УДОСКОНАЛЕННЯ ПРОЦЕДУРИ ВИРІШЕННЯ КОЛЕКТИВНИХ ТРУДОВИХ СПОРІВ (КОНФЛІКТІВ) ПРИМИРНИМИ ОРГАНАМИ В УКРАЇНІ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження. В умовах ринкової економіки одним з найважливіших завдань науки трудового права є вироблення концептуальних підходів до створення ефективного трудового законодавства, яке б відповідало сучасним реаліям суспільного розвитку та міжнародним стандартам у сфері праці. Реформування правової системи в Україні, в тому числі і трудового законодавства, відбувається на фоні кризових явищ у політиці й економіці, недостатньо розвинутої системи соціального партнерства, взаємовідносин працівників, роботодавців і держави.

Зниження соціальних гарантій, масові порушення трудового законодавства, невідповідність нормативно-правової бази нинішнім суспільним відносинам негативно позначаються на соціально-трудових взаємовідносинах між працівниками, роботодавцями та державою, що спричиняє виникнення колективних трудових спорів.

Нестабільність становища працівників, їх фактична залежність від роботодавця, наявність такого негативного фактора як затримка із виплатою заробітної плати особливо загострюють проблему колективного трудового спору. Це призводить до протестів працівників різних галузей народного господарства, в тому числі до застосування крайньої форми вирішення колективних трудових спорів – страйків.

За цих обставин значно зростає роль примирних органів при вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів), зусилля яких спрямовуються на переведення конфліктів у мирне русло, зменшення до мінімуму їх негативних соціальних та економічних наслідків.

З кінця 80-х років ХХ століття в Україні відбувається процес реформування всієї сукупності суспільних відносин в галузі економіки, політики, соціальній сфері, що викликає потребу в істотних змінах до трудового законодавства, в підвищенні значення колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин. У зв’язку з цим виникає необхідність вдосконалення порядку вирішення колективних трудових спорів. Слід також звернути увагу на те, що трудове законодавство, успадковане від СРСР, було зорієнтоване в основному на потреби виробництва, а не на інтереси працівника. Передбачені в той час юридичні гарантії захисту інтересів працівників розглядалися через призму суспільної власності, яка вважалася монопольно-непорушною економічною основою радянського ладу.

Конституція України, прийнята в 1996 році, проголосила країну демократичною, соціальною і правовою державою, а людину, її права, свободи та інтереси – найвищою соціальною цінністю. Усе це зумовлює вироблення теоретичних положень, пов’язаних з реалізацією конституційного права громадян на працю та спрямованих, в тому числі, на ефективне вирішення колективних трудових спорів. Отже, актуальність теми дисертаційної роботи ґрунтується на тому, що удосконалення дослідженої в ній процедури вирішення  колективних трудових спорів примирними органами має важливе теоретичне і практичне значення для попередження і розв’язання подібних конфліктів, що є одним з основних завдань в процесі реформування трудового законодавства.

Для України ця проблема є особливо злободенною і через те, що застосування законодавства про порядок вирішення колективних трудових спорів продовжує викликати незадоволення значної кількості суб’єктів спорів та зацікавлених осіб.

Відставання чинного законодавства про працю від економічного розвитку держави зумовлене недостатніми теоретичними дослідженнями в цій галузі права, зокрема й проблеми врегулювання порядку розгляду колективних трудових спорів. У свою чергу, ефективна практична реалізація механізму вирішення колективних трудових спорів залежить від теоретично обґрунтованого й аргументованого його вибору та закріплення в трудовому законодавстві.

Правовий механізм розв’язання колективних трудових спорів (конфліктів) повинен враховувати світову практику вирішення спорів, національні особливості правовідносин у сфері колективних спорів, забезпечувати законність дій і рівність сторін колективного трудового спору.

Виходячи з викладеного, в дисертаційній роботі зроблено спробу удосконалення процедури вирішення колективних трудових спорів примирними органами.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до підготовленої Інститутом законодавства Верховної Ради України Концепції розвитку законодавства України на 1997-2005 роки і до «Основних напрямів наукових досліджень, пов’язаних із необхідністю кодифікації чинного трудового законодавства», затверджених Академією правових наук України, а також Рішення Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці «Про практику застосування Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)»», в якому було визначено необхідність вдосконалення окремих положень Закону. Дисертація виконана відповідно до планів науково-дослідної роботи Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова.