ЗІСТАВНИЙ АНАЛІЗ КАТЕГОРІЇ АВТОРИЗАЦІЇ В УКРАЇНСЬКІЙ ТА АНГЛІЙСЬКІЙ МОВАХ: СТРУКТУРА ТА СЕМАНТИКА



Название:
ЗІСТАВНИЙ АНАЛІЗ КАТЕГОРІЇ АВТОРИЗАЦІЇ В УКРАЇНСЬКІЙ ТА АНГЛІЙСЬКІЙ МОВАХ: СТРУКТУРА ТА СЕМАНТИКА
Альтернативное Название: Сопоставимый анализ КАТЕГОРИИ АВТОРИЗАЦИИ В УКРАИНСКОМ И АНГЛИЙСКОМ ЯЗЫКАХ: СТРУКТУРА И СЕМАНТИКА
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовується вибір теми дослідження, її актуальність, розкривається наукова новизна, аналізуються теоретичне значення й практична цінність роботи, визначаються мета й завдання, з’ясовуються об’єкт і предмет дослідження, окреслюються методи аналізу.


У першому розділі „Мовна особистість в аспекті авторизації” послідовно розглянуто питання методологічних засад аналізу категорійних форм, простежено аспекти, одиниці та категорії зіставного аналізу, виділено основні тенденції антропоцентричного підходу до вивчення мовних явищ, критично проаналізовано основні погляди на поняття авторизації, встановлено кваліфікаційні та класифікаційні параметри категорії авторизації; зроблено спробу розмежувати поняття індивіда – індивідуальності, особистості – особистісності, суб’єкта – суб’єктивності.


Підрозділ 1.1. „Аспекти, одиниці та принципи зіставного аналізу” присвячений розгляду загальнотеоретичних питань контрастивної лінгвістики (аспекти, термінологічний апарат, одиниці та принципи зіставного дослідження). Робиться акцент на синтаксичному ярусі як визначальному в синхронно-зіставному аналізі структурно-семантичних відмінностей у різних мовах. Одиницею зіставного аналізу категорії авторизації в українській та англійській мовах є речення-висловлення. Така одиниця в досліджуваних мовах характеризується типологічно релевантними ознаками, зумовленими трьома аспектами речення: 1) семантичним, 2) структурним, 3) прагматичним. Останні співвідносяться зі значенням, формою та функціонуванням речення в мовленні, де експонована форма корелює з логічно завершеною пропозицією. Релевантними в дослідженні синтагматики та парадигматики категорії авторизації стають категорія асиметрії плану вираження та плану змісту в авторизованих висловленнях, критерії трансформаційної співвіднесеності складнопідрядного та простого неелементарного речень з авторизувальним маркером, критерії дериваційної структури моделей речення, граматичні категорії особи та відмінка, категорія валентності, порядок слів у реченні.


У підрозділі 1.2. „Антропоцентризм як визначальна категорія лінгвістики” аргументується, що синтаксис є ідентифікатором “менталітету” носіїв мовної свідомості, а авторизовані конструкції постають матеріальним підґрунтям для реконструкції того фрагмента української й англійської мовної картини світу, який пов’язаний з концептуалізацією особи, людини. Обґрунтовано необхідність наповнення антропоцентричної лінгвістичної парадигми таким мовними одиницями як “особистість” – „особистісність”, “індивід” – „індивідуальність”, “суб’єкт” – „суб’єктивність”.


З урахуванням принципів антропоцентричної парадигми проаналізовано антропоцентричні тенденції розвитку мовознавчої науки (експансіонізм, функціоналізм, текстоцентризм, експланаторність, семантикоцентризм).


З’ясування науково-термінологічної парадигми авторства в лінгвістиці здійснюється через реалізацію образу автора на ідейно-емоційному рівні в категоріях суб’єктивної модальності, оцінки, авторизації. Визначено поняття 1) авторської модальності як різновиду суб’єктивної; 2) авторизованої оцінки при відтворенні високого ступеня суб’єктивності з метою глибшого розкриття внутрішнього “Я” мовця. Аналіз понять авторства й авторизації дозволяє констатувати, що найпереконливішим є розуміння авторства як властивості висловлення бути закарбованим автором-творцем, а авторизації як процесу вияву, розкриття авторства у висловленні. Проблематика теорії авторства та пов’язані з нею питання знаходять реалізацію в різних наукових парадигмах, у яких неоднаково термінологічно означуються. Однак різниця в термінологічних визначеннях не заперечує загального мовного змісту всіх засобів вияву поглядів та думок мовця, бо на сучасному етапі розвитку філологічної науки актуальною стає інтеграція наукових парадигм на підставі спільності об’єкта.


Підрозділ 1.3. „Основні погляди на поняття авторизації” присвячений еволюції поняття авторизації, висвітленню основних підходів до вивчення авторизації як ускладнювача простого речення. Серед розмаїття основних поглядів на авторизацію (А.М.Агафонова, Г.Г.Лілова, В.В.Філатова, Н.В.Якимець), які відбивають неодновимірність трактування й різнопланове наукове дослідження цієї проблеми, в роботі наголошується на самостійності категорії авторизації, частковий вияв якої знаходиться на периферії структурно-семантичних модифікацій синтаксичної парадигми речення з подальшою репрезентацією на рівні поліпропозитивного ускладнення моделі.


У підрозділі 1.4. „Статус авторизації в парадигматичній системі мовних категорій” наголошено, що суб’єктивність сприйняття та відображення дійсності, мовній реалізації якої служать модусні компоненти й авторизація, тісно пов’язані з науковим поняттям “відношення”. При розгляді останнього певну двозначність спричиняє слово відношення, оскільки воно має два значення “взаємозв’язок” (relation) і “ставлення” (attitude). У першому розумінні як взаємовідношення, зв’язок – авторизація визначається як зв’язок мовця й висловлення, що перебувають у стосунках як автор і його творіння. У другому – як ставлення – авторизація швидше тяжіє до оцінки, різновиди якої можна трактувати як різні види модальності, зокрема суб’єктивної, яка постає як особистісна форма вираження ставлення.


На ґрунті пізнавальної діяльності визначається корелятивність авторизації з персуазивністю, емоційністю, оцінкою, модальністю, експресивністю, каузальністю, суб’єктивністю. Незважаючи на постійну контамінацію, що розкривається в синкретичності засобів вираження цих категорій, й поняттєву та категорійну кореляції з цими категоріями, авторизація становить самостійну категорію, з власними засобами вираження, виконує функцію вияву суб’єкта пізнання, сприйняття, оцінки, констатації явищ дійсності.


У підрозділі 1.5. „Кваліфікаційні ознаки й класифікаційні параметри категорії авторизації” наголошено, що кваліфікаційними ознаками категорії авторизації є входження переважно в диктум висловлення як складника його змісту; наявність опозиції, де інформація кваліфікується мовцем як така, що виражає ставлення його або іншої особи; належність до класу типізованих подій, що складається – на денотативному рівні – як мінімум з двох компонентів: суб’єкта авторизації й акту авторизації.


 Кваліфікаційні ознаки авторизації посідають основну позицію при визначенні цього явища. На їх основі можна опрацювати й відповідну класифікацію різновидів авторизації, хоча така класифікація не може бути одновимірною, вона постане багатовимірною з багатьма аспектами тлумачень. На підставі наявності / відсутності формальних показників та відображення її (авторизації) особливостей у семантичній структурі речення слід розрізняти експліцитний / імпліцитний вияв категорії авторизації. Експліковану авторизацію складають випадки, коли суб’єкт авторизації формально виражається в поверхневій структурі висловлення: Кайдашиха почутила, що в неї на тім’ї вискочила гуля (І. Нечуй-Левицький). She perceived that the home was scrupulously clean (E. Doctorow). За умови нульового авторизувального показника наявний імпліцитний вияв категорійного значення авторизації: Та пожежа – то якесь страховиддя! (М. Кропивницький). He looked to be one of the best-dressed young men in town (W. Saroyan). За характером оформлення компонентів авторизованої частини можна виділити три типи взаємодії авторизувальної й авторизованої частин: 1) авторизована частина охоплює авторизувальну: Вам ця ідея видається безглуздою (М. Стельмах). She was known on a stag line as a girl who would give you a dance (J. O’Hara); 2) авторизувальна частина включає авторизовану: Я все-таки не вважаю нашу літературу за жебрачку (Леся Українка). Their owners called them palaces (E. Doctorow); 3) автономне існування авторизувальної й авторизованої частин: Потім я розпитував ще багатьох людей і довідався, що не німці знищили центр нашої знівеченої столиці, а ми самі (О. Довженко). He saw that I was looking at Stephan’s cheek (G. Greene).


У другому розділі „Структурні вияви категорії авторизації в українській та англійській мовах” встановлено етапи редукції структурно-семантичних компонентів авторизації, виявлено специфічні ознаки варіативності зредукованих елементів в українській та англійській мовах, виділено ядерні, напівпериферійні, спектрально-периферійні зони категорії авторизації, проаналізовано багаторівневі вияви авторизації в досліджуваних мовах.


Авторизувальна рамка в обох досліджуваних мовах виявляється у структурах різної синтаксичної природи. Ізоморфним постає явище редукції авторизувальної рамки, що визначає існування зредукованих синтаксичних засобів вираження компонентів рамки, які являють собою систему варіацій авторизувальної частини за ступенем повноти репрезентації. Результатом редукції за ступенем предикативності є предикативні та непредикативні (іменні, адвербіальні) види. Внаслідок редукції суб’єкта формуються висловлення з імплікованим суб’єктом-авторизатором, „обезособлені” структури, а внаслідок редукції предиката – висловлення з можливою експлікацією суб’єкта-авторизатора, але імплікацією акту авторизації. Редукція предикативності – поетапний процес. Ступінь зредукованості залежить від способу введення авторизувального ускладнювача в структуру речення. Авторизувальний маркер може бути виражений автономно, як „рамка”, суб’єктно-предикатною структурою, та може входити в диктум з порушенням ізольованості структур, що призводить до порушення „структурної симетрії” авторизувальної й авторизованої частин. Як наслідок цього процесу, авторизувальна частина репрезентована напівпредикативними конструкціями, авторизувальними синтаксемами, вставними елементами тощо. Вибір варіантів вираження залежить від комунікативних настанов мовця.


У підрозділі 2.1. „Ядро категорії авторизації в українській та англійській мовах” виявляються ядерні структури категорії авторизації, що відповідають вимогам: а) семантичної однозначності; б) формальної повноти вираження; в) частотності вживання. Повного, експлікованого вираження категорія авторизації на формальному рівні набуває у складнопідрядному реченні з’ясувального типу (52% українських і 27,9% англійських авторизованих речень).


Особливістю нерозчленованих прислівних з’ясувальних речень є обов’язкова неповнота (структурна і смислова) головної частини, – репрезентантом постає слово відповідної валентної семантики, що вимагає в силу цього заповнення відповідного гнізда. Носієм суб’єктивного значення в таких реченнях є експлікований суб’єкт головної частини, з погляду якого оцінюється зміст деліберативної частини (диктуму – авторизованої структури), та предикат з’ясувальної семантики, що зумовлює характер сприйняття, констатації чи оцінки явищ дійсності: Тоді я відчую, що кров ніколи не ллється марно, людська гаряча кров з слізьми і потом (О. Довженко). He thought he detected in her voice a note of apprehension (W. Maugham). Для вираження суб’єкта-авторизатора в таких реченнях в українській мові вживається іменник або особовий займенник у називному відмінку, який виконує роль підмета (34% авторизованих одиниць). В англійській мові суб’єкт сприйняття й констатації явищ дійсності виражається іменником у загальному відмінку (The Common Case), особовим займенником у називному відмінку (The Nominative Case), який у реченні також виконує роль підмета (16% авторизованих одиниць).


 Суб’єкт-авторизатор ядерних конструкцій експліцитного вияву категорії авторизації в українській та англійській мовах не завжди виступає підметом. Його синтаксичний статус мотивує семантика дієслова, що передає характер сприйняття певного об’єктивного явища, зокрема дієслова зі значенням вірогідності дії чи явища у сприйнятті суб’єктом авторизації (здаватися, видаватися, to seem) вимагають від останнього позиції другорядного члена речення: непрямого додатка, вираженого іменником або займенником у непрямому відмінку в українській мові (11%), та непрямого додатка, вираженого іменником у загальному відмінку (The Common Case), займенником в об’єктному відмінку (The Objective Case) з прийменником “to” або з прийменником “by”, коли дієслово-присудок авторизувальної частини вжито в пасивному стані, в англійській мові (11,9%). Незалежно від синтаксичного статусу суб’єкта авторизації (підмет або додаток), розглянуті конструкції відносимо до ядерних експліцитних виявів категорії авторизації, оскільки в таких складнопідрядних синтаксичних конструкціях і суб’єкт авторизації, й акт авторизації фіксуються в головній частині, а об’єкт сприйняття, об’єктивний факт дійсності виражений у підрядній частині.


Випадки поширення авторизувальних предикатів непрямим прийменниковим додатком, тобто експлікація суб’єкта-авторизатора, малочастотні, нерегулярні в англійській мові порівняно з українською, де суб’єкт-авторизатор, виражений у реченні непрямим безприйменниковим додатком, є передбачуваним семантикою предиката, частотновживаний та регулярний.


Аломорфізм простежується в способах репрезентації опорного дієслова в досліджуваних мовах. Так, для української мови частотним є реалізація опорного дієслова авторизувальної частини неозначено-особовими й інфінітивними формами. Еквівалентом таких речень в англійській мові можуть поставати конструкції з дієсловом-предикатом у пасивній формі та непрямим додатком з прийменником „by”.


У підрозділі 2.2. „Напівпериферійні вияви категорії авторизації” встановлюються граматичні модифікації категорії авторизації в українській та англійській мовах. Обов’язковою вимогою до таких модифікацій експліцитного типу категорії авторизації постає наявність формального вираження суб’єкта-автора сприйняття й констатації явищ дійсності, акту сприйняття, пізнання й повідомлення про явища об’єктивного світу.


Найбільш частотним напівпериферійним виявом експліцитної категорії авторизації в англійській мові є різні види конструкцій зі складним додатком (Complex Object). Soames saw Bosinney watching her and smiling to himself (J.Galsworthy). He noticed me looking at her (I.Shaw). Michael saw him walk down the corridor and out into the dusty street (J.Galsworthy) (9,6% випадків з-поміж 12,1% напівпериферійних виявів). Порівняно з ядерною авторизувальною конструкцією в таких випадках змінюється та її частина, яка містить інформацію про певне явище об’єктивного світу, тобто авторизована. Частина конструкції ядерної експліцитної авторизації, що несе інформацію про суб’єкта-авторизатора, залишається незмінною. Суб’єкт авторизувальної частини виступає підметом; характер сприйняття об’єктивного факту передає семантика дієслова-присудка, вжитого в активному стані. Та частина конструкції, що в ядерних виявах експліцитної авторизації була виражена підрядною структурою, передавала сприйняті, пізнані факти об’єктивного світу, трансформується у складний додаток, що належить до групи присудка висловлення. Суб’єктно-предикативні відношення між підметом і присудком підрядної частини набувають нового вираження в модифікованих конструкціях ядра категорії авторизації. Між компонентами складного додатка зберігаються суб’єктно-предикативні відношення на рівні значення. В силу того, що відношення між елементами складного додатка постають у конструкції, в якій уже наявний суб’єктно-предикативний зв’язок між підметом і присудком, такі відношення кваліфікують як вторинно-предикативні (secondary predication) або потенційно-предикативні. У плані змісту підрядна частина є рівнозначною щодо такого предикативного зв’язку, в якому дієслівний компонент виражає предикативну ознаку щодо іменного компонента. Іменний компонент складного додатка корелює з підметом підрядної частини у складнопідрядній конструкції. Присудок підрядної частини співвідноситься з дієслівним компонентом складного додатка. Іменний компонент складного додатка виражається іменником у загальному відмінку (The Common Case), присвійному відмінку (The Genitive Case), особовим займенником в об’єктному відмінку (The Objective Case), а також присвійним чи зворотним займенником.


Присудок авторизованої частини конструкції-домінанти у граматичних модифікаціях виражається безособовою формою дієслова (інфінітивом (Infinitive з / без to), дієприкметниками (Participle I, Participle II), герундієм (Gerund)); іменем чи іменною сполукою (іменником, прикметником, предикативним прикметником, прийменниково-іменниковою сполукою). Методом трансформації семантичну структуру експліцитної конструкції авторизації, що репрезентована простим реченням зі складним додатком, можна „розгорнути” у складнопідрядну конструкцію: You thought me completely persuaded ® You thought that I was completely persuaded.


Інший спосіб модифікації пов’язаний з ускладненням присудка конструкції шляхом уведення до його складу дієслів суб’єктивно-модальної семантики (2,5% авторизованих одиниць). В таких конструкціях вказівка на суб’єкт авторизації виражається непрямим додатком у групі дієслова: Halliday looked foolish to her (D.Lawrence). Експліцитні конструкції авторизації у формі простого речення зі складеним присудком суб’єктивно-модальної семантики, в якому суб’єкт авторизації виражений придієслівною словоформою – непрямим додатком з прийменником “to”, корелює у структурному й семантичному аспектах з такою конструкцією-домінантою, де суб’єкт-авторизатор виражений непрямим додатком головної частини висловлення. Присудок в обох випадках виражений дієсловом з суб’єктивно-модальним значенням. Методом трансформації “розгортаємо” просте речення  у складнопідрядну конструкцію: The entire population seemed to him over-powered… ® It seemed to him that the entire population was over-powered… У конструкціях зі складним додатком в англійському реченні суб’єкт авторизації облігаторний, оскільки він виступає підметом. У конструкціях з  присудком з суб’єктивно-модальними дієсловами суб’єкт авторизації у формі непрямого додатка – факультативний.


До авторизованих структур, в яких поєднується повідомлення про предикативну ознаку та характер сприйняття її суб’єктом і які водночас постають ускладнювачами структури простого речення в українській мові, відносимо напівпредикативні конструкції, суб’єктні синтаксеми складеного присудка з дієсловом-зв’язкою (28,8% напівпериферійних виявів категорійних форм).


Речення з напівпредикативними дієприслівниковими конструкціями за формою вважаються простими, а за змістом становлять знаки декількох ситуацій, тобто є семантично складними (неелементарними). Типовим значенням для дієприслівника є значення односуб’єктності, що формується в реченнях, у яких денотат підмета є водночас семантичним суб’єктом дієприслівникової дії. Односуб’єктність свідчить про збіг суб’єктних зон базової моделі й авторизатора: Переживаючи якийсь незрозумілий страх, водночас я нічого не міг із собою вдіяти (О. Гончар). Значення семантичної полісуб’єктості виражають дієприслівники з асоціативною семантикою: Срібною річкою потік небом Чумацький Шлях, нагадуючи дві протоки, наче Дніпро-Славута (З. Тулуб). Збіг суб’єкта-мовця та суб’єкта-авторизатора наявний у реченнях із напівпредикативними інфінітивними конструкціями, що виражають внутрішні інтенції мовця до характеру висловлення або оцінне ставлення до об’єкта чи фрагмента дійсності (по правді сказати, по совісті сказати, правду сказати): Сказати по совісті, не люблю я того льотчика (Ю. Мушкетик). Ад’єктивні напівпредикативні конструкції є менш вживаними для вираження авторизації. Віддаленішими від ядра з-поміж напівпредикативних авторизувальних конструкцій постають субстантивні та прикметникові звороти, оскільки виражена ними ознака є вже результатом сприйняття чи оцінки, не містить формально вираженої вказівки на суб’єкта-авторизатора. Репрезентована ознака приписується мовцеві, а структури – до віддаленої напівпериферії, бо в таких висловленнях здебільшого характеризується зовнішній вигляд особи – обличчя, очі, фігура, ріст, одяг, – форма, розмір й інші ознаки предметів, які, у свою чергу, сприймаються найчастіше зором. Отже, в таких ускладнених субстантивними та прикметниковими напівпредикативними зворотами структурах наявний збіг суб’єктних зон мовця й авторизатора (Я-МР (модусна рамка)). Додаткове повідомлення, що містить авторизовану оцінку, виражає також напівпредикативний субстантивний зворот (відокремлена прикладка). Особливої виразності набувають такі звороти з оцінними іменниками в поєднанні з характеризувальними прикметниковими означеннями. Авторизувальне значення мають і прикладки, які приєднуються за допомогою слів на ім’я, родом і под.


В ускладненому авторизацією простому реченні в українській мові показниками присутності “автора” постають компоненти вихідної моделі (елементи авторизувальної частини у складнопідрядних реченнях) – предикатний та суб’єктний – у їхній взаємодії. Суб’єктний компонент виражає авторство модально-оцінного значення предиката. Суб’єкт-авторизатор передає особові значення Я-МР та Він-МР, виражається відмінковими, прийменниково-відмінковими формами іменників чи займенників (іменні й адвербіальні синтаксеми вжиті не у функції вставних компонентів), виконує синтаксичну роль головного / другорядного члена речення, різниться ізосемічністю / неізосемічністю вираження особи (групи осіб) як автора-джерела, з погляду якого “об’єкт набуває предикативної оцінки”. До ізосемічних відносимо іменні суб’єктні синтаксеми: у + Р.відм., для + Р.відм., у + М.відм., Д.відм. (без прийменника), до неізосемічних – суб’єктно-локативні, локативні, темпоральні синтаксеми: за + О.відм., на + Зн.відм., із семантикою сукупності осіб, об’єднаних локальними, соціальними, корпоративними, темпоральними характеристиками.


Авторизувальна функція дієслів-зв’язок визначена ставленням мовця, що полягає у виборі певної зв’язки як модифікатора відношень “суб’єкт – ознака” (буття, виявлення, називання тощо). Авторизувальні предикати дієслова-зв’язки виражають переважно кваліфікативну функцію, різняться семантичною варіативністю типових значень, система яких ґрунтується на зв’язці “бути” і репрезентована логічними, фазисними, модальними типовими значеннями узагальненого характеру: Найгірше для сліпої людини, коли їй співчувають, жаліють... (Ю. Яновський). Вона була красунею в очах Віталика (О. Гончар). Вона знову стала сумна (І. Нечуй-Левицький).


Підрозділ 2.3. „Спектрально-периферійна площина категорії авторизації в українській та англійській мовах” містить аналіз виявів авторизації, в яких простежується поступова імплікація структурно-семантичних компонентів категорії. До периферії категорії авторизації належать вставні конструкції, що в обох мовах служать засобами експлікації суб’єкта-авторизатора й поділяються на дві групи за ознакою предикативність / непредикативність вставних конструкцій. За типом взаємодії авторизованої й авторизувальної частин, експліцитні форми категорії авторизації зі вставними структурами в обох досліджуваних мовах належать до третього типу, де частини зберігають свою автономність. Вставні конструкції являють собою етап редукції, на якому поступово зменшується вияв ознаки експлікації й повноти вираження компонентів авторизації.


Віддалена периферія в обох мовах складається з форм-виразників імпліцитного вияву категорії. Редукції зазнає суб’єкт-авторизатор, акт авторизації виявляється опосередковано напівповнозначними дієсловами-присудками у структурі складнопідрядної конструкції та простому реченні; модальними дієсловами; вставними модальними словами, прислівниками та прикметниками оцінної семантики; конструкціями з пасивно-дієслівними ускланеннями в англійській мові; модально-оцінним іменним компонентом у складі присудка безособового речення. Ці засоби імпліцитного вияву категорійних форм за характером взаємодії належать або до першого типу, де авторизована модель включає авторизувальну, або до третього – частини зберігають свою автономність (структури зі вставними модальними словами, модально-оцінним іменним компонентом у складі присудка безособового речення).


Більша розвиненість системи модальних дієслів англійської мови визначає їхню високу частотність у вираженні імпліцитної авторизації порівнянно з українською мовою (13,5% та 2,56% відповідно).


У підрозділі 2.4. „Багаторівневість конструкцій авторизації” розглядаються структури, в яких наявний не один показник авторизації. Наголошується, що варто відрізняти багаторівневі конструкції авторизації від випадків однорівневої авторизації з одним суб’єктом-авторизатором й двома чи трьома предикатами, які доповнюють, уточнюють один одного. У таких випадках, незважаючи на поліпредикативність авторизувальної частини, вся конструкція авторизації залишається двосуб’єктною, оскільки має суб’єкт авторизованої частини й суб’єкт поліпредикативної авторизувальної конструкції, на відміну від багаторівневих утворень з окремим авторизувальним суб’єктом для кожного рівня авторизації: Звичайно, я знаю, що се не завжди так є, але треба пам’ятати, що так буває (Леся Українка) – Я Вам скажу одну річ, цікаву для критика-психолога: часто у поетів настрій поетичний залежить від погоди... (Леся Українка); Over the years, he supposed bitterly, he must have created a wise and warm Finnerty in his imagination (K.Vonnegut) – She realized it was said that they had left together (H.Wouk). У складнопідрядних реченнях, якщо авторизувальна семантика головної частини виражає результат ментальних дій суб’єкта, таке значення визначає весь інформативно-денотативний зміст підрядних частин: Марусі здалося, що вона навіть чує, як вони дихають (А. Дімаров). За умови, коли авторизація в багаторівневих конструкціях виражена вставним компонентом в ініціальній позиції у складнопідрядному реченні, то її “семантичний радіус дії” (за С.Ільєнком) поширюється лише на одну суб’єктну сферу. З формального боку, збільшення кількості суб’єктних сфер не завжди пов’язане зі складнопідрядним реченням, воно не виступає вирішальним в ускладненні базової моделі висловлення. Вагомим чинником у цьому аспекті, вважаємо, є слова згорнутої предикації.


 У третьому розділі “Семантичний потенціал категорії авторизації в українській та англійській мовах” встановлюється семантична типологія категорійних значень залежно від семантики авторизувального дієслова-предиката, визначається можливість авторизувальних предикатів авторизувати зміст речення, наголошується на виборі предиката залежно від регістру мовлення, розглядаються вияви синкретизму категорійних значень в українській та англійській мовах.


Підрозділ 3.1. „Егосфера: зміст і структура” зорієнтований на виділення певного простору антропотехніки або системи засобів і методів „розгортання” людської природи, становлення її екзистенційних засад в аспекті загального філософсько-антропологічного підходу до вивчення особистості. Орієнтація на самовияв властива людині на всіх етапах її розвитку як особистості, зумовлена бажанням бути адекватною цьому світу, прагненням до самоствердження в ньому.


 


Властивість індивідуума не тільки сприймати реальний світ, знати про його існування (назвемо умовно це першим етапом процесу рефлексії), але також, піддаючи його свідомій асоціативній інтерпретації, усвідомлювати цю властивість свого розуму (наступний етап) й усвідомлювати себе – процес самопізнання (на завершальній стадії) – як певну фіксовану частину цього ідеального, відтворюваного у свідомості світу, складає основну цінність людини як істоти розумної. Номінація як лінгвістична категорія, що складає, на наш погляд, зміст першого етапу розвитку пізнання, який традиційно пов’язують з процесом сприйняття, включає процес як номінації / кодування, так і деномінації / декодування. Зважаючи на той факт, що номінація виділяється як первинний етап антропогенної позиції, процесу виділення людини з об’єктивного світу, очевидно, оцінні багаторівневі номінації осіб (зменшено-пестливі форми власних назв, прізвиська) постають одними з ранніх засобів авторизації.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины