Передерій Ірина Григоріївна. В\'ячеслав Липинський у громадсько-політичному та науковому житті України й української еміграції першої третини XX століття

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!
Сработали прекрасно, нервы железные. На хамство и угрозы отреагировали адекватно и с пониманием. Можете пользоваться услугами сайта.


Название:
Передерій Ірина Григоріївна. В\'ячеслав Липинський у громадсько-політичному та науковому житті України й української еміграції першої третини XX століття
Альтернативное Название: Передерий Ирина Григорьевна. Вячеслав Липинский в общественно-политической и научной жизни Украины и украинской эмиграции первой трети ХХ в.
Тип: Автореферат
Краткое содержание: Перший розділ «Історіографія, характеристика джерел та методологія дослідження» присвячено аналізові історіографічного доробку попередників, основних груп джерел та методології дослідження.
У підрозділі 1.1. «Історіографія проблеми» систематизовано здобутки вчених у дослідженні життя, громадсько-політичної та наукової діяльності, а також творчої спадщини В.К. Липинського. Послуговуючись хронологічно-територіальним принципом, ми виокремлюємо п’ять історіографічних блоків нашої проблеми: студії українських зарубіжних дослідників міжвоєнної доби, дослідження української діаспори повоєнного періоду, праці радянських науковців, студії сучасних українських учених, сучасна польська історіографія.
До кінця 1980-их рр. через заідеологізованість радянської історичної науки на вивчення постаті та творчості В. Липинського було накладено табу як на представника «українського буржуазного націоналістичного табору», а тому всі відповідні студії велися за кордоном в особі українських зарубіжних учених. Перший блок цієї історіографії представлений працями соратників та сучасників діяча, опублікованими у міжвоєнний час. Її засновником є Д. Дорошенко, котрий 1923 р. у праці «Огляд української історіографії» схарактеризував державницьку вітчизняну історичну школу й особливо високо оцінив доробок її найяскравішого представника – В. Липинського. Ще за життя В. Липинського побачили світ і безпосередні липинськознавчі студії. Це розвідки Д. Дорошенка та О. Назарука , котрі першими проаналізували національно-державницьку ідеологію мислителя з метою її популяризації. У перші роки по смерті діяча була створена низка статей, частина яких увійшла до збірника «В’ячеслав Липинський як ідеолог і політик» . У них підкреслювалася роль мислителя у розробленні теорії українського державного будівництва . До річниці смерті ідеолога українського монархізму був підготовлений спецвипуск львівського часопису «Дзвони» з розвідками, присвяченими переважно аналізові науково-історичного та політологічного доробку вченого . Всі названі праці відіграли важливу роль у становленні липинськознавства, однак частині з них притаманна надмірна апологетизація й деякий схематизм в оцінці вчення мислителя, що є зрозумілим з огляду на приналежність багатьох їх авторів до монархічно-гетьманського табору української еміграції. Тож ці публікації мали на меті ще й пропаганду ідеології В. Липинського в емігрантському середовищі.
Після Другої світової війни серед науковців українського зарубіжжя спостерігається посилення інтересу до постаті В. Липинського. Із відстані кількох десятиліть дослідникам було легше об’єктивно оцінювати його діяльність та спадщину. Однак у цей час учені ставили перед собою переважно науково-популяризаторські завдання з огляду на табу, накладене на ім’я діяча в радянській історіографії. Звідси – орієнтація науковців протягом кількох десятиліть на накопичення джерельної бази та реконструкція на її основі біографії діяча. У цьому плані слід виділити монографію гетьманця В. Босого, розлогу статтю Я. Пеленського, низку праць І. Лисяка-Рудницького .
Наступним важливим етапом у розвитку липинськознавства було створення 1963 р. Східноєвропейського дослідного інституту імені В. Липинського у Філадельфії (СЄДІ), де концентрувалися відповідні матеріали, зокрема архів діяча від 1918 р. У 1973 р. СЄДІ започаткував серію «В’ячеслав Липинський. Твори. Архів. Студії». До підсерії «Студії» передбачалося включити дослідні праці з галузі липинськознавства. На сьогодні світ побачили 8 томів серії, з них лише 1 том студій.
Історіографію зарубіжного українського липинськознавства повоєнного періоду поповнили дослідження Р. Залуцького, Є. Пизюра . Знаковими подіями у розробленні проблеми стали наукові конференції, проведені до сторіччя діяча 1982 р. у Кембриджі та Гарварді з наступним виданням їх результатів у спецвипуску збірника «Harvard Ukrainian Studies» , де студіювалися переважно політичні й соціальні погляди мислителя.
Науковцями українського зарубіжжя повоєнного періоду була започаткована дискусія про еволюційність чи сталість поглядів В. Липинського. Так, Л. Білас стверджував, що зміна політичних поглядів діяча була незначною і протягом усього свого життя він дотримувався консервативно-монархічного світогляду, а ідеї демократії були йому чужими . Іншу точку зору відстоював Я. Пеленський, котрий визначав дореволюційний період у житті діяча як демократичний, а формування його консервативних поглядів пояснював впливом розчарувань поразкою національно-визвольних змагань 1917 – 1921 рр. На початку 1990-х рр. він запропонував відповідну періодизацію еволюції світогляду В. Липинського , яка, на наш погляд, є доволі штучною. Ця дискусія залишається актуальною й досі і потребує глибшого аналізу еволюції поглядів діяча на основі вивчення всієї доступної його спадщини.
Обидва періоди розвитку історіографії українського зарубіжного липинськознавства були досить плідними. Але для зазначених праць притаманні дві вади. Перша – це майже обов’язкове відображення політичних поглядів автора, а друга, особливо суттєва – відсутність у їх джерельній базі вітчизняних архівних документів, що значно обмежувало можливості наукового пошуку й об’єктивного висвітлення відповідних проблем.
У підрадянській Україні ім’я В. Липинського було фактично викреслене з кола наукових студій. Єдиною розвідкою, присвяченою історичному доробку вченого, була стаття П. Клименка, в якій аналізувалася монографія «Україна на переломі» . У ній автор відмовляв В. Липинському в науковості й об’єктивності та закидав схематизм у трактуванні історичного процесу.
Лише з кінця 1980-х років було відновлено вивчення творчого доробку та біографії діяча на Батьківщині. Першим науковим заходом відповідної тематики у незалежній Україні стала конференція «В’ячеслав Липинський: історико-політологічна спадщина і сучасна Україна» (1992 р.), праці котрої опубліковані як один із томів підсерії «Студії», започаткованої СЄДІ .
Розвідки вітчизняних науковців, оприлюднені на цій конференції, поділялися на кілька тематичних блоків. Теоретичну спадщину В. Липинського (його історіософію, філософські, політологічні та правові погляди) проаналізували Ю. Вільчинський, Н. Яковенко, В. Потульницький та ін. . Окремий розділ збірника становили студії, що досліджували громадську, політичну та культурну діяльність В. Липинського . Третій умовний блок статей містив аналіз історичної спадщини науковця .
Відтоді проведено чимало наукових конференцій, читань, присвячених В. Липинському . Деякі з них стали традиційними. Як свідчить аналіз цих публікацій, увагу дослідників насамперед привертає оригінальність і нетрадиційність мислення В. Липинського, котра яскраво проявилася в його різнорідній творчості. Однак, як цілком слушно зауважив Я. Дашкевич, «біографією, атмосферою його життя займаються рідко» . Відповідно кількість розвідок, присвячених вивченню спадщини мислителя, значно переважає обсяг досліджень у царині окремих сфер його діяльності.
У першому блоці до найбільш поважних слід віднести монографію К. Галушка , в якій автор студіює консервативні ідеї В. Липинського на тлі еволюції правих суспільно-політичних парадигм світу в міжвоєнному часі. Аналізові релігієзнавчих поглядів В. Липинського присвячена праця Л. Кондратика , в якій автор цілісно розглянув візію вченого як суто теоретичних проблем феномена релігії, так і її місця в суспільстві у контексті історичного процесу. Потужну спробу порівняти еволюційний розвиток історичних концепцій В. Липинського та М. Грушевського, що відбувався під впливом як власного, так і суспільного державотворчого досвіду, здійснив В. Масненко . Аналізові наукового та політичного доробку діяча присвячена й низка дисертаційних досліджень, захищених протягом останніх двох десятиліть переважно з політологічних і філософських спеціальностей .
У 2001 р. українські історики Ю. Терещенко, Б. Андрусишин, Г. Папакін, Т. Осташко зініціювали створення Всеукраїнської громадської організації «Союз Гетьманців-Державників» (СГД), одним із напрямів діяльності котрої є популяризація політико-ідеологічної доктрини українського консерватизму . На слушну думку Я. Калакури, деяким сучасним історикам-«гетьманцям», притаманна певна глорифікація доби Гетьманату П. Скоропадського . Таке ж надмірне захоплення подекуди спостерігається і стосовно консервативних ідеологем українського гетьманського руху. Однак безперечною заслугою СГД є його видавнича діяльність новітніх публікацій з галузі липинськознавства .
Дещо меншу увагу дослідники приділили вивченню окремих сторінок діяльності та біографії В. Липинського. Хоча й у цій ділянці за останні два десятиліття з’явилося чимало публікацій. Зокрема, Т. Осташко вивчає гетьманський рух в еміграції, а між тим і місце у ньому його ідеолога – В. Липинського . Заслугою І. Гирича є вивчення громадсько-політичних та наукових взаємин мислителя з М. Грушевським, відтворення різних напрямів його дореволюційної громадсько-політичної діяльності . Цікаві розвідки тематичного липинськознавства, що відтворюють його взаємини з видатними сучасниками підготував Ю. Терещенко . Спробу реконструювати різні сфери діяльності В. Липинського здійснила І. Передерій .
Сучасна польська історіографія проблеми мало репрезентативна. Праця журналіста Б. Ґанцажа присвячена дореволюційній добі життя та творчості В. Липинського. Однак автор зовсім не використовує у ній документальні джерела українських архівосховищ.
 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины