МУЗИЧНА КУЛЬТУРА ПОЛТАВЩИНИ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ В АСПЕКТАХ РЕГІОНАЛЬНОГО ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВА

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
МУЗИЧНА КУЛЬТУРА ПОЛТАВЩИНИ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ В АСПЕКТАХ РЕГІОНАЛЬНОГО ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВА
Альтернативное Название: Музыкальная культура Полтавщины XIX - НАЧАЛА ХХ ВЕКА В АСПЕКТАХ РЕГИОНАЛЬНОГО ИСТОЧНИКОВЕДЕНИЯ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У Вступі обґрунтовано вибір, актуальність, наукову новизну, теоретичне і практичне значення теми, сформульовано мету і завдання, систематизовано матеріал дослідження.


У Розділі 1. «Полтавщина у контексті українського національного відродження (ХІХ – початок ХХ століття)» Полтавщина розглядається як ок­ремий регіон – історично, географічно і соціально зумовлений культурний фе­номен. Висвітлено етапи історико-культурного розвитку регіону в період українського національного відродження, виявлено особливості кожного з них.


У підрозділі 1. 1. «Огляд матеріалів дослідження у головних аспектах проблеми» здійснено систематизацію й аналіз використаних у роботі літератури й архівних джерел.


Вивчення періодичних видань дало можливість відтворити панораму культурного життя регіону у широкому історичному та культурологічному кон­текстах. З’ясовано, що мистецьке життя Полтавщини найяскравіше віддзеркалено у регіональній періодиці. Опубліковані матеріали мали різну жанрову спрямованість: інформативні повідомлення (про заснування і початок роботи навчального закладу, звітні концерти, випускні іспити тощо); афіші щодо різноманітних концертних акцій; оголошення про музично-освітні послуги приватних учителів-музикантів; рекламні повідомлення комерційного характеру стосовно продажу музичних інструментів, нотних видань; замітки мемуарного характеру; рецензії на концерти місцевих артистів-виконавців та гастролерів; коментарі до концертних програм; бібліографічні замітки про нові книги, нотні видання, підручники; доку­менталь­­ні матеріали (статути, звіти про діяльність мистецьких товариств і концертних установ); історичні розвідки; аналітичні статті до ювілейних дат ком­позиторів, музикантів-виконавців; праці підсумкового типу стосовно діяльності мистецьких закладів, творчих колективів тощо; огляди творчого доробку вітчизняних та зарубіж­них композиторів.


Численні публікації місцевої та центральної преси свідчать насамперед про високий не лише соціальний, а й культурно-мистецький статус регіону.


Аналіз жанрової специфіки газетних та журнальних статей досліджуваного періоду дав можливість простежити динаміку культурно-мис­тець­ко­го життя регіону. Характер публікацій на сторінках як регіональних, так і це­нтральних видань поступово змінювався: від коротких інформативних повідомлень (часто рекламного характеру) – до розгорнутих аналітичних статей-оглядів. Якщо авторами перших публікацій були анонімні дописувачі, то з часом до публіцистичної діяльності стали активно залучатися відомі науковці, історики, письменники, музичні критики Полтавщини. Активну участь у написанні матеріалів брали добре знані сучасники (В. Милора­до­вич, І. Пав­лов­ський, Оле­на Пчілка, В. Щепотьєв, Д. Ах­ша­ру­мов, Л. Лісовський). Своїми статтями, на­уковими розвідками, публіцистичними виступами вони створювали на сторін­ках місцевої періодики своєрідний літопис музично-культур­ного життя губернії.


У контексті досліджуваної проблеми розглянуто численні архівні джерела, матеріали приватних колекцій, документи державних установ. Дослід­же­но рукописні спогади Л. Лісовського й мемуари В. Оголевця; дотичну до те­матики дисертації епістолярну спадщину М. Мусоргського. У мемуарній та епі­столярній літературі події культурного життя відображаються крізь призму ін­дивідуального сприйняття, у цікавій літературній формі. Тут зафіксована ре­акція сучасників на різноманітні мистецькі явища, ставлення свідків та безпо­­середніх учасників культуротворчого процесу до подій у сфері культури. У їхніх листах та спогадах містяться цінні подробиці, які здебільшого не потрапили до офіційних документів. Водночас думка тогочасних представників ку­ль­­турних кіл цікава саме своєю безпосередністю, невимушеністю викладу, ори­­гінальністю мови. Мемуарні матеріали містять той побутовий контекст, який найкраще характеризує колорит регіону у його національній своєрідності.


У підрозділі також охарактеризовано сучасні наукові праці з дотичних до пропонованої теми. Зауважено, що в жодній із них не порушувалися проблеми культурно-мистецького розвитку регіону, поки що не створено ґрунтовного дослідження, де музична культура Полтавщини була б проаналізована у за­гальноукраїнському контексті і трактована як цілісний культурний феномен.


У підрозділі 1. 2. «Регіоніка – історія проблеми» здійснено загальний ог­ляд і коментар ряду концепцій українських і зарубіжних учених – істориків, ет­­­нографів, топографів, лінгвістів (Г. Л. де Боплана, О. Шафон­ського Я. Мар­ко­­­­вича, П. Білецького-Но­сен­ка, М. Сумцова) щодо вивчення історико-куль­тур­­­­ної проблемати­ки етнорегіонального поділу України. Виявлено критерії цьо­­­го поділу – природно-ландшафтні, антропологічні, соціально-історичні та ін.


Досліджено процес становлення регіонального підходу в етнографії, фольклористиці, історичному музикознавстві. Проаналізовано твори П. Чу­бин­­ського, Хв. Вовка, М. Львова, І. Прача, М. Цертелева, М. Максимо­вича, П. Со­­каль­ського, М. Лисенка. Акцент зроблено на фольклористиці як сфері му­зикознавства, яка найяскравіше репрезентує своєрідність певного регіону. Висвітлено підходи до становлення проблем регіоніки в історичному музикознавстві на прикладі праць М. Грінченка, А. Ольховського і сучасних музикантів-істориків.


Історія української музики на етапі свого концепційного становлення мислилася передусім як цілісний феномен загальноукраїнського значення із яскраво вираженими національними ознаками. І саме пошуки цих ознак були у центрі наукових інтересів музикознавців другої половини ХІХ – початку ХХ століття. Дослідження ж особливостей регіонів розпочнеться лише після здо­буття державної незалежності (1917).


Охоплено практично всі відомі на сьогодні мистецькі фольклорні збірники і наукові праці, що стосуються Полтавщини: від перших записів народних пісень регіону і їх наукового осмислення (А. Єдлічки, В. Ми­ло­радовича, О. Гри­ші, П. Чубин­сько­го, М. Лисенка, Є. Ліньової, О. Мас­лова, Б. Під­го­ре­ць­ко­го, М. Янчука) – до досліджень кінця ХХ сто­ліття (М. Фісуна, Г. Лев­чен­ка, Н. Уварової).


Доведено, що дослідження культури України у її регіональному розмаїтті відбувалося поступово: від окреслення географічних меж і етнотериторіальних ознак – через усвідомлення антропологічних, економічних, лінгвістичних, обрядово-звичаєвих особливостей – до обґрунтування відмінностей культурних і мистецьких процесів кожного регіону.


Висловлено думку про те, що межа ХХ – ХХІ століть є періодом формування методологічних засад нового у сучасній науці напрямку – регіоніки – як окремої галузі наукового знання. Наукове осмислення історико-культурних проблем окремих регіонів України спричинило розвиток інституційної бази: створення осередків регіональних досліджень, розробку і впровадження в освітніх установах навчальних курсів з вивчення історії, культури і мистецтва рідного краю.


У підрозділі 1. 3. «Полтавщина – історичні кордони та соціокультурне формування регіону» зосереджується увага на основних процесах соціокультурної еволюції Полтавщини як окремого регіону і виявленні у його розвитку найважливіших рис культурного прогресу.


Окреслено історичні кордони формування регіону як цілісної соціокультурної одиниці. Обґрунтовано часові параметри його становлення – від умовного початку 1802 ро­ку (заснування Полтавської губернії) – до перших десятиліть ХХ століття.


Початковий етап соціокультурного розвитку регіону (1800–1830) по­в’я­за­ний із правлінням генерал-губернаторів Малоросії князів О. Куракіна і М. Реп­ні­на-Волконського. Їхня діяльність мала позитивні наслідки для розвитку регіону. Зокрема, їх висока освіченість, симпатії до українства стимулювали економічний, освітньо-культурний і мистецький розвиток регіону (становлення архітектури, садово-паркового мистецтва, медицини; фінансова підтримка музичного виконавства, театральної справи; заснування навчальних закладів нового типу, зокрема, першого на території Лівобережної України Інституту шляхетних дівчат, 1818).


Подальший період соціокультурного формування регіону (середина і друга половина ХІХ століття) розглянутий у контексті народницького і громадівського рухів, спрямованих на пропаганду демократичних ідей української культури, просвітництво, поширення освіти серед народу. Діяльність ліберально налаштованої інтелігенції краю активізувала організацію освітніх гуртків і недільних шкіл, влаштування театральних вистав і народних читань, відкриття публічних бібліотек, видавництво і розповсюдження україномовної літератури, збирання і вивчення фольклору, колекціонування старожитностей. Вагомим здобутком «Громади» стало відкриття у Полтаві першої в Україні недільної школи (1858), яка за часом заснування випереджала появу подібного навчального закладу у Києві (1859).


Завершальний етап формування соціокультурного розвитку регіону розкрито у контексті кульмінаційного періоду українського національного відродження (кінець ХІХ – початок ХХ століття). Висвітлено події культурного життя регіону цього періоду, який характеризувався бурхливим розвитком науки, освіти і мистецтва, формуванням культурної еліти. Увага провідних діячів Полтавщини зосереджувалася насамперед на створенні наукових установ, товариств, комісій, на вивченні історико-культурної спадщини краю, виданні наукових праць, ініціюванні конкурсів та інших мистецьких заходів.


Найголовніші події регіону, які мали загальнонаціональний резонанс: організація будівничого конкурсу на «проект народної школи в українському стилі»; відкриття пам’ятника І. Котляревському у Полтаві (1903), відкриття першої в Україні україномовної школи ім. І. П. Котляревського (1903–1905); заснування перших у Лівобережній Україні україномовних друкованих видань – «Хлібороб» (Лубни, 1905), «Рідний край» (Полтава, 1906).


Розкрито діяльність мистецьких організацій, музичних і драматичних товариств (Прилуцького вокально-музичного і драматичного гуртка, Гадяцького музично-драматичного товариства, Смілянського російсько-українського вокально-музично-драматичного гуртка, музично-хорового товариства «Боян» й однойменної нотовидавничої установи).


У висновках висловлюється думка про те, що упродовж досліджуваного періоду Полтавщина сформувалася як окремий регіон зі своїми характерними ознаками соціокультурного розвитку. Процеси регіонального становлення куль­тури краю, зумовлені цілим комплексом соціальних й історичних особли­востей, спричинили накопичення і збереження на Полтавщині іманентних оз­нак регіональної культури. За певних суспільно-історичних обставин ці особливості долали статус провінційності й набували загальноукраїнських рис.


У Розділі 2. «Процеси інституційного становлення музичної культури Полтавщини (ХІХ – початок ХХ століття)» – досліджено процеси професіоналізації музичної культури регіону в галузях музичного виконавства, музичної освіти, гастрольно-концертного життя.


У підрозділі 2. 1. «Музичне виконавство Полтавщини у контексті вітчизняних культурних традицій» аналізуються найпоширеніші у регіоні види музичного виконавства, їх еволюція. У спектрі порушеної проблематики висвітлюється діяльність кріпацьких театрів, вокальних та інструментальних капел; розглядається кобзарське мистецтво; досліджуються особливості сфери домашнього музикування; простежується розвиток професійного українського театру; аналізується діяльність мистецьких гуртків і спілок, інструментальних і хорових колективів.


Численні факти з історії музичного виконавства свідчать, що на Полтавщині ще наприкінці ХVІІ століття функціонувало чимало осередків музичної ку­льтури (музичних цехів), а у ХVІІІ – першій половині ХІХ століття було значно більше кріпацьких театрів, капел та оркестрів, ніж у сусідніх регіонах. У діяльності цих осередків кріпацької культури (театрів Д. Трощинського і Я. Ло­ба­но­ва-Рос­тов­сько­го, оркестру Ґалаґанів) бачимо ознаки професіоналізму: включення до їхнього репертуару творів як регіональних, так і провідних російських та зарубіжних драматургів і композиторів; участь у постановках про­фесійних акторів; високий виконавський рівень музикантів оркестру, часто з освітою у провідних закладах Європи. Осередки маєткової культури заклали надійні підвалини у розвитку театрального мистецтва, на ґрунті яких зго­дом були створені Полтавський вільний театр (1808–1812) – один із перших українських професійних закладів; перша професійна українська драматична трупа Г. Ашка­рен­ка (1880, Кременчук), у складі якої працювали Марко Кро­пивницький і Микола Садовський.


У контексті проблематики дисертації розглянуто і кобзарське мистецтво. Його найвидатніші представники репрезентували мало не кожний повіт Полтавщини. Яскраво виражені оригінальні риси кобзарського мистецтва регіону дали підстави вченим-фольклористам вважати його окремою – полтавською – школою, відмінною від інших територіальних об’єд­нань кобзарів.


Виявлено ознаки професіоналізму у сфері домашнього музикування: ви­сокий рівень фахової підготовки і мистецької ерудиції виконавців; виконан­ня у концертах російської і західноєвропейської класики; належна матеріаль­на база (забезпечення музичними інструментами, нотною літературою). Найактивнішими учасниками домашнього музикування на Полтавщині були родини Єдлічок, Зайцевих, Головні, Ахшарумових, Семенченків, Старицьких, Лі­совських, Милорадовичів, Вонсовських, Кошевських, М’ясоєдових та ін. Ви­ховання у се­ре­довищі дворянства піаністів світової слави Т. Шпаковського й А. Ро­дзянка свід­чить про високий мистецький потенціал музичної культури регіону.


Наслідком активного розвитку сфери домашнього музикування стало утворення Полтавської спілки камерної музики (десяті роки ХХ століття) – орга­нізації, яка мала всі ознаки професійного колективу: жанрове розмаїття ви­конуваних творів, велика кількість залучених до концертних акцій професій­них музикантів, належний рівень організації роботи. Особливість Полтавської спілки камерної музики полягала в тому, що на її концертах пропагували­­ся найкращі зразки саме камерного вокального й інструментального мистецтва (на відміну від Полтавського відділення ІРМТ, діяльність якого була спрямо­­вана переважно на популяризацію симфонічної музики). Виконувалися тво­­ри композиторів Росії, Німеччини, Австрії, Франції, Поль­щі, Норвегії, Угорщини – тобто звучав практично весь камерний репертуар епохи.


Музичне виконавство на Полтавщині розвивалося у руслі притаманних Україні мистецьких традицій шляхом поступової професіоналізації, ускладнення й урізноманітнення форм музичного виконавства – від кріпацьких театрів, інструментальних і вокальних капел, домашніх концертів ХVІІІ і першої по­ловини ХІХ століть – до мистецьких товариств із власними концепціями діяльності, відображеними у статутах, концертних програмах, щорічних мис­тець­ких і фінансових звітах. Ознаками професіоналізації були також висока фа­хова підготовка учасників виконавського процесу, широкий жанровий і стильо­вий спектр виконуваних творів.


 століття» виявлено шляхи й етапи формування музичної освіти у допрофесійний період, розкрито особливості її професійного становлення.


Охарактеризовано низку фактів, які свідчать про давні традиції музичної освіти та виконавства на Полтавщині. Музична академія у Кременчуці (1787–1792) була першою на теренах Російської імперії установою з ознаками на­в­чально-виховної та музично-філармонійної організації вищого типу. Однією з перших в Україні стала заснована у Полтаві 1776 року співацька школа (фундатор Е. Булгарін), на базі якої відкрилася Полтавська семінарія (1780), де навчався Іван Котляревський. Ці факти доводять спроможність регіону що­до забезпечення належних умов для функціонування освітніх професійних ус­та­нов.


Інституційне становлення сфери музичної освіти у регіоні упродовж ХІХ століття цілком залежало від суспільних процесів свого часу і здійснювалося шляхом удосконалення самої системи освіти. Професіоналізація музичної ос­віти відбувалася поступово, від запровадження елементів професійної освіти у загальноосвітніх закладах до створення спеціалізованих музично-освітніх ус­танов.


Від початку ХІХ століття у регіоні існувала досить розгалужена мережа навчальних закладів, діяльність яких була спрямована насамперед на розповсюдження музичного виховання в духовній та світській сферах і, загалом, відповідала естетичним потребам тогочасного суспільства, де музична освіта була швидше атрибутом шляхетності, ніж актом підготовки професійних музикантів.


За винятком церковних освітніх установ (Полтавська духовна семінарія, Полтавське жіноче єпархіальне училище), де музика мала фахове спрямування і базувалася на професіональних засадах, музична освіта регіону з об’єктивних і суб’єктивних причин переживала період свого допрофесійного роз­­витку, долаючи ряд суттєвих труднощів.


Основними осередками музичної освіти у регіоні першої половини ХІХ століття були державні загальноосвітні установи (Полтавський інститут шляхетних дівчат, Полтавський кадетський корпус) і приватні заклади (пансіони). Незважаючи на дискримінаційне ставлення до мистецьких дисциплін, у навчальних закладах Полтавщини рівень викладання музичних предметів був досить високим, оскільки його забезпечували музиканти-професіонали – вихованці провідних музично-освітніх закладів Європи.


У другій половини ХІХ століття процеси професіоналізації, пов’язані з від­криттям перших консерваторій ІРМТ, мали вагомі наслідки для розвитку музичної інфраструктури регіону. Остаточно завершився розподіл музичної ос­ві­ти на спеціальну і загальну. Хоч на Полтавщині у цей час ще не було спеціалі­зованих музичних навчальних закладів, позитивні зрушення позначилися на діяльності загальноосвітніх установ: зріс методичний рівень викладання, за­безпечений відповідними навчальними програмами; збільшилася тривалість музичних занять; урізноманітнилися й активізувалися види музикантської діяль­ності учнів і викладачів. Зростання рівня музичної підготовки у перифері­й­них загальноосвітніх навчальних закладах сприяло поповненню аматорської сфе­­ри обізнаними музикантами, а найбільш обдаровані могли здобувати му­зи­ч­­ну освіту поза межами регіону в музичних навчальних закладах вищого ти­пу.


З’ясовано, що музична діяльність державних і приватних загальноосвітніх музичних установ регіону другої половини ХІХ століття стала міцним підґрунтям у становленні професійної освіти, частково компенсуючи відсутність спеціалізованих музичних навчальних закладів, які на Полтавщині виникли на початку вже наступного століття.


Остаточна професіоналізація сфери музичної освіти на Полтавщині була пов’язана з відкриттям музичних класів, а згодом – і музичного училища Полтавського відділення ІРМТ. У цей час альтернативними установами з підготовки музикантів-фахівців стали різноманітні приватні спеціалізовані музичні заклади (школи, класи, курси), які набули поширення у регіоні саме на рубежі ХІХ–ХХ століть.


Основними ознаками професіоналізації галузі музичної освіти стали: наявність висококваліфікованих музикантів-фахівців, розширення спектру навчальних установ (музичне училище, приватні музичні класи, музичні школи, курси, викладання музики у загальноосвітніх закладах, приватні уроки музики), урізноманітнення видів навчальної роботи (відкриті уроки й іспити, публічні концерти класів, лекції-концерти з участю провідних музикантів).


У підрозділі 2. 3. «Становлення гастрольно-концертного життя Полтавщини (кінець ХІХ – початок ХХ століття)» висвітлено особливості гастрольно-концертного життя на Полтавщині, виявлено найбільш вагомі аспекти взаємодії суто регіональних рис і зовнішніх впливів.


Активна динаміка і широкий спектр видів гастрольно-концертної діяльності засвідчує високий статус регіону в межах вітчизняного культуро­твор­чого прогресу. Яскравою подією, яка умовно ознаменувала початок суттєвої ак­тиві­зації гастрольно-кон­церт­ного життя губернії, стали гастролі М. Му­сорг­­сько­го і Д. Леонової (1879).


Про готовність регіону до активного концертного життя на початку ХХ сто­ліття свідчить наявність матеріальної бази («гастрольна сцена» Полтавського просвітницького дому, 1900). У роботі охарактеризовано традиції літніх садових концертів, де виступали як місцеві, так і російські і зарубіжні оркестрові колективи і музиканти-солісти (оркестри військових капельмейстерів Р. В. Шуп­пеля, В. І. Гебена, В. Т. Лев­ша­кова, музиканти з оркестрів Д. Ах­­ша­ру­мова й О. Г. Єрофєєва).


Гастрольне життя на початку ХХ століття було репрезентовано різноманітними виконавськими силами: солісти-інструменталісти (піаністи, скрипалі, віолончелісти); майстри сольного співу (артисти української і російської опери); вокальні й інструментальні ансамблі; хорові колективи; оперні трупи (італійські й українські). Представлено й різні види мистецтва: опера, драматичний театр (український і російський), балет, сучасний танець, оперета, водевіль, цирк, кіно, лекції просвітницького характеру.


Серед найвизначніших гастролерів: піаністи А. Контський, О. Зі­ло­ті, А. Арен­ський, Й. Гофман, Ю. Сливиньський, О. Боровський, О. Мік­ла­шев­ський; скрипалі Е. Ондржічек, О. Габрилович, Ф. Крейс­лер, М. Єрденко, Я. Ко­­ці­ан, Є. Цимбаліст, М. Полякін, Л. Ауер; віолон­челісти В. Алоїз, О. Вер­ж­­­­­би­­ло­­вич; співаки М. Фігнер, Є. Мравіна, Л. Собінов, Ф. Ша­ляпін, М. Швець, Д. Бу­х­­то­я­ров, В. Ді­ковська, О. Ми­шу­га, А. Вяльцева, Н. Арцеба­ше­ва, О. Збру­єва, Г. Мей­­чик, П. Цесевич, Б. Мєзєнцов, фінська співач­ка А. Фост­рьом і поль­­ська опер­на артистка А. Больска; майстри фольклорного жанру Н. Пле­­вицька і М. Комарова.


Охарактеризовано гастролі оперних труп Царетеллі й Кастеляно, російського драматичного театру Ф. А. Корша, російської драматичної трупи Басма­нова, хорової капели під орудою Д. Агреньова-Слов’янського, хору Харківського університету під керуванням І. Туровєрова.


Важливу роль у гастрольно-концертному житті губернії початку ХХ сто­літ­тя відігравали виступи українського драматичного театру, який на той час переживав період професійного піднесення. Репертуар провідних українських труп (М. Садовського, І. Тобі­ле­вича, М. Кро­пив­ницького, П. Сак­са­ганського, М. Ста­­ри­цько­го) пред­ставлений творами І. Кот­ля­рев­сько­го, М. Лисенка, С. Гу­­ла­ка-Ар­те­мов­ського, М. Аркаса, оперними ви­ставами зарубіжних авторів (С. Мо­нюш­ко, Б. Сме­та­на, П. Масканьї).


У роботі доведено, що кульмінаційним етапом розвитку гастрольно-концертного життя Полтавщини стали 1913–1914 роки.


Загалом процеси професіоналізації музичного життя Полтавщини кінця ХІХ – початку ХХ століть значною мірою стимулювалися бурхливим розвитком гастрольно-концертного руху всього попереднього періоду і мали ряд позитивних ознак: зростав виконавський рівень гастролерів; до концертних програм частіше потрапляли твори сучасного мистецтва; у місцевій і центральній пресі відгуки рецензентів характеризувалися аналітичними оцінками мистецьких подій.


Розділ 3. «Полтавське відділення ІРМТ і професіоналізація музичної культури регіону (початок ХХ століттяприсвячений Полтавському відділенню ІРМТ, діяльність якого є кульмінацією у процесі професіоналізації музичної культури регіону


У підрозділі 3. 1. «Музично-просвітницька діяльність Полтавського відділення ІРМТ і його роль у професіоналізації культури регіону» досліджено історію заснування і функціонування Полтавського відділення ІРМТ (1899) і гастрольно-концертну діяльність симфонічного оркестру під керівництвом Д. Ах­ша­румова.


Виявлено вагомі культуротворчі чинники, які зумовили відкриття Полтавського відділення ІРМТ. Це насамперед процеси європеїзації музичного жи­ття другої половини ХІХ століття і місцеві традиції. Охарактеризовано діяльність заснованої 1897 року Полтавської спілки любителів симфонічної музики, яка стала базою для відділення ІРМТ.


У результаті аналізу репертуару концертів Полтавського симфонічного ор­кестру Д. Ах­ша­румова виявлено чітке академічне спрямування, наявність сим­фонічних та оркестрових творів західноєвропейських і російських композиторів-класиків: Л. ван Бет­хо­ве­на, Г. Берліоза, Й. Гайдна, К. Глюка, К. Ве­бе­ра, Ф. Мен­дель­со­на, В. А. Мо­цар­та, Ф. Шуберта, Р. Шумана, П. Чай­ковсь­ко­го, О. Бо­ро­ді­на, М. Глін­ки, О. Дар­го­миж­ського, М. Римського-Ко­рса­кова, А. Ру­­­бін­­­штей­на, Е. На­прав­ни­ка й ін. Зазначено, що широка пропаганда тво­­рів російських композиторів була загальною тенденцією у розвитку інстру­мен­таль­ного виконавства досліджуваного періоду й відповідала основними завданнями ІРМТ. Чільне місце у репер­туарі керованого Д. Ахшару­мо­вим оркестру посідали твори російських ком­пози­торів нового покоління (симфонії П. Хво­щин­сько­го; С. Юфе­рова, В. Се­ні­ло­ва, П. Шенка). Новаторськими рисами репертуарного принципу колективу можна вважати виконання творів українських і передусім місцевих композиторів (М. Ко­ла­чев­ського, О. Не­ме­ров­­сько­го, В. Ого­­лев­ця, Л. Лі­сов­сько­го, Д. Ахшарумова).


У роботі проаналізовано створені Д. Ахшарумовим пояснювальні програми до концертних виступів його колективу. Наголошено, що своєю поя­вою вони випереджали публікацію подібних програм в інших відділеннях ІРМТ. Про ґрунтовність праці, її методичну цінність і просвітницьку спрямованість свідчить коло охоплених питань: огляд відповідного історичного періоду, в межах якого відбувалася діяльність митця (класицизм, романтизм); оцінка його творчого доробку в контексті конкретної епохи; визначення ролі виконуваного твору у творчій спадщині композитора й у контексті розвитку жанру чи стильового напрямку; розкриття історії жанру; докладний аналіз фо­рми з характеристикою основного тематизму; опис історії написання, сценічної чи концертної долі твору; переказ лібрето опери чи балету, фрагменти яких виконуються; а також – виклад літературної програми інструментального чи поетичного тексту вокального твору. Широкий спектр ви­ко­рис­таних принагідно різноманітних історичних даних, влучних мистецьких паралелей, цікавих фактів з біографій митців, а також вагомість висновків свідчать про неабияку ерудованість Д. Ахшарумова, а справедливість критичних зауважень – про високі критерії в оцінці мистецьких явищ. Аналіз програм митця засвідчує прогресивність його поглядів.


Наголошено, що активна виконавська діяльність колективу Д. Ах­ша­ру­мо­­ва стала першою вдалою спробою у справі популяризації симфонічної музики серед широких верств населення периферії. Систематичні виступи симфонічного оркестру сприяли під­ви­щен­ню загальнокультурного рівня публіки, що, своєї черги, забезпечувало сприй­няття і розуміння творів різних стильових напрямків. Наслід­ком активної пропагандистської діяльності оркестру Д. В. Ах­­ша­румова стало виник­нення мистецьких спілок аматорського чи напіваматорського харак­теру: Спілка любителів симфонічної музики у Кременчуці (1900); музичний гурток у селі Гожули (1915).


У підрозділі представлена динаміка концертно-гаст­рольної роботи си­м­фо­­нічного оркестру Полтавського відділення ІРМТ. За шістнадцять років ко­ле­к­тив улаштував 434 концерти, з них – 392 сим­фонічні концерти і 42 ка­мер­них зібрання лише у самій Полтаві, а також – 300 концертів під час га­с­троль­них поїздок. Надзвичайно активна гастрольно-концертна діяльність, яку по­слі­­довно здій­снював цей колектив, сприяла практичній реалізації ідеї Д. Ах­ша­румова що­до створення першого пересувного симфонічного оркестру.


У висновках до підрозділу зауважено, що діяльність Полтавського симфо­нічного оркестру є визначною насамперед стосовно популяризації у провін­ції академічної музики. Висока організованість, ініціативність керівника й учасників оркестру здобули заслужене визнання на Полтавщині і за межами регіону. Просвітницька діяльність колективу, спрямована на пропаганду найкращих зразків класичної музичної літератури, відіграла велику роль у формуванні мистецьких уподобань і музичних смаків публіки не лише Полтавщини, а й багатьох найвіддаленіших куточків Російської імперії.


У підрозділі 3. 2. «Діяльність музичних класів і музичного училища Полтавського відділення ІРМТ як етап професіоналізації музичної освіти регіону» підкреслено провідну роль музичних класів (1902) і музичного училища (1904) Полтавського відділення ІРМТ у процесі інституційного становлення і професіоналізації культурно-освітньої та музичної сфер регіону. Детально розкриті позитивні і негативні фактори суто регіонального розвитку музично-освітніх закладів системи ІРМТ. Підкреслено, що визначна роль у цьому належала її керівникам, які творчо ставилися до вирішення важливих освітніх завдань. Організаційні новації директора училища Д. Ахшарумова дозволили суттєво підвищити рівень підготовки учнів усіх відділень, а також вирішити низку інших проблем, зокрема, зменшити плинність учнівського складу, збільшити фінансові надходження, навіть відкрити окремий клас – військового інструментування. Високий рівень викладання забезпечувався залученням до роботи кваліфікованих викладачів – випускників європейських і російських консерваторій. Учнівський оркестр і оперна студія були не лише школою прак­тики для майбутніх музикантів-артистів, а й виконували просвітницькі функції: активна гастрольно-концертна діяльність учнів сприяла ознайомленню широких верств населення із творами відомих зарубіжних та українських композиторів.


Здійснений у дисертаційній роботі аналіз навчальних програм із музичних дисциплін виконавського і теоретичного циклів підтверджує орієнтацію ді­яльності Полтавського училища на високі професійні стандарти аналогічних європейських і російських освітніх установ. Серед авторів запропонованих у програмі підручників із музично-теоретичних дисциплін – імена видатних учених-тео­ре­ти­ків й істориків, навчальні праці яких перекладалися різни­ми мовами, багаторазово перевидавалися. У програмах з виконавських дисциплін також представлені репертуарні збірки, інструктивні й методичні пра­ці музикантів, які мали багаторічний досвід педагогічної і концертної роботи. Дворічний курс драми, викладання якого не було властиве освітнім закладам системи ІРМТ (цей факультет був лише в Музично-драматичній школі Ми­ко­ли Лисенка), свідчить про орієнтацію училища на національні пріоритети.


 


Розпочавши свою діяльність як «школа оркестрових музикантів» із суто практичними завданнями підготовки виконавців для потреб оркестру Д. Ах­ша­румова, музичне училище згодом стало потужним осередком культури у регіоні. Високий рівень викладання закладу не лише відповідав освітнім вимогам музичних училищ, а й перевищував їх, що дало підстави 1917 року порушити питання про реорганізацію його у консерваторію.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины