ПСОРОПТОЗ ОВЕЦЬ (ПОШИРЕННЯ, ДІАГНОСТИКА ТА ЗАХОДИ БОРОТЬБИ)

Краткое содержание

Роботу виконували упродовж 2005–2007 рр. на базі кафедри епізоотології та паразитології Одеського державного аграрного університету, Одеської обласної лабораторії ветеринарної медицини, наукового-дослідного інституту медицини транспорту, дитячої поліклініки ім. Резніка, Центральної державної лабораторії ветеринарної медицини та неблагополучних щодо псороптозу овець господарств Одеської області.

         Основним об’єктом дослідження були вівці, спонтанно інвазовані кліщами   Psoroptes   ovis.    У    господарстві    концерну   «Одесаагрогаз»   (с. Мізікевичі Овідіопільського району) була зареєстрована змішана інвазія збудниками псороптозу і диктіокаульозу овець.

Епізоотологічне обстеження господарств та збір матеріалу для дослідів проводили шляхом систематичних щомісячних виїздів до трьох колективних та двох фермерських господарств, розміщених у різних регіонах області. Поширення акарозу визначали шляхом встановлення екстенсивності (ЕІ) та інтенсивності (ІІ) псороптозної інвазії.

Інтенсивність інвазії визначали шляхом підрахунку кількості живих форм паразита в 25 зскрібках, взятих з різних ділянок тіла тварин. Для цього зскрібки брали скальпелем на межі умовно здорової та ураженої ділянки (безшерстної) шкіри тварини. Для дослідження підбирали однакові за площою (1 см²) ділянки шкіри. Кількість паразитів підраховували візуально. Рахували тільки живі форми нашкірників (з ознаками руху) на різних стадіях розвитку. Отримані дані обробляли статистично.

Для ідентифікації нашкірників роду Psoroptes зскрібки шкіри вивчали під мікроскопом з фотографуванням усіх стадій розвитку паразита. Для цього застосовували мікроскоп Axiostar plus з оптикою фірми Zeiss (Німеччина). Фотографування проводили за допомогою фотоапарата Avermedia Avervision 330 (Тайвань).

Визначення вікової, статевої та сезонної динаміки псороптозної інвазії проводили на вівцях цигайської та каракульської порід. Всього в дослідах було використано 5437 тварин.

Діагноз на псороптоз ставили комплексно, з урахуванням епізоотологічних даних, клінічних ознак хвороби та лабораторних досліджень. Лабораторно досліджували зскрібки з уражених  ділянок шкіри овець біотичним та абіотичним методами. Щомісячно досліджували три зскрібки (від вівці віком від 1 до 4–х років, барана віком від 1 до 4–х років та молодняка віком до року). За весь період проведення роботи було досліджено 66 зскрібків. Абіотичним методом досліджували зскрібки влітку. Одержаний матеріал вивчали під мікроскопом у день його взяття.

Інтенсивність ураження овець псороптесами визначали шляхом вимірювання площі ураженої кліщами ділянки поверхні тіла тварини.

При визначенні ефективності лабораторних біотичних та абіотичних методів нами були досліджені зскрібки шкіри у кількості 90 проб, які брали на межі умовно здорової та ураженої (безшерстної) ділянки тіла інвазованих тварин. Кожний зскрібок поміщали у чашку Петрі. Для визначення ефективності лабораторних методів виявлення псороптесів досліджували кожним методом 15 зскрібків. Їх брали від овець з неблагополучних щодо псороптозу господарств, тварини яких мали чіткі клінічні ознаки хвороби.

Біотичними методами зскрібки шкіри досліджували за Фрідбергом і Френером, за Приселковою та за методом Богданова.

Абіотичними методом досліджували зскрібки за компресорним методом Приселкової (додаючи до них гас), за методом Добичина та за методом Шика.

Для відбору живих кліщів-нашкірників з тіла хворих на псороптоз овець використовували методику Н.В. Солопова та А.Н. Давлетшина. Зскрібки шкіри з паразитами поміщали на серветки з тканини завбільшки 15х15 см. Краї серветки зв’язували ниткою і переносили в термостат на 15 хв. при температурі 37 ⁰С та вологості 80 %. Потім серветку розв’язували і поміщали на аркуш паперу білого кольору завбільшки 25х30 см, на якій були акариформні кліщі. Аркуш, на якому були нашкірники, та серветку підігрівали знизу на столі Морозова (30 ⁰С).

Для отримання антигену з нашкірників використовували ультразвуковий гомогенізатор Soniprep 150 «SANYO» (Великобританія).

Для дослідження сироваток крові методом імуноферментного аналізу кров брали з яремної вени в кількості 5 см³. Після цього її витримували в термостаті при 37 ⁰С упродовж 1 години. Наступним етапом було відокремлення тромбу від стінок пробірок. Останні поміщали в холодильник при температурі від 4 ⁰С до 8 ⁰С на 2 год. для ретракції згустку крові.

Усі робочі розчини для проведення реакції імуноферментного аналізу були виготовлені у фірмі «Сіместа ВААЛ» (Україна).

Дозування робочих розчинів при постановці реакції ІФА здійснювали за допомогою піпетки Microlit з пластиковими насадками.

Для підрахунку оптичної густини використовували спектрофотометр Microplate Reader RT-2100C фірми Rayto (Китай) за довжиною хвилі 405 нм.

Адсорбцію антигену для побудови в подальшому молекулярного ланцюга здійснювали за допомогою планшетів фірми Nunc maxisorp (Данія).

Промивання лунок планшету проводили на апараті Microplate Washer RT-2600C фірми Rayto (Китай).

Інкубацію матеріалу здійснювали на шейкері ST-3 фірми Skyline (Австралія).

Для лікування хворих на псороптоз овець застосовували вітчизняний лікарський засіб бровермектин-гранулят та зарубіжні протипаразитарні препарати дектомакс і баймек.

Бровермектин-гранулят  вводили  перорально  з комбікормом в дозі 0,05 г/кг, 0,075 г/кг та 0,1 г/кг маси тіла. Решту препаратів використовували підшкірно в ділянці лопатки (баймек) та внутрішньом’язово у хвостову складку (дектомакс). Доза обох лікарських засобів становила 1 см³ на 50 кг маси тіла тварин. Лікувальну обробку баймеком проводили двічі з інтервалом 10 діб.

Ефективність препаратів з групи макроциклічних лактонів вивчали на 48 тваринах. Ефективність протипаразитарних лікарських засобів визначали через 3, 10, 17, 24 та 31 добу після їх застосування на основі лабораторних досліджень зскрібків шкіри та виявлення в них збудників псороптозу овець.

Токсичність лікарських засобів вивчали на 20 тваринах за морфологічними та біохімічними показниками крові. Останню для дослідження брали зранку перед годівлею овець. Дослідження проводили перед застосуванням препаратів та на 3, 10, 17 і 24  добу після їх введення тваринам.

Кров  для  біохімічного  дослідження  брали з яремної вени в кількості 5 см³ в скляні пробірки для взяття крові від кожної тварини. Потім її витримували в термостаті при 35 ⁰С протягом 1 години. Після цього проводили відокремлення тромбу від стінок пробірки скляною паличкою для отримання сироватки.

Кров для визначення гематологічних показників брали з вушної вени кожної тварини в кількості до 1 см³ в пластикові пробірки. Для стабілізації до неї додавали гепарин.

Гематологічні показники (вміст гемоглобіну, ШОЕ, кількість еритроцитів та лейкоцитів, лейкограму) овець визначали згідно з загальноприйнятими методиками.

ШОЕ визначали за методом Панченкова. Визначення вмісту гемоглобіну проводили гемоглобінціанідним методом за допомогою тестового набору реактивів «La Chema» (Чехія) на фотоелектроколориметрі (СФ-46). Кількість еритроцитів та лейкоцитів підраховували в сітці камери Горяєва. Лейкограму виводили шляхом підрахунку лейкоцитів у фіксованих мазках крові, пофарбованих за методом Романовського.

Біохімічні дослідження крові проводили на біохімічному аналізаторі Abbott Spectrum Scies 2 (США). З цією метою використовували реактиви фірми Biocon (Німеччина). Вивчали вміст загального білка, альбумінів, глобулінів, білірубіну, АсАТ, АлАТ, сечовини, креатиніну, тимолової проби, фосфору, кальцію, активність лужної фосфатази, амілази, глутамінтранспептидази.

Для дослідження фекалій на наявність личинок збудників диктіокаульозу користувалися методом Вайда. 20 г свіжих фекалій від кожної  тварини  поміщали на годинникове  скло,  заливали  теплою  водою (+ 38 ⁰С) і підраховували під мікроскопом кількість личинок нематод Dictyocaulus filaria (ок. 10 х об. 40).

Визначення акарицидної та овоцидної активності препаратів проводили за методикою Стринадкіна. На центр квадратної сукняної серветки завбільшки 10х10 см наносили 1 см³ досліджуваного розчину. Після цього на цю серветку поміщали 10 живих, активних дорослих імаго нашкірників. Потім краї серветки щільно зв’язували між собою ниткою і переносили її у термостат при температурі + 30–32 ⁰С та відносній вологості 85–95 %. В контролі замість дослідних розчинів використовували дистильовану воду.

Яйця нашкірників поміщали у чашки Петрі на аркуши фільтрувального паперу 5х5 см, зволожені дослідним розчином. Потім їх накривали другими аркушами, так само зволоженими аналогічними розчинами. Після цього чашки  закривали  та  переносили  у термостат і інкубували при температурі + 37 ⁰С та відносній вологості 90 %. Контроль проводили за аналогічною методикою. Замість дослідного розчину використовували дистильовану воду.

Отримані дані були проаналізовані методом математичної статистики з підрахуванням середньої арифметичної величини (М) та її похибки (m). Достовірність отриманих результатів визначали за допомогою таблиці Стьюдента (t) на персональному комп’ютері за допомогою програми Microsoft Office, Microsoft Excel 2003.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ АНАЛІЗ

Поширення псороптозу овець в господарствах Одеської області. З метою встановлення поширення псороптозної інвазії упродовж квітня-травня 2005 року були проведені дослідження в 5 господарствах. Мінімальна екстенсивність та інтенсивність псороптозу овець каракульської породи була зареєстрована в ТОВ ім. Кірова Красновікнянського району. Екстенсивність псороптозної інвазії становила 25,37 %. Інтенсивність сягала 4,8±0,12 екземплярів псороптесів в 1 см² площі шкіри. В господарстві концерну «Одесаагрогаз» – 29,21 % та 4,8±0,12, в СТОВ «Успенівське» – 27 % та 4,72±0,07, в ТОВ «Бессарабія» – 33,21 % та 4,92±0,07, у фермерському господарстві «Кармін» – 30,92 % та 4,88±0,1 екз. нашкірників в 1см² зскрібка відповідно.