Типологія та ХУДОЖНьо - стильові ОСОБЛИВОСТІ українського екслібрисА XVII – ПЕРШОЇ третини XX ст.

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!
Сработали прекрасно, нервы железные. На хамство и угрозы отреагировали адекватно и с пониманием. Можете пользоваться услугами сайта.


Название:
Типологія та ХУДОЖНьо - стильові ОСОБЛИВОСТІ українського екслібрисА XVII – ПЕРШОЇ третини XX ст.
Альтернативное Название: Типология и художественно - стилевые особенности украинского экслибриса XVIII - первой трети XX в.
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі дисертації обґрунтовано актуальність проблеми, сформульовано основну мету й завдання, визначено обєкт і предмет дослідження,  розкрито наукову новизну, джерельну базу та практичне значення отриманих результатів, їхню апробацію і публікації, окреслено структуру роботи.


           У першому розділі – “Український екслібрис в контексті дослідження проблем національного мистецтва”, який складається з двох підрозділів, здійснено аналіз соціокультурних передумов розвитку книжкового знаку в  Україні, проаналізовано історіографію його вивчення, розкрито джерельну базу й означено методологічні засади дослідження.


В роботі зазначено, що першими стислими відомостями про екслібрис на теренах України завдячуємо публікаціям Ф.Яворського про львівські бібліотечні знаки, які друкувалися у додатку до “Kuriera Lwowskiego” - “Tydzien” (1906-1908) та  у статті невідомого  автора “Exlibris”, надрукованій у київському ілюстрованому щотижневику “Вісник культури і життя” (1913). Пропагуючи екслібрис як “один з розділів історії культури”, киянин підкреслював, що сучасний книжковий знак відрізняється  від минулих “багатством ідей, добірністю форм”, висвітленням “суспільної позиції властителя”. Автори також зазначали, що художники вже перестали задовольнятися гербовими й орнаментальними композиціями, тому в малюнку екслібриса з‘являються алегоричні фігури, символи змісту самої книжки та показчики нахилів і симпатій замовника. Крім традиційних технік - деревориту, лінориту, літографії чи гравюри на металі пропонувався екслібрис, виконаний з допомогою фотографії.


У 1914 році Богдан Януш заснував бібліофільський журнал “Exlibris”, редактором якого і працював протягом 1917-1918 років. Він є автором публікацій: “Нові львівські екслібриси” (“Exlibris”, 1917) та “На тему українського бібліотечного знаку” (“Українське слово”, 1918. - ч.18 і 19). Ці перші кроки мали скоріше популяризаторський, а не дослідницький характер.


Особливої уваги заслуговують праці науковців, які вивчали розвиток екслібриса минулих століть, визнавали його значну роль у розвитку суспільства (І.Крип’якевич, С.Сильванський, П.Ковжун). Не втратили своєї актуальності на сучасному етапі й каталог друкованого українського екслібриса XVIII ст. та дослідження історії львівського книжкового знаку І.Крип‘якевича. Щедро ілюстрована колективна збірка “Екслібріс”, видана  1932 року у Львові Асоціацією незалежних українських митців, підсумувала досягнення тогочасних українських художників - екслібрисистів і розповіла про відродження цього жанру в Галичині. Тут також були опубліковані статті П.Ковжуна, М.Драгана, С.Гординського, І.Іванця, М.Рудницького та Я.Музики.  Протягом десятиліть збірка залишалася неперевершеним зразком поліграфічного виконання. Важливе значення мають окремі видання С.Сильванського “Провінційні книжкові знаки” (Херсон, 1927 р.), яке досліджувало екслібрис півдня України та “Олена Сахновська: книжкові знаки” (Львів, 1934 р.).


          На сторінках журналу “Бібліологічні вісті”, присвяченому питанням бібліографії, бібліотекознавства, бібліофілії, видавництва та друкарства Українського наукового інституту книгознавства у 1928 – 1930 рр.  друкувалися статті, які висвітлювали творчість художників-екслібрисистів Г.Нарбута, Л.Хижинського, М.Алексєєва, П.Ковжуна, О.Кравченка та знахідки колекціонерів екслібриса (А.Геппенер про С.Л.Дроздова-Мишківського), розповідали про виставки нової української графіки в Харкові (Д.Чукин) та в Києві в УНІКу (А.Артюхова). Друкували дослідження присвячені витокам українського екслібриса П.Клименко і В.Січинський. Треба зазначити, що останні помилково тлумачили дату створення перших українських екслібрисів.


         Книжковий знак вперше експонувався на виставках у Херсоні (1926), Харкові (1927, 1929, 1932), Одесі (1928), Жовкві, Львові (1929, 1930, 1932), Києві (1930). В каталогах виставок представлено роботи О.Сахновської, М.Котляревської, М.Нечитайла-Андрієнка, В.Аверіна, П.Грановського, М.Жука, П.Мартинюка, В.Кричевського, Е.Мея, О.Мея, О.Усачова, Л.Хижинського, І.Падалки. Та з початку 1930-х років екслібрисне життя в УРСР завмирає на три десятиліття. В цей період мистецтво екслібриса, що носило суто індивідуалістичні риси і йшло всупереч державній політиці нігіліювання особистості, опинилося поза межами дозволеного, тому й не дивно, що тридцяті роки XX ст. були для екслібрисистів часом випробувань. Однак всі ці зміни не торкнулися розвитку екслібриса в Західних областях України, насамперед у Львові, де мистецтво книги і книжкового знаку, завдяки подвижницькій праці П.Ковжуна, в цей час набуває особливого піднесення.


       У Варшаві 1939 року видавництвом українського мистецького гурту “Спокій” надруковано книгу “EXLIBRIS Ніла Хасевича” з передмовою Т.Лєшнера, до неї додавався каталог екслібрисів, виконаний художником з 1932 по 1939 рік. Проте доступним широкому загалу видання стало тільки у 1992 році, завдяки перевиданню Волинським обласним краєзнавчим музеєм м. Луцька. Екслібриси українського графіка Н. Хасевича, виконані в техніці деревориту, демонструють високу художню майстерність і заслуговують на особливу увагу.


        У другій половині XX ст. розвиток екслібриса в регіонах знаходить відображення в описово-інформаційних працях І.Крип’якевича (1963), Ю.Бєлічка (1963),  А.В’юника (1964, 1968, 1977, 1994), М.Батога, В.Вітрука (1969), Я.Бердичевського (1977, 1982, 1987), С.Білоконя, Б.Лєвих (1988), С.Лущика (1991,1993), Т.Максим’юка (1992), П.Нестеренка (1992, 1994, 1999, 2000, 2002-2006), Л.Стрельнікової (1992), Е.Столової (1997), С.Булатової (1997), М.Грузова, А.Кончаковського (2000), О.Лагутенко 2005) та інших. Проте це не зменшує інформаційного значення наявних публікацій, що містять необхідний фактологічний матеріал для наукових досліджень.


Важливий довідковий матеріал містять каталоги книжкових зібрань провідних бібліотек Києва, Одеси, Львова, Дніпропетровська, Харкова, Луцька та інших міст України. Особливо цінні унікальні каталоги  вітчизняних виставок першої третини ХХ ст., які на відміну від зарубіжних, на жаль, подають лише прізвища авторів екслібрисів, без зазначення їх адресатів, року виконання, техніки та розмірів, обмежуючись лише кількістю представлених на виставці книжкових знаків.


Окремі наукові праці присвячено вивченню творчих надбань художників-екслібрисистів: С. Гебус-Баранецької (А.В’юник), Г.Нарбута  (П.Білецький) (на жаль, у  ґрунтовному дослідженні творчості Георгія Івановича мистецтво екслібриса вченим не розглядається), С. Конончука (Р.Кункіна), укладено Бібліографічний покажчик Г.Нарбута (С.Білоконь), досліджено графічну школу І. Падалки (Л.Соколюк, Н.Титаренко).


В останні роки О.Федорук і Д. Степовик дослідили  життя і творчість М.Бутовича і Я. Гніздовського, при цьому особливу увагу приділили вивченню екслібрисної спадщини художників, виділивши її в окремі розділи. О.Федорук розглядає книжкові знаки майстра на тлі загального захоплення цим мистецтвом у 20-30-ті роки, зокрема проводить паралелі з творчістю П.Ковжуна і Г.Нарбута.


         Зростанню наукового рівня досліджень сприяло проведення ряду міжнародних конференцій, які вперше висвітили творчість видатних українських художників, зокрема творців екслібрисів: М.Нечитайла - Андрієнка, В.Січинського, Ю.Михайліва, організованих національною комісією з питань повернення в Україну культурних цінностей при Кабінеті Міністрів України, в рамках державної програми “Повернені імена”. Проте, це були лише поодинокі художники, мала частка національного набутку мистецтва екслібриса.


         Значний інтерес для вивчення українського екслібриса становлять праці вчених Росії, Польщі, Литви, а саме В.Верещагіна (1902), У.Іваска (1902, 1905, 1910,  1918), В.Савонька (1928), В.Трутовського (1931), С.Івенського (1973, 1980), Є.Мінаєва, С.Фортінського (1970), Е.Кашутіної, Н.Саприкіної (1985), Є.Розенбладта, М.Стрижака (1985), Є.Фрідлянда (1993), В.Федорова (1995), Н.Мельникової (1998), П.Дружиніна (2000), С.Богомолов (2004) – Росія; В.Віттіга (1903), А.Ришкевича (1972), М.Войцеховського (1978), М.Гронської (1992), Я.Шимановського (1996, 1997) – Польща; В.Кісараускаса (1984) - Литва та інших, де можна знайти зразки й українського екслібриса.


Вагоме місце у вивченні екслібриса займають дослідження Ленінградського товариства екслібрисистів, яке існувало з 1922 по 1929 роки. Серед  його членів були й представники Херсона і Білої Церкви. Крім виставкової діяльності, вони опублікували ряд праць, в яких висвітлюються деякі соціальні та ретроспективні моменти,  проведено атрибуцію екслібрисів, наведені дані про їх власників.


Огляд екслібрисознавчих джерел доводить, що український екслібрис залишається маловивченою галуззю мистецтва графіки, оскільки досі не проведено всебічного та узагальнюючого дослідження. Особливо відчутна нестача аналітичних розвідок тенденцій розвитку екслібриса в часі та його художніх особливостей. Зафіксований у працях фактичний матеріал недостатньо відображає цей вид мистецтва.


          Значний інтерес для порівняльно-історичного аналізу українського екслібриса                        становлять розвідки зарубіжних авторів щодо історії протоекслібриса (А.Ришкевич,  1972 - Польща), суперекслібрисів та тиражованих екслібрисів (В.Віттіг, 1903, Е.Хвалевік, 1955, М.Войцеховський, 1978, Я.Шиманський, 1996, 1997 – Польща), (Е.Кашутіна, Н.Саприкіна, 1985, В.Федоров, 1995, П.Дружинін, 2000 – Росія), (В.Кісараускас, 1989 – Литва). Аналіз літератури, в якій досліджуються процеси розвитку екслібриса, значною мірою допомагає відтворити загальну картину розвитку українського книжкового знаку.


         Спираючись на дослідження визначних вчених М.Грушевського, Д.Антоновича, які свого часу чітко визначились з критеріями національного,  значних успіхів було досягнено в книгознавстві, інших напрямках. Вищеназвані автори вважали, що всі пам‘ятки, створені на українській етнографічній території, а також українцями за її межами, необхідно зараховувати до українського набутку. Подібним шляхом пішов і литовський дослідник книжкового знаку В.Кісараускас, який зібрав і описав всі різновиди литовського екслібриса з 1518 по 1918 р. Його фундаментальна праця, а також аналітичні дослідження І.Крип’якевича, Е.Столової, С.Булатової та інших вітчизняних вчених стали базовими при дослідженні дисертантом стародавнього українського екслібриса.


Відповідно до запропонованої дисертантом концепції, на кшталт польської чи литовської, до української культури залучено частину книжкових знаків, які відносять до свого набутку росіяни, литовці й поляки. Успіхи вітчизняних вчених у галузі  книгознавства, бурхливий розвиток мистецтва книги сприяли дослідженню й вивченню українського екслібриса в першій третині XX ст. Загальний аналіз історико-культурної ситуації на теренах України вказує на складні політичні, релігійні та культурні процеси, що відбувалися в XVI – першій третині XX ст., що, безумовно, несло вплив й на розвиток мистецтва екслібриса.


У другому розділі – “Екслібрис як соціальне і культурне явище”, що  складається з трьох підрозділів, досліджено протоекслібрис, суперекслібрис та інкунабули друкованого екслібриса. Дисертантом вперше проведено їх мистецтвознавчий аналіз, вивчено засади формування і становлення цього виду мистецтва, що розвивалося в контексті європейського книжкового знаку та визначено вагомість внеску його митців у розвиток національної культури.


Зокрема досліджено історичне підґрунтя прообразів екслібриса – протоекслібрисів, які стали органічним доповненням рукописної книги ще з XII ст. Зазначено, що ще до виникнення в Україні тиражного екслібриса і до розповсюдження друкованих книг власники рукописів - здебільшого справжні шанувальники мистецтва книги  шукали шляхи для ствердження свого права власності. Для цього, частіше на окремому аркуші тих же розмірів, що й рукопис, зображувався герб власника, “вписаний” в композицію титульного аркуша, або ж він включався у композицію титульного аркуша. Його малювали водяними фарбами типу гуаші. Це був протоекслібрис, тобто попередник, прообраз екслібриса, свідчення ознаки культури рукописної книги.


Зокрема, введено в науковий обіг нечисленні протоекслібриси XVI-XVII століть. Їх власниками були: А.Є.Глембицький (протоекслібрис виконаний біля 1518 р. і знаходиться в Київській Псалтирі 1397 р., Російська Національна бібліотека, Санкт-Петербург), Я.Ш.Вольфович ( зворот титульного аркуша ліонського Міссалу 1586 р., Наукова бібліотека Львівського державного університету), панів Бригаллєрів (Граматика слов‘янська І.Ужевича 1645 р., бібліотека міста Аррас, Франція), уманський полковник М.С.Ханенко  (Ірмологіон 1660 р., Російська Державна бібліотека, Москва), київський полковник К.Д.Мокієвський  (Євангеліє 1699 р., не збереглося). Три останні протоекслібриси супроводжуються віршами “на герб”, які оспівують і возвеличують їх власників. На відміну від інших, протоекслібрис І. Боярського в Архієрейському Служебнику і Требнику 1632 року (НБУВ НАН України) вміщений в архітектурне обрамлення титульного аркуша.


         Досліджені протоекслібриси засвідчують високий художній рівень виконання і є унікальними пам‘ятками мистецтва української книжкової графіки ХVI-XVIIст.


         Визначено, що  суперекслібрис (лат.: “super”- зверху) - особистий знак конкретного збирача або зібрання, нанесений у вигляді тисненої прикраси на шкіру або пергамент обкладинки книги, з‘явився майже одночасно з протоекслібрисом. Він прикрашав книги української шляхти і духовенства з середини XVI ст. Суперекслібриси частіше були витисненими на верхньому боці обкладинки, хоча й зустрічаються випадки, коли тиснення робилося з обох боків. З другої половини XIX ст. набула поширення тенденція розміщати суперекслібриси на корінцях книжок. Як родовий знак власності суперекслібрис розвивався у тісному зв’язку з геральдикою та генеалогією.


Справі пошуків суперекслібрисів сприяло ознайомлення й аналіз каталогів провідних бібліотек України, Російської Федерації, Польщі, Литви. Це каталоги інкунабул (1974 р.в.) і палеотипів (1995 р.в.) Національної бібліотеки України ім.В.Вернадського НАН України, каталоги інкунабул (1958 р.в.) з Національної бібліотеки Львівського університету і палеотипів (1986 р.в.) Львівської Національної бібліотеки ім. В.Стефаника НАН України; каталоги стародруків Центрального державного історичного архіву у місті Києві (1999 р.в.), Державного музею книги і друкарства України (1991 р.в.), меморіальної бібліотеки І.Гончара в Києві (1998 р.в.), Дніпропетровського історичного музею (1988 р.в.), Каталог видань кириличного друку в установах Волині (1600-1825) (2001 р.в.) та інші.


 В результаті досліджень було визначено найдавніші українські суперекслібриси, такі як суперекслібрис родини Сапєг з гербом “Лис”- 1544 р. у каталозі В.Кісараускаса (1984 р.в.), та датований 1545 р. герб Львова з написом латиною під ним “печатка панів лавників львівських” описаного І.Крипякевичем (1963 р.в.). Треба зазначити, що геральдичні суперекслібриси в Україні, як мистецький вид індивідуального оздоблення, порівняно з країнами Європи, не набули широкого поширення.


Здійснений дисертантом аналіз значної кількості каталожних видань та фондів провідних бібліотек України  дозволив  систематизувати розмаїття виявленого суперекслібриса в типологічний ряд:


а) геральдичні, які належали  шляхті і дворянству, духівництву та львівському архіву з міською геральдикою; із зображення емблеми з ініціалами цехового майстра Кам‘янець-Подільського бондарсько-стельмасько-колодійського цеху та розлогого пояснюючого напису;


б) шрифтові - з текстом, що вказує на приватного власника бібліотеки;


          в) вензелеві – у вигляді переплетених між собою і витиснених золотом ініціалів;


г) ініціали громадських та приватних бібліотек;


          ґ) сюжетні;


На основі аналізу суперекслібрисів, витиснених на обкладинках і корінцях книжок, відзначено, що вони сприяли їх художньому вирішенню як єдиного художньо-поліграфічного організма і були їхньою декоративною окрасою. Дослідження цих знаків є додатковим твердженням тези про книгу, як особливий об’єкт культури з художньо-осмисленою конструкцією форм і оздоблення, що узгоджені з доцільністю та функціональною спрямованістю.


З інтенсивним розвитком у XVII ст. в Україні геральдики з’являються перші друковані екслібриси. Вперше досліджено творчість львівського графіка Яна Зярнка, який за примхами долі працював у Парижі, де  створив три вигравіровані на міді екслібриси для своїх земляків, датовані 1610 і 1619 роками. Їх відносять до свого мистецького набутку поляки та литовці. Доведено, що, згідно запропонованої дисертантом концепції, вони належать і до української культури. Проте друкований книжковий знак у XVII ст. не набув поширення в Україні.


Наголошується, що геральдичні екслібриси у XVIII ст. часто замовляли кращим іноземним майстрам. Вигравіровані на міді і сталі, вони відзначалися ювелірним, скрупульозним різьбленням. Написи на знаках здебільшого виконувалися французькою мовою. Мода на дорогі паризькі екслібриси давала можливість засвідчити навіть книжковим знаком свій привілейований стан. Відсутність прізвища власника надавала гербу значення символа династії, підкреслюючи, що книги належать не кому-небудь з членів сімейства, а всьому роду з усіма його гілками. Отже геральдичний період в історії вітчизняного екслібриса (XVII - XIX ст.) є закономірним для тогочасного суспільно-політичного життя Європи та України зокрема.


У результаті дослідження встановлено, що перша половина XVIII ст. представлена екслібрисами в стилі бароко художників Я. Миліуса (для Сапєг, Радзивілів, Яблоновських) і І. Филиповича (для М. Вижицького, Варшавської королівської публічної бібліотеки - “Залускіана”). Стиль рококо презентував Я.Вейс, який створив екслібриси для книголюбів ряду країн. Його гербові композиції демонструють легкість і граціозність художнього вирішення. Наприкінці століття послідовниками Я.Вейса стали М.Вахсмут (екслібрис А.Любомирського) і Г.Скородумов (О.Безбородька).


Досліджено, що екслібриси доби бароко приваблювали складною й урочисто-символічною композицією, презентували підвищений декоративізм, надмір оздоб, надзвичайну пишноту, урочисту патетику, несподівані ефекти. Вишуканий стиль рококо, що прийшов на зміну бароко, відрізнявся злетом грайливої легковажної фантазії, примхливої, вибагливої та граційної. У цей час в екслібрис проникає складний візерунок із завитками, “рокайлями” (мушлями), звивчастими лініями, химерними витіюватими формами, що непомітно переходять одна в одну. Композиції наповнюються численними стрічками, вінками, музичними інструментами, найрізноманітнішими вазами та кошиками з квітами, гірляндами, бантами, амурами й путті.


Встановлено, що у XVIII ст. набули поширення різцева гравюра на металі (мідьорит) та офорт. Технічно витонченіші й складніші, ніж гравюра на дереві, вони давали можливість досягти великого художнього ефекту як у передачі простору, світлотіньових тональностей, так і в емоційному та психологічному розкритті головної ідеї твору. Цими графічними техніками успішно користувалися Я.Зярнко, Я.Миліус, І. Филипович, Я.Вейс, М.Вахсмут, Г.Скородумов, які продемонстрували розмаїття композиційних прийомів, художню довершеність нечисленних книжкових знаків.


          Третій розділ – “Розвиток друкованого екслібриса, його трансформація.” - складається з  трьох підрозділів, які досліджують особливості розвитку, зміну виразових засобів, набуття національної своєрідності та розглядають вплив колекціонування на розвиток мистецтва екслібриса.


         Результати дисертаційної праці показали, що в Україні тиражний екслібрис з’явився одночасно у двох видах: гербовому і шрифтовому. Гербові екслібриси приваблювали складною й урочисто-символічною композицією. На межі XVIII - ХІХ ст. з`являються шрифтові, набрані типографськими літерами (часто в акцидентній рамці) книжкові знаки. До них належать екслібриси Чорноморського штурманського училища м. Миколаєва, кам`янецького єпископа М.Дембовського, С.Вроновського зі Львова, Тульчинської бібліотеки Потоцьких тощо.


          Звернено увагу, що однією з важливих символіко-асоціативних форм сюжету художніх екслібрисів стає зображення  людини, що з‘являється спочатку у вигляді бюстів прославлених діячів (XVIII ст.), а потім набуває більш поширених форм: жінки в античному одязі з кадуцеєм і книжкою в руках (автоекслібрис К.М.Любомирської, початок XIX ст.), святих: Іоан Хреститель, Матір Божа з Ісусом Христом – художник М.Сосенко, 1905), зображень історичних героїв (гетьман Б.Хмельницький, невідомого автора, князь Д.Галицький – О.Кульчицька) та сучасних художнику осіб (портрет П.Еттінгера, виконаний  Л.Пастернаком, 1902) тощо.  


Прослідковано урізноманітнення палітри виражальних засобів на протязі ХІХ ст. Цьому сприяв розвиток графічних можливостей технік. Так для створення екслібрисів художники використовували різноманітні техніки виконань, що відповідали запитам часу.  Крім техніки глибокого друку, в першій половині століття використовуються літографія, дереворит. Наприкінці століття було винайдено цинкографію та гравюру на лінолеумі, що сприяло поширенню використання екслібриса.


 Відзначено,  що екслібрис першої половини XIX ст. розвиває форми негербового “художнього” книжкового знака. Його створювали К.М.Любомирська (Ржевуцька), одна з небагатьох жінок-художниць, К.-В. Келісинський та інші. Проте вони не мали послідовників. Більше було екслібрисів шрифтових: типографські ярлики з текстом в акцизних рамках, штемпеля, набрані з літер або відлиті у друкарні, зрідка гравірований текст, конгрев, прізвища сановитих власників під короною.


 У процесі вивчення особливостей шрифтових екслібрисів установлено, що у 30-х роках ХІХ ст. широко розповсюджуються у книгодрукуванні різноманітні орнаментальні прикраси, політипажі і декоративні шрифти. Як правило, шрифт, лінійки, акциденція завжди відбивають стиль епохи й завдяки цьому органічно вписуються в загальну структуру книги. Яскравим прикладом застосування цього арсеналу виражальних засобів є книжковий знак з візерунковими шрифтами “Бібліотеки Петровського полтавського кадетського корпусу “. Акцидентним набором із застосуванням візерункової орнаментальної рамки і різноманітних шрифтів, серед яких слово “бібліотека” виділено жирним шрифтом, виконано книжковий знак “Бібліотеки Колегії Павла Галагана”у II пол. ХІХ ст.


 Простежено, що протягом ХІХ ст. універсальним знаком дворянської власності залишався  гербовий екслібрис, який замовляли здебільшого європейським художникам. Герб був основою геральдичної композиції. Іноді до нього додавався титул і прізвище або назва чи малюнок маєтку власника, девіз. Вживалися також слова “EX LIBRIS”, “бібліотека”, “з книжок“. Термін “EX LIBRIS” набув широкої популярності наприкінці ХІХ століття у зв`язку з розвитком колекціонування і появою літератури, присвяченої книжковому знаку. Гербові екслібриси належали дворянським родинам або одноосібним власникам і мали в основі від одного до кількох гербів на одному щиті. Практикувалося розміщення гербів на розгорнутій мантії під короною – екслібриси О.Л.Давидова, К.Любомирского, М.В.Рєпніна, А.Шептицького, маєтку “Славута”. Досить часто герби тримають різноманітні щитотримачі у вигляді лева і гусара (герб графа В.В.Левашова), Нептуна і лева (герби графів М.О.Кушелєва-Безбородька і Г.О.Кушелєва-Безбородька), лева й козака (герб родини Кочубеїв), воїнів-герцоговинців (герб графа Г.О.Милорадовича), українського й польського воїнів – герб графа П.К.Розумовського, двох левів (герб адмірала М.П.Лазарєва), двох грифонів (герб О.В.Капніста), двох коней (герб барона Станіслава де Шодуара), лева і грифона (герб князя Теньгоборського).


 Відзначено, що у деяких гербових екслібрисах вдало поєднуються образно-символічні й шрифтові елементи (адмірала М.П.Лазарєва, графа О.В.Капніста (худ. Гірш), Ново-Хвастовецької бібліотеки (худ. Г.Яунер). Ряд гербів під графською короною обрамлено поясом з пряжкою, на якому зазначається власник бібліотеки (граф М.О.Кушелєв-Безбородько), її місцезнаходження (маєток) (Загінецька бібліотека) або девіз (Антонінська бібліотека).


 На основі аналізу культури України наголошено, що процес демократизації власників бібліотек сприяв поширенню з др. пол. ХІХ ст. екслібрисів серед різночинної інтелігенції: вчених, письменників, бібліофілів тощо. Більшість з них - екслібриси О.Ходкевича, Я.Новицького, Г.Мизка, І.Лукашевича, Г.Данилевського, О.Котляревського – мають вигляд набірних ярликів з текстом у спрощенних рамках, або відбитків з каучукових штемпелів чорнилами. З кінця ХІХ ст. металеві штемпелі змінюють каучукові.


З‘ясовано, що широкої популярності набули розмаїті за формою гербові штемпельні печатки: овальні, орієнтовані горизонтально і вертикально - Д.Дорошенка, Я.Дорошенка, графа М.О.Кушелєва-Безбородька, М.Маркевича; круглі – В.Пухальського, М.Судієнка; восьмикутної форми – М.Д.Толстого, Є.Чикаленка; овальної форми з вензелями – М.Д.Толстого. Конгревними екслібрисами користувалися Д.Яворницький, А.Попельницький, родина Толстих з Одеси, проте вони не набули поширення.


Досліджено, що наприкінці ХІХ ст. з`являється меморіальний екслібрис. Як правило, це розлогий шрифтовий напис, набраний різноманітними шрифтами, в якому повідомляється про передання після смерті власника приватного зібрання книг до громадської бібліотеки. Такий вид екслібриса зустрічаємо у М. Костомарова, О. Лазаревського, Ф. Цицуріна, Д. Бібікова (НБУВ НАН України). Незважаючи на поширення екслібриса у XIX cт., він переживає застійні часи в художньому розвитку. Переважна більшість книжкових знаків анонімні, їх автори не розглядали екслібрис як мистецьке явище, тому й не залишили підписів чи монограм.


На зламі XIX і XX століть, на початку нового часового виміру в українській культурі переглядалися всі набуті цінності, осмислювалися пройдені шляхи. ряд українських художників отримали освіту у престижних учбових закладах Європи. Революційні події 1917 р., створення Української академії мистецтв, пізніше вищих художніх шкіл у Харкові, Одесі сприяли реалізації творчого потенціалу митців на теренах України. Цей період характеризується перспективними зрушеннями в розвитку екслібриса на тлі піднесення національної свідомості українців, визначенням їхнього місця у світовому культурному процесі. У добу становлення нової національної художньої школи ключовим для розвитку українського екслібриса стало створення художніх шкіл Г.Нарбута, М.Бойчука, С.Налепинської-Бойчук, І.Падалки, М.Жука. Саме їм довелося не лише досягти високого мистецького рівня у власній творчості, а й стати основоположниками, відкривачами тих процесів, які знайдуть продовження і відгомін впродовж всього століття. Художників хвилюють пошуки основ для нової пластичної мови, нової форми творення художнього образу. Вже на початку  сторіччя утверджується новий тип малювання - лінеарний, що передбачав максимальну виразність при його репродукуванні в цинкографії ( автори М.Самокиш, М.Сосенко, О.Кульчицька, Л.Пастернак та інші). Художники, відчуваючи вагомість своєї роботи, все частіше залишають під композиціями авторські підписи або монограму, наприклад, “М.С.” (М.Сосенко), “І.Г.” (І.Голлак), “Г.Н.” (Г.Нарбут), “М.Н-А” (М.Нечитайло-Андрієнко) та інші.


 До 1917 р. паралельно з художніми  функціонували й гербові екслібриси. Їх вершиною стали книжкові знаки Г.Нарбута. Стиль і графічні прийоми професора, інтерес до образотворчого фольклору та геральдики, створений ним особливий “нарбутівський” шрифт, побудований на основі класичних зразків, позначилися на працях багатьох митців, як в екслібрисах, так і в мистецтві книги.


Доведено, що звернення художників-екслібрисистів до європейського модерну мало позитивний вплив на розвиток вітчизняного мистецтва (зокрема стимулювало звернення до національного орнаменту й символіки). Шрифт часто не набірний, а мальований грає в екслібрисах М.Сосенка, О.Кульчицької, М.Самокиша, М.Макаренка, Г.Нарбута, В.Кричевського, П.Грановського, О.Судомори, М.Жука та інших важливу роль, набуваючи декоративного забарвлення.


      Звернено увагу, що  в попередні століття екслібриси виконувалися на замовлення сановитих власників, а у ХХ ст. їх створюють для вчених, колекціонерів, яскравих особистостей і просто друзів. До виконання екслібрисів залучають широке коло художників: А.Іванов, В.Гришманюк, С.Яремич, П.Вербицький, О.Судомора та інші майстри. Пошуки національної своєрідності, етнічної ідентичності знайшли яскраве вираження в екслібрисах для відомих діячів української культури: С.Єфремова (1920), С.Маслова (1927), Я.Стешенка (1928), Д.Ревуцького (1929), Ю.Яновського (1930) – всі роботи художника В.Кричевського. В них відчувається вплив стилю модерн і конструктивізму.


З 20-х років мистецьке й культурне життя активізувалося по всій Україні, набуваючи яскраво виражених національних ознак. Екслібрис, не зважаючи на складні умови суспільного розвитку, видозмінюючись від безликого гербового знаку, до художнього твору, набув ознак витвору мистецтва. Для досягнення виразної й лаконічної мови екслібрисів художники широко використовували різноманітну символіку, яка сприяла висвітленню особливостей доби. Екслібрис разом із книгою постає як яскраве мистецьке явище, що має всебічний розвиток, власну історію з етапами становлення, розквіту та занепаду. Кожен стильовий напрям в руслі авангардизму (кубізм, футуризм, конструктивізм) поширив свої формальні принципи й на екслібрис.


Досліджено, що саме у 1920-ті роки створюються екслібриси для державних інституцій та громадських організацій, наприклад, бібліотеки Вінницької філії академії української літератури. Оголошуються конкурси: на кращий екслібрис Всенародної (Національної) бібліотеки України (за часів перебування Ю.Меженка на посаді голови Ради бібліотекарів (1920-1923), Українського науково-дослідного інституту книгознавства (на сторінках часопису науковців “Бібліологічні вісті”).


З жовтня 1921 року у Львові активно розгорнув свою діяльність видатний книжковий графік і майстер екслібриса П.Ковжун. Саме в екслібрисах він досяг високого ступеня свободи у виборі художніх мотивів і пластичних засобів їх втілення, водночас стимулюючи творчі зусилля своїх колег в цьому напрямку. Він першим поставив питання про створення екслібрисів, призначених для дітей, гідно оцінивши роботи М.Бутовича, М.Осінчука, Я.Музики. Тоді ж починають працювати над екслібрисом В.Січинський, Р.Лісовський, М. Бутович, М.Осінчук, Я.Музика. 1928р. починає творити екслібриси П.Холодний, користуючись техніками деревориту та мідьориту. В техніці деревориту з середини 1930-х років працює і С.Гебус-Баранецька, яка займе одне з чільних місць у повоєнному мистецтві малої графіки. Епізодично зверталися до виготовлення екслібрисів й інші майстри.


          П.Ковжун організував участь українських екслібрисистів у Виставці слов‘янського екслібрису у Львові в 1930 році, був найактивнішим організатором виставки АНУМ і упорядником прекрасної  збірки “Екслібріс” до неї у 1932 році. Відкривалася вона екслібрисом П.Ковжуна, присвяченим Товариству письменників і журналістів імені І.Франка, за який автор отримав нагороду на VІІ Міжнародній виставці екслібриса у Лос-Анжелосі у 1931 р. Вся його діяльність була спрямована на підняття рівня національного мистецтва на найвищий щабель та його міжнародне визнання.


 Перша третина XX ст. засвідчила становлення й активний розвиток національного екслібриса, на основі синтезу різноманітних мистецьких стилів, продемонструвала розмаїття графічних технік, високу художню майстерність, що забезпечило міжнародне визнання української школи мистецтва малої графіки.                В роботі проаналізовано засади колекціонування, зокрема товариств колекціонерів кінця ХІХ- початку ХХ ст. у Санкт-Петербурзі і Москві. Колекціонування екслібрисів в Україні розпочинається наприкінці ХІХ ст. Зафіксовано нечисельні зібрання екслібрисів у вітчизняних бібліотеках і музеях. Повідомляється про перших колекціонерів екслібрисів в Україні К.В.Болсуновського, М.О.Макаренка, І.М.Плещинського, Ф.Л.Ернста (Київ), С.Л.Дроздовського (Біла Церква), О.А.Пергамента (Одеса), С.А.Сильванського (Херсон), Ю.О.Меженка, Я.І.Стешенка (Харків), І.П.Крип’якевича (Львів).


Бурхливий розвиток української графіки в 20-ті роки ХХ ст. сприяв активній співпраці Російського товариства друзів книги в Москві, Ленінградського товариства бібліофілів та Українського наукового інституту книгознавства Всеукраїнської Академії наук у Києві, довколо яких гуртувалися колекціонери. Члени товариств публікують на сторінках “Бібліологічних вістей” наукові праці, дослідження дореволюційного й сучасного їм книжкового знака, практикують огляди виставок, інформують про екслібрисні аукціони, публікують рецензії на видання, присвячені екслібрисові, монографії про художників, що працювали в цьому жанрі.  Після закриття часопису “Бібліологічні вісті” та утвердження пріоритету держави (партії) в галузі художньої творчості, тоталітаризації мистецтва, інтерес до колекціонування набуває значного піднесення на західноукраїнських землях у Львові.


 


ХХ ст. по праву можна вважати століттям колекціонування і вивчення екслібрисів в Україні. Колекціонери книжкових знаків сприяли визначенню художньо-естетичних вимог до їх зовнішнього вигляду, канону, досліджували й поширювали мистецтво екслібриса. 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины