БЮРОКРАТІЯ ЯК СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН : БЮРОКРАТИЯ как социокультурный феномен

Краткое содержание

У вступі викладено  актуальність  теми, сформульовано  мету і завдання робо-

ти, розкрито  наукову  новизну і практичну значущість отриманих результатів, наве-

дено дані про їх апробацію та публікації.

8

У першому розділі “Класичне розуміння бюрократії в соціології” дається аналіз

підходів  до тлумачень поняття “бюрократія” як окремої соціальної групи на прикла-

дах праць К.Маркса, М.Вебера і Р.Міхельса.

К.Маркс  у  розробці своєї концепції бюрократії підійшов до аналізу її як специ-

фічної соціальної групи з класових позицій. Він показав, що бюрократія перш  за  все

полягає у втраті організацією мети її існування, і підпорядкуванні правил її функціо-

нування  завданням  збереження  і  укріплення  її як такої. Він виводить і риси бюро-

кратії, такі, як:  формалізм,  крутійство,  бюрократичне  свавілля  і  таке інше. Маркс

розкрив класові основи бюрократії як форми політичного життя, тобто, він  намагав-

ся  звести  політику  з  її  конфліктами до класових відносин і класової боротьби. Ак-

центуючи увагу на класовому корінні  її  виникнення, існування  і  перспектив  зник-

нення, класик марксизму абсолютизує роль цієї ідеї, тим самим  обмежуючи  можли-

вості  пізнання сутності суспільного феномену. Відійти від цього обмеження в дослі-

дженні  бюрократії вдалось М.Веберу. Він розглядає питання методології соціально-

го пізнання, а також дає обгрунтування категоріального апарату соціологічної теорії,

зокрема  розробці  понять  соціальної  дії, раціоналізації, соціальної структури, пану-

вання і влади, бюрократії і таке інше. Вебер вважав, що бюрократії притаманна  тен-

денція виходу за межі своєї інструментальної функції і тому вона стає  особливою  у

суспільстві  силою, яка  здатна вплинути на цілі і характер суспільства. Тобто, бюро-

кратія  стає  ще  однією  владою всередині державної. Але Вебер вважав бюрократію

раціональною, оскільки  вона  передбачала  контроль  на  підставі  знання,  особливо

спеціалізованого, бо вона діяла відповідно до здатних  до  аналізу  правил та  в  силу

передбаченості  дій; і, накінець  вона була спроможною до найвищих досягнень. От-

же, бюрократична система управління більш ефективна ніж інші.

Вебер доходить висновку, що бюрократія стає не просто технічним інструмен-

том, вона  також  виступає як соціальна сила зі своїми власними інтересами і ціннос-

тями, певною  культурою  і  у  якості  такої викликає соціальні наслідки. Крім цього,

оскільки бюрократія має певну владу, вона здатна впливати на цілі політичної систе-

ми; в якості статутного простору вона має можливість постійного впливу на цінності

суспільства в цілому. Він вводить поняття легального панування, яке грунтується не

на авторитеті  традиції  чи  особи, яка  її  втілює, а  на певній системі запроваджених

правил, законів, які  визначають, хто  кому  і  яким  чином  підпорядковується, що і є

найбільш цінним для нашого дослідження.

Слід зазначити, що  Вебер розвиває  свою  концепцію  бюрократії  як  продукта

культури.

М.Вебер ставить і успішно розв’язує  ряд  теоретичних  проблем, пов’язаних  з

техніко-економічними  і  культурно-історичними  причинами  бюрократизації, впли-

вом правового раціоналізму  на  функціонування  бюрократії, професіональним  ето-

сом (матеріальні інтереси і ідеали) чиновництва як  окремої  верстви, найважливіши-

9

ми  напрямками  впливу  бюрократії  на  суспільство. Отже, Вебер  вперше  здійснив

грунтовний аналіз механізму  існування  соціальних  організацій, котрі  породжують

бюрократію і управляють нею.

Резюмуючи, слід  сказати, що, за  Вебером, процес  бюрократії  необоротний у

всьому  світі.  Він  бачить  в  бюрократії,  з  одного  боку,  інструмент  для  реалізації

складних  адміністративних  завдань, а з другого - в політичному плані – потенціаль-

ну, незалежну соціальну і політичну сили, які втілюють специфічні цінності і  здатні

впливати на цілі і культуру суспільства.

Закладені  М.Вебером основи соціокультурної методології дослідження бюро-

кратії в цілому стали орієнтиром для конкретизації подальших досліджень бюрокра-

тії. Зокрема  це  відноситься до досліджень проблем бюрократії у сфері партійної ор-

ганізації німецьким соціологом Р.Міхельсом.

Р.Міхельс є одним із засновників політичної соціології. Він вважає, що для ус-

пішного  функціонування великої організації, чи то політична партія, чи профспілка,

необхідним є створення спеціального апарату управління, діючого на засадах розпо-

ділу праці, звідси, як  наслідок – бюрократизація  політичної  партії, зосередження  в

руках лідера влади. Влада, за Міхельсом, - основний, організаційно і  регулярно-кон-

трольований  початок  політики, одна  із найбільш важливих і найбільш старовинних

проблем  політичного  знання, проблема  культури  суспільства  і конкретного життя

людини. Враховуючи  те, що  більшість членів організації, як вважає Міхельс, не во-

лодіють  необхідними навиками для виконання завдань певної організації та й не ма-

ють вільного для цього часу, постає необхідність створювати управлінський  апарат.

В  результаті  цього і виникає необхідність у розподілі праці, що дозволяє витрачати

основний  час  на вирішення організаційних завдань. Таким чином, в організації пос-

тупово  формується управлінський апарат, який складається із спеціальних чиновни-

ків  і  відбувається бюрократизація політичної партії, а це сприяє зосередженню вла-

ди в руках лідера.

Р.Міхельс  виводить  “залізний закон олігархії”, відповідно до якого “пануван-

ня меншості над більшістю, вождів над масами притаманне будь-якій політичній ор-

ганізації”. Оскільки олігархія – це  панування  меншості  над більшістю, тобто це уп-

равління, а управління – це завжди організована соціальна  група, яка  наділена  пев-

ними  правами, а  отже, і  привілеями, то  очевидно, вона  є  теж бюрократією. Таким

чином, Міхельс доказував  теорію  неминучості  олігархії. Влада, на  його  думку, не

може існувати без механізмів її реалізації, а це завжди виконавчі  органи, службовці,

чи чиновники, які наділені  певними  правами, оберігаються  певними  законами, ма-

ють певні професійні навики і ставлять перед собою певну мету.

Таким  чином, Р.Міхельс доходить думки, що всі  демократичні  інститути: де-

мократична держава, демократичні політичні партії і професіональні рухи – рано  чи

пізно будуть відзначені вождизмом, тотальною бюрократизацією.

10

Аналізуючи праці соціологів різних періодів, можна дійти висновку, що в оцін-

ці бюрократії вони можуть бути об’єднані у дві групи: в одній вона розглядається як

позитивне соціальне явище, а в іншій – як негативне, але  бюрократію  ще  розгляда-

ють у нейтральному розумінні, як певний засіб керівництва й управління людьми.

У другому розділі: “Етос  сучасної  бюрократичної еліти” – бюрократія розгля-

дається  не тільки з огляду її соціально-функціональних характеристик, але як  певна

етосна  група, яка  відрізняється  від  інших  суспільних груп своєю системою специ-

фічних цінностей, норм поведінки і стилю життя. Визначення  бюрократії  як  певної

етосної  групи  пов’язано з поняттям“етосу”. Тут за основу беруться праці  польської

дослідниці М.Осовської та угорської – Е.Анчел. Виходячи із зазначених праць, мож-

на дійти висновку, що етос є суттєвою характеристикою певного  соціуму, проте  він

ще  недостатньо  концептуально  розроблений. Щодо  бюрократії  як  певної  етосної

групи, то це питання також широко не розглядається в наукових працях, але те розу-

міння етосу, яке  представлено в наукових працях, дає підстави для розгляду його як

культурної характеристики бюрократії, а останню як певну  етосну  групу. Отже, для

вивчення особливостей етосу потрібно об’єднати як теоретичні, так і емпіричні соці-

ологічні  дослідження. Тому  у  дисертації поряд з теоретичними аспектами викорис-

товуються  соціологічні  дослідження, що проводились в м.Маріуполі і деяких регіо-

нах Донецької області. Дані дослідження дають можливість стверджувати, що бюро-

кратія є одночасно продуктом і  суб’єктом  людської  діяльності, існує  в  суспільстві

(малих  чи  великих  соціальних  групах, наділена певною владою), а отже, також ха-

рактеризує певну поведінку суспільства, набуває певних  рис, тобто,  “вписується”  в

узагальнену характеристику культури даного суспільства і є невід’ємним елементом

останньої, тобто, вона  стає  окремою субкультурою. Субкультура, як і культура вза-

галі, - результат колективного творчого потенціалу і тому історично змінюється і пе-

ретворюється, що ми і спостерігаємо впродовж її розвитку.

Як  окрема  субкультура  бюрократія  формується  згідно загальних соціально-

культурних зразків поведінки, способів життєдіяльності, які є здобутками її соціаль-

ного  досвіду  і  сприяють  виробленню  певних  суспільних цінностей. Разом з тим в

процесі  встановлення  міжособистісних  та групових виборів щодо соціокультурних

уявлень  у  межах  самої  бюрократії, її  зв’язків, норм  і традицій виникають і власні

групові  бюрократії. Тобто, бюрократія  формує  і  підтримує свої групові цінності та

норми поведінки, традиції і соціокультурні уявлення.

Людина завжди відображає свою епоху. Залишаючись  людиною, якій  для  іс-

нування необхідні культурні цінності (духовні і матеріальні), вона намагається ство-

рювати  для  себе  належні  умови життя, використовуючи можливості, створені дер-

жавою. Якщо держава, її лідери не враховують цього, тоді особистості, які займають

певне положення на сходинках влади, будуть використовувати свою владу для влас-

них інтересів.

11

Отже, від суспільства, його загальної культури залежить побудова нашої держа-

ви, створення владних інститутів, вироблення тих законів, за якими жити  суспільст-

ву. Тобто, етос, як узагальнена характеристика суспільства стає соціокультурною ха-

рактеристикою бюрократії, бо бюрократія це частина загальної  культури  суспільст-

ва, його субкультура, а радикальні зміни в етосі сучасного українського  суспільства

(зміни в цінностях та нормах) викликали відповідні зміни в етосі  сучасної  українсь-

кої бюрократії, що підтвердили результи соціологічних опитувань “Потенціал регіо-

нальної еліти”. Ці зміни притаманні не  тільки  кожній  епосі  і  національності, але  і

кожній  окремо  взятій  соціальній групі, хоч, як було зазначено вище, загальні особ-

ливості  зберігаються. Таким  чином, можна  вважати, що кожній окремо взятій соці-

альній групі притаманна  своя  субкультура. Через  різноманітність  субкультур здій-

снюється культурний розвиток суспільства.

Проведені соціологічні дослідження дали змогу проаналізувати цінності і нор-

ми  поведінки  сучасної бюрократичної еліти, динаміку змін у стилі керівництва, мо-

ральні  вимоги, тобто, створити  діловий  портрет  сучасного представника бюрокра-

тичної еліти і порівняти його з веберівськими прогнозами. Як показали  соціологічні

дослідження, сучасність підтвердила веберівські прогнози щодо зростання бюрокра-

тії на всіх рівнях сучасного існування суспільства.

Дослідження сучасної бюрократії доказує існування не “раціональної”, а “при-

родної”, реалістичної  моделі бюрократії, моделі, адаптованої до сучасності, яка вра-

ховує стихійні тенденції формування соціальних організацій.

Емпіричні дослідження сучасної бюрократії дають підставу зробити висновки,

що  для  сучасної  бюрократії  характерними  стають жорстка структура, недостатній

обмін інформацією, зацентралізована процедура прийняття рішень, ізоляція від  пря-

мих контактів з дійсністю. Сучасна бюрократична еліта, не  маючи  ідеології, вироб-

леної  на  більш високому рівні, виробляє свою місцеву ідеологію, яка в кожному ре-

гіоні має свої  характерні  особливості, свою  специфічну  субкультуру. Сьогоднішні

привілеї бюрократичної еліти розповсюджуються і на  членів  їх  сімей, тобто, сучас-

на бюрократична еліта забезпечила для себе спадкоємність. Але сьогоднішня  бюро-

кратична еліта отримала ще й заступництво вищих керівників - це також дає можли-

вість крім службових функцій, задовольняти свої власні потреби, тобто, стає  чинни-

ком, заради якого індивід побажав займати певне місце у системі владних структур.

Таким чином, підводячи  підсумок, можна  сказати, що  на  сучасному  періоді

розвитку  українського суспільства відбувається розростання бюрократії, що є неми-

нучим; бюрократична  влада  є  єдиним способом дати раду адміністративним потре-

бам великомасштабних соціальних систем, але діяльність бюрократичної еліти зале-

жить від ціннісної свідомості  (громадянської  і  демократичної),  від  співвіднесення

явищ культури з ідеями цінності.

Отже, соціологічні дослідження пітверджують  думку, що  бюрократія  –  соціо-

12

культурний феномен.

У висновках подаються підсумки роботи, висловлюються думки  щодо  сучас-

ного трансформаційного періоду в Україні, (державних й суспільних інститутів), пе-

реоцінки цінностей, зміни духовних світоглядних вимірів, ролі та впливу на ці зміни

у суспільстві бюрократії як соціокультурного феномена.

Таким чином, розглядаючи бюрократію як статусну групу, її сутність, функції

та як  етосну групу, яка є носієм певної субкультури і враховуючи результати прове-

деного  емпіричного  зондажа  регіональної  бюрократії, можна  стверджувати, що  в

соціально-статусному  відношенні  її  суть майже не змінюється в часі. Вона залиша-

ється, як і раніше, адміністративно-управлінською групою, без якої успішне функці-

онування  правлячої  еліти  в  країні неможливе. Водночас в залежності від зміни ха-

рактеру  суспільної  ситуації,  соціально-політичного  устрою  змінюється  політична

риторика бюрократії, її зразки поведінки та технологія управління.