| Краткое содержание: | У вступі дисертації обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначається його предмет та об’єкт, наукова новизна, теоретичне та практичне значення, висвітлюється мета роботи, її завдання та методи їх вирішення.
У першому розділі “Польська говірка с. Красилівська Слобідка в соціолінгвістичному аспекті” подано огляд проведених на сьогодні досліджень польських периферійних говорів. Розглядаються три тематичні групи: роботи, що аналізують мовні особливості творчості польських письменників, які народилися в Литві, Білорусі та в Україні; праці, присвячені історії польської мови на території Литви (частково Латвії), Білорусі та України, а також дослідження польських периферійних говорів на сучасному етапі.
Далі аналізуються дані соціолінгвістичного опитування польського населення с. Красилівська Слобідка.
Короткі відомості про основні моменти з історії польських поселень на Поділлі виявили засадничі суспільні процеси та явища, що впливали колись, а також формують тепер характер функціонування та визначальні тенденції в мовній системі говірки с. Красилівська Слобідка. Найважливіші події історії - це занепад та поділ Речі Посполитої у ХУІІІ ст., повстання Т.Костюшка, історія польських поселень поблизу м.Красилова, існування Подільської губернії в складі Російської Імперії, а згодом – СРСР, голодомор та репресії на території Поділля (зокрема, відомості про поляків Красилівської Слобідки) у 20-і – 30-і роки ХХ ст., відродження костьолу в 90-і рр. тощо.
У 1997 - 1999 рр. ми провели соціолінгвістичне опитування, в якому взяли участь 100 осіб польського походження, що проживають у с. Красилівська Слобідка. Анкети були побудовані відповідно до вимог, поставлених у роботі. Відповіді, одержані на 29 питань анкети, дали інформацію про факти з життя респондентів (фактологічні дані) та відомості про ступінь їх національного самоусвідомлення. Для поділу анкет було обрано віковий критерій і виділено серед респондентів умовно дев’ять груп.
Покоління 10-х, 20-х та 30-х років. Ці групи продемонстрували найвищі показники як володіння мовою, так і національної свідомості. Костьол, польська школа і глибокі родинні традиції дали усвідомлення національної ідентичності та високої культурної самооцінки.
Покоління 40-х, 50-х та 60-х років. Найнижчий показник національної свідомості продемонструвало покоління 60-х рр., для якого усвідомлення того, що ти поляк, не має жодної вартості, а знання польської мови може знадобитися лише в закордонних поїздках. Відповідно польською мовою найкраще володіють представники покоління 40-х рр., з якими ще потроху говорили в родинах. Представники покоління 50-х і, меншою мірою, 60-х рр. володіють мовою лише на рівні розуміння.
Покоління 70-х, 80-х та 90-х років. Респонденти цих вікових груп у переважній більшості вважають, що треба знати польську мову, якщо ти поляк. Висока національна свідомість цих груп – у високому престижі польської культури та усвідомленні себе поляками. Мовою володіють здебільшого на рівні розуміння, однак моляться по-польськи.
Аналіз досліджень, проведених у різний час ученими на предмет ступеня збереження національної свідомості і рідної мови представниками різних суспільних верств польських колоністів в Україні та за її межами, дозволив зробити висновки, що представники вищих соціальних прошарків (за рівнем освіти та походженням, а також у майновому розумінні), на противагу до колоністів селянсько-робітничого походження, завжди мали ґрунтовну мотивацію збереження національної свідомості та культури. Це було пов’язано із соціальним престижем цих верств, що й стало рушійною силою в процесі збереження національної культури та ідентичності. Ці висновки були також підтверджені на практиці – асиміляція колоністів, які усвідомлюють свій вищий соціальний статус, завдяки їх внутрішній, “ідеологічній”, відпорності має в подібних умовах значно менше шансів, ніж у поселеннях селянсько-робітничого типу. Це дало можливість визначити соціальне походження носіїв говірки с. Красилівська Слобідка, які стверджують свою приналежність до шляхти, як один серед найважливіших факторів, що впливають на процес збереження національної свідомості і національної культури.
Наступним етапом було визначити основні культурні цінності, на які спирається польська етнічна група при збереженні своєї ідентичності. За Є.Смолічем, відмова від основних культурних цінностей веде до виключення з групи. Оскільки для кожної етнічної групи такий мінімальний набір є різним, було взято до уваги дослідження лише польських поселень на еміграції. За результатами таких опрацювань встановлено, що для польської етнічної спільноти основними цінностями культури є польська мова і католицизм. Більше того, на особливу увагу заслуговує розуміння поляками католицизму не як релігії всесвітньої, натомість виключно національної із обов’язковою роллю польської мови як літургічної, сакральної. Шкала основних цінностей культури поляків с.Красилівська Слобідка, за результатами соціолінгвістичного опитування, є наступною:
1) католицька віра з польською мовою як сакральною (28 %); 2) польська мова (25 %); 3) польське походження (11 %); 4) особливі душевні якості (8 %).
Отже, на чільному місці шкали цінностей при національній ідентифікації респондентів опинилися католицька віра із польською мовою як сакральною та польська мова.
Було з’ясовано, що польська мова також є самокаталізатором, що спричиняє суспільні зміни, які, в свою чергу, провадять до її відродження. Наскільки польська мова буде зберігатися її носіями – найстаршим поколінням, настільки буде підтримане відчуття національної самобутності і окремішності, яке передаватиметься дітям і онукам, а вони, щоб відчувати свою причетність до польської етнічної групи, будуть прагнути створити відповідні умови для оволодіння мовою.
У підрозділі “Вираження чоловічо-особової категорії” було з’ясовано, що на підставі виявлених у говірці фонетично-граматичних ознак передачі категорії особовості, яка на сьогодні в говірці майже втрачена, у минулому в говірці с. Красилівська Слобідка міг існувати тип ći dobžy xłop’i kośil’i – te ča e kon’e s’e pasły, властивий малопольським та великопольським діалектам.
У підрозділі “Зв’язок говірки з північно-східними периферійними говорами” було з’ясовано, що говірка належить до групи південно-східних периферійних говорів. Деякі риси вказують також на її генетичний зв’язок з північно-східними периферійними говорами. Серед найголовніших особливостей ми визначаємо:
- вираження давального відмінка іменників за допомогою конструкції “dl’a + родовий відмінок”, напр., dl’a tatka, dl’a mamy (6f2), dl’a voła (29f2), dl’a zakon’:icy, dl’a vnuk’i (51f2), dl’a pros’unt (7f2), dl’a furmana (5f3), dl’a l’u]’i, dl’a s’v’in’i (106f3), яку дослідники називають типовою рисою для північно-східних периферійних говорів;
- інфінітиви типу sp’ekc’ (6f2, 105f1), up’ikc’ s’i (7f2), vłukc’ (29f2), sp’ikc’, tłukc’ , tarc’, vytarc’ (106f3), starc’ (51f2), які не зафіксовані в південно-східних периферійних говорах та польських діалектах, трапляються в північно-східних периферійних говірках.
У підрозділі “Зв’язок говірки з польськими діалектами” виділено такі фонетико-граматичні риси, які є свідченням генетичного зв’язку говірки з польськими діалектами. Виділено: суто малопольських рис – 7; суто великопольських рис – 1; суто мазовецьких рис – 2; великопольсько-малопольсько-мазовецьких рис – 19; великопольсько-малопольських рис – 3; великопольсько-мазовецьких рис – 2; малопольсько-мазовецьких рис – 8.
У висновку до цього підрозділу стверджується малопольське походження більшої частини перших засновників Красилівської Слобідки. Деякі риси вказують також на можливість зв’язку з великопольськими та мазовецькими територіями.
У підрозділі “Редуктивність говірки” ми зосереджуємо свою увагу на фонетико-граматичних рисах, що утворилися в говірці внаслідок інтерференційних процесів з українською мовою та українськими навколишніми говірками, а тому дають можливість назвати досліджувану говірку редуктивною:
Фонетика
- звуження ненаголошених е > ', i(y), o > %(u) як результат впливу українського наголосу;
- перехід голосного u в позиції початку або середини слова перед приголосним у v(f), напр.: n’i vm’era (105f1), vročyste (104f1), vb’iraju (10m2), včep’i s’i (1m2), vm’irali, aftobusy, ftvardn’i (51f2), vb’irają (106f3);
- дзвінка реалізація v у двофонемних сполуках із дзвінким приголосним, напр.: čvarty, svoje, tvojemu (29f2);
- /v/ реалізується як ; перед глухим приголосним та в абсолютному кінці слова, напр.: c’i;k’i (106f3), ła;ka, marx’e;k’i (51f2), ]’i;čyna (1m2);
- реалізація f у позиції х у словах futor (7f2), futro (5f3) (пор. укр. діал. футор, фіртка, ф’іра, фунт);
- реалізація /ł/ як передньоязикового альвеолярного приголосного, напр.: głośna, łožun (106f3), mjał, pšykv’atała, zga oł (29f2), vz’eła, f kraśiłov’i, Wšymał (105f1);
- реалізація l’ (на місці пол. /l/) як українського передньоязикового м’якого l’: l’as, l’ampa, l’u]’i;
- дисиміляція в групі čt > št, напр.: štery (104f1), šty as'c'' (1m2), štery (106f3) (пор. укр. діал. штири);
- дисиміляція в групі kt > xt у словах kto, n’ikt, напр.: xto (102f1), xto (103f1), n’ixt, xto (29f2), xto (6f2), xto (51f2), n’ixt (20m2), n’ixto (1m2), n’ikt, xto (106f3), n’ixt (5f3).
Словозміна
- форми двоїни, напр.: dv’i okn’i, dv’i l’itr’i (6f2) тощо;
- синкретизм із закінченнями родового відмінка однини в закінченнях іменників, що називають неістот, у значно ширшому обсязі, ніж у польській літературній мові, напр.: dal’i p%darka, teg% xl’iva, xl’eba, monk’i (105f1), postav’il’i p’eca (6f2), rozładovac’ voza, drog’i (1m2), voza (5f3) тощо;
- закінчення –am давального відмінка множини іменників, напр.: ]’ec’am, l’u]’am, krovam (1m2, 106f3) (пор. укр. коровам, людям);
- відмінювання складених порядкових числівників за українським типом, напр.: v dva]’es’c’i s’udmym, f p’in’]’es’ont šustym (106f3) (пор. укр. у двадцять сьомому);
- роль особового займенника при утворенні форм минулого часу дієслів як причина редукції особових закінчень, напр.: ja r%b’iła, ty pšyšet (105f1, 1m2, 106f3) (пор. укр. я робила, ти прийшов);
- утрата відмінкових форм дієслова być у теперішньому часі (окрім форми 3 ос. одн.);
- нівеляція чоловічо-особової категорії.
У підрозділі “Риси польської літературної мови, виділені в говірці с.Красилівська Слобідка на тлі інших польських південно-східних периферійних говірок” виявлено ті фонетико-граматичні особливості, що вказують на близькість досліджуваної говірки до польської літературної мови, які, водночас, не трапляються взагалі (або майже поодиноко) в інших південно-східних периферійних говірках. Засвідчено одну фонетичну та сім морфологічних рис, що охоплюють усю говірку в цілому та вказують на близькість говірки до літературного варіанту польської мови. Серед основних рис це:
Фонетика
- реалізація /ą/ як 5 в абсолютному кінці слова, напр.: bułav5 (102f1), vojn5 (104f1), pas5, młuc5 (29f2), z mam5, rob’5, j5, id5 (106f3).
Словозміна
- приклади чоловічо-особових форм іменників чоловічого роду в називному відмінку множини, напр.: suns’e]’i (102f1), xłop’i (105f1), žy]’i, ułan’i (1m2), doktorov’i (102f1), synov’e (6f2); kśęža (105f1), brac’a (29f2, 6f2);
- закінчення –om у давальному відмінку множини іменників, напр.: gośćom (вірш) (103f1), vołom (1m2), l’u]’om (5f3), s’ostrom, kos’c’om (29f2), ]’ec’om (51f2), ]’ec’om (5f3);
- протиставлення форм родового відмінка множини для чоловічо-особових іменників та називного відмінка множини для решти іменників у знахідному відмінку множини, напр.: brac’i, v’en’z’n’uv, p%l’aku; - strok’i, l’ata, dl’a kon’i, jaja (29f2);
- закінчення –m’i в орудному відмінку множини іменників з м’яким приголосним основи, напр.: gvoz’d’m’i (105f1), kun’m’i (104f1), kon’m’i (29f2), kun’m’i, l’u]’m’i, ]’ec’m’i (5f3);
- утворення вищого ступеня прикметників за допомогою суфікса –ejš- для основ на два приголосні та –š- для основ на один приголосний, напр.: zdrovša (105f1), drožšy, staršy (1m2), młotšy, gorontšy (29f2), tvarše, (2f3), ładn’ejšy, b’edn’ejšy (1m2), drobn’ejša (106f3);
- загальновживані в усіх ідіолектах енклітичні форми присвійних займенників mego, memu, svego, svemu тощо;
- не засвідчено відсутності форманту ną- (-nę-) (zga oł, stanoł) у відповідних дієсловах, що трапляється в польських периферійних говірках, польських діалектах та в розмовній польській мові (проте не вважається нормою), напр.: tšas, pšyk’isła, stav.
У підрозділі “Індивідуальні риси говірки” виділяються ті мовні особливості, що з’явилися внаслідок внутрішнього розвитку досліджуваної говірки і здебільшого не трапляються в інших південно-східних периферійних говірках. Такі риси свідчать про прагнення збереження польської мови носіями говірки Красилівської Слобідки, а також про острівний характер говірки (відірваність від польської літературної мови та інших периферійних говірок):
Фонетика
- реалізація /ą/ як on в абсолютному кінці слова в дієслівних закінченнях 3 ос. мн., напр.: słyšon (102f1), bendon (7f2), bendon (5f3), pon’imajun, łožun (106f3).
Словозміна
- чергування ó / е / e , напр., n’us – n’esła – n’es’l’i, що походить ще з мови первісних носіїв говірки – вихідців з материкової Польщі, однак не перейшло у ряд е / е / е (і / е / е), як це відбулося в інших периферійних говірках за аналогією до основ теперішнього часу.
У підрозділі “Диференціація мовних явищ за віковим критерієм” було досліджено, що три вікові групи респондентів виявляють відносну однорідність щодо презентації різноманітних мовних явищ та особливостей. Лише у двох випадках було відзначено розбіжність, спричинену віковим критерієм:
Фонетика
- реалізація фонем /ś/, /ź/, /ć/, /_/ як передньоязикових зубних s’, z’, c’, ]’ засвідчена в мові однієї особи першої групи (104f1), п’яти осіб другої групи (7f2, 29f2, 51f2, 20m2, 1m2) та двох осіб третьої групи (2f3, 106f3), напр. ben]’i, z’a o, s’v’ic’i (104f1), s’l’iv, poc’uUk (7f2), тоді як реалізація /ś/, /ź/, /ć/, /_/ як палатальних ś, ź, ć, _ зафіксована в мові трьох осіб першої групи (105f1, 102f1, 103f1), однієї особи другої групи (6f2) та однієї особи третьої групи (5f3), напр. rośn’' (6f2), f śv’eći, _iśaj (102f1). Отже, очевидним є те, що переважна кількість найстарших осіб (1 група) мають у своїй системі ś, ź, ć, _, тоді як друга і третя групи під впливом української мови засвідчують уже зубні s’, z’, c’, ]’.
Словозміна
- особові закінчення дієслів минулого часу (не враховуючи цитованих віршів) засвідчено здебільшого в другій групі респондентів (2 – 29f2, 5 – 1m2, 6 – 6f2, 2 – 51f2), а тому появу цих закінчень треба пояснювати передусім впливом школи, яку респонденти другої групи найбільше і найрегулярніше, ніж інші групи, відвідували.
У підрозділі “Функціонально-структурне збереження говірки” ми засвідчуємо, що досліджувана говірка виконує мінімум комунікативних функцій за допомогою необхідного для цього арсеналу мовних засобів (зумовлених її структурною цілісністю) для забезпечення комунікативних потреб її носіїв у даному мікросоціумі, що ми окреслюємо як функціонально-структурне збереження говірки с.Красилівська Слобідка.
У висновках систематизовано та узагальнено положення дисертаційної роботи.
1. Внаслідок аналізу в структурному плані нами встановлено походження досліджуваної говірки (зв’язок із польськими діалектами); доведено її редуктивність на підставі виявлення інтерференційних процесів з українською мовою та її діалектами; здійснено класифікаційну характеристику говірки за наступними параметрами: належність до південно-східного чи північно-східного різновиду периферійних польських говорів, близькість до польської літературної мови, острівний характер.
1.1. Походження говірки. Переважна більшість засновників с.Красилівська Слобідка походила з території Малопольщі, про що свідчить домінантність малопольських фонетичних та граматичних особливостей (засвідчено 7 власне малопольських рис). Власне великопольських чи мазовецьких рис нами зафіксовано значно менше (великопол. – 1, мазов. - 2). Наявність у говірці рис, притаманних, окрім малопольских, мазовецьким і великопольським діалектам, не спростовує походження більшості респондентів з території Малопольщі, проте не виключена і часткова гетерогенність говірки.
1.2. Редуктивність говірки. Аналіз фонетики та словозміни говірки с.Красилівська Слобідка виявив інтерференційні процеси, які відбуваються під впливом української мови та навколишніх говірок. Досліджувана говірка є редуктивною.
1.3. Різновид периферійного діалекту. За рядом основних фонетичних та граматичних ознак (зміна артикуляції ненаголошених о >%, u та е >', i(y) тощо) говірка с. Красилівська Слобідка належить до типу південно-східних периферійних говорів. Деякі особливості (зокрема інфінітиви типу sp’ekc’ (6f2, 105f1), vłukc’ (29f2), tarc’ (106f3) тощо) вказують на зв’язок говірки з територією поширення північно-східного різновиду польських периферійних говорів.
1.4. Близькість говірки до польської літературної мови. Про близькість досліджуваної говірки до польської літературної мови свідчить 1 фонетична та 7 граматичних рис в усіх ідіолектах, які не зустрічаються взагалі або засвідчені в значно меншому обсязі в інших польських периферійних говірках (реалізація 5 в позиції /ą/ в абсолютному кінці слова тощо). Така близькість говірки до польської літературної мови, а також записані архаїзми (v’ir’x, pac’ery) свідчать про те, що досліджувана говірка є шляхетською.
1.5. Острівний характер. Про острівний характер говірки свідчать риси, що вказують на її ізольованість та тривалу відсутність зв’язку з материковою Польщею (реалізація /ą/ як on у абсолютному кінці слова в дієслівних закінченнях 3 ос. мн. тощо).
2. Соціолінгвістичні спостереження, проведені нами, охоплювали наступні параметри: спектр соціальних чинників та специфіка їхнього впливу на особливості структури та функціонування говірки с.Красилівська Слобідка; механізм функціонально-структурного збереження рідної мови польським населенням с. Красилівська Слобідка; ймовірність ролі польської мови як вагомого чинника суспільних змін та самокаталізатора.
2.1. Соціальні фактори та їхній вплив. Очевидний період занепаду та звуження функціонування говірки припадає на час реалізації національної політики в СРСР – закриття польських шкіл, костьолів, національних сільрад, заборона польської мови, фізичні репресії (соціолінгвістичне опитування визначило, що найбільш денаціоналізованим виявилося покоління 60-х рр., яке польську мову сприймає поверхово на рівні розуміння та демонструє найнижчі показники національної свідомості; крім того, пік “українізації” за даними змішаних шлюбів припадає на 60-70-і рр.). Серед сприятливих для збереження говірки соціальних явищ, був вплив відбудованого костьолу (підтвердження чому - стрімке підвищення рівня національної свідомості представників покоління 70-90-х рр.).
2.2. Рідна мова на шкалі основних культурних цінностей. Внаслідок соціолінгвістичного вивчення визначено наступну шкалу основних культурних цінностей для носіїв говірки с.Красилівська Слобідка:
1) католицька віра з польською мовою як сакральною (28 %);
2) польська мова (25 %);
3) польське походження (11 %);
4) різне (8 %).
Перебування рідної мови на чільному місці на шкалі основних культурних цінностей становить одну з головних складових механізму функціонально-структурного збереження польської говірки с.Красилівська Слобідка.
2.3. Соціальне походження. Національна окремішність набуває особливого значення для групи в іншому національно-культурному середовищі, якщо вона вирізняє (або вирізняла) цю групу також у соціальному плані. У цьому випадку національна культура даної групи має значно більше шансів на збереження, оскільки вона пов’язана із соціальним престижем. За даними соціолінгвістичного опитування носії польської говірки с.Красилівська Слобідка мають шляхетське походження (що було підтверджено також на структурному рівні говірки, якою вони користуються). Це зумовило збереження високого престижу національної культури, серед основних цінностей якої перебуває польська мова. Отже, другою складовою механізму функціонально-структурного збереження польської говірки с.Красилівська Слобідка визначено також соціальне походження її носіїв.
2.4. Польська мова як вагомий чинник суспільних змін та самокаталізатор. За відсутності достатньої інфраструктури досліджуваного мікросоціуму (адже реальні носії говірки - це лише представники покоління 10-х, 20-х, 30-х та частково 40-х рр.), засвідчено збереження говірки та відродження зацікавлення польською мовою серед польського населення с.Красилівська Слобідка. Польська мова в устах старшого покоління як маніфестація приналежності до польського народу, пробуджує національну свідомість у молодших поколінь; усвідомлення своєї національної ідентичності призводить до певних суспільних змін (відкриття костьолу, відновлення обрядовості, посилення інтересу до польської культури тощо), які торують дорогу до вивчення польської мови. А відтак ми можемо висунути ймовірнісну оцінку самої говірки як вагомого чинника суспільних змін та самокаталізатора.
Додатком А є “Парадигматична диференціація флексійних груп”, де розглядаються парадигматичні типи дієслів говірки, перехід дієслів до інших флексійних груп, приналежність дієслів до різних парадигматичних типів у межах однієї флексійної групи, змішані парадигми дієслів.
Додатком Б є “Список респондентів”, де поряд з ім’ям та прізвищем респондента подається така інформація: його умовне позначення в тексті роботи, рік народження, освіта (шкільна), відвідування костьолу, національна свідомість, володіння польською мовою.
|
