РОЗМІР ТА ЧАСТОТА ВЖИВАННЯ РІЗНИХ ТИПІВ РЕЧЕНЬ У НІМЕЦЬКІЙ МОВІ (на матеріалі художньої прози та публіцистики)

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано вибір та актуальність теми дисертації та її струк­­туру; зазначено зв’язок теми дослідження з науковою проблематикою установи, в якій виконано роботу; висвітлено її наукову новизну; описано матеріал та методи до­слід­ження; зазначено особистий внесок здобувача; сфор­му­льо­вано мету та завдання; окреслено тео­ре­тичне значення, практичну цін­ність отриманих результатів та форми їх апро­бації; подано короткий пере­лік основних положень, що виносяться на захист; вказано публікації, які відображають основні результати дисертаційного до­слід­ження.

У першому розділі – „Теоретичні передумови вивчення  розміру речення” – подано огляд літератури за темою дисертаційного дослід­жен­ня; проаналізовано різні погляди на стиль, функціональний стиль, індиві­ду­ально-авторський стиль; узагальнено підходи до вивчення тексту та визначення його компонентів, ком­по­зи­ційно-мовленнєвих форм; з’ясовано різні критерії до класи­фікації речень; вказано параметри (розмір, довжина та частотність синтаксичних структур), за якими прово­ди­ться дослідження, визначено їх характеристики. Особливу увагу приділено класифікації типів речень та історії вивчення їхньої довжини в зарубіжному та вітчизняному мовознавстві, висвітлено також ген­дер­ну диференціацію мовлення письменників. У розділі подано коротку характеристику матеріалу та методів дослідження.

У визначенні стилю як категорії, що стосується типів мовного спілкування, на перший план ви­сту­па­ють такі його характеристики, як вибір мовних засобів, способи та прийоми їх уживання. Аналіз різ­них  концепцій про стиль здійснено з метою уточнення його меж за допомогою квантитативних методів.

Під функціональними розуміють стилі, які виділяються від­повід­но до основних функцій мови, зв’язаних із тією чи іншою люд­ською діяль­­ніс­тю. Більшість лінгвістів виділяють п’ять мовних стилів: ху­дож­ній, пуб­лі­­­­цистичний, науковий, офіційно-діловий та розмовно-побу­то­вий. Наше до­слідження ґрунтується на двох стилях: художньому та публі­цис­тич­но­му, і не передбачає розв’язання  складних теоретичних питань про природу стилів мови..

У роботі береться до уваги той факт, що стиль художньої літератури – це цілком реальне явище. Він стоїть в одному ря­ду зі звичайними функціональними стилями мови і вирізняється при цьому великою складністю своєї організації, своє­рідністю і значними відмінностями від інших функціональних стилів.

 Індивідуально-авторський стиль потрактовано як систему зміс­­тових і формальних лінг­вістичних характеристик, властивих творам пев­ного автора. Авторський спосіб мовного вираження у творах письменника визначає певні риси, які мають повторюваний характер, а статистичні ме­­то­ди дають змогу виявити особливості індивідуальної творчої манери, а також глиб­ше простежити особливості мови художньої літератури у порівнянні з мовою публі­цистики, яка у функціональному аспекті найбільш наближена до художньої літератури.

Текст розглядаємо як певну закінчену послідовність речень, пов’язаних за змістом у рамках за­галь­но­го задуму автора. Речення здійснює ос­нов­ні функції мови: мовної комунікації, структуруючи ви­слов­лення-по­ві­домлення, і функцію формоутворення закінченої думки; має такі ознаки, як преди­кативність та модальність; існує в кожній мові в певному граматичному та інтонаційному оформленні.

Поняття довжини або “протяжності речення” в багатьох лінгвістів, що займалися подібними дослідженнями, досить недиференційоване. Довжину речення можна вимірювати різними одиницями: кількістю частин речення, що містять змінюване дієслово (clausis), кількістю слів у реченні, кількістю складів, морфем, букв. В нашому дослідженні довжина речення вимірювалалась за кількістю слів.

 Довжина та структура речення є постійно діючими факторами синтаксису художнього тексту, обов’язково репрезентованими у кожному тексті, який поєднує як авторське мовлення, так і мову персонажів та непряму мову, що дає повну уяву про мову художнього твору письменника щодо тенденції розподілу структурних типів речень та їх довжини.

Дослідження тенденцій розвитку довжини речення мало на меті ви­світ­лити деякі особливості еволюції німецької мови, її синтаксичної бу­до­ви. Синхронно зорієнтоване зіставлення слугує проникненню у функціонально-стилістичні аспекти німецького синтаксису на сучасному етапі.

У контексті загального варіювання засобів мови  розглянуто і ген­дерні роз­­біжності та стереотипи авторів художньої прози, які встановлені шляхом по­рів­няння частоти вживання різних типів речень у тексті та їхньої довжини.

У другому розділі – „Частота вживання різних типів речень у художньому та публіцистичному стилях” – здійснено експериментально-статистичні  дослідження щодо час­то­ти вживання різних синтаксичних структур у публіцистичному та різних жан­рах художнього стилю; виявлено відмінності їх розподілу в художніх творах першої та останньої третини ХХ століття; харак­те­ризовано частотність різних типів речень у компонентах та компо­зи­цій­но-мовленнєвих формах тексту; визначено розподіл частотності типів речень у різних часових зрізах; проаналізовано ознаки подібності та відмінності індивідуально-авторських стилів; простежено варіативність синтак­сич­них структур у прозових творах; виявлено вплив гендер­ного фактору, екстра­лінгвальних, текстових, супертекстових та суб­тек­стових  чин­ників на розподіл досліджуваних синтаксичних структур. За дослідженим матеріалом складено 37 таблиць та 11 діаграм.

Отримані дані підтверджують тезу, що мова пись­мен­ни­ка постійно змінюється і кожному з його творів притаманна мовна специфіка зру­шення,  яка виявляється у схильності митця до вжи­вання певних син­таксичних структур. Подібні зміни відбуваються і в плані вживання різ­них синтаксичних структур в окремих жанрах художніх творів, що є свід­чен­ням внутрішньоавторської варіативності, яка також повинна враховуватися при вивченні індивідуально-авторського художнього мовлення.

Проведені обчислення частоти вживання різних типів речень у романах та оповіданнях виявили такі відмінності: прості та складносурядні  речення притаманні текстам досліджуваних романів, наприклад:„Ins SchloЯ“, sagte K. schnell. „Dann fahre ich nicht“, sagte der Mann so­fort. „Ich gehцre doch zum SchloЯ“, sagte K., des Mannes eigene Worte wiede­r­ho­lend. „Mag sein“, sagte der Mann abweisend. „Dann fahre mich also zum Wirts­haus“, sagte K. „Gut“, sagte der Mann, „ich komme gleich mit dem Schlitten“ (Kafka, Das SchloЯ, S.17); складнопідрядні та склад­ні речення ускладненого типу – опові­дан­ням, наприклад: „Solange Frau Lцrke etwas lьste nach meinen Buchhдndlerinnen fragte, war es nicht wichtig, und am ersten Sonnabend kam mir die Verwechslung sogar gelegen, denn ich hatte etwas gedankenlos wieder die drei Brцtchenpaare bestellt, und da traf er sich, daЯ Buchhдndler auch sonnabends arbeiten, Buchhalter hingegen kaum“ (Каnt, Der dritte Nagel, S.131).

Це зумовлено такими фак­торами: у романах переважають повідом­лен­ня, а також діалогічне мовлення та непряма мова, для яких характерне вживання простих синтаксичних струк­тур; в оповіданнях – міркування та ав­тор­ська мова, яким притаманні дов­гі речення, переважну більшість яких скла­дають складнопідрядні та складні речен­ня ускладненого типу. Визна­чаючи силу впливу різних жанрів на вживання синтак­сичних структур, ми дійшли висновку, що вплив жанру оповідань є значно інтенсивніший.

При синхронному порівнянні типів речень в стилях авторів першої половини ХХ століття виявлено більше спільного, ніж відмінного. Будь-який пись­мен­ник, попри індиві­дуальні особливості  стилю, зали­шаєть­ся типовим представ­ни­ком певного синхронного зрізу німець­кої мови. Лише К. Тухольський яскраво відрізняється від своїх сучас­ни­ків. Щодо харак­те­рис­ти­ки авторів кінця століття, то складні речення ус­клад­­не­­­­ного типу найчастіше трапляються у прозі З. Ленца,    Г. Бьоля, част­ко­во – Г. Канта та Й. Ебнер; складнопідрядні речення – в  Е. Шмідт, К. Вольф та  Г. Грасса; складносурядні речення – у прозі Г. Канта, Г. Воманн та З. Ленца; прості речення виявили найбільший зв’я­зок з авторськими ідіолектами Г. Грасса, Г. Воманн,  П. Зюскінда та К. Вольф.

Щодо розподілу частот різних типів речень у творах худож­ньої лі­те­ра­тури, написаних у різні відрізки часу, то між ними спосте­рі­гаються досить суттєві відмінності. Отримані кількісні дані свідчать про наяв­ність у текстах рис, специфічних для кожного проміжку часу: в тек­стах початку століття домінують прості та складносурядні речення, а в тек­стах, створених наприкінці ХХ століття, переважають складнопідрядні та речення ускладненого типу.

Між авторами існує подібність розподілів речень, оскільки всі твори на­ле­жать до того самого функ­ціонального стилю – художньої літератури, але не їх ідентичність. Отримані кількісні харак­те­ристики дають змогу досить об’єк­тивно опи­са­ти синтаксичні особливості авторських роз­ме­жу­вань. Найбільші інди­віду­ально-авторські відмінності виявили  К. Тухольський, Г. Бьоль та З. Ленц.

Щодо варіативності синтаксичних структур, то, за нашими спос­те­­ре­жен­нями, найбільшу варіативність виявили складносурядні та про­с­ті речення, дещо меншою вирізняються складні речення ус­клад­­не­ного типу, найменшу варіативність мають складнопідрядні речення.

У досліджуваних рубриках публіцистики спостерігаються певні від­хи­лення у вжи­­ванні в текстах різ­них структурних типів речень: у політичних статтях найчас­ті­ше трапляються складнопідрядні ре­чен­ня, серед яких перева­жа­ють додаткові, обмежувальні та підметові; в економічних статтях – прості ре­чен­­ня, а серед складнопідрядних найуживанішими є підрядні речення причини та часу; в наукових викладах переважають означальні складнопідрядні речення; у публіцистичних текстах літератури та культури найчастіше функціонують склад­­­носурядні та складні речення ускладненого типу, а серед складно­під­ряд­них перевага надається підрядним реченням причини, порівняльним та модальним.

У публіцистичних творах по-різному розподіляються й типи тексту: в політичних статтях частіше використовується мова персонажів та непряма мова, в економічних, наукових і статтях культури – авторське мов­лення. У мові персонажів та автор­ському мовленні  переважають прості речення, рідше натрапляємо на складнопідрядні структури; в непрямій мові домінують складносурядні та складні речення ускладненого типу.

Щодо розподілу композиційно-мовленнєвих форм тексту, то варто  зазначити, що в політичних та економічних рубриках най­частішими є повідомлення, в наукових та текстах культури – описи.

Порівняння художньої прози та публіцистики виявило значні від­мін­­ності у вживанні різних типів речень, а також у розподілі типів тексту та композиційно-мовленнєвих форм тексту. У художніх творах за­фік­совано частіше вживання складних речень ускладненого типу та склад­носурядних речень, у публіцистиці – складнопідрядних та простих речень. Розгляд різних типів тексту в публіцистиці виявив домінування не­пря­мої мови, в художній прозі – авторського мовлення. У процесі до­слід­ження було зафіксовано, що диференційною ознакою художнього стилю, порівняно з публіцистичним, є більша питома вага в публі­цис­тичних текстах повідомлень, а в художніх творах – описів та міркувань.

У досліджених текстах помічено також розходження синтаксичної орга­­ні­зації речень у мові авторів-чоловіків і жінок. У художніх творах, на­пи­саних чоловіками, частіше трапляються прості речення, а у творах жі­нок – складнопідрядні речення. Однією з причин цього явища вва­жа­є­мо переважання авторського мовлення в текстах, створених жінками.

На вибір та частоту вживання синтаксичних структур у тексті впливають де­я­кі екстралінгвальні, текстові, супертекстові, субтекстові чинники. Найінтенсивнішими виявилися параметри функціонального стилю і хронологічний фактор.

У третьому розділі – „Довжина речення в художньому та публіцистичному стилях” – проаналізовано довжину речень у публіцистичних рубриках і творах художньої літератури першої й ос­тан­ньої третини ХХ століття, а також здійснено їх зі­ставний аналіз; до­слід­жено внутрішньоавторську та міжавторську варіа­тивність розміру син­таксичних структур; визначено ступінь складності тек­стів; виявлено від­мінності у довжині речень різних індивідуально-автор­ських стилів; з’я­совано вплив гендерного фактора й інших чинників на мов­­у твору. От­римані дані оформлено як таблиці та діаграми (35 таблиць, 14 діаграм).

Аналіз еволюції довжини речення в мові німецької художньої прози по­­чатку і кінця ХХ століття по­к­азав, що середня кількість слів у реченні про­тя­гом цього періоду історичного розвитку дещо змі­ни­лась: у творах авторів кінця сто­­ліття помічено збільшення розміру речень. Особливо відрізняється дов­жина склад­­­­них речень: на початку ХХ століття довжина складносурядного речення складала 17.44 сло­воформ, у кін­­ці – 20.43; довжина складнопідрядного речення збільшилася від 16.69 словоформ до 19.45; найістотніші змі­­­­ни спостережено в ускладнених реченнях – різниця в їх розмірах складає більше 10 слів.

Кожен стиль та жанр писемного мовлення характеризується своїм розподілом розмірів речення, своїми параметрами, які знаходяться в більш або менш стійких інтервалах (художня проза: абсолютна середня довжина = 16.62 словоформи; просте речення – 7.02; складносурядне речення – 18.82; складнопідрядне речення – 18.35; складне речення ускладненого типу – 38.50; публіцистика: абсолютна середня довжина = 15.2 словоформи; просте речення – 11.0; складносурядне – 18.5; складнопідрядне – 19.5; складне речення ускладненого типу – 28.6).

     Аналіз відмінностей у текстах двох стилів показує, що кожний із них має набір своїх інди­ві­ДУ­аль­них параметрів, різ­них за розміром синтаксичних структур, якими один стиль суттєво відрізняється від іншого. У художній прозі переважають короткі (1-10 слів) та значний відсоток складають довгі (31-60 словоформ) та наддовгі речення (більше 60 слів), тоді як публіцистичний стиль харак­те­ри­зу­єть­ся тим, що в ньому – порівняно з художньою прозою – частіше, ніж очікувалося, вживаються речення середньої довжини (11-30 слів) і практично не використовуються наддовгі речення (лише 0,15%).

Отримані кількісні характеристики, які вказують на особливе уподобання митців щодо вживання синтаксичних структур певного розміру, дають змогу об’єктивно описати синтаксичні особливості авторських розмежувань. К. Тухольський надає перевагу коротким реченням, наприклад: „So kalt ist es gar nicht.” – „Also wie kalt ist es denn?“ – „Alle Frauen sind pedantisch“, sagte ich. – „AuЯer dir!“ sagte Lydia. – „Ich bin keine Frau.“ – „Aber pedantisch!“ – „Erlaube mal“, sagte ich, „hier liegt ein logischer Fehler vor“ (Tucholsky, SchloЯ Gripsholm, S.149). Між авторським уживанням синтаксичних структур із різним ступенем складності існують значні розбіжності, що можуть стати їх дифе­ренційно-стильовою рисою, наприклад: „Nein, Hubert und sie wuЯte nicht einmal so recht, wies gekommen war, ob sichs so ent­­wickelt hatte oder einfach drauf zugelaufen war, ob es vermeidlich oder unvermeidlich ge­we­sen war, obs ihre oder seine Initiative gewesen war – es war darauf zugelaufen, und ob unvermeindlich oder nicht, das mцchten doch bitte die Gцtterentscheiden – er stand da, ging da herum, wochenlang, fast zwei Monate lang, tagsьber, nachts, und eins war sicher: mit seinen beiden Kollegen, Zurmack und Lьhler, wдr es absolut undenkbar gew­e­sen, obwohl das auch ganz nette Kerle waren – kannten ja jeden Strauch, jeden Baum, je­de kleine Bodenwelle, jede Ecke im Haus, im Garten und in der Nachbarschaft, hatten den Grund­riЯ genau im Kopf, einschlieЯlich Garderobe, Abstellraum, Bьgelstube, Garagen, und Gerдteschuppen, Einfahrt und Kьchenterrasse, wo die Blum bei gutem Wetter saЯ und Gemьse putzte, Kartoffeln schдlte, Kit neben sich, die sich lebhaft fьrderlei Arbeiten in­­te­ressierte; und natьrlich den Hobbyraum – Fischer hatte einmal angefangen zu tisch­le , aber den Hobbyraum seit einem Jahr nicht mehr betreten –, die Sauna im Keller, die bei­­den Bдder – bis in die letzte  Ecke kannten sie Haus, Garten und Nachbarschaft, moch­­ten alle nicht das viele Glas dieser Riesenfenster“(Bцll, Fьrsorgliche Belagerung, S. 60). Набір таких індивідуа­льних параметрів характеризує манеру кожного з досліджуваних авторів. Кіль­кісне співвідношення розмірів структурних типів речень, на нашу думку, зу­мов­лене за­галь­ною художньою манерою конкретного письменника та сюжетними особливостями певного твору.

Художня проза вирізняється наявністю в ній щонайменше трьох компонентів тексту, кожному з яких властивий певний розподіл ре­чень за розмірами: авторське мовлення – середні речення, довгі речення, наддовгі речення; мова персонажів – короткі речення; непряма мова – середні речення, довгі речення, наддовгі речення. Специфіка останнього типу викладу полягає здебільшого у використанні довгих речень, часто з риторичним питаннями.

Статистичні дані дослідження писемних текстів, створених чоловіками і жінками, засвідчують різ­ний характер синтаксичних конструкцій у текстах та їх розмір. У творах, авторами яких є жінки, вияв­лено значно менший відсоток коротких речень, адже для мови жінок не характерні вкорочені речення або лише їх уривки, що підтверджує прагнення до побу­до­ви  граматично правильних синтаксичних оди­ниць; у них значно більше речень середнього розміру. Для авторів-чоловіків визначальними є ко­рот­кі речення, але вони частіше, ніж жінки, вживають довгі та наддовгі речення. Середня довжина ре­чення авторів-чоловіків складає 17.14 словоформи, що дещо більше, ніж у прозі загалом (16.62); у жі­нок – середня довжина речення = 15.68, тобто трохи менше від абсолютної середньої довжини в прозі.

Серед чинників, які впливають на розмір синтаксичних одиниць тексту, найінтенсивнішими виявилися параметри функціонального стилю, хроно­ло­гіч­ний фактор і типи тексту.

У загальних висновках подано основні результати про­ве­­де­ного до­­слід­ження; наведено висновки, які підтверджують основні по­ло­­жен­ня, що виносяться на захист, та визначено подальші розробки проблеми.

У сучасній лінгвістичній літературі довжину речення розгля­дають у різних аспектах. Значний інтерес до її вивчення мож­на пояс­нити широким проник­нен­ням  методів кількісного аналізу в прак­тику лінг­­­віс­тичних досліджень. Це зумовлено тим, що вказані методи під­ви­щують об’єктивність і достовірність вис­нов­ків про характерні особ­ли­вості стилю, доповнюють мето­ди якісного аналізу синтак­сич­ної системи, яка, якщо її не виразити кількісно, не може бу­ти адекватно пізнаною. Отримані нами початкові статис­тичні підрахунки слугують підставою для висновку, що як на міжавторському, так і на між­сти­льовому рівнях існують кількісні відмін­ності щодо вживання та роз­по­ділу оди­ниць мови. Виявлено, що статистичні показники вжи­ва­ності тих чи інших елементів мови мають більші від­мін­ності в текстах різних сти­лів, аніж у текстах одного стилю, написаних різними ав­то­рами. Це дало змогу вважати довжину речення диференційною оз­накою функ­­ціональних сти­лів, а також ознакою ін­ди­ві­дуально-авторських стилів.

Довжина речення та його структура перебувають у функ­­­ціональних відношеннях, тому довжина речення органічно пов’я­зана з такими властивостями речення, як лінійність, розмір, складність тощо. Вив­чення довжини речення як зовнішнього кількісного параметра синтаксичної бу­дови по­­­вин­но враховувати граматичні параметри його структури.

Квантитативне дослідження художніх текстів німецькою мовою дало змогу виявити фактори, які найбільше впливають на вживання синтаксичних оди­ниць. Аналіз синтаксично близьких текстів показав, що цими факторами виступають стиль та хронологічний чинник. При цьому вживаність синтак­сич­них одиниць у текстах художньої прози та публіцистики зале­жить не лише від ін­ди­ві­дуальних особливостей автора, а й від сти­ліс­­тичної та жанрової  прина­лежності тексту. Отже,  здійснення кількісного аналізу в системному описі індивідуального стилю не­мож­ливе без урахування впливу цих факторів на варіювання частот певних ознак.

Аналіз розподілу типів синтаксичних структур у досліджуваних тво­рах дав змогу встановити кван­ти­тативні характеристики тринадцяти авторських і двох функціональних стилів, що суттєво їх роз­ме­жо­вують, а також виявити залежність частоти вживання різних типів речень від хронологічного та ген­дерного факторів. Довжина речення є його формально-змістовою характеристикою. Розмір ре­чен­ня безпосередньо співвідноситься з його індивідуальним змістом, дистрибуцією у зв’язному тексті та стилістичною функцією, що пояснює значну варіативність довжини речень у різних функціональних та індивідуальних стилях, типах та жанрах мовних творів, композиційно-мовленнєвих формах.

Внутрішньоавторські та міжавторські відмінності в синтаксисі художньої прози, при вивченні текстів у хронологічному аспекті,  дають змогу зробити такі висновки.

·  У досліджених текстових масивах художньої про­зи існує внутріш­ньоавторська варіа­тивність. У тво­рах майже всіх авторів виявлено розбіжність між частотою вжи­вання простих, склад­носурядних і складнопідрядних речень, а також конструкцій усклад­неного типу в двох жан­рах – романах та оповіданнях; лише у    Г. Бьоля, Г. Грасса та Т. Манна таких розбіжностей не встановлено.

·  Загалом у романах автори надають перевагу простим реченням, рід­­ше –  склад­носурядним, у до­слід­­жених оповіданнях – склад­но­під­ряд­ним і реченням ус­клад­неного типу. Для романів характерними ви­­яви­ли­ся повідомлення та діа­ло­гічне мовлення, для опо­ві­­дань – міркування й ав­­­тор­ське мовлення. Вста­новлено також роз­біжності між середньою дов­­­жиною різних типів речень у романах та оповіданнях.

·  У досліджених художніх текстах існує взаємодія певних мовних структур із типами та композиційно-мовленнєвими формами тексту. Підтверджено гіпотезу про те, що в авторському мов­­лен­ні час­тіше вживані складнопідрядні та складні речення усклад­неного типу, а в мові пер­­­со­нажів – прості та складносурядні речення. Для повідомлення характерні прості речення, для опису – склад­ні син­таксичні структури, для міркування – речення усклад­неного типу. 

Внаслідок проведеного дослідження виявлено різні прояви індиві­дуальності стилю авторів залежно і  від хронологічного чинника.                                                                                                                   

Отримані квантитативні оцінки дають змогу встановити ступінь подіб­ності й розбіжності між стилями окремих авторів та об’єктивно опи­сати стилістико-синтаксичні особливості автор­ських розмежувань у частоті вживання різних типів синтаксичних структур на міжавторському та внутрішньоавторському рівнях:

     - найближчими за частотою вжи­вання різних синтаксичних структур виявилися пись­менники К. Вольф і Т. Манн, Г. Грасс та П. Зюскінд; за роз­міром речень найближчими є твори К. Вольф і Г. Грасса, Ф. Кафки та П. Зюскінда;

     - найбільш дистантні стилі З. Ленца,  Г. Бьоля і К. Тухольського.

Отримані в дисертації дані про довжину речення засвідчують існування яскравої індивідуальної творчої манери кожного з авторів за цією ознакою. Найбільші індивідуально-авторські відмінності виявили:

 - Г. Бьоль (абсо­лют­­на середня  довжина речень у його творах склала 33.98 слово­фор­ми) та З. Ленц (абсолютна середня довжина 26.60 слова), що значно вище, ніж „норма” для стилю художньої літератури („норма” = 16.62);

 - К. Ту­холь­сь­кий­ – середня довжина 9.96 словоформи, що значно нижче від „норми” у художній прозі.

Найбільшою варіативністю синтаксичних структур вирізняються складносурядні речення (74,46%). Приблизно таку ж активність виявляють і прості речення (73,5%); дещо менша варіативність при­таманна складним реченням ускладненого типу (44,15%); найменша – складнопідрядним реченням  (40,19%).

Довжина та розподіл різних типів речень, як і більшість інших сти­льо­вих ознак, виявляють певну за­лежність від часового фактора: тексти однієї жанро­вої та/або стильової приналежності й різних пе­рі­одів розвитку мо­ви мають конкретні відмінності в довжині речення та вжи­ванні синтак­сич­них струк­тур у тексті. Отримані дані засвідчують, що в текстах початку ХХ сто­літ­тя домінують прості та склад­­носурядні речення, а в текстах, написаних у кінці століття, пере­ва­жа­ють складнопідрядні та ре­чення ускладненого типу. По­мі­­че­но збіль­шен­ня середньої довжини ре­чен­ня в кінці століття відносно по­чат­ку століття.

Загальний коефіцієнт складності досліджених текстів (2.47) підтверджує отримані іншими дослідниками дані про спрощення синтаксичної будови, текстів порівняно з ХІХ століттям. Найменший коефіцієнт склад­ності вия­ви­ли синтаксичні структури у творах К. Тухольського – 1.46; най­біль­ший – у З. Лен­ца (3.49) та Г. Бьоля (4.72), при середньому коефіцієнтові складності художнього стилю 2.47.

Вивчення типів речень і частоти їх вживання та довжини в публіцистичних текстах  дає підстави констатувати, що:

·       для політичних і науково-технічних статей характерні складно­під­ряд­­ні речення; для економічних текстів – прості речення; для рубрики куль­­ту­ри – складносурядні речення та складні речення ускладненого ти­пу; се­­­редня довжина речення в політичних статтях складає 14.9; в економічних текстах – 14.4; у наукових статтях – 14.7; у текстах літератури та культури – 16.8;

·       у текстах економічних, наукових і текстах культури переважає авторське мовлення, а в політичних статтях – мова учасників суспільно-політичних процесів та непряма мова;

·       прості та складнопідрядні речення частіше вживаються у публіцистичних текстах в авторському мовленні та мові персонажів; складносурядні та ускладнені – в непрямій мові;

·       у політичних та еко­номічних рубриках найуживанішими вия­вилися повідомлення, в наукових рубриках і текстах культури – описи.

 Проаналізований матеріал засвідчив принципову відмінність на міжстильовому рівні:

·       встановлено частоту вживання синтаксичних структур у художніх творах, що відрізняється від публі­цистичних: виявлено зв’язок між ознаками [художньою прозою] і [складними реченнями усклад­не­ного типу]; [публіцистикою] і [складнопідрядними реченнями]; дещо слабший зв’язок спос­те­рі­гається між ознаками [публіцистика] і [прості речення] та [художня проза] і [складносурядні речення];

·           у пуб­ліцистичних текстах домінують повідомлення, а в художніх творах – описи та мір­ку­вання.

Певні розходження виявлено у розподілі та розмірі різних типів синтаксичних структур залежно від гендерного чинника (в текстах, написаних чоловіками та жінками), зокрема:

·       у художніх творах, написаних чоловіками, частіше трапляються прості ре­чення, а у творах, написаних жінками, – складнопідрядні речення; абсолютна середня довжина речення в чоловіків складає 17.14 словоформи, в жінок –15.68;

·       серед досліджених складнопідрядних речень у жінок-авторів домінують  нас­лідкові, причини та додаткові; у авторів-чоловіків – модальні, часу, місця та умовні;

·       у текстах, створених жінками, більшу частину складає авторське мовлення та непряма мова; у текстах  чоловіків – мова персонажів.

Серед чинників, які впливають на частоту вживання  різних типів синтаксичних одиниць у тексті та їх розмір, найбільш суттєвими є параметри функціонального стилю та хронологічний фактор, а на розмір речень додатково впливають ще й компоненти тексту.

Коло проблем, пов’язаних із такими важливими параметрами до­слід­ження тексту, як частота вживання структурних типів речення та їхня дов­­жина, мають наукову перспективу. Серед можливих сфер подальшого наукового пошуку можна зазначити такі:

а) глибина складних речень, особливо ускладненого типу, у функціональних та індивідуально-авторських стилях;

б)    вплив тематики твору на його синтаксис;

в)   структурний тип речення та його довжина в інших функціональних стилях.