ЯЗЫКОВЫЕ СРЕДСТВА СОЗДАНИЯ КОМИЧЕСКОГО ЭФФЕКТА В КОРОТКОМ РАССКАЗЕ (на материале произведений О.Генри, Э.Кестнера, А.П.Чехова)

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено об’єкт і предмет дослідження, сформульовано мету та завдання роботи, окреслено теоретичне значення й практичну цінність одержаних результатів, викладено основні положення, які виносяться на захист.

 У першому розділі “Теоретичні аспекти категорії комічного” розглянуто проблему дослідження форм комічного, а також проаналізовано основні напрямки в дослідженні мовних засобів комізму. Перший розділ складається із двох підрозділів. До першого підрозділу входять два пункти, до другого – п’ять.

У роботах, присвячених вивченню комічного, відбиті різні тлумачення цього поняття. Однак з усього різноманіття визначень комічного можна виділити два принципово відмінні підходи – філософсько-естетичний та лінгвістичний.

У першому підрозділі “Проблема дослідження форм категорії комічного” аналізуються найяскравіші теоретичні концепції категорії комічного. Безсумнівним є те, що розгляд цієї категорії неможливий без урахування естетичного підходу, оскільки комічне – одна із чотирьох основних категорій естетики. На важливість цього підходу вказував А.Бергсон, який зазначав, що естетичний погляд на світ – обов’язкова умова почуття комічного. Аристотелю належить цілісна концепція комічного, з якої починається формування комічного як естетичної, філософської категорії. Сучасні дослідники відзначають, що історія вивчення сміху проходить під знаком Аристотеля. Усе розмаїття теорій комізму має єдиний корінь – формулу філософа, за якої смішне є частиною потворного. Філософсько-естетична сутність основних форм комічного полягає в тому, що вони відображають негативні явища в позитивному плані, протиставляючи в такий спосіб ідеальне тому, що є насправді. Однак слід зазначити, що вектор такого протиставлення в іронії є специфічним: вона удавано зображує ідеальне як реальне, а сатира та гумор, навпаки – зображують реальне як ідеальне.

На основі критичного аналізу теоретичних праць із проблем гумору, іронії і сатири, а також на основі наших спостережень, розрізняємо кілька принципово різних методів, при описанні яких ми частково керувалися методикою, виробленою Б.Дземідоком. Один із методів полягає в тому, щоб виділити головні види комічного залежно від галузі, де з ними стикаємося (А.Бергсон, В.З.Санніков). Представники наступного напряму вбачають критерій класифікації в самій структурі комічного феномена або в способі, джерелі його створення (О.Н.Лук, Й.Бистронь). Згідно із третім підходом, форми комічного розподіляються залежно від однорідності або неоднорідності. Цього погляду дотримуються вчені, які розрізняють елементарні та складні форми (Б.Дземідок). Філософи й естети пізнішого часу шукають пояснення комічному або в специфіці об’єкта (теорії контрасту, невідповідності тощо), або в особливостях реакції суб’єкта (теорії “невиправданого сподівання”, новизни, захисної реакції, розсіювання ілюзій).

З усієї безлічі теорій жодна не може бути прийнята повністю, однак помітним є те, що кожна з наявних концепцій містить раціональне зерно, якщо розглядати їх не як закінчені всеосяжні теорії (на що, звісно, претендували їхні творці), а розцінювати їх лише як розробки певних положень, окремих аспектів комічного.

Основна увага в першому підрозділі зосереджена також на полеміці лінгвістів і літературознавців щодо форм комічного в залежності від критики, яка в них міститься. Теоретичному розгляду категорій гумору, іронії й сатири присвячено багато монографічних праць (Ю.Б.Борєв, Б.Дземідок, О.А.Земська, П.Б.Коржева, О.Н.Лук, Б.М.Мінчин, Д.П.Ніколаєв, С.І.Походня, О.Ю.Титаренко, А.О.Щербина, Я.Є.Ельсберг, Candance D.Lang, W.Genazino, R.Grimm, W.Hinck, E.Lapp, T.Lipps, P.Lewis, A.Nienstedt).

Більшість авторів розмежовує поняття гумору й сатири, вважаючи їх рівноправними складниками категорії комічного (Ю.Б.Борєв, Б.Дземідок, П.Б.Коржева, Л.І.Мацько, В.Я.Пропп та ін.). Однак  існує також інший погляд, де гумор відносять до сатири, або сатиру до гумору (А.Бергсон, Т.Ліппс, Б.М.Мінчин, S.Potter й ін.). У той час як терміни “гумор” і “сатира” позначають особливий підхід до явищ, що охоплює деякі моменти світогляду й знаходить своє вираження в певному типі творчості (сатира й гумор), з’ясування специфіки іронії як лінгвістичного явища вимагає розмежування двох її проявів: стилістичного прийому іронії й іронічного смислу як вияву суб’єктивно-авторської модальності. У нашій роботі ми поділяємо думку тих дослідників, які по-новому підійшли до визначення іронії й тлумачать її як самостійну форму комічного поряд із гумором і сатирою (Т.О.Буйницька, І.М.Байбакова, О.М.Калита, М.О.Кулінич, С.І.Походня, В.З.Санніков, О.Б.Шонь та ін.). 

У другому підрозділі “Основні напрями в дослідженні мовних засобів комізму” виділяємо кілька магістральних напрямків. Розглядом функціонування мовних засобів із метою створення комічного в лінгвокультурологічному аспекті займалося досить багато дослідників (Л.П.Іванова, М.О.Кулінич, Л.І.Мацько й ін.). Останнім часом зріс інтерес лінгвістів до питань мовної гри та прийомів її передачі для створення комічного ефекту (О.Ф.Болдарева, О.А.Земська, В.З.Санніков), заслуговують на увагу соціолінгвістичний (І.В.Россолько та ін.) і ситуаційно-семантичний аспекти (В.І.Карасик, В.Раскін).

Найбільш перспективними є, на нашу думку, лінгвокультурологічний, етнічний і соціолінгвістичний аспекти, які відігрівають важливу роль як у сприйнятті комічного, так і в його створенні завдяки мовним засобам.

У другому розділі “Лінгвостилістичні засоби створення комічного ефекту” аналізуються мовностилістичні засоби створення комізму в англійських, німецьких і російських текстах, зокрема, власні імена, авторські оказіональні новоутворення, гра слів. Розділ складається із трьох підрозділів. Перший підрозділ містить 3 пункти, другий – 6 пунктів, третій – 6 пунктів.

Перший підрозділ “Власні імена як засіб реалізації комічного ефекту” присвячений дослідженню антропонімів. Спираючись на теоретичні положення лінгвостилістики загалом, сучасна літературна ономастика вивчає антропонім як один із елементів форми художнього твору в його безпосередній єдності зі змістом, завдяки чому в сучасній художній ономастиці сформувалися різні напрямки вивчення онімів: 1) дослідження конотацій власних імен (В.М.Калінкін, Є.С.Отін та ін.), 2) виявлення стилістичних можливостей літературних онімів (В.М.Калінкін, М.В.Карпенко, Ю.О.Карпенко та ін.). Аналіз власних імен (надалі ВІ) здійснюється в різних аспектах і на різних рівнях: від первісного фонетичного через фонематичний до лексичного й навіть синтаксичного.

Наша увага була зосереджена на семантичному аналізі онімів – співвідношенні власного імені як слова з денотатом. Внаслідок цього нами були виділені 3 семантичні групи ВІ із прагматичною настановою на комічний ефект: 1) “значущі” власні імена,            2) прізвиська персонажів, 3) конотативні власні імена.

Результати дослідження доводять, що найефективнішою класифікацією “значущих” ВІ є така:

1) власне експресивні “значущі” ВІ, що не мають нічого спільного з денотатом і містять у своїй семантиці гумористичне забарвлення.

Такий тип антропонімів у семантиці основи не містить значень, що прозоро характеризуються, комічний ефект виникає зі звукових сполучень або формальних елементів у складі прізвища, напр.: Bob Hart (“hart” – “самець”), Mrs. Trotter (нім. “der Trott” – “повільна неповоротка хода коня”), Herr Bremser (“bremsen” – “гальмувати”), Rektor Ho (“der Ho ” – “ріг”), подпоручик Зюмбумбунчиков, девица Подзатылкина, поручик Набрыдлов.

2) “значущі” ВІ, семантикою яких пояснюється сутність персонажа.

Функціонування антропонімів із комічною маркованістю визначається шляхом аналізу внутрішньої форми слова, де в значенні оніма простежуються асоціативні паралелі з відповідним апелятивом. В основі гумористичного смислу лежить як можливість, так і неможливість співвіднесення імені з носієм.

У проаналізованому матеріалі виділені такі підгрупи: а) “значущі” ВІ, що розкривають характер персонажа або вказують на окремі його риси, напр.: Captain Boone (“веселий”), купец Потрошилов, псаломщик Фортунатов, б) “значущі” ВІ, що характеризують зовнішність персонажів, напр.: Herr Bretkopf (“breit” – “широкий” + “der Kopf” – “голова”), в) “значущі” ВІ, що характеризують розумові здібності персонажів: Alfredo Torres (порівн. нім. der Torr – “дурень”), г) “значущі” ВІ, що відображають спосіб життя персонажів: фокусник, який кочує з місця на місце Sam Griggs – “коник”, ґ) “значущі” ВІ, що вказують на звички, пристрасті персонажів: Mr.Tucker (сленг “їжа”).

Комічний ефект створюється в результаті тих семантичних трансформацій, які спостерігаються в номінативних одиницях із розвинутою семантичною структурою при вживанні їх у ролі “значущих” імен, а також у результаті дії контексту.

У досліджуваному матеріалі в ряді випадків номінація літературних героїв здійснюється шляхом застосування прізвиська-характеристики, що ще більше поглиблює створений гумористичний або сатиричний ефект.  За допомогою прізвиськ, які були дані тому або іншому персонажеві, автор має додаткову можливість охарактеризувати героя, висловити власне ставлення до нього чи до того соціального середовища, у якому воно виникло, створити комічний ефект: Kid (“маля”), Piggy (“порося”), Shark (“акула”). Уживання прізвиськ є специфічним для англійського матеріалу при повній їх відсутності в німецьких і російських текстах, що можна пояснити своєрідністю американської культури й прагненням до гіперболічності, оскільки саме прізвиська позначають у перебільшеному вигляді найхарактернішу рису персонажа.

У наступному пункті підрозділу здійснено аналіз конотонімів, з’ясовано причини появи конотативного значення у власних імен, класифіковано їх. У результаті аналізу нашого матеріалу встановлено такі групи конотонімів: 1) узуальні ономастичні лексеми із додатковим значенням, 2) оказіональні ономастичні лексеми із додатковим значенням, напр.: На окраине сада, под старой ветвистой яблоней, стояла крестьянская девка и жевала; подле нее на коленях ползал молодой широкоплечий парень и собирал на земле сбитые ветром яблоки; незрелые он бросал в кусты, а спелые любовно подносил на широкой серой ладони своей Дульцинее. Дульцинея, по-видимому, не боялась за свой желудок и ела яблоки не переставая и с большим аппетитом, а парень, ползая и собирая, совершенно забыл про себя и имел в виду исключительно одну только Дульцинею.  Так, в оповіданні “За яблучка” Дульцінея – спочатку літературний антропонім, персонаж роману М.Сервантеса “Хитромудрий ідальго Дон Кіхот Ламанчеський,” реалізується як узуальний літературний конотативний антропонім із переносним значенням “кохана”, “об’єкт захоплення чоловіка,” “коханка”.

У короткому оповіданні “Сільські ескулапи” антропонім Ескулап (у римській міфології бог лікування) перейшов у слово з апелятивним значенням “лікар”, яке в поєднанні із прикметником сільський сприяє виникненню комічного ефекту й належить до узуальних конотативних медичних антропонімів. Слід зазначити, що конотоніми як образно-мотивовані одиниці, які пов’язані з денотатом і формують своє сигніфікативне значення, тобто набувають поняттєвої повноцінності, починають функціонувати як загальні імена (ЗІ), і, відповідно, здатні до зміни граматичної парадигми, що властиве тільки ЗІ.  Відомо, що можливість створення форм generic singular, generic plural кваліфікує ЗІ. При цьому морфологічне значення плюралі конотонімів, як зазначає Є.М.Бєліцька, за ступенем абстрактності кількісного значення ближче до збірності, оскільки має не абстрактно-кількісний характер, а скоріше конкретно-збірний, коли численність об’єктів номінується як ціле. На це звертає увагу також В.М.Калінкін, який зазначив, що плюраль конотативних одиниць не визначає великої кількості осіб, а найчастіше репрезентує певну властивість або якість.

Конотативні оніми можуть також бути твірною основою для нових похідних слів – відконотонімних лексичних одиниць, напр.: В приемную входит маленькая, в три погибели сморщенная, как бы злым роком приплюснутая, старушонка. Она крестится и почтительно кланяется эскулапствующему (“Сільські ескулапи”).

    У наступному прикладі звертає на себе увагу насиченість уривка ВІ, напр.:

    Не называться Матреной, Акулиной, Авдотьей и другими сим подобными вульгарными именами, а называться как-нибудь поблагороднее (например, Олей, Леночкой, Маруськой, Катей, Липой и т.п.) (“По-американськи”).

Антропоніми Матрена й  Акулина є узуальними літературними конотативними онімами з додатковим значенням “неохайно одягнена жінка”. Жіноче ім’я Авдотья не зафіксоване в жодному словнику, але враховуючи те, що воно розташоване поряд із такими конотонімами, як  Матрена й  Акулина, і збіг у зв’язку із цим їх референтних функцій, дає нам право стверджувати, що воно володіє такою ж додатковою конотацією пейоративного характеру. Серед другого ряду меліоративних  жіночих імен словниково зафіксованим є тільки антропонім Маруська (розглядаємо його як похідну форму конотоніма Марія – “мудра жінка”). Вони  також претендують на додаткову конотацію з позитивним значенням і відповідною референтною функцією.

Конотоніми вживаються в англійських і німецьких текстах менш активно порівняно з російськими. Це пояснюється насамперед тим, що в російській мові процес вторинної номінації перебуває на вищому якісному рівні. Відсутність  прізвиськ у російському матеріалі компенсується, на наш погляд, високим відсотком уживання конотонімів.

Другий підрозділ присвячений дослідженню авторських оказіональних новоутворень. Інтенсивне вивчення індивідуального словотвору в останні десятиліття послужило основою для виокремлення самостійного спеціального погляду на цю проблему – лінгвостилістичного. Своєрідність оказіоналізмів як мовленнєвих інновацій передбачає різні аспекти їх дослідження: естетико-художній, функціональний, семантичний, словотвірний, соціолінгвістичний тощо. Нами здійснений структурно-семантичний і стилістичний аналіз авторських оказіоналізмів.

Спираючись на традиційні способи утворення оказіоналізмів (О.Г.Ликов, О.А.Земська та ін.) й на ті словотворчі моделі, що існують у мові, а також з огляду на деякі специфічні способи й прийоми, зафіксовані в нашому матеріалі, запропонуємо таку класифікацію способів утворення авторських оказіоналізмів у коротких оповіданнях: 1) словоскладання; 2) номіналізація; 3) афіксація; 4) семантична деривація; 5) контамінація, 6) заміна одного з компонентів складного слова.

Характерною рисою іменникових композитів є їх досить простий “внутрішній синтаксис”: за значенням кожний такий іменник – це поєднання двох граматично й семантично рівноправних понять. Сполучуваність складових частин у подібних сполуках, на думку О.Г.Ликова, регулюється семантикою, “здоровим глуздом”, позамовною дійсністю. Іноді ключем для асоціативного сприйняття оказіональних слів, утворених шляхом словоскладання, є друга частина цієї сполуки, яка важливіша в структурному й семантичному відношенні. Переважно оказіональність виникає за рахунок поєднання логічно несумісних частин складного слова, напр.: diamondhungry, gent’s-outfit, step-aunts, Liliputrausch, козлы-тенора, dreideutig.

Загалом отримані результати свідчать про перевагу субстантивних композитів над атрибутивними, вербальними й адвербіальними (71%, 12,5%, 8,3%, 8,2% відповідно). Найбільш продуктивною виявилася модель n + n → N (71% у загальному матеріалі проаналізованих оказіоналізмів). Такий високий відсоток оказіональних субстантивних композитів пояснюється тяжінням до номінації в предметній сфері.

Помічено, що в англійській мові, для якої номіналізація є одним із провідних механізмів словотвору (С.І.Походня), досить часто утворюються складні слова саме таким шляхом, напр.: Dead-Moral-Certainty Judson, parrot-and-monkey range, one-forth-candle-power.

Афіксальний словотвір репрезентовано суфіксацією, префіксацією, а також їх поєднанням. Цей спосіб словотвору в досліджуваному матеріалі представлений великою кількістю словотворчих моделей. Для зручності розгляду оказіоналізмів, з огляду на різномовний матеріал, за основу були взяті частини мови. Встановлено, що афіксальні оказіоналізми  переважно є іменниками, дієсловами, прикметниками й прислівниками (68%, 13,7% 10,3%, 6,8% відповідно), напр.: Mr. Harkness, Caliphesses, Remingtorium, ваше полублагородие, ерундистика, объикать, франтить, tabaccoless, peacefullest, французисто.

У досліджуваних текстах виявлено чимало оказіоналізмів, утворених на основі наявних у мові слів і морфем, однак їхня оказіональність мотивується чинниками семантичного розвитку слова. Нові значення з’являються в результаті внутрішньослівної семантичної деривації, яка ґрунтується на основі метафор, метонімій, розширенні або звуженні значень. Чим більшою є семантична й  стилістична дистанція між твірним словом і його оказіональним семантичним дериватом, тим сильнішим є їх експресивний вплив на реципієнта. У лексико-семантичній структурі подібних оказіоналізмів співіснують окремі індивідуальні лексичні значення, а також значення, закріплені мовною традицією, їх семантизація здійснюється на базі різних перифраз. Так, у короткому оповіданні “Pimienta pancakes” із метою емоційно-експресивного оновлення лексики автор переносить значення на основі асоціації за схожістю: I slid off the counter and delivered up my shovel to Uncle Emsley. Тут слово “shovel” (“лопата”) набуває нового значення “ложка”, що розкривається в контексті твору й характеризує нерозумного ковбоя, який нею орудував. На цьому прикладі можна простежити властиву американському гумору тенденцію до гіперболізації й перебільшення.

Найефективнішою виявилась контамінація (телескопія), яка є одним із досить молодих прийомів словотвору, поширеного в ХХ столітті. У процесі аналізу виділилися два структурні типи контамінацій: 1) “аглютинація” сегментів двох слів за формулою A (=ab) + B (=cd) → C (=ac), 2) міжсловесне накладання: A (=ab) + B (=bc) → C (=abc), напр.: Мать, душенька, слушай, но с осторожностью. Женщина она добрая, но двуличновольнодумствующая, легкомысленная, жеманственная. В оповіданні “Перед весіллям” чоловік називає свою дружину жінкою “жеманственной”, оказіоналізм утворений за рахунок аглютинації двох лексем: жеманная і женственная, побудований за структурною моделлю A (=ab) + B (=cd) → C (=ad). У наведеному прикладі оказіоналізм слугує своєрідною мовною характеристикою малоосвіченого міщанина й стає джерелом комічного ефекту.

У короткому оповіданні “Die Naturgeschichte der Schildbürger” оказіоналізм wunderseltsam утворений шляхом накладання лексем  “wundersam” (“чудовий”, “дивовижний”) і “seltsam“ (“дивний”) внаслідок моделі A (=ab) + B (=cd) → C (=acd)  і сприймається як номінація городян міста Шільда (Schilda), які вирізнялися дитячою наївністю і дивною поведінкою, чим, можливо, й зумовлене його використання, напр.: Neulich kam mir eines unseres Volksbücher in die Hände:“Der Schildbürger wunderseltsame, abenteuerliche, unerhörte und bisher unbeschriebene Geschichten und Thaten” .

Нами з’ясований також спосіб оказіонального словотвору, що полягає в заміні одного з компонентів складного слова, напр.:  “Well,’ says I, ‘maybe you’ve really got kleptopigia”. У короткому оповіданні “The ethics of pig” обігрується складне слово kleptomania зі словниковим значенням “irresistible tendency to steal, not from poverty but from weakness of mind”. Один із героїв страждає зазначеною хворобою з тією лише різницею, що він краде тільки свиней. Для позначення цієї дивної пристрасті автор ужив оказіоналізм kleptopigia, утворений шляхом заміни компонента  –mania на – pigia, коренем у якому є основа pig, що значить “свиня”.

  Якщо в національній мові нове слово насамперед покликане виконувати номінативну функцію, то в художньому мовленні воно вже саме по собі експресема – навмисно створений (оказіональний) виражальний засіб. Незважаючи на це загальне призначення, конкретні стилістичні функції оказіоналізмів відзначаються різноманітністю, ситуативною і психологічною вмотивованістю. Експресивність оказіональних слів має інгерентний характер, що дозволило нам, у свою чергу, виділити одну, на нашу думку, найважливішу їх функцію – створення комічного ефекту.

  Третій підрозділ присвячений семантико-стилістичному явищу гри слів. Нами проведена диференціація суміжних термінів, таких як каламбур, гра слів і мовна гра. Внаслідок чого прийом гри слів тлумачиться нами як явище за діапазоном вужче, ніж мовна гра, яка являє собою певний тип мовленнєвої поведінки мовців, що ґрунтується на навмисному (свідомому, продуманому) порушенні системних відношень мови, тобто на деструкції мовної норми з метою створення неканонічних мовних форм і структур, що набувають у результаті цієї деструкції експресивного значення й здатності викликати у слухача / читача естетичний, і загалом, стилістичний ефект, і ширше, ніж каламбур, під яким ми розуміємо фігуру мовлення, що базується на гумористичному використанні багатозначності слова або звукової подібності різних слів. У процесі аналізу зазначеного засобу нами за основу були взяті класифікації, запропоновані В.З.Санніковим, О.О.Тараненком, А.О.Щербиною, однак проаналізований матеріал дозволив їх доповнити, уточнити, модифікувати для конкретних випадків на різних мовних рівнях, внаслідок чого при розгляді прийому гри слів ми використали таку класифікацію, яка виявилась властивою саме жанру короткого оповідання: 1) гра слів, що базується на фонетичному співзвуччі,      2) гра слів, яка виникає завдяки омонімічним, полісемантичним відношенням, 3) гра слів, що базується на семантичній близькості слів (псевдо-синоніми, псевдо-антоніми),                4) розкладання слова на складові компоненти, 5) трансформація сталих словосполучень і фразеологічних зворотів, 6) гра слів, що ґрунтується на перестановці речень і їх частин зі створенням протилежного значення.

Гра слів, що базується на фонетичному співзвуччі, побудована в основному на омофонічному зближенні слів, римуванні й малопропізмах, напр.: Willie, says I riding over close to his palfrey, your infatuated parents may have denounced you by the name of Jackson, but you sure molted into twittering Willie – let us slough off this here analysis of rain and the elements, and get down to talk that is outside the vocabulary of parrots  – у цьому випадку гра слів ґрунтується на одночасній реалізації двох значень дієслова denounce “називати” та “засуджувати”, “прирікати”, а також на фонетичній близькості імені Willie зі словом willies (множ., сленг), що означає “нервове тремтіння”. Архаїзм  palfrey (кінь), на фоні лексики буденного розмовного плану також набув гумористичного забарвлення.

У другій групі домінують приклади гри слів, які ґрунтуються на полісемантичних відношеннях, напр.: Девица Подзатылкина замечательна только тем, что ничем не замечательна. Так, в оповіданні “Перед весіллям” комічний ефект виникає завдяки одночасній реалізації двох різних відтінків значення лексеми “замечательный”: “замечательный” як “стоящий внимания” і “замечательный” як “исключительный по своим достоинствам”, “необычайный”, “удивительный”.

Як справедливо зазначив В.З.Санніков, у багатьох відомих визначеннях гри слів звертається увага в основному на звукову близькість слів, що в більшості випадків є справді так, однак іноді гра слів базується не на формальній, звуковій а на значеннєвій близькості слів. Це псевдо-синоніми та псевдо-антоніми, тобто слова з різних синонімічних рядів чи з різних антонімічних пар, напр.:   Der Hund ist auf den Mann dressiert: Frau Tho , die auf dem Sofa saß, meinte zwinke d: “Aber doch nicht auf die Frau”. У короткому оповіданні “Ein reizender Abend” комічний ефект досягається за рахунок обігравання лексем Mann (чоловік) і  Frau (жінка). У цьому випадку лексема Mann входить до складу сталого словосполучення й реалізує контекстуальне значення “чужинець” (пор. der Hund ist dazu abgerichtet, Fremde anzugreifen – пес, натасканий на чужака). Пані Торн налякана так, що сприймає все буквально й запитує, чи не натасканий пес і на жінок.

Гра слів, що виникає в результаті розкладання слів чи шляхом перестановки їх компонентів, є менш поширеною, хоча це не зменшує її ефективності, семантико-стилістична функція такого прийому полягає насамперед в експериментуванні з формою слова. Наприклад, у короткому оповіданні “Jeff Peters as a personal Magnet” комічний ефект виникає в результаті розкладання латинської форми давньогрецького імені бога лікування Ескулапа. S.Q. Lapius – саме так сприймає герой ім’я  Aesculapius, прийнявши перші два склади за ініціали.

Явище словесної гри активно виявляється в різних експресивно-стилістичних трансформаціях стійких мовних зворотів: власне фразеологічні одиниці, прислів’я та приказки, крилаті вислови, різноманітні мовні кліше тощо. Досить часто зустрічаємо поєднання в одному контексті двох і навіть більше фразеологічних конструкцій із різними значеннями, але зі спільним лексичним компонентом (компонентами). Так, за рахунок обігравання сталих словосполучень “первая любовь,” “первый блин комом” реалізується комічний ефект в короткому оповіданні “Два скандали”, напр.: Спрятав голову под подушку, она видела во мраке своих закрытых глаз его физиономию, искаженную гневом, и ей казалось, что он бьет ее по вискам своей палочкой. Этот дерзкий был ее первою любовью! И первый блин вышел комом.

Переставлення членів словосполучення та інших компонентів речення й утворення в такий спосіб нового словосполучення або речення з відмінним щодо попереднього розставленням логіко-комунікативних акцентів аж до повної протилежності має різні форми вияву, в більшості випадків явище переставлення компонентів речення відбувається за принципом контрастності, напр.: Денег ваших я никогда не брал, а ежели брал когда-нибудь, то по надобности… Я живой человек, одушевленное имя существительное, и мне деньги нужны. Не камень!.. (“Суд”).

Третій розділ “Синтактико-стилістичні засоби актуалізації комічного ефекту” присвячений дослідженню синтаксичних засобів, що беруть участь у створенні вербального комізму. На важливість вивчення експресивного, або “стилістичного,” “афективного” синтаксису вказували багато зарубіжних і вітчизняних лінгвістів (Е.М.Береговська, Н.В.Данилевська, О.А.Земська, В.І.Карасик, В.Б.Касевич, М.О.Кулінич, A.Nienstedt, L.Reiners). Поряд із транспозицією синтаксичних структур до найпоширеніших засобів створення гумору, іронії та сатири належать синтаксичні конвергенції. Синтаксична конвергенція трактується як особлива синтаксична конструкція, що складається з підпорядковуючого слова й двох або більше елементів одного порядку, які перебувають із ним у субординативному відношенні (С.І.Походня). Однак у лінгвістичній літературі ведеться дискусія щодо основних типів синтаксичної конвергенції – синтаксичних алогізмів. Аналізуючи приклади алогічного поєднання синтаксично однорідних членів речення, ми спираємося на класифікацію С.І.Походні й чітко розмежовуємо хаотичне перерахування та зевгму, вважаючи таку диференціацію більш коректною.

Перший пункт підрозділу “Синтаксичні конвергенції та їх типи” присвячений перерахуванню, що у стилістиці трактується як повторення однорідних синтаксичних одиниць – окремих членів речення чи словосполучень (І.В.Арнольд, І.Р.Гальперін, О.М.Мороховський, B.Sowinsky). Суть хаотичного переліку (надалі ХП) полягає в тому, що комічний ефект створюється завдяки вживанню несумісних (граматично, синтаксично, семантично) понять у одному ряді. Однак інколи маємо справу з переплетенням різних понять, що не відрізняються різкою контрастністю, так, ніби вони й не порушують логічної послідовності, хоча внутрішньо підривають смислову однорідність (Т.О.Буйницька). Досліджуючи лінгвістичну природу та функціонування стилістичного прийому перерахування взагалі, В.О.Левашова наголосила на його оцінно-зображальній функції, яка виявляє здатність перерахування відтворювати ситуацію, її предмети і явища з одночасним вираженням оцінки предмета мовлення з боку мовця. Оцінно-зображальна функція перерахування лежить в основі його використання як ефективного мовного засобу комічного.

У дисертаційному дослідженні вперше пропонується семантико-синтаксична класифікація типів ХП із прагматичною настановою на комічний ефект, що складається із двох основних блоків: ХП у складі цілих предикативних частин і ХП, вираженого окремими членами речення. Останній, зі свого боку, поділяється на ХП, що складається з однорідних підметів, присудків, додатків, означень і обставин.

Хаотичне перерахування цілих предикатних частин, які складаються в основному з безсполучникових речень, є менш продуктивним порівняно з випадками ХП, що виражене окремими членами речення: 10,71% із загального матеріалу складає ХП у складі цілих предикативних частин і 89,29% – ХП, виражене окремими членами речення. Комізм виникає в переважній більшості випадків через семантичну неоднорідність синтаксично однорідних членів, коли в один ряд поставлені предмети конкретні й абстрактні, живі й неживі, піднесені й прозаїчні. Специфічною для зазначеного засобу стала його взаємодія з іншими прийомами експресивного синтаксису, такими як парцеляція, вставлені, приєднувальні конструкції, паралелізм, що сприяє, таким чином, посиленню комічного ефекту, напр.: There, as it should be, the druggist is a counselor, a confessor, an adviser, an able and willing missionary and mentor whose lea ing is respected, whose occult wisdom is venerated and whose medicine is often poured, untasted, into the gutter. Наведений приклад складається за своєю структурою із двох паралельних конструкцій, кожна з яких містить синтаксичні моделі перерахування. Використовуючи в першій частині речення синтаксично однорідні іменники  (the druggist is a counselor, a confessor, an adviser, an able and willing missionary and mentor) і підсилюючи при цьому створюваний ефект включенням (as it should be – як і повинно бути), автор іронізує над Америкою початку ХХ століття. І, таким чином, ця гіперболізована іронія підкреслює недоліки американського суспільства того часу. Комізм другої частини речення будується на ефекті невиправданого сподівання: whose lea ing is respected, whose occult wisdom is venerated and whose medicine is often poured, untasted, into the gutter (чиє вчення поважають, мудрість шанують і чиї ліки досить часто зливають до стічної канави) [переклад наш – Л.П.] .

У досліджуваних текстах зустрічаються також випадки, коли для створення комічного ефекту іноді достатньо перерахування тільки іменників на означення живих істот: “’I’ve read in history and mythology about Joan of Arc and Mme. Jale and Mrs. Caudle and Eve and other noted females of the past ”.

Декодуванню авторської прагматики із заданістю на комічний ефект допомагає наявність фонових знань: серед знаменитих жінок минулого автор, поряд із Жанною д’Арк і Євою, називає мадам Йел, дружину відомого філантропа XVII століття, засновника Йельського університету, а також місіс Кодл, сварливу жінку, персонаж американської гумористики. Комізм підсилює неправильна хронологія подачі всіх ланок синтаксичного ланцюжка, а також високий стиль вислову (I’ve read in history and mythologie –  “мені траплялося читати і в історії, і в міфології”).

У другому пункті розглянуто такий рідкісний прийом експресивного синтаксису, як зевгма. Вивчивши сучасні трактування цього феномена, ми з’ясували, що під зевгмою розуміють два різні явища: граматичне та стилістичне. Перше визначення має мінімальну експресію й розглядається як відсутність повтору, продиктована лише прагненням до економії. Таке визначення має зевгма в О.С.Ахманової, О.П.Квятковського, Ж.Марузо. Друге тлумачення, стилістичне, більш поширене в численних дефініціях зевгми, воно допускає синтаксичну конструкцію зі значною експресивною потенцією, на якій ми й зосередили свою увагу.  Найповніше це явище було розглянуте в роботі Е.М.Береговської, яка пояснює зевгму як експресивну синтаксичну конструкцію, що складається з ядерного слова й залежних від нього однорідних членів речення, рівноцінних граматично, але семантично різнопланових, унаслідок чого в багатозначному ядерному слові одночасно актуалізуються не менше двох різних значень або значеннєвих відтінків. Таке визначення, на наш погляд, є найбільш вичерпним, тому при доборі фактичного матеріалу ми керувалися саме ним. Аналізуючи зевгму, спираємося на її морфологічну, синтаксичну та семантичну характеристики. Дослідження виявлених моделей зевгми дозволяє уточнити уявлення про морфологічний склад зевгматичної конструкції в англійській, німецькій та російській мовах. Встановлено, що дієслово входить до більшості зевгматичних конструкцій, але існують щонайменше 3 бездієслівні моделі зевгми, дві з яких є часто вживаними: перша модель з іменниковим ядерним словом, друга модель – прикметниковим. У переважній більшості випадків паратактичний ряд має непрямі додатки аналогічної морфологічної будови. Якщо в ролі ядерного слова може виступати будь яка самостійна частина мови (дієслово, іменник, прикметник), то в керованому ланцюжку спостерігаються переважно іменники. Відповідно, модель, у якій присудок є стрижневим словом, найбільш продуктивна, а у вигляді паратактичного ряду виступають (вони розташовані в порядку спадання частоти): а) прямі додатки, б) непрямі додатки, в) обставини способу дії. Коли ядерним словом є підмет, у керованому ланцюжку з’являються: а) іменні компоненти присудка, б) непрямі додатки. Прямий додаток у ролі головного слова може керувати, крім непрямих додатків, ще й обставинами.

    Натомість семантична різноплановість, яка входить до визначення зевгми, означає, що ядерне слово реалізує одночасно два значення (головне / другорядне, пряме / переносне, вільне / фразеологізоване, зафіксоване в словниках / ледь уловиме, контекстуальне), з’єднуючись у кожному з них із різними однорідними членами, різко неоднорідними в семантичному плані (абстрактний / конкретний, живий / неживий, образний / переносний), напр.: Леля Асловская, кругленькая розовенькая блондинка, с большими голубыми глазами, с длиннейшими волосами и с цифрой 26 в паспорте, назло всем, всему свету и себе, сидела особняком и злилась. У наведеному прикладі в ядерному слові не реалізуються одночасно різні, зафіксовані в словниках значення, а тільки ледь помітні семантичні нюанси. У керованому ланцюжку відчутна семантична неоднорідність при повній синтаксичній і частковій морфологічній однорідності. Комізм створюється завдяки ефекту невиправданого сподівання за рахунок різкого семантичного дисонансу (голубые глаза,  длиннейшие волосы  и  цифра  26 в паспорте), а також звуковою близькістю прізвища Лели Асловской зі словом “осел”, що несе негативну конотацію.

 У короткому оповіданні “Strictly business” зіткнення конкретних предметів і абстрактних понять в одному ланцюжку за принципом від “конкретного до абстрактного” спричиняє різку семантичну неузгодженість і сприяє, таким чином, створенню комічного ефекту, напр.: “came in once in a Tuxedo coat and a panic” – “вбігав у смокінгу і у паніці.”

 Комічний ефект зевгми залежить саме від її потрійної зумовленості, якщо зруйнувати цю єдність, зникне й ефект.

У наступному підрозділі досліджуються вільні атрибутивні словосполучення як продуктивний засіб створення комічного ефекту на синтаксичному рівні. У нашій роботі, визначаючи, що словосполучення займають проміжне положення між словом і реченням, ми розглядаємо їх на рівні семантичної сполучуваності денотатів імен словосполучення (тобто внутрішню форму), абстрагуючись від синтаксичних зв’язків усередині словосполучень, оскільки вони не є актуальними для досягнення мети нашого дослідження. Проблема сполучуваності привертає увагу лінгвістів (М.О.Луценко, Л.І.Мацько та ін.), поняття семантичної сумісності було вперше введене в науковий світ Л.В.Щербою й пізніше розроблене В.В.Виноградовим. Підкреслимо, що дослідники зосередили свою увагу на двох полярних категоріях: сполучуваності, часто вживаній і найтиповішій, яка встановлюється статистичним шляхом, і на ненормативній комбінаториці й так званих напіввідзначених структурах. Для вивчення комічного ефекту особливо важливою є друга. Нас цікавлять такі сполучення, які порушують власну норму тексту, а тому малоймовірні, вони створюють труднощі у плавному мовному прогнозуванні, отже, є особливо інформативними.

У дисертаційному дослідженні вперше пропонується класифікація типів порушення семантичної валентності компонентів вільних атрибутивних словосполучень (АС) з метою створення комічного ефекту: 1) семантична асиметрія, 2) семантизація лексем, 3) стилістична невідповідність компонентів АС, 4) колокаційна невідповідність АС, 5) семантична невідповідність, що базується на побудові АС за аналогією.

У більшості випадків комічний ефект атрибутивного словосполучення пояснюється семантичною асиметрією лексичних одиниць цього сполучення або так званою понятійною несполучуваністю, коли мова йде про неможливість сполучення реальних понять екстралінгвістичної дійсності. Саме такі сполучення С.Г.Тер-Мінасова називає максимально “вільними,” оскільки вони не ґрунтуються на природному зв’язку предметів думки. Комізм у зазначеній групі виникає в більшості випадків: а) коли конкретні предмети набувають ознак абстрактних, або їм їх приписують, б) за рахунок несполучуваності компонентів АС, які належать до різних сфер життєдіяльності, в) у словосполученнях, що містять псевдонаукові терміни, г) коли семантична асиметрія базується на контекстуальних антонімах, ґ) порушення семантичного узгодження може бути розглянуте крізь призму фігур мовлення (оксиморон, перифраз, метафора).

Крайнім випадком семантичної невідповідності компонентів словосполучення є поєднання взаємовиключних понять (фігура протилежності – оксиморон). В оксиморонних словосполученнях діє протилежне до закону семантичного узгодження явище – розузгодження, що виявляється при зіткненні несумісних контрарних сем. Оксиморон створює нове значення – гібрид, який сполучає інтенсіонал одного слова з невластивим йому імплікаціоналом семантичних ознак, який він позичає в іншого слова, напр.:  “Now wouldn’t you,” said Jeff, with an emphatic nod – “wouldn’t you have imagined that? But a woman is an absolutely unreliable partner in any straight swindle.” У короткому оповіданні “The hand that riles the world ”  комічний ефект виникає завдяки поєднанню протилежних за значенням лексичних одиниць: “straight ” зі словниковим значенням “honest” (“чесний”) і “swindle” – “piece of swindling; sth. sold, etc., that is less valuable than it is described to be” (“обман,” “шахрайство”).

Суть прийому семантизації лексем полягає у вживанні слова в значенні, протилежному до буквального. Це явище ще позначається в лінгвостилістиці терміном антифразис (І.М.Байбакова). При цьому словникові значення лексичних одиниць відходять на другий план, а на перший виходить контекстуальне значення, що є протилежним буквальному, і накладання цього часто негативного значення на позитивне словникове створює нове імпліцитне модальне значення лексичної одиниці (Т.О.Буйницька, С.І.Походня), напр.: “We’ll stick right with Murkinson if he insist on going and block this funny business. Герої короткого оповідання “Shearing the wolf” намагаються відрадити містера Murkinson від його небезпечної витівки заробити гроші обманом. Прикметник “funny”  має у своїй семантиці позитивний емоційно-оцінний компонент “amusing, making you laugh” (“смішний”, “веселий”), як і іменник “business” – “one’s work, employment, or missions” (“діловитість”, “зайнятість”, “справа”). Однак у контексті це словосполучення набуває протилежного значення – “брудна справа”.

Наступний вид порушення правил сполучуваності слів, названий нами стилістичною  невідповідністю компонентів АС, ґрунтується на вживанні слова в чужому йому стилістичному контексті. Інакше кажучи, компоненти словосполучення не співвідносяться стилістично й належать до різних стилів. Стилістична невідповідність може бути створена як семантикою ядерного слова, так і семантикою визначального слова у словосполученнях, що містять гумористичне забарвлення, напр.: “Jeff,’ says this pork esthete, ‘it ain’t money; it’s sentiment with me”. У короткому оповіданні “The ethics of pig” відмінність у сполучних властивостях зводиться  до таких: іменник “pork” (“свинина”), що виступає як означення, у силу специфіки свого значення (як означення виступає тільки щодо назв страв), має обмежену сполучуваність, тому, будучи ознаковим словом ядерного компонента esthete, що належить до книжного стилю, сприяє виникненню комізму.

Визначення групи “колокаційна невідповідність АС” ми вживаємо за С.Г.Тер-Мінасовою, яка зазначає, що суть цього досить поширеного різновиду неправильного вживання полягає в порушенні, деформації стійких і лексично обмежених словосполучень. Визначаючи, що, справді, більшість слів і значень обмежені у своїх зв’язках внутрішніми, семантичними відношеннями самої мовної системи, вона вказує на те, що ці лексичні значення можуть проявлятися лише у зв’язку із чітко окресленим колом понять і їх словесних позначень, напр.:

   – Господа … – вмешался генерал. – Я полагаю … достаточно.

Братья, рродные братья!

– Он родной осел, ваше превосходительство, а не брат! Не уезжайте, доктор! Не езжайте.

   В оповіданні “Петров день” за допомогою заміни другого компонента стійкого сполучення  “родной брат” на “родной осел” актуалізується комізм висловлювання. Слід зазначити, що саме по собі слово “осел”  має негативне іронічне забарвлення у випадку вживання його щодо людини.

Суть відхилень від норми у вживанні останньої групи полягає в побудові словосполучень за певними аналогіями, що існують у мові, напр.: Zu Frau Frank wollte er sagen (da er mit ihr bereits telephoniert hatte): „Gnädige Frau sind mir bisher  nur akustisch begegnet“ und zu ihm, falls dieser ihm das Brot reichen würde (für den Fall wollte Sebastian schon sorgen): „Besten Dank, verehrter Brotgeber“. В оповіданні “Sebastian ohne Pointe” означення “verehrter” (“шановний”) має вузьку семантичну сполучуваність, тому що вживається в основному в офіційному стилі як ввічливе звертання (“verehrte Damen und Herren” – “шановні пані та панове ”). А сполучення його з авторським оказіоналізмом “Brotgeber”,  що складається із двох основ “Brot” – “хліб” і “geben” – “давати, подавати”, підкріплене контекстом (розмова відбувається в неофіційній обстановці за обіднім столом), створює яскравий комічний ефект.

Вирішення поставлених у дослідженні завдань для досягнення його головної мети дозволяє зробити такі висновки.

1.     Комічне є об’єктом вивчення різних наук.  Розгляд естетичного підходу, безсумнівно, є важливим, оскільки категорія комічного – це одна з основних категорій естетики взагалі. Літературознавчий підхід обумовлений тим, що в більшості випадків саме знання літературних процесів, авторської інтенції, історико-культурних умов написання твору дають можливість адекватно зрозуміти й простежити його мовну структуру, обґрунтувати вибір автором тих або інших засобів образності. Планомірне дослідження категорії комічного неможливе без урахування лінгвістичного підходу, оскільки розгляд матеріалу, що викликає сміх, в остаточному підсумку відповідає вивченню мовних засобів комізму. У зв’язку із цим, на наш погляд, розгляд механізму створення комічного ефекту повинен здійснюватися комплексно: поряд із лінгвістичним необхідно враховувати також естетико-літературознавчий підхід.

2.     Розглянувши основні напрямки в дослідженні мовних засобів створення комізму, а також детально вивчивши сучасне висвітлення й ступінь їх розробки, ми висуваємо припущення про те, що відмінність між формами комізму, такими як гумор, іронія й сатира, має екстралінгвістичний характер, тобто в мовному плані, у наборі вербальних засобів їх вираження вони є абсолютно рівноправними видами комічного як родового поняття.

3.     Аналіз жанру короткого оповідання довів, що їх стиль відзначається лаконічністю, компактністю зображально-виражальних засобів, це безпосередньо вплинуло також на характер мовної репрезентації комічного – у текстах використані в основному неускладнені засоби образності, зокрема, синтаксичні.

4.     Комічне в досліджуваному матеріалі має національну специфіку, яка тісно пов’язана із загальнокультурними, соціально-груповими, індивідуальними особливостями мовців і виявляється в комізмі ситуацій та мовному комізмі. Проведений аналіз гумору, іронії та сатири дозволив виділити такі особливості: а) для англійського матеріалу характерна зумовленість коротких оповідань загальними особливостями американської гумористично-сатиричної літературної традиції – перебільшенням, гіперболічним загостренням, гротескністю образів, алогічністю мовної будови, б) гумор у російських оповіданнях м’який і лагідний, йому властиві елементи соціальної стратифікації, в) комічне в німецьких коротких оповіданнях представлене в основному прикладами етнічного гумору й соціальної стратифікації.

5.     Аналіз лінгвостилістичних засобів жанру короткого оповідання й дані кількісного спостереження визначили такі закономірності: із загальної кількості проаналізованих засобів комічного 172 (19,57%) складають власні імена, 118 (13,42%) припадають на авторські оказіональні новоутворення й 117 (13,31%) складають прийом гри слів.

6.     Порівняльний аналіз зазначених засобів показує, що власні імена домінують у російській (53,49%) і англійській (36,62%) мовах. Цікавим виявився той факт, що в російських текстах спостерігається інтенсивний розвиток конотативних онімів (21,74%), на відміну від англійських текстів, у яких спостерігається переважання прізвиськ (14,29%), що, швидше за все, пов’язано з історичним розвитком і культурними традиціями країн.

7.            Авторські оказіональні новоутворення переважають також в англійському (44,92%) і російському (36,44%) матеріалі. Слід зазначити, що для англійських текстів найбільш продуктивними засобами словотвору виявилися номіналізація, контамінація й запропонований нами тип, що полягає в заміні одного з компонентів складного слова. У німецьких текстах в утворенні оказіоналізмів найбільш продуктивними є словоскладання, контамінація й заміна одного з компонентів композита. У російських текстах, навпаки, найбільш продуктивною виявилася афіксація й семантична деривація, що доводить не тільки кількісну, але і якісну перевагу морфологічних засобів, а також активний розвиток процесів вторинної номінації. Англійські й німецькі тексти тяжіють до утворення складних слів.

8.     Прийом гри слів переважає в англійських (47,86%) і німецьких текстах (30,77%). Створення гри слів в усіх трьох мовах досягається завдяки традиційним прийомам, що базуються на фонетичному співзвуччі й полісемантичних і омонімічних відношеннях.

9.     Синтаксичні засоби реалізації комізму також вирізняються високою продуктивністю: 140 (15,93%) складають хаотичне перерахування, 78 (8,87%) – зевгму, 254 (28,8%) – атрибутивні словосполучення.

10. Розглянуті вище типи атрибутивних словосполучень із порушенням семантичної валентності компонентів активно використовуються як в англійських (43,31%), так й у німецьких (33,86%) і російських (22,83%) творах.

11. Тип синтаксичної конвергенції, хаотичне перерахування й виділені нами групи є універсальними й властивими кожному мовному матеріалові. Порівняльний аналіз зазначеного засобу показав, що хаотичне перерахування переважає в російських (44,29%) і в англійських (43,57%) текстах.

12. Синтаксична фігура зевгма є також мовною універсалією. Цей тип синтаксичної конвергенції більш характерний для англійській (51,28%) і німецькій (25,64%) мов, а в російській складає 23, 08%.