РОЛЬ МОЛОДНЯКУ ВЕЛИКОЇ РОГАТОЇ ХУДОБИ В ЕПІЗООТИЧНОМУ ПРОЦЕСІ ЛЕЙКОЗУ

Краткое содержание

Робота виконана в лабораторії лейкозів та віварії Інституту епізоотології Української академії аграрних наук. Науково-виробничі дослідження проведено на базі господарств Рівненської та Миколаївської областей.

Розповсюдження лейкозу в різновікових групах тварин визначали за допомогою серологічних досліджень великої рогатої худоби неблагополучних господарств Миколаївської, Рівненської областей.

Експериментальні дослідження щодо вивчення особливостей перебігу епізоотичного та інфекційного лейкозного процесу проводили на 65 коровах, 176 телятах та 22 вівцях. Обстежено 115 господарств, виявлено 2485 серопозитивних та 32 гематологічно хворих тварини.

Проведено понад 23000 досліджень сироватки крові великої рогатої худоби в реакції імунодифузії (РІД) в агаровому гелі з лейкозним антигеном протягом 5-річного періоду.

Генеалогічний аналіз поголів’я великої рогатої худоби проведено у 4-х племінних господарствах Рівненського району Рівненської області.

Гематологічні дослідження проводили, використовуючи загальноприйняті методики – визначення кількості еритроцитів, лейкоцитів, виведення лейкограми за методикою В.Е. Чумаченка та інших.

Лейкозну інфекцію діагностували за виявленням специфічних антитіл за допомогою серологічної діагностики, а стан лейкозного процесу та його перебіг згідно з тестами, які передбачені “Інструкцією по профілактиці та оздоровленню великої рогатої худоби від лейкозу”, що була затверджена в 1992 році.

Реакцію імунодифузії ставили з сироваткою крові, молозивом та молоком від корів за загальноприйнятими методиками.

Визначали показники імунітету тварин, а саме: абсолютний та процентний вміст імунокомпетентних клітин (Т- і В – лімфоцитів) за методикою Е.Ф. Чернушенка зі спiвавторами з урахуванням рекомендацiй П.Н. Смирнова зі спiвавторами: Т-лiмфоцитiв - в реакцiї спонтанного розеткоутворення (Е-РОК), В-лiмфоцитiв - комплементарного розеткоутворення (ЕАС-РОК).

Особливості перебігу лейкозного процесу у телят вивчали на 2-х групах корів: серопозитивних та серонегативних, від яких було отримано телят–молочників загальною кількістю 28 голів. З 12-ти телят від серонегативних матерів та 16-ти телят від серопозитивних сформували дві групи по 6 та дві групи по 8 тварин. Дослідження телят проводили відразу після народження і в подальшому через кожні 5 днів до 2-місячного віку, а потім кожні 15 днів до кінця експерименту. Методика експерименту передбачала постановку біопроби на вівцях.

Шляхи передачі ВЛВРХ сприйнятливим тваринам вивчали на 36 головах великої рогатої худоби на 8-9-му місяці тільності, спонтанно інфікованої вірусом лейкозу. Одночасно досліджували телят, що народились від цих корів. Визначали титри специфічних антитіл за допомогою РІД у сироватці крові, молоці та молозиві тільних та розтелених корів, а також у новонароджених телят. Паралельно контролювали стан загальної резистентності піддослідних тварин та ступінь прояву лейкозного процесу.

Динаміку титрів колостральних антитіл у телят, отриманих від корів спонтанно інфікованих ВЛВРХ та вільних від інфекції, вивчали на 50 телятах. Серологічні дослідження проводили раз на місяць протягом 2 років експерименту. Паралельно визначали гематологічні та імунологічні показники у цих тварин.

Динаміку показників лейкограми у нащадків, отриманих від серопозитивних корів, вивчали на 14 телятах, які були народжені інфікованими ВЛВРХ коровами. 27 телят, які були народжені вільними від онкорнавірусної інфекції коровами, служили контролем.

Розвиток лейкозного процесу в експериментально зараженого молодняку великої рогатої худоби вивчали у неблагополучному щодо лейкозу великої рогатої худоби господарстві на 15 телятах 3-4-місячного віку, з яких було сформовано 2 групи. Після проведення гематологічних та серологічних досліджень на лейкоз 10 тваринам дослідної групи ввели по 1,0 мл. крові, отриманої від гематологічно хворої на лейкоз корови (163000 Г/л лейкоцитів, 12400 Г/л лімфоцитів). Кров для гематологічних, імунологічних та серологічних досліджень відбирали з інтервалом у 7 днів протягом 77 днів експерименту.

Динаміку показників крові, імунокомпетентних клітин та титрів антитіл у гематологічно хворих на лейкоз та інфікованих ВЛВРХ тварин вивчали на 6 тваринах 24-28-місячного віку. Експеримент тривав 5 місяців.

Вплив генетичних факторів на перебіг лейкозної інфекції визначали за результатами генеалогічного аналізу поголів’я 4 племінних господарств. Дослідили 9310 голів великої рогатої худоби, зробивши аналіз інфікованості тварин різних вікових груп згідно з результатами серологічних досліджень.

Оздоровчі протилейкозні заходи проводили згідно з діючою інструкцією та на основі розроблених нами більш ефективних схем оздоровлення.

Результати досліджень обробляли за допомогою методів варіаційної статистики та ПК.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

ПОШИРЕННЯ ЛЕЙКОЗУ ВЕЛИКОЇ РОГАТОЇ ХУДОБИ В

РІВНЕНСЬКІЙ ТА МИКОЛАЇВСЬКІЙ ОБЛАСТЯХ

Перший випадок захворювання великої рогатої худоби на лейкоз у Рівненській області з характерними патологоанатомічними змінами був зареєстрований у 1965 році у вимушено забитої корови одного із колгоспів Костопільського району. За період 1965–1983 рр. патологоморфологічно лейкоз великої рогатої худоби був виявлений у 146 господарствах області. У 1986 р. кількість хворої на лейкоз великої рогатої худоби досягла 557 тварин, а кількість туш зі змінами, характерними для лейкозу великої рогатої худоби, збільшилась у 90 разів.

Показники захворюваності великої рогатої худоби на лейкоз з розрахунку на 100 тис. поголів’я та 100 тис., досліджених в 1966 році, становили відповідно 0,27 та 746,3. В подальшому спостерігається тенденція до збільшення цих показників, незважаючи на незначні його зниження в певні роки. У 1986 році їх значення становили 82,56 та 269,7.

Збільшення екстенсивного та інтенсивного показників, які характеризують перебіг лейкозного процесу, свідчить про недосконалість діючих в 1965-1986 рр. оздоровчих протилейкозних заходів, в основу яких було покладено гематологічний метод діагностики захворювання.

Встановлення вірусної природи лейкозу великої рогатої худоби і розробка серологічного методу діагностики кардинально змінили підходи до проведення протилейкозних заходів. Серологічні дослідження усього поголів’я великої рогатої худоби на лейкоз у Рівненській області, розпочаті в 1988–1989 рр., виявили значне поширення хвороби.

У 1989 році в області було виділено 15717 хворих тварин, серед них 12699 корів. Інфікованість поголів’я великої рогатої худоби в області становила 10,1%, корів – 13,7%. Найнижчим показник інфікованості поголів’я великої рогатої худоби був у Млинівському – 3,2% та Корецькому – 3,3%, а найвищим у Рокитнівському – 45,9% і Дубровицькому – 30,1% районах. Серед корів у цих районах серопозитивність сягала відповідно 3,9%, 4,1% та 59,5%, 44,9% .

У 1990 році інфікованість серед корів була найвищою у господарствах Рокитнівського – 29,9%, Сарненського – 23,1%, Дубровицького – 21,4%, а найменшою у господарствах Корецького – 2,3% та Млинівського – 2,7% районів. По групах молодняку старше року інфікованість була найвищою у Дубровицькому – 9,0%, Рокитнівському – 7,6% та Сарненському - 6,2% районах, а найнижчою – у Здолбунівському районі – 0,9%. Серед тварин віком до року найвищою інфікованість була у Сарненському – 3,9%, Дубровицькому – 3,5%, Костопільському – 3,3% районах, а найнижчою у тварин Гощанського, Радивилівського – 0,6%, Здолбунівського – 0,5 % та Млинівського – 0,7% районів.

      Співвідношення показників інфікованості серед різновікових груп становило: корови – молодняк старше року – 3:1, корови –молодняк до року – 5,5:1, молодняк старше року – молодняк до року –2:1 і залишалось в цих межах, незалежно від рівня інфікованості у цих групах.

З 1988 року в Рівненській області проведення оздоровчих протилейкозних заходів було регламентовано відповідними інструкціями, настановами та рекомендаціями. Господарства, де виявляли серопозитивних тварин, оголошувались неблагополучними і у них розпочинали проведення оздоровчих заходів згідно з розробленими комплексними планами. Серологічний контроль здійснювався 1–2 рази на рік. Досвід показав, що така робота, за умови виконання усіх інших протиепізоотичних заходів, забезпечувала поступове зниження ступеня інфікованості тварин, проте ефективність заходів боротьби була низькою. У 1992 році була введена в дію Інструкція з профілактики та оздоровлення великої рогатої худоби від лейкозу, яка передбачала проведення серологічних досліджень через 30-45 днів, проте в окремих господарствах було організовано систематичні серологічні дослідження за прискореним графіком з інтервалом від 10 до 30 днів. Такий термін досліджень дозволяє швидко локалізувати та виділити з загального стада джерело збудника інфекції, створити групи вільних від онкорнавірусної інфекції корів, залучити у процес формування здорового стада молодняк, отриманий від інфікованих корів. Усе це забезпечує звільнення господарства від онкорнавірусної інфекції в короткі терміни за рахунок власного відтворення стада з мінімальними затратами.

Виробнича перевірка та широке практичне застосування оздоровлення господарств за прискореною системою, які базувались на проведенні щільних серологічних досліджень з інтервалом у 10 днів, дозволили розробити “Спосіб виявлення захворювання на лейкоз у великої рогатої худоби”, на яку отримано Деклараційний патент на винахід за номером 44416А від 15.02. 2002 року.

Виконання всіх цих заходів, а також чітке дотримання положень інструкцій дало змогу в 1996 році з наявних в області 354 господарств оздоровити від лейкозу великої рогатої худоби значну частину, а в 2000 році повністю оздоровити господарства області від онкорнавірусної інфекції.

Разом з тим при проведенні оздоровчих заходів виникла ситуація, коли за умов зниження числа або відсутності позитивно реагуючих на лейкоз тварин маточного стада спостерігали виділення інфікованих тварин з молодших вікових груп: молодняку до року та старше року. Це пов’язано з тим, що інфіковані ВЛВРХ тварини молодших вікових груп несвоєчасно видаляються із стад і в подальшому переходять у старші вікові групи, виступаючи у цьому випадку джерелом збудника інфекції.

Таким чином, щоб ліквідувати ризик постійного інфікування тварин вірусом лейкозу великої рогатої худоби діагностичні дослідження необхідно виконувати в повному обсязі із залученням не тільки маточного поголів’я, а й тварин молодших вікових груп, за рахунок яких і йде відтворення стада.

Вивчаючи розповсюдження лейкозу в Рівненській області, ми встановили, що у період 1987–1989 рр. показник напруженості епізоотичного процесу щодо лейкозу великої рогатої худоби був високим серед усіх вікових груп тварин у

даних районах і становив серед: всього поголів’я – 0,0784-0,0973, корів – 0,09 – 0,139, нетелей – 0,048–0,0661, молодняку – 0,046–0,0887. У наступні періоди (1990-1992 рр., 1993-1995 рр.) відзначили поступове зниження цих показників у всіх вікових групах тварин. Результати, отримані при визначенні напруженості епізоотичної ситуації за 1996–1998 рр., дозволяють стверджувати про високу ефективність та результативність застосованих сучасних заходів боротьби з лейкозом великої рогатої худоби.

Отже, у Рівненській області лейкоз великої рогатої худоби мав нерівномірне розповсюдження серед тварин різних вікових груп великої рогатої худоби. На початку оздоровлення господарств від лейкозу мало місце значне інфікування тварин старших вікових груп. При виконанні комплексу оздоровчих протилейкозних заходів та на завершальних етапах оздоровлення господарств спостерігається переважне виділення інфікованих тварин серед молодших вікових груп. Це вказує на те, що тварини молодших вікових груп, особливо на завершальних етапах проведення оздоровчих заходів, є активною рушійною силою епізоотичного процесу і водночас відіграють роль джерела збудника ВЛВРХ та сприйнятливої тварини.

Вивчення динаміки поширення лейкозної інфекції проводилось у Миколаївській області у період з 1990 по 2002 рік. Серологічні дослідження великої рогатої худоби на лейкоз за допомогою реакції імунодифузії в агаровому гелі з лейкозним антигеном (РІД) у цьому регіоні масово почали застосовувати у 1990 році. Паралельне застосування гематологічного методу діагностики у серопозитивних тварин забезпечує більш ефективне виявлення хворих та підозрілих у захворюванні на лейкоз тварин серед усіх вікових груп.