АДАПТАЦІЯ ТРУДОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ В СФЕРІ ОХОРОНИ ПРАЦІ ДО ЄВРОПЕЙСЬКИХ СТАНДАРТІВ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дослідження, розкривається стан наукової розробки проблеми, її значущість, показується зв’язок з науковими програмами, визначаються об’єкт і предмет дослідження, його мета, методологічна основа й завдання, відмічається теоретичне та практичне значення, наукова новизна, наводяться відомості про апробацію результатів виконаної роботи, структуру дисертації.

Розділ 1. «Теоретичні питання адаптації трудового законодавства України – складової європейської інтеграції» містить два підрозділи, які присвячені дослідженню законодавства України та законодавства Європейського Союзу із охорони праці працівників, досліджується питання щодо необхідності гармонізації національних норм права з міжнародно-правовими нормами.

У підрозділі 1.1. «Передумови адаптації законодавства України до стандартів Європейського Союзу» аналізуються теоретичні питання адаптації національного трудового законодавства України.

Відзначено, що адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу є процесом зближення та поступового приведення законодавства України у відповідність до законодавства ЄС. Адаптація трудового законодавства є однією з пріоритетних складових правової реформи в Україні, у зв’язку з тим, що соціально-трудовим правам громадян у державах-членах ЄС приділяється особлива увага та відповідний високий рівень правового забезпечення їх реалізації.

На підставі дослідження європейських стандартів з охорони праці, була розглянута сутність поняття “стандарт”. Підкреслюється, що нормативні акти Європейського Союзу закріплюють стандарти (вимоги) у царині охорони праці працівників, а тому їх доцільно не тільки досліджувати, а й гармонійно адаптувати в національне законодавство України з метою підвищення технічних вимог до робочого середовища працівників, а також забезпечення дієвої реалізації прав працівників на безпечні й нешкідливі умови праці. Виходячи з аналізу Закону України “Про охорону праці” зроблено висновок, про відсутність у ньому визначення поняття “стандарт” і тому запропоновано ст. 1 “Визначення понять і термінів” доповнити терміном “державні стандарти у сфері охорони праці”, під якими визначити законодавчо встановлені обов’язкові та рекомендовані вимоги затверджені спеціальними уповноваженими органами виконавчої влади, які спрямовані на захист життя та здоров’я працівника під час виконання його трудових обов’язків.

Відзначається, що процес адаптації трудового законодавства України в сфері охорони праці до європейських стандартів – це діяльність компетентних державних органів щодо дослідження нормативної бази Європейського Союзу в зазначеній сфері, порівняльна оцінка національного трудового законодавства на відповідність європейським стандартам регулювання зазначених відносин, формування висновків і пропозицій щодо зміни чинного законодавства, а також впровадження постійного моніторингу в політиці ЄС з охорони праці трудівників.

У підрозділі 1.2. «Загальна характеристика регулювання охорони праці в Європейському Союзі та міжнародний досвід» досліджуються питання правового регулювання охорони праці на підставі аналізу законодавства Європейського Союзу, а також висвітлення міжнародного досвіду в цій царині на прикладі правової діяльності Міжнародної Організації Праці та інших органів ЄС.

Зазначається, що законодавство ЄС складається із законодавства первинного (установчі договори) і вторинного (регламенти, директиви й рішення, висновки й рекомендації). Проаналізовано первинне законодавство ЄС, яке закріплює загальні вимоги, напрямок політики держав щодо охорони праці працівників та нормативні акти вторинних джерел права Євросоюзу, які містять більш детальні (спеціальні) норми та вимоги, що пред’являються до роботодавців із забезпеченням належних умов праці, регламентують питання робочого часу, часу відпочинку, оплати праці та інші питання.

Було зроблено висновок, що саме Договір про заснування Європейського співтовариства вперше своїми нормами закріпив у загальних рисах вимоги до політики, принципів діяльності держав-членів Співтовариства щодо охорони праці працівників.

Дисертантом зауважено, що за роки незалежності України національне законодавство збагатилося шляхом ратифікації Конвенцій у сфері охорони праці.

Розділ 2. «Законодавство України в сфері охорони праці та європейські стандарти» складається з 2-х підрозділів, які присвячені аналізу національного та європейського законодавства в розглядуваній сфері, висвітлюються проблеми з регулювання охорони праці в Україні, вносяться пропозиції з удосконалення українського національного законодавства.

У підрозділі 2.1. «Законодавство Європейського Союзу щодо охорони праці» детально досліджуються дві групи правових актів, які відносяться до регулювання охорони праці ЄС (вторинного законодавства).

До першої групи відносяться Директиви, які містять основні положення про організацію охорони безпеки праці на робочому місці. Другу формують Директиви, які прямо спрямовані на захист працівників і взаємовідносин роботодавець-працівник.

В українському національному законодавстві не в повному обсязі знайшов своє закріплення обов’язок роботодавця щодо здійснення необхідних заходів з тим, щоб працівники інших підприємств, залучених до роботи на його підприємстві або виробництві одержували інформацію із охорони праці. Тому дисертантом пропонується доповнити перелік законодавчо закріплених прав працівників, виклавши п. 10 ст. 21 “Основні права працівника” Книги першої “Загальні положення” проекту Трудового кодексу України в наступній редакції: “10) право на належні, безпечні й здорові умови праці на основному робочому місці, або під час виконання тимчасової роботи на іншому підприємстві, включаючи право на отримання інформації щодо умов праці та вимог охорони праці на основному робочому місці, або під час виконання тимчасової роботи на іншому підприємстві, а також право на відмову від виконання роботи в умовах, що не відповідають вимогам охорони праці”.

Дисертант проаналізувавши норми постанови КМ України “Про затвердження переліку професійних захворювань” від 8 листопада 2000 р., №1662 запропонував замінити термін “коректорська робота з оптичними приладами” на “усі види робіт з оптичними приладами”.

У підрозділі 2.2. «Проблеми сучасного стану нормативно-правового регулювання охорони праці в Україні» розкриваються проблеми правової регламентації охорони праці в сучасних економічних умовах, надано загальну характеристику стану правового регулювання охорони праці в Україні.

Враховуючи те, що робота в шкідливих і небезпечних умовах являє собою цілком реальний фактор ризику для життя й здоров’я працівників, особливо велике значення має практична реалізація суб’єктивних прав працівника. На думку дисертанта, редакція ч. 1 ст. 8 Закону України “Про охорону праці” повинна носити більш імперативний характер, з тим щоб робота без спецодягу та інших передбачених засобів захисту була категорично заборонена в цілях більш надійного захисту здоров’я працівників.

У числі загальних прав працівника у сфері охорони праці чинне українське законодавство передбачає можливість відмови працівника від виконання своїх обов’язків у разі реальної загрози його життю й здоров’ю, а тому необхідно ст. 163 КЗпП України доповнити ч. 3 – «відсутність спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального та колективного захисту у випадках, коли їх наявність передбачена у нормативному порядку, є реальною загрозою здоров’ю даного працівника й у силу цього робота здійснюватися не може».

Зроблено висновок про необхідність доповнення нормою ч. 2 ст. 5 Закону України “Про охорону праці”, згідно з якою роботодавець повинен надати працівникові відомості не тільки щодо умови користування певним обладнанням, а й інформацію щодо вірогідних поломок, висновків, зроблених на підставі накопиченого досвіду застосування обладнання. Також слід передбачити щоб роботодавець вживав необхідних заходів для того, щоб працівники, в обов’язки яких входить застосування обладнання, одержували належний інструктаж, у тому числі, й стосовно небезпек, пов’язаних з цим застосуванням.

Розділ 3. «Напрямки адаптації трудового законодавства України з охорони праці» складається з двох підрозділів, які присвячені дослідженню стандартів ЄС у царині охорони праці працівників, виокремленню основних напрямків адаптації національного українського законодавства до цих стандартів.

У підрозділі 3.1. «Основні напрямки адаптації національного законодавства з охорони праці до стандартів Європейського Союзу» дістали подальшого розвитку дослідження реалізації права на безпечні й здорові умови праці, що на думку дисертанта, на сьогоднішній день є перспективною можливістю в покращенні ситуації з охорони праці.

Відмічається, що норми по захисту честі й гідності працівника в процесі його трудової діяльності повинні стати перспективним напрямом і складовою частиною інституту охорони праці, оскільки обмеження честі, гідності працівника здатне призвести не тільки до його моральних страждань, а й завдати безпосередньої шкоди його здоров’ю. Тому в країнах ЄС у даний час одним із важливих завдань охорони праці на підприємстві є створення на робочих місцях для кожного конкретного працівника належного психологічного клімату.

У роботі звертається увага на стрес як невід’ємну складову психологічного клімату, який також впливає на умови праці. На підставі аналізу чинного національного законодавства України зроблено висновок про відсутність правового закріплення поняття «стрес» в Україні. З метою приведення національного законодавства у відповідність з нормами права Європейського Союзу пропонується законодавчо закріпити поняття “виробничий стрес” в Законі України “Про охорону праці”, визначивши: “виробничий стрес – психологічний дискомфорт, який виник у працівника внаслідок тривалого підвищеного розумового або фізіологічного навантаження, що може стати причиною виникнення нещасного випадку на виробництві та підставою для розвитку професійного захворювання”.

Зауважено, що атестація робочих місць є прогресивним дієвим засобом поліпшення умов та охорони праці на виробництві й, отже, ефективним засобом колективного та індивідуального захисту прав працівника на безпечні умови праці. На думку дисертанта, перспективним напрямком поліпшення ситуації щодо охорони праці є проведення атестації робочих місць працівників, як економічний важіль у правовому регулюванні охорони праці, оскільки використання способу визначення стану охорони праці на підприємстві за результатами атестації робочих місць за умовами праці має певні переваги, зумовлені тісним зв’язком зі шкідливістю та небезпекою праці.

Запропоновано доповнити ст. 271 Глави 9 “Охорона праці” проекту Трудового кодексу України пунктом який би передбачав, що після кожної періодичної атестації робочого місця за умовами праці, працівнику повинна надаватися письмова інформація про результати цієї атестації.

Зазначено, що до перспективних напрямків щодо поліпшення ситуації з охорони праці віднесене також економічне стимулювання роботодавців, яке націлено, насамперед, на посилення діяльності та заінтересованості підприємств у поліпшенні умов праці на робочих місцях, а також підвищення економічної відповідальності власників (адміністрації) підприємств за шкоду, заподіяну несприятливими умовами праці.

У підрозділі 3.2. «Адаптація трудового законодавства України у сфері охорони праці окремих категорій працівників до стандартів Європейського Союзу» досліджуються спеціальні заходи з охорони здоров’я окремих категорій громадян, зайнятих у сфері праці, від несприятливого впливу виробничих факторів на їх працездатність.

Порівняльний аналіз правових норм з охорони праці жінок, які передбачені міжнародними нормативно-правовими актами та стандартами ЄС дав змогу зробити висновок, що вони не враховані в трудовому законодавстві України в тій частині, що у випадку захворювання, ускладнень або небезпеки ускладнень, причиною яких були вагітність або пологи, на підставі медичного висновку та на термін, визначений у цьому висновку, жінкам надається додаткова відпустка до або після періоду, на який надавалась відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами.

У національному українському законодавстві відсутня норма, відповідно до якої (а) після закінчення відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами жінці гарантується право повернення на своє колишнє або еквівалентне місце роботи з оплатою праці по колишніх ставках; (б) вагітним жінкам та жінкам, які мають дітей віком до трьох років, надається право на проходження медичного обстеження зі збереженням середнього заробітку за місцем роботи, якщо таке обстеження проводиться в робочий час.

Пропонується закріпити в національному законодавстві визначення “дискримінація стосовно осіб з інвалідністю”. З цією метою необхідно в Законі України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” закріпити наступне визначення: “Дискримінацією за ознаками інвалідності вважається будь-яке обмеження з причини інвалідності, метою або результатом якого є применшення або заперечення реалізації або здійснення нарівні з іншими всіх прав людини й основоположних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній, цивільній чи будь-який іншій сфері”.