БУСЕЛ ГАННА ПАВЛІВНА ЖАНР БІОГРАФІЇ У ТВОРЧОСТІ ЕНТОНІ БЕРДЖЕСА (НА МАТЕРІАЛІ ТВОРІВ «НА СОНЦЕ НЕ СХОЖІ» ТА «ШЕКСПІР»)




  • скачать файл:
Название:
БУСЕЛ ГАННА ПАВЛІВНА ЖАНР БІОГРАФІЇ У ТВОРЧОСТІ ЕНТОНІ БЕРДЖЕСА (НА МАТЕРІАЛІ ТВОРІВ «НА СОНЦЕ НЕ СХОЖІ» ТА «ШЕКСПІР»)
Альтернативное Название: БУСЕЛ Анна Павловна ЖАНР БИОГРАФИИ В ТВОРЧЕСТВА Бёрджесс (на материале произведений «НА СОЛНЦЕ НЕ ПОХОЖИЕ» И «Шекспир») BUSELLE ANNE PAVLIVNA GENRE OF BIOGRAPHY IN THE WORKS OF Anthony Burgess (ON THE MATERIAL OF WORKS \"DOES NOT LOOK LIKE THE SUN\" AND
Тип: Автореферат
Краткое содержание: У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність, сформульовано мету й завдання, предмет і об’єкт роботи, основні методи дослідження, висвітлено зв’язок дисертації з науковими програмами і планами, наукову новизну, теоретичне й практичне значення роботи, подано інформацію про апробацію.
Перший розділ «Теоретико-методологічні та історико-літературні засади дослідження біографічного жанру» складається з чотирьох підрозділів і має на меті висвітлення теоретичного підґрунтя дослідження, огляд зовнішніх і внутрішніх меж біографічного письма, виявлення логіки розвитку й функціонування жанру в діахронічній і синхронічній перспективах, визначення особливостей підвидів літературної біографії й біографічного роману.
Підрозділ 1.1. «Жанрові ознаки біографічного письма» спрямований на осмислення сутнісних характеристик життєписів і пошук стійких жанрових констант, оскільки окреслення загальних жанрових ознак життєписів сприяє уніфікації жанрових канонів та є необхідним теоретичним базисом для роботи з конкретним літературним матеріалом.
Спираючись на теоретичні розробки жанрології C. Аверінцева, Т. Бовсунівської, Н. Копистянської, О. Ніколюкіна, Ц. Тодорова та ін., визначаємо жанр як групу текстів, що мають спільні змістовно-формальні типологічні ознаки: тематику, проблематику – і тісно пов’язані з ними художні прийоми і методи. Головною жанровою константою біографічного письма є тематика – особиста доля реальної постаті, а також фактографічна основа тексту. Формальною стороною організації біографічного твору є прозова форма, ретроспективність зображення, хронологічна послідовність у викладенні подій й оповідь від третьої особи. Проте слід враховувати, що біографічний жанр може використовувати формально-структурні ознаки будь-яких інших самостійних жанрів епосу – автобіографій, романів, есе тощо. Це забезпечує життєписам можливість поєднувати в собі поліморфну змістовність: смислові засади низки жанрів і притаманну саме біографіям орієнтованість на приватне.
Враховуючи напрацювання літературознавців О. Ніколюкіна й Н. Копистянської, доходимо висновків, що в самому понятті «біографічний жанр» одночасно співіснують і взаємодіють постійні та мінливі жанрові компоненти. Жанр є стійким як поняття загальнотеоретичне й динамічним у національній своєрідності, історичному розвитку й у творчості конкретного автора.
У підрозділі 1.2. «До проблеми ґенезису біографіки» простежується літературна еволюція життєписів й аналізуються їхні змінні властивості у діахронічному аспекті. Констатуємо, що оповідна конфігурація біографічної прози другої половини ХХ століття зумовлена як сукупністю історичних процесів, які модифікували жанрові канони, так і безпосередньо новітніми викликами й потребами часу. Зауважується, що кожна історична епоха виробила свою специфічну модель біографічного жанру, яка визначається особливою інтелектуальною й культурною ситуацією, яка, в свою чергу, встановлює проблемний горизонт, методи та процедури інтерпретації.
Новітній етап у розвитку біографічного жанру пов’язаний зі зверненням біографів до інших гуманітарних сфер, крім актуальних у першій половині минулого століття психології й психоаналізу, до популярних філософських течій другої половини ХХ століття (структуралізму, постструктуралізму, постмодернізму). Тож на сьогодні поняття «біографія» об’єднує найрізноманітніші типи текстів, які належать до різних галузей гуманітарного знання і значно різняться ступенем відповідності історичним фактам, манерою оповіді й підходом до викладення матеріалу.
Підрозділ 1.3. «Варіативність типологій життєписів» зосереджений на одному з найбільш дискусійних питань – класифікаціях біографічного жанру. По суті, дискусії щодо систематизації біографій зосереджені на одній із ключових проблем жанру – на співвідношенні в ньому суб’єктивного і об’єктивного, достовірного і вигаданого, факту і вимислу. У підрозділі розглядаються підходи і позиції Ю. Андреєва, В. Жданова, Л. Гінзбург, Д. Ліхачова, І. Шайтанова та ін., систематики літературознавців І. Андронікова, Н. Бугріної, О. Валевського, С. Паніна. Робиться висновок, що багаторівнева типологія біографічного письма, представлена в дослідженнях С. Паніна і Н. Бугріної, дає ряд переваг порівняно з жорстко регламентованою дворівневою системою і сприяє досягненню єдності важливих питань біографічного жанру.
Підрозділ 1.4. «Місце життєписів “На сонці не схожі” та “Шекспір” у системі жанру» репрезентує питання про жанрове визначення пропонованих творів.
У підрозділі подається огляд різноманіття сучасного біографічного письма (таксономії біографів та літературознавців П. Кендалла, Л. Едела, Дж. Кліффорда, Дж. Кінера), з паралельним аналізом найважливіших дефініцій для жанрової характеристики творів «На сонці не схожі» та «Шекспір».
Оскільки твір «На сонце не схожі» знаходиться на перетині таких підвидів, як «художня біографія», «белетризована біографія» і «біографічний роман», особлива увага приділяється специфіці саме цих понять. Зазначено, що принциповою відмінністю між поняттями «художня біографія», «белетризована біографія», «біографічний роман» та «літературна біографія» є ставлення до документальної достовірності оповіді. У художніх біографіях або біографічних романах різною мірою переважає художнє начало над документальним, що впливає на форму й структуру викладу. Суттєву роль в таких творах відіграє образність мислення автора, його творча уява й суб’єктивне трактування наявних документальних свідчень.
Літературна біографія тяжіє до створення реально впізнаваного часу, простору, головного героя й спрямована на художнє втілення конкретного індивідуального досвіду письменника-героя. Процедури дослідження та спосіб оповіді розраховані на об’єктивність зображення. Жанровою стратегією є відтворення цілісності життєвої і творчої біографії митця, моделювання змістового наповнення життєвих ситуацій, у яких були написані твори головного героя.
Оскільки об’єктом біографій «На сонці не схожі» та «Шекспір» є постать письменника, то проаналізовані також відмінні риси таких життєписів – складні об’єктно-суб’єктні відносини; художньо-естетичний взаємозв’язок автора і героя; система образів, у якій співіснують авторські образи поряд з образами із творів самого головного героя біографії; інтертекстуальність, а також специфічний комунікативний дискурс з урахуванням позатекстової загальновідомої інформації щодо життя героя-письменника.
Другий розділ «Жанрова сутність біографічного роману “На сонце не схожі”», який складається з шести підрозділів, присвячений всебічному вивченню біографічного роману Е. Берджеса «На сонце не схожі» з точки зору реалізації жанрових канонів біографії.
Підрозділ 2.1. «Образ В. Шекспіра в художній літературі другої половини ХХ століття: основні тенденції» інтегрує берджесівські життєписи в більш широкий літературний контекст епохи.
У період постмодернізму прагнення написати власну, суб’єктивну версію життєпису канонізованого і вже міфологізованого читацькою свідомістю персонажа стало досить звичним. Літературна традиція сприймається у вигляді своєрідних «архетипів», що постійно виникають у творах сучасних авторів, які синтезують їх із нинішніми художніми реаліями, із сучасною художньою чутливістю. Особливою популярністю в сучасних письменників користується постать В. Шекспіра. Загалом для англійської літератури другої половини ХХ ст. тенденція переосмислювати усталені соціальні, культурні й літературні міфи є магістральною. У сучасному руслі суб’єктивізації й деміфологізації можна розглядати й присвячені В. Шекспіру твори Е. Берджеса. Письменник підкреслює неможливість створення правдивої біографії англійського класика не тільки через труднощі, пов’язані з завданням реконструкції минулого, але й через те що сам драматург, як і його твори, став культурним символом, міфологічною фігурою. Це унеможливлює розмежування правди і вимислу, факту і інтерпретації та перетворює життя Барда на лакуну особистих тлумачень.
У підрозділі 2.2. «Співвідношення факту та інтерпретації в структурі твору» зосереджено увагу на фактографічній обґрунтованості тексту. Відзначено, що у творі достовірно зображується історичне тло та залучаються документальні й історичні свідчення як щодо єлизаветинської епохи, так і щодо життєвого шляху головного героя згідно з вимогами біографічного жанру. Автор пропонує власні висновки стосовно ключових шекспірівських питань, серед яких й ідентифікація героїв шекспірівських сонетів. Але, проаналізувавши факти роману, доходимо висновку, що концептосфера твору «На сонце не схожі» базується все ж на творчому осмисленні документальних ресурсів. Е. Берджес заперечує можливість створення єдиного достовірного варіанту біографії В. Шекспіра. І пов’язане це не так із браком фактичного матеріалу для розкриття особистої долі Барда, коли автор життєпису змушений використовувати художній вимисел, прагнучи заповнити прогалини в історії, як зі зміною розуміння самої опозиції «факт-вигадка» крізь призму концепцій постмодернізму, коли стверждується відносність будь-яких істин. Для Е. Берджеса важливо спонукати читача засумніватися в правильності загальноприйнятого стереотипу щодо сприйняття життя й творчості англійського драматурга. Доля окремої людини, на думку Е. Берджеса, не може бути вичерпно пояснена жодною окремо взятою версією, тільки їх взаємозв’язок відображає її найбільш повно.
Підрозділ 2.3. «Інтертекстуальне поле роману “На сонце не схожі”» складається з чотирьох пунктів: «Тематизована інтертекстуальність», «Експліцитно маркована інтертекстуальність», «Імпліцитно маркована інтертекстуальність» і «Немаркована інтертекстуальність».
При написанні біографічного роману «На сонце не схожі» Е .Берджес використав і творчо переосмислив велику кількість історичних, художніх і критичних джерел. Така мозаїчна смислова структура й багаторівнева інтертекстуальна гра зумовлюють специфіку змістового наповнення тексту і його організацію. Отже, у підрозділі розглядаються міжтекстові зв’язки біографічного роману «На сонце не схожі», зокрема з шекспірівською спадщиною, класифікуються різновиди цитат, алюзій і ремінісценцій у тексті за способом уведення, а також простежені особливості їх функціонування.
У романі «На сонце не схожі» визначені чотири групи інтертекстуальних зв’язків, для позначення яких використана класифікаційна термінологія Й. Гельбіха. Хоча зв’язок з основними претекстами в біографії чітко позначений (зокрема цикл шекспірівських сонетів, «Венера і Адоніс», «Комедія помилок»), в цілому у творі переважають неатрибутовані посилання, насамперед, алюзії й ремінісценції. Це зумовлено тим, що Е. Берджес дотримується гіпотези, згідно з якою події особистого життя В. Шекспіра безпосередньо відбилися в його творчості і, виходячи з цього припущення, відтворює приватне життя Барда за образами й подіями з його текстів. Таким чином, плоди уяви англійського драматурга стають у творі «На сонце не схожі» історичним свідченням, що пояснює події його життя, а сам роман розрахований на увагу підготовленого читача, який відчує міжтекстовий зв’язок різних творів і зможе оцінити багатогранний семантичний малюнок тексту.
Підрозділ 2.4. «Автофікціональні елементи твору» досліджує автобіографічне підґрунтя роману «На сонце не схожі», оскільки для відтворення художнього образу В. Шекспіра Е. Берджес залучає факти зі свого життя й власне світовідчуття, як він його позиціонує у своїх автобіографіях «Маленький Вілсон і Великий Бог» та «У тебе був час».
Автобіографізм реалізований у творі на різних рівнях художнього простору й багато в чому зумовлює його важливі художні складники: образи героїв, головний конфлікт, композицію, а також характер використання таких елементів тексту, як діалоги, внутрішні монологи, стилістичні, лінгвістичні й семантичні підтексти та ін.
Численні автоалюзії в тексті підкріплюються появою в пролозі оповідача на ім’я «містер Берджес», а також героя Вілсона на сторінках шекспірівської біографії [повне ім’я Е. Берджеса – Джон Ентоні Берджес Вілсон – Г. Б.].
Таким чином, автофікціональність відіграє провідну змістотвірну роль на всіх рівнях художнього дискурсу.
У підрозділі 2.5. «Тріада дискурсу: автор – герой – читач» аналізується комунікативна організація роману «На сонце не схожі».
Твір є прощальною лекцією «містера Берджеса». Це подвоєння фігури автора як складеного автора / героя посилює діалогічну взаємодію між учасниками комунікативного трикутника всередині художнього оповідання, підкреслюючи фіктивний статус оповіді. Цей статус також актуалізується за допомогою авторських звернень до головного героя, до читачів як зазначених в пролозі, так і потенційних, що акцентують авторську присутність у тексті і тим самим руйнують ефект реалістичності оповіді й вимоги біографічного жанру щодо неупередженості й достовірності оповіді.
Протягом всієї розповіді у романі-лекції поступово нашаровуються образи «містера Берджеса» і Шекспіра. Апогеєм ототожнення оповідача і головного героя є епілог, де відмінності між цими фігурами, а також між фактом і вимислом затьмарюються і постає інтерсубʼєктний герой – Шекспір-Берджес.
Підрозділ 2.6. «Композиційно-стилістична специфіка організації тексту» присвячений вивченню формальної сторони організації твору.
Однією з особливостей композиційного оформлення оповіді в романі є використання рамкової конструкції: життєпис В. Шекспіра являє собою лекцію викладача «містера Берджеса» його «особливим» студентам. Тобто біографічний роман «На сонце не схожі» містить одночасно два хронотопи – єлизаветинську Англію межі XVI–XVIІ ст. і класну кімнату в Борнео ХХ ст. Рамка дає можливість сполучити різні жанрові форми – романну і біографічну.
Хронологія оповіді у «внутрішньому» сюжеті – життєписі англійського драматурга – послідовна, як того й вимагає специфіка біографічного жанру, проте композиція твору ускладнена за рахунок поєднання декількох сюжетів, викладу подій від імені різних персонажів, уведення різноманітних мовних стилів, використання уривків різних жанрів, що знаходить свою реалізацію в полістилістиці як провідній художній техніці роману. Вона виявляється на різних рівнях художнього простору: образному, жанровому, лінгвістичному, семантичному і композиційному. Полістилістика на образному рівні виражена через суміщення різних художніх систем і культурних епох. Жанровий поліфонізм представлений синтезом біографічного роману з іншими жанрами художньої літератури – мемуарним, епістолярним, есеїстичним, літературно-критичним, а особливо з автобіографічним. Лінгвістичний рівень роману вміщує комбінування різних мовних стилів (богословського, книжного, поетичного, публіцистичного, юридичного), широке використання різноманітних лексичних засобів, зокрема архаїзмів, що допомагають відтворити колорит єлизаветинської епохи, графонів, які передають мову персонажів із народу або іноземців, неологізмів, що увиразнюють оригінальність ідіолекту Е. Берджеса.
Фонетична й ритмічна організація твору «На сонце не схожі» будується на численних звуконаслідуваннях, алітераціях й асонансах, що збагачують емоційно-акустичну насиченість тексту.
Ефект колажності в романі посилює суміщення поетичних і прозових уривків. Проте полістилістика роману орієнтується не на механічне зіставлення цих текстових фрагментів, а на їх перетворення на цілісну динамічну єдність.
У третьому розділі «Розширення канонів жанру в літературній біографії “Шекспір”», який складається з п’яти підрозділів, здійснено докладний аналіз літературної біографії Е. Берджеса «Шекспір» для виявлення своєрідності втілення жанру біографії.
Підрозділ 3.1. «Співвідношення факту та інтерпретації в структурі твору» розглядає документальну основу біографії «Шекспір».
У творі скрупульозно репрезентовані найрізноманітніші аспекти життя єлизаветинської Англії – від рецепту приготування м’ясного пирога до історії теорії темпераментів. Велика кількість фонової інформації сприяє більш глибокому розумінню як епохи, так і життєвого шляху головного героя. Зображується і безпосереднє оточення В. Шекспіра – родина, знайомі, друзі, покровителі, колеги, кохані, – життя героя відтворюється в еволюції, у становленні. Таким чином, Е. Берджес досліджує весь спектр можливих чинників, які вплинули на формування В. Шекспіра як особистості, письменника, драматурга, а також відображає передумови, що визначили задум і написання його творів.
У літературній біографії «Шекспір» автор ділиться власними висновками і припущеннями щодо «білих плям» у біографії Барда, піднімає такі важливі проблеми, як шекспірівське питання, освіта Шекспіра, свідчення про «втрачені роки», питання про сина Гамнета як можливого прототипа Гамлета, перші роки Шекспіра в Лондоні, стосунки з графом Саутгемптоном, ідентифікація Смаглявої Леді і В. Х., причини смерті Барда, його заповіт тощо. При вирішенні більшості з них біограф створює власні гіпотези, що спираються на документи, художні й критичні тексти, особисту точку зору. Таким чином автор обирає активну інтерпретаційну позицію, і водночас зі свободою вибору автоматично виникає можливість помилитися, спотворити факти, оскільки немає жодної впевненості в тому, що біограф адекватно відтворює деталі минулого. Саме цю ідею про неможливість осягнення об’єктивної, вичерпної правди про життєвий і творчій шлях Шекспіра відстоював автор у своїх біографіях.
Підрозділ 3.2. «Інтертекстуальні зв’язки: основні джерела цитування та їхні функції» досліджує автентичні матеріали, залучені до твору, та аналізує їхнє семантичне навантаження.
Однією з головних вимог, що постають перед жанром літературної біографії, є документальна аргументованість, і можна стверджувати, що Е. Берджес дотримується цих жанрових канонів, оскільки для відтворення зображуваних подій включає в потік оповіді велику кількість історичних текстів: записи парафіяльної метричної книги, звіти скарбничого міста Стратфорда, Судові Інни, розрахункові книги Хенслоу, листи Р. Гріна, Ф. Треша, лорда Монтігла, Р. Куіні, Д. Едвардса, графині Пембрук, судові показання В. Драммонда, звіти міста Стратфорт, уривки з журналу для запису пацієнтів Дж. Холла, цитати із заповіту Барда, записи вікарія Дж. Ворда тощо.
Створюючи художній простір літературної біографії видатного англійського драматурга, Е. Берджес повсюдно цитує його твори. А також для змалювання своєрідності художньої атмосфери єлизаветинської Англії письменник вводить у межі біографії горизонтальний літературний контекст, репрезентований цитатами з творів безпосередньо літературного кола В. Шекспіра або літературного середовища того часу. Таким чином, літературна біографія дає можливість поглянути на спадщину головного героя крізь призму художньої творчості інших авторів, щоб більш рельєфно відобразити унікальність таланту англійського класика.
Вертикальний інтертекстуальний контекст у життєписі представлений зверненням до різних за хронологією і семантичним наповненням текстів, важливих для розкриття авторської думки. Цей тип інтертекстуальних включень виводить біографію з рамок епохи головного героя або його автора в більш широкий мистецький контекст.
Підрозділ 3.3. «Автофікціональні елементи твору» зосереджений на дослідженні автобіографічного підтексту, а також на специфіці його конкретного художнього втілення. Зазначається, що вибір героя життєпису завжди спирається на особисту емоційну зацікавленість автора.
Автобіографічне підґрунтя міститься на різних рівнях біографії, проте загалом автобіографічні моменти, які автор відкрито повідомляє про себе, у творі «Шекспір» не відіграють такої важливої ролі, як в романі «На сонце не схожі». Найбільш характерними рисами автофіксації є індивідуально-особистісне світосприйняття автора («дуоверсум» Е. Берджеса), а також його вподобання (зокрема лінгвістичні, музичні), які екстраполюються на образ головного героя й інших персонажів. Відтворюючи історичний фон, долі та внутрішній світ персонажів, біограф змальовує минуле на основі власного бачення, збагачуючи існуючий матеріал своїм життєвим досвідом. Підсилює автоалюзії й семантична гра фонетично близьких слів «ми» (we) і «Вілл» (Will), яка зустрічається в тексті.
Таким чином, Е. Берджес навмисно використовує елементи власної біографії, вплітаючи їх в біографію Шекспіра та залишаючи відкритими питання самої можливості неупередженого відтворення літературного портрету історичної особистості.
Підрозділ 3.4. «Композиційно-стилістичні особливості тексту» присвячений формальному компоненту побудови твору.
Композиційно життєпис дотримується хронологічного порядку у висвітленні ключових подій життя головного героя: народження, сім’я, шлюб, робота в театрі, покровитель, коханка, повернення на малу батьківщину, смерть. Однак сюжет літературної біографії охоплює не тільки життєвий і творчий шлях головного героя, а й долі численних другорядних персонажів, а також історичні, політичні, соціокультурні реалії того часу. Ідейно-тематичним стрижнем твору стає мистецтво в цілому.
Літературна біографія «Шекспір» увібрала в себе й відбила постмодерністське інтелектуальне тло другої половини ХХ століття. Життєпис є складним композиційно-стилістичним цілим, у якому відбувається інтеграція різних гуманітарних дискурсів: художньої літератури, біографії, літературознавства, історії, культурології, лінгвістики. Це знаходить своє відображення як у тематичній, так і в стилістичній організації твору. Також порівняно з романом «На сонце не схожі» ця монографія містить набагато більше авторських коментарів – лінгвістичних, психологічних, текстологічних, літературно-критичних, історичних, політичних, медичних, географічних, культурологічних і навіть гастрономічних. Багатокомпонентний характер біографії знаходить свою реалізацію в полістилістиці як формальній домінанті.
Підрозділ 3.5. «Тріада дискурсу: автор – герой – читач» аналізує концепцію автора, його роль і способи «виявлення» в літературній біографії «Шекспір», а також взаємодію авторської модальності з іншими текстотвірними категоріями – головного героя та читача.
У творі «Шекспір» присутні спільні з романом «На сонці не схожі» авторські стратегії: в літературній біографії, так само як і в романі, фіктивність тексту підкреслюється зверненнями до читачів, до головного героя, чим руйнується ілюзія об’єктивності оповіді. Також у біографії «Шекспір» отримує розвиток розпочата в романі ігрова стратегія ототожнення особистості автора з фігурою головного героя, у тому числі за допомогою лінгвістичних засобів (зокрема нашаруванню займенника «we», імені «Will» і власного прізвища «Willson»).
На нашу думку, у літературній біографії «Шекспір» авторська стратегія полягає не стільки в створенні неупередженого портрету головного героя чи спростуванні старих концепцій щодо життєвого чи творчого шляху Барда, скільки в залученні читача до співтворчості задля вироблення власного погляду на долю й мистецький доробок англійського драматурга доби Відродження. Автор пропонує численні документальні свідчення стосовно творчого й особистого життя головного героя й аналізує цитати, уривки, сюжети з його хронік, трагедій, комедій, сонетів, п’єс. Водночас Е. Берджес навмисне уникає визначеності у висновках, одновекторності, лінійності, наголошуючи, що сама наявність великої кількості суб’єктивних тлумачень як творів, так і варіантів біографій В. Шекспіра, проблематизує можливість осягнення істини взагалі. Незавершеність є наслідком радикальної зміни самої структури суб’єктно-об’єктних відносин, що лежать в основі творчого процесу. І саме читач стає центральною фігурою художньої комунікації, який отримує активну інтерпретаційну позицію.
У висновках узагальнено основні положення й результати дослідження.
Значну частину художнього доробку англійського письменника Е. Берджеса становлять саме твори біографічного жанру, проте вони залишилися поза увагою як вітчизняних, так і зарубіжних літературознавців. У митця склався власний погляд на жанр і, як наслідок, його життєписи різноманітні за формою та змістом. З огляду на це з-поміж втілених автором історичних особистостей постать В. Шекспіра є найбільш репрезентативною для універсального таланту Е. Берджеса, оскільки саме видатному англійському драматургу присвячені два різнотипних життєписи – біографічний роман «На сонце не схожі» та літературна біографія «Шекспір».
Суттєвим для нашого дослідження є розуміння жанру як історично сформованої в групі текстів сукупності взаємоповʼязаних, відносно стійких принципів організації змістовних і формальних компонентів. У процесі дослідження було встановлено, що біографічний жанр має такі характерні риси: ретроспективне хронологічне змалювання життєвого шляху конкретно-історичної особистості, реалізоване на основі справжніх документів і подій того часу. Ця риса – певний стійкий жанровий критерій, який дає підстави обʼєднувати твори різних авторів і часів під спільною номінацією «біографічний жанр».
Проте генезис життєпису доводить, що кожна історична епоха привносить свої тенденції у втіленні жанрової домінанти, які зумовлені культурно-історичними реаліями, загальною інтелектуальною атмосферою епохи, що виявляється у відборі та інтерпретації фактів, трактуванні особистості героя, розвитку літератури, критики тощо.
Життєписи Е. Берджеса як важлива ланка в еволюції жанру об’єднують різноманітні тенденції і явища літературного життя ХХ ст. Акцент переноситься з неупередженого, достовірного відтворення історичних постатей і подій на «дух», психологічне дослідження й змалювання особистих вражень. Відповідно, біографічний жанр спрямовується до белетристичного або художнього начала. Посилився взаємовплив біографії і роману, відбулося взаємопроникнення цих жанрів, а тому особливу популярність здобув підвид «біографічного роману», який сполучає документальну основу і прийоми художньої літератури.
Е. Берджес, синтезуючи традиційні жанрові настанови та літературне тло минулого століття, збагатив біографічний жанр застосуванням рамкової оповіді у творі «На сонце не схожі». Рамка обрана автором завдяки стилістичному, семантичному і композиційному потенціалу, оскільки дозволяє творчо опрацювати фактографічний матеріал, а також звести такі межові жанрові категорії як біографія та роман до спільного знаменника – біографічного роману. Саме такий тип організації тексту створює сприятливі умови для ініціативи вільної інтерпретації документальних свідчень та більше підходить для висловлювання різноманітних припущень і здогадок. Тим не менше авторське тлумачення приватного життя історичної особистості спирається на реальний документ, який і дає напрямок для подальшої трансформації наявних фактичних свідчень.
Принципово іншу роль відіграє документ у структурі літературної біографії «Шекспір». Безумовно, важливим чинником у творі стає зорієнтованість автора на реконструкцію історичних, задокументованих фактів і подій, що цілком узгоджується з домінантною жанровою ознакою біографії. У літературній біографії на основі реальних документів змальовується портрет митця та відтворюється взаємопов’язаність та взаємовплив подій життя видатного драматурга й історичного культурного контексту.
Але біографії Е. Берджеса також відбивають тенденції філософського, світоглядного, мистецького характеру, властиві другій половині минулого століття. Автофікціональність, інтертекстуальність, увага до лінгвістичного аспекту, полістилістика, непевність щодо спроможності достовірного відтворення подій минулого, залучення до співтворчості читачів – ці риси свідчать про оновлення жанру біографії в прозі Е. Берджеса з урахуванням постмодерністської естетики. Проте реалізовані провідні авторські особливості у різних спосіб у творах «На сонце не схожі» та «Шекспір».
Біографічний роман «На сонце не схожі» втілює авторське бачення історії, згідно якого відтворення життя культурно значущої особистості або історичної події є лише версією, яка не може вважатися повною чи беззаперечною, тим самим створюється широке поле для перегляду традиційного бачення історії й життя відомого драматурга.
Автофікціональність відіграє важливу змістотвірну роль на всіх рівнях художнього дискурсу біографічного роману «На сонце не схожі»: ідейному, образному, лінгвістичному, семантичному та ін. Авторська інтерпретація життя головного героя становить систему прихованих дзеркал, завдяки яким створюються взаємні проекції індивідуальних життів оповідача і головного героя, який розчиняє в собі певні риси свого творця, зокрема характерне для Е. Берджеса сприйняття світу, мистецтва, творчості.
Ще однією домінантною прикметою біографічного роману є його інтертекстуальна щільність. У тканину твору органічно вплетені елементи шекспірівського сюжету, численні явні й приховані цитати, алюзії, ремінісценції як творів головного героя, так й інших авторів. Однак незважаючи на те що роман рясніє безліччю інтертекстуальних елементів різного ступеня маркованості, інтертекстуальність в цьому випадку є не самоціллю, а засобом, за допомогою якого автор поєднує усі взаємоповʼязані складники його художньої реальності воєдино для досягнення найбільшого художнього ефекту.
Багаторівневість стилістичного малюнку, взаємодія різних художніх систем і семантична складність біографічного роману Е. Берджеса «На сонце не схожі» знаходить втілення в полістилістиці, яка породжує багатовимірний інтелектуальний художній простір твору, розрахований на масового та вибагливого читача одночасно.
Орієнтованість на читацьке співавторство також є однією з характерних рис літературної біографії «Шекспір». Це втілилося в ідейній відкритості твору, яка розкривається в аналізі різних версій подій із шекспірівської біографії, при цьому остаточні висновки щодо поданої інформації часто опускаються. Автор залишає читачеві простір для формування власної точки зору.
Замість однієї магістральної оповіді в життєписі «Шекспір» співіснують «малі» історії, відступи, коментарі, есе. Таким чином, абсорбуючи мистецькі пошуки другої половини ХХ ст., у біографії відбувається взаємодія різних дискурсів – літератури, критики, мистецтва, культурології, історії, філософії.
Літературний життєпис «Шекспір» теж активно використовує інтертекстуальність, однак головною її функцією в біографії є включення художньої творчості героя в канву оповіді. Слід зазначити, що в літературній біографії, на відміну від роману, значно переважають експліцитно марковані цитати та посилання. Автор, намагаючись яскравіше відобразити менталітет епохи, цитує і посилається на автентичні текстові документи, достовірні матеріали, історичні свідчення, включає в біографію відсилання до творів, створених в цей період.
Автобіографічний елемент як суттєва ознака ідіостилю Е. Берджеса, відповідно, знаходить втілення і в літературній біографії «Шекспір», проте не відіграє у творі такої ключової ролі, як в біографічному романі «На сонце не схожі».
Перспективами подальшого дослідження є залучення до аналізу біографічної спадщини Е. Берджеса інших його життєписів, а також аналіз біографій митця в крос-культурному плані через зіставлення їх з біографіями попередників і авторів наступних десятиліть, що дозволить простежити зміни, які відбуваються в жанрі біографії в цілому й у підвидах біографічного роману й літературної біографії зокрема.

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины


ПОСЛЕДНИЕ СТАТЬИ И АВТОРЕФЕРАТЫ

МИШУНЕНКОВА ОЛЬГА ВЛАДИМИРОВНА Взаимосвязь теоретической и практической подготовки бакалавров по направлению «Туризм и рекреация» в Республике Польша»
Ржевский Валентин Сергеевич Комплексное применение низкочастотного переменного электростатического поля и широкополосной электромагнитной терапии в реабилитации больных с гнойно-воспалительными заболеваниями челюстно-лицевой области
Орехов Генрих Васильевич НАУЧНОЕ ОБОСНОВАНИЕ И ТЕХНИЧЕСКОЕ ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ЭФФЕКТА ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ КОАКСИАЛЬНЫХ ЦИРКУЛЯЦИОННЫХ ТЕЧЕНИЙ
СОЛЯНИК Анатолий Иванович МЕТОДОЛОГИЯ И ПРИНЦИПЫ УПРАВЛЕНИЯ ПРОЦЕССАМИ САНАТОРНО-КУРОРТНОЙ РЕАБИЛИТАЦИИ НА ОСНОВЕ СИСТЕМЫ МЕНЕДЖМЕНТА КАЧЕСТВА
Антонова Александра Сергеевна СОРБЦИОННЫЕ И КООРДИНАЦИОННЫЕ ПРОЦЕССЫ ОБРАЗОВАНИЯ КОМПЛЕКСОНАТОВ ДВУХЗАРЯДНЫХ ИОНОВ МЕТАЛЛОВ В РАСТВОРЕ И НА ПОВЕРХНОСТИ ГИДРОКСИДОВ ЖЕЛЕЗА(Ш), АЛЮМИНИЯ(Ш) И МАРГАНЦА(ІУ)