ЕТІОЛОГІЧНІ І ПАТОГЕНЕТИЧНІ ФАКТОРИ У ВИНИКНЕННІ ТА РОЗВИТКУ СЕТАРІОЗУ ВЕЛИКОЇ РОГАТОЇ ХУДОБИ

Краткое содержание

Матеріали і методи досліджень. Експериментальна частина роботи, апробація та виробнича перевірка результатів досліджень була проведена протягом 1997-2003 рр. у науковій лабораторії кафедри паразитології та тропічної ветеринарії Національного аграрного університету і в умовах cільськогосподарських приватних господарств зони Полісся, Лісостепу і Степу (“Кмитівське” Коростишівського району Житомирської області, “Хотівський” і “Крюківщина” Києво-Святошинського району Київської області, “Русь” Золотоніського району Черкаської області та “Дніпро” Світловодського району Кіровоградської області), оскільки саме ці господарства виявились благополучними відносно інших паразитарних та інфекційних хвороб. Годівля та утримання тварин відповідали  зоотехнічним нормам, тобто, у вищезазначених господарствах худоба утримувалась у типових тваринницьких приміщеннях, раціон тварин був повноцінним і не змінювався протягом всього періоду досліджень.

Об’єктом досліджень були 1080 голів великої рогатої худоби чорно-рябої, симентальської та червоної степової порід, в крові яких виявлені мікросетарії. Серед них телята віком до 6 місяців, телиці і бугайці віком від 14 до 24 місяців та корови віком від 2,5 до 5 років.

Матеріалом для досліджень слугували кров та свіжовідібрані шматочки органів і тканин (м’язів, печінки, серця, нирок, кишечника, лімфатичних вузлів). Кров використовували для гельмінтоларвоскопічних, біохімічних та імунологічних досліджень, проби тканин – для гістоморфологічних досліджень.

Проби крові для гельмінтоларвоскопічних досліджень відбирали у тварин з вуха та яремної вени. Гельмінтоларвоскопію проводили методами роздавленої краплі за М.І. Романовичем (1987) (виявлення мікросетарій в краплі крові з периферійних судин) та центрифугуванням венозної крові за Т.І. Поповою (1987) і Л.А. Бундіною (1997). Визначали інтенсивність та екстенсивність інвазії. Проведено 8 серій досліджень.

У першій серії досліджень на 15 тваринах СП “Дніпро” була проведена порівняльна характеристика ефективності різних методів гельмінтоларвоскопії. За методом Фюллеборна виявлено максимальну кількість мікросетарій – 19 в 1 см³ крові. Ефективність досліджень за іншими методами дещо нижча: за методом Попової виявлено 12 мікросетарій в 1 см³ крові, а за модифікованим методом Попової – 8. Слід відмітити, що при проведенні досліджень за цими методами використовується лише 1 см³ крові, хоча у тварин її береться 10-20 см³. В такій малій кількості досліджуваного матеріалу не завжди можна виявити мікросетарії. Крім того, кров для цих досліджень потрібно консервувати. В зв’язку з цим, нами запропонований “Спосіб прижиттєвої діагностики філяріатозів тварин”, який базується на тому, що мікросетарії в теплій дистильованій воді виходять із згустків крові і опускаються у вузьку частину лійки, по ній переміщаються в гумову трубку, де й осідають. Виявляють їх за допомогою центрифугування і мікроскопії осаду (Деклараційний патент на винахід 59892 А Україна).

У другій серії досліджень протягом року, кожного місяця проводили гельмінтоларвоскопічне дослідження венозної крові від 27-30 голів молодняка великої рогатої худоби агрофірми “Крюківщина”. Визначали інтенсивність та екстенсивність інвазії.

У СПП “Кмитівське” протягом доби (о 8, 10, 12, 15, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24 годинах) проводили гельмінтоларвоскопічне дослідження проб периферійної крові від 8 голів великої рогатої худоби.

У третій серії досліджень на 37 тваринах агрофірми “Крюківщина” проведена постановка алергічної проби. Специфічний антиген готували за методикою І.І. Кленіна та ін. (1960) і вводили внутрішньошкірно у ділянці шиї. У 16 тварин відмічали позитивну алергічну реакцію на введений антиген. Мікросетарії виявили лише в 4 із них, а після забою статевозрілих
сетарій у кількості від 3 до 11 екз. знайшли у 13 забитих тварин. У 7 тварин із сумнівною реакцією мікросетарії виявили в крові 1 тварини. Після забою цих тварин статевозрілі гельмінти у кількості від 2 до 6 екз. знайшли у 3 із них. У 14 тварин, що реагували негативно на антиген, мікросетарії були лише в 1 тварини, а після забою цієї тварини було знайдено 2 сетарії.

У четвертій серії досліджень протягом року в агрокомбінаті “Хотівський” проводили обстеження великої рогатої худоби після планового і вимушеного забою. Виявляли тварин, інвазованих статевозрілими сетаріями. Гельмінтів збирали і фіксували в 10 %-му розчині формаліну, ідентифікували як Setaria labiato-papillosa (В.М. Івашкін і С.А. Мухамадієв, 1981) і підраховували кількість самців і самок. Їх відношення становило 1:2,63 й істотно не змінювалось протягом року. Щоквартально визначали плодючість самок сетарій. Для цього перед забоєм у тварин відбирали проби крові і досліджували її на наявність мікросетарій. Підраховували їх кількість в 1 см³ крові. Визначали середню масу тіла дослідних тварин та підраховували загальну кількість мікросетарій у всьому об’ємі периферійної крові, а також кількість сетарій, знайдених після забою (Ю.Е. Григор’єв, 2000). Було встановлено високу плодючість самок сетарій влітку, в середньому 31946,6 личинок на одну самку, а низьку, в середньому 13433,3 личинок – взимку.

При патолого-анатомічному дослідженні вимушено забитих тварин або тих, що загинули, із внутрішніх органів і м’язів відбирали проби тканин розміром 1´1´0,3 см і фіксували у 10 %-му  нейтральному формаліні. Гістоморфологічні дослідження проводили в лабораторії Українського Науково-дослідного інституту травматології і ортопедії МОЗ України. Зрізи тканин фарбували гематоксиліном і еозином (Х. Луппа, 1980) і вивчали під мікроскопом (об.40´ок.10).

У п’ятій серії досліджень з травня по вересень 2001 р., один раз у місяць, на 5 тваринах агрокомбінату “Хотівський” протягом 3 хв. відловлювали комарів, підраховували їх кількість, визначали рід за А.В. Гуцевичем (1968) та ураженість личинками сетарій (Ю.Е. Григор’єв, 2000). Обстежено у травні 196 комах, у червні – 340, липні – 466, серпні – 443. Реєстрували поодинокі випадки інвазування личинками сетарій комарів роду Аеdes, рідше – роду Anopheles.

У шостій серії досліджень для проведення клініко-експериментальних досліджень в агрофірмі “Крюківщина” було сформовано дослідні групи із телиць віком від 14 до 16 місяців по 10 тварин у кожній з різним ступенем інвазованості мікросетаріями та наявними клінічними ознаками. До першої дослідної групи було віднесено тварин, в 1 см³ крові яких налічувалось 30 і більше мікросетарій (гострий перебіг сетаріозу), а до другої групи – в 1 см³ крові яких було від 3 до 30 мікросетарій (хронічний перебіг сетаріозу). Контролем слугували клінічно здорові тварини, в крові яких були відсутні мікросетарії.

Телиць утримували у літньому таборі. Випасали на пасовищі. Протягом всього періоду досліджень вранці і ввечері їм згодовували концентровані
корми.

Клінічні дослідження тварин (визначення температури тіла, частоти пульсу, дихання і скорочення рубця) проводили за загальноприйнятими методами (В.І. Левченко та ін., 1995).

Кров для біохімічних та імунологічних досліджень відбирали у тварин вранці до годівлі. Дослідження проводили у науково-виробничій лабораторії кафедри біохімії ННІ ветеринарної медицини, якості і безпеки продукції АПК Національного аграрного університету, наукових лабораторіях Науково-дослідних інститутів екогігієни і токсикології ім. Л.І. Медведя та травматології і ортопедії МОЗ України м. Києва.

Гематологічні показники визначали за загальноприйнятими методами (І.П. Кондрахін, 1985). Кількість еритроцитів і вміст гемоглобіну досліджували за допомогою КФК згідно інструкції, кількість лейкоцитів підраховували за допомогою лічильника “Пікоскел”–PS-4M та камери з сіткою Горяєва. Мазки крові фарбували за Романовським-Гімза і виводили лейкограму. ШОЕ визначали за методом Т.П. Панченкова (1984).

Біохімічні показники крові визначали за допомогою біохімічного аналізатора “Microlab-200” (Нідерланди) закритого типу з проточним кюветом та загальноприйнятими методами. Підготовку проб і визначення конкретних показників проводили згідно з інструкцією до приладу та реактивів.

В крові визначали: вміст загального білка, сечовини, концентрацію глюкози – на біохімічному аналізаторі та за загальноприйнятими методами (І.П. Кондрахін, 1985); вміст альбуміну – фотометричним методом; вміст креатиніну – кольоровою реакцією Яффе (1987); вміст аміаку – за методом, описаним А.І. Сілаковою та ін. (1969); рівень кетонових тіл – йодометричним методом та за Н.Н. Пушкіною (1985); вміст холестерину – реакцією Лібермана-Бурхарда в модифікації Ілька (1985); рівень білірубіну – за Ієндрашиком та ін. (1975); вміст кальцію – трилонометричним методом за Д.Я. Луцьким (1968); вміст фосфору неорганічного – за методом Брігса у модифікації
С.Д. Іванівського (1987); вміст магнію – реакцією з титановим жовтим у модифікації І.В. Петрухіна (1975); рівень каротину – за методом Карф-Прайса у модифікації П.Т. Юдкіна (1985); активність аспартатамінотрансферази (АСТ), аланінамінотрансферази (АЛТ), креатинкінази (КК), лактатдегідрогенази (ЛДГ), гамма-глутамілтрансферази (ГГТ), лужної фосфатази (ЛФ), амілази, каталази, холінестерази (ХЕ) – на біохімічному аналізаторі “Microlab-200”; вміст міоглобіну – методом радіоімунологічного аналізу за допомогою комерційних наборів фірм  “NMS” (США) та “Cea-Ire-Sorin” (Франція); величину рН крові – за допомогою біологічного мікроаналізатора “Radelkis”ОР-125 (Угорщина); лужний резерв – за методом, описаним М.І. Прохоровським (1982); бактерицидну, лізоцимну і фагоцитарну активність та фагоцитарний індекс визначали за загальноприйнятими методами (В.Ю. Чумаченко, 1975); рівень імуноглобулінів різних класів – методом радіальної імунодифузії за Манчіні (1990) з використанням відповідних діагностикумів; рівень імуноглобуліну Е за методом імуноферментного аналізу з використанням ІФТС СП “Діаплюс” (Москва); вміст циркулюючих імунних комплексів – спектрофотометричним методом з поліетіленгліколем – 6000 (у опт. один.); відносний та абсолютний вміст імуно-компетентних клітин  Т- і В-лімфоцитів – за методикою Є.Ф. Чернушенка та ін. (1988).

Дослідження сечі у дослідних тварин проводили загальноприйнятими методами (І.П. Кондрахін, 1985).

Лабораторними методами проаналізовано 2532 проби крові великої рогатої худоби, 16 проб сечі, 46 проб органів і тканин, 1445 комарів. Проведено огляд 237 забитих тварин. Всього одержано 4276 експериментальних результатів з метою вивчення патогенної дії гельмінтів та продуктів їх життєдіяльності на організм великої рогатої худоби.

У сьомій серії досліджень на 15 морських свинках, самцях короткошерстої породи, вивчали токсичний вплив продуктів життєдіяльності сетарій.
9 тваринам дослідної групи внутрішньом’язово вводили по 1 см³ суспензії, виготовленої із статевозрілих самок сетарій. У 6 із 9 свинок через кожні 15 хв. протягом години вимірювали температуру тіла та визначали частоту дихання за загальноприйнятими методами. Контрольній групі із 6 морських свинок вводили фізіологічний розчин внутрішньом’язово у дозі 1 см³. Після чого 6 тварин дослідної групи і 6 контрольної піддали еутаназії і відібрали проби печінки для лабораторних досліджень. Проби гомогенізували в скляному гомогенізаторі з тефлоновим поршнем з добавкою охолодженого до температури +4 °С Кребс-Рінгер-фосфатного буферу рН 7,4 із розрахунку 1:9 і визначали активність АСТ і АЛТ за методом Райтмана-Френкеля (Д.Г. Волков, 1970). Через два тижні 3 морським свинкам дослідної групи ін’єкціювали свіжовиготовлену суспензію із самок сетарій повторно і спостерігали за розвитком клінічних проявів.

У восьмій серії досліджень у СПП “Кмитівське” було сформовано чотири групи тварин: три дослідних і одна контрольна, по 7 голів великої рогатої худоби у кожній. Тваринам дослідних груп застосовували лікувальні препарати, виготовлені НВФ “Бровафарма”.

І групі тварин вводили бровермектин. За хімічною будовою препарат належить до макроциклічних лактонів. У його 1 см³ міститься 10 мг івермектину в спеціальному розчиннику. Препарат вводили підшкірно у середній ділянці шиї в дозі 0,2 см³/10 кг маси тіла. Через 7 діб введення повторювали. (Зазначена схема лікування проводилась згідно рекомендацій А.В. Березовського, 2002).

ІІ групі тварин вводили бронтел 10 %, в 1 см³ ін’єкційного розчину якого міститься 100 мг діючої речовини – клозантелу в спеціальному розчиннику. Препарат вводили підшкірно у ділянці шиї у дозі 0,5 см³/10 кг маси тіла згідно інструкції. Через 7 діб введення повторювали.

ІІІ групі тварин вводили бровалевамізол, в 1 см³ якого міститься
80 мг левамізолу гідрохлориду в спеціальному розчиннику. Препарат вводили підшкірно у дозі 1 см³/10 кг маси тіла один раз за добу щоденно протягом семи діб.

Тваринам IV контрольної групи вводили підшкірно 2 см³ фізіологічного розчину. Через 7 діб введення повторювали.

Після застосування препаратів спостерігали за клінічними ознаками. Ефективність лікування визначали через 14, 30 і 45 діб після останнього введення препаратів на основі дослідження проб крові і виявлення в них мікросетарій.

З метою профілактики та лікування сетаріозу було досліджено вплив бровермектину і вушних бирок з репелентом тривалої дії (діюча речовина циперметрин) на 20 коровах.

Отриманий цифровий матеріал, оброблений статистично
(Є.В. Монцевічюте-Ерінгене, 1964) на персональному комп’ютері з використанням табличного процесора Microsoft Excel for Windows, наведений в таблицях і графіках.