Правове регулювання заохочень за трудові досягнення

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В умовах трансформації суспільства, за докорінної зміни засад розвитку економіки, існує багато гострих та актуальних питань у сфері функціонування трудових відносин. Зокрема, це зростання темпів офіційного безробіття, несвоєчасна виплата заробітної плати, зменшення частки працівників зайнятих у державному секторі економіки, виникнення у громадян недовіри щодо спроможності держави врегулювати проблемні питання у сфері економіки, зростання неформальної зайнятості. Усе це ставить на порядок денний питання підняття та розвитку економіки і насамперед за рахунок ефективного використання наявної робочої сили.

З погляду наслідків зазначених негативних процесів найбільш вразливим об’єктом є працівник, що має безпосереднє вираження у зміні ставлення до праці. Людина є найважливішою складовою виробничого процесу, і саме її інтереси та потреби повинні бути його основою, якщо йдеться про забезпечення високопродуктивної трудової діяльності. Продуктивність праці, як встановлено дослідженнями, передусім залежить від зацікавленості працівника. Людина працює в одну шосту своїх потенційних можливостей, причому заінтересована – прагне до високої віддачі праці, легко підвищує її показники, не працюючи при цьому «на знос», «не падаючи з ніг». Наявність інтересу, спонукальних мотивів – вирішальна умова повноцінного використання робочого часу, високої продуктивності та  якості праці.

Питання підвищення інтересу людини до праці, формування спонукальних чинників належить до сфери стимулювання трудової діяльності. Одним із напрямів стимулювання трудової діяльності є заохочення працівників. Застосування заохочень за трудові досягнення породжує такий вид суспільних відносин, як заохочувальні. Ці відносини потребують ефективного правового регулювання. На сьогодні правове регулювання заохочувальних трудових правовідносин є недостатньо дослідженим та розробленим, з огляду на це воно потребує суттєвого вдосконалення. Це зумовлено двома взаємопов’язаними та взаємозумовленими обставинами: зміною засад організації економіки (об’єктивний фактор); змінами у розумінні місця (значення) кожної окремої людини у системі суспільних відносин, у т. ч. у контексті проголошення прав у системі соціальних цінностей (суб’єктивний фактор).

Очевидним є те, що застосування до працівників заохочень за трудові досягнення потребує вдосконалення механізму регулювання їх нормами права.

Діючий Кодекс законів про працю України містить відповідні норми, що регулюють порядок та підстави застосування до працівників заохочень. Однак зазначений нормативно-правовий акт не відповідає реаліям суспільного життя, тому не може справляти ефективний правовий вплив на трудові відносини в ринкових умовах. Чинне трудове законодавство недостатньо ефективно сприяє досягненню повноти та ефективності правового регулювання трудових заохочувальних правовідносин, відтак виникає об’єктивна необхідність його вдосконалення. Наукова обґрунтованість нормотворчого процесу – один із основних принципів правотворчості. Необхідним є, вочевидь, проведення науково-правових досліджень та внесення пропозицій щодо правового регулювання заохочувальних правовідносин, розробка цілого ряду теоретичних положень.

Ґрунтовних наукових праць, присвячених дослідженню заохочень працівників за трудові досягнення, в Україні до сьогодні проведено ще не було. Проте окремі аспекти цієї проблеми були предметом дослідження таких вчених, як С. В. Венедіктов (матеріальне та моральне стимулювання ефективної професійної діяльності працівників органів внутрішніх справ України), С. С. Каринський (питання системи заохочень радянського періоду), Л. Д. Ухова (правове регулювання заохочення сумлінної праці за російським трудовим законодавством).

Як убачається з аналізу відповідної наукової літератури, проблема заохочень загалом розглядається з позиції психології та економіки. З погляду правового регулювання відносин, які виникають у зв’язку із застосуванням заохочень до працівників, системні дослідження відсутні. Слід відзазначити, що окремі питання були предметом дослідження науковців загальної теорії держави та права – О. В. Мальком, В. М. Барановим, А. С. Налбандяном. У трудовому праві до зазначених питань зверталися М. Д. Бойко, Н. Б. Болотіна, Б. О. Борисов, С. В. Венедіктов, В. В. Волинець, С. С. Каринський, Є. Л. Маневич, В. І. Прокопенко, І. Ю. Сафронов, Г. І. Чанишева, Л. Д. Ухова та ін. Комплесний підхід до аналізу зазначених питань потребує звернення до теоретичних розробок, проведених О. М. Дуюновою, І. В. Зубом, М. І. Іншиним, Л. І. Лазор, С. М. Прилипко, О. Т. Панасюком, С. В. Поповим, О. І. Процевським, В. Г. Ротанем, Б. С. Стичинським, О. В. Тищенко, Н. М. Хуторян, С. М. Черноус, О. М. Ярошенко та ін.

Зважаючи на викладене, наукове дослідження заохочень за трудові досягнення набуває особливого значення та актуальності.

У процесі дисертаційного дослідження також були використані наукові праці Л. С. Явича, Р. О. Халфіної, В. В. Копєйчикова, С. Ф. Кечек’яна, С. С. Алексєєва, Н О. Бриліантової, І. Я. Кисельова, В. Г. Малова, П. Д. Пилипенка, О. С. Пашкова, О. В. Смирнова, А. Д. Зайкіна та інших.