ДИСЦИПЛІНАРНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ АДВОКАТІВ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, розкрито стан її наукової розробленості, вказано на зв’язок роботи з науковими програмами і планами, визначено об’єкт, предмет, мету й завдання дослідження, сформульовано положення й висновки, які становлять наукову новизну дисертації, визначено практичне значення одержаних результатів дослідження, апробацію результатів дисертації.

Перший розділ «Поняття та зміст юридичної відповідальності адвокатів у сфері професійної діяльності» складається з трьох підрозділів, у яких досліджено зміст, сутність та особливі риси дисциплінарної відповідальності адвокатів.

У підрозділі 1.1. «Історична традиція, зарубіжний досвід і міжнародні стандарти професійної дисципліни адвокатів» автор проводить аналіз нормативно-правових актів вітчизняної та зарубіжної адвокатури, досліджує міжнародні стандарти професійної дисципліни адвокатів. За допомогою порівняльно-правового методу дисертант виокремлює два історичні типи дисциплінарної відповідальності адвокатів на європейському просторі: англо-французький, який формувався у сприятливих умовах єднання адвокатури з судом на принципах незалежності, демократизму та гуманізму, та германський, де дисциплінарні повноваження щодо адвокатів тривалий час належали державним органам, що негативно впливало на функціонування цієї інституції. Дисертант дійшов висновку, що зарубіжні традиції та міжнародні стандарти формування професійної дисципліни адвокатів суттєво вплинули на її становлення в Україні.

Використання історико-правового методу пізнання дозволило автору зробити висновок, що на окремих етапах свого розвитку дисциплінарна відповідальність адвокатів мала наступні властивості: 1) у період Гетьманщини (1648 – кінець XVIII ст.) дисциплінарна влада щодо адвокатів перебувала в компетенції суду; 2) після розподілу адвокатів на присяжних та приватних повірених за "Судовими статутами" 1864 р. діяльність перших контролювалася незалежними радами присяжних повірених, у той час як приватні повірені знаходилися поза будь-яким контролем, тому у 1874 р. їх було віддано під нагляд суду та міністра юстиції, які мали дисциплінарні повноваження щодо цієї категорії захисників; 3) за радянських часів адвокатура опинилася під жорстким державним і політичним контролем.

Узагальнюючи зарубіжний та міжнародний досвід у галузі адвокатури, автор робить висновок, що сучасні тенденції до інтернаціоналізації адвокатури дозволяють поставити питання про необхідність розробки й прийняття єдиного акта (або доповнення вже існуючих міжнародно-правових документів), який би докладно регулював критерії процедури притягнення адвокатів країн-учасниць до дисциплінарної відповідальності.

У підрозділі 1.2. «Дисциплінарна відповідальність адвокатів у системі юридичної відповідальності» визначається сутність дисциплінарної відповідальності адвокатів, її особливі характеристики.

Аналізуючи особливості дисциплінарної відповідальності адвокатів, автор уявляє її як особливий самостійний вид дисциплінарної відповідальності, що втілює в собі майже всі ознаки юридичної відповідальності, але має специфічні риси.

Дослідник робить висновок про тісний зв'язок дисциплінарної відповідальності адвокатів за порушення професійних обов’язків з іншими видами юридичної відповідальності. Здійснений аналіз дозволив автору підтримати позицію тих учених, які вважають, що особи зі спеціальним правовим статусом, у тому числі адвокати, за вчинення дій, прямо передбачених дисциплінарними статутами, мають нести дисциплінарну відповідальність, в інших же випадках – підлягати застосуванню юридичної відповідальності на загальних підставах.

У підрозділі 1.3. «Дисциплінарне правопорушення адвоката: поняття та юридичний склад» автор досліджує основні ознаки дисциплінарного  правопорушення адвоката. Так, суб’єктом дисциплінарного проступку адвокатів слід вважати особу, яка має статус адвоката і займається адвокатською діяльністю. Загальним об’єктом цього виду правопорушень є суспільні відносини, що складають зміст професійної діяльності адвоката. Невід’ємним елементом останньої є професійна дисципліна. Об’єктивну сторону дисциплінарного правопорушення адвоката характеризують його зовнішні прояви. Автор робить висновок, що питання, які стосуються цього елемента дисциплінарного проступку адвокатів, тісно пов’язані з особливостями їх професійного статусу. Суб’єктивну сторону дисциплінарного проступку адвокатів утворює вина. З цього приводу дисертант підтримує позицію авторів, котрі вважають, що притягнення до відповідальності суддів, прокурорів та адвокатів, які не усвідомлюють суспільно-шкідливого характеру своїх діянь, не передбачають і не здатні передбачити їх шкідливих наслідків на підставі особистої переконаності в правильності своїх дій, їх законності, по-перше, не має сенсу, оскільки при цьому не буде досягнуто мети відповідальності, по-друге, небезпечно, оскільки цим відкривається можливість для необґрунтованого дисциплінарного впливу на цю особу, що суперечить принципу незалежності представників зазначених професій. Так, автор робить висновок про наявність адвокатського індемнітету, сутність якого полягає в неможливості переслідування адвоката за правову позицію у справі, якщо вона ґрунтується на законі та відповідає фактам, зібраним по справі, а також у зв’язку з наданням юридичної допомоги громадянам та організаціям.

З урахуванням об’єктивних і суб’єктивних ознак дисциплінарного правопорушення, автор визначає дисциплінарний проступок адвоката як винне, протиправне порушення професійних обов’язків та/чи загальновизнаних морально-етичних вимог адвокатської професії, яке призвело чи могло призвести до шкідливих наслідків.

Другий розділ «Дисциплінарні органи адвокатури: правовий механізм організації та діяльності» складається з двох підрозділів і присвячений дослідженню системи та внутрішнього складу дисциплінарних органів адвокатури, порядку їх формування і функціонування.

У підрозділі 2.1. «Система та правовий статус дисциплінарних органів адвокатури» з’ясовано основні завдання кваліфікаційно-дисциплінарних комісій та Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури, проведено аналіз проблем організаційного і фінансового забезпечення їх діяльності. Визначено сучасну систему побудови органів дисциплінарної влади адвокатури. На основі аналізу законотворчої роботи з питань реформування адвокатури автор виокремив фактори, які можуть негативно вплинути на функціонування її дисциплінарних органів. До таких факторів віднесено наступні: 1) необґрунтованою вбачається пропозиція щодо скасування двопалатної структури нині діючих КДКА із наданням кваліфікаційних та дисциплінарних функцій одному спеціалізованому утворенню; 2) недостатньо аргументованою виглядає теза щодо можливості законодавчого встановлення постійного фінансування діяльності дисциплінарних органів адвокатури з боку органів місцевого самоврядування або держави; 3) невірним і недемократичним є підхід, за якого діючі КДКА перетворюються на «виконавчі органи місцевого самоврядування».

Дисертант вважає, що утворення максимально доступної, ефективної та дієвої системи органів дисциплінарної влади вітчизняної адвокатури можливе лише завдяки глибоко продуманій та зваженій їх реорганізації в таку модель, яка б, без отримання значних державних коштів, була спроможною найоптимальнішим чином вирішувати покладені на неї завдання.

У підрозділі 2.2. «Структура дисциплінарних органів адвокатури та правові проблеми їх організації» аналізується порядок добору членів дисциплінарних органів адвокатури, робляться пропозиції щодо його вдосконалення, зокрема обґрунтовується, що кандидати до складу дисциплінарних органів адвокатури всіх рівнів повинні відповідати спеціальним вимогам.

На сучасному етапі становлення ефективної правозахисної системи України особливого значення набула проблема змішаного складу дисциплінарних органів адвокатури. Представники юридичної спільноти мають полярні думки з цього приводу. Завдяки аналізу законопроектної роботи автор окреслив три можливі варіанти формування складу дисциплінарних органів адвокатури: 1) дисциплінарні органи, у яких принаймні 51% членів – адвокати, а 49% - представники громадськості та сумісних юридичних професій; 2) дисциплінарні органі, які діють виключно у складі членів – адвокатів; 3) утворення єдиної системи органів дисциплінарної влади щодо адвокатів, суддів та прокурорів, до складу якої входили б представники всіх зазначених професій.

Загалом, автор підтримує позицію правознавців, які вважають, що внутрішньокорпоративні дисциплінарні органи адвокатури повинні формуватися з числа саме адвокатів. Втім, з метою вдосконалення механізму дисциплінарної відповідальності адвокатів, дисертант доходить висновку про доцільність формування єдиної дисциплінарної та кадрової політики щодо адвокатів, суддів та прокурорів. Одночасно автор пропонує створення єдиного незалежного колегіального органу дисциплінарної юрисдикції (на зразок Вищої ради юстиції), який би мав дисциплінарні повноваження щодо суддів, адвокатів і прокурорів, виступаючи в якості дисциплінарного суду найвищої інстанції відносно рішень окремих дисциплінарних органів адвокатури, суду та прокуратури.

Третій розділ «Провадження у справах про дисциплінарні проступки адвокатів» складається із трьох підрозділів і присвячений дослідженню правового змісту й сутності дисциплінарного провадження щодо адвокатів.

У підрозділі 3.1. «Приводи та підстави дисциплінарного провадження щодо адвокатів» здійснено аналіз основних умов для притягнення адвокатів до дисциплінарної відповідальності.

Автор визначає приводи та підстави дисциплінарного провадження щодо адвокатів, розмежовує поняття «підстави дисциплінарного провадження» і «підстави дисциплінарної відповідальності».

Дисертант робить висновок про те, що коло підстав дисциплінарної відповідальності адвокатів у чинному законодавстві України є занадто широким, через що пропонує викласти їх чітко і коротко у такій спосіб: «підставою для притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності є вчинення дисциплінарного проступку, а саме: порушення адвокатських обов’язків, передбачених ст. 7 Закону України «Про адвокатуру», Правил адвокатської етики, Присяги адвоката України».

Підрозділ 3.2. «Правовий зміст і принципи дисциплінарного провадження щодо адвокатів» присвячений дослідженню процесуальної форми застосування заходів дисциплінарної відповідальності щодо адвокатів.

Зробивши аналіз сукупності правовідносин, пов’язаних із вирішенням питання про дисциплінарну відповідальність адвокатів, автор дійшов висновку про їх недостатню врегульованість законодавством та малодослідженість в юридичній літературі. На думку автора, дисциплінарне провадження є певним юридичним процесом, який має такі принципи, як законність, змагальність, презумпція невинуватості, здійснення провадження державною мовою, письмовий характер провадження, право на захист і забезпечення оскарження рішень дисциплінарних органів адвокатури.

Дослідження принципів та з’ясування сутності дисциплінарного провадження щодо адвокатів дало автору змогу визначити його як комплекс офіційно упорядкованих та взаємопов’язаних процесуальних дій уповноважених суб'єктів дисциплінарної влади щодо розгляду й вирішення питань про дисциплінарну відповідальність адвокатів.

У підрозділі 3.3. «Стадії дисциплінарного провадження щодо адвокатів» розглядається внутрішня структура дисциплінарного провадження щодо представників цієї професії, аналізуються проблеми, з якими суб’єкти дисциплінарної влади стикаються на окремих етапах правозастосовної процедури.

На основі аналізу наукових позицій та положень нормативно-правових актів щодо стадій дисциплінарного провадження, автор робить висновок, що процесуальні дії компетентних органів дисциплінарної влади адвокатури мають наступні етапи: 1) порушення провадження по справі; 2) розгляд дисциплінарної справи та прийняття рішення; 3) виконання рішення по справі; 4) перегляд рішення за скаргою.

Аналіз статистичних даних, отриманих на запити з регіональних КДКА Волинської, Дніпропетровської, Рівненської, Чернігівської областей та АРК, свідчить про численні порушення Закону України «Про адвокатуру» в роботі дисциплінарних палат, а саме: порушення строків дисциплінарного провадження; застосування до адвокатів покарань, не передбачених законодавством у галузі адвокатури; порушення порядку документального оформлення проміжних та остаточних рішень у справах про дисциплінарні правопорушення адвокатів тощо.

Емпіричне дослідження дало змогу дисертанту виявити, що 80% з опитаних адвокатів, слідчих, прокурорів, суддів і викладачів вищих навчальних закладів вважають доцільним розробку та прийняття Положення про дисциплінарне провадження щодо адвокатів.