У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, її зв'язок з науковими програмами і темами, визначаються мета і завдання дослідження, його об'єкт і предмет, зазначаються методи, за допомогою яких можна досягти поставленої мети, формулюється наукова новизна роботи, розкривається науково-теоретичне і практичне значення основних положень дисертації й одержаних висновків, вказуються ступінь апробації результатів дослідження, наявність публікацій за темою дисертації та структура дисертації.
Розділ 1. "Суб'єктно-правова характеристика механізму регулювання найманої праці" складається з чотирьох підрозділів, присвячених дослідженню основних теоретичних положень та концептуальних підходів щодо суб'єктно-правового аспекту механізму регулювання найманої праці.
У підрозділі 1.1. "Місце суб'єкта трудового права у структурі механізму правового регулювання" акцентується увага на тому, що суб'єкт є однією з головних ланок у механізмі правового регулювання.
Суб'єкт виступає обов'язковим, вихідним елементом правовідносин, а стосовно трудового права правовідношення посідає одне з центральних місць у механізмі правового регулювання. Правовідношення у трудовому праві є ланкою, що зв'язує всі елементи механізму правового регулювання: воно виникає на підставі норм права за наявності певних юридичних фактів та спрямоване на реалізацію прав та обов'язків суб'єктів. Досліджено співвідношення понять "суб'єкт трудового права" та "суб'єкти правовідносин у трудовому праві", зроблений висновок про необхідність законодавчого закріплення їх визначень та запропоновані відповідні дефініції.
Обґрунтовано, що для вдосконалення механізму правового регулювання відносин із застосування найманої праці в умовах ринкової економіки волевиявлення має виступати об'єктивним критерієм при класифікації суб'єктів трудового права. За ознакою структури волевиявлення суб'єктів трудового права слід відособити так: 1) індивідуальні; 2) прості колективні; 3) складні колективні. Простий колективний суб'єкт - це такий колективний суб'єкт, чия воля й волевиявлення визначаються єдиним інтересом. Складний колективний суб'єкт -це суб'єкт, який складається з певного числа осіб, кожна з яких володіє своєю автономною правосуб'єктністю й самостійною волею, внаслідок чого волевиявлення колективного суб'єкта є сумарним волевиявленням осіб, які входять до його складу. Класифікація суб'єктів трудового права за структурою волевиявлення дозволяє точніше відобразити їх правову природу, місце і роль у структурі механізму правового регулювання. Зроблений висновок про необхідність чіткого законодавчого закріплення кола всіх суб'єктів трудового права й визначення їх дефініцій та правового статусу. Обґрунтована доцільність передбачити у Трудовому кодексі України окремий розділ - "Суб'єкти трудового права" та запропонований зміст цього розділу.
Підрозділ 1.2. "Теоретичні аспекти правового статусу суб'єкта" присвячений дослідженню генезису та ретроспективному аналізу розвитку наукових поглядів щодо поняття та змісту правового статусу, а також розробці нового концептуального підходу до визначення правового статусу суб'єкта трудового права на сучасному етапі.
Запропоноване авторське визначення поняття "правовий статус". Наголошується, що правосуб'єктність, права й обов'язки становлять основу змісту правового статусу, є основними його елементами. При цьому конкретизація змісту правового статусу обумовлюється його галузевою приналежністю.Доведено, що галузева специфіка механізму правового регулювання найманої праці обумовлює доцільність виділення двох самостійних правових категорій: 1) об'єктивний трудоправовий статус; 2) суб'єктивний трудоправовий статус.
Об'єктивний трудоправовий статус існує безвідносно до конкретної особи, незалежно від будь-яких дій, є об'єктивною категорією й визначає статикусуспільних відносин у сфері застосування найманої праці. Зміст об'єктивного трудоправового статусу є багатоелементним і містить: 1) правосуб'єктність; 2) статутні права та обов'язки; 3) відповідальність за неналежне виконання обов'язків; 4) юридичні гарантії прав. Суб'єктивний трудоправовий статус є похідним від об'єктивного трудоправового статусу, він єіндивідуалізованим правовим статусом конкретного суб'єкта. Зміст суб'єктивного трудоправового статусу є двоаспектним - він включає суб'єктивні права й обов'язки, що можуть бути встановлені як законодавчо, так і в договірному порядку.
У підрозділі 1.3. "Державні органи як суб'єкти трудового права та їх значення у механізмі правового регулювання" доведено, що соціальна значущість державних органів актуалізується у механізмі правового регулювання відносин із застосування найманої праці в умовах ринкової економіки.
Обґрунтовано, що діяльність державних органів у сфері регулювання найманої праці носить організаційний чи охоронний характер, що відбивається й у змісті їх правового статусу. Тому є необхідним класифікувати державні органи як суб'єкти трудового права на два види - організаційні та охоронні. Таким чином, місце державних органів у системі суб'єктів трудового права визначатиметься достатньо чітко, при цьому буде відображена їхня цільова спрямованість. Розроблена та запропонована до законодавчого закріплення дефініція: "Державні органи як суб'єкти трудового права". Відзначено, що правосуб'єктність державних органів виникає з моменту їх створення на підставі відповідного нормативного акта. При цьому має місце збіг їх об'єктивного і суб'єктивного трудоправового статусу. Права та обов'язки державних органів як елемент їх трудоправового статусу слід називати їх повноваженнями.
У підрозділі 1.4. "Динаміка історичного розвитку трудоправового статусу у механізмі регулювання суспільних відносин" досліджено становлення й розвиток трудоправового статусу у структурі механізму регулювання найманої праці.
Динаміка розвитку трудоправового статусу у всі історичні періоди відображала соціально-економічні процеси, що відбувалися у суспільстві. Договір найму послуг, який опосередкував найм робочої сили у римському приватному праві, заклав основи правового статусу сторін цього договору, що можна вважати певним прообразом трудоправового статусу працівника і роботодавця, що сформувався у подальшому. У період середньовіччя власник робочої сили перетворюється із суб'єкта права на об'єкт права - зміст елементів його правового статусу зведений на нівець. За часів формування капіталістичного способу виробництва договір трудового найму розглядається як звичайна приватноправова угода майнового характеру. На цьому етапі держава не створює механізму регулювання відносин із застосування праці й, отже, не наділяє сторони цього договору трудоправовим статусом. Особливістю трудоправового статусу у вітчизняному трудовому законодавстві радянського періоду стало те, що його зміст носив багато у чому односторонній характер: норми права містили певні приписи лише для однієї сторони трудового договору - працівника.
Зроблений висновок, що в умовах ринкової економіки необхідним є пріоритет договірного регулювання найманої праці, що вимагає від держави створення відповідного правового механізму. Тому правова природа, структура, зміст трудоправового статусу працівника і роботодавця, інших суб'єктів трудоправових відносин мають одержати відповідне теоретико-наукове обґрунтування і законодавче закріплення у майбутньому Трудовому кодексі України.
