ІНДОЄВРОПЕЙСЬКІ КОРЕНІ НА ПОЗНАЧЕННЯ НЕПРЯМОГО РУХУ З КОРЕНЕВИМ АРХЕТИПОМ (S)KER(T)- ТА ЇХ РЕФЛЕКСИ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ІНДОЄВРОПЕЙСЬКІ КОРЕНІ НА ПОЗНАЧЕННЯ НЕПРЯМОГО РУХУ З КОРЕНЕВИМ АРХЕТИПОМ (S)KER(T)- ТА ЇХ РЕФЛЕКСИ
Альтернативное Название: индоевропейские корни НА обозначения НЕПРЯМОГО ДВИЖЕНИЯ из корневого архетипа (S) KER (T) - И ИХ РЕФЛЕКСЫ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, формулюється мета і завдання, описуються методи дослідження та розкривається наукова новизна одержаних результатів, визначаються можливості теоретичного і практичного використання результатів роботи.


            У першому розділі “Фонетична та морфологічна характеристика індоєвропейських коренів з кореневим архетипом (S)KER(T)-” описуються сегменти кореневих морфем, які лежать в основі цього дослідження.  


У першому підрозділі першого розділу “Корінь та його дослідження у порівняльно-історичному індоєвропейському мовознавстві” з метою окреслення основних етапів розвитку вчення про корінь у індоєвропейській компаративістиці аналізуються праці вітчизняних та зарубіжних мовознавців ХІХ і ХХ століть (від Ф.Боппа, В. фон Гумбольдта, А.Шлейхера, О.О.Потебні, П.Перссона, Г.Гірта до Е.Бенвеніста, Р.Антілли, О.Семереньї, Л.Г.Герценберга, Г.Жюкуа, Е.А.Макаєва, Ю.С.Степанова, М.М.Маковського та ін.), присвячені вивченню різноманітних питань теорії індоєвропейського кореня. Йдеться насамперед про проблеми сегментації індоєвропейського кореня, його розширення за допомогою детермінантів та преформантів, про вивчення фонетичних та морфологічних рис коренів, морфонологічних процесів, які відбувалися в основах індоєвропейської прамови.


Протягом другої половини ХІХ – початку ХХ століття більшість мовознавців намагалася знайти єдину закономірність, яка пояснювала б специфіку структури, функціонування та комбінаторних властивостей усіх реконструйованих індоєвропейських коренів. Оскільки при цьому не бралося до уваги, що розвиток мовної родини – це складний синергетичний процес, виникала суперечність між динамічним обєктом (процесом розвитку споріднених мов) та статичним уявленням про нього, що значно обмежувало можливості порівняльно-історичного мовознавства. Прамовному станові була властива динаміка, діалектна розчленованість одиниць, що не дає змоги виділити якусь універсальну структуру кореня та дискретно визначити тенденції його історичного розвитку. Поряд із прагненням учених дати уніфіковане пояснення рис і властивостей праіндоєвропейського кореня констатується методологічний недолік, що зменшував ефективність порівняльно-історичного мовознавства і полягав у нерозмежуванні категоріального апарату синхронічної та діахронічної лінгвістики.


            Розгляд еволюції поняття кореня, вивчення якого веде свій початок від праць середньовічних арабських, сирійських та єврейських мовознавців, дає можливість стверджувати, що цей термін був вироблений для описання мов на рівні синхронії. Оскільки в порівняльно-історичних мовознавчих дослідженнях інтерпретація цього терміна є неоднозначною, в роботі запроваджується власне термінологічне позначення, яке кваліфікує індоєвропейський кореневий архетип як узагальнений схематичний вираз сукупності діахронічних кореневих інваріантів, представлених діахронічними кореневими варіантами. Для цього дослідження базовим є кореневий архетип (S)KER(T)-, який охоплює низку діахронічних інваріантів (s)ker(t)-, (s)kel(t)-, qer(t)-, ger-, qar-,   ghel- , quel- тощо, репрезентованих кореневими варіантами (skert-, kert-, skret-, kret- для  (s)ker(t)-, skel-, kel- для (s)kel(t)- і т.п.).  


Одним із шляхів вдосконалення методології порівняльно-історичного мовознавства є вирішення проблеми міжкореневої омонімії, відзначеної у порівняльно-історичних словниках індоєвропейських мов А.Вальде – Ю.Покорного, А.Фіка, А.Йоганнессона, списках індоєвропейських коренів У.Скіта, К.Уоткінса тощо. Визнання кореневих морфем на зразок і.-є. *(s)ker- “різати” та і.-є. *(s)ker- “гнути, кривити” омонімічними веде до етимологічного розєднання гнізд похідних від матеріально тотожних коренів, тоді як залучення до комплексного етимологічного аналізу континуантів подібних праформ є набагато продуктивнішим для порівняльно-історичного мовознавства, оскільки сприяє встановленню додаткових семантичних звязків між групами значень та детальнішій етимологізації великих масивів індоєвропейської лексики.


Коренева омонімія в діахронічному аспекті повинна тлумачитися інакше, ніж відповідне явище в синхронії, оскільки значення, які з погляду сучасності вважаються омонімічними, наприклад “різати” та “гнути”, у свідомості прадавніх індоєвропейців могли вважатися пов’язаними. У той час як одні вчені вважають псл. *krivъ(jь) “кривий” похідним від і.-є. *skreî– “різати”, а інші відносять це утворення до гнізда і.-є. *sker- “гнути, крутити”, можна припустити існування генетичних семантичних звязків між обома значеннями (подібні ідеї висловлювали В.В.Іванов, В.М.Топоров, В.В.Левицький, М.М.Маковський). На підтвердження теорії множинності етимології, з одного боку, та можливого первісного синкретизму значень “гнути” та “різати” – з іншого, у дисертації наводиться низка прикладів, серед яких англ. sculpture “скульптура” від лат. sculptura. Це слово належить до гнізда похідних від і.-є. *skel- “різати”, проте завдяки наявності у своїй семантичній структурі семи кривизни виявляє також етимологічний зв’язок з і.-є. *skel- “гнути”, оскільки створювати скульптуру означає не тільки різати, різьбити, а й виліплювати з якого-небудь матеріалу, у ході цього процесу заокруглюючи, вигинаючи, створюючи предмети з кривими лініями.


У другому підрозділі першого розділу “Фонетична та морфологічна характеристика сегментів  індоєвропейського кореневого архетипу (S)KER(T)- на позначення непрямого руху” подано фонетичну та морфонологічну характеристику сегментів індоєвропейського кореневого архетипу (S)KER(T)-, викладено лінгвістичні аргументи, які дають змогу говорити про історичний ізоморфізм великої кількості коренів, та обґрунтовано можливість зведення їх до одного кореневого архетипу (S)KER(T)- незалежно від способу оголоснення та інфіксації. При аналізі сегментів досліджуваного кореневого архетипу в дисертації розглянуто складні питання порівняльно-історичного мовознавства: природа явища індоєвропейського рухомого s-, характер індоєвропейської інфіксації та походження індоєвропейського вокалізму, розвиток індоєвропейських гутуральних приголосних. 


Індоєвропейське s-mobile є найчастотнішим серед усіх рухомих елементів, що можуть спостерігатися на початку слова в індоєвропейській прамові. Інтерпретація явища рухомого s- у кореневих варіантах типу *sqel-/qel- “вигинати, нахиляти” в науковій літературі подається переважно з таких теоретичних засад: 1) тлумачення рухомого s- як повнозначного префікса (Ф.Коліне, Й.Схрейнен, Г.Гірт, Е.Бенвеніст, А.Ерхарт); 2) тлумачення рухомого s- як явища синтаксичної фонетики результату дії сандхі, внаслідок якого в потоці мовлення слово з кінцевим -s могло бути причиною для зміщення межі між словами (А.Вакернагель, Ф.Еджертон, М.Лойман). Інші погляди, згідно з якими рухоме s- є явищем евфонічного порядку (Н.Г.Корлетяну), рефлексом ларингальних (Г.Хенігсвальд, Ф.О.Нікітіна), наслідком метатези, що зумовлює паралелізм кореневих варіантів *ks- та *sk-/k- (О.С.Мельничук), ще не знайшли широкої підтримки, хоч активно використовуються у порівняльних студіях. 


Для мотивації зведення великої кількості кореневих інваріантів типу *(s)qer-, *ker-, *ger- тощо до одного кореневого архетипу висуваються фонетичні та семантичні аргументи (правило Т.Зібса, згідно з яким у позиції після *s- обидва члени опозиції *g(h) : *k(h) давали глухий *k(h); аналогічні напрями семантичного розвитку гнізд похідних від коренів зазначеного типу). Аналіз рефлексів кореневих інваріантів *(s)qer- і *ker-  (*ger-) у індоєвропейських мовах  виявляє функціональний паралелізм варіантів форм з початковим s- і без нього, що не відбивається на значенні похідних лексем (пор. д.-ісл. hark, skark “шум, гомін, галас”, д.-ісл. herkir, skerkir “вогонь, полум’я”). У дисертації пропонується визнавати індоєвропейський рухомий елемент s- членом системи словотвірних афіксів, яка в індоєвропейській прамові, а також у спільногерманській та в спільнослов’янській мовах зазнавала постійних змін, пов’язаних з різними фонетичними, морфологічними та фонетико-синтаксичними умовами. За теорією оптимальності, у системі, здатній до самоорганізації, непродуктивні елементи, зокрема такі, як преформант s-, занепадали, “семантично вивітрюючись”, або ж, з огляду на морфонологічний перерозклад основ, втрачали своє самостійне значення, переставали виділятися, як, наприклад, поширювач -d- у д.-герм. hrata “хитатися”, або ж змінювали свою морфонологічну структуру і функціональне навантаження.


При визначенні характеру гутурального сегмента (K) індоєвропейського кореневого архетипу (S)KER(T)- пропонується визнавати можливою реконструкцію двох рядів гутуральних на індоєвропейському рівні з таким уточненням: чисті велярні збігаються в обох групах мов, палатальним у мовах “сатем” відповідають велярні у мовах “кентум”, а лабіовелярним у мовах “кентум” відповідають велярні у мовах “сатем”.


У дисертаційній праці знайшла своє підтвердження гіпотеза О.С.Мельничука про моновокалізм індоєвропейської прамови під час її застосування для фонетичного аналізу великого числа індоєвропейських коренів з архетипом (S)KER(T)- та для доведення історичного ізоморфізму коренів типу sker-, skert-, skret-; kuerp-, kuelp-, klep-; qerkˆ-, qorkˆ-, qrk- з різними кореневими голосними і з різним характером оголоснення.


Характер індоєвропейського вокалізму дає змогу з певними застереженнями виводити походження голосних e/i, o/u та а індоєвропейської прамови від одного якісно невизначеного призвука, який супроводжував усі приголосні індоєвропейської прамови.


У системі кореневих детермінантів спостерігається функціональний паралелізм, що дає можливість говорити про функціональний ізоморфізм, або тотожність передньоязикових приголосних t/d/dh і щілинного s-, а також про функціональний паралелізм задньоязикових і ларингальних приголосних k/g/gh/kˆ/ĝ/ĝh/kû/gû/gûh/H.


Ранньоіндоєвропейський період засвідчує варіанти споріднених коренів з інфіксами, представленими сонантами r, l та без них.  Це означає, що корені відповідного періоду виявляють особливу свободу своєї звукової організації, яка допускала можливість заміни будь-якого звукового компонента слова, що не пов’язаний із зміною значення. У роботі стверджується, що історичний ізоморфізм коренів типу (s)kel-, kel-, ghel-, quel-, ger-, qar-, qlā- тощо зумовлюється генетичною пов’язаністю гутуральних незалежно від їхніх рефлексів у мовах кентумної чи сатемної групи, функціональним паралелізмом плавних інфіксів r, l, факультативним характером преформанта s- (S) та детермінанта (T), а також можливістю генетичного зведення всіх голосних до одного невизначеного призвука.


У другому розділі дисертації “Семантична характеристика рефлексів індоєвропейських кореневих морфем з кореневим архетипом (S)KER(Т)-” проводиться детальний аналіз особливостей семантичного розвитку лексем, похідних від споріднених кореневих варіантів, для яких реконструйовано значення непрямого руху.


У першому підрозділі другого розділу “Проблеми досліджень семантики у порівняльно-історичному мовознавстві” розглядається співвідношення фонетичного та семантичного підходів до вивчення мовних явищ у лінгвістичній компаративістиці з часу виникнення порівняльно-історичного методу. У порівняльно-історичному індоєвропейському мовознавстві ХІХ – ХХ століть була помітною тенденція виділяти порівняльно-історичну фонетику як основну дисципліну цієї лінгвістичної галузі. Усталенню такої традиції сприяли проголошення молодограматиками у другій половині ХІХ століття принципу регулярності фонетичних змін та певні методологічні труднощі у дослідженнях семантичної історії слів, повязані з фактором субєктивності, що зменшував достовірність таких студій. У середині ХХ століття вивчення проблем семантики було відсунуто на периферію з огляду на появу структуралізму і запровадження формального підходу до вивчення мовних явищ, унаслідок чого навіть у галузі семантики робилися спроби знайти якісь мінімальні повторювані елементи значень або ж розкласти значення слова на диференційні ознаки (Ю.Д.Апресян, А.Вежбицька та ін.). Однак протягом ХІХ – ХХ століть лінгвісти, які належали до різних наукових шкіл та ґенерацій, закликали вивчати історію речей та історію слів із урахуванням змін значень (Г.Шухардт), ставили завдання побудови порівняльно-історичної семасіології (М.М.Покровський, В.В.Виноградов, Б.О.Серебренников, А.О.Білецький, С.В.Семчинський), робили спроби вдосконалити прийоми  діахронічних семантичних досліджень (Е.Бенвеніст, О.І.Смирницький, О.С.Мельничук, Г.С.Кличков, В.В.Левицький), оскільки розуміли велику цінність результатів досліджень у галузі порівняльно-історичної семасіології для етимології та порівняльно-історичного мовознавства в цілому. В ХХ столітті мовознавці, розв’язуючи широкий спектр завдань, працювали також і над удосконаленням процедур вивчення лексичної семантики в діахронії.


У цьому підрозділі дисертації аналізуються різноманітні методи та прийоми, вироблені лінгвістами для вивчення організації лексичних систем споріднених мов у їх порівнянні, зокрема метод семантичних полів (Й.Трір, Г.С.Щур), прийом семантичної класифікації лексики (К.Д.Бак), метод ізосемантичних рядів (С.С.Майзель, В.П.Старинін), прийом дослідження словотворчих гнізд синонімів (Ж.Ж.Варбот). Оптимальним для здійснення порівняльно-історичних досліджень лексики треба вважати комплексне застосування процедур і прийомів для різноаспектного аналізу мовного матеріалу.


            У другому підрозділі другого розділу “Напрями та механізми розвитку значень похідних від індоєвропейських коренів з архетипом (S)KER(Т)- на позначення непрямого руху” визначаються особливості семантичного розвитку рефлексів індоєвропейських коренів, що зводяться до одного кореневого архетипу (S)KER(Т)- у значенні “гнути, кривити; вертіти, обертати”.


            Масив похідних від індоєвропейських діахронічних кореневих інваріантів з кореневим архетипом (S)KER(T)- репрезентує чотири головні напрями семантичного розвитку: непрямий рух, крик, температура, різання. В індоєвропеїстиці традиційно реконструюють омонімічні кореневі морфеми у тих випадках, коли похідні від спільного джерела виявляють надто різнобічні напрями розвитку значень, наприклад і.-є. *kˆel- “мерзнути, холодний” та “теплий” є омонімічним до і.-є. *kˆel- “нахиляти, схиляти” (за словником А.Вальде – Ю.Покорного). У роботі стверджується, що існує потенціал семантичного зближення тих груп індоєвропейських рефлексів, які були виявлені в межах одного лексичного масиву та визначені як похідні від омонімічних праформ.


Встановлено, що понад 80% лексики, яка належить до гнізд континуантів споріднених індоєвропейських коренів з архетипом  (S)KER(T)-, мають сему кривизни у своїй семантичній структурі.


На підставі семантичної класифікації варіацій плану змісту досліджуваного масиву лексики індоєвропейських мов з кореневим архетипом (S)KER(T)- “гнути, кривити; вертіти, обертати” було виділено шістнадцять груп значень: 1. Плетіння, виття, плетений виріб. 2. Рух, біг, засіб перевезення.  3. Згинання, вигин, нахил. 4. Стрибок. 5. Удар, сила. 6. Елемент рельєфу. 7. Елемент архітектури та предметів побуту. 8. Обертання. 9. Коло, круг, предмети круглястої форми. 10.Частини тіла людини. 11. Елементи флори і фауни. 12. Розкидання. 13. Стягування, всихання. 14. Ускладнення, омана, таємниця. 15. Закривання, стискання. 16. Дефекти та особливості організму (кульгання, зморшки тощо). Спорідненість цих груп індоєвропейської лексики аргументується наявністю у семантичній структурі слів категоріальної семи кривизни, вигнутості, а отже, їх повязаністю з ідеєю непрямого руху, виття, згинання, обертання.


На основі понять “гнути, кривити; вертіти, обертати” та “що-небудь криве, вигнуте” семантична еволюція похідних від індоєвропейського кореневого архетипу (S)KER(T)- відбувалася у різних напрямах: “гнути, кривити” → “що-небудь криве, вигнуте” → “криве, гачкувате дерево” (д.-ісл. krøkla, krykla “скарлючене дерево; стара істота”); “що-небудь криве, вигнуте” → “узвишшя” (пор. псл. *krada / skrada “вогнище на узвишші; узвишшя, гора”); “що-небудь криве, вигнуте” → “насип, купа, могила” (гот. hlaiw “могила”, англ.-сакс. hlēo “насип, могила”; д.-фриз. gref “могила, курган”, д.-англ. grafu, англ. grave “могила”); “що-небудь криве, вигнуте” →  “що-небудь округле, надуте” → “риба округлої форми” (укр. короп, рос. карп, чес. kapr, псл. *korpъ від *kûepro- / *kûapro- “короп” < “надутий”), “що-небудь криве, вигнуте” → “що-небудь випукле” → “черево” (сер.-нід. krūse “округлий живіт, черево”) тощо.        


Девять із шістнадцяти виділених тематичних груп індоєвропейських континуантів кореневого архетипу (S)KER(T)- “гнути, кривити; вертіти, обертати” охоплюють лексику на позначення динамічних аспектів непрямого руху: назви каузальних та рефлексивних, тривалих та одномоментних дій, а також назви інструментів та засобів руху, утворені за метонімічним принципом (плетіння, виття плетений виріб; рух, біг → засіб перевезення; згинання → нахил; стрибок; удар, сила; обертання; стягування, всихання; розкидання; стискання). Решта сім лексичних груп включають слова на позначення статичних явищ: назви елементів архітектури, елементів рельєфу та предметів побуту, назви круглястих предметів, назви ускладнень, дефектів організму і хвороб, частин тіла людини. Існування зв’язків між групами лексики на позначення динамічних та статичних аспектів руху пояснюється тим, що у номінації елементів рельєфу, явищ флори та фауни, дефектів організму, обману, таємниці було використано ознаку кривизни, вигнутості, яка є наслідком каузального та рефлексивного непрямого руху. Завдяки спостереженням людини за явищами і виявленню у процесі пізнавальної діяльності таких їх властивостей, як округла або вигнута форма, і згодом ототожненню тих чи інших властивостей предметів або явищ з властивостями інших предметів у назвах вигнутих частин тіла, елементів флори та фауни було співвіднесено їх з такими предметами, як ріг, гачок, ціпок, кіготь, що пов’язані через причиново-наслідковий зв’язок з діями виття, згинання, обертання.


            На матеріалі індоєвропейської лексики, утвореної від спільного джерела – індоєвропейського кореневого архетипу (S)KER(T)-, засвідчено використання аналогічних антропометричних моделей смислоперетворення – автономної та опосередкованої метафоризації, метонімізації, звуження і розширення значень, утворення пейоративних та меліоративних значень, а також відзначено спільні принципи використання табу та евфемізмів щодо лексики, яка стосується релігійних та міфологічних уявлень, деяких частин та функцій людського тіла.


Метафоризація є універсальним засобом поповнення як лексичного, так і граматичного мовного інвентаря. Внаслідок процесу метафоризації, через взаємодію таких смислів, як “незграбна людина”, “кривизна” та “ліва рука”, “ліворукість”, у структурі значення “лівий” з’явилася сема кривизни, неправильності. У багатьох індоєвропейських мовах слова на позначення ліворукості набули значення кривизни, потворності, пор. д.-інд. karva “лівий”, також “спотворений, помилковий, перекручений”, латв. krails “вигнутий, скручений”, латв. kreĩlis “шульга”; сер.-ір. clē, кімр. cledd, брет. kleiz “лівий”, а також “скісний, косий”; хет. kabba “шульга”, kabb “кривизна; заплутаність”, kabba “вигнутий; згорблений” і “непрямий; нечесний; впертий”; норв. діал. keiv “косий, повернутий, перевернутий”, швед. діал. keva “ліва рука”, keiv, keiva “незграбна, безпорадна людина”, дат. keiven, keivelig “незграбний, неповороткий, безпомічний; шульга”. Такий напрямок семантичного розвитку повязується з міфологією індоєвропейських народів, за якою ліворукість у фізичному сенсі трактувалася як дефект організму, а в метафізичному і семіотичному сенсі шульгам приписували надприродні, часом диявольські здібності.


Валлійське go-gledd демонструє співіснування у семантичній структурі одного слова значень “ліва сторона” та “північ”. Це пояснюється тим, що в гойдельській підгрупі кельтських мов існувала особлива система термінів на позначення частин світу, згідно з якою лексеми із значеннями “північ, південь, захід і схід” означали також “зліва, справа, ззаду та спереду” відповідно. Семантичний зв’язок понять “права сторона, праворуч” – “південь”, “ліва сторона, ліворуч” – “північ” підкріплюється ще й вірою давніх індоєвропейців у те, що померлі переселяються на північ, у той час як південь вважався райською частиною землі та асоціювався з краєм, у якому живуть боги.


Мовні табу виникали з огляду на такі причини, як почуття страху перед хворобою чи смертю, релігійні обмеження на вживання імені бога, імен покійних, диявола, злих духів та тварин, прагнення уникати “непристойних” тем, до яких належить сексуальне життя, певні частини та функції людського тіла. Внаслідок табуїзації у мові виникають псевдоевфемізми та розвиваються переважно пейоративні значення. Негативний ряд символічних значень, що походять від індоєвропейського кореневого архетипу (S)KER(T)- на позначення непрямого руху, представлений назвами інфернальних персонажів (кашуб. krąck, krącëšk “чорт”, “вихор”, швед. діал. skragge “чорт”, сер.-в.-нім. schröuwel “чорт”, д.-ісл. skögarmaðr “людина-вигнанець, що живе у лісі”, англ. scrag “живий скелет, кощій”), назвами нечистот (пор. лат., гр. skōria “гній”, гр. σκω˜ρ, σκατός “нечистоти, фекалії”; д.-ісл. ska , д.-герм. scea , д.-фриз. ske те саме; авест. sairya- “гній”, сер.-ір. sargōn, н.-ір. sargin те саме; латв. sàrńi “шлаки, нечистоти”, рос. сор, скверна, від    і.-є. skˆer- “опорожнюватися; лайно”), назвами сексуального життя (лат. crīso, -āre “викручуватися, звиватися під час любовних утіх”). У деяких індоєвропейських мовах виявляється також тенденція передавати значення каліцтва, потворності, кульгавості за допомогою ідеї кривого, вигнутого: пор. словен. krúliti “зіпсувати, покалічити”, krúljav “паралізований, кульгавий”, чес. krùljav “скалічений, спотворений, кульгавий”, пол. kulawy “чорт”.


Розвиток значень за метонімічним принципом відзначено для д.-ісл. hrīs “кущ; чагарник; прутик”, д.-в.-нім. hrīs “хмиз, чагарник (вигнуті гілки)”, норв. сер. risla “кущ; гілка; верхівка дерева; колос; волоть”, сер.-англ. risp “стебло крученої рослини; вусики крученої рослини”; метонімічний звязок між значеннями “жеребок” та “наділ землі” (те, що дісталося внаслідок жеребкування) засвідчений для гот. hlauts “жеребок; спадщина”, англ.-сакс. hlōt “жеребок; успадковані чи наділені права або власність”, д.-ісл. hlutr “жеребок; частка; річ”, нід. lot, суч. англ. lot, суч. нім. Los “жеребок; доля; наділ землі”.


Назви підвищень, пагорбів, схилів (гр. κλĩτος, κλίτος “пагорб”, гот. hlainē “пагорб”, норв. kryl “горб, підвищення”, рос. уклон) повязані внаслідок метафоричних та метонімічних транспозицій із назвами дій вигинання, що генетично зводяться до кореневого архетипу (S)KER(T)-. На звязок гідронімічних, топонімічних назв з ідеєю кривизни вказують великі групи ономастичної лексики, утвореної від індоєвропейських кореневих інваріантів з кореневим архетипом (S)KER(T)- “гнути, кривити; вертіти, обертати”, пор. укр. Ка´рча – гідронім, болг. кривýл “вигин, поворот ріки”, укр. Шкорóда – гелонім, блр. Скарадá – мікротопонім, укр. Скóрінь – назва озера. Згідно з уявленнями давніх індоєвропейців, поняття пагорба, гори повязувалося з ознакою випуклості, округлості, поняття річки асоціювалося з ознакою звивистості. Це сприяло метонімічному закріпленню ідеї кривизни, випуклості у власних та загальних назвах географічних реалій, які відбивали особливості конфігурації елементів рельєфу.


У роботі також аналізуються випадки звуження і розширення значень аналізованих лексем (лат. sēcrētum “потайне місце, схованка”, також “таємниця, секрет”), розвитку абстрактних значень на основі конкретних (пор. сер.-в.-нім. krangel “лихо, ускладнення”, для якого встановлюється також значення “коло, круг”). Детальний аналіз процесів розвитку нейтральних, меліоративних та пейоративних значень дає можливість констатувати той факт, що термінологія традиційної індоєвропейської культури, пов’язана з діями виття, згинання тощо, відзначається яскравою різноманітністю значень, що відбиває смислову амбівалентність дій цього типу: з одного боку, спостерігається розвиток значень на позначення негативних сил у природі (кашуб. krąck, krącëšk “чорт; вихор”), з іншого – на основі значення непрямого руху розвивається лексика з позитивною символікою, що стосується зародження нового життя, примноження духовних і матеріальних благ (авест. gar∂wa- “утроба матері, зародок”, гот. kil-&tho ;ei “материнська утроба”, лат. galba “утроба матері”, псл. žrĕbę “лошеня”, вірм. kоriun “звірятко; маля”).


У висновках підсумовуються головні теоретичні та практичні результати дисертаційного дослідження.


1.       Кожна індоєвропейська коренева морфема в діахронії становить цілу серію послідовних репрезентацій, які варіюються залежно від лінгвохронологічних та лінгвогеографічних факторів. Відношення між ретроспективним образом кореневої морфеми та її мовленнєвими реалізаціями визначається ієрархічним підпорядкуванням термінологічного ряду “індоєвропейський кореневий варіант”, “індоєвропейський кореневий інваріант”, “індоєвропейський кореневий архетип”. Виділення індоєвропейського кореневого архетипу як узагальненого виразу низки споріднених кореневих морфем сприяє залученню до комплексного етимологічного аналізу великої кількості гнізд похідних від кореневих варіантів, що є засобом підвищення ефективності компаративних досліджень.


2.       Історичний ізоморфізм кореневих морфем, репрезентованих архетипом (S)KER(T)-, пояснюється фонетичними та морфологічними властивостями його сегментів (генетичною пов’язаністю гутуральних незалежно від їх рефлексів у мовах кентумної чи сатемної групи, функціональним паралелізмом плавних інфіксів r, l, факультативним характером преформанта s- (S) та детермінанта (T), а також аналогічними напрямами семантичного розвитку гнізд похідних).


3.       Розгалужена омонімія реконструйованих індоєвропейських кореневих морфем, співвіднесених з архетипом (S)KER(T)-, спричиняє виникнення багатьох суперечностей в етимологічній інтерпретації великої кількості індоєвропейських слів – похідних від матеріально тотожних коренів з різними значеннями. Для подолання таких суперечностей доцільно проводити порівняльно-історичний семантичний аналіз великих масивів індоєвропейської лексики, що дає можливість внаслідок залучення до етимологічного аналізу похідних від реконструйованих індоєвропейських кореневих омонімів і.-є. *(s)ker- “гнути” та і.-є. *(s)ker- “різати” встановити потенціал семантичного зближення цих значень. 


4.       Структурно-семантичні особливості гнізд континуантів споріднених індоєвропейських кореневих варіантів на позначення непрямого руху з кореневим архетипом (S)KER(T)- визначаються, з одного боку, наявністю у складі гнізд лексики на позначення різноманітних статичних і динамічних, рефлексивних і каузальних аспектів та наслідків дій виття, згинання, обертання, а з іншого – спільними типами семантичних мотивацій, що реалізуються за допомогою механізмів метафоризації, метонімізації, табуїзації та інших семантичних діахронічних процесів.


5.       На основі авторської класифікації рефлексів індоєвропейських кореневих варіантів з архетипом (S)KER(T)- у значенні “гнути, кривити; вертіти, обертати” виділено шістнадцять тематичних груп лексики, дев’ять з яких охоплюють слова на позначення динамічних аспектів непрямого руху (плетіння, виття; рух, біг; згинання; стрибок; удар; обертання; розкидання; стягування, всихання; закривання, стискання), а сім груп репрезентують індоєвропейську лексику на позначення статичних аспектів непрямого руху (елементи рельєфу; елементи архітектури та предметів побуту; предмети круглястої форми; частини тіла людини; елементи флори і фауни; таємниця, ускладнення; дефекти та особливості організму).


6.       Категоріальна сема кривизни виявляє себе при формуванні відповідних значень лексичних одиниць індоєвропейських мов, що належать до тематичних груп частин тіла людини, елементів флори і фауни, елементів рельєфу, предметів побуту, кола, круга і предметів круглястої форми, дефектів та особливостей організму, ускладнення, таємниці. Активність семи кривизни у процесах творення широкого спектру значень виділених груп індоєвропейських слів вказує на їх спорідненість, врахування якої дає змогу переглянути, розширити й уточнити етимологічні пояснення багатьох назв дій виття, обертання і співвіднесених з ними явищ матеріальної та духовної культури індоєвропейців.


7.     В індоєвропейських мовах поняття кривизни, співвіднесене з кореневим архетипом (S)KER(T)-, засобом метафоричної та метонімічної смислової транспозиції закріплювалося у власних і загальних назвах гідронімічних, топонімічних обєктів, які відбивали особливості конфігурації елементів рельєфу.


 


8.     За допомогою табуїзації від споріднених кореневих варіантів, що зводяться до одного кореневого архетипу (S)KER(T)-, в індоєвропейських мовах утворюються негативні символічні значення, які належать до сфери назв демонів і їх нищівних дій, назв фізіологічних процесів, назв хвороб і особливих станів організму. Реалізація моделей номінації та семантичної мотивації за принципом табу супроводжується актуалізацією пейоративних, а не меліоративних значень.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины