УКРАЇНСЬКЕ ТЕЛЕБАЧЕННЯ І ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ДУХОВНОСТІ МОЛОДІ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
УКРАЇНСЬКЕ ТЕЛЕБАЧЕННЯ І ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ДУХОВНОСТІ МОЛОДІ
Альтернативное Название: УКРАИНСКОЕ ТЕЛЕВИДЕНИЕ И ПРОБЛЕМЫ ФОРМИРОВАНИЯ ДУХОВНОСТИ МОЛОДЕЖИ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У “Вступі” обґрунтовано актуальність теми дисертації та доцільність її вибору, визначено мету, завдання роботи, названо об’єкт і предмет вивчення, з’ясовано теоретичне і практичне значення дисертації, доведено наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, окреслено методи дослідження.


У першому розділі “Стан наукового опрацювання проблеми” охарактеризовано наукові праці, що стосуються теми дослідження. Їх можна умовно поділити на декілька груп. Зокрема:


1. Дослідження з проблем духовності загалом. Такі праці мають здебільшого узагальнювальний характер і є важливою допоміжною теоретичною базою для розкриття теми дисертації. Це – праці Сократа, Платона, Аристотеля, у яких вони доводили, що бути духовною особистістю можна і без певної суми наукових знань, але за умови дотримання усталених правил, котрі визначаються мораллю конкретного суспільства.


Надалі розвиток поглядів на духовність відбувався під безпосереднім упливом християнського віровчення. Зокрема, основною проблемою філософії Августина Блаженного є стосунки між Богом і світом. Представники неопозитивізму Ф. Брентано, Дж. Мур, М. Шлік, К. Поппер, А. Хегерстрем, тісно пов’язуючи духовність із релігійністю, заперечують ідею будь-якої духовної нормативної етики, оскільки об’єктивний зміст духовних знань та вимог, на їхню думку, неможливо встановити та перевірити.


М. Маринович, Джордж Г. Мід, Є. Сверстюк, Марк Іван Рупнік, І. Шалишкіна по-своєму трактують сутність духовності, визначають її складові частини й побіжно аналізують їх, встановлюють джерела духовності в історико-філософському аспекті, акцентують увагу на негативній ролі тоталітаризму.


2. Розглядаючи проблеми формування духовності, ми спиралися на праці І. Франка, Т. Шевченка, М. Грушевського, М. Костомарова, П. Куліша, В. Шашкевича та ін. Наукові дослідження українських педагогів Г. Ващенка, О. Вишневського та “Концепцію національного виховання” покладено в основу психолого-педагогічних рекомендацій щодо підготовки телевізійних передач на теми національно-духовного виховання молоді. Досліджували молодіжні проблеми загалом В. Абрамов, М. Багмет, М. Головатий, Н. Черниш та ін. Однак лише побіжно розглядали окремі питання, пов’язані з духовним світом молоді.


3. На деяких проблемах формування духовності української молоді в сучасних умовах зосереджують увагу автори праць про функціонування ЗМІ: В. Здоровега, В. Іванов, С. Квіт, О. Кузнецова, В. Лизанчук, Й. Лось, І. Мащенко, А. Москаленко, Т. Петрів, Б. Потятиник, В. Різун, І. Слісаренко, І. Хропко, А. Чічановський, Ю. Шаповал, В. Шкляр та ін.


Особливості сприйняття молоддю телевізійних передач досліджували Л. Завгородня, В. Петренко, Ю. Шерковин. Лінгвістичний аспект діяльності телебачення, яке є важливим інструментом мовного впливу на процес утвердження духовних ідеалів молоді, осмислено у монографіях, посібниках С. Єрмоленко, А. Капелюшного, Л. Масенко, А. Погрібного, О. Пономарева, О. Сербенської, О. Федик, М. Яцимірської.


Важливі напрями функціонування української телевізійної журналістики досліджено в дисертаціях М. Бурмаки, В. Гоян, З. Дмитровського, О. Кирилової, С. Криворучко, К. Серажим, Н. Симоніної, І. Слісаренка, Т. Федорів, Ю. Фінклера, Т. Чілачави, Т. Щербатюк та ін. Виокремлюємо тут дисертацію І. Пенчук про функціонування регіонального телебачення і радіомовлення у контексті формування національної свідомості молоді на прикладі Запорізького регіону.


Науковий огляд і аналіз праць про сучасні українські ЗМІ, в т. ч. про телебачення, дає підставу стверджувати, що немає жодного комплексного дослідження про роль і значення телебачення у системі формування духовності молоді України.


Другий розділ “Методологічні засади духовного виховання молоді в Україні” присвячений дослідженню історико-філософського аспекту розуміння духовності та осмисленню ролі телебачення в контексті державної політики України щодо формування в молоді духовних потреб.


У першому підрозділі “Історико-філософський аспект духовності” проаналізовано християнські концепції Марка Аврелія, Августина Блаженного, Василя Великого, Фоми Аквінського щодо духовно-морального виховання особистості, яке пов’язане з проявом Божої волі. Наголошено, що віра, надія, любов – це той фундамент, на якому базується духовний розвиток людини. Окреслено погляди Г. Сковороди, П. Юркевича, Д. Чижевського, І. Канта, Г. Гегеля, Дж. Глетчера, С. К’єркегора, К. Ясперса, Івана Павла ІІ, Є. Сверстюка, Г. Ващенка, В. Сухомлинського на розв’язання проблеми духовного виховання. Підкреслено: щоб людина стала свідомим доброчинцем, вона повинна перейти в режим духовного буття, тобто відкрити в собі, як казав Григорій Сковорода, “внутрішню”, “духовну”, “сердечну” людину.


Українська філософська думка сформулювала чимало положень духовного, що не втратили своєї актуальності досі. Відродження духовних цінностей, створених попередніми поколіннями українців, мають відповідати потребам нинішнього національного розвитку і водночас збігатися з духовними цінностями та ідеалами світової спільноти. Гасло “Бог і Україна” повинне стати фундаментальним принципом виховання молодих людей.


Аналіз праць теологів, філософів, істориків, педагогів, політологів дає підставу стверджувати: досі триває дискусія щодо трактування, інтерпретування, визначення таких категорій, як “дух”, “душа”, “духовність”. Ми вважаємо, що дух – це об’єктивна надіндивідуальна форма існування надприродного, яка набувається через соціалізацію і здатна керувати діями людини. Душа – виявлення духу через певні психічні явища свідомості особистості. Духовність – осмислення людиною, для якої головною сутністю життя є універсальні цінності добра, краси та істини, сенсу свого буття, місця і гармонізації її стосунків з природою, суспільством, інформаційним середовищем. Духовну структуру людини, народу, нації можна розглядати як діалектичний синтез світоглядної, естетичної та моральної культури, що зумовлює свободу мислення і творчості людини й реалізується у практичній діяльності особи і суспільства.


Духовне виховання, на наш погляд, – це процес формування гармонії душі зі світом, утвердження духовних цінностей істини, добра, краси, національної гідності, віри, надії, любові під упливом зовнішніх чинників, до яких належить і телебачення.


Складний психолого-педагогічний, політико-ідеологічний процес духовного виховання вимагає врахування: а) нових наукових досліджень про людину; б) бурхливого розвитку електронних засобів масової інформації. Ці чинники трансформують традиційну систему духовного виховання молоді. Нині соціальна роль людини, її громадянська позиція визначається не стільки сумою знань, освіченістю, скільки високою духовністю, що є головним мотиваційним підґрунтям суспільної діяльності, від якої залежить її особиста доля, доля сім’ї, доля Вітчизни.


Ми виокремлюємо три структурні складники-чинники духовності, які потрібно враховувати телевізійним працівникам під час підготовки передач: 1) духовність як соціальне явище включає в себе духовну свідомість, духовну діяльність і духовні відносини; 2) духовність має специфічні засоби, за допомогою яких вона регулює інтереси, а отже, поведінку людини; 3) духовність регулює інтереси людей в усіх без винятку сферах життєдіяльності людини.


У другому підрозділі “Телебачення в контексті здійснення державної політики України щодо формування у молоді духовних потреб” розглянуто концептуальні засади виховання молоді в Радянському Союзі та в країнах західної демократії. Показано, що діяльність ЗМІ в СРСР базувалася на комуністичних принципах класової боротьби, а орієнтиром у ній був курс на формування нової історичної спільноти – радянського народу, людини-інтернаціоналіста, позбавленої національних коренів, у чиїй свідомості не було місця релігії й домінував лише атеїзм.


Науково обґрунтовано положення: в часи розбудови незалежної України вкрай необхідна така державна молодіжна політика, засади якої б збігалися з принципами молодіжної політики міжнародного співтовариства. Журналісти повинні дотримуватися гуманістичних принципів діяльності, які проголосили на Європейській конференції у Празі (1994 р.) представники країн – членів Ради Європи. Оскільки телебачення стрімко охопило всі сфери суспільного життя: стало органічною частиною культури (і є видом культури, а не лише засобом інформування), мистецтва, ідеології, політики, освіти, науки тощо, то воно спричинило чимало проблем у вихованні молоді. Адже телевізійні програми не лише є носієм добротворчої енергії, що сприяє утвердженню у свідомості молодих людей духовних ідеалів, високої моралі, християнських чеснот, але й здатне прищепити спотворені уявлення про добро і зло, совість і підлість, чесність і брехливість, моральність і аморальність, національну гідність і космополітизм, любов і цинізм тощо.


На основі аналізу результатів опитування молоді про використання вільного часу (телебачення найпотужніший засіб масової комунікації) та дослідження телевізійних передач ми стверджуємо, що позитивний вплив телебачення на формування духовності молоді безпосередньо залежить не лише від фахового рівня опрацювання та поширення інформації (створення – передавання – сприймання), а й від рівня національної свідомості, громадянської позиції, від розуміння суті демократії, свободи слова і свободи діяльності ЗМІ, від професійно-етичних принципів діяльності працівників телебачення. Насамперед від згаданих факторів залежить те, у сферу впливу яких телевізійних передач потрапляє молодь, що до неї ми зараховуємо юнаків і дівчат віком від 14 до 30 років.


“Телебачення як важливий чинник впливу на духовне життя молоді та його трансформування” – така назва третього розділу, в якому досліджено роль телебачення в релігійному, національно-патріотичному, моральному  вихованні молоді – найважливіших складових частинах духовної структури молодої людини.


У першому підрозділі “Змістова насиченість релігійних програм” проаналізовано телевізійні передачі “Духовний вісник” (УТ-1), “Спочатку було Слово” (Тернопіль), “Наша духовність” (Луцьк), “В ім’я Отця і Сина”, “Голос вічної любові” (Хмельницький), “На березі вічної ріки” (Харків), “Бесіди про чесноти християнства” (Донецьк), “Хліб твоєї душі”, “Благовість у кожний дім” (Ужгород), матеріали на релігійну тематику, які показують у “Віснику” Львівського телебачення та ін. У цих програмах використовують інформаційні, аналітичні, художньо-публіцистичні жанри. Виокремлено жанр проповіді, специфіка якого полягає в тому, що максимального ефекту можна досягти лише тоді, коли глядачі матимуть змогу слухати тематично завершений цикл проповідей.


Характерною рисою журналіста, який порушує релігійні питання, має бути врівноваженість, розсудливість, самокритичність. Глядач повинен відчувати глибинну зацікавленість журналіста тим, про що він розповідає. Тоді телевізійна передача знайде позитивний відгук у серці глядача, журналіст стане провідником правдивого слова, яке не тільки інформує, а й вказує дорогу людям, духовно лікує, допомагає всім, а не лише віруючим. Отже, щоб слово і зображення на телеекрані ввібрало в себе високі християнські, національні й загальнолюдські ідеали, журналістське мислення повинне бути моральним.


Важлива роль належить коментарям, виступам, бесідам теологів, зокрема священиків чи проповідників. Релігійні програми допомагають людям, зокрема молоді, самостверджуватися на засадах Божих Заповідей, спонукають запитувати себе про своє ставлення до Творця, що є першим кроком до того, щоб відкрити своє серце для дії Святого Духа, підносять свідомість особи до розуміння християнських основ людського буття.


У другому підрозділі “Національно-патріотична тематика на телебаченні” розглянуто телевізійні передачі, які позитивно чи негативно впливають на формування національно-патріотичних почуттів, громадянської позиції, державницького мислення молодих людей. Окреслено систему національно-патріотичного виховання як духовної категорії. Ознайомлення з телевізійними програмами, їх наукове осмислення дає підставу стверджувати, що телевізійні журналісти в Україні під час підготовки матеріалів не завжди враховують визначені педагогами і психологами вікові етапи формування національно-патріотичної свідомості, до яких належить етап раннього етнічного самоусвідомлення, етап національно-політичного самоусвідомлення й етап державно-патріотичного самоусвідомлення.


Водночас досвід багатьох країн переконує, що тільки самовитворення суверенного морального мислення, органічного відчуття духовної культури сприяє формуванню національної свідомості як чинника самоорганізації особистості. У цьому процесі важлива роль належить телевізійній інформації, яка активно впливає на свідомість і вчинки людей, хоча цей вплив справляє не завжди помітно і безпосередньо.


Молодіжна аудиторія негативно реагує на передачі, у яких нав’язливо повчають. Змістове наповнення матеріалу доцільно втілювати в таку форму, яка б спонукала дивитися передачу. Не відмовляючись від традиційних жанрів – телевізійної замітки, телерепортажу, телекоментаря, теленарису тощо, журналісти вдаються до синтетичного жанру, який часто називають телевізійною версією. Документи тут поєднуються з музикою, піснями, віршами. У підсумку перед телеглядачами постає змістовний, емоційний, драматизований твір, насичений соціально важливою інформацією.


Аналіз інформаційного простору України незаперечно доводить, що мережа засобів масової комунікації дуже потужна. Але вона здебільшого не українська, а російська. На юне покоління українців спрямована інформаційна агресія, що нав’язує чужі ідеали та інтереси; аксіологічна агресія нав’язує українцям менталітет чужих держав і їхніх народів; агресія культурна нав’язує чужі звичаї, мову, психологію. Слушно підкреслює В. Балушок, що українські за місцем функціонування, але російськомовні за сутністю засоби масової комунікації, привчаючи молодь до споживання російськомовної продукції, прокладають їй шлях із Росії в Україну. При цьому цілі групи населення виключені зі сфери використання української мови й досі залишаються майже повністю включеними до сфери впливу російського інформаційного поля. А воно дуже потужне і виховує своїх споживачів спрямовувати свої інтереси до Росії і саме з нею пов’язувати свої сподівання на майбутнє.


Оцінюючи роль телебачення в процесі етнічного, національно-політичного, державно-патріотичного самоусвідомлення української молоді, ми брали до уваги думку лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, філософа Сергія Кримського, який підкреслив, що особистість – це не тільки неповторність індивіда, це й індивідуальна неповторність нації. Кожна нація – це теж історична особа. Отже, нація, як і особистість, через телебачення та інші ЗМІ повинна постійно звертатися до своєї самобутності, відновлювати її через окремі особистості.


Третій підрозділ “Моральні цінності в телевізійних передачах” виявляє можливості телебачення в процесі формування у свідомості молодої людини позитивних моральних якостей, які є основою її духовного зростання. Духовна людина не тільки усвідомлює вирішальне значення моральних цінностей, а й активно утверджує їх у повсякденному житті, у ставленні до інших людей, до себе самої, виявляючи такі моральні риси, як працелюбність, доброта, справедливість, толерантність, щирість, сумлінність, повага до іншої людини, почуття власної гідності, відповідальність, принциповість (М. Боришевський). Ці характеристики моральності особистості виявляються також у її непримиренному ставленні до фальші, цинізму, лицемірства, підлабузництва, лінощів, неробства та пов’язаного з цим паразитичного існування, утриманства.


Обґрунтовано певний зв’язок між телевізійними передачами, в яких переважає цинізм, фальш, лицемірство, жорстокість, насильство і асоціальними проявами у поведінці молоді, правопорушеннями, злочинами, що є невід’ємною частиною загальної криміногенної ситуації в країні й збігаються з її тенденціями та напрямами розвитку.


Рівень моралі, культурні запити і потреби сучасної молоді є однією з найвагоміших соціокультурних характеристик українського суспільства, а специфіка соціалізації молодих людей визначатиме майбутнє України. Тому діяльність телебачення, що формує інтереси та потреби тієї чи іншої людини й українського суспільства загалом, повинна бути спрямована, зокрема, на формування високих моральних якостей, національної свідомості, громадянської гідності. Актуальною й нині є думка Івана Франка про те, що журналіст лише тоді досягає впливу, коли вміє “переконувати не самою силою... аргументів, але моральним і психологічним впливом особи на особу, живого слова, тону, колориту бесіди”. Слово в органічному взаємозв’язку із зображенням є засобом акумулювання моралі в душі людини, пізнання її сутності, її справжньої вартості, бо живому слову, як зазначає мовознавець О. Сербенська, “властива багатогранна структурна і комунікативна специфіка”.


На основі аналізу телепередач з’ясовано, що частина телевізійних працівників не збагнула комунікативної специфіки слова у поєднанні із зображенням, не замислилася над назрілою проблемою духовної безпеки, оскільки морально-духовному життю молодої людини, її еволюційному розвитку і навіть виживанню загрожують насильство, злочинність, нав’язування негативних еталонів поведінки і стилю життя.


Спираючись на наукову оцінку медіанасильства, яку дав професор Б. Потятиник, і на психологічні дослідження впливу телебачення на молоде покоління, які провела кандидат психологічних наук Н. Максимова, можна поділити телевізійні передачі, які негативно впливають на підсвідомість, на такі різновиди: фільми жахів, бойовики, фільми з сексуальними епізодами, пряма та опосередкована реклама алкоголю і тютюну. Тому гігієна морально-духовного життя молоді повинна перебувати в центрі уваги телеорганізацій. Однак у багатьох журналістів ще не сформувався морально-національний, патріотично-громадянський тип мислення. Чимало працівників телебачення не усвідомило, що інформація не повинна бути лише сенсаційним товаром; вона має базуватися на глибокій моральній і духовній основі, живитися національною ідеєю державотворення, містити в собі культурний і демократичний ресурс, сприяти українському етнокультурному самозбереженню і розвитку, адже розмаїття етносів та їх культур збагачує людство.


Четвертий розділ “Шляхи підвищення позитивного впливу телебачення на духовний розвиток молодого покоління” присвячений з’ясуванню найважливіших чинників ефективної діяльності телевізійних журналістів, психолого-педагогічним методам підвищення якості телевізійних передач.


У першому підрозділі “Національна свідомість, моральність, професіоналізм – найважливіші чинники ефективної діяльності телевізійних журналістів” осмислено тезу, згідно з якою усвідомлення телевізійним журналістом себе як важливої частини певної національної спільноти, оцінка себе як носія морально-духовних цінностей народу – вельми важливі чинники його професіоналізму, що виявляється в інтелектуальній та емоційній, чуттєвій дії під час комунікації.


З’ясовано, що повноцінне сприйняття тієї чи іншої телевізійної передачі обумовлені двома факторами: а) рівнем підготовки молодого глядача до сприймання нової інформації (тезаурус, емоційна налаштованість) і б) вмінням комунікатора подати інформацію. Ознайомившись із соціально-психологічною моделлю комунікатора, яку розробила Н. Богомолова, основними складниками персоніфікації на телебаченні, дослідженими В. Гоян, науковою працею Л. Матвєєвої, Т. Анікєєвої і Ю. Мочалової “Психологія телевізійної комунікації” та проаналізувавши низку телепередач (“Проти ночі”, “Без табу”, “Не все так погано у нашому домі”, “Ключовий момент”, “Чекай мене”, “Великий куш”, “Вікна”, “Велике прання”, “Моя сім’я”, “Імена”, “Аудиторія”), ми дійшли висновку, що телевізійний працівник сприяє формуванню духовності молоді тоді, коли процес його творчості ґрунтується на органічному поєднанні свободи слова, плюралізму думок, гласності і журналістської етики, в основі якої лежать такі принципи: повага до істини і до гідності особи; відмова від використання нелегальних або нечесних методів під час збирання інформації; активна участь у процесах українського державотворення; розвиток і захист національного інформаційного простору; критичне ставлення до розтиражовування фактів, що принижують гідність людини за расовими, релігійними чи національними ознаками. Журналіст повинен глибоко вірити в те, що він повідомляє, усвідомлюючи свою моральну і національну відповідальність за кожний переданий в телеефір матеріал.


Авторитет комунікатора в молодіжної аудиторії обумовлюється внутрішніми і зовнішніми професійними якостями, до яких також належить розуміння, що телебачення покликане не лише інформувати, розважати, а й виховувати молодих людей на ґрунті національної культури. “Немає культури (чи, як хто воліє, “цивілізації”) без коріння, без генеральної лінії і без обличчя, звичайно національного, – стверджував Є. Маланюк. – Безнаціональної культури нема”.


“Психолого-педагогічні методи поліпшення якості телевізійних передач” – така назва другого підрозділу, в якому доведено, що застосування психолого-педагогічних методів виховання, котрі розробив український вчений Омелян Вишневський, під час підготовки телевізійних передач підвищує ефективність їх упливу на формування духовності молоді. До таких методів належать: метод прямого навчання цінностей, метод пояснення і керованої дискусії, метод виховання прикладом, метод переорієнтації зусиль, метод сугестії (навіювання), метод привчання та переконання. Звісно, ці методи не є догмою, але осмислення і творче застосування їх підвищує зацікавленість суспільно-політичними, релігійними передачами й сприяє формуванню в молоді духовних потреб.


На ефективність “спілкування” між комунікатором і глядачем впливає певна сукупність факторів: актуальність інформації, її зв’язок з іншими повідомленнями, єдність змісту і форми матеріалу, зацікавленість реципієнтів інформацією, емоційна насиченість, драматургічність викладу, дохідливість, образність повідомлення. За умови належного впливу всіх цих чинників телебачення може формувати попит на абсолютні, національні, громадянські, особисті, сімейні та інші цінності.


Готуючи зі студентами факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка експериментальні телевізійні програми “Перерва”, ми застосовували психолого-педагогічні методи виховання О. Вишневського і переконалися, що максимум  позитивної енергії є в тих передачах, які 1) повідомляють новину, що відображає факт, подію, які перебувають в одному ряді з відомими явищами, 2) інформують про якісно нове з культурного, мистецького, спортивного, економічного, соціального, політичного життя тощо, 3) розповідають про нове з погляду вивчення самого предмета, 4) ознайомлюють з новими думками, узагальненнями, висновками, рекомендаціями, 5) виявляють раніше невідомі, нові аспекти відомого явища.


Телебачення як особливий засіб комунікації найповніше поєднує в собі психолого-педагогічні можливості впливу на виховання, навчання, освіту, на розвиток молодого покоління. З цього погляду важливим є те, щоб найпопулярніші серед молоді програми (телефільми, музичні та розважальні передачі) мали національний ґрунт. Досягти цього можна за умови успішного здійснення державою, суспільством і системою телебачення головних етапів соціокультурного розвитку: 1) створення належних умов для функціонування молодіжної культури дасть можливість розвиватися інфраструктурі українського шоу-бізнесу; 2) телебачення зможе активно реагувати на всі вияви молодіжної культури, які після реалізації завдань першого етапу вийдуть на якісно новий рівень, що зробить можливим третій етап; 3) українське телебачення стане каталізатором молодіжних процесів в Україні і зведе до мінімуму нинішнє домінування в нашій державі російського телебачення; 4) це сприятиме входженню російськомовної молоді сходу та півдня України в українське молодіжне середовище і прилученню до українських духовних цінностей.


Щоб здійснити ці завдання, потрібна політико-громадянська воля керівників державних і суспільних інституцій, до яких належить також телебачення. Потрібно не забороняти чужі передачі, а виготовляти високоякісний, конкурентоспроможний національний телевізійний продукт. Адже нині  за допомогою відповідної антени можна приймати десятки національних та міжнародних програм.


Повновартісне прилучення юнаків і дівчат до загальнолюдських морально-духовних цінностей можливе лише через виховання національної свідомості відповідно до історичних, географічних, економічних, етнографічних, психологічних особливостей української спільноти. Завдяки правдивій, об’єктивній звуковій і зображальній інформації молоде покоління може відчути дух життя, почути голос минулого, поговорити з майбутнім, утвердити в собі високу духовність і моральність. Цьому процесові можуть продуктивно сприяти також розважальні телевізійні програми, якщо вони будуть насичені позитивною енергією поваги до українського народу, до його культури, традицій, звичаїв, задовольнятимуть не примітивні й вульгарні запити, а здорові естетичні смаки, підноситимуть інтелектуально-освітній, національно-духовний рівень молодих глядачів, пропагуватимуть високі морально-етичні норми.


 


Висновки


Формування духовності молоді – складний психолого-педагогічний, політико-ідеологічний процес, який вимагає врахування: а) нових наукових досліджень про людину; б) інтенсивного розвитку електронних засобів масової інформації. Саме ці чинники вносять зміни в традиційну систему духовного виховання молоді. Нині в Україні об’єктивно існує попит на молоду людину, яка, крім звичайних позитивних рис (освіченість, професіоналізм, особиста чесність, відданість суспільній справі тощо), мала б ще й такі: була б динамічною, творчою, амбітною, пасіонарною, максималістською щодо українських державницьких інтересів, зорієнтованою насамперед на національні й загальнолюдські цінності та на високі духовні ідеали.


Позитивний вплив телебачення на формування духовності молоді можна забезпечити: а) високим професіоналізмом журналістів, основою якого є національна свідомість, моральність, громадянська позиція, здорові естетичні смаки, знання специфіки телевізійної комунікації, дотримання принципів журналістської діяльності; б) врахуванням вікових, соціальних, культурних, освітніх, професійних, національних особливостей молоді.


Усвідомлення українським суспільством потреби у створенні чітко продуманої, послідовної державної стратегічної програми підтримки телеканалів, які сприяють утвердженню духовно-національних ідеалів, є запорукою успішної реалізації специфічних можливостей телебачення, яке має бути засобом не лише інформування, розважання, а й морального, національно-патріотичного, релігійного виховання – найважливіших складових процесу формування духовності молоді.


Виховання молоді на основі християнських цінностей тележурналісти здійснюють, створюючи окремі сюжети на церковно-релігійну тематику й спеціальні тематичні програми, використовуючи інформаційні, аналітичні, художньо-публіцистичні жанри. Зокрема дедалі частіше на різних телеканалах використовують для цього документальний фільм та порівняно новий телевізійний жанр – проповідь. Важливу роль відіграють коментарі, виступи, бесіди теологів, священиків. Однак багатьом журналістам, які готують релігійні програми, бракує належних знань із цієї сфери, а також професійних навиків для того, щоб глибоким змістом і оригінальною формою подачі матеріалу зацікавити молодих глядачів.


Молоді телеглядачі засвоюють взірці поведінки на телеекрані так само, як вони засвоюють певні моделі поведінки в сім’ї, у школі, у вищому навчальному закладі, у виробничому колективі, на вулиці. Негативне збудження, спричинене телеекраном, може трансформуватися в реальну агресію. Відеопродукція провокаційно агресивного змісту, яка пропагує насильство, жорстокість, порнографію, фактично блокує високе морально-духовне визрівання молодої людини. Чужомовні розважальні, пісенні телепередачі не найкращої якості породжують у частини української молоді псевдоестетичний конформізм, скептичне, а то й зневажливе ставлення до національної музичної культури, нігілізм.


Формування національно-патріотичних почуттів як духовної категорії – це цілеспрямований, систематичний, регульований виховний процес. Однак телевізійні журналісти під час підготовки матеріалів не завжди враховують специфіку визначених педагогами і психологами вікових етапів формування національно-патріотичної свідомості. До них належать: 1) етап раннього етнічного самоусвідомлення; 2) етап національно-політичного самоусвідомлення; 3) етап державно-патріотичного самоусвідомлення.


Повноцінного впливу телевізійного матеріалу на формування духовності молоді можна досягти тоді, коли журналіст і глядач стають партнерами під час комунікації. Здійснення цього психологічного контакту залежить від якості передачі, яку потрібно побудувати за законами драматургії. При цьому варто подбати про те, щоб ідейна, тематична спрямованість передачі реалізувалася в усіх її компонентах: у тих, які інформують, орієнтують, навчають, формують уявлення, цінності, естетичні смаки, спонукають до пізнання, до морально-духовного самовдосконалення. На рівень сприйняття телепрограми глядачем впливають такі фактори, як актуальність інформації, її зв’язок з іншими повідомленнями, вербальна і візуальна єдність змісту і форми матеріалу, емоційна насиченість, популярність, образність і чіткість викладу.


Знання, розуміння, осмислення і застосування телевізійними працівниками під час підготовки передач таких психолого-педагогічних методів виховання, як метод прямого навчання вартостей, метод пояснення і керованої дискусії, метод виховання прикладом, метод переорієнтації зусиль, метод сугестії (навіювання), метод привчання та переконання тощо, є важливим підґрунтям для підвищення професійної майстерності журналістів, поліпшення якості передач для молоді. Застосовуючи ці психолого-педагогічні методи, треба також дотримуватися принципу вікової відповідності програми категорії глядачів, на яку вона розрахована. Молоді люди охочіше сприймають інформацію, поради, судження від своїх ровесників. Безперечно, автором програми може бути представник старшого покоління, але ведучими повинні бути молоді журналісти. Молодіжна аудиторія негативно реагує на телевізійні передачі, у яких її нав’язливо повчають.


Найважливішими чинниками впливу телевізійного журналіста (ведучого, коментатора, кореспондента, оглядача, інтерв’юєра) на глядачів є його а) компетентність (інтелектуальні знання з усього кола питань, які він порушує у своєму матеріалі, і спеціальні знання, що дозволяють йому сформувати власну думку про конкретне явище, дійти певного висновку; орієнтованість на національні інтереси і духовно-моральні цінності) і б) харизматичність (зовнішність, чоловіча або жіноча привабливість, очікуваність висловлювань, дій, вміння подати себе, комунікативний стиль).Тележурналіст повинен оригінально мислити, цікаво висловлювати свої думки.


Людина засвоює світоглядні, моральні, духовні орієнтири в молодому віці, тому ситуацію в молодіжному середовищі можна розглядати як умовну модель майбутнього українського суспільства. Висвітлення телебаченням нашої історії, культури, мистецтва, літератури, звичаїв, традицій, звільнення від упередженості, різноманітних табу, популяризація справжніх національних святинь, утвердження у свідомості україноцентризму, максималістської культури державотворення є важливою передумовою національної злагоди, впорядкованості життя.


Після помаранчевої революції створюються умови для переходу від моделі так званої медіакратії до моделі відкритого діалогу в суспільстві, до утвердження в журналістському середовищі морально-національного, патріотично-громадянського типу мислення, що сприяє усвідомленню телевізійними працівниками потреби допомагати молодим людям засобами телебачення пізнати своє національне “Я”, відчути, зрозуміти, що любов до України – акт найвищого діяльного, духовно-національного самоусвідомлення, самовизначення.


 








Франко І. Іван Вишенський і його твори / Зібр. творів: У 50 т. – К.: Наукова думка, 1981. – Т. 30. – С. 71.




Сербенська О. Культура усного мовлення. – К., 2004. – С. 5.




Маланюк Є. Книга спостережень. – К., 1995. – С. 88.



 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины