ЛІНГВОСТИЛІСТИЧНІ ЗАСОБИ ТВОРЕННЯ ПОЕТИЧНИХ ОБРАЗІВ В ОДАХ ГОРАЦІЯ



Название:
ЛІНГВОСТИЛІСТИЧНІ ЗАСОБИ ТВОРЕННЯ ПОЕТИЧНИХ ОБРАЗІВ В ОДАХ ГОРАЦІЯ
Альтернативное Название: Лингвостилистичные СРЕДСТВА СОЗДАНИЯ Поэтического образа В ОГАХ Горацио
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У Вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, визначено наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, сформульовано мету й основні завдання, окреслено об’єкт, предмет дослідження, вказано положення, що виносяться на захист, описано методи дослідження, зв’язок дисертаційної теми з науковими програмами та планами, а також подано відомості про апробацію основних положень дослідження і структуру роботи.


У першому розділі – „Загальні теоретичні передумови дослідженнярозглянуто теоретичні положення, що є вихідними в роботі: жанр і стиль в художньому творі (1.1), образність художнього твору (1.2), охарактеризовано добу Августа, в яку жив поет, наведено відомості про життя Горація (1.3), а також висвітлено теорію стилю Горація, що відображає рівень теоретико-літературної думки античної доби (1.4).


У підрозділі 1.1 заакцентовано  увагу на тому, що дослідження мовностилістичних засобів художнього твору передбачає передовсім вивчення його жанрової своєрідності. Спільність ряду композиційно-мовних характеристик є підставою для трактування жанру як парадигми текстів, а кожного окремого тексту відповідного жанру – як складника цієї парадигми.


Особливу увагу приділено виникненню, специфіці жанру оди. Стійких жанрових ознак ода набула завдяки грецькому поету Піндару (522-490 р. до н. е.), а також  Горацію. Саме завдяки Горацієві ода репрезентує високий жанр, що вимагає особливого декламаційного мистецтва. Оди Горація, як і інші – анакреонтична і сапфічна, слугували зразками для наступних поколінь одописців (Л.Аріосто, П.Ронсар, Ж. дю Белле, Ф.Малерб, Е.Лебрен, Е.Марвел, А.Каулі, І.Клай, П.Гергардт, М.Нарушевич, М.Галич, В.Тредіаковський, О.Сумароков, Ф.Прокопович, І.Котляревський).


У підрозділі 1.2 розглянуто важливу теоретичну передумову дослідження – розуміння образності художнього твору. У художньому тексті проблема образності постає в її широкому розумінні. Це пов’язано з літературним напрямом, жанром, стилем твору, ідейним задумом, творчою манерою, вмінням оперувати системою виразових засобів.


Підрозділ 1.3. присвячено характеристиці епохи, в яку творив поет, стану літературного процесу того часу, а також життєвому шляху Горація, що є вихідними пунктами в розумінні творчості поета.


Література відігравала важливу роль в ідеологічній програмі Августа. Найпридатнішим для цього жанром літератури він вважав поезію. Поезія, епічна й лірична, давала змогу в доступній  естетичній формі пропагувати його ідеї. Формується естетика лірики, якій притаманні: 1) ідеологізація в дусі програм Августа; 2) елітність поезії; 3) зміна постатей лірики (яскраво виражене ліричне tu – „ти” замість попередього ego – „я”, замість монологу – діалог); 4) філософська рефлексійність; 5) універсальність; 6) сентенційність; 7) „римськість”; 8) „різноманітність в єдності” (varietas in unitate); 9) суперництво з грецькою літературою (imitatio > aemulatio „наслідування > суперництво”) .


Свій найяскравіший вияв естетика лірики доби Августа знаходить саме у творчості Горація. Як сатирик, Горацій хоче „ridendo dicмre verum” – „сміючись, говорити правду” (Sat.I.1,24). У листах пропагує „recte vivere” „правильно жити”. Обидва ці кредо послідовно втілено в одах. Оди – найсміливіший і найпрекрасніший витвір Горація. Свої ліричні вірші він назвав „Пісні” (Carmina), вказуючи на їх зв’язок з мелічною поезією Алкея, Сапфо (С.І.14; C.І.37; C.І.10; C.І.32).


У підрозділі 1.4 досліджено теорію стилю Горація, яка пов’язана з теорією літературної творчості його часу і розвинута в творах поета. Адже Горацій не лише поет, але й літературний критик.


У ІІІ ст. до н.е. були сформульовані естетико-стилістичні постулати, пов’язані з теорією літературної творчості. Вони виникли з традицій різноманітних філософських і риторичних шкіл, були систематизовані в елліністичну епоху і вже в ІІІ ст. до н.е. досягли Риму. Відповідно до умови синкретичної естетики еллінізму, яка об’єднувала відчуття міри Аристотеля, формалізм Теофраста, поетичну досконалість Каллімаха і риторичні винаходи Панеція, кожен літературний твір повинен був дотримуватися встановлених норм, щоб вважатися літературним. На римському грунті це був, передовсім, постулат мовної чистоти і правильності (Latinitas, Latine loqui), який відповідав грецькому Эллзнйумьт; пов’язані з першим постулатом ясність і прозорість висловлення (claritas vel perspicuitas eloquendi; гр. убцЮнейб); також лаконічність висловлення (brevitas eloquendi; гр. ухнфпмЯб),  відповідне (decorum; гр. рсЭрпн) і обсяг застосування стилістичних фігур, інших стилістичних засобів (o atus; гр. кбфбукехЮ). Усі вони повинні були слугувати мовному вираженню конкретної естетичної вартості певного літературного жанру.


Горацій намагався суттєво вплинути на шляхи й напрями розвитку римської літератури. У своїй теорії поет критикує, доводить, переконує.


 Горацій був непоступливим послідовником мовної чистоти і правильності (Latinitas). Він вважав недопустимим модне на той час прикрашання латинських речень грецькими словами або зворотами, попри усталене переконання, що латина саме таким чином ставала більш вченою і серйознішою (specie gravitatіs falluntur) і що такі вкраплення надавали текстові мистецьких рис – отже, відрізнялися від повсякденної мови (sermo pedester). Свої погляди на постулат мовної чистоти і правильності Горацій демонструє критикою мови Луцілія, Еннія, Невія, Пакувія, Акція, Плавта, Цецілія, Лівія, а також славних ораторів Валерія Корвіна і Публіколи Педія.


Постулат мовної чистоти і правильності (Latinitas) передбачав категорію вишуканості (subtilitas) і ії підкатегорію елеґантність (elegantia), а також категорію витонченості (urbanitas).


Вишуканість (Subtilitas), на думку Горація, є результатом таланту письменника зображати явища повсякденного життя критично.


Елегантність (elegantia) була мистецтвом правильного вибору засобів вираження, які гарантують мовну чистоту.


Риторична і поетична теорія пов’язують поняття елеґантності, як і категорію вишуканості загалом, з простим, без прикрас, стилем. Для досягнення мовної чистоти Горацій вважав за необхідне дотримуватися категорії витонченості (urbanitas). Витонченість, яку часто розуміли як синонім до елеґантності, була за своєю суттю антитезою грубості, різкості – rusticitas і „чужинськості”  (peregrinitas). Дефініція urbanitas у розумінні Горація полягала не в певних словах чи зворотах, а в елементах стилю, в загальному смакові, тоні або забарвленні висловлення. Поет піддавав критиці грубість, різкість, пропагував як взірець витонченість.


Постулат ясності та прозорості висловлення (claritas vel perspicuitas eloquendi) знаходить свій розвиток у критиці Горацієм стилістичної слабкості Луцілія – відсутності у нього ясності й доречності у висловленнях. Творчість Луцілія містила зайві  елементи, які суттєво утруднювали розуміння цілого. Їм бракувало поетичної цілісності (unitas poetica), яку Горацій розуміє, перш за все, як канву літературного твору.


Цілісність (Unitas) була видом ідеальної симетричної системи, ясним порядком (lucidus ordo, Hor. A.Р. 41), гармонійним поєднанням завершених і пропорційно однорідних складників.


З постулатом ясності та прозорості Горацій тісно пов’язує принцип лаконічності висловлення (brevitas eloquendi). Проблема лаконічності набуває в міркуваннях Горація форми естетичної норми, якій потрібно підпорядковуватися, щоб досягнути бажаного стилістичного ефекту – правильного писання (scribendi recte). У концепції лаконічності Горація можна спостерегти два важливі аспекти античної рецепції літературного твору. Перший аспект стосується того, що в контексті публічного виступу дуже важливим є звукове сприйняття (aurium iudicium). Надмірна тривалість висловлювання i перевантаженість тексту втомлюють і зумовлюють втрату інтересу у публіки (Sat.I.10,9-10). Другий аспект, викладений у „Листі до Пізонів”, враховує інтелектуальний фактор при сприйнятті літературного твору. Лаконічність полегшує розуміння і запам’ятовування пропонованого тексту (A.Р.335-336). Обидва аспекти перебувають у тісному взаємозв’язку з ширшою проблемою – постійної дбайливої побудови вислову (dispositio, пЯкпнпмЯб), яка сприяє дотриманню встановлених правил симетрії і гармонії як явищ об’єктивної краси форми.


Ясний порядок (Lucidus ordo), за Горацієм, не допускає в рамках вишуканого смаку вибухового, затемненого ходу думки, як не можливі у гармонії системи руйнівні елементи. Велику силу словам можна надати розташуванням і порядком: tantum series iuncturaque pollet (А.P.,242). Одним із елементів, який руйнує ясний порядок (lucidus ordo) є, на думку Горація, надмірність (abundantia). Вона не сприяє словесній дисципліні, точності й експресії. Суттєве значення для Горація мають сповідування культу технічної  досконалості і воля до поетичної старанності та стилістичної вишуканості, які надають творові характерних рис: urbanus (витончений), lеpidus (вишуканий), legitimus (бездоганний). Александрійське походження має й порада знову і знову вдосконалювати вже готовий до публікації твір, про що говорить Горацій в сатирі: Saepe stilum vertas, iterum quae digna legi sint / scripturus (І.10,72-73). Горацій стверджує, що мудрість, яка спирається на ідеальне знання поетичної техніки, правил творчості, людської позиції, сприяє виборові відповідних засобів вираження quid deceat (те, яке відповідає). Полемізуючи з послідовниками неотериків, які турбувалися тільки про красу вірша, а не про його змістовність, Горацій стверджує, що поезія – серйозний суспільний обов’язок, який ставить перед поетом високі завдання (A.P. 98-100). На думку Горація, завдання поета полягає в тому, щоб: приносити насолоду читачеві (delectare); лаконічно повчати його (monзre); поєднувати приємне з корисним (utile cum dulci); пісні поета повинні хвилювати (movзre) (A.P.,333-334). Знамените Горацієве: „Ut pictura poesis” (A.P.361) („Поезія як картина”) засвідчує виняткову увагу поета до зорових образів.


Відповідне (Decorum) в теоретичних розмірковуваннях Горація розглядається, передовсім, в естетичному аспекті, який вимагає дотримання правил мистецької техніки. Однак постулат відповідності у нього має ще й етичні виміри.


Обсяг застосування стилістичних фігур, інших стилістичних засобів (o atus) передбачає мистецький добір слів, що відіграє важливу роль у творенні евфонічного ефекту, який мав велике значення для поезії того часу. З питанням евфонії Горацій пов’язував уникнення невдалого поєднання звуків (cacosyntheton) i застосування мистецьки опрацьованого підпорядкування (eэsunиЭsia), яке передбачає не тільки очікуване звучання, що дає насолоду, але й відповідний відбір і розподіл слів – iunctura (concinnitas). Поет був противником надмірного використання мовних засобів. Вони, на його думку, потрібні там, де матеріал вимагає прикрашеного й урочистого стилю (зображення). Право на утворення нового слова виправдане тоді, коли мовна скарбниця не містить відповідника. Корисними можуть вважатися аналоги з грецької мови (A.P.,52-53). Горацій порівнює слово з викарбуваною монетою (A.P.,58-59).


У другому розділі – „Звукопис та лексичні повтори як фоностилістичні засоби в одах Горація” – проаналізовано: засоби евфонізації мови (2.1), типи звукових повторів, звукові образи (2.2), ритмічність як засіб експресії мови од (2.3).


Горацій на практиці, у своїх одах, як доведено в підрозділі 2.1, реалізує теоретичну вимогу до стилю, а саме: не тільки уникає невдалого поєднання звуків, але й мистецьки добирає і розподіляє слова (iunctura), чим не тільки творить гарне звучання, але і приносить насолоду. Великого значення у досягненні евфонічності мови Горацій надає чіткому дотриманню законів фонетичної організації мови. У поета немає не обґрунтованих стилістично повторів звуків. Горацій також уникає гіату і какофонії. В одах з виразною стилістичною метою ‑ для евфонії застосована синереза, трапляються випадки діерези, інколи синкопи.


Велику роль відводить поет односкладовим і багатоскладовим словам як видам звукового інструментування. Їх добір і розподіл має в одах велике смис­лове й евфонічне навантаження залежно від локалізації: 1) на початку поетич­ної фрази; 2) в суміжних рядках; 3) на початку речення і строфи.


 Евфонічна роль належить словам протяжного звучання. Евфонічний ефект творять в одах слова, розташовані на початку суміжних рядків, які опонують між собою або повторюються. Логічне й естетичне значення мають слова, розташовані в кінці речення і строфи.


Виняткове евфонічне навантаження мають найстисліші фрази, подекуди виражені одним словом: Poscimur (С.I.32,1). Акцентно-ритмічну роль в одах Горація виконують односкладові слова в кінці рядків. Важливою мелодикотворчою, ритмотворчою, смисловою є роль багатоскладових слів: а) чотирискладових на початку Асклепіадової строфи та п’ятискладових на початку Алкеєвої; б) багатоскладових слів у середині строфи; в) багатоскладових слів у кінці рядків, строф, зокрема у кінці Cапфічної, а також Aлкеєвої строфи, у кінці од. Евфонічна організація мови в одах розрахована на досягнення  виразного змістового й естетичного впливу.


Звукопис здійснюється, як досліджено в підрозділі 2.2, через систему звукових повторів: алітерацію й асонанс, які виконують в одах такі функції: 1) ритмічну; 2) композиційну; 3) емоційно-експресивну; 4) змістову. Найчастішими у Горація є такі види алітерації: 1) алітерація одноразова або багаторазова: Pallida mors aequo pulsat pede / pauperum tabe asRegumque turres (С.I.4,13-14); 2) алітерація однієї або кількох букв (тут фіксуємо алітерацію подвійну (парну): pp dd poculis, / Plena dives ut in domo (С.IV.12,23-24), алітерацію поперемінну (почергову), яка трапляється в одах у двох різновидах: а) алітерація паралельна:  nc  nc: nil cupientium / Nudus castra peto (С.III.16,22-23); б) алітерація хіастична (перехресна): cp  pc: Culpam poena premit comes (С.IV.5,24); 3) алітерація суміжна, сполучена, розділена:  с: Seu visast catulis cerva fidelibus (С.I.1,27). 


В одах репрезентовано також алітерацію, розділену гіпербатоном, що забезпечує більшу експресивність.


 В одах застосовано 196 алітерацій, з них 168 суміжних, сполучених або розділених (86%), 8 подвійних (4%), 7 паралельних (3,5%), 9 хіастичних (4,5%), 4 розділених гіпербатоном (2%). Домінує  алітерація суміжна, сполучена і розділена. Її поет використовує практично з усіма літерами алфавіту. Найчастотнішою є алітерація  Р – 39 уживань, що становить 23 %; алітерація  М – 26 уживань (15 %); алітерація Т і D - по 18 уживань (по 11%);  C і V - по 11 уживань (по 6,5 %); L, F - 10 уживань (по 6 %); N, R - по 7 уживань (по 4,5 %); G – 5 уживань (3 %); S – 6 уживань (3 %).


У фоностилістичному вжитку Горація є асонанс, який створює ефект милозвучності. Фіксуємо такі види асонансу: 1) повтор того самого голосного, суміжного, сполученого, або розділеного одним словом а: Agros Attalicis condicionibus (С.I.1,12); о: Mercator metuens  otium et oppidi (С.I.1,16); 2) ряд голосних на початку слів: ii-aa-ii: Iracundа diem proferet Ilio/ Matronisque Phrygum classis Achillei; / Post certas hiemes uret Achaicus / Ignis Iliacаs domos (С.I.15,33-36); 3) повтор того самого голосного в різних місцях фрази (на початку і в кінці рядка): Ales in terris imitaris, almae (С.I.2,42); у кінці рядків: Qui nunc te fruitur credulus aurea, / Qui semper vacuam, semper amabilem / Sperat, nescius aurae/ Fallacis (С.I.5,9-11).


Усього фіксуємо 96 випадків асонансу. Найчастотнішим є повтор того самого голосного – 45 уживань (47 %). Домінує асонанс голосного  А – 25 уживань (55%). А решта виглядає так: І – 10 уживань (22%), Е – 5 уживань (11%), О – 4 вживання (9%), U – одне вживання (3%).


Особливої сили, ритмічності висловленню надає комплексне використання алітерації з асонансом. Горацій використовує 21 варіацію поєднання алітерації  з   асонансом.


Прикметною рисою стилю поета є часте використання омоетелевтону. Чіткість організації тексту та евфонічний ефект актуалізується поєднанням омоетелевтону, алітерації і асонансу.


Важлива роль у фоніці Горація відведена словам розділеним: Iliae dum se nimium querenti / Iactat ultorem, vagus et sinistra / Labitur ripa Iove non probante u- / xorius amnis (С.I.2,17-20) або тим, які зазнали елізії у кінці рядків: Sors exitura et nos in aete (um) / Exsilium impositura cymbae (С.II.3,27-28).


Повтори у Горація є активною практикою творення тексту. В одах аналізуємо різні види повторів: повтори форм слова; повтори за локалізацією;  кількість повторів;  кількість слів у повторах.


Заакцентовано на повторах розташованих поетом: а) на початку рядків (анафора); б) у кінці рядків (епіфора); в) на початку і в кінці рядка (кільце); г) на кінці попереднього на початку нового речення (епанастрофа).


Ритмомелодика од Горація, як засвідчує підрозділ 2.3, репрезентована не менше, ніж інші засоби експресії. Ритм у Горація є виразником змісту і форми тексту. Слухові та зорові образи – це думка і стиль автора. В одах, еподах Горація вживається двадцять різних видів строф. Овідій недаремно називав його „numerosus” (багатий на ритми). Поет надає перевагу Aлкеєвій (37 уживань) і Cапфічній (26 уживань) строфам. Найменш вживаними є Архілохові строфи, Гіпонактова та Іонійський декаметр.


В одах виявлено 479 уживань фонетичних засобів стилістики. Їх частотність розподілилася таким чином: алітерація – 40 %; асонанс – 20 %; анафора – 16 %; епіфора, кільце - по 2 %. Усі інші варіації фонетичних фігур становлять 22 %.


У третьому розділі – „Стилістика лексичних засобів та морфологічні особливості од Горація” – досліджено тематичний склад лексики (3.1), стилістичне використання системних явищ у лексиці (3.2), лінгвістичні особливості од (3.3), лексико-фразеологічні засоби (3.4), перенесення значення слова як засіб творення образності мови (3.5), морфологічні особливості од (3.6), а також стилістичну роль словотвору (3.7).


Глибшому розумінню втілення авторського задуму сприяє дослідження лексики од Горація не лише в стилістичному аспекті, але і в тематичному (3.1). Словник поета – універсальний. Він нараховує 14632 лексеми. З них 1504 – власні назви. Динаміка словника власних назв відбиває освоєння імен реальних осіб того часу. Серед них антропоніми: особові назви державних діячів, полководців, консулів, поетів, філософів, друзів, дівчат і хлопців.


У поезії Горація роль власних імен є винятковою. Поєднуючись з іншими словами, вони творять образи, особливу атмосферу твору, стають ключовими словами, виконуючи свою естетичну функцію.  У поетичному арсеналі Горація чимало міфологічних найменувань. В одах „працюють” на зміст і колорит тексту: боги, богині, божества, міфічні герої, міфічні володарі, міфічні істоти, чарівниці, царі, музи.


 Поетичний вокабулярій Горація містить і географічні найменування, з їх допомогою поет створює для читача просторові образи, зокрема: топоніми: 1) назви міст; 2) назви регіонів; 3) назви островів; 4) долини; гідроніми: 1) ріки;  2) озера; 3) моря; астроніми: 1) сузір’я; ороніми: 1) гори; інші: 1) племена; 2) вулкани; 3) вітри.


Лексика Горація – це дві групи слів: 1) слова стилістично нейтральні; 2) стилістично марковані лексеми. У складі стилістично-нейтральної лексики в одах Горація виділяємо такі тематичні групи: 1) назви абстрактних понять (простір, час); 2) назви об’єктів довкілля і явищ природи (всесвіт, реалії ландшафту, явища природи); 3) побутові лексеми (житло, приміщення, напої); 4) живий світ (людина); фауна (тварини домашні, дикі, птахи); флора (дерева, кущі, квіти).


Лексика стилістично-маркована в одах Горація охоплює такі групи: 1) суспільно-політична лексика: назви державних організацій і закладів, соціологізми – назви осіб за соціально-класовою ознакою, назви символів і атрибутів влади, назви соціально-політичних понять та пов’язаних із політичним і суспільним життям, лексикалізовані сполучення суспільно-політичного змісту; 2) термінологічна лексика: військова, баталізми; юридична термінологія; 3) специфічно-побутова лексика: назви засобів праці, предмети побутового вжитку, музичні інструменти; 4) емоційно-експресивна лексика: слова які позначають почуття і відчуття; реакцію на певне явище; психологічний стан людини.


Важливе місце у роботі відведене стилістичному використанню системних явищ у лексиці од (підрозділ 3.2). Синоніми – є одним з потужних джерел мовної образності. Поет використовує лише лексичні синоніми, відносні за своїм характером (іменники, прикметники, дієслова).


Своєрідними проявами вживання синонімії є застосування Горацієм гендіадису, плеоназму, евфемізму, лексичної тавтології. Їх уживання поодиноке і стилістично вмотивоване, а отже, не порушує припципу лаконічності висловлення і не створює надмірності (abundantia). Зі стилістичних засобів, які ґрунтуються на синонімії, в одах домінує евфемізм (6 уживань, 43 %), гендіадис (4 вживання, 28 %), плеоназм (3 вживання, 22%), тавтологія (одне вживання, 7%).


Чіткому окресленню образів в одах Горація сприяє контраст. Характерними для поезії Горація є контекстуальні кольорові контрасти, в них емоційно концентрується смислове навантаження, елементи провідної думки твору. Головним засобом вираження контрасту в одах на лексичному рівні є антонімія. Із художньо-зображувальних засобів, які грунтуються на антонімії, використовуються: антитеза, парадокс і оксиморон. Нами зафіксовано: антитез – 32 вживання (60 %), парадоксу – 13 уживань (25 %), оксиморону – 8 уживань (15 %).


Хоч і рідко, але Горацій вживає паронімію та парономазію як особливий виражальний засіб. Завдяки вживанню парономазії поет досягає додаткової гостроти й виразності характеристики, посилює образні асоціації, створюючи яскравий перегук звуків. Нами виявлено п’ять уживань парономазії.


У підрозділі 3.3 висвітлено лінгвістичні особливості од. Горацій був непоступливим послідовником мовної чистоти (Latinitas), тому в його одах мало архаїзмів. Серед них архаїзми фонетичні: tergeminis зам. trіgeminis (C.І.1,8) – потрійний; морфологічні: Mavors зам. Mars (C.IV.8,23) – Марс; словотвірні: Diespiter зам. Juppiter (C.І.34,5) – Юпітер. Поет використовує також  історизми для відтворення колориту епохи. Це імена історичних діячів минулого: Romulus (C.I.12,33) – Ромул. Поодинокими є випадки вживання вульгаризмів: lamna (C.II.2,2) – „виріб”. Горацій дуже стриманий у застосуванні неологізмів. В одах знаходимо: 1) латинські еквіваленти грецьких прикметників: bimaris (C.I.7,2) – „який омивається двома морями”; 2) суто латинські неологізми: pomifer (C.IV.7,11) – плодоносний. Інколи трапляються vocabula peregrina – грецизми: Orphea (C.I.12,8) – Орфей.


У підрозділі 3.4 подано фразеологічні одиниці – сентенції. Вони є своєрідним згустком судження Горація, інтелектуально-експресивним багатством од, одним із видів реалізації образності. Тематика їх різноманітна: 1) життя і його сенс; 2) батьківщина; 3) людські чесноти.


Серед стилістичних ресурсів Горація особливе місце посідають лексичні засоби образності (підрозділ 3.5). Важлива роль у структурі поетичного образу належить метафорі. Широке використання метафор – одна із стилістичних особливостей поетичної мови.


Образи Горація, вжиті метафорично в одах, належать до лексико-семантичних груп: 1) навколишній світ: а) неорганічна природа -  світло; тепло; вогонь; б) органічна природа – флора; фауна; 2) людина: а) фізичне життя людини, умови життя, тіло, душа; б) заняття і поведінка людей, умови, звички. Вдається поет і до персоніфікації. Надзвичайно багатогранна майстерність Горація у використанні алегорії.


Одним із найяскравіших і найчастотніших лексичних засобів образності Горація є метонімія, кілька її видів: а) назва місця проживання чи перебування людей замість назви самих мешканців; б) назви землі або острова замість називання людей, які там народилися або мають стосунок до цієї землі відомими справами; в) заміна назви одного явища назвою іншого, що належить до того ж часового проміжку; г) заміна назви речі синонімічною її назвою.


Широко представлена в одах Горація синекдоха як різновид метонімії, зокрема: назва частини замість цілого (pars pro toto); назва цілого замість частини (totum pro parte); вживання однини замість множини (singularis pro  plurali); означеного замість неозначеного (definitum pro indefinito); вживання множини замість однини (pluralis pro  singulari).


Поет майстерно вживає антономазію як вид метонімії, яка є одним з улюблених стилістичних засобів поета. Нею він демонструє справжню майстерність короткої і яскравої характеристики того, що описує. Використовує автор і гіперболу. Майстерність Горація виявляється в його умінні не лише перебільшувати, а й применшувати речі. Літота відіграє важливу роль у творенні поетичних образів і є елементом естетичної та експресивної виваженості вислову.


 Cтилістично обґрунтованим в одах є вживання епітетів. У поезії Горація є такі лексико-семантичні групи епітетів: 1) кольористичні епітети: а) слова на позначення ознак гарячого спектру; б) слова, що позначають прохолодний спектр; в) поетичні словосполучення з семантикою світла; 2) епітети, які позначають внутрішньо-психологічне сприймання: а) одора­тивні епітети; б) емотивні; 3) епітети, які дають зовнішню оцінку предметам або явищам. Географічні епітети – важливі текстові компоненти для творення просторових образів. У текстах Горація виділяється також група оздоблювальних епітетів.


В одах Горація зафіксовано 1599 вживань лексичних засобів образності. Хоч символом поетичності традиційно вважається метафора, проте, як засвідчують статистичні дані, найчастотнішою в одах Горація є метонімія – 57 % від усіх лексичних засобів образності, метафора – 23 %, епітет – 19 %, гіпербола – 0,35 %, літота – 0,65 %.


 








Rhetorica ad Herennium IV,10,15




Tristia 4, 10, 49



 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины