першому етапі він спрямований на встановлення формальної похідності складних слів шляхом трансформації їх у синтаксичні словосполучення, компоненти яких співвідносні з основами композита. Наступним етапом дослідження є семантико-словотвірна класифікація складних слів, в основу якої покладено метод перифразування, який здійснюємо в усіх можливих випадках. Словотвірна перифраза будується з двох частин – означуваної та означальної. В означуваній частині перифрази виступає узагальнювальне слово – вказівний займенник той, а в означальній – підрядне речення, яке включає формальний корелят, а при потребі – додаткові компоненти.

Для проведення семантико-словотвірної класифікації композити групуються за типом граматичного зв’язку між компонентами (сурядним чи підрядним). Композити з підрядним зв’язком у свою чергу поділяються на підгрупи за характером семантичних відношень між складниками: об’єктними, атрибутивними та обставинними. У межах кожної підгрупи на підставі спільних формальних структур словотвірних перифраз формуються словотвірні типи композитів, за З.М. Волоцькою, – сукупності похідних, що характеризуються однаковими семантичними співвідношеннями з твірними.

Усі компоненти формальної структури умовно позначаємо літерами: І – іменниковий (компонент), П – прикметниковий, З – займенниковий, Пр – прислівниковий, Д – дієслівний, Ч – числівниковий, пр. – прийменник, суф. – суфікс, Ǿ – нульове закінчення, флексію подаємо в дужках. Формальна структура перифрази складається з лівої частини – складових компонентів композита – і правої – результату перифразування, що є підрядним реченням до узагальнювального слова, вираженого вказівним займенником той (рыболовецъ : І + Д + суф. – той, хто ДІ: той, хто ловить рибу).

Словотвірна структура композитів у межах кожного словотвірного типу представлена словотвірними моделями, які включають відсилкову та формуючу частини. Відсилкова частина композитів, на відміну від простих дериватів, складається з двох словотвірних основ, а формуюча включає словотворчий афікс і закінчення (трикровникъ: Ч + І + -никъ).

Завершальним етапом структурно-семантичного аналізу композитів є співвіднесення їх формальної та семантичної похідності.

У другому розділі “Структурно-семантична характеристика композитів у староукраїнській літературній мові кінця XVI–XVII ст.” визначено формальну похідність складних слів і здійснено їх семантико-словотвірну класифікацію (встановлено структурно-семантичні типи і моделі, а також продуктивні чи непродуктивні словотворчі засоби).

Частина композитів, засвідчених у пам’ятках цього періоду, є кальками з грецької мови і має тривалу традицію вживання, про що свідчить їх фіксація у старослов’янській, церковнослов’янській і давньоруській мовах, інша частина – складні слова, утворені на ґрунті староукраїнської літературної мови за відомими моделями.

Найчисельнішу групу серед композитів староукраїнської літературної мови кінця XVI–XVII ст. становлять іменники та прикметники, що пояснюється передусім потребою номінації предметів-реалій та їхніх властивостей. Ці слова утворилися складанням, складанням із суфіксацією, складанням з усіченням, злиттям із суфіксацією.

За способом граматичного зв’язку композити названих граматичних категорій поділяються на два підвиди: а) слова, утворені сурядним способом зв’язку і б) слова, утворені підрядним способом зв’язку.

Кількість слів першого підвиду незначна: боговолшебникъ, сребрноблый, темноузкий, стародавний, ночнодневной.

Композити, засвідчені в староукраїнських пам’ятках, мають переважно підрядне відношення компонентів на основі узгодження, керування і прилягання. Між компонентами складних слів простежуються різні смислові відношення:

а) об’єктні (братоубийца, смхотворецъ, душегубецъ, рыболовецъ, водоносїе, друголюбїе, радостотворство, плодоносный, медоточный та ін.);

б) атрибутивні (иноплеменникъ, чернокнижникъ, чужоземецъ, остроумїе, злоразумїе, благодушный, милосердый, высокогорный та ін.);

в) адвербіальні (красноглаголатель, непреподобнодлатель, крывопрысяжца, кривоумниє, красомовъство, багатостраждальный, многопрацовитий, сладкоглаголивый та ін.), серед яких домінують об’єктні.

З лексико-семантичного погляду перший компонент композитів може мати предметне, якісне чи кількісне значення, другий компонент – предметне чи значення дії. Невелику групу становлять слова із займенником у першій частині; друга основа в них, як правило, має значення предметності чи дії. За нашими спостереженнями, у першій частині складного слова не може бути компонента зі значенням дії, а в другій – з кількісним значенням.

Для подальшої семантико-словотвірної характеристики композитів – назв осіб здійснюємо їх перифразування, яке дає нам можливість об’єднати композити у словотвірні типи. Групування за словотвірними типами відбувається залежно від частиномовної співвіднесеності складників композитів, від типу семантичних відношень між компонентами та від співвіднесення значення мотивувальної бази зі значенням похідної одиниці.

Складні іменники – назви осіб можна об’єднати в дев’ять словотвірних типів. Перші шість типів утворені на основі об’єктної синтагми з такою формальною похідністю:

1) І + Д + суф. ← ДІ: златокрадецъ ← красти злато і описуються перифразою той, хто ДІ: златокрадецъ – той, хто краде золото;

2) І + Д + суф. ← Д(пр.)І: органоигратель ← играти на орган і описуються перифразою той, хто Д(пр.)І: органоигратель – той, хто грає на органі;

3) П (суб.) + Д + суф. ← ДП: святокрадецъ ← красти святое і описуються перифразою той, хто ДП: святокрадецъ – той, хто краде святе;

4) І + Д + (Ǿ) ← ДІ: рыболовъ ← ловити рыбу і описуються перифразою той, хто ДІ: рыболовъ – той, хто ловить рибу;

5) Ч + І + суф. ← ЧІ: трикровникъ ← три крова і описуються перифразою той, хто має ЧІ: трикровникъ ← той, хто має три „крова”;

6) І + І ← ІІ: службоначалникъ ← началникъ службы і описуються перифразою той, хто є ІІ: службоначалникъ – той, хто є начальником служби.

Атрибутивний характер відношень між складниками перифраз властивий лише для одного словотвірного типу: це композити з формальною похідністю З + І + суф. ← ЗІ: свояволникъ ← своя воля, які описуються перифразою той, хто має ЗІ: свояволникъ – той, хто має свою волю.

Наступні два словотвірні типи утворені на основі обставинної синтагми з такою формальною похідністю:

1) Пр + Д + суф. ← ДПр: непреподобнодлатель ← длати непреподобно і описуються перифразою той, хто ДПр: непреподобнодлатель – той, хто чинить „непреподобно”;

2) З + Д + суф. ← ДЗ: самокупецъ ← купуетъ самъ і описуються перифразою той, хто ДЗ: самокупецъ – той, хто купує сам.

Кожному словотвірному типу властиві свої словотвірні моделі, які характеризуються певними типами формантів. Найпродуктивнішим словотворчим суфіксом для складних іменників – назв осіб був -ец(ъ), менш продуктивними –        -ник(ъ), -тел(ь), -ц(а). Незначна частина композитів названої категорії утворена усіченням другої основи й безафіксним способом. У структурі композитів названої категорії фіксується чотирнадцять словотвірних моделей.

Складним абстрактним іменникам притаманна структурна різноманітність. Ця категорія слів мотивується атрибутивними, обставинними та об’єктними словосполученнями. Серед композитних абстрактних назв зі значенням якості, кількості та опредмеченої дії чи стану виділяємо десять словотвірних типів, з них чотири – це абстрактні назви зі значенням якості, один – зі значенням якості та кількості, один – зі значенням кількості і чотири словотвірних типи – зі значенням дії.

До композитних абстрактних назв, які утворилися на основі атрибутивної синтагми, зараховуємо такі словотвірні типи:

1) композити з формальною похідністю П + І + суф. ← ПІ: великодушество ← великая душа;

2) композити з інверсійним порядком компонентів (означення стоїть після означуваного слова), які мають формальну похідність І + П + суф. ← ПІ: памятозлобїе ← злобная память, языковредїе ← вредный языкъ;

3) композити з формальною похідністю Ч + І + суф. ← ЧІ: первородство ← первые роды, єдиноженство ← єдиная жена.

Абстрактні композити, що постали на основі обставинної синтагми, можна об’єднати в словотвірні типи з такою формальною похідністю:

1) Пр + Д + суф. ← ДПр: кривоумниє ← умти криво;

2) З + Д + суф. ← ДЗ: самолюбиє ← любитъ самъ;

3) Пр + І + суф. ← ПрІ: многоженство ← много жен.

До композитних іменників – абстрактних назв, які утворилися на основі об’єктної синтагми, зараховуємо словотвірні типи з такою формальною похідністю:

1) І + Д + суф. ← ДІ: водоносїе ← носити воду; радостотворство ← творити радость;

2) І + І + суф. ← ІІ: мужебойство ← бой мужа;

3) І + І ← ІІ: рукописаніє ← писаніє рукою;

4) П (суб.) + Д + суф. ← ДП: святокупъство ← купувати святое.

Як показують спостереження, в утворенні композитних абстрактних іменників, засвідчених у мові староукраїнської поезії кінця XVI–XVII ст., найпродуктивнішим словотворчим суфіксом був -іj + (е), менш продуктивними –     -еніj + (е), -аніj + (е), -ств + (о), -ость; малопродуктивним – суфікс -тель. З огляду на велику валентність суфіксів у структурі композитів – абстрактних назв фіксується велика кількість словотвірних моделей (25).

У категорії композитних прикметників виділяємо вісімнадцять словотвірних типів. До перших п’яти входять складні прикметники з атрибутивними відношеннями між компонентами перифраз з такою формальною похідністю:

1) П + І + суф. ← ПІ: равносилный ← равная сила і описуються перифразою той, який має ПІ: равносилный – той, який має рівну силу;

2) З + І + суф. ← ЗІ: своеплеменитый ← свое племя і описуються перифразою той, який має ЗІ: своеплеменитый – той, який має своє плем’я;

3) Ч + І + суф. ← ЧІ: девятеровидный ← девятый вид і описуються перифразою той, який має ЧІ: девятеровидный – той, який має дев’ятий вид;

4) І + П ← ПІ: носогорбатый ← горбатый носъ і описуються перифразою той, який має ПІ: носогорбатый – той, який має горбатий ніс;

5) П + П ← ПП: слпорожденный ← рожденный слпымъ і описуються перифразою той, який ПП: слпорожденный – той, який народжений сліпим.

Композитні прикметники з об’єктними відношеннями об’єднуються за п’ятьма словотвірними типами з такою формальною похідністю:

1) І + Д + суф. ← ДІ: ягодородный ← родити ягоды і описуються перифразою той, який ДІ: ягодородный – той, який родить ягоди;

2) П + Д + суф. ← ДП: нищелюбивый ← любити „нищих” (бідних) і описуються перифразою той, який ДП: нищелюбивый – той, який любить „нищих” (бідних);

3) І + І + суф. ← ІІ: златовидный ← вид злата і описуються перифразою той, який має ІІ: златовидный – той, який має вигляд золота;

4) І + П + суф. ← П(пр.)І: кровосмсный ← смшанный с кровью і описуються перифразою той, який П(пр.)І: кровосмсный  – той, який змішаний з кров’ю;

5)  З + П + суф. ← ПЗ: самоугодный ← угодный самому і описуються перифразою той, який ПЗ: самоугодный – той, який угодний самому.

Вісім словотвірних типів характеризуються обставинними відношеннями між складниками з такою формальною похідністю:

1) Пр + Д + суф. ← ДПр: богатодаровный ← дарувати багато і описуються перифразою той, який ДПр: богатодаровный – той, який дарує багато;

2) З + Д + суф. ← ДЗ: самородный ← родитъ самъ і описуються перифразою той, який ДЗ: самородный – той, який родить сам;

3) Ч + І + суф. ← ЧІ: трилистный ← три листа і описуються перифразою той, який має ЧІ: трилистный – той, який має три листки;

4) Ч + І ← ЧІ: сторукїй ← сто рукъ і описуються перифразою той, який має ЧІ: сторукїй – той, який має сто рук;

5) Пр + І + суф. ← ПрІ: многорыбный ← много рыбы і описуються перифразою той, який має ПрІ: многорыбный – той, який має „много”(багато) риби;

 6) Пр + І ← ПрІ: малоногїй ← мало ногъ і описуються перифразою той, який має ПрІ: малоногїй – той, який має мало ніг;

7) Пр + П ← ППр: тяжкоприкрый ← прикрый тяжко і описуються перифразою той, який ППр: тяжкоприкрый – той, який прикрий тяжко;

 8) Ч + П ← ПЧ: трепроклятый ← проклятий три (раза) і описуються перифразою той, який ПЧ рази: трепроклятый ← той, який проклятий три рази.

Композитні прикметники всіх словотвірних типів утворюються за тридцятьма чотирма словотвірними моделями. Найпродуктивнішим словотворчим суфіксом у цій категорії виступав суфікс -н (-нн, -енн, -анн) +(ый), менш продуктивними були    -ив (-лив) + (ый), -телн + (ый), -ит + (ый), -ем + (ый), -езн + (ый), -ск + (ый), -ист + (ый).

У роботі приймається положення Н.Ф. Клименко про необхідність співвіднесення формальної та семантичної похідності композитів. Аналіз фактичного матеріалу показав, що серед досліджуваних композитів формальна та семантична похідність повністю збігаються лише в утвореннях з другим іменниковим компонентом з підрядним способом зв’язку. Співвіднесення формальної та семантичної похідності композитів з опорним дієслівним компонентом показує, що відношення між членами формальних корелятів відповідають відношенням між компонентами семантико-словотвірних перифраз, оскільки головний (дієслівний) компонент завжди співвідноситься з предикатом у структурі перифрази, а залежний – з об’єктом дії або її обставиною. Але перифрази, крім формальних корелятів, включають також відповідники словотворчих афіксів, що виконують роль суб’єкта чи об’єкта, позначуваного в перифразі займенником той, а при необхідності також додаткові семантичні компоненти. При цьому однакова формальна структура може бути реалізована в кількох перифразах і навпаки – одна перифраза може бути спільною для різних формальних структур.

Складні прислівники і дієслова в староукраїнській літературній мові кінця XVI–XVII ст. репрезентовані незначною кількістю прикладів і належать до похідних переважно другого ступеня творення; вони мотивуються тими самими словосполученнями, що й композитні іменники та прикметники: иной образ → инообразный → инообразно, благое время → благовременный → благовременно, благой разум → благоразумный → благоразумно, долгий день → долгоденствіє → долгоденствовати.

У третьому розділі “Стилістичні особливості композитів у староукраїнській літературній мові кінця XVI–XVII ст.” складні слова зазначеного періоду проаналізовано у функціонально-стилістичному аспекті.

Органічним елементом українського мовного бароко були складні слова, переважно двоосновні, які, втілюючи дві ідеї в одному слові, надавали мові староукраїнської поезії не лише семантичної глибини, а й пишності, урочистості.

Звичайно, не всі композити можуть бути зараховані до “окраси” стилю. Серед них трапляється немало таких, які виражають тільки складне поняття чи уявлення, що уточнює думку автора, не надаючи їй відтінку урочистості. Такими є переважно композити на позначення абстрактних понять, що спираються на тривалу лінгвокультурну традицію; вони зафіксовані здебільшого в богословських і етичних роздумах письменників: человколюбиє, благочестіє, благословенство, правоврность тощо.

Композити в барокових поезіях використовуються переважно: 1) з метою більш точного, влучного вираження поняття; такі лексичні одиниці є стійкими, вони поповнюють різні лексичні категорії староукраїнського словника; 2) зі стилістичною метою для створення нових композитів, які автор вживає в тому чи іншому контексті для того щоб виразніше, яскравіше передати смислові відтінки, висловити своє ставлення до різних фактів, дати їм оцінку, створити оригінальний художній образ. Такі утворення переважно не бувають стійкими лексичними одиницями і тому не можуть поповнювати основний словниковий склад староукраїнської мови.

Виразним художнім прийомом стилю “плетіння словес”, який часто використовували барокові поети, є вживання поруч складних слів з однаковим компонентом, переважно другим, що, сприяючи римуванню тексту, створює цілісну художньо-смислову та ритмічну єдність. Виділенню певної смислової ознаки образу сприяє вживання поруч із композитом спільнокореневого з одним із його компонентів слова. Ефект підсилюється, якщо, окрім спільнокореневих, уживаються ще й близькозвучні слова. У староукраїнській поезії спостерігаємо “нанизування” кількох означень, виражених композитами-прикметниками, які, як правило, перебувають у постпозиції до означуваного слова. Як дуже виразний стилістичний засіб у творчості барокових поетів уживаються антоніми, що є базою для антитези, вираження контрасту.

Надзвичайно поширеним у мові староукраїнської поезії  кінця XVI–XVII ст. було вживання композитів-прикметників у функції епітетів, які передавали певний обсяг естетичної інформації, втілювали філософські та художні ідеї стилю. Експресивність композитів-епітетів посилювалася завдяки їхній метафоричності. Епітети відігравали також важливу роль у збагаченні образу. Їх умовно можна поділити на риторичні (постійні, традиційні) та метафоричні епітети (завдяки яким слово, власне, і набуває свого метафоричного значення).

Значна частина складних прикметників поетичної мови – це індивідуально-авторські утворення, які виникають на ґрунті наявних у мові слів за усталеними моделями.

Вважаємо, що зображальна цінність поетичних композитів староукраїнської літературної мови кінця ХVІ–ХVП ст. полягає в тому, що вони: 1) розширюють словотвірні можливості мови; незважаючи на використання найпоширеніших моделей, урізноманітнюють слововживання; поєднання їх з означуваними словами вражає новизною (ночнодневное стояние, худоумный жид, волобыдлячий народ); 2) допомагають досягти поетичної гнучкості фрази саме завдяки своїй багатоскладовості (горкопамятливый день, христоименитый пастырь, пелынногорчистая скорбь, єдинонадежный клич, долгофортунное здоровье); 3) використовуються для римування, що робить їх семантично вагомими, забезпечує їм важливу з погляду ритмомелодики позицію: шестокрылніи – пламеноносніи, чистий – червонофарбистий, малодушних – ризомужных.

Індивідуально-авторські композити-неологізми притаманні більшою чи меншою мірою творчості майже всіх поетів досліджуваного нами періоду, але найбільше таких новацій знаходимо в поезіях Й. Волковича, Г. Бутовича, П. Поповича-Гученського, Л. Барановича, К. Саковича, І. Величковського, К. Зіновієва, Д. Туптала, К. Транквіліона-Ставровецького.

Проведене дослідження дозволяє зробити такі висновки:

1. Основоскладання – один із продуктивних способів словотворення у староукраїнській літературній мові кінця XVI–XVII ст. Кількісне зростання складних слів і розширення сфери їх функціонування обумовлено об’єктивною потребою у збагаченні словникового складу мови. Аналіз композитів повністю підтвердив сформульоване й обґрунтоване в дисертації визначення складного слова як лексеми, що формально складається з двох основ, а семантично пов’язана зі значенням синтаксичної конструкції. Саме співвідношення значень роздільнооформлених і семантично тотожних їм ціліснооформлених одиниць дозволило визначити характер формування семантики останніх.

2. За способом граматичного зв’язку композити досліджуваного періоду поділяються на два підвиди: а) незначна група слів, утворених сурядним способом зв’язку (з рівноправним відношенням компонентів), б) значно чисельніша група композитів, утворених підрядним способом зв’язку (з нерівноправним відношенням компонентів). Для складних слів староукраїнської літературної мови кінця XVI–XVII ст., утворених підрядним способом зв’язку, характерні об’єктні, атрибутивні та адвербіальні відношення між компонентами, що відбиває семантичні відношення між елементами словосполучень. Метод перифразування дозволив встановити семантичну мотивованість складників композитів.

3. Частина композитів, що функціонували у староукраїнській літературній мові кінця XVI–XVII ст., були кальками з грецької мови і мали тривалу традицію вживання, про що свідчить їх фіксація у пам’ятках старослов’янської, церковнослов’янської і давньоруської мов; інші виникли на староукраїнському ґрунті за аналогіями до вже відомих моделей складних слів. Значна частина композитів, засвідчених у мові староукраїнської поезії досліджуваного періоду, функціонує і в сучасній українській мові.

4. Композити-іменники – назви осіб, абстрактні іменники-композити, композити-прикметники творилися складанням, складанням із суфіксацією, складанням з усіченням, злиттям із суфіксацією.

5. Дослідження складних іменників – назв осіб засвідчило, що вони посідали значне місце в лексичному складі староукраїнської літературної мови кінця XVI–XVII ст. Серед них переважали складні слова зі з’єднувальним голосним. Найпоширенішими були слова з об’єктним значенням, менш поширеними – з атрибутивним та адвербіальним значеннями. Назви, утворені на основі об’єктної синтагми, представлені словотвірними типами І + Д + суф., П + Д + суф., І + Д + (Ǿ), Ч + І + суф., І + І; назви, що виникли на основі атрибутивної синтагми, – З + І + суф.; назви, утворені на основі обставинної синтагми, – Пр + Д + суф., З + Д + суф. Найбільш продуктивними були словотвірні типи композитів – назв осіб зі структурою І + Д + суф., І + І. Нетипові словотвірні типи представлені одиничними прикладами: П + Д + суф., І + Д + (Ǿ), Ч + І + суф., З + І + суф., Пр + Д + суф., З + Д + суф. В утворенні цієї категорії складних слів найпродуктивнішим був суфікс      -ец(ъ), менш продуктивними – суфікси -ник(ъ), -тел(ь), -ц(а).

6. У категорії композитних іменників – абстрактних назв виділено словотвірні типи зі значенням якості, якості та кількості, кількості, а також зі значенням дії. Найчастіше мотивувальною базою цих композитів були об’єктні та адвербіальні словосполучення. Назви, утворені на основі атрибутивної синтагми, представлені словотвірними типами П + І + суф. (якість), І + П + суф. (якість), Ч + І + суф. (кількість); назви, що виникли на основі обставинної синтагми, – Пр + Д + суф. (дія), З + Д + суф. (дія), Пр + І + суф. (якість / кількість); назви, утворені на основі об’єктної синтагми, – І + Д + суф. (дія), П + Д + суф. (дія), І + І + суф. (якість), І + І (якість). Найбільш продуктивними були словотвірні типи абстрактних композитів зі структурою П + І + суф., Ч + І + суф., І + Д + суф., Пр + Д + суф., З + Д + суф. Нетипові словотвірні типи представлені одиничними прикладами: І + П + суф., Пр + І + суф., І + І, П + Д + суф., І + І + суф. В утворенні композитів – абстрактних назв продуктивними були суфікси -іј + (е), -ств + (о); малопродуктивними – -енј + (е),    -анј + (е), -ость; непродуктивним – суфікс -тель.

7. Структурно-семантичний аналіз композитних прикметників засвідчує, що вони мотивувалися атрибутивними, обставинними та об’єктними словосполученнями. Назви, утворені на основі атрибутивної синтагми, представлені словотвірними типами П + І + суф., З + І + суф., Ч + І + суф., І + П, П + П; назви, які виникли на основі обставинної синтагми, – Пр + Д + суф., З + Д + суф., Ч + І + суф., Ч + І, Пр + І + суф., Пр + І, Пр + П, Ч + П; назви, утворені на основі об’єктної синтагми, – І + Д + суф., П + Д + суф., І + І + суф., І + П + суф., З + П + суф. Найбільш продуктивними були словотвірні типи композитних прикметників зі структурою П + І + суф., З + І + суф., Пр + Д + суф., І + Д + суф. Нетипові словотвірні типи – Ч + І + суф., З + Д + суф., І + І + суф., І + П + суф., З + П + суф., З + Д + суф., Ч + І, Пр + І, І + П, П + П, Пр + І + суф., Пр + П, Ч + П, П + Д + суф. В утворенні складних прикметників староукраїнської літературної мови кінця XVI–XVII ст. найпродуктивнішим був суфікс -н + (ый) та його варіанти -нн + (ый),-ен + (ый), -енн + (ый), -анн + (ый), менш продуктивними – -ив + (ый), -лив + (ый), малопродуктивними – -телн + (ый), -ит + (ый), -езн + (ый), -ск + (ый), -ист + (ый).

8. Композитам властиві широкі стилістичні можливості. Авторське використання композитних іменників і прикметників є засобом вираження різного типу експресії, емоційного забарвлення тощо, тобто складні слова, втілюючи дві ідеї в одному слові, надавали мові староукраїнської поезії не лише семантичної глибини, а й пишності, урочистості. Структурна різноманітність типів складних прикметників у функції епітетів – показова ознака барокової мови староукраїнської поезії кінця XVI–XVII ст. Сполучуваність компонентів складного прикметника та введення останнього в широкий поетичний контекст сприяють формуванню метафоричної ознаки, що лежить в основі метафоричного епітета. Визначальним чинником закріплення індивідуально-авторського композита як контекстуально зумовленого є його експресивна якість. Усім композитам-новотворам, що функціонували у староукраїнській літературній мові кінця XVI–XVII ст., властиві конотативні значення. Зображальна цінність композитів-оказіональних слів полягає в тому, що вони розширюють словотвірні можливості мови, урізноманітнюють слововживання, допомагають досягти поетичної гнучкості фрази.