ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧЕСКАЯ ГРУППА “МИРОЗДАНИЕ” В НЕМЕЦКОМ ЯЗЫКЕ: ДИАХРОНИЧЕСКОЕ ИССЛЕДОВАНИЕ : ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНА ГРУПА “ВСЕСВІТ” У НІМЕЦЬКІЙ МОВІ: ДІАХРОНІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано вибір теми, визначено актуальність, ступінь наукової новизни, теоретичне й практичне значення, конкретизовано мету й завдання дослідження, його об’єкт, предмет і фактичний матеріал, наведено відомості про апробацію результатів роботи.

Перший роздiл “Семантика слова та шляхи ії вивчення” присвячено огляду наявних у вiтчизняному й зарубiжному мовознавствi дослiджень, пов’язаних із вивченням семантики слова: систематизовано знання про значення слова та особливостi його розвитку. В цьому розділі розглядаються особливості міфологічного мислення.

Семантика має універсальний характер, просякає всю систему мови. В ній знаходять своє відображення факти, що належать до розвитку суспільства, культури і науки, факти, вкорінені у психологічну природу людини та виражають загальні логічні категорії мислення, а також факти, зумовлені структурою або внутрішніми законами розвитку мови. Лексична семантика є виявом того, що в значеннях слова закріплено результати пізнавальної діяльності людини (Р.О. Будагов, В.В. Виноградов, М.Я. Марр).

Слово є носієм комплексу значень різного ступеня узагальнення, характерних для різних рівнів мови, що розкривається не тільки як історичний факт, але й розвиває закладені в ньому потенції семантичних змін. У вивченні розвитку значень слів велику роль відіграє семантика і закони її розвитку. Слово пов’язане з поняттям, у ньому фіксується узагальнення, якого досягло людське мислення. Лексичне значення представляє собою середовище, в якому відбуваються основні процеси формування поняття, пов’язані з об’єктивною дійсністю. Поняття може фіксуватися лексичною одиницею, використовуючи при цьому як основу різні слова (М.М. Болдирєв, В.О. Звєгінцев, Й. Трір, М. Шварц). Мова співвідносить лексичні новоутворення з різними сферами поняття, вміщує їх у різні лексико-семантичні групи (ЛСГ).

ЛСГ тлумачать як виокремлене об’єднання слів, члени якого мають однаковий граматичний статус і характеризуються однорідністю смислових відношень – відношень синонімії, гіпонімії, гіперонімії, часткового смислового перетину. Це об’єднання слів, яке номінує поняття, що розрізнюються ступенем вияву якості, ознаки, дії та протиставлені за якостями ознаки, дії, предмета, явища (Ж.П. Соколовська, Г.А. Уфімцева, Ю.О. Тулдава, Й. Трір). За типом відношень між словами ЛСГ поділяють на групи з парадигматичними та синтагматичними зв’язками. Завдяки парадигматичним зв’язкам забезпечується можливість вибору одиниць у мовленні як у якісному, так і в кількісному плані (Тулдава Ю.О). Всередині ЛСГ розрізняють семантичні об’єднання, які називаються лексико-семантичними категоріями (ЛСКр), до яких уналежнюють синоніми, антоніми, конверсиви, гіпоніми (М.П. Кочерган).

Визначаючи лексичне значення полісемічного слова, слід враховувати характер окремих значень слова, а саме основних і неосновних значень, або ЛСВ слова. Згідно дихотомії мови і мовлення, основною одиницею семантичної підсистеми мови є лексема, а її реалізація в мовленні – ЛСВ (О.О. Реформатський, О.І. Смирницький, І.О. Стернін). ЛСВ – це двобічний мовний знак, який представляє собою єдність звучання та змісту й зберігає її незмінною у властивих йому межах парадигматичних та синтагматичних зв’язків (І.В. Арнольд, В.Г. Гак). Реальне існування значення слова виявляється в його ЛСВ. Становлення і розвиток значення зумовлюється зв’язками слова з поняттями, з співвідношенням з певними предметами та явищами об’єктивної дійності і відношеннями, які складаються в лексичній системі мови. В цьому відображено безпосередній зв’язок мови та історії народу. З’ясування того, як саме становлення і розвиток лексичного значення слова зумовлюється особливостями мови і фактами історичного розвитку народу, є одним із завдань семасіологічних досліджень (С.М.  Панкратова, О.О. Селіванова).

Вивчення слова передбачає точне знання його семантичних меж у різні періоди розвитку мови. Історико-семантичне вивчення слова відтворює генезис не лише окремо взятої лексичної одиниці, але й лексико-семантичних груп. Історична семантика займається вивченням усіх цих проблем, для неї становлять інтерес всі конструктивні елементи слова, всі оболонки значеннєвої структури та всі моменти семантичного розвитку слова. Відмежування слова від інших співвідносних із ним мовних структур  тотожне визначенню слова як діахронічної одиниці. Ця одиниця може змінюватися й зі своїю фонетичною формою, і в різних елементах свого значеннєвого ладу, а також у формах своїх фразеологічних зв’язків (В.М. Жирмунський ).

Етимологія слова пояснює його значення за допомогою встановлення  діахронічного відношень цього слова з іншими словами. Вона розкриває первинну мотивацію зародження не лише окремого слова, але і групи слів лексико-семантичної системи. Діахронічний і синхронічний підхід – різні боки єдиного історичного процесу. Співвідношення значень у сучасному вживанні слова, їхня ієрархія, фразеологічні контексти й експресивна оцінка  завжди містять діахронічні нашарування минулих епох.

Мета та завдання нашого дослідження передбачають розгляд питання про відображення всесвіту в німецькій мовній картині світу, про зміну значення слів відповідної семантики в процесі розвитку німецької мови. Етимологічний аналіз лексем ЛСГ “всесвіт” вимагає вивчення історії виникнення таких понять як світ, небо, земля, сонце, місяць, зірка, планета.

У кожного народу з давніх часів збереглися оповідання, в яких відображалось первісне уявлення людини про світ – міфи (О.Ф. Лосєв). Міфологічне мислення – це особливий вид світосприйняття, специфічне, образне, чуттєве уявлення про явища природи та суспільного життя, найдавніша форма суспільної свідомості. Пізнаючи довкілля, людина ототожнює себе з ним, а процес осмислення всесвіту вона здійснює шляхом пізнання самої себе, що ще раз доводить універсальність антропоцентризму як принципу побудови концептуальної і мовної картин світу.

Для експлікації досліджуваних явищ використано сучасні методи наукового пізнання: порівняльно-історичний, ймовірнісно-статистичний, генетичний, описовий.

Порівняльно-історичний метод застосовуємо при аналізі давніх форм і значень лексем виокремленої групи, при їх порівнянні. Порівняння  форм дає можливість виявити спорідненість деяких із них із загальним джерелом, яке колись існувало в мові. Найважливішою процедурою порівняльно-історичного методу служить реконструкція первинних і проміжних станів мови, що відбувається за допомогою встановлення відповідностей на всіх рівнях мови в різні хронологічні періоди.        

Ймовірнісно-статистичний метод дав змогу простежити зміну кількісних даних, що характеризують функціонування мовних одиниць,  досліджуваних у різні періоди розвитку німецької мови. Як свідчить низка наукових праць, для розуміння проблеми значення слова надзвичайно важлива категорія частоти. Доведеним є той факт, що зі збільшенням частоти вживання слова зростає ймовірність його розпізнавання у процесі сприйняття (О.Д. Огуй).

Використання генетичного методу в нашому дисертаційному дослідженні уможливило встановлення споріднених зв'язків між різними значеннями того самого слова, їх динаміку в зазначені періоди розвитку німецької мови.

Описовий метод використовувався для каталогізації значень і засобів вираження його у слів ЛСГ “всесвіт”. Значення слова отримує попереднє робоче визначення, в основі якого перебуває предметне співвіднесення.

У другому роздiлi “Розвиток семантики слiв weralt, erda, himil, sunna, mano, ste o у давньоверхньонiмецькiй мовi” проведено iнвентаризацiю дослiджуваної ЛСГ, розглянуто символіку світу, землі, неба, сонця, місяця та зірки в давньогерманській міфології, виникнення i розвиток лексем ЛСГ “всесвіт” у двн. мовi, реконструйовано праформи, а також визначено  їх первинну мотивацiю.