СИНТАКСИЧЕСКИЕ И ФУНКЦИОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧЕСКИЕ ХАРАКТЕРИСТИКИ ЭКСПЛИКАЦИОННЫХ МОДЕЛЕЙ В АНГЛИЙСКОЙ РАЗГОВОРНОЙ РЕЧИ : СИНТАКСИЧНІ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ЕКСПЛІКАЦІЙНИХ МОДЕЛЕЙ В АНГЛІЙСЬКОМУ РОЗМОВНОМУ МОВЛЕННІ

Краткое содержание

Розділ 1. “Особливості формування експлікаційних моделей в англійському розмовному мовленні”. Однією з актуальних проблем вивчення функціональних аспектів розмовного мовлення (РМ) є виділення та аналіз чинників, що впливають на вибір мовних засобів у процесі комунікації, і, отже, на форму й зміст висловлення. Висловлення в сучасних лінгвістичних дослідженнях розглядається як найважливіша одиниця мовлення, тому що воно є комунікативно значущим і має точний референт – ситуацію (В.Г. Гак). На формування висловлення впливають специфічні характеристики РМ (непідготовленість, неофіційність, особиста участь партнерів) і чинники трьох типів, а саме, контекст, візуально-почуттєва ситуація, особистісно-аперцепційна база, що об'єднуються під загальним терміном “конситуація” (О.А. Земська, М.В. Китайгородська, Є.М. Ширяєв). Контекст розглядається як семантична співвіднесеність лінійно розташованих мовних одиниць (О. Кафкова). Візуально-почуттєва ситуація - це всі предмети і дії, які бачать і відчувають співрозмовники в ході даного комунікативного акту (КА). Особистісно-аперцепційна база – це конкретна інформація, відома певному колу носіїв мови, істотна для формування адекватних висловлень у ході конкретного КА. Отже, конситуація являє собою взаємозв'язок мовних і позамовних компонентів.

Ми вважаємо, слідом за А.М. Савченко, що мовлення – результат творчого поєднання мовних знаків з індивідуальним процесом свідомості, і тому воно повинно бути виразно оптимальним (адекватно відповідати змісту думки), комунікативно оптимальним (найбільш зручним для повідомлення, чітким, логічно послідовним, стислим, без зайвих мовних одиниць для опису  моментів, зміст яких зрозумілий із конситуації). Внаслідок цього нормативні структурні схеми речень зазнають значних змін у РМ, тому що мовець повинен вибрати адекватну форму для свого повідомлення, яка сприяла б найбільш швидкій та успішній передачі інформації.

Багато лінгвістів відзначають, що на структурне оформлення висловлень у РМ значно впливають його дві протинаправлені тенденції, на позначення яких використовуються різноманітні терміни, а саме: імплікація/експлікація (Ю.М. Скребнєв), економія/надмірність (В.В. Бузаров), компресія/надмірність (Г.О. Орлов), синкретизм/розчленованість (О.А. Земська). В. В. Бузаров вказує на те, що перша тенденція виявляється в стислості, “економії” мовних засобів, друга – у “багатослівності”, “надмірності” мовних засобів. На думку Ю.М. Скребнєва, розмовна специфіка виявляється на фоні нейтрального загальномовного рівня, а екстралінгвальна сутність експлікації складається в суб'єктивній недооцінці мовцем об'єктивного зв'язку між планом вираження і планом змісту мовної одиниці в нейтральній області мови. У реферованому дослідженні доводиться, що однією з рис англійського РМ є гіперекспліцитність, яка виявляється на рівні синтаксичних конструкцій і представлена експлікаційними моделями розчленування структури висловлення, розширення структури висловлення та розширення структури репліки.

Структурні моделі речень використовуються комунікантами в мовленні для побудови висловлень з певною іллокутивною функцією.При розчленуванні синтаксичної структури відбувається розрив речення у мовленні на синсемантичні відрізки, що мають властивості комунікативності, але які можуть утворювати потенційно синтаксичне ціле у випадку експриментального зняття пунктуаційних знаків закінченості речення (Ю.М. Скребнєв).

Розширення синтаксичної структури реалізується синсемантичними висловленнями та вживанням матеріально надмірних елементів (повторів, експлетивів, апелятивних займенників і т. п.). Встановлено, що статуси постпозитивних сегментованих компонентів (ПСК), утворених при розчленуванні/розширенні синтаксичної структури висловлення, не співпадають, тому що основна розбіжність між ними лежить в області синтаксису. При різноманітних видах розширення, сегменти, які послідовно приєднуються, не можуть бути об'єднані в потенційно синтаксичне ціле шляхом експериментального зняття пунктуаційних знаків закінченості речення, в чому і полягає їх головна відмінність від ПСК в експлікаційних моделях розчленування. Синтаксичні конструкції зазначеного типу розглядаються як приєднувальні, де за автосемантичним базовим висловленням  вживається додаткове синсемантичне висловлення (А.А. Виноградов, В.О. Дмитренко, Л.С. Суровенкова).

Питально-відповідні побудови та псевдоінформативні перепитування сприяють розширенню структури репліки й демонструють потенціал експлікаційних моделей цього типу для модифікації структурної організації діалогу.

З аналізу позамовних чинників, які зумовлюють появу та функціонування формально надмірних висловлень, випливає, що мовленнєва поведінка в цілому, і вербальне оформлення переданої інформації зокрема, залежить від: 1) соціальних і емоційних характеристик комунікантів; 2) системи особистих взаємовідносин співрозмовників, яка являє собою одну з підсистем діалогічної модальності і включає такі аспекти: “формально”, “довірливо”, “конфліктно”; 3) зміни комунікативних ролей, на частотність якої впливають такі чинники: а) ступінь інформованості учасників КА щодо теми розмови; б) ступінь зацікавленості учасників КА у темі, що обговорюється; в) комунікативний статус учасників КА; г) цільова настанова мовця; д) індивідуальні характеристики учасників КА; 4) особливостей теми мовлення; 5) особливостей зворотного зв'язку. У ході дослідження було виявлено випадки уявного зворотного зв'язку, суть якого полягає в тому, що з певних причин адресат не дозволяє собі висловити думки вголос. Основними різновидами такого зворотного зв'язку вважаємо побіжний уявний коментар ситуації спілкування, внутрішню емоційну розрядку, подвійну розмову за принципом “мовчки - уголос”, діалог із самим собою.

На нашу думку, саме своєрідний для експлікаційних моделей спосіб подання інформації може виявитися найбільш дійовим засобом для того, щоб мовець міг адекватно висловитися по темі мовлення та оптимально реалізувати свої комунікативні наміри.

Розділ 2. “Структурно-семантична типологія експлікаційних моделей в англійському розмовному мовленні”. У даній роботі термін “висловлення” розглядається як “комунікативна одиниця, що варіантно реалізує ту або іншу структуру речення в залежності від контексту і ситуації спілкування” (А.Г. Дородних), що дає можливість тлумачити потенційно синтаксичне ціле як просте поширене речення, складнопідрядне речення, складносурядне речення. Розчленування потенційно синтаксичного цілого призводить до появи надмірних компонентів мовленнєвого ланцюга, що мають властивості комунікативності (замість однієї комунікативної одиниці – декілька) (Ю.М.Скребнєв). Тенденція до надмірності виявляється в структурі, а не в ступені інформативності висловлення. У реферованому дослідженні доводиться, що ПСК виконують потенційні функції різноманітних членів речення, різноманітних підрядних речень і частин складносурядного речення.

При розчленуванні потенційно простого поширеного речення структурно виділяються тільки ПСК у потенційній функції другорядних членів речення:

 а) ПСК у функції означення: “He thought of Angel. Beautiful. Innocent. Waiting” (Collins). б) ПСК у функції додатку: “She cares about the land. The vines. Her daughter. Real things.” (Harris). в) ПСК у функції обставин: “I think when he gets out they’ll probably live together. In New York, of course” (Miller).”Sophie made this dress for me. Last winter (Hellman).

Суть розчленування потенційно складнопідрядного речення полягає в можливості виділення у постпозицію підрядних речень таких типів: а) з’ясувального: “I’m sorry, Oliver. I’ve felt very badly. About what happened between us, I mean” (Hare); б) означального: “My object, sir, is to protect her from a ruffian, sir, a blackguard. Which I intend to do, in any case, whether you accept my terms or not” (Collins); в) причини: “I’m glad you understand, Johnny. Because I wouldn’t want to see you hurt unnecessarily” (Robbins); г) часу: “He helped me, didn’t he? When I was at school” (Kureishi.: 79); д) місця: “It’s like reaching the place of your dream. Where you’re safe and comfortable” (Bradford); е) умовного: “Daddy’ll put up the money for your movie. If I ask him, that is” (Collins); є) допустового: “The gist is, you see, they have no moral mandate. Even if they do win the seats”(Hare); ж) порівняльного: “It was like walking on the bottom of the sea. As if I had drowned long ago. As if I was a ghost belonging to the fog, and the fog was the ghost of the sea (O’Neill); з)мети: “That’s why I came here today, to prove it to you. To show you that I’m yours. And not with just words” ( Sheldon).

В англійському РМ спостерігаємо тенденцію до розчленування потенційно складносурядного речення з різноманітними типами сполучникового зв'язку: а) єднального: “She’s excited, Wyn. And she’s madly in love” (Way). б) протиставного: “We can only make a guess. But Ticky always knows” (Spark). в) розділового:“You go home to your mammy where you belong to and get on with the books. Or you’ll come to a bad end”(Cary).

В англійському РМ виявлено комбіновані види експлікаційних моделей розчленування, тобто одночасне функціонування: а) частин потенційно складнопідрядного і складносурядного речень; б) частин потенційно простого, складнопідрядного і складносурядного речень; в) частин потенційно простого і складнопідрядного речень; г) частин потенційно складнопідрядного речення з підрядними різноманітних типів; д) частин потенційно складносурядного речення з різноманітними видами зв'язку.

ПСК у потенційній функції різноманітних членів речення виконують такі семантичні ролі: локатив, темпоратив, засіб, компаратив, інструмент, патієнс. Дії, що виражаються частинами потенційно складносурядного речення, класифікуються як: а) одночасні або послідовні (при єднальному типі зв'язку); б) суперечливі контрастні (при протиставному типі зв'язку); в) альтернативні (при розділовому типі зв'язку). ПСК цього типу виступають як тлумачення або модальна оцінка базового висловлення або його частини.

Розчленування потенційно синтаксичного цілого є стійкою, але не єдиною тенденцією неофіційного спілкування, обумовленою особливостями формування англійського РМ. Для синтаксичних структур РМ характерним є процес доповнення різноманітних значеннєвих компонентів із урахуванням реакцій співрозмовника та ходу думок мовця і можуть приєднуватися компоненти, не пов'язані з вихідним комунікативним завданням висловлення (Л.С. Суровенкова). Отже, істотним виявляється логіко-семантичний чинник, що забезпечує зв’язність висловлень різноманітної синтаксичної структури, а Ю.М. Скребнєв підкреслює, що експлікація може виявлятися “у самій тенденції до уточнення того, що вже достатньо визначено мовленнєвою ситуацією”.

Результати нашого дослідження свідчать, що у РМ явно простежується тенденція до надмірного вжитку матеріальних мовних елементів, на позначення яких, у даному дослідженні використовуємо термін “плеонастичні”. Отже, розширення синтаксичної структури висловлення може також реалізовуватися за рахунок використання надмірних із погляду структури ядерного речення матеріальних елементів (ядерне речення відрізняється позиційним мінімумом, що відбиває лише обов'язкові синтаксичні позиції (М.Я. Блох)). Поява і функціонування плеонастичних елементів обумовлено експресивними цілями висловлення; серед них виділяються повтори, апелятивні займенники, експлетиви, перифрастичні твердження, вигукова індикація питальності, проте статус названих елементів різний. Повтори являють собою повторну (багатократну) реалізацію висловлення або його частини, а решта виступають як нові додаткові в структурі висловлення.

Структурними характеристиками ПСК як засобу розширення вважаємо: а) його графічну відокремленість; б) фіксований порядок елементів висловлення (те, що пояснюється – те, що пояснює); в) вираження мовними одиницями різного рівня; г) дистантне або контактне розташування відносно компонента базового висловлення, що пояснюється: “You go there a lot, do you? The Palais, I mean” (Potter).“You know him. That big bastard with tattoos.” (Harris);

За змістом виділяємо такі функціонально-семантичні типи ПСК:

ПСК-конкретизація, семантична функція якого складається в більш вузькому визначенні якогось широкого узагальненого поняття і відбувається логіко-семантичний перехід від більш об’ємного поняття до часткового: “The Andrews couple adopted a child. A girl” (Collins); “That’s another advance we owe to the Great War. Medicine. Especially in mental cases, and plastic surgery” (Cary).

 ПСК-узагальнення, для якого характерний прямо протилежний розвиток думки в порівнянні з конкретизацією, тобто він базується на опозиції “часткове - загальне”:“I don’t blame Raoul for falling in love with Monique. Any man would” (Sheldon). “When she plays doc, she’s used to having her own way. Surgeons are like that” (Clancy);

ПСК-висновок як умовивід автора мовлення у ході конкретного КА про людей, предмети, події, факти, тісно пов'язаний із узагальненням і підбиває підсумок усього попереднього висловлення: “You’re surprised, you’re helpless, like those dreams where you’re falling – only dying isn’t a dream because you know, you know, you know that you’re looking at everything for the last time and you can’t do a bloody thing about it, that’s dying. And that’s a rifle” (Wesker).

 ПСК-тлумачення подає те саме поняття іншими вербальними засобами, що повинно забезпечити адекватне сприйняття адресатом повідомлення; логіко-семантичного переходу від загального до часткового (конкретизація) або від часткового до загального (узагальнення) не відбувається: “And what about oldies, as you call them. The parents of your friends” (Binchy).

ПСК-корекція, що вносить поправку в значення базового висловлення. Для уточнення класифікації ми пропонуємо брати до уваги лексичний показник (namely, that's in other words, in fact, I mean, which mеans): “Well, Eve was in fancy dress, weren’t you Eve? I mean that big red thing, that wasn’t meant to be ordinary clothes, was it?” (Binchy)

ПСК-модальна оцінка виражає суб'єктивне бачення предмета мовлення, коментує та оцінює вчинки, індивідуальні особливості учасників КА і т. п.:“He’s an insurance manager. The successful kind” (Spark).

Серед плеонастичних елементів як засобу розширення синтаксичної структури висловлення виділяються повтори, апелятивні елементи, експлетиви, перифрастичні твердження, вигукова індикація питальності, які мають свої структурно-семантичні особливості.

Комунікативно-функціональна спрямованість даного дослідження є основою для такої класифікації повторів: 1) інформативний повтор із акцентуванням предмета мовлення або його істотних якісних характеристик: “Health is the lever. Health is the key. Health is the knife that’s going to detach voters from their primary loyalties and get them chu ing” (Hare); 2) повтор уточнююче-пояснювального характеру: “You can choose any place you like. Never mind what it costs. Any place I can afford. Any place you like – within reason (O’Neill). 3) повтор суб'єктивно-модального характеру: “He was so awfully kind. And last night he was here – terribly kind” (Spark).

Встановлено, що апелятивні елементи, які мають у своєму складі займенник із іменником-характеризатором, вживаються мовцем для привернення та активізації уваги партнера по КА, а також для вираження суб'єктивно-оцінного ставлення до адресата. З огляду на лексичне наповнення даних апелятивних елементів, доцільно розділяти їх на типові і нетипові. До першої групи належать займенники-звертання з іменниками типу fool, bastard, rascal, devil, bitch, тощо, які у більшості випадків супроводжуються прикметниками: “Why do that, you useless fool?” (Kureishi); “Ow, what you playing at, you old bastard?” (Cary) Другу групу складають словосполучення оказіонального характеру, що є вираженням творчої ініціативи комунікантів:“My God, I'll stick you through like a chicken, you miserable chop-and-chance-it” (Cary). “Get out, you hubbugging rock-knacker” (Cary).

Термін “експлетиви” був запропонований Ю.М. Скребнєвим для слів і сталих словосполучень, що втратили своє первинне  предметно-логічне значення і використовуються мовцем для актуалізації емоцій. Експлетиви можуть виражатися різними десемантизованими мовними одиницями, а саме, іменниками, прикметниками, дієслівними формами. Унаслідок втрати граматичних показників експлетиви bloody, damn, goddamn, goddam, damned, goddamned мають потенційну можливість приєднуватися практично до будь-якого смислового компонента висловлення. Але найбільш характерним є виконання ними квазіатрибутивної функції: “She's a bloody liar!” (Potter);“Nobody in the damn bus cares who you are” (O'Connor). Крім того, ці експлетиви також реалізують квазіадвербіальні функції: “That's bloody ridiculous” (Pinter); “It's been too damn long” (Shaw); “I'm damned upset about Sara” (Cary: 363).

Експлетиви hell, on earth інтенсифікують ознаку питальності та вживаються тільки в спеціальних запитаннях:“Who the hell is going to be impressed?”(Wesker); “Where the hell are the other cars?” (Clancy); “But what on earth has happened to you?” (Shaw); “Why on earth should I be tense?” (Collins).

Особливості функціонування перифрастичного твердження (заміна стверджувального слова цілим висловленням, що повторює репліку співрозмовника або її основну частину) полягають у виражені: а) правомірності припущення, закладеного в репліці-стимулі; б) емоційної реакції; в) небажання одного з партнерів продовжувати розмову. Перифрастичні твердження дозволяють дотримуватись принципу співробітництва, створюючи ілюзію інформативного діалогу або зводити до мінімуму розвиток конфліктної теми мовлення: “You know your father...” “I know him well.” “And he's a kind of boss to let a hundred and twenty-one cylinder heads be repaired and shipped out of his shop without even knowing about it?” “He's that kind of boss.” “And that's the same Joe Keller who never left his shop without first going around to see that all lights were out?” “The same Joe Keller” (Miller).

Для англійського діалогічного мовленя характерне вживання вигуків eh, heh, uh, hey, okay, right, see у кінцевій позиції у висловленні, які, крім основної функції індикації питальності, виконують метакомунікативну функцію та виражають різні модальні відтінки суб'єктивного ставлення комуніканта, а саме, іронію, сарказм: “No hushing up, eh? Make an example of the young man, eh? Public confession of responsibility – huh?” (Priestley)

Комплексний підхід до вивчення мовних та позамовних факторів дозволив виділити експлікаційні моделі, що відрізняються специфічними структурно-семантичними особливостями. Вони містять питальне (або окличне) висловлення, що використовується мовцем для посилення (виділення) теми, і супроводжується висловленнями уточнююче-пояснювального характеру. Функціонально-структурний аналіз такого прояву гіперекспліцитності дозволяє зробити висновок про спроможність експлікаційних моделей зазначеного типу модифікувати структурну організацію діалогу та розподілити їх на: питально-відповідну побудову репліки і псевдоінформативне перепитування. Як правило, єдність “питання - відповідь” являє собою суміжну пару, тобто це послідовність реплік двох учасників діалогу (адресанта і адресата), де репліки пов'язані за принципом іллокутивного примушення (А.Н. Баранов, Г.Є. Крейдлін). Питально-відповідна побудова реалізується лише в одній частині суміжної пари і характеризує стратегічну лінію одного з партнерів.

Запитання, автором відповіді на які виступає сам адресант, хоча вони і були адресовані співрозмовнику, можуть використовуватися як привід для подальшої оцінки особистості адресата, предмета мовлення, інших осіб, які беруть участь у КА; слугують засобом контролю та активізації уваги і створють ілюзію діалогу, враховуючи монологічний характер подібних реплік: “Perhaps he was making too much of two friends simply trying to get know one another again. Friends? Christ, Hooper had to be ten years younger than Ellen. What kind of friends could they have been? Acquaintances. Barely. So why was she putting on her super sophisticated act? It demeaned her” (Benchley)

Іншим різновидом питально-відповідних реплік є такі, де питання комуніканта адресоване самому собі і він сам надає відповідне висловлення. Аналізоване мовленнєве явище обумовлюється тим, що комунікант може уявляти себе двояко, тобто і як адресанта, і як адресата, що особливо чітко демонструє внутрішня мова (В.В. Богданов).

Під псевдоінформативним перепитуванням розуміємо лише випадки удаваного перепитування, коли керуючись своїми комунікативними цілями, адресат відтворює репліку-стимул або її частину у вигляді питального висловлення і супроводжує його уточнююче-додатковим повідомленням. Отже, таке перепитування виступає як сполучний елемент суміжної пари та аналізується як засіб розширення репліки адресата: “I’ve heard he was in bad health.” “Health? You’re trying to kill him. How can you be worried about his health?” (Grisham).

Розділ 3. “Функціональна типологія експлікаційних моделей в англійському розмовному мовленні”.

Цілеспрямованість як невід’ємна риса мовленнєвої діяльності примушує мовця враховувати потенції мовних одиниць для найбільш повного вираження своєї інтенції, можливість їх адекватної взаємодії в рамках висловлення, причому однаково важливими є як структурні, так і функціональні характеристики мовних одиниць. Функція мовних засобів тлумачиться як “спроможність до виконання певного призначення і до відповідного функціонування в мовленні; водночас функція - результат функціонування, тобто реалізоване призначення, досягнута в мовленні ціль” (В. М. Ярцева). З одного боку, експлікаційні моделі розчленування та розширення як специфічні конструкції не відповідають вимогам нормативного синтаксису, але, з іншого боку, сприяють успішній реалізації комунікативних інтенцій співрозмовників. Формальні структури можуть впливати на змістовні функції (О. В. Бондарко). Таким чином, досліджувана гіперекспліцитність формального вираження призводить до перенасичення плану змісту.

При актуалізації в мовленні формально надмірні висловлення виконують аргументативну та модально-оцінну функції. Виконуючи аргументативну функцію, експлікаційні моделі виступають як засіб досягнення когнітивного та аксіологічного взаємопорозуміння в соціально-детермінованій ситуації (А.Д. Бєлова). Розчленування потенційно синтаксичного цілого дає можливість поетапного надання великих обсягів інформації з акцентуванням окремих смислових компонентів. Попереднє позначення предмета мовлення з наступним поясненням, ПСК із функціонально-семантичною спрямованістю конкретизації, узагальнення, висновку, тлумачення, корекції підвищують рівень аргументативності висловлення та оптимізують ступінь впливу на адресата.

Англійське РМ виявляє тенденцію до узуальних структурних побудов під впливом як емоційної, так і раціональної поведінки комунікантів. Емоції безпосередньо пов’язані з оцінкою, як раціональною, так і емоційною (М.В. Гамзюк, О.Л. Бєссонова, В.М. Телія), та з експресивністю, складовими якої є логічний, модальний та емоційний компоненти (Т.О. Бровченко). Під час безпосереднього спілкування модально-оцінний компонент висловлення зазвичай нашаровується на основний зміст повідомлення й може стати головним за умови цілеспрямованого впливу на співрозмовника.

Встановлено, що модально-оцінна функція також реалізується експлікаційними моделями розчленування та розширення, але у порівнянні з аргументативною функцією характерним є використання комунікантами повторів, апелятивних займенників, експлетивів, вигукової індикації питальності, перепитувань, питально-відповідних реплік. Важливим вважаємо висновок про можливість комбінації цих двох функцій для реалізації комунікативних інтенцій учасників КА.

ВИСНОВКИ

Діяльнісний підхід до вивчення мовлення зумовлює необхідність всебічного та системного аналізу взаємодії мовних та позамовних чинників з огляду на антропоцентричну спрямованість сучасної лінгвістики. Проведений комплексний аналіз проявів гіперекспліцитності в англійському РМ дозволив визначити експлікаційні моделі як формально надмірні структури, які характеризуються перенасиченням плану змісту для реалізації певної комунікативної інтенції.

Встановлено, що категоріальні ознаки РМ (непідготовленість, неофіційність, лінійність, конситуативність, тенденція до надмірного вживання мовних одиниць) та складові КА спричиняють появу та функціонування формально надмірних висловлень. Синтаксичні та функціональні-семантичні особливості експлікаційних моделей уможливлюють їх розподіл на 3 типи: експлікаційні моделі розчленування структури висловлення, розширення структури висловлення, розширення структури репліки. Завдяки такій структурно-семантичній типології гіперекспліцитність аналізується на рівні речення та на рівні діалогу.

Виходячи з того, що висловлення – це актуалізоване у мовленні речення, визначаємо потенційно синтаксичне ціле як просте поширене речення або складне речення, які можуть розчленовуватися під впливом особливостей емоційної або раціональної поведінки комунікантів. ПСК, утворені в результаті розчленування, мають значеннєву співвіднесеність із базовим висловленням, отримують пунктуаційне оформлення, що позначає кінець речення та виконують потенційні функції другорядних членів речення, підрядних речень, частин складносурядних речень. Встановлено, що ПСК у потенційних функціях підмета, присудка, підрядного підмета і присудка не вичленовуються.

Засобами розширення синтаксичної структури висловлення виступають плеонастичні елементи та ПСК, які на відміну від ПСК розчленування не можуть бути об’єднані в потенційно синтаксичне ціле у випадку експериментального скасування знаків закінченості речення. Синсемантичні висловлення у формі ПСК різноманітного структурного оформлення і лексичного наповнення призводять до зміщення семантичного фокуса.

У корпусі плеонастичних елементів як засобу розширення виділяються: а) різноманітні види повторів; б) апелятивні займенники з іменником-характеризатором; в) експлетиви; г) перифрастичні твердження; д) вигукова індикація питальності.

Особливості питально-відповідної побудови репліки як засобу модифікації структурної організації діалогу полягають в тому, що єдність “питання - відповідь” реалізується у межах однієї частини суміжної пари, а не в послідовних репліках комунікантів. Псевдоінформативне перепитування, яке супроводжується уточнююче-пояснювальними висловленнями, слугує засобом розширення репліки адресата.

Спрямованість експлікаційних моделей на оптимізацію вербальної взаємодії виявляється у виконанні аргументативної та модально-оцінної функцій. Слід зазначити, що взаємодія між прагматичними функціями формально надмірних висловлень та їх структурно-семантичним змістом відрізняється нелінійністю.

У подальшій роботі вважаємо доцільним вивчення когнітивних основ використання експлікаційних моделей, а також аналіз реалізації досліджуваних структур як стилістичного прийому й специфіки їх актуалізації в різноманітних соціальних контекстах з урахуванням, зокрема, гендерних особливостей комунікантів.