ЭВОЛЮЦИЯ СИСТЕМЫ НЕМЕЦКИХ ГЛАСНЫХ И ЗАРОЖДЕНИЕ НОВЫХ ФОНЕМ (НА МАТЕРИАЛЕ ДВН., СВН. И РНВН. ТЕКСТОВ) : ЕВОЛЮЦІЯ СИСТЕМИ НІМЕЦЬКИХ ГОЛОСНИХ І ЗАРОДЖЕННЯ НОВИХ ФОНЕМ (на матеріалі давньоверхньонімецьких, середньоверхньонімецьких і ранньонововерхньонімецьких текстів)

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету і завдання дослідження, розкрито теоретичне і практичне значення роботи, деталізовано матеріал і методи дослідження.

У першому розділі “Голосні фонеми, особливості їх зародження і розвитку в мовах” розглянуто природу голосних, їх зародження й еволюцію в мовах, відображення германських голосних у давньоверхньонімецькій мові. Визначено основні лінгвістичні, акустичні і перцептивні ознаки голосних, що впливали на розвиток системи вокалізму в німецькій мові.

Показано, що в давні часи не було протиставлення груп звуків приголосних і голосних, у мовах функціонувала спочатку складофонемна (силабемна) система, на зміну якій прийшла звукофонемна система. Таке розуміння зародження голосних доводять результати досліджень багатьох учених (С.Б.Бернштейн, М.Д.Андрєєв, О.С.Мельничук, В.Г.Таранець, В.К.Журавльов). Стратифікація значень у групах фонем відбиває історичну послідовність появи приголосних і голосних звуків. Становлення значень відбувалося в послідовності: “лексичні – словотворчі – граматичні” (Л.Г.Зубкова).

У фонології вважається, що найзагальнішим принципом, завдяки якому в потоці мовлення розрізняють приголосні і голосні звуки, є їх використання у складоутворенні (Л.Р.Зіндер, І.П.Сунцова, Л.І.Прокопова, Л.В.Бондарко, О.Йесперсен, Г.Г. Тільман). Склад виступає тим осередком у мовленнєвому ланцюзі, у якому найбільш контрастно виявляються ознаки приголосного і голосного.

З акустичної точки зору голосні звуки становлять тони, якість голосного звуку акустично характеризується набором формант, що становлять певну сферу частот. До акустичних ознак належать інтенсивність, довгота звука. Крім додаткових ознак – палаталізації, лабіалізації, голосні звуки можуть мати ознаки назалізації, фарінгалізації та інші, зумовлені відповідними властивостями сусідніх приголосних. Проте крім адаптації суміжних звуків, у мовленні має місце їх модифікація, викликана впливом позиції в слові словесного наголосу.

Зазначені особливості голосних звуків становлять інтерес при вивченні еволюції їх у мові. До таких історичних змін відносять також заміну звуків, тобто субституцію. Але остання відноситься головним чином до підстановки в запозичених словах чи в діалектних словоформах, що не відіграє суттєвої ролі при розвитку системи фонем мови. Тому об'єктом нашого спостереження є еволюція звуків як безупинна зміна їх артикуляції, що зумовлює зародження нових фонем чи злиття двох існуючих фонем в одну.

Варто згадати ще про одну рису німецького вокалізму (В.Г.Таранець 1981, 2004). Згідно із цими дослідженнями система голосних у германських мовах відноситься до “вокальносильного” типу звуків. Ця риса звуків виявляється в тому, що голосний у сильній позиції (наголошеному складі) має максимальну артикуляторну напругу щодо приголосного. Отже, у структурі складу енергетичний максимум припадає передусім на голосний, а не на приголосний. Протилежність цьому утворюють, наприклад, слов'янські мови, що становлять собою “консонантносильний” тип звуків, у наголошеному складі яких максимальне значення напруги припадає на початковий приголосний, а голосний має менше артикуляторне виділення.

         Другий розділ “Система голосних і її функціонування в древньоверхньонімецькій мові” присвячено вивченню особливостей функціонування і реалізації двн. вокалізму, зокрема розглянуто вокалічні структури, гармонію і регулярні зміни голосних в основі двн. слова, включаючи первинний і-умлаут і переломлення голосних.

          Гармонія і, ширше, сингармонізм звуків – це фонетичне явище, яке забезпечує цілісність і окремість словоформи, діючи як “цемент”, зв'язуючи “склади в слова”, і в цій функції сингармонізм співвідноситься з наголосом індоєвропейських мов (І.О.Бодуен де Куртене).

         У результаті аналізу 2000 ВС, реалізованих у 9 різних двн. текстах, отримано 6 типів вокалічних структур, що відповідають 5 кардинальним голосним у кореневому складі і дифтонгу, представленому в різних варіантах у проаналізованих текстах. Розгляд реалізацій ВС визначає частоту вживання голосних фонем у корені слова, тобто в початковій наголошеній позиції структури ВС. Очевидним є контраст у реалізації двох типів голосних – переднього і заднього рядів.