СОЦІОФОНЕТИЧНА ВАРІАТИВНІСТЬ СЕГМЕНТНОГО СКЛАДУ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ БУРСЬКО-АНГЛІЙСЬКИХ БІЛІНГВІВ : Социофонетическая вариативность сегментных СОСТАВА АНГЛИЙСКОГО ЯЗЫКА Бурской-английский билингвов

Краткое содержание

У вступі відображені актуальність, наукова новизна, теоретична цінність і наукова достовірність роботи, позначені її основні цілі, завдання, предмет і об'єкт дослідження, описані методи й основні джерела соціофонетичного аналізу, розкрито теоретичне і практичне значення результатів даного дослідження та їх висвітлення на конференціях і в наукових публікаціях.

У першому розділі “Соціальна варіативність мови в контексті мовної взаємодії” здійснюється огляд робіт, у яких відбито сучасний стан теорії мовних контактів, теорії соціальної варіативності мови й теорії мовленнєвої акомодації. Прискорення глобалізаційних процесів і політичні події другої половини XX ст. викликають особливу зацікавленість лінгвістів щодо проблем мовної взаємодії, мовних конфліктів і виживання мови в антагоністичному середовищі. Вищезгадані проблеми вирішуються за допомогою теорії мовних контактів, яка була сформульована У.Вайнрайхом і згодом набула розвитку у працях У.Аммона, В.Вебба, В. де Клерк, С.М.Ервін-Тріпп, Ю.О.Жлуктенка, К.Крейг, Е.Хаугена й багатьох інших дослідників. На даний момент у межах теорії зроблено опис лінгвістичних та екстралінгвістичних чинників, які, інтенсифікуючи чи, навпаки, сповільнюючи наслідки мовної взаємодії, впливають на вибір білінгвами тієї чи іншої мови. Але дотепер порівняно маловивченим залишається питання щодо використання білінгвами того чи іншого екзистенційного варіанту (регіолекту, соціолекту тощо) обраної мови. Для вирішення проблем, які постають перед лінгвістами у даному напрямку, необхідне застосування комплексного підходу, який ґрунтується на теорії соціальної варіативності мови.  

Запропонована у працях вітчизняних і західних лінгвістів теоретична парадигма дозволяє встановлювати кореляційні відношення між соціальними й мовними явищами на матеріалі британського (P.Trudghill), ірландського (L.Milroy), американського (W.Wolfram; P.Eckert; W.Labov; R.Fasold; D.Hymes), південноафриканського (K.McCormic; R.Mesthrie) варіантів англійської мови, німецької мови (U.Ammon; С.М.Гайдучик; О.Д.Петренко; Л.І.Прокопова), норвезької (Дж.Гамперц), нідерландської (G.Kloeke), бурської (М. van Rensburg; Е.Raidt) та інших мов. Статистична обробка матеріалу, який був отриманий шляхом соціолінгвістичного експерименту, дає можливість констатувати наявність у мовленні респондентів соціофонетичних перемінних, реалізація яких залежить від соціального статусу мовця, його ідентифікації з тими чи іншими верствами населення.

Соціальна диференціація мови у ситуації диглосії найбільш очевидна у тих випадках, коли учасники експерименту мають використати мову, яка конфліктує з рідною. Результати досліджень, об’єкт яких складали англійська мова в Уельсі (H.Giles) і французька мова у Канаді та Фландрії (R. Bourhis; E.Ryan) переконливо свідчать про те, що опитані білінгви володіють принаймні двома вимовними варіантами: конвергентним (наближеним до стандартного) та дивергентним (який характеризується реалізацією низки нестандартних, соціально маркованих форм). Кожен з даних варіантів виконує подвійну функцію: інтегруючу стосовно тих, хто належить чи намагається належати до мовленнєвої спільноти, і роз'єднувальну функцію стосовно тих, хто до неї не належить.

Сформульована на основі даних досліджень теорія мовленнєвої акомодації містить відповідь на питання щодо існування малопрестижних мов і діалектів. Навіть ті варіанти мови, що зазнають стигматизації, сучасні лінгвісти розглядають як засоби вираження групової приналежності мовців.

Дані закономірності застосовні також до вивчення гендерного і вікового аспектів варіативності мови. Практично в усіх культурах світу чоловіки і жінки виявляють різні мовленнєві стилі, але більшість розходжень між чоловічим і жіночим мовленням виявляється не в самій структурі мови, а в організації і виборі моделей мовленнєвої поведінки. Незважаючи на значні методологічні труднощі і різноплановість досліджень, квантитативне вивчення гендерних особливостей мови є на даний момент одним з найбільш перспективних напрямків сучасної соціолінгвістики.

На відміну від досліджень, присвячених гендерній, етнічній і класовій варіативності мови, комплексне вивчення вікових характеристик мови почалося набагато пізніше; роботи в даному напрямку порівняно нечисленні. Донедавна проблеми вікової диференціації мови в основному розглядалися з діахронічної теоретичної позиції. Лінгвістів насамперед цікавили зміни мови в часі, при цьому самі покоління (вікові групи мовців) сприймалися як щось перехідне, нестабільне й несамостійне. Але в останні десятиліття дана методологія зазнала серйозної критики з боку П.Екерт, Н.Коупленда, Е.Райан та інших лінгвістів.

Альтернативний (чи в ряді випадків додатковий) підхід полягає у вивченні лінгвістичної біографії – змін, які відбуваються в мовленні індивіда протягом всього життя. Найбільш різкі зміни в мовленні спостерігаються найчастіше в підлітковому віці. До середнього віку мовленнєві характеристики починають відрізнятися більшою стабільністю і до старості найчастіше набувають характер постійних.

Однак важко пояснити всі зміни в лінгвістичній біографії індивіда лише плином часу. Численні соціально зумовлені особливості мови пов'язані з такими факторами, як стать, професія, освіта, мобільність, стиль життя, сімейний статус, соціальне становище. Тому досягнення максимальної об'єктивності в дослідженнях вікової варіативності мови можливе тільки тоді, коли беруться до уваги соціальні фактори, що знаходяться в корелятивних відношеннях.

У другому розділі "Мовна ситуація та особливості функціонування англійської мови в ПАР" основну увагу зосереджено на проблемах бурсько-англійських мовних контактів з урахуванням впливу екстралінгвістичних (зокрема соціальних) чинників на мовні явища. При аналізі диглосії в сучасній англійській мові ПАР вказані основні вимовні особливості етнолекту європейського населення даної країни, а також трьох соціально стратифікованих варіантів, що існують у даному етнолекті.

Починаючи з 1806 р., коли нідерландські колонії у Південній Африці перейшли під владу Британії, відношення англійців з бурами часто характеризувались антагонізмом. На той час колоністи вже сприймали себе як єдиний етнос, який було колонізовано британцями. Однією із головних ознак належності до бурського етносу визнавалася мова африканс, незважаючи на досить негативне ставлення до даної мови з боку британців. Конфлікти між бурами й британцями призвели до масової міграції бурів на північ і двох англо-бурських воєн: 1854-56 і 1899-1902 рр.

Утративши політичну незалежність, бури продовжували боротися за свої права і наполягали на тому, щоб надати мові африканс офіційного статусу. Наприкінці XІX ст. процес кодифікації бурської мови входить у фінальну стадію; на початку XX ст. уже виникають твори високого художнього рівня, закладаються основи багатої літературної традиції.

У 1925 р. у результаті тривалої політичної боротьби бурів мова африканс одержала статус офіційної мови нарівні з англійською. З 1926 р. почалося викладання на африкансi в університетах. Тенденція бурів до соціального й культурного відокремлення від англофонів зберігалася протягом  усього даного періоду. Надзвичайно поширеними стали ідеї так званої "мовної боротьби" (taal stryd). Те, що англійська мова продовжувала зберігати статус офіційної, розцінювалося багатьма бурами як засіб ослаблення їхньої групової приналежності. У популярному представленні англійська мова часто іменувалася "мовою ворога" (dіe vyand se taal), незважаючи на те, що з моменту закінчення бурсько-англійських воєн пройшло вже кілька десятиліть. Подібний стан зберігався до початку 1990-х рр.  Політичні реформи останнього десятиліття XX ст. радикально змінили мовну ситуацію, що дотепер залишається нестабільною.

Сучасна мовна ситуація в ПАР є екзоглосною незбалансованою. Бурсько-англійська двомовність у мовленнєвій спільноті бурів носить масовий характер, хоча на індивідуальному рівні бурсько-англійський білінгвізм варто розцінювати як вертикальний, оскільки бурській мові з боку африканерів надається явна перевага.

На даний момент практично всі бури розуміють англійську мову, уміють читати на ній, писати і генерувати усні тексти різної складності. Ставлення до англійської мови серед представників старшого покоління часто є досить негативним. Змішані (бурсько-англійські) шлюби вважаються неприйнятними, соціальна ізоляція від африканців і англомовних білих нерідко видається оптимальним варіантом вирішення соціокультурних проблем.

Однак представникам більш пізніх поколінь (починаючи з 1980 р. народження) притаманна більша толерантність у питаннях расової і мовної політики. Відповідно, у мовленні молоді спостерігається менш жорсткий пуризм і більше число запозичень. Одним із головних факторів є те, що історично сформовані стереотипи "мовної війни" застарівають. Сучасна Британія видається не як імперія, а як демократична держава. Зростаюча політична й економічна роль США приводить до того, що англійська мова частіше асоціюється не з Британією, а з Америкою. Англійська мова домінує у сфері комп'ютерних технологій, однак для більшості комп'ютерних термінів з незначним запізненням створюються бурські еквіваленти. У цілому, мовленнєва спільнота бурів характеризується досить високим рівнем мовної лояльності.

Південноафриканський варіант англійської мови, який формувався в контексті нестабільної мовної ситуації, увібрав у себе ряд особливостей, що пояснюються контактом з мовою африканс.

Формування південноафриканського варіанту англійської мови почалося в 1820 р., коли в Капській колонії висадилися перші 4000 поселенців. Здебільшого вони були вихідцями з Південної Англії і належали до нижчого класу. Тому новий англійський діалект, що почав формуватись у провінції, зазнав сильного впливу з боку "кокні". Деякі вимовні тенденції, характерні для південноанглійських діалектів того часу, закріпилися і дотепер зустрічаються в південноафриканському варіанті англійської мови.

Мовний контакт мігрантів першої хвилі з капськими фермерами (бурами) також характеризувався інтенсивністю і призвів до подальшої дестабілізації мовних норм. Дану ситуацію можна вважати типовою для англійських колоній XVII-XVIII ст., коли численні колоністи були носіями не стандартної мови, а територіальних і соціальних діалектів, що продовжували розвиватися в нових умовах.

Друга хвиля англійської колонізації припала на 1849-1851 рр., коли у провінцію Наталь приїхали наступні 4000 емігрантів. Але на відміну від переселенців 1820 р., нові колоністи належали в основному до середнього й вищого класу і були вихідцями з Північної Англії. Серед них були вчителі англійської мови, привезені спеціально з метою зміцнення статусу мови метрополії. Крім того, мігранти другої хвилі підтримували більш міцні зв'язки з Англією, ніж колоністи Капської провінції, тому мовлення колоністів даної групи практично не зазнало впливу з боку мови африканс.

У 1870 р. міграція британців набула масового характеру. На даному етапі спостерігається бурхливе зростання промисловості й посилення процесів урбанізації, починає чітко прослідковуватися стратифікація суспільства, закріплюються норми соціальних діалектів. Receіved Pronunciation (RP) асоціюється із соціальною верхівкою. Її представники й ті, хто прагне належати до вищого класу, орієнтуються на британський стандарт.

Англійська мова провінції Наталь стала нормою для середнього класу, а діалект Капської провінції – для нижчого класу і неосвічених верств населення. Англійська мова бурів, що функціонує як  друга, одержала ряд вимовних, граматичних і лексичних особливостей, характерних для обох діалектів, оскільки протягом всієї історії британської колонізації Південної Африки й англійська мова, й африканс існували в ситуації соціально відзначеної двомовності.

За теперішнього часу в англійській мові ПАР виділяється як мінімум три етнолекти – варіанти мови, носії яких об'єднані за расово-етнічними ознаками: 1) етнолект корінного (африканського) населення; 2) етнолект індійського населення Південної Африки; 3) етнолект європейського населення. Досліджуючи останній етнолект, У.Ленхем та інші фонетисти (Е.П.Андреєва; R.Lass; R.Mesthrie; J.Wells) відрізняють три вимовні варіанти: “консервативний” (акролектний), “респектабельний” (мезолектний) та “екстремальний” (базилектний).

 Акролектний вимовний варіант  асоціюється насамперед  із представниками економічно й політично привілейованих верств європейського населення ПАР. Фонетична інтерференція з боку бурської мови у даному варіанті майже відсутня.

Мезолектний варіант, типовий для середнього класу, зазнає постійного відновлення. Норми так званого “провінційного стандарту” (мезолектного мовлення) часто домінують і в ситуаціях офіційного спілкування серед білих південноафриканців: викладачів університетів, учителів, лікарів, бухгалтерів, юристів. Мезолектних норм дотримується також більшість дикторів на радіо і телебаченні. Мезолектні мовці, як правило, не схильні ототожнювати себе з англійською культурою.

Базилектний варіант англійської мови ПАР властивий перш за все  найменш освіченим представникам англофонів ПАР, хоча численні базилектні особливості спостерігаються також у мовленні бурів. Однак стереотип, що асоціюється з базилектними мовцями, можна вважати усталеним: білий, що не має вищої освіти, живе в сільській  місцевості чи в неблагополучних кварталах міста, займається фізичною працею. Базилектний варіант англійської мови європейського населення ПАР зазнає найсильнішого впливу з боку бурської мови.

У третьому розділі "Варіативність реалізації інтерферем в англійському мовленні бурсько-англійських білінгвів" установлена залежність фонетичної інтерференції у мовленні інформантів від двох демографічних факторів (стать і вік) і від параметрів комунікативної ситуації. Дано опис вимовної системи бурсько-англійських білінгвів, яка складається на сегментному рівні з двох підсистем, виявлені діафонні відношення між елементами даних підсистем, і за допомогою квантитативного опрацювання матеріалу встановлені закономірності використання інтерферем як фонологічних перемінних.

Найбільша ситуативна варіативність спостерігалася при реалізації фонем, що ототожнюються із соціальним престижем, і фонем, що зазнають стигматизації.