ЕТИКЕТИЗАЦІЯ АНГЛО-АМЕРИКАНСЬКОГО НАУКОВОГО ДИСКУРСУ : Этикетизации англо-американском научном дискурсе

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, виділено предмет та об’єкт наукового пошуку, мету й завдання роботи, її методику та матеріал, розкрито наукову новизну, теоретичну та практичну значущість праці, сформульовано основні положення, що їх винесено на захист, а також висвітлено апробацію роботи на наукових конференціях і симпозіумах.

У першому розділі дисертації “Етикетизація англо-американської наукової прози в світлі сучасних дискурсивних підходів” визначаються концептуальні засади дослідження, що випливають із сучасних підходів до аналізу дискурсу як соціальної інтеракції та як структури і процесу (Т. van Dijk та ін.). Питання етикетизації англо-американської наукової прози розглядаються в етнокультурному та прагматичному аспектах, а також з огляду на поняття про фахову (T. Kuhn) та дискурсивну (D. Swales) спільноти, наукові міждисциплінарні універсальні складові (М.К. Петров), поняття про інтелектуальну здатність (Ю.М. Лотман), “ідеальну мовленнєву ситуацію” (Ю. Габермас). Англо-американський науковий дискурс існує у єдності британського (а також австралійського) та північноамериканського (США, Канада) варіантів.

            Незважаючи на різноманітність підходів до аналізу дискурсу, всі вони розглядають людську поведінку як мовленнєву діяльність та наголошують на контекстуалізації семантики з огляду на дискурсотвірну роль соціокультурних елементів. Учасники дискурсу, обираючи певні мовні засоби, керуються власними інтенціями, стратегіями їх реалізації, особливостями соціокультурного контексту, а також ураховують специфічні властивості певного типу дискурсу. Важливим напрямом етнокультурних досліджень дискурсу є контрастивно-прагматичний підхід, у рамках якого висловлювання розглядаються не лише як акти й дії, а як соціальні та культурні індикатори.

Етикет є специфічним регулятором суспільних відносин та важливим чинником міжкультурної комунікації. Саме через культурну специфічність етикету дослідження дискурсивної реалізації різноманітних етикетних ситуацій на матеріалі різних мов набувають нині все більшої актуальності. Мовні питання етикету традиційно вивчалися на матеріалі художньої літератури та загальнонародної мови (В.Є. Гольдін, Н.І. Формановська, М.П. Фабіан, С.К. Богдан, R. Axtell та ін.). Проте і науковий дискурс не позбавлений етикетних складових, які можуть передаватися за допомогою мовних та візуально-риторичних засобів. Етикет – у найглибшому розумінні – стосується не лише етнокультурних факторів, а й соціальних та професійних чинників (В.М. Шеломенцев). Терміном “етикетизація” зазвичай позначається “увага до іншого” (Г.Г. Почепцов). У цілому, етикет можна визначити як фактор, що регулює поведінку в стандартних ситуаціях субкультур певних націй, а мовленнєвий етикет – як комплексну систему одиниць певної етнічної мови, що вживаються за правилами мовленнєвої поведінки в стандартних ситуаціях субкультур. Ми трактуємо етикетизацію як функціонально-комунікативну категорію, що виражається за допомогою засобів реалізації персуазивної інтенції адресанта в плані поліпшення ефективності комунікації з огляду на фактор адресата. Основними складовими етикетизації англо-американського наукового дискурсу є нормативні текстуальні (структурно-композиційні) та інтерперсональні комунікативні мовні одиниці, деякі з яких є культурно специфічними. Зазначені елементи тісно пов’язані між собою та гармонійно співіснують і відокремлюються у даній роботі лише з огляду на доцільність та зручність викладу матеріалу.

Етикетизація в англо-американському науковому дискурсі реалізується через модуляції категоричності та некатегоричності номінацій з тяжінням до некатегоричності з метою переконання адресата в істинності інформації та через відповідне структурування дискурсу, привертання уваги до його ключових моментів. У цілому, науковий дискурс не лише переконує, але й передбачає полегшення сприйняття та декодування інформації. Засобами етикетизації англо-американського наукового дискурсу є цілий комплекс вербальних інтерперсональних і текстуальних метадискурсивних одиниць.

Науковий дискурс в цілому та англо-американський зокрема є відносно регламентованим. Йому властиве використання значної кількості пасивних конструкцій, розгалуженого термінологічного та номенклатурного апарату, стандартизованої загальнонаукової метамови, зокрема засобів текстуального (різноманітні конектори, візуально-риторичні елементи) та інтерперсонального (маркери ставлення автора до змісту пропозиції тощо) метадискурсу. Згадані ознаки наукового дискурсу зазвичай не пов’язуються з прагматичними аспектами наукової комунікації, зокрема з етикетизацією. Втім, науковий дискурс можна розглядати як особливий тип взаємодії, в основі котрої – певні стратегії і тактики реалізації комунікативної інтенції адресанта, що відбивають як типологічні інтерперсональні властивості наукової комунікації, так і етноспецифічні аспекти соціуму. Стратегії й тактики та мовні засоби їх вираження мають специфічний характер і реалізуються за допомогою цілої системи мовних одиниць, зокрема засобів текстуального та інтерперсонального метадискурсу. В основі концептуальної моделі наукового тексту – переконання адресата в істинності повідомлення. Ланка способу переконання – етикетизація наукового дискурсу – є модусною складовою тексту, мовна реалізація якої відбиває інтерперсональні відносини комунікантів, забезпечуючи ефективність комунікації. Саме тому етикетизація є важливою категорією наукового дискурсу.

            У другому розділі “Нормативна текстуальна етикетизація англо-американської наукової прози” розглядаються етикетні аспекти жанрової стратифікації англо-американського наукового дискурсу та його композиційної будови.

            Характерною ознакою англо-американського наукового дискурсу є його жанрова стратифікація та варіативність. До основних жанрів англо-американської наукової прози належать: оглядові й експериментальні статті, наукові статті типу “обговорення за круглим столом”, “інтерв’ю”, матеріали наукових конференцій, повідомлення про майбутні та минулі конференції, нові наукові й технічні розробки, анотації, рецензії, монографії, подання на отримання грантів, традиційна та “електронна” наукова кореспонденція тощо. Наукові праці, зокрема сучасні англо-американські наукові статті, особливо експериментальні, варіюють за структурою елементів композиційної будови, яка в цілому містить такі блоки:

(bA)(f)AIMRDС(a)rb

brief abstract – foreword – abstract –introduction – method(s) – results – discussion – conclusions – acknowledgement(s) – references–biographies.

В англо-американському науковому тексті виділяються структурні дискурсивні макроблоки наукової праці: “анотація”, “вступ”, “методи дослідження, “результати”/”висновки”. Такі макроблоки містять ряд мікроблоків типу “визначення території, ніші та зайняття ніші” (D.Swales), “фонова інформація”, “додаткова інформація”, “дефініція”, “опис”, “гіпотеза”, “перефразування”, “оцінювання”, “ствердження”, “підсумовування” та інші елементи, зокрема, такі, що виділяються в рамках теорії риторичних структур.

Як інгерентна ознака саме наукового дискурсу, лінеарність виявляється у його надзвичайно чіткій структурованості, підпорядкуванні мікропропозицій макропропозиції, компресованості, уникненні дигресій і передається через низку метадискурсивних мовних одиниць та риторичних фігур корекціо, експлетив, дистинкціо, енумераціо, які допомагають адресату краще орієнтуватися в тексті. Саме орієнтацією на адресата, полегшенням декодування інформації й зумовлюється етикетна функція засобів вираження лінеарності в науковому тексті. Згадані засоби передають:

·           послідовність (first; second; next; we begin with; we conclude by);

·           додаткову інформацію (additionally; moreover; also);

·           уточнення та (само)виправлення (or rather);

·           перефразування та пояснення (simply put; in other words; that is to say);

·           екземпліфікацію та кларифікацію (for instance; for example; aka);

·           підсумовування (to put it in a nutshell; in sum);

·           компресію (in a word; briefly).

Вони не тільки структурують дискурс, але й привертають увагу адресата до істотних фрагментів тексту з метою полегшення декодування інформації, надання читачеві найповнішого та найточнішого уявлення про предмет/явище/процес.

В англо-американських наукових працях часто вживається так званий "історичний теперішній час" – historical present, який позначає вічну актуальність, а отже, і високу оцінку доробку певного вченого або групи вчених: X writes/argues замість X wrote/argued. У посиланнях спостерігається різний ступінь персоналізованості – від максимальної персоналізованості до часткової та мінімальної персоналізованості посилань. В етикетному плані, деперсоналізовані посилання натякають на спільність поглядів між адресантом та адресатом. Неприпустимим явищем у наукових працях є плагіат, випадки якого зазвичай засуджуються, а від винуватців вимагають обов’язкових етикетних вибачень, які друкуються на шпальтах відповідних друкованих видань. Традиція складання подяки, яка може містити іллокутивний та пропозитивний елементи, є усталеним етикетним компонентом англо-американського наукового дискурсу. Максимально етикетною є розгорнута персоналізована подяка – перформативи або хеджовані перформативи. Присвяти зазвичай зустрічаються в монографіях і є своєрідною формою подяки.

Такі елементи структурно-композиційної будови, як засоби візуальної риторики, серед яких графічні засоби (таблиці, графіки, діаграми, схеми, рисунки, мапи, фотографії) та колірна палітра полегшують декодування інформації, сприяють адекватному і недвозначному її розумінню та привертають увагу читача до найістотніших фрагментів наукової роботи.

Третій розділ дисертації “Інтерперсональна комунікативна етикетизація англо-американського наукового дискурсу” присвячено прагматичним аспектам етикетизації наукової прози, а саме, виявленню стратегій і тактик етикетизації даного типу дискурсу.

Прагматичний підхід виходить з того, що мова використовується не тільки для опису світу, але й для виконання певних дій. Х.П. Грайс виділив набір універсальних принципів або максим співпраці – максими кількості, якості, способу дії та релевантності. До зазначених максим додається й принцип ввічливості. Ввічливість в англомовній культурі пов’язується, головним чином, із збереженням “обличчя” індивідуума (E. Goffman), наданням свободи дій – “негативна ввічливість” та виявом солідарності – “позитивна ввічливість” (P. Brown, S. Levinson). У контексті етикетизації англо-американського писемного дискурсу трактування ввічливості стосується передусім інтерперсонального комунікативного аспекту етикетизації, а саме, дискурсивних модуляцій некатегоричності та категоричності номінацій. Максими етикетизації англо-американського наукового дискурсу стосуються обох аспектів етикетизації – інтерперсонального комунікативного та нормативного текстуального. До таких максим відносимо:

1) максими кількості:

– робіть своє повідомлення настільки інформативним, наскільки це диктується нормами англо-американського наукового дискурсу;

–  уникайте відхилень від теми та дигресії;

2) максиму якості:

– грунтуйте своє повідомлення на достовірних фактах та перевірених даних;

3) максими способу дії:

– ухиляйтеся від двозначності, невизначеності та неточності, якщо це не диктується етикетними міркуваннями;

– будуйте своє повідомлення у відповідності до структурно-композиційних особливостей англо-американського наукового дискурсу, враховуйте особливості певного жанру наукової прози;

– модулюйте категоричні та некатегоричні висловлювання, уникайте занадто різкої критики.

Проведене дослідження дає підстави виділити ряд стратегій етикетизації: “зменшення” впливу на адресата, вуалювання негативної думки, вияв солідарності з адресатом, привертання його уваги, полегшення декодування інформації. Згадані стратегії реалізуються через низку тактик.

“Зменшення” впливу на адресата досягається за допомогою модифікації іллокутивної сили висловлювання, особливо шляхом висловлення невпевненості, етикетної некатегоричності (kind of; in a way; in a sense; perhaps, maybe; probably; it seems; it is likely), завдяки чому реалізується тактика скромності. “Зменшення” впливу на адресата передається й через тактику непрямого прохання про дозвіл на дію (let me / allow me; if I may...; I would like to). Вплив на адресата “зменшується”, коли адресант висловлює обережний прогноз (hopefully; with luck). “Зменшення” впливу на адресата можна досягти через створення ефекту "об'єктивності" інформації (it is known/thought; studies suggest; presumably тощо), імплікації альтернативності (not solely; on the one hand... on the other hand...). Способом “зменшення” впливу на адресата є використання тактики "дипломатичного" підходу (may or may not; for both better and worth; it depends).

Вуалювання негативної думки досягається за допомогою тактик створення “деперсоналізованої об’єктивності”, уникнення прямого заперечення, скромності (I am not sure I would go that far). Зменшення ефекту негативності досягається через поступове зменшення впевненості в істинності висловлювання (on the one hand; (on) the flip side (of the coin); for one thing;  although; though; albeit; however; (but) along the way; despite; in spite of; nonetheless; nevertheless; still; yet; while та ін.). Пом'якшення негативної оцінки досягається через висловлення застереження, зокрема стосовно обмеження умов реалізації дії в майбутньому (to be fair; to put it squarely; bluntly; frankly (speaking); at any rate; in any case; caveat; unfortunately).

            Вияв солідарності з адресатом стосується залучення читача до імовірної співпраці ("you and I" attitude, editorial “we”) через звертання-пропозиції (let us/let's +V), накази-звертання (Сonsider...; Tu to...). Експліцитне авторське "я" (І) є усталеною етикетною рисою англо-американського наукового дискурсу, як і інклюзивна мова (he or she; s/he). Імплікація спільності поглядів/підходів ("common ground") є однією з найважливіших тактик у плані вияву солідарності з читачем, що реалізується через уживання мовних одиниць типу most of us are aware of/that....; naturally; understandably; strikingly; (not) surprising(ly); curiously; ironically тощо. Тактика формування спільної думки стосується звертання до адресата з метою його залучення до співпраці та спирається на пресупозицію дружнього ставлення та рівноправного статусу. Спільність думки ("this is my opinion, and I hope I gave you enough reasons to agree with me") також імплікується через наведення позитивних і/або негативних моментів певної праці або підходу (it is difficult; unclear; unanswered; inevitable/inevitably; (un)fortunate(ly), unhappily; regrettably; sadly; luckily; X(s) fail(s) to...; X(s) is/are not mentioned at all) та подібних до них. Максимально етикетною є тактика комплімента адресату (типу the critical observer). Комплімент обізнаності адресата імпліцитно передається через уживання наукової метамови певної галузі знань та спеціальної термінології, а також усталених іншомовних зворотів (типу du jour;  ad hoc). Імпліцитно солідаризуватися з адресатом можна за допомогою передання внутрішнього діалогу з ним, висловлення непрямої або удаваної згоди з читачем (yes/of course/really/clearly… but…; in some cases тощо).

Привертання уваги адресата досягається через тактику структурування дискурсу, задля чого використовуються мовні засоби лінеарності, в тому числі, з емфатичним компонентом (first (of all); first and foremost; finally тощо). Адресант намагається зацікавити читача за допомогою використання низки емоційно-експресивних мовних одиниць – інтенсифікаторів типу surely; certainly; indeed, it should be noted, які можуть передувати запереченню, додаючи йому некатегоричності, а також через уживання мовних засобів передачі іронії, гумору, наведення метафор, алюзій, доречне цитування, вдале використання візуально-риторичних засобів.

Полегшення декодування інформації досягається за допомогою вживання ряду мовних засобів лінеарності, аналогій, візуально-риторичних елементів, що використовуються в тактиках структурування тексту (first we discuss three points, namely…; to clarify; as previously noted; likewise тощо) та компресії інформації (а soundbite summary; a final word). Такі етикетні елементи сучасної англо-американської наукової праці, як подяки і присвяти надають певну додаткову інформацію щодо процесу створення праці, осіб, причетних до нього.

Важливою ознакою англо-американської наукової прози є поєднання та комбінування різних стратегій і тактик скоріше, ніж використання лише однієї стратегії.

Четвертий розділ “Мовні засоби етикетизації англо-американського наукового дискурсу” присвячується дослідженню інтерперсональних мовних засобів етикетизації писемного наукового дискурсу, і, передусім, використанню засобів некатегоричної номінації, до яких належать індикатори хеджінгу (hedging/hedge(s)/hedging devices; downtoners; shields; adaptors; rounders; compromisers; diminishers; weakeners; detensifiers; fuzziness; vague language, пор. з нім. der Heckenaudruck; die Hecken; sogennante Heckenausdrücke; unscharfe Semantik; semantische Vagheit; die Ambiguität; die Schlechtbestimmtheit; die Unsicherheit). Використання різноманітних форматорів зниженої категоричності стосується певних обмежень, застережень, некатегоричності, сумніву, вагань (хезитації) тощо і є нормою сучасної англо-американської наукової комунікації в цілому. Зменшення автором впевненості в істинності пропозиції пов’язане й з особливостями формування наукової картини світу, поняттям про відносний характер істини. У лінгвістичному розумінні, хеджування може розглядатись як важлива комунікативна макростратегія. Можна вважати, що хеджування – це певний засіб подолання “опору текстовому вторгненню” (термін Ю.М. Лотмана). Характерною рисою англо-американської наукової традиції є вживання значної кількості мовних засобів вираження хеджінгу (типу possibly, sort of), передусім, з метою послаблення категоричності, модуляцій категоричності та некатегоричності через те, що в науковому середовищі зазвичай не абсолютизують отримані результати, а отже, використання мовних засобів хеджінгу у сфері наукової комунікації має певне “соціальне навантаження”.

Ми відносимо до індикаторів хеджінгу такі: мовні засоби апроксимації, епістемічної модальності, деперсоналізації, поступки та протиставлення, некатегоричного заперечення, умови. Їх уживання зумовлене низкою прагматичних факторів, а саме:

·        потребою уникнення загрози втратити “обличчя” членами дискурсивної спільноти;

·        необхідністю передачі наукової неточності (як своєрідної точності), так званої  “precision in vagueness” (A. Wierzbicka);

·        відсутністю достатньої кількості даних;

·        переданням ступеня впевненості в істинності пропозиції, гіпотетичних передбачень;

·        намаганням уникнути зайвої деталізації, яка, на думку автора, є неістотною;

·        неможливістю отримання абсолютної істини;

·        відсутністю необхідності у точних даних (у випадку, коли для розуміння процесу, явища тощо досить знати лише приблизний діапазон);

·        особливостями передання авторського ставлення;

·        специфікою висловлення критики;

·        намаганням виявити солідарність з адресатом;

·        бажанням уникнути критики опонентів;

·        етикетною необхідністю надання місця для альтернативних поглядів.

            Науковому дискурсу, який ex more позбавлений догматизму, притаманне намагання уникнути “hard and fast lines”, своєрідне балансування між “так” і “ні”, поєднання категоричності та некатегоричності:

“I sat in Lou Perazzoli’s office one afte oon while he described to me the ins and outs (almost literally) of a component of the virtual memory system. As he explained, I listened intently and formed in my mind an abstraction of his description, one that would fit within the scope of this book. When he finished, I summarized what he said from my point of view and then asked, “Is that right?” He responded ea estly, “Yes, that’s exactly what we sort of do”. This book represents a balancing act between a detailed truth and ordered beauty. As a result, it documents “exactly” what the developers “sort of did”(H. Custer)¹.

Апроксиматори як прагматичні оператори етикетизації використовуються здебільшого для передачі приблизних значень, зумовлених неможливістю отримання абсолютно точних даних, відсутністю необхідності у таких даних, кваліфікацією валідності даних та істинності ідеаційного змісту дискурсу, висловленням авторського ставлення.

            В англо-американському науковому дискурсі натрапляємо на етикетні апроксиматори кількості (in many cases; for the most part; some; many; certain; approximate(ly); primarily; essentially; an increasing number; practically/virtually/almost/nearly/around/about/ something like/ say [+quantifier]; plus/minus [+quantifier]; maybe/perhaps[+quantifier]; myriad; a plethora (of) тощо), апроксиматори-генералізатори (chief(ly); main(ly); not solely), апроксиматори-рестриктори (in a way; in a sense; in some cases; to a certain degree/extent; in principle), апроксиматори якості  (some kind/sort of; somewhat; rough(ly); so to say/speak), темпоральні (for some time; maybe/perhaps/around/about + [time marker]), локативні (someplace), гіпотетичні (at least; as far as we know/ can tell; for all we know), “дипломатичні” апроксиматори (both yes and no; to a grater or lesser extent; more or less; somehow;“middle-of the road” estimate).

Апроксиматори здатні привертати увагу адресата (an awesome amount of  attention), передавати некатегоричне імовірне припущення (maybe 40 000; recently, maybe a year ago), надавати приблизну дефініцію (basically,  X may be defined as…; Х is sometimes called …), зменшувати упевненість адресанта в істинності висловлювання (to the author's knowledge), імплікувати альтернативність (primarily but not exclusively; an interim technology), позначати приблизні параметри та певні рамки, в межах яких може відбуватися процес (in a sense; marginally, more in...), зменшувати категоричність висловлювань, передусім, коли йдеться про думку, яка не збігається з усталеними поглядами, передавати порівняння, застереження, стриману оцінку предмета, явища тощо (somewhat ambiguous), “дипломатично” передавати значення “і так, і ні” (something in-between), створювати “ефект об’єктивності” (some commentators), пом’якшувати констатацію невдачі (scientists have sometimes failed to...). Привертання уваги адресата максимізується через уживання апроксиматорів у сполученні з маркерами емфази (even a cursory glance; well over a decade).

1  В цитованих прикладах усі підкреслення наші. – О.І.

            Деперсоналізація в англо-американському науковому дискурсі виконує важливі етикетні функції. За допомогою використання ряду деперсоналізованих зворотів досягається “зменшення” впливу на адресата через створення ефекту максимальної об'єктивності дослідження (one can note), а також вияв солідарності з адресатом (a classic way; it is often said), імплікація альтернативності (it could be concluded), привертання уваги адресата, насамперед, завдяки ініціальній позиції зазначених мовних одиниць:

            Much has been written about various aspects related to standards and standardization (Communications Magazine).

Поступці та протиставленню в науковому дискурсі властивий значний етикетний потенціал. Мовні одиниці типу in (sharp) contrast; (yet) conversely; on the other hand; but, особливо в ініціальній позиції, виконують функцію атракції уваги читача до певних фрагментів тексту, збільшують іллокутивну силу висловлювання. Особливості позиційного розташування конекторів поступки і протиставлення в науковому дискурсі зумовлюються 1) необхідністю привертання уваги адресата до принципово важливих відмінностей, про які йдеться в тексті, або моментів, які ще не розглядалися (ініціальна позиція); 2) необхідністю специфічного протиставлення, деталізації або наведення додаткової інформації, структурування інформаційного потоку тексту (медіальна позиція); 3) поданням додаткової інформації, роздумів автора, відхиленням від теми (фінальна або ініціальна позиція), що додає науковій прозі певної розмовності та невимушеності. За допомогою риторичних прийомів апофасис та антиагога, засобами реалізації яких є згадані мовні одиниці, імплікуються: альтернативність, “зменшення” впливу на адресата за допомогою некатегоричного переконання через удаване заперечення, модуляції категоричності та некатегоричності висловлювань, зменшення негативних моментів, згода з адресатом, атракція його уваги. Мовні засоби реалізації останнього прийому є поліпрагматичними і стосуються стратегій “зменшення” впливу на адресата, вуалювання негативної думки, вияву солідарності з читачем, привертання його уваги, причому типова модель yes…but… часто використовується в науковій аргументації як засіб переконання адресата в істинності висловлювання, зокрема, через удавану згоду з аудиторією:

Yes, people talk about "curiosity-driven research" – research motivated solely by the researcher's desire to understand the natural world. I'm sure there's some of that, but an awful lot of research is need driven, motivated by a problem domain (Computer).

В англо-американській науковій прозі особлива роль належить некатегоричному запереченню як засобу етикетизації цього виду дискурсу. В етикетному плані привертає увагу поліпрагматична модель yes…but…, котра може використовуватися для зменшення негативних моментів, коли спочатку зазначається позитивний, а потім – негативний момент та обережне заперечення. Науковому дискурсу властиве заперечення, яке супроводжується попередньою чи наступною аргументацією-поясненням, що експлікується через вживання конекторів типу since; in that; due to; because of або імплікується. Індикатори незавершеності дії (not) yet / (not) with the data at hand; presently позначають некатегоричне заперечення лише на поточний момент, але не на майбутнє. В англо-американському науковому дискурсі з метою зменшення категоричності заперечення вживається риторична фігура апофасис, яка стосується передбачення можливих заперечень, причому адресант умисно вигадує імовірне заперечення задля того, щоб виявити готовність до відповіді на можливі зауваження та подальшого діалогу з адресатом:

It might seem/appear/be anticipated (at first) At first glance/Iinitially/On the surface/It is tempting	...	but / however (if) in reality / in actuality
Ideally/In the ideal situation Under ideal circumstances  In the ideal (perfect) world In the best of all worlds	...	in practice in the real world realistically Æ

Найменш категоричним і "дипломатичним" варіантом цього прийому є поєднання індикатора імпліцитного проспективного заперечення з апроксиматорами (удавана згода – стратегія вияву солідарності з адресатом):

It is tempting to argue, in cases like this, that there must be some subtle lexical difference of lexical meaning... Very often, undoubtedly, collocational differences can be satisfactorily explained... But this is not always so. We must be careful therefore not to assume that the collocational range of a lexeme is predictable from its meaning (J. Lyons).

Некатегоричне заперечення в англо-американській науковій прозі індикується й через мовні засоби передачі умовного способу (I wish I could say otherwise). У такий спосіб позначається вірогідна ймовірність перебігу майбутніх подій, існування явищ, які можливі лише за певних умов, висловлюється застереження, а також індикується обмеження реалізації дії в майбутньому.

Категоричність заперечення зменшується за рахунок уживання засобів передачі епістемічної модальності, деперсоналізації, апроксиматорів, поступки і протиставлення та їх поєднання:

And for the most part wind does not seem to alter the landscape either (the Sciences).

Науковій прозі притаманне імпліцитне некатегоричне заперечення, яке індикується за допомогою мовних одиниць seemingly; deceptively; seductively; а також supposedly; presumably; allegedly; reputedly; ostensibly. За допомогою риторичної фігури апорія (only time will tell) передається невпевненість адресанта у пропозиції, імплікується альтернативність. Некатегоричне заперечення може імплікуватися і через риторичний прийом ентимеми, риторичні запитання.

Характерними випадками некатегоричного заперечення є використання мовних одиниць unfortunately/alas, які експліцитно чи імпліцитно передують власне запереченню або зазначенню неможливості, а також виділення “лапками” (наприклад, "a mistake"). Некатегоричне заперечення передається і за допомогою евфемізмів типу to put it mildly; yet-to-be-specified; an open question; to be compromised; overly optimistic so far.

Етикетизація наукового дискурсу пов’язана з уживанням засобів вираження епістемічної модальності, які зменшують загальну категоричність висловлювання. Засоби вираження деонтичної та волюнтативної модальності також мають певний етикетний потенціал. Окрім цього, в англо-американському науковому дискурсі важливу роль в етикетному плані відіграють засоби вираження оцінної, а також умовної модальності.

Епістемічні засоби – як риторичні – використовуються для передачі хеджування, для модуляцій категоричності та некатегоричності висловлювань, а також задля атракції уваги адресата, передусім, коли згадані засоби розташовані в ініціальній позиції. Засоби вираження епістемічної модальності можуть передавати певний ступінь впевненості автора в істинності висловлювання та залучати елементи авторського ставлення до неї. До засобів вираження епістемічної модальності у мові науки належать дієслова (surmise; suggest; indicate тощо), модальні (діє)слова та їх еквіваленти (may; might; be going to та інші), а також прислівники (arguably; possibly;  tacitly тощо), іменники (feeling;  sign;  scenario та інші), прикметники (probable; tentative; putative тощо), числівник one, неозначений артикль a, деякі випадки вживання нульового артикля. Наведені вище засоби належать до модусної частини висловлювання та можуть бути прагматичними синонімами:

·           preliminary conclusion (implication: the one that introduces more important conclusions, the one that may be just tentative);

·           a possible conclusion (implication: other conclusions may be drawn as well);

·           one/a conclusion (implication: one of many other possible conclusions).

Засоби вираження епістемічної модальності можуть бути прагматичними синонімами апроксиматорів:

It looks like

Perhaps                     it’s true in all cases   ::         It’s true in almost all cases

Probably

При передачі альтернативності основний акцент робиться на індикації можливості існування вибору. У такому випадку зазначається вибір певного підходу/параметра з низки потенційно можливих, імплікується порівняння з іншими підходами. Засоби вираження епістемічної модальності можуть уживатися з метою пояснення, при підсумовуванні (probably because…; X might be attributed to… ; Y may be explained by…; it could/may be concluded…), а у сполученні з інтенсифікаторами – задля  атракції уваги адресата до важливості явища/процесу тощо (there may even be...).

Етикетний потенціал волюнтативної модальності в англо-американському науковому дискурсі полягає у специфічному висловленні думки, поглядів адресанта – як за допомогою експліцитного авторського I (I believe/ascertain; let me), в тому числі, й поруч з емфатичними мовними одиницями типу I emphasize/insist,  так і через поєднання I з індикаторами зниженої категоричності, наприклад, засобами вираження епістемічної модальності на кшталт I would suggest.

Етикетні функції засобів деонтичної модальності стосуються можливості вираження ввічливого заохочення до дії у формі некатегоричного наказу. За допомогою таких засобів  висловлюється своєрідне "звертання-пропозиція" (Please note...;  Let's...) . Мовні одиниці типу note that хоча й позначають директивні мовленнєві акти, насправді є атракторами, які привертають увагу до стрижневих моментів тексту. Важливу етикетну функцію виконує і такий засіб вираження волюнтативної модальності, як застереження:

The opinions expressed in this article are solely those of the authors, and do not reflect the opinions of any other person or entity (Communications Magazine).

Деякі мовні засоби вираження умов, зокрема речення умовної модальності також мають етикетний потенціал. В основному, це стосується передачі застережень, які позначають обмеження умов реалізації майбутньої (по)дії, індикують зменшення авторської впевненості:

Once perfected – technically and economically – GPS will offer a key to remote-control vehicles (Spectrum) (implication: if the conditions stated above are fulfilled...).

В англо-американському науковому дискурсі також зустрічаються етикетні оптативи (типу may the group succeed).

            Важливим параметром інтерперсональної етикетизації наукового дискурсу є оцінка. В англо-американській науковій прозі виділяються позитивні (excellent; innovative тощо), “дипломатичні” (типу challenging; good and bad), стримані негативні (far from being ubiquitous; too… to be…тощо) оцінки. Індикаторами оцінок є апроксимативні одиниці, засоби вираження поступки і протиставлення, епістемічної модальності, емоційно-експресивні номінації, а також деякі маркери посилань, риторичні запитання. Етикетні оцінки можуть виражатися імпліцитно чи експліцитно, а в реляційному плані – бути проспективними та/або ретроспективними, багатоступеневими та мати як позитивний, так і негативний аксіологічні знаки.

Етикетність оцінок наукового дискурсу полягає у постійних модуляціях аксіологічних знаків, своєрідному “балансуванні” між позитивними та негативними оцінками, причому дипломатичні оцінки поєднують позитивну та негативну оцінки одночасно (fifty-fifty; great harm as well as great good; double-edged sword;  both positive and negative; it depends; to have the cake and eat it; in part... in part...). "Найдипломатичнішим" є висловлення підтримки протилежних точок зору одночасно:

There is a half-full view of the world and a half-empty view of the world.

We subscribe to both (Spectrum).

Уживаючи “дипломатичні” апроксиматори, автор може індикувати скромну оцінку свого доробку, намагаючись применшити значення власних передбачень, щоб не видаватися надто нескромним:

I was somehow prophetic (Inte et Computing) cf. I was prophetic.

Дипломатична оцінка в науковому дискурсі є найбільш етикетною, адже вона залишає місце для альтернативних поглядів, підходів до розв’язання проблем тощо. У цілому, англо-американському науковому дискурсу притаманні дискурсивні модуляції оцінок з тяжінням до фінальної позитивної оцінки.

Мовні засоби емоційно-експресивної номінації (емфатичні лексичні одиниці, синтаксичні звороти тощо) виконують важливу етикетну функцію привертання уваги адресата, зокрема, й завдяки ініціальному (або фінальному) розташуванню маркерів емфази:

Noteworthy in the above analysis is the implicit assumption that the output voltage swing is maximum for all values (Communications Magazine).

Привертання уваги реалізується за допомогою риторичного прийому апофасис, який уживається для вираження ствердження й емфази, що досягається через передання удаваного заперечення:

I do not mean to suggest... / No one would suggest... I will not even mention.../I pass over... Nothing need be said (here)about... We can forget  about... This is not to deny... It is unnecessary to bring up...

IMPLICATION: the author wants to preclude jumping to conclusions by the reader, asserts or emphasizes something by pointedly seeming to pass over, ignore or deny it.

У науковому дискурсі з метою підсилення експресивності вживаються: метафора, яка має яскраво виражені експресивну та атрактивну функції, аналогія, котра полегшує декодування інформації, алюзія, що імплікує обізнаність читача, гумор та іронія, які сприяють пожвавленню дискусії, атракції уваги адресата, персоніфікація (полегшує сприйняття потоку інформації), а також оказіоналізми (типу hard-to-affordware), гра слів (на кшталт web sights), алітерація, асонанс, римування (наприклад, challenge of a change, less mess), що реалізують атрактивну функцію.

В англо-американській науковій прозі вживаються два типи запитань – риторичні запитання та гіпофори, які є засобами реалізації відповідних риторичних прийомів. На риторичне запитання, на відміну від гіпофори, пряма відповідь не надається, а лише імплікується. Етикетна функція риторичних запитань полягає в атракції уваги адресата через імплікацію некатегоричного заперечення та альтернативності тлумачення. Етикетні функції гіпофори полягають у привертанні уваги до нової для читача інформації, пожвавленні уявної дискусії з метою забезпечення ефективного сприйняття інформації адресатом.

На підставі статистичного аналізу 13 000 мовних одиниць у корпусі обсягом 559 777 слів видається можливим окреслити деякі закономірності вживання мовних засобів етикетизації англо-американського наукового дискурсу. Частота вживання мовних одиниць визначалася за стандартною методикою її обчислення на 1000 слів. Достатність обсягу вибірки визначали з довірчою вірогідністю 95% та величиною похибки вибірки, яка не перевищує 30 %.