ЛИНГВОКУЛЬТУРОЛОГИЧЕСКИЕ ОСОБЕННОСТИ АНГЛОЯЗЫЧНЫХ ВЕРСИЙ БИБЛИИ В ДИАХРОНИИ

Краткое содержание

У вступі обгрунтовано актуальність теми, визначено мету, основні завдання та методику дослідження, його об’єкт і предмет, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі “Культурологічні параметри біблійних текстів” представлено теоретико-методологічну базу дослідження. Він присвячений проблемам лінгвокультурології, пов'язаним з мовною картиною світу та біблійним дискурсом. Також наведено історичний огляд релігійних мов (ведійська, санскрит, староєврейська, арамійська, церковнослов’янська) й огляд основних лінгвістичних та лінгвокультурологічних досліджень біблійних текстів.

Формування антропоцентричної парадигми зумовило поворот лінгвістичної проблематики до людини, її місця в культурі. У межах цієї парадигми з'явилися нові напрями, “орієнтовані на культурний чинник у мові і на мовний чинник у людині” (В.М. Телія).  Одним із таких напрямів є  лінгвокультурологія. Її об'єктом є культурна інформація не лише власне національна, але й загальнолюдська, наприклад, “закодована у біблійних текстах”, оскільки вони є справжніми зберігачами такої інформації, відбивають духовний світ людини та її культуру, відображають динаміку руху людської думки,  представлену за допомогою мовних засобів.

Біблійний текст безпосередньо пов'язаний з кількома культурами. Тексти англомовних версій Біблії зберігають інформацію з історії, етнографії, національної психології, національної поведінки, тобто інформацію про все, що становить зміст культури.

Лінгвокультурологічниій підхід до аналізу англомовних версій Біблії в діахронії – це дослідження історичних і сучасних мовних фактів, відображених в англійських біблійних текстах за певний період часу через призму духовної культури.

Лінгвокультурологія безпосередньо пов'язана також  із вивченням національної картини світу, мовної свідомості, особливостей ментально-лінгвального комплексу. В роботі з позицій лінгвокультурології  розглянуто теорію мовної картини світу, яка в лінгвістиці досліджується в різних аспектах. У загальній картині світу вчені виокремлюють концептуальну та мовну картини світу. Система уявлень про світ, виражених у концептах, складає концептуальну картину світу.

У формуванні концептуальної картини світу особливу роль відіграють культурологічний і лінгвосеміологічний аспекти. Картина світу, витлумачена таким чином, перегукується з філософсько-антропологічними концепціями. Образи, уявлення, установки, оцінки разом з концептами становлять концептуальну картину світу.

Мовна картина світу історично складається у свідомості певного мовного колективу із сукупності уявлень про світ, а також є певним засобом концептуалізації дійсності. Мовна картина світу є формою об'єктивування мовної свідомості багатьох поколінь людей  –  носіїв будь-якої певної мови. Вона допомагає людині орієнтуватися при сприйнятті й пізнанні світу, оскільки є сукупністю інтегрованих знань людини про світ.

 Основним завданням теорії мовної картини світу є вирішення питання про впорядкованість відомостей про мову, про те, як окремі мовні одиниці та граматичні категорії допомагають людині пізнавати світ. 

Концептуальна картина світу і мовна картина світу перебувають у тісному взаємозв'язку й утворюють загальну базу знань людини, основу її когнітивної діяльності. Концептуальна біблійно-християнська картина світу реалізується зокрема у біблійному дискурсі, який представлено текстами Біблії, що розглядаються в сукупності їх основних параметрів (учасники, хронотоп, мета, цінності, стратегії, матеріал, жанр) та біблійного контексту в цілому.

Об'єктом лінгвістичного аналізу біблійних текстів виступає релігійна, зокрема біблійна мова, якою написані тексти Святого Письма. Для певного народу це мова, яка виконує функцію профетичної мови (мови віровчення й богослужіння). В нашому дослідженні це англійська біблійна мова.

Будь-яка мова, в тому числі й релігійна, проходить певно етапи у своєму розвитку. Можна висунути таку гіпотезу: певна розвинена і досконала мова стає привабливою для жерців, священиків, пророків, апостолів та інших духовних осіб, тому що дає змогу висловити найвищі аспекти духовності.

Розвинена й досконала мова стародавніх релігійних текстів у подальшому зберігається в чистоті і правильності священиками,  які захищають її від зовнішніх впливів і певний час не дозволяють проникати в цю мову новим словам і значенням, сакралізують її.

 Динаміка розвитку релігійної мови  добре помітна у мовах, створених для запису релігійного змісту (ведійська, санскрит, староєврейська, арамійська, церковнослав’янска), й у мовах, які володіли значною письмово-літературною традицією і завдяки цьому були використані для запису віросповідальних текстів (старогрецька, латинська, класична арабська).

Профетичним мовам протистояли народні мови. З часом через зростаючий рівень секуляризації суспільного і духовного життя винятковість  профетичних мов зменшувалась. Уможливилися тлумачення Cвятого Письма і богослужіння  народними мовами.

Новим мовам стали доступні функції профетичних – бути мовою Cвятого Письма й ритуалу.

Тому представляється цікавим прослідкувати історію біблійної мови і виявити особливості її розвитку на матеріалі англомовних версій Біблії. Для цього було зроблено огляд літератури, присвяченої різним підходам до вивчення біблійних текстів. Аналіз наукових робіт, що стосуються різних підходів до вивчення,  тлумачення біблійних текстів, взаємозв'язків мови і релігії,  дає змогу побачити той складний шлях, яким ішли лінгвісти, філологи, екзегети і герменевти, щоб наблизити просту людину до духовних знань, накопичених людством за довгі тисячоліття.

У роботі матеріалом лінгвокультурологічного аналізу біблійних текстів у діахронії є чотири англомовні версії Біблії:

- KJV, яка з’явилася на початку XVII ст.;

-NASB, створена на основі The American Standard Version, перекладеної в кінці- ХІХ – на початку ХХ ст.;

-NCV, що виникла в кінці XX ст.,

-TNIV, видана на початку XXI ст.

Наше дослідження англомовних біблійних текстів починається з розподілу всієї проаналізованої лексики на ядерну (релігійну), яка є сакральною, а також на периферійну (повсякденну), яка зазнає лексико-семантичних змін у процесі розвитку мови.

Ядерна лексика відображає поняття,  які позначають символи віри (God, Jesus Christ, Holy Spirit, Gospel, heaven), релігійні ритуали (fast, confess, baptize, faith, commandment, preach, pray), церковні атрибути і свята (altar, church, Passover). Оскільки ця лексика залишилася незмінною в сучасних версіях, то подалі нами не розглядалася. В дисертаційному дослідженні аналізу піддано периферійну лексику, використовувану у повсякденному житті.

Периферійну лексику було розподілено на лексику ближньої периферії, яка залишилася незмінною, та на лексику дальньої периферії. Лексика дальньої периферії, яка функціонує у версії KJV, викликала найбільше зацікавлення, оскільки під впливом екстралінгвальних та лінгвальних факторів саме вона зазнала субституцій (див. Рис. 1).

 Корпус досліджуваних словникових одиниць розподілено й проаналізовано за наступними тематичними групами: “людина”, “соматизми”, “реалії суспільно-політичного життя” (яка містить підгрупи “інститути влади”,  “представники влади”,  “представники духівництва”, “представники релігійних груп”, “військові формування і військові посади”), “побут”, “грошові одиниці”, “рід занять”,  “зоосемізми”.