ДИСКУРС СУЧАСНОЇ АНГЛОМОВНОЇ СІМ’Ї

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ДИСКУРС СУЧАСНОЇ АНГЛОМОВНОЇ СІМ’Ї
Альтернативное Название: ДИСКУРС современной англоязычной СЕМЬИ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, її актуальність, визначено об’єкт і предмет дослідження, сформульовано мету і завдання дисертації, розкрито наукову новизну, теоретичне значення і практичну цінність роботи, окреслено методи і матеріал дослідження, наведено дані про апробацію результатів та публікації, визначено основні положення, що виносяться на захист.


У першому розділі “Сімейне спілкування в англомовних країнах в умовах змін сімейних формацій” проаналізовані екстралінгвістичні фактори, які вплинули на організацію сучасної сімейної комунікації, а також подано огляд робіт із сімейної комунікації, на які спирається дослідження дискурсу сучасної англомовної сім’ї.


60-і роки ХХ століття стали переломними в історії міжособистісних стосунків, зокрема сімейних відносин. Саме тоді почалося т.зв. „друге демографічне зміщення” (second demographic transitionR.Lesthaeghe, D.J. van de Kaa), в межах якого відбулися друга сексуальна та друга контрацептивна революції (contraceptive revolution - N.Ryder, C.Westoff), друга хвиля феміністичних рухів (J.Chafetz, A.Dworkin), другий спад в народжуваності, переформування ринку праці, а також політичні реформи і перегляд у суспільстві домінантних суспільних цінностей (silent revolutionR.Inglehart). Ідейні (ціннісні), феміністичні, економічні, соціальні та медичні чинники у сукупності сформували сучасну англомовну сім’ю, якій притаманне різноманіття сімейних формацій, у тому числі із симетричними міжособистісними стосунками, перенесення народження дітей на більш пізній період, а також зростання кількості розлучень. За півстоліття було виконано низку антропологічних, історичних, демографічних, психологічних, соціологічних досліджень, проведено міждисциплінарні пошуки (див. видання Національної ради з питань сімейних відносин „Шлюб та сім’я” (Jou al of Marriage and Family, National Council on Family Relations), однак найменш вивченою частиною сімейної теорії залишається сімейна комунікація.


З лінгвістичної перспективи теоретичну базу реферованої праці становлять результати пошуків лінгвістичної студії Університету Джорджтауна (США), зокрема фахівця з сімейної комунікації Дебори Таннен. Згідно з цими дослідженнями, розуміння дії розмовного стилю в сім’ях чи в окремо взятій сім’ї дає можливість співрозмовникам використовувати мовленнєві засоби для формування та підтримання міжособистісних стосунків, і запобігати їх руйнуванню. Для цього важливо правильно інтерпретувати вислови у сімейній комунікації через відмежування повідомлення від метаповідомлення (separating messages from metamessages), відмова від розмовних фреймів (reframing), здійснення метакомунікації (metacommunicating), комунікація з урахуванням гендеру (genderspeaking). Беручи за основу висновки, отримані лінгвістами при аналізі деяких типових комунікативних ситуацій у сім’ї, діадичної комунікації батьків і дітей, а також дитячого дискурсу, дослідження дискурсу сучасної англомовної сім’ї було розширено шляхом детального соціокультурного аналізу сучасних сімейних різновидів, визначення закономірностей вербальної реалізації вольової референції у сучасних міжособистісних стосунках, відстеження взаємовпливу традиційних і нових стереотипів на рольову парадигму сучасної англомовної сім’ї, виділення найбільш конфліктонебезпечних комунікативних ситуацій, систематизування комунікативних стратегій і тактик у сімейному дискурсі за гендерними та віковими ознаками.


Аналіз наукової літератури показав, що існує багато визначень поняття „сім’я”, натомість жодне з них не в змозі охопити всі різновиди сімейних формацій, які поширені у західному суспільстві. Встановлено, що сучасна англомовна сім’я представлена вісьмома різновидами: нуклеарна (західноєвропейська, традиційна, буржуазна) сім’я (nuclear family, Weste -European family, traditional family, bourgeois family), неотрадиційна сім’я (neo-traditional family), симетрична (егалітарна) сім’я (symmetrical family), сім’я раніше розлучених (remarried couples, blended family, сombined family, reconstituted family), сім’я на вихідні (weekend family), громадянський шлюб (cohabitation, consensual unions), одноосібна сім’я (one household family), союз гомосексуалістів (gay/lesbian unions, same-sex marriage/partnership, single-sex unions). Тому для носіїв англійської мови лексема ‘family’ не позначає класичну сім’ю з двома батьками та їхніми нащадками (так, кількісно-детерміноване словосполучення two-parent family вказує на зникнення типового визначення сім’ї як соціальної одиниці, що складається з двох батьків). Реагуючи на позалінгвальні зміни в сімейних стосунках, англійська мова завдяки когнітивній діяльності людини, механізму людського мислення, актам категоризації і субкатегоризації збагатилася новими колокаціями з лексемою family (mother-child family, lone-parent family, two-ea er family, conjugal-based family, maritally-disrupted family). Ця лексема продемонструвала багаті комбінаторні можливості, зокрема вживається у словосполученнях як у номінативній (female-headed, single-parent family), так і в атрибутивній функціях (family organisation, family economy, second-family formation). Водночас, словотворчі можливості даної лексеми незначні (familial: In traditional marriages, husbands enjoy more familial authority than do their wives), здебільшого представлені авторськими неологізмами (He was no longer family-less, only fit to pay the bills).


Розгляд сім’ї як конфігурації відносин, які перебувають у постійному русі і перетинаються через розмноження, прив’язаність, спільні інтереси та владу (Robertson, Harwood), уможливив всеохоплюючий аналіз дискурсу сучасної англомовної сім’ї, його результати свідчать про те, що існує безпосередній зв’язок між соціокультурними змінами другої половини ХХ століття та нормами й правилами вербальної поведінки в сім’ї, внаслідок чого сімейне спілкування є цілковито новим дискурсивним утворенням.


По-перше, встановлено, що внаслідок перегляду домінантних суспільних цінностей та поступове зникнення патріархальних взаємовідносин сучасне сімейне спілкування є засобом формування сімейних міжособистісних стосунків.


По-друге, така велика кількість сімейних формацій створює умови, за яких первинна соціалізація, зокрема мовна, пропонує індивіду обмежені знання про різноманіття міжрольової парадигми, комунікативних стратегій і тактик, новітніх комунікативних ситуацій у межах окремо взятого різновиду сім’ї. Тому, міжособистісне спілкування в сучасній сім’ї є свідомо побудованою, складною вербальною та позамовною діяльністю.


По-третє, одночасно зі збільшенням кількості одноосібних сімейних формацій і розлучень зростає вимога до кожного члена сучасної англомовної родини розвинути високу комунікативну компетенцію.


По-четверте, зміщення від універсальної сімейної одиниці у бік різноманіття сприяє поширенню сімейної комунікації, яка спрямована на формування ліберальних і толерантних міжособистісних стосунків.


У другому розділі “Вербальна поведінка в межах рольової парадигми сучасної сім’ї” представлені методи дослідження дискурсу сучасної англомовної сім’ї, обґрунтовується їх дієвість, проаналізовано особливості взаємодії у сучасному сімейному дискурсі традиційних і сучасних стереотипів щодо сімейних стосунків, а також їх вплив на сучасну рольову алокацію. Запропоновано визначення нових сімейних ролей, які ще не розтлумачені в англомовних тезаурусних джерелах. Розглядаються особливості волевиявлення та визначаються різновиди суб’єктності влади у сучасних сімейних міжособистісних стосунках. Аналізуються основні конфліктонебезпечні типові та новітні комунікативні ситуації дискурсу сучасної англомовної сім’ї.


Основними методами під час лінгвістичного аналізу сімейного спілкування слугували дискурсивний, конверсаційний та трансакційний аналізи. Розуміючи важливість соціального контексту та здатність учасників не тільки приймати, але й створювати та трансформувати контекстуальні ознаки дискурсивних подій, під час дослідження також застосовувався аналітичний прийом дискурсивного аналізу - розширення (expansion - термін В.Лабова і Д.Фаншела), завдяки якому вдалося синтезувати інформації різних рівнів абстракції. Наприклад, під час аналізу синтаксичних структур, пропозиційного змісту, екстралінгвістичних та невербальних елементів мовлення, використовувалася, зокрема, інформація про комунікативну історію міжособистісних стосунків, а також біографічна та соціокультурна інформація про учасників дискурсу (сімейні ролі, стать, вік, позиція в суспільстві). Конверсаційний та трансакційний методи уможливили вивчення інтерактивної складової сімейної комунікації, комунікативний взаємовплив учасників дискурсу один на одного, беручи до уваги „его-стани” мовців. Тому, внаслідок відмови від аналізу мови per se і зважаючи на властивий сімейному спілкуванню високий рівень конфіденційності, матеріалом дослідження стали діалоги, взяті з англомовної художньої літератури та художніх DVD-фільмів з англомовними субтитрами, які кваліфіковано імітують сімейне спілкування у синтезі з соціальними та психологічними аспектами життєдіяльності носіїв англійської мови.


При аналізі дискурсу сучасної англомовної сім’ї слід врахувати різноманіття сімейних одиниць, оскільки залежно від різновиду варіюватиметься кількість учасників, наявні у сім’ї адресантно-адресатні конфігурації, характер волевиявлення, розподіл сімейних ролей, рівень імпліцитності комунікативного процесу і т.д. Основними учасниками сімейного дискурсу є представники трьох поколінь: найстаршого (дідусь і бабуся), старшого (батьки: батько й мати) та молодого (діти). Однак деяким сучасним сімейним різновидам властивий інший склад учасників, так, учасниками міжособистісної комунікації у сім’ї раніше розведених є члени старої і нової сім’ї, а сім’я на вихідні, зазвичай, складається з одного з батьків та дитини. Аналогічно міжособистісне спілкування також може відбуватися не тільки в межах загальновідомих адресантно-адресатних конфігурацій „батьки-дитина”, „дружина-чоловік”, „дитина-дитина”. Наприклад, у сім’ї на вихідні, де учасниками дискурсу виступають один із розлучених батьків та дитина, наявна комунікативно складна адресантно-адресатна конфігурація „БІОЛОГІЧНИЙ БАТЬКО/МАТИ – ДИТИНА”.


Рольова парадигма складається з чотирьох зрізів: родинний зв’язок, задоволення духовно-емоційних потреб, матеріально-фінансове та побутове забезпечення сім’ї, домінування. Розподіл ролей відіграє первинне значення у сімейній міжособистісній комунікації, що ускладнюється побутуванням в англомовних країнах як традиційних, так і сучасних рольових стереотипів. Жінки з легкістю приймають нові суспільні ролі, однак традиційні стереотипи обмежують їх в алокації нових сімейних ролей, що призводить до „тягаря подвійного робочого дня” та внутрішньо-рольового конфлікту. Під час аналізу сімейних діалогів був зафіксований стереотип, який, незважаючи на соціальні зміни та законодавчі акти про рівноправність, продовжує приписувати жінкам традиційні сімейні ролі домогосподарки та матері. Ця ментальна одиниця стійка і здійснює невидимий (на перший погляд) вплив на щоденну сімейну комунікацію, так, наприклад, схвалюється чоловіча невірність (You’ve destroyed us for nothing. I thought that’s what men supposed to dо) чи чоловіки відмежують себе від виховання дитини чи виконання домашньої роботи (husband: Don’t give me this shit! I was working, for God’s sake; husband: I’d love to but I’m working on a story – wife: You’re always working on a story; husband: I’m not trying to be selfish. I go off every day to work and it’s a big stress trying to get the novel off the ground. It’s not easy you know. – wife: It’s not easy for you? … How easy is it for me? I love the children but it’s tough to be buried at home with them all day without any friends). Згаданий стереотип є концептуальною метафорою „курка”, яка у мові представлена через ідеалізування образу життя між свійськими тваринами півнем і куркою і перенесення цього образу життя в людські виміри, іншими словами, ця метафора утворює міжфреймовий зв’язок між життям жінки і курки. Концептуальна метафора „курка” яскраво представлена у фольклорних літературних жанрах, особливо у пареміях через епіфори: A whistling woman and a crowing hen is neither fit for God nor men, Girl that whistle and hens that crow should have their necks twisted betimes, Let the hen prepare a nest before laying, If you have a hen lay you must bear with her cackling. Дана концептуальна метафора активно діє і в сучасних умовах, хоча вона втрачає позитивність, особливо з точки зору жінок: At the very least, women have become increasingly hesitant about putting all their eggs in the family basket.


Починаючи з 60-х років минулого століття, чоловік поступово стає активним учасником сімейного життя, але тільки в останньому десятилітті минулого століття він опиняється у фокусі суспільного очікування, виконуючи роль „ДОМОГОСПОДАРЯ” та „нову роль батька” (the New Role of Father – термін А.Дженсен). Закономірно, що саме в цей період особливого поширення в англійській мові набули нові колокації, які позначають нові чоловічі ролі родинного зв’язку (Sunday dad, weekend father, one-day dad, part-time dad) чи надають характеристику чоловікові при виконанні ним ролі батька (proper, real, good, bad father/dad). Натомість, над сучасними чоловіками все ще тяжіє традиційний маскулінний стереотип і як результат вони часто задаються питанням
‘...
what is it to be a man at the beginning of the twenty first century?


Отже, внаслідок переформування міжрольового відношення між чоловіком і дружиною, а також через виникнення альтернативних нуклеарній сім’ї сімейних формацій утворилися нові ролі, які не відповідають традиційним стереотипам. У реферованій роботі запропоновано визначення наступних нових сімейних ролей: недільний батько (Sunday father, weekend father, one-day father, part-time father), відсутній батько (non-residing father, absent/decent father), чоловік/партнер моєї матері (husband/partner of my mother), дружина/партнер мого батька (wife/partner of my dad), дитина моєї дружини/мого чоловіка (child of my wife/husband), чоловік/дружина моєї колишньої дружини/мого колишнього чоловіка (husband/wife of my ex-wife/ex-husband).


Влада завжди посідала важливе місце в сімейній комунікації, на ній, зокрема, базувалося патріархальне одноосібне волевиявлення. Сьогодні вона продовжує виступати регулятором вольової референції між комунікантами, однак суб’єктність влади не є абсолютизованою. У роботі визначено три різновиди суб’єктності влади у сучасній англомовній сім’ї, а саме: абсолютну, періодичну і ситуативну. Аналіз сімейних діалогів показав, що абсолютна суб’єктність волевиявлення продовжує бути прерогативою чоловіків та батьків, однак жінки та діти все частіше стають ситуативними та періодичними ПЕРЕСЛІДУВАЧАМИ. Проте особа, яка користується владою, наділена не тільки винятковими правами та привілеями, але й несе відповідальність і має певний набір обов’язків. Зафіксовано, що міжособистісні конфлікти у сім’ї часто виникають унаслідок міжрольової та внутрішньо-рольової несумісності членів сімейного дискурсу на тлі вольової референції. Наступним конфліктонебезпечним мовленнєвим прийомом є використання влади для вираження почуттів, унаслідок чого глибинний рівень повідомлень залишається непоміченим за поверхневим лексико-синтаксичним, наприклад, патерналістична любов старшого брата до молодшого: ‘… What about all those nights when Mum was gone, when I stayed with you reading you stories because you were scared? What about all the lifts I gave you when I got my car? That money I lent you for the wedding? …’ Не менш конфліктною є діадичне спілкування між чоловіком і дружиною з перспективи волевиявлення, оскільки вербальні прояви жіночої влади все ще засуджуються суспільною думкою.


Щоденне спілкування в сім’ї обтяжене комунікативними ситуаціями, зокрема конфліктонебезпечними: „зрада”, „сім’я на вихідні”, „поповнення сім’ї”.


Встановлено, що комунікативна ситуація „зрада” виникає у тому випадку, якщо зрада як вчинок, спрямований на знехтування довірою одного чи більше членів сім’ї, не схвалюється ними. Зазвичай їй передує комунікативний дисонанс і комунікативна лакуна між майбутнім зрадником і зрадженим. Виявлення зради супроводжується емоційно-напруженою міжособистісною комунікацією, в якій чітко простежується послідовність вербальних і невербальних ходів комунікантів. Аналіз сімейних діалогів показав, що вербальні та невербальні ходи комунікантів, які призводять до комунікативних невдач при виявленні зради, є прогнозованими. Серед них: 1) спростування зради висловлюваннями кліше об’єктно-оціночного зразку „вчинок=помилка”, „вчинок=ніщо”, „вчинок=нереальність” (‘It was a mistake’,It didnt mean a thing’, It wasnt like that); 2) пояснення причини зради шаблонними ідеями (‘men and women have different needs, ‘its the biological imperative і т.д.); 3) маніпулювання сімейними цінностями (child, love, parents); 4) завдавання образи саркастичними та іронічними висловлюваннями; 5) порушення сімейного міжрольового відношення; 6) обмеження зрадженого(ої) у встановлені індивідуальних меж проксемічної комунікації.


Комунікативна ситуація „сім’я на вихідні” притаманна двом сучасним різновидам сімей (сім’ї раніше розлучених і сім’ї на вихідні) і об’єднує актантів, які виступають у нових сімейних ролях. Умовою якісного міжособистісного спілкування у цій комунікативній ситуації є відповідність сімейної ролі, яку обрав адресант, тому образу, який сформував про нього адресат. Встановлено, що в аналізованій комунікативній ситуації на особливий інтерес заслуговують три адресантно-адресатні конфігурації: 1) „НЕДІЛЬНИЙ БАТЬКО (рідше НЕДІЛЬНА МАТИ)  – БІОЛОГІЧНА ДИТИНА”, 2) „КОЛИШНІЙ ЧОЛОВІК – КОЛИШНЯ ДРУЖИНА”, 3) „НОВа/ий ДРУЖИНА/ЧОЛОВІК/ ПАРТНЕР та КОЛИШНя/ій ДРУЖИНА/ЧОЛОВІК”. У першому випадку внаслідок просторової віддаленості біологічних батьків від дітей, їх спілкування характеризується малоінформативністю, а комунікативна поведінка дітей є пасивною.


So hows it going?’ ...


 ‘Good,’ he said. …


‘School’s okay? You get on with everyone in your class? You’re feeling all right about things, darling?’ …


‘Good,’ he repeated, poker-faced, drawing an impenetrable veil over his life with one little word...


‘You like your teacher?’


He nodded, biting off more Happy Meal than he could possibly chew, and making further comment impossible (Tony Parsons, Man and Wife).


Друга міжрольова конфігурація виникає як результат прагнення колишнього подружжя спільно виховувати дітей, унаслідок чого колишні партнери повинні підтримувати „живий” діалог. Але такий обмін інформацією часто супроводжується суперечками, які представлені ітеративним сценарієм з’ясування міжособистісних стосунків.


ex-wife: Youre always working on a story.


ex-husband: Well. Yeah. It’s what I do.


ex-wife: The same old one about every other weekend a good-time father to whom responsibility is a dirty word.


ex-husband: Here’s a hint, Kristen. For an attempted manipulation, like the one in progress, I’d have tried flattery.


ex-wife: Why am I always the grown-up and you’re got to be a little boy?


ex-husband: Because at the beginning of the relationship, when we were choosing our sides, you chose grown-up first. This is how you really want it, Kristen.


ex-wife: No. What I really want is just once for you to make a sacrifice in your career for your daughter (One Fine Day, directed by Michael Hoffman).


Висока мовленнєва компетенція, яка, зокрема, виражена у розпізнанні мовленнєвих ходів та потенційних комунікативних пасток (мовленнєвих актів докору, звинувачень, експресивів, образ, стилістичного засобу іронії), які спрямовані на перенесення комунікації у емоційну площину, дає змогу співрозмовникам нейтралізувати конфліктну ситуацію. Серед способів уникнення комунікативної пастки ефективними є припинення проксемічної комунікації та ініціювання нового топіку.


Третя адресантно-адресатна конфігурація обумовлена поширеним сьогодні незвичним способом виховання ДИТИНИ, в якому беруть участь і БІОЛОГІЧНІ БАТЬКИ, і нова/ий ДРУЖИНА/ЧОЛОВІК/ПАРТНЕР. Мовленнєва поведінка колишньої/го дружини чи чоловіка є більш категоричною, націленою на конфронтацію, особливо якщо йдеться про критику з боку нової/го дружини чи чоловіка (партнера) щодо виховання нерідної дитини.


... Jake’s too young to take drugs,’ Cat said.


Cat,’ Rory said.


‘How dare you?’ Ali said. ‘How dare you push your face into my family’s business?’


‘I can’t help it. Sorry. I’m just saying – you let him get away with too much.’ …


‘My son has been under enormous pressure,’ Ali said, trembling with emotion. ‘But I wouldn’t expect someone like you to understand.’


‘Someone like me?’


Ali smiled thinly. ‘Someone who has never had a family of her own’ (Tony Parsons, The Family Way).


Як результат „другого демографічного зміщення”, зокрема другої контрацептивної революції, планування сім’ї стало невід’ємною складовою сучасного англомовного дискурсу. І не дивлячись на те, що явище „народження дитини” є одвічним, комунікативна ситуація „поповнення сім’ї” заслуговує на атрибут „новітня”, оскільки тільки останніми десятиліттями народження дитини втратило спонтанний характер і неоднозначно сприймається сучасними дружиною та чоловіком. Важливою складовою цієї комунікативної ситуації є аргументативні діалоги, які варіюються від раціональних до змістовно-деградованих. В останніх часто втрачається причинно-наслідковий зв’язок висловлених поглядів і діалог перетворюється на мовленнєву гру зі словом want. Для позначення волюнтативної відмови народити дитину в англійській мові з’явився стилістично нейтральний неологізм childfree та колокація childless by choice. Якщо ж бездітність викликана фізіологічною неспроможністю, у комунікативну ситуацію вступає збірний актант „ВОНИ”, який хоча присутній у всіх комунікативних ситуаціях у вигляді суспільного очікування, однак саме у цій комунікативній ситуації спричиняє комунікативне відчуження партнерів від суспільства чи один від одного: You really should have a baby, Emma,’ said Imogen, joining in to torment me further. ‘I know James is keen to have children, he said as much to Henry. Під впливом негативних емоцій партнери часто конструюють комунікативні пастки, перетворюючи комунікативнй процес на розмову заради вираження негативних емоцій. Їхнє мовлення перенасичене медичною термінологією з негативним денотативним значенням, емотивно-маркованими одиницями (афективними прикметниками, категорією заперечення, протиставленням, риторичними запитаннями, сарказмом), мовленнєвими актами звинувачення та образи: Oh, youre the big expert, are you? You think I’m just afraid to try again, and you’re wrong. This stuff is dangerous, Paulo. There’s research that says IVF causes a greater risk of tumours. That IVF babies are more likely to have low birth weight. Never mind the effects it has on the poor bloody women. Do you know anything at all about the links of IVF to breast cancer?’ … (Tony Parsons, The Family Way)


У третьому розділі “Комунікативні стратегії і тактики в дискурсі сучасної англомовної сім’ї” сформульовано основні комунікативні стратегії у межах моделей адресантно-адресатної конфігурації „ДРУЖИНА-ЧОЛОВІК” і „БАТЬКИ-ДИТИНА”, вивчено шляхи реалізації їх в цьому різновиді дискурсу за допомогою різноманітних комунікативних тактик.


Дослідження сімейних діалогів показало, що комуніканти у ролі ДРУЖИНИ та ЧОЛОВІКА використовують наступні стратегії: здійснення впливу, захисту власного „Я” та підтримання міжособистісних стосунків.


Стратегія здійснення впливу є свідомою інтенцією мовця, яка спрямована на пошук дієвих вербальних та невербальних засобів впливу на адресата, формуючи релевантну інформацію таким чином, щоб зачепити ціннісні установки адресата. Комунікативні тактики стратегії впливу є ітеративними та характеризуються поєднанням різноманітних тактик для досягнення довгострокової мети.


Комунікативні тактики адресанта-ДРУЖИНИ ґрунтуються на майстерному виявленні „слабких місць” адресата-ЧОЛОВІКА та підборі конкретних комунікативних засобів впливу. Очевидно, найтиповішими комунікативними тактиками ДРУЖИНИ є такі тактики, як виклик співчуття, нагадування минулого та використання непрямих директив. Найбільш дієвими емотивними аргументами тактики виклику співчуття є невербальні елементи – мовчання, плач, демонстрування болю. Ця тактика є особливо успішною у сімейному дискурсі внаслідок психологічної близькості, високої атракції та спорідненості комунікантів. Згадані невербальні елементи присутні у мовленні адресанта у поєднанні з іншими емотивно-забарвленими засобами, зокрема експресивами, повторенням, категорією заперечення, експресивною лексикою і т.д. Тактика нагадування минулого має місце при збігу інтересів комунікантів, зокрема в комунікативних ситуаціях „зрада” та „сім’я на вихідні”. Вплив мовця-ДРУЖИНИ здійснюється шляхом надання адресату негативної оцінки за допомогою лексем із негативною конотацією, протиставленням (особливо займенників youme), паралелізмами, перебільшенням, іронією, синтаксичною конструкцією (you were the one who), а також засобів вираження категорії заперечення. З метою приховування істинної інтенції адресант-ДРУЖИНА здійснює вплив на ЧОЛОВІКА за допомогою непрямих директив, зокрема квестив, констатив у поєднанні з волюнтативною модальністю, риторичних питань зі значенням докору.


Сучасний адресант-ЧОЛОВІК залежно від сформованого між подружжям міжрольового відношення застосовує конфронтативні комунікативні тактики або консенсусні та емотивні комунікативні моделі. Комунікативні тактики повчання, використання соціального статусу та фізичної сили передбачають асиметричну комунікативну ситуацію, яка свідчить про абсолютне чи періодичне домінування ЧОЛОВІКА в сімейному спілкуванні. Тактика повчання складається із висловлювань засудження вчинку, виражених категорією заперечення та лексемами з негативною конотацією, які супроводжуються мовленнєвим актом порадою із модальним дієсловом should. Слід зазначити, що ЧОЛОВІКИ все ще повинні відповідати класичному чоловічому стереотипові, який вербалізується лінгвальними засобами категоричності, зокрема особовим займенником однини I, модальним дієсловом will, конструкцією to be going to, категорійним запереченням, промісивом без аргументу, нецензурними словами. Тактика використання фізичної сили спрямована на виклик у адресата-ДРУЖИНИ особливого психологічного стану – страху (Oh! You know, love is a scary thing. How powerful it is, what it does to you. That is what happened here. See, if I ever think of … I just … I can’t … I think you understand what I’m saying), який згодом підтримується мовленнєвими актами менасивами (Tell me. Do you have any idea … how bad things can get?), констативами та суггестивами (Slim, I’m a detrmined man. I was determined to have you, and I did. This house, my company … I am and always will be a person who gets what he wants. And I still want you. You can either accept that … or you can fight it. Which way do you want to go?). Мета цієї комунікативної тактики – здійснювати безперешкодний вплив на ДРУЖИНУ, особливо на ту жінку, яка вже зазнала побиття (Battered Woman Syndrom).


Комунікативні тактики використання емотивного аргументу „дитина” й апелювання до цінностей (загальнолюдських, національних, сімейних, особистих) є поширеними адресантно-незалежними комунікативними моделями сімейного дискурсу. Емотивний аргумент „дитина” виступає складовою комунікативної ситуації „зрада”, водночас використовується також у щоденній подружній комунікації.


Стратегія захисту власного „Я” є рефлексивною інтенцією мовця зберегти власну гідність („обличчя”). Комуніканти в межах ролей родинного зв’язку „ДРУЖИНА-ЧОЛОВІК” неодноразово звертаються до тактики використання сарказму та перебільшення з метою завдавання образи у відповідь співрозмовнику. Згадана тактика створює ризиковану емоційно-напружену комунікативну ситуацію, яка залишається відкритою після завершення обміну висловлюваннями. Найтиповішими комунікативними тактиками захисту ЧОЛОВІКА є невизнання провини, ЧОЛОВІКИ залишаються неготовими добровільно приймати роль ЖЕРТВИ. Для відвернення небажаного комунікативного повороту чи уникнення конфронтації ЧОЛОВІКИ використовують тактику ігнорування, яка зазвичай реалізується або перебиванням та зміною теми спілкування, або мовчанням.


Основною метою стратегії підтримання міжособистісних стосунків - тактика обговорення проблем та тактика „розмова за вечірнім столом” – виступає бажання забезпечувати вербальний обмін між членами сім’ї. На інтенціальному рівні суб’єктність даної стратегії належить виключно ДРУЖИНІ. Очевидно, це не означає, що ЧОЛОВІКИ не виступають ініціаторами розмов за столом чи не обговорюють з ДРУЖИНОЮ проблеми спільних знайомих, проте саме ДРУЖИНИ застосовують такі тактики з цілеспрямованою інтенцією підтримання міжособистісних стосунків членів сімейної одиниці. Серед лінгвальних особливостей тактики обговорення проблем переважають стилістичні засоби (перебільшення, сарказм, порівняння), категорія заперечення, лексичні одиниці з негативною поляризацією: Betsey wouldnt let herself enjoy Ireland. She secretly wants to live in Manhattan,’ Hope pointed out. ‘She thinks that if only she could off-load Dan and the kids, she’d be Carrie from Sex And The City and spend her life drinking cocktails, wearing vintage dresses and being chatted up by handsome men with houses in the Hamptons and trust funds.’ Тактика „розмова за вечірнім столом” має окремий сценарій, який поєднує мовленнєві, невербальні та позалінгвальні складові. Гетерогенна комунікативна ситуація містить емотивне з’ясування стосунків між ДРУЖИНОЮ та ЧОЛОВІКОМ. Унаслідок того, що ЧОЛОВІКИ не розпізнають ілокутивну мету згаданих тактик, між подружжям виникає комунікативний дисонанс, що представлено мовчанням, плачем, встановленням проксемічної дистанції, вживанням трафаретних питань ‘is everything OK?’, ‘whats the problem?’, ‘what are you thinking of at the moment?’ і т.д.


Комунікацію між БАТЬКАМИ та ДИТИНОЮ слід розглядати не як „спілкування заради спілкування”, а як процес передачі кожним із мовців власних „ілокутивних намірів”. У ній присутні такі стратегії, як виховання, самовираження, захист власного „Я” та здійснення впливу.


Стратегія виховання відповідає соціальній функції БАТЬКІВ, вона забезпечує успішну соціалізацію ДИТИНИ (зокрема мовну) в сімейній одиниці. Виховний процес може відбуватися у менш чи більш асиметричних умовах залежно від структури родини, характеру міжрольового волевиявлення та інших екстралінгвістичних чинників. З метою регулювання комунікативної поведінки ДИТИНИ, БАТЬКИ найчастіше застосовують тактику повчання, схвалення чи засудження вчинку, „умовних покарань”, спілкування на рівних та все рідше застосування фізичної сили. Переконати адресата складніше, ніж здійснити вплив на нього. Стратегія здійснення впливу націлена на емотивну сферу адресата, її призначення – досягти миттєвого, але тимчасового результату, у той час як завдяки тактиці повчання БАТЬКИ скеровують розвиток і формують світогляд ДИТИНИ. Зокрема, найпоширенішими вербальними засобами батьківської тактики повчання є стилістичні елементи (повторення, риторичні питання, протиставлення), категорія модальності, категорія заперечення, апеляція до цінностей, а також мовленнєвий акт надання поради. В основі комунікативних тактик „умовних покарань” та застосування фізичної сили виступає страх ДИТИНИ перед покаранням. Тактика умовних покарань полягає у визначенні БАТЬКОМ майбутніх дій ДИТИНИ, при цьому в ньому експліцитно присутні засоби покарання у разі опору. Вербальна реалізація згаданої комунікативної тактики досягається поєднанням складової умови (if’, ‘until) із мовленнєвими актами (прескриптивами та менасивами): Youre not going anywhere until youve eaten your dinner. Комунікативна тактика схвалення чи засудження вчинку спирається на семантичні компоненти: суб’єкт і об’єкт оцінки, вчинок, власне оцінка, основа для оцінки, детермінатор-інтенсифікатор оцінки. Референційна ситуація отримує вираження в диктумній частині висловлювання, а її оцінка – в модусній. Особливістю мовленнєвого акту засудження є те, що він може складатися тільки з диктумної частини, а всі оціночні елементи переводяться у пресупозицію (Language,’ my mother said. She had her fingers to her mouth, as if she were praying). Зважаючи на те, що позитивні вчинки сприймаються як норма, БАТЬКАМ слід вжити додаткові словесні засоби схвалення (прикметник ‘good та її експресивні синоніми). Більш схильні до використання тактики спілкування на рівних МАТЕРІ та БАТЬКИ, які обмежені у спілкуванні з ДИТИНОЮ біологічним, часовим і просторовим бар’єрами. Основними прагматичними ознаками такої тактики є заміна прескриптив мовленнєвими актами проханнями: проханням, вираженим модальними дієсловами will, can, could, а також ввічливим проханням з імпліцитним незадоволенням, вираженим конструкцією I wish + you + would/wouldnt (‘…Annie, will you put the milk away?’; ‘Oh dear,’ said Alice, ‘I wish you wouldn’t argue with her’). Прогібативи замінюються умовними реченнями If + умова, дозвіл. Експліцитне засудження вчинку ДИТИНИ також відсутнє, закономірним є використання БАТЬКАМИ мовленнєвих актів схвалення чи ігнорування негативних якостей мовленнєвої та невербальної поведінки ДИТИНИ.


Основною комунікативною стратегією адресанта-ДИТИНИ по відношенню до адресата-БАТЬКІВ є стратегія самовираження, яка спрямована на привернення уваги адресата до питань, які хвилюють мовця. ДИТИНА застосовує для досягнення своєї мети такі тактики, як демонстрування своїх здібностей, перебільшення, завдавання образи та порушення принципів ввічливості. Найяскравішою особливістю згаданої стратегії є те, що комунікативні тактики присутні у мовленні ДИТИНИ навіть у зрілому віці. Головними лінгвальними засобами тактики демонстрування здібностей є лексеми з крайньою позитивною чи негативною оцінкою, абсолютно-тотальні прислівники never та always, короткі та незакінчені синтаксичні конструкції та інші емотивно-забарвлені вербальні елементи. Вона вводиться мовленнєвими актами констативами та експресивами або з метакомунікативним актом представлення нової теми комунікації (‘Look ...’, ‘Guess what?’, ‘Youll never quess ...’), або без нього. Комунікативна тактика порушення принципу ввічливості та завдавання образи також успішно реалізує інтенцію ДИТИНИ через крайній негативізм мовленнєвої і невербальної поведінки, насамперед вживанням нецензурних слів, сарказму, знехтуванням цінностями співрозмовників, порушенням статусно-рольової парадигми. Стратегію самовираження можна визнати успішною, якщо адресат-БАТЬКИ зрозумів повідомлення ДИТИНИ та відповідно відреагував, наприклад, мовленнєвим актом похвалою чи експресивами із позитивно-оціночною лексикою. Наприклад:


(1) адресант-ДИТИНА (8 років): When I came home I found Peggy sitting cross-legged on the carpet, studying a book on Lucy Doll.


Look what I’ve got , Harry.’


I sat on the floor with her and looked at the book.


… ‘It’s for big girls’ (Tony Parsons, Man and Wife).


(2) адресант-ДИТИНА (30 років): Mum, guess what? I’m going to be on TV.


My mother looks up. Jes moves his arm from Sam’s hand.


‘Crazy, isn’t it? The BBC want to do this programme with me, Word Up! Reciting some of my poems.’ …


Och, Scott, I’m so proud,’ my mother says happily. … (Jim Keeble, My Fat Brother)


Незважаючи на те, що спілкування на рівні імплікатур є складною когнітивною та вербальною дією, при аналізі сімейного дискурсу були зафіксовані випадки використання комунікативної тактики прохань-натяків навіть з боку молодших ДІТЕЙ та тактики непрямих директив із боку МАТЕРІ у розмові зі своїми дітьми:


That art exhibition’s still on at the Pavilion,’ said Anemone, who was doing A level art and liked to feel her taste was rather avant-garde. ‘It’s brilliant.’ ...


‘... I’ll tell you what, Anemone, I’ll buy you a ticket if I can borrow your astrology book’ (Joanna Bell, Pillars of Salt).


Ілокутивною метою стратегії здійснення впливу є тиск на адресата з метою отримання поодиноких безпосередніх результатів. Найбільш універсальною батьківською стратегією впливу є тактика використання статусу, прагматичним засобом реалізації якої виступають прескриптиви, менасиви та прогібативи. Тактика виклику співчуття, яка часто реалізується за допомогою невербальних елементів, спирається на емоційно близькі міжособистісні стосунки комунікантів. Маніпулювання почуттями ДИТИНИ також можливе завдяки тактиці піклування, яка виражена комунікативними актами критикування та надання порад. Комунікативна тактика використання непрямих директив (риторичних питань зі значенням докору, констативів) ґрунтується на фонових знаннях комунікантів-членів сімейної одиниці. Вживання ДИТИНОЮ комунікативної тактики використання загальновживаних аргументів батьків пояснюється, з одного боку, авторитетністю батьків в очах ДИТИНИ, а з іншого боку, суто маніпулятивним мовленнєвим ходом ДИТИНИ: БАТЬКИ не можуть ставити під сумнів власні повідомлення, повторені ДИТИНОЮ.


 


Висновки


Сім’я як соціальна одиниця завжди розвивалась паралельно і узгоджено з іншими соціальними інститутами. На початку ХХІ століття сімейні міжособистісні стосунки у повній мірі віддзеркалюють основні суспільні зміни останніх 50 років, поштовхом до яких стали ідейні (ціннісні), феміністичні, економічні, соціальні та медичні чинники. Серед них найбільший вплив на сімейну комунікацію мали поява альтернативних сімейних формацій із симетричними міжособистісними стосунками, перенесення народження дітей на більш пізній період, зростання кількості розлучень та одноосібних сімей. Проте ці зміни не призвели до прогнозованого занепаду сім’ї як соціального інституту, а спричинили крах тільки одного з його різновидів – нуклеарної сім’ї (nuclear family), яка спиралася на патріархальне волевиявлення.


Плюралізм – це характерна ознака сім’ї на межі тисячоліть. Співіснування багатьох різновидів сімейних формацій безпосередньо відобразилось на лексемі ‘family, яка більше не є однозначною. Усі нові колокації з цією лексемою слугують субкатегоризації сімейних стосунків у концептуальній картині світу носіїв англійської мови (blended family, symmetrical family, neo-traditional family, nuclear family, weekend family). Як результат свідомої зацікавленості носіїв мови у розв’язанні проблем сучасного сімейного дискурсу, англійська мова збагатилась також значною кількістю словосполучень з лексемами father та parent. Водночас мовна дискримінація є несхвальною, тому лексеми із конотацією відчуження замінюються евфемізмами (stepfather husband of my mother /Harry / he).


Отримані результати дослідження дискурсу сучасної англомовної сім’ї дали змогу сформулювати таке його визначення: сімейний дискурс - це міжособистісне спілкування споріднених сімейними зв’язками осіб, якому притаманні залежна від статі, віку та сімейних ролей адресантно-адресатна конфігурація, широкий набір комунікативних тактик, конфліктонебезпечні типові та новітні комунікативні ситуації та вищі вимоги до комунікативної компетенції мовців.


Аналіз впливу фактору влади на міжособистісну комунікацію в родині дає можливість стверджувати, що конфліктні ситуації часто виникають унаслідок міжрольової та внутрішньорольової невизначеності членів сім’ї, застосування влади для вираження почуттів, а також у випадку використання жінками вербальних засобів волевиявлення. Активна дія у сучасних умовах традиційних сімейних рольових стереотипів (зокрема, концептуальної метафори „курка”) зумовлює те, що сучасними жінками сьогодні легше приймаються нові суспільні ролі, ніж сімейні. Особливо динамічно розвиваються нові чоловічі рольові стереотипи, зокрема ПРИСУТНЬОГО БАТЬКА, що сприяє поширенню в англійській мові нових колокацій з лексемою ‘father’ (Sunday dad, weekend father, one-day dad, part-time dad; proper, real, good, bad father/dad). Як результат, у майбутньому можна очікувати на появу нових ознак чоловічого мовлення та нових комунікативних тактик у сімейних ролях ЧОЛОВІК та БАТЬКО.


Найбільш конфліктонебезпечними новітніми комунікативними ситуаціями дискурсу сучасної англомовної сім’ї є „зрада”, „сім’я на вихідні”, „поповнення сім’ї”, яким притаманні такі ознаки, як:


-                          конструювання комунікативних пасток, які базуються на вираженні мовцем та викликанні в адресата негативних емоцій, що втілюються на мовленнєвому рівні через емоційно марковані одиниці (мовленнєві акти експресиви, звинувачення, докори, образи, засоби вираження категорії заперечення, лексичні одиниці з негативним денотативним чи конотативним значенням і т.д.);


-                          високий рівень мовної експлікації, який викликаний обмеженим доступом до фонової інформації і забезпечується через відмову від комунікації на рівні „імплікатур” та категоризацію і вербалізацію почуттів.


Проаналізований матеріал показав, що міжособистісна комунікація між ЧОЛОВІКОМ і ДРУЖИНОЮ тяжіє до симетричності. Але сучасну сімейну міжособистісну комунікацію визначає не очоловічена жіноча сутність, яка є характерною ознакою сучасних жінок із високим соціальним статусом - жінки у ролі ДРУЖИНИ продовжують застосовувати компромісні комунікативні тактики, а те, що ЧОЛОВІКИ під впливом соціального очікування почали використовувати поряд із комунікативними тактиками домінування також комунікативні моделі, в основі яких лежить апелювання до емоцій адресата.


Комунікація між БАТЬКАМИ та ДИТИНОЮ представлена цілеспрямованими комунікативними діями, завдяки яким і дорослі, і діти досягають своїх комунікативних цілей. Основною комунікативною стратегією БАТЬКІВ, від якої залежить рівень соціалізації ДИТИНИ, є стратегія виховання. На відміну від стратегії впливу, комунікативні тактики якої спрямовані на досягнення короткострокових цілей через емотивну сферу ДИТИНИ, стратегія виховання формує особистість ДИТИНИ на основі чітко сформульованих аргументів, потенційного покарання за девіантну поведінку, засудження чи похвали. Внаслідок „вербального егоцентризму” основною комунікативною стратегією маленької ДИТИНИ у спілкуванні з БАТЬКАМИ виступає стратегія самовираження.


Результати дослідження вказують на те, що акцент у міжособистісних стосунках ставитиметься на комунікацію, що пояснюється перш за все відкритим характером сімейних стосунків. Проте через різноманітність сімейних утворень первинна мовна соціалізація може виявитися недостатньою для формування успішного сімейного дискурсу, тому зросте потреба у фаховій допомозі не тільки психологів, але й фахівців із комунікативної лінгвістики.


Подальші дослідження сімейного дискурсу уможливлять різнобічне вивчення комунікативних особливостей кожного різновиду сімейних утворень, аналіз інших конфліктонебезпечних комунікативних ситуацій, а також виділення наявних у цьому дискурсі концептів. Результати дослідження дискурсу сучасної англомовної сім’ї можуть бути враховані у розробці посібників для сімейних терапевтів.


 


 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины