КОНФРОНТАТИВНІ МОВЛЕННЄВІ ЖАНРИ: КОМУНІКАТИВНО-ПРАГМАТИЧНИЙ ТА МОВНИЙ АСПЕКТИ (на матеріалі української, англійської та польської мов)

Краткое содержание

У першому розділі насамперед з’ясовуємо сутність мовленнєвого жанру як категорії комунікації. Аналіз сучасних теоретичних праць із проблем комунікативної лінгвістики дає підстави стверджувати: зважаючи на прагматичну спрямованість мовлення, можемо говорити про певні типові одиниці й категорії, якими послуговується суб’єкт у процесі мовлення для досягнення бажаних результатів комунікації чи конкретного комунікативного ефекту. Зокрема, важливим компонентом безпосереднього спілкування є використання мовленнєвих жанрів – типізованих схем мовленнєвих дій, закріплених у суспільному обігу, що мають специфічну притаманну їм тематику, побудову та стилістичне забарвлення (М.Бахтін, Т.Добжинська, Т.Шмельова). Володіння певним набором мовленнєвих жанрів є невід’ємною складовою комунікативної компетенції мовця.

Мовленнєвий жанр (далі – МЖ) можна представити у вигляді об’ємної  моделі, у межах якої мовець компонує менші комунікативні одиниці: конституціональні і факультативні мовленнєві акти. Склад конкретної моделі формується залежно від конситуації спілкування, особистостей його учасників, крім того, мовець може відразу вносити корективи до побудови жанру, враховуючи моментальну реакцію адресата та власні міркування щодо підсилення ефекту своїх мовленнєвих дій. Мовленнєві жанри є також складовою тактико-стратегічних дій, які мовець реалізує у ході певного дискурсу як цілісного утворення комунікативної діяльності.

Зважаючи на універсальний характер дисоціативних стратегій мовленнєвої поведінки, тобто тих, що цілеспрямовано орієнтовані на дисконтакт комунікантів, можемо говорити про окремий тип МЖ – т. зв. конфронтативні мов­леннєві жанри, спільною особливістю яких є спрямування на інтенціональне протиставлення мовленнєвих дій суб’єктів, а також пряме чи непряме вираження негативної оцінки вербальних або фізичних дій співрозмовника. Конфронтативними щодо інтенційної спрямованості можуть бути як ініціативні, так і реактивні мовленнєві дії. Зокрема, можемо говорити як про суто реактивні МЖ (відмова, незгода, заперечення), так і жанри, реактивну природу яких визначає ситуація спілкування (наприклад, докір у відповідь на незгоду співрозмовника або ж заборона як словесне табу у відповідь на лайку тощо).

Глобальними завданнями спілкування в умовах конфлікту є грубе (часто неаргументоване) змушування до певних дій, які ведуть до реалізації бажань адресанта; висловлення свого незадоволення з приводу деяких рис або вчинків адресата; моральна перемога над суперником і зниження рівня його самооцінки тощо. Відповідно до цього в роботі виділено категорично-спонукальні, негативно оцінні та інвективні МЖ, які складають ядро конфронтативних мовленнєвих дій.

Підтримуємо думку дослідників про правомірність виділення двох дискурсів, у межах яких мовець найчастіше реалізує конфронтативні жанри, – сварки і суперечки (А.Соловйова, О.Фадеєва, M. Sa owski, U. Żydek-Bednarczuk). Принциповою відмінністю цих дискурсів є домінування емоційних установок під час сварки і перевага раціонального компонента у вирішенні спірних питань під час суперечки. Проте в обох випадках суб’єкт схильний до порушення комунікативного принципу співпраці як основи кооперативного спілкування (Г.П. Грайс).

Поведінку співрозмовників, зокрема в умовах конфронтації, регулюють соціальні (комунікативний статус мовців, який, зокрема, визначається комунікативною роллю та соціальним статусом комунікантів; низка міжособистісних установок) та психологічні чинники (висока емоційна напруга, яка здебільшого супроводжує вербальні конфлікти). У конфліктному дискурсі це виявляється, насамперед, у тому, що мовець поводиться агресивно, демонструє власну перевагу, доводить або підкреслює своє право скеровувати комунікацію в прийнятному для себе напрямі.

Природу мовленнєвих жанрів визначають як комунікативно-прагматичні, так і суто мовні характеристики. Для аналізу МЖ ми скористалися ідеями Т.Шмельової, зокрема розробленим нею т.зв. „паспортом жанру”. Отож, для повної характеристики МЖ з’ясовуємо його комунікативну мету, комунікативні ролі автора та адресата, найімовірніше комунікативне оточення жанру (чинники комунікативного минулого і комунікативного майбутнього), зміст події, що зумовила появу згаданої мовленнєвої одиниці, а також типове мовне втілення жанру, тобто його ядерні лексико-семантичні, морфологічні й синтаксичні ознаки. Крім того, для врахування динаміки безпосереднього спілкування вводимо ще один параметр – необхідність включення допоміжних мовленнєвих актів у структуру МЖ. Зрештою, як доводить наше дослідження, це одна з диференціальних ознак жанрів; зокрема виявлено, що жорсткі стратегії мовця (наприклад, у реалізації брутального наказу, осуду чи звинувачення) передбачають деякі факультативні доповнення лише у випадку комунікативної невдачі, тоді як за умови гнучких стратегій мовець може заздалегідь прогнозувати можливі додаткові акти для підсилення дії основної мовленнєвої одиниці. При цьому такі неконституціональні одиниці в межах жанру свідчать як про ослаблення дисоціативних, жорстких мовленнєвих дій (як результат, допоміжними діями можуть стати мотивація (аргументація) конституціонального мовленнєвого акту, виправдання, корекція, уточнення тощо), так і про їхнє посилення (у цьому разі мовець вдаватиметься до демонстрації вимушеного характеру згоди, вираження застереження, погрози, лайки, прокльону тощо).

У другому розділі проведено прагмалінгвістичний аналіз двох основних груп конфронтативних МЖ: категорично-спонукальних та негативно-оцінних. Зокрема, у першій групі виділено такі підтипи МЖ, як брутальний наказ, вимога, заборона, погроза. Встановлено, що в умовах конфронтації спонукальні мовленнєві жанри є категоричними, оскільки це зумовлено акцентуванням мовцем власного високого комунікативного статусу, і вони не допускають альтернативи вільного вибору.

МЖ наказу за прагматичними ознаками є найкатегоричнішим, тому що передбачає чітку субординацію комунікантів, а звідси і право мовця розпоряджатися адресатом і диктувати йому свою волю. Виконання цього МЖ здебільшого входить в обов’язки адресата. Натомість у разі реалізації вимоги комунікативні статуси мовців або рівні, або ж мовець володіє нижчим комунікативним статусом, а звідси – не має безпосереднього права примусити адресата до певних дій. МЖ заборони об’єднує усі директиви, що мають на меті невиконання певної дії, і тому за ступенем категоричності може наближатися і до наказу, і до вимоги, і до погрози. Погрозу також розглянуто в групі директивів, тому що її комунікативною метою є змусити суперника до певних дій під загрозою чогось.

Зважаючи на конфронтативний характер комунікації під час реалізації категорично-спонукальних МЖ, мовець добирає такі мовні засоби, які б підкреслювали неспростовність його бажання, аби адресат виконав певну дію. Зокрема, універсальним мовним засобом в усіх трьох мовах є наказовий спосіб дієслів: – Іди в хату! – закричав Піддубний. (В.Шевчук); ‘You leave Penny alone!’ (I. Murdock); – Nie przeszkadzaj. (K. Zanussi). Окрім того, в українській та польській мовах категоричним засобом є використання інфінітивних конструкцій з імперативним значенням: – Дивитись на мене! (О.Довженко); Odsunąć się od wozu. (M.Gajdziński), натомість в англійській мові з таким прагматичним навантаженням вживають конструкції з дієсловом to be у теперішньому неозначеному часі та неозначеним інфінітивом: ‘Charles, you are to stay here, you are not to go out.’ (S. Hill)

Серед експліцитних засобів категоричного вираження директивів є також транспоновані конструкції з предикатом минулого часу зі значенням наказового способу (–Пішов звідси!; –Poszedł stąd, już! (J.P.Krasnodębski)), характерні для української та польської мов, а також з предикатом теперішнього часу в значенні майбутнього (–Wsiadasz do samochodu i jedziemy natychmiast! (J. Chmielewska)), які свідчать про переконаність мовця у виконанні дії; спонукальні вигуки (Гайда! Marsz! Hush!); еліптичні конструкції (Збирайся – і кулею!) та еліптизовані номінативні речення (Cisza! Water! Мандат!); спонукальні конструкції з підрядним сполучником щоб (щоби) в українській мові і відповідні їм польські зі сполучником żeby (żebyś) та англійські конструкції „складний додаток із займенником 2 особи однини”: – Щоби духу твого тут не було!; - Powiedziałem ci, żebyś płynął do brzegu (A. Wojt); ‘Now, I have said that I want you to go to your bedroom’ (S. Hill) тощо. Також адресант може використовувати форму дійсного способу майбутнього часу, тобто подає дію як таку, що обов’язково відбудеться у майбутньому: – Всі митимуть кухню по черзі! (В. Шевчук); - Sprawdzi pan! (S.Fleszarowa-Muskat); ‘You shall stay to the end,’ said Nick. (I. Murdock)

Імпліцитними способами вираження категоричної директивності виступають констативи, пропозиціональним змістом яких є своєчасність здійснення бажаної для мовця дії (Пора їхати. It’s time to sleep now!); неповні ситуативні речення, де пропущені компоненти мають семантичну і формальну структуру, чітко визначену ситуацією; питальні речення (‘Are you going to shut up now?’ (S. Hill) або ж форма умовного способу дієслова: – Ви б мовчали краще. (М.Хвильовий) В англійській мові специфічною рисою є можливість використання для жорстких мовленнєвих стратегій модальних питальних конструкцій типу ‘Can’t you leave me alone?’;  а також вживають  моделі з сегментованими питаннями (tag questions): ‘Leave me alone, can’t you?’ (W. S. Maugham)

Крім того, у реалізації категорично-спонукальних МЖ характерним є використання маркерів щирості – апеляцій, які підсилюють значення бажаності дії для мовця (заради Бога; in name of, in justice to, for God’s (Christ’s, goodness) sake).

Традиційних показників ввічливості мовець уникає, а якщо й використовує їх, то вони здебільшого виконують функцію негативної ввічливості, тобто етикетними ці засоби можна назвати лише формально. Мовець, уживаючи їх, підкреслює відчужені, прохолодні стосунки або ж прагне досягти свого, не вдаючись до зайвих образ. Натомість деспективного забарвлення додають, окрім зазначених вище граматичних форм, згрубіла лексика,  вульгаризми, лайливі слова; вживання у структурі наказового способу в англійській мові займенника you: ‘No, it isn’t like that, you shut your face, Hooper.’ (S. Hill) тощо.

Спільність погрози з іншими спонукальними МЖ полягає радше в прагматичних ознаках (комунікативна мета, концепції автора та адресата тощо). А ядерними мовними засобами цього жанру є умовно-наслідкові чи причинові синтаксичні конструкції (- Якщо ти не замовкнеш, то я випхаю тебе за двері! (В.Шевчук); ‘Have anything to do with Sam Adams, and I’ll break your neck’. (D. H. Lawrence); - Zmiataj zasmarkany miedzaku, bo jak cię przetrące, to nawet reszty nikt z ciebie nie wyda (S. Fleszarowa-Muskat)); принципова неможливість уживання перформативних формул через прагнення емоційного впливу на адресата, гіперболізація в описі шкідливих наслідків для адресата у разі невиконання певної дії, констативи власних дій мовця: ‘I’ll kick you, I’ll bash your head in’ (S. Hill). Імпліцитними способами вираження погрози є констативи, що містять інформацію, неприємну для адресата, питання про бажання/небажання виконати певну дію, називання обставини, яка спричинить фізичну агресію з боку мовця, констативи з пропозиціональним змістом обов’язковості звершення певної дії тощо.

У блоці негативно оцінних жанрів виокремлюємо такі МЖ, як зауваження, невдоволення, докір, осуд, звинувачення. Диференціація цього блоку значно складніша через відсутність перформативів як експліцитних ознак наміру мовця і можливу швидку модуляцію намірів мовця від слабшої до сильнішої категоричності негативних оцінок. Крім того, адресант іноді прагне насамперед висловити негативну оцінку, і він менше турбується про те, у якому конкретно жанрі сприйматиме його намір співрозмовник. Однак все це не означає, що таке розмежування неможливе, оскільки найчастіше реалізація тих чи інших жанрів дає змогу розрізняти їх і за прагматичними, і за мовними ознаками.

Уперше в генології ми виділили МЖ невдоволення. Підґрунтям цього виокремлення є згадана комунікативна одиниця, яка має диференційні ознаки і в прагматичному плані змісту (у більшості випадків низький комунікативний статус мовця, його небажання розпалювати вербальний конфлікт), і в мовному плані вираження (“я-твердження”, безособові конс­трукції, специфічне некатегоричне інтонування).

Загалом, більш чи менш категоричну оцінку в МЖ здебільшого передають констатації-описи неправильно вчинених дій, і залежно від сили оцінки ці висловлювання або суб’єктно-скеровані, і мовець акцентує насамперед на своєму становищі внаслідок скоєного (невдоволення, зауваження, які є найменш категоричними) – Я не можу більше тут жити(В.Шевчук), або безособові, де наголос зроблено передусім на самій дії (невдоволення, зауваження, докір, осуд) – It’s so humiliating (W.S.Maugham), або об’єктно-скеровані, де первинною інтенцією є підкреслення саме вини співрозмовника в тому, що сталося (осуд, звинувачення) – Czasem postępujesz, jakbyś mała czte aście! (S. Fleszarowa-Muskat). Особливу вагу також має інтонаційне забарвлення  МЖ.

Категоричність оцінки позначається і на тому, що мовець рухається від формального дотримання правил мовленнєвого етикету (у жанрах невдоволення, зауваження) до відвертого ігнорування цих принципів (у жанрах осуду та звинувачення). Деспективного забарвлення надають також непрямі звертання до адресата в 3-й особі чоловічого чи жіночого роду: – З серцем він своїм носиться! (М.Хвильовий) чи навіть середнього роду, що виражає знеособлене негативне ставлення: – Теж у товариші приписалось. (М.Хвильовий);  ототожнення одиничного адресата з цілою групою людей за певною належністю (риса характеру, стиль поведінки, стать, вік): – Ach, te baby, żyć człowiekowi nie dają. (A.Wojt); висловлювання, де мовець говорить про дії адресата у безособовій інфінітивній формі: ‘You villain, to come to this house and dare to speak to me.’ (D.H.Lawrence). Як і у випадках категорично-спонукальних жанрів, до структури негативно-оцінних МЖ часто включають лайку, вульгаризми, згрубілу лексику, і це не випадково, оскільки негативна оцінка (експліцитно чи імпліцитно) здебільшого притаманна МЖ конфронтативного спрямування. Негативні емоції мовця під час реалізації негативно-оцінних МЖ можуть також передавати відповідні експресивні вигуки, які виражають зневагу, обурення, гнів тощо.

Спільною мовною рисою для МЖ цієї групи є також широке використання конструкцій емоційного синтаксису, зокрема вживають такі прийоми, як риторичні питання, повтори, парцеляції, експресивна цитація, антитетичні висловлювання, апосіопеза.

Загалом можна стверджувати, що МЖ притаманна польова структура організації. По-перше, мовець сам не завжди має намір, щоб адресат сприйняв його висловлювання як саме той чи інший жанр, особливо якщо жанри виконують схожу комунікативну мету. Наприклад, коли адресант реалізує приблизно однакові за параметром категоричності жанри негативної оцінки, йому часом все одно, чи розцінюють його як докір чи осуд, головне – щоб було зрозуміло, що він сприймає певну подію чи вчинок як різко негативні. По-друге, польову організацію МЖ підкреслює також здійснений нами психолінгвістичний експеримент, який доводить, що суб’єкти хоч і не проводять для себе чіткої межі між негативно оцінними комунікативними одиницями, проте мовець у конкретній ситуації вирішує для себе, який саме МЖ адресувати співрозмовнику, що йому в цей момент хочеться зробити: покритикувати, допомогти усвідомити свою помилку і якось виправитися чи навпаки – змусити почувати свою провину у скоєному. По-третє, прагматичний потенціал мовних одиниць дає змогу іноді використовувати ті самі ресурси для витворення жанрів різної природи (скажімо, вокативи у структурі МЖ лайки і звинувачення, наказовий спосіб дієслів у МЖ наказу і вимоги, безособові конструкції в МЖ невдоволення і осуду), і остаточне виформування жанрів залежить від конситуативних параметрів спілкування (комунікативний статус, емоційний стан співрозмовників, їхні мовленнєві звички, манера поведінки тощо).

Зрештою, деякі одиниці можуть слугувати ядерним засобом вираження в одному мовленнєвому жанрі і бути на периферії мовного втілення іншого жанру. Для прикладу, риторичні запитання є найхарактернішою синтаксичною конструкцією для вираження МЖ докору, але мовці здатні задіяти такі мовленнєві конструкти і в жанрах негативної оцінки як з меншою категоричністю (невдоволення чи, рідше, зауваження), так і з більшим виявом категоричності (осуд і, рідше, звинувачення). Щоправда, насамперед визначатиме природу мовленнєвого жанру, побудованого у вигляді риторичного запитання, інтонаційне забарвлення (м’якше – у разі реалізації невдоволення, різкіше – у структурі докору, категорично-різке – у структурі осуду). Крім того, має місце також орієнтація на лексичне наповнення згаданих синтаксичних конструкцій: зокрема, висловлюючи невдоволення, мовець свідомо уникатиме лайки і вульгаризмів, а реалізуючи осуд чи звинувачення, навпаки, включатиме їх до структури МЖ, бо це дасть йому змогу підкреслити високу категоричність вираженої негативної оцінки.

Отже, ми не завжди можемо говорити про чітке розмежування мовленнєвих жанрів, особливо в межах багатожанрових дискурсів схожої інтенціональної спрямованості, але це не суперечить тому, що загалом таке виділення закономірне, оскільки є низка диференційних ознак, що дає підставу говорити про той чи інший жанр як комунікативну структуру.

ВИСНОВКИ

У дисертації представлено теоретичне узагальнення та прагма­лінгвістичний аналіз  аспектів реалізації мовленнєвих жанрів в умовах конф­лікт­ного дискурсу. Зокрема, виокремлено особливий тип цих комунікативних одиниць – конфронтативні мовленнєві жанри, які спрямовані на інтенціональне протиставлення мовленнєвих дій співрозмовників, а також в експліцитній чи імпліцитній формі виражають негативну оцінку вербальних або фізичних дій адресата.

У дослідженні подано типологію основних конфронтативних мовленнєвих жанрів відповідно до тих найзагальніших стратегічних засад, яких дотримується мовець, вступаючи у стадію вербального конфлікту: це категорично-спонукальні жанри, комунікативною метою яких є змусити адресата до тих дій, які мовець вважає за потрібні; негативно-оцінні жанри, метою яких є висловлення незадоволення адресанта з приводу деяких рис або вчинків співрозмовника, а також інвективні мовленнєві жанри, спрямовані на моральну перемогу над суперником і на зниження рівня його самооцінки, моральне підкорення.

Оптимальною схемою аналізу мовленнєвих жанрів став опис таких критеріїв, як  комунікативна мета МЖ, концепції його автора та адресата, зміст події, що спричинила МЖ, місце, яке жанр займає в дискурсі (тобто те, що йому передує, і можливі реакції на нього), його мовне втілення, зокрема лексико-семантичні і граматичні ознаки, та необхідність включення до структури МЖ факультативних мовленнєвих актів для його успішної реалізації.

Як засвідчило дослідження, на диференціацію конфронтативів впливають не лише відмінності в інтенційному підґрунті, а й такі соціальні чинники, як статусна ієрархія комунікантів (наприклад, за цими показниками відрізняються жанри наказу і вимоги, невдоволення і звинувачення); ступінь знайомства і близькості стосунків між мовцями (як ми це спостерігаємо у разі розрізнення жанрів докору й осуду).

У дисертації виявлено провідні прагматичні характеристики категорично-спонукальних та негативно-оцінних мовленнєвих жанрів, які в свою чергу зумовлюють відповідний вибір та поєднання певних мовних одиниць для реалізації конкретних тактичних мовленнєвих дій, описано прямі і непрямі способи мовної реалізації жанрів. Отримані результати свідчать про польову організацію мовленнєвих жанрів, але, з іншого боку, підтверджують закономірність виділення  окремих категорій конфронтативного дискурсу.

Загалом, лише врахування комплексу мовно-прагматичних ознак визначає правомірність виділення МЖ як окремої одиниці. Зокрема, тільки таким чином стало можливим виокремлення ще одного типу МЖ негативної оцінки – невдоволення. Можна стверджувати, що невдоволення має специфічні прагматичні характеристики, зокрема в його межах виявляється низький комунікативний статус мовця, його небажання розгортати вербальний конф­лікт, і відповідне властиве мовне втілення: “я-твердження”, безособові конструкції, крім того, низька категоричність МЖ позначається і на особ­ливому інтонаційному забарвленні висловлювання, що безперечно дає підстави говорити про невдоволення як самостійний, окремий мовленнєвий жанр.

Застосування прагмалінгвістичного підходу дало змогу окреслити ефективність використання певних мовних засобів у відповідних конфронтативних мовленнєвих жанрах. Дослідження сприятиме поглибленому вивченню комплексу проблем комунікативної компетенції, а відпрацьована схема аналізу мовленнєвих жанрів може слугувати підґрунтям для подальшого докладного аналізу інших типів цих комунікативних категорій.