КОНСТРУКТИВНО-ГЕОГРАФІЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ І РОЗВИТКУ ВЕЛИКИХ УРБОЕКОСИСТЕМ ПІВНІЧНО-ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ : КОНСТРУКТИВНО-географические ОСНОВЫ ФОРМИРОВАНИЯ И РАЗВИТИЯ БОЛЬШИХ урбоэкосистем СЕВЕРО-ЗАПАДНОЙ УКРАИНЕ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується сутність і стан наукової проблеми, актуальність теми дослідження та необхідність проведення досліджень у цьому напрямку, сформульована мета та завдання дослідження, практичне значення та наукова новизна отриманих результатів. Визначено особистий внесок дослідника та наведені дані про апробацію результатів дисертаційного дослідження.

Перший розділ – “Теоретичні основи, типологія і методи конструктивно-географічних досліджень урбоекосистем” – присвячено аналізу існуючих підходів до конструктивно-географічних досліджень урбоекосистем, розробці концепції конструктивно-географічних досліджень великих міст, та геоекологічної оптимізації урбанізованих територій.

Здійснено огляд та аналіз попередніх досліджень екологічного стану міст в історичному аспекті. Показано необхідність подальших досліджень та методологічних розробок з оцінки і аналізу сучасного стану довкілля міст, впливу господарського комплексу (техносистеми) на природне середовище, а також перспективність обґрунтування основних шляхів та розробки конкретних заходів екологічної оптимізації природокористування в містах у сучасних умовах. Серед робіт такого плану потрібно виділити праці Ю. Одума (1968, 1975, 1986), Владимирова В.В. (1982, 1986), Мольчака Я.О. (2001, 2003, 2005), Голубця М.А. (1982, 1989, 2000), Кучерявого В.П. (1984, 1991, 1996), Клименка М.О. і Меліхової Т.Л. (1998, 1996, 2001), Гуцуляка В.М. (2002), Дмитрука О.Ю. (1998, 1999), Дорфмана Я.Р. (1966), Тютюнника Ю.Г. (1991, 1992), Шищенка П.Г. (1988), Бабурова В.В., Мікуліної Є.М. (1975), Бєлкіна А.Н. (1987), Бєлоусова В.Н. (1977), Стольберга Ф.В. (2000), Солохи Б.В. (2003) та багатьох інших.

Аналіз урбоекологічних досліджень, проведених багатьма авторами різних наукових напрямків, засвідчує виняткову актуальність вибраної нами проблематики, але в той же час доводиться відзначити, що не існує не лише єдиної методології дослідження урбоекосистем, але й навіть єдиної термінологічної бази. Найбільш різноманітними та чисельними підходами до досліджуваної проблеми відзначається екологія і географія, порівняно менш – містобудування. Серед них, що стосується співпраці із містобудівельним блоком, екологія здійснює її активніше, що свідчить про вищий ступінь прикладності дисципліни.

У розумінні сутності міста теоретичними надбудовами найвищого рангу є наукові парадигми – технічна та екологічна. Саме вони з урахуванням примату атропоцентризму інтересів компонетів довкілля міста мають створити підґрунтя для формулювання наукових засад конструктивно-географічних досліджень міст.

Об’єктом урбоекологічних досліджень є урбоекосистема (УЕС) – екологічний блок (екологічну підсистема) міської геосоціосистеми, через яку здійснюється безпосередній матеріально-енергетичний контакт між містом і суміжними природними екосистемами. Основні функції урбоекосистеми з позиції конструктивної географії – середовищна й відходоприймальна. Роль людини є не тільки деструктивною, але й конструктивною.

Межі урбоекосистеми територіально не співпадають із межами геосоціосистеми міста. Територіальна диференціація міського середовища на рівні ландшафтів дозволяє виділяти ландшафтно-урбанізаційні системи (ЛУС). Коли мова йде про оптимізацію екологічного стану міст, на нашу думку, недоцільно обмежуватись лише ландшафтно-оптимізаційними заходами, які за своєю суттю є організаційними. Для конструктивної географії на сьогодні потрібно шукати грані спільних інтересів у вирішенні урбоекологічних проблем, перш за все, із прикладними інженерними науками – інженерною екологією, інженерним захистом території, фітомеліорацією тощо.

Найбільш характерними властивостями урбоекосистем (УЕС) є наступні:

• 
  

  урбоекосистема є тією „пуповиною”, якою місто продовжує залишатись пов’язаним із довкіллям;

  
  


• 
  

  основне призначення УЕС – задовільняти потреби людини в сприятливому навколишньому середовищі;

  
  


• 
  

  природна підсистема міста (природна екосистема, в межах якої виникло і розвивається місто) значно трансформована і здатна втрачати системні риси при перевищенні антропогенним впливом певних граничнодопустимих рівнів;

  
  


• 
  

  УЕС є нестійкою і не може існувати й розвиватись самостійно;

  
  


• 
  

  урбоекосистема є кібернетичною системою, а тому потенційно здатна бути штучно керованою;

  
  


• 
  

  технічно реалізувати управління системою дозволяє інженерна екологія, а зрозуміти суть та зміст функціонування природних комплексів – конструктивна географія.

  
  

Найцікавішим при аналізі природного середовища міст є питання взаємодії урбоекосистеми, технічної й соціально-економічної підсистем геосоціосистеми міста.

Теоретико-методологічним підґрунтям нашого дослідження є принципи системного аналізу. Саме ця наукова концепція дозволяє не лише оцінити сучасний екологічний стан міст, але й змоделювати його при різних сценаріях майбутного розвитку, розробити відповідні прогнози, обґрунтувати та провести комплекс оптимізаційних заходів. Усі ці ланки урбоекологічного дослідження є етапами алгоритмічної моделі конструктивно-географічного та геоекологічного аналізу довкілля великих міст.