О. П. ДОВЖЕНКО – ПЕДАГОГ. ТВОРЧИЙ ПОШУК І МЕТОД



Название:
О. П. ДОВЖЕНКО – ПЕДАГОГ. ТВОРЧИЙ ПОШУК І МЕТОД
Альтернативное Название: А. П. Довженко - ПЕДАГОГ. ТВОРЧЕСКИЙ ПОИСК И МЕТОД
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, розкрито її актуальність, сформульовано мету та завдання, визначено об’єкт і предмет, висвітлено стан розроблення теми, охарактеризовані методи дослідження, визначена наукова новизна, практичне і наукове значення.


Розділ перший «Становлення Довженка-педагога». У ньому простежено процес формування педагогічних зацікавлень Довженка з кінця двадцятих років до середини тридцятих років двадцятого сторіччя.


У підрозділі 1.1. «Пошук форм спілкування зі студентами» досліджуються особливості педагогічної діяльності О.П.Довженка в ОДТК і КДІКу.


Для аналізу цього періоду обрано своєрідний метод реконструкції: оскільки стенограми лекцій тридцятих років маже не збереглися, увесь комплекс мемуарної спадщини, як-от спогади студентів досліджуються в контексті тогочасних виступів і статей митця.


Важливими видаються спогади колишнього учня Київського кіноінституту – Т.Левчука про вступні іспити до КДІКу, особливості тогочасного навчання кінорежисерів, першу лекцію О.П.Довженка в кіноінституті, роботу на знімальному майданчику. Не менш цікавими є рукописи, що зберігаються в музеї Національної кіностудії художніх фільмів Олександра Довженка та відеозапис інтерв’ю з приватного архіву В.Слободян, в яких Т.Левчук розповів те, що не увійшло до друкованих видань.


Спогади Г.Григор’єва допомагають більш всебічно і комплексно вивчити навчальний процес у КДІКу та педагогічну діяльність О.П.Довженка. Не менш цікавими є спогади колишніх студенток київського кіноінституту С.Цибульник, Є.Лісовської та відеозапис інтерв’ю Ф.Май з приватного архіву В.Слободян, які є менш ідеологізованими та більш об’єктивними.


Запропонована форма дослідження дозволила найбільш повно відтворити початок педагогічної діяльності митця, зокрема ініціативу студентів новоствореного Київського кіноінституту з метою запрошення О.П.Довженка до викладання у них режисури, його бесіду-лекцію та першу офіційну лекцію митця в актовому залі КДІКу.


До розгляду залучено досить широкий фактичний матеріал ф.№1238 (Державний український трест кінопромисловості «Українфільм» Державного всесоюзного кінофотооб’єднання «Союзкіно») Центрального державного архіву вищих органів влади та управління (ЦДАВО) України, який містить списки викладачів та студентів, особливості функціонування ОДТК та КДІКу, участь О.П.Довженка у роботі цих навчальних закладів.


Завдяки архівному пошуку з'ясовано, що О.П.Довженко був запрошений до розробки теоретичних засад навчального процесу художнього факультету КДІКу у складі двох Методологічних комісій – з «Режисерської справи» і «Соціології та історії мистецтв, історії матеріальної культури, історії кіномистецтва».


Увага акцентується на тому, що, не зважаючи на подальшу формальну відсутність офіційної педагогічної практики О.Довженка у кіноінституті, він провів зі студентами-режисерами низку неформальних лекцій, які відбувалися в його власній оселі, під час прогулянок Києвом тощо.


Вільна форма довженківських лекцій зі студентами художнього факультету КДІКу, як доведено в дисертації, ніскільки не заперечувала того факту, що митець мав свою чітку концепцію навчання студентів режисерській професії. Це й засвідчує участь О.П.Довженка у розробці навчальних програм у методологічних комісіях інституту.


Підрозділ 1.2. «Знімальний майданчик як місце навчання майбутнього режисера» висвітлює передумови формування одного з головних педагогічних принципів О.П.Довженка, який протягом всього життя вважав, що найбільш ефективний шлях передачі досвіду відбувається лише в умовах реального кіновиробництва, що збігалося із тогочасною педагогічною методикою так званої безперервної виробничої практики (БВП).


Показовим видається той факт, що під орудою Довженка на знімальному майданчику «Івана» опановували мистецтво кінематографу не тільки студенти-режисери, але й оператори та сценаристи.


Осмислення тогочасної ситуації показує, що після завершення фільмування О.П.Довженко збирався більше уваги приділити викладанню у КДІКу, але був вимушений виїхати до Москви.


У підрозділі 1.3. «Творчий потенціал лекцій» аналізується тогочасна педагогічна діяльність О.П.Довженка на основі найменш вивчених, а у більшості й маловідомих лекцій першої половини тридцятих років.


Структуру підрозділу обумовило те, що в першу чергу вивчалися джерела, які дають уявлення про педагогічну діяльність О.П.Довженка – лекції, статті, виступи. Зважаючи на відсутність у п’ятитомнику творів митця, що виходив за редакцією Ю.Солнцевої у 1983–1985 рр., багатьох лекцій, що були на той час вже оприлюднені в Російській Федерації, важливим напрямком дослідження було визнано архівний пошук.


Науковий інтерес насамперед становили матеріали Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва (ЦДАМЛМ) України, зокрема, ф.№690 (О.П.Довженко), в якому зібрано документи про життя і діяльність митця, його статті, виступи, листи, сценарії, лекції. Це невидана раніше лекція, прочитана студентам Московського державного інституту кінематографії (ДІК) 18 грудня 1932 року, в якій О.П.Довженко пояснював сутність професії кінорежисера, особливості власного методу, зокрема, поділився зі студентами думками про мову, національну специфіку у звуковій кінематографії, сприйняття власних фільмів, значення пейзажу у художніх фільмах, деякі аспекти роботи з акторами, психології творчості, застосування ефекту статики, а також задекларував свій метод роботи з оператором.


Таким чином доведено, що О.П.Довженко, який мав педагогічну практику у Києві, мав бажання викладати у Москві, принаймні, планував провести там курс лекцій з монтажу. Проте лікування рецидивів хвороби митця і несприятлива політична ситуація спричинилися до того, що режисерської майстерні О.Довженко, на відміну від С.Ейзенштейна та Л.Кулєшова, не отримав.


Все ж лекції московським студентам О.П.Довженком читалися, але були спорадичними, до того ж мали характер майстер-класів.


Більш регулярним було навчання студентів на знімальному майданчику «Аерограду» під час проходження ними виробничої практики, яка з 1932 року замінила БВП.


У Розділі другому «Авторський педагогічний метод Довженка: режисерська лабораторія при Київській кінофабриці» на широкому фактичному матеріалі простежуються передумови появи, особливості функціонування та причини припинення найцікавішого педагогічного експерименту О.П.Довженка – режисерської лабораторії (РЛККФ).


У підрозділі 2.1. «Введення в кінематограф» зазначається, що у 1935 році в зв'язку із реорганізацією вищої школи гуманітарного профілю (ВИШ) та сталінським замовленням на постановку «Українського Чапаєва», Довженко отримав можливість повернутися на Україну та дістав пропозицію викладати на Вищих курсах режисерів кіно (ВКРК) при КДІКу.


Митець з багатьох причин не захотів зв’язувати себе із досить жорсткою і догматичною офіційною кіноосвітою, а тому обрав більш вільний у плані експериментування варіант «перекваліфікації» театральних режисерів на кінематографістів у РЛККФ.


До огляду і аналізу залучено книгу, ненадруковані листи і рукопис В.Галицького (фактично єдині мемуарні першоджерела щодо режисерської лабораторії), а також надруковану у 1937 році статтю В.Довбищенка та В.Галицького, важливу для дослідження відсутністю ретроспективних нашарувань і переосмислень подій, характерних для мемуарів.


Не менш вагомими були тогочасні статті та інтерв'ю О.П.Довженка, в яких митець декларував власні педагогічні засади.


Одним із пріоритетних завдань стало виявлення, аналіз та введення до наукового обігу неоприлюднених раніше матеріалів РЛККФ із приватних і державних архівів.


Увага акцентується на виступі О.Довженка на Київській кінофабриці, в якому митець докладно розповідав про умови появи режисерської лабораторії, про вступні іспити, перший рік навчання, називав учнів і характеризував декого з них.


Підрозділ 2.2. «Сценарний період» висвітлює особливості найбільш плідного етапу педагогічного експерименту О.П.Довженка, коли, вирішивши перевести театральне мислення режисерів-лаборантів у кінематографічне русло, зрозумів, що без копіткого опанування сценарної справи не обійтись.


Оскільки режисери-лаборанти були людьми з вищою освітою і досвідом самостійної творчої практики, Довженко планував приділяти багато часу їхній самоосвіті, однією із складових якої було так зване «ходіння в народ», що допомагало учням набувати життєвих вражень, потрібних для створення власних сценаріїв. Задум О.П.Довженка виправдав себе, адже режисери-лаборанти написали багато короткометражних сценаріїв; деякі з них розглядаються в дослідженні.


Важливою засадою навчального процесу РЛККФ був принцип «дифузії» – кожного з режисерів-лаборантів Довженко планував навчати за індивідуальним терміном, в залежності від рівня готовності до самостійної роботи. Зважаючи на це, найбільш здібні писали повнометражні сценарії – «Вісунська республіка» та «Нерозділене кохання».


Крім того, всі режисери-лаборанти працювали над сценарієм «Тараса Бульби», який мав би бути частиною ще одного педагогічного експерименту О.П.Довженка. Першим його кроком стала режисерська розробка учнями окремих епізодів, наступними – зйомки невеликих частин фільму, монтаж, тонування, певна річ, під орудою майстра.


У підрозділі 2.3. «Самостійні роботи учнів» на прикладі створення короткометражки «Чий кандидат?» детально висвітлюється останній і найменш вдалий етап РЛККФ, який збігається із піком репресій другої половини тридцятих років ХХ ст.


Завдяки поетапному розсекреченню документів з архівів спецслужб, а також публікаціям В.Попіка, Л.Череватенка, Т.Дерев'янко, О.Микитенка, Ю.Левіна та ін., дисертантом було зроблено декілька запитів у Галузевий державний архів Служби безпеки (ГДА СБ) України. Розсекречені документи про життя і діяльність О.П.Довженка, матеріали справ репресованих учнів та колег митця використані у дисертаційному дослідженні, зокрема, документи ф.№11 (Справа-формуляр О.П.Довженка).


Не менш важливою для дослідження була можливість опрацювання закритих до 1991 року фондів у державних архівах. У ЦДАМЛМ України, насамперед, таким є ф.№1196 (Документи діячів літератури і мистецтва з відомчих архівів прокуратури, суду і органів КДБ України). У Центральному державному архіві громадських об’єднань (ЦДАГО) України – ф.№1 (Центральний комітет компартії України) та №263 (Колекція позасудових справ реабілітованих), де зберігаються справи репресованих колег О.П.Довженка (зокрема Д.Демуцького) та учнів (Б.Дробинського, Ю.Нікітіна, Г.Григор'єва та ін.).


У розвідках Н.Францевої кінця 80-х – початку 90-х років знаходимо відомості про загиблих у сталінських таборах учнів О.П.Довженка, серед яких був її чоловік Т.Ференц, і лише в невеличкому обсязі згадувалися педагогічні засади РЛККФ.


Та все ж, ядром розділу стало дослідження навчального процесу РЛККФ – фактично єдиної майстерні О.П.Довженка, яка повноцінно функціонувала в Україні протягом майже усього терміну мистецького навчання, тоді як інші педагогічні задуми митця реалізувалися лише фрагментарно.


Ретельний розгляд специфіки тогочасного фільмування на Київській кінофабриці дало можливість з’ясувати, чому, за задумом О.П.Довженка, режисери-лаборанти повинні були крок за кроком вивчати всі етапи кіновиробництва, а найбільшу увагу, у порівнянні з московськими студентами, приділити написанню сценаріїв.


Втім, аби виховання молодих кінорежисерів вважалося завершеним, потрібні були не лише сценарії, а й постановка двох-трьох короткометражних робіт. Предметом окремої уваги О.П.Довженка був фінальний етап – зйомка власної повнометражної художньої картини.


Але сумні реалії того часу (арешти учнів та постійна зміна керівництва) призвели до того, що навчальний процес у РЛККФ зупинився на стадії виробництва короткометражних фільмів. Цікавий педагогічний задум Довженка не міг бути завершений у повному обсязі, більш того, майстер та його учні були вимушені протягом всього життя мовчати про цей надзвичайно цікавий і перспективний педагогічний експеримент.


У Розділі третьому «Реалізація творчих ідей Довженка в педагогічній практиці» на основі чисельних та різноманітних джерел реконструйовано декілька маловідомих педагогічних експериментів О.П.Довженка.


У підрозділі 3.1. «Акторська школа» досліджується неприйнятна для О.П.Довженка ситуація, коли наприкінці тридцятих років майже одночасно із закриттям АШККФ під маркою реорганізації був закритий художній факультет КДІКу, припинила існування РЛККФ. Митець розумів, що однією із складових примусової інтеграції України в «радянську соціалістичну культуру» був процес  повного знищення української кіноосвіти.


А тому після успішного завершення «Щорса» О.П.Довженко докладав максимум зусиль для ренесансу системи української кіноосвіти - у більш широкому обсязі була відновлена діяльність Школи кіноакторів при Київській кіностудії (ШКККС). Наступним кроком О.П.Довженка стало відкриття на базі Київського державного театрального інституту (КДТІ) майстерні кінорежисерів. Крім того, митець мріяв об’єднати діяльність Школи кіноакторів і майстерні кінорежисерів в Українську кіноакадемію. Були набрані учні в майстерню кінорежисерів, з вересня 1941 року повинно було розпочатися навчання, проте на заваді стала війна.


Реконструкцію довженкового задуму проведено на основі кількох джерел, насамперед, фахової і загальної газетної та журнальної періодики тієї доби, що зберігається у Науково-довідковій бібліотеці центральних державних архівів України та Національній бібліотеці України ім. В.І.Вернадського. Важливою складовою дослідження є спогади студента ШКККС Є.Матвєєва.


Про відкриття напередодні війни при КДТІ майстерні режисерів кіно і планах заснування Української кіноакадемії розповів В.Іванов. Досить важливими для розуміння педагогічних засад О.П.Довженка є спогади Б.Равенських - переймати кінематографічний досвід на знімальному майданчику «Тараса Бульби» йому перешкодила війна.


Підрозділ 3.2. «Індивідуальна робота» висвітлює післявоєнний етап педагогічної діяльності О.П.Довженка з так званими «індивідуальними» учнями – Ю.Тимошенком, В.Денисенком та ін.


Зазначається, що багато учнів О.П.Довженка, зокрема П.Вершигора, М.Казнєвський, М.Вінярський, не встигли залишити ґрунтовних спогадів про свого вчителя і методи його виховання, а мемуарна спадщина Ю.Тимошенка, В.Іванова та ін. піддавалася досить упередженому редагуванню.


Хоча навіть за таких умов названі митці, які в різні часи мали нагоду пройти школу О.П.Довженка, зуміли розповісти багато цікавих і корисних для дослідження подробиць стосовно методів навчання свого вчителя, його педагогічних концепцій, планів і задумів.


Показовим у цьому плані видаються спогади О.Муратова, що побачили світ вже в наш час, і за умови відсутності ідеологічної цензури, містять відомості про педагогічну діяльність О.П.Довженка, які не могли бути оприлюднені за радянських часів.


На основі узагальнення мемуарного та архівного матеріалу доведено, що у повоєнні роки О.П.Довженко докладав максимум зусиль для відбудови української кінематографії і кінопедагогіки. Серед практичних заходів митця була допомога у демобілізації і поверненні на Київську кіностудію кінематографістів-фронтовиків та намагання відновити художній факультет КДІКу.


Після фактичної заборони не тільки знімати, але й займатися педагогічною діяльністю, пов'язаної із «Україною в огні», Довженко виховував молодих українських митців, що зверталися до нього за порадою, неофіційно. Теоретична частина такого навчання складалася з бесід-лекцій митця, написання учнями літературних сценаріїв, режисерських експлікацій, кадрування майбутніх фільмів. «Індивідуальні» учні отримували знання під час прогулянок містом, у листах, на квартирі майстра, а, в разі необхідності, деякі з них навіть жили в оселі вчителя.


Практичною частиною такого навчання О.П.Довженко вважав асистентську роботу на знімальному майданчику його фільмів. Після дозволу вищого партійного керівництва знімати фільми О.П.Довженкові, він продовжував навчання асистентів на знімальному майданчику «Мосфільму» та планував після повернення на Київську кіностудію під час фільмування «Зачарованої Десни» з п’яти-шести асистентів сформувати нову режисерську майстерню.


У підрозділі 3.3. «Розвиток творчих ідей лабораторії у вдіковський період» проаналізовано останній період педагогічного шляху О.П.Довженка, який лише наприкінці життя отримав можливість навчати кінорежисерів у ВДІКу.


Тривалий час у національному кінознавстві вдіківський період не осмислювався як розвиток творчих ідей О.П.Довженка, набутих у попередній педагогічній практиці, зокрема РЛККФ.


До певної міри цей період тлумачилося лише як перші кроки майстра у навчанні кінорежисерів. Тому виникла нагальна потреба проаналізувати найяскравіші педагогічні прийоми московської майстерні, фактично винайдені О.П.Довженком під час викладання у Києві.


Окрема увага приділена принциповим  змінам форм виховання, що відбулися після залишення О.П.Довженком України.


Конкретний фактографічний матеріал, пов’язаний з найбільш висвітленим у дослідницькій та мемуарній літературі російським періодом педагогічної діяльності О.П.Довженка, переконливо засвідчує, що хоча виховання тривало лише півтора роки, він встиг виплекати з учнів справжніх митців.


 


Сам факт відбору у вдіківську майстерню засвідчив, наскільки гострим було у Довженка відчуття справжнього таланту. До своєї майстерні він запросив молодих людей, абсолютно несхожих за характером обдарування і життєвим шляхом. Але всі вони згодом розкрили свої неабиякі можливості в творчості і посіли високе місце в мистецтві кіно – Л.Шепітько, М.Вінграновський, О.Іоселіані, Р.Сергієнко та ін.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины