| Краткое содержание: | ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність і показано ступінь наукової розробленості теми дисертації, визначено об’єкт, предмет і мету та основні завдання дослідження, теоретико-методологічні засади і емпіричну базу, відображено наукову новизну і практичну значущість отриманих результатів, наведено дані про апробацію та публікації, структуру дисертації.
У першому розділі – «Теоретико-методологічні основи дослідження соціальної адаптації та акультурації» представлений аналіз процесу адаптацівивчення соціальної адаптації, її стратегій та механізмів.
Традиція дослідження адаптації вперше склалася в біології, основні ідеї адаптації, закладені та розроблені в біології, вплинули на становлення та розвиток даного поняття в інших наукових дисциплінах – філософи, психологи, соціологи використали та розвинули досягнення біології в трактуванні категорії адаптації для розуміння та опису соціальних процесів. У соціологічному розумінні адаптація розглядається як складний вид взаємодії соціальної групи із соціальним середовищем, як процес та результат пристосування до певних соціальних умов.
Вихідним пунктом дослідження виступають деякі концепції, насамперед ідеї Г. Спенсера, який, представляючи суспільство як соціальний організм, представляє адаптацію як стійке урівноваження, взаємне пристосування внутрішніх сил та зовнішніх умов, що впливають на нього, як здатність взаємодіяти із середовищем залежно від обставин. Ідеї Г. Спенсера вплинули на бачення соціальної адаптації в рамках класичного структурно-функціонального підходу (А.Р. Рекдкліфф-Браун, Т. Парсонс, Р. Мертон). У порівнянні з іншими дослідниками Т. Парсонс визначає адаптацію як матеріально-енергетичну взаємодію із зовнішнім середовищем, процес адаптації в його розумінні виступає як збереження стабільності соціальної та особистісної систем в межах загальної системи соціальної взаємодії.
Визначено основні дослідницькі проблеми сучасної етносоціології – необхідність зрозуміти сутність процесу етнокультурної адаптації в сучасному соціальному просторі та її акультуративні стратегії в міжетнічних взаєминах.
Виокреслюються та співставляються запропоновані різними авторами класифікації етнічних взаємин (С. Бочнер, П.В. Берг, Дж.В. Беррі).
Розкривається класичне визначення акультурації та підкреслюється, що акультурація виступає синонімом поняття етнічної адаптації. На основі визначення акультурації та власних досліджень міжкультурної взаємодії, Дж.В. Беррі запропонував концептуальну модель вивчення акультурації. Дана модель враховує соціально-психологічні проблеми, опосередковуючі процес акультурації і впливаючі на його результат – соціальну адаптацію. На думку Дж.В.Беррі, акультурацію обумовлюють два однорозмірно діючі фактори. Цими факторами є підтримка культури (у якій мірі визначається важливість збереження культурної ідентичності) і участь у міжкультурних контактах (у якій мірі варто включатися в іншу культуру або залишитися серед «своїх»). Залежно від комбінації відповідей на ці два найважливіших питання Дж.В.Беррі визначив чотири основні стратегії, які називаються стратегіями акультурації або типами адаптації: асиміляція, сепарація, маргіналізація, інтеграція. Модель акультурації Дж.В. Беррі враховує як психологічні, так і соціально-психологічні проблеми взаємодії етнічних меншин з титульним етносом.
Відзначено, що інтеграція є найбільш успішною стратегією адаптації в культурі.
Підкреслюється, що при домінуванні етнічної ідентифікації та слабкій мотивації до здійснення міжетнічної взаємодії етнічна група обирає стратегію сепарації. І навпаки, коли люди надають значення збереженню власної культури, але в той же час не обмежують взаємодію з іншими культурами, здійснюється стратегія інтеграції, що в суспільстві (при виборі даної стратегії домінуючою групою) називається політикою мультикультуралізму. Якщо ж у етнічної групи мало можливостей або зацікавленості в збереженні своєї культури при наявності бажання взаємодії з іншими культурними групами, то, швидше за все, буде здійснюватися асиміляційна стратегія. Коли ж даний тип акультураційної стратегії обирається в якості домінантного в суспільстві, то реалізується ідея «плавильного казана» (уніфікації етнічних характеристик). Стратегія маргіналізації відрізняється слабкою зацікавленістю у взаємозв’язку з іншими групами (можливо через виключення або дискримінацію).
З’ясовано поняття інтеграції та його етносоціологічна сутність і визначено основну проблему соціальної інтеграції – яким чином досить різноманітні елементи, що входять до складу суспільства, утримуються разом, утворюють єдину соціальну цілісність або систему, та яким чином така система може активно функціонувати. На основі цього було виявлено та розглянуто адаптивно-інтегративні механізми функціонування етносу, що впливають на міжетнічні відносини.
Окреслено межі застосування та співвідношення понять інкультурації та соціалізації. Проаналізовано та визначено, що соціалізація являє собою процес засвоєння культурних норм і соціальних ролей, завдяки якому відбувається гармонічне входження в соціальне середовище, засвоєння системи цінностей суспільства, що дозволяє успішно функціонувати в соціумі. На відміну від соціалізації поняття інкультурація має на увазі навчання традиціям і нормам поведінки в конкретній культурі. Це відбувається в процесі відносин взаємообміну між людиною і її культурою, при яких, з одного боку, культура визначає основні риси особистості людини, а з іншого, – людина сама впливає на свою культуру. Згідно Т.Парсонсу соціалізація здійснюється за допомогою трьох основних механізмів: пізнавальних; захисних та механізмів пристосування, які тісно пов’язані із захисними механізмами. Стосовно інкультурації звичайно виділяють чотири механізми: імітація, ідентифікація, почуття сорому і провини.
Етнокультурна інтеграція є проявом нової етнокультурної спільності в результаті взаємодії двох або декількох етнічних груп, при якій різні культури зберігають свої основні етнічні риси, свої індивідуальності. Інтеграція ставить своєю метою не змінити етнічну ідентичність, а лише доповнити її ще однією інтегруючою ланкою, припускає збереження позитивної етнокультурної ідентичності та знаходження нової соціальної ідентичності.
Під механізмами ми розуміємо пристосування етнічних груп в суспільстві через універсальні закономірності, згідно з якими вони здійснюються. Зазвичай вони найбільш проявляються через етносоціальну стереотипізацію (атрибуція), соціальну ідентифікацію – етнічну, громадську, релігійну, мовну (сугестія) та механізми перцепції (сприйняття). Соціально-психологічні механізми відіграють важливу роль в етнічних адаптивно-інтегративних процесах. Засвоюючи ці механізми індивід або група фіксує їх у своїй пам’яті і передає з покоління в покоління на психологічному рівні, механізми відображаються в менталітеті народу, і виражаються в стереотипній поведінці та у взаємодії з іншими народами. Адаптивно-інтегративні механізми розуміються як деяке входження, діалог з іншою культурою.
Вивчення роботи адаптивно-інтегративних механізмів функціонування етносів в сучасному соціальному просторі стає більш актуальним та значимим, тому що саме вони є найбільш яскравими індикаторами успішної міжкультурної взаємодії, оскільки розкриваються в самоповазі та усвідомленні необхідності іти на поступки у взаємодії з іншими людьми.
В другому розділі «Стан та динаміка сучасного болгарського етносу» проаналізовано історичні умови переселення болгар на південь України, які вплинули на їхнє подальше життя, адаптацію в українському суспільстві, створення і розвиток їх діаспори, інтеграцію, та продемонстровано як сучасні болгари ідентифікують себе і вибудовують свої відносини з навколишнім оточенням, відроджуючи при цьому свою національну культуру.
Визначено, що на характер етнічного розвитку болгарської етнічної меншини південно-українського регіону значною мірою вплинула їх чисельність та територіальне розміщення, близькість мови та віросповідання з корінним населенням, схожість соціальної структури та інші чинники.
Відзначено, що ідентифікація виступає фактором, який визначає стратегію і форму поведінки етнічної групи, при цьому сам процес ідентифікації виявляється залежним від соціальних, історичних і економічних умов, у яких перебуває група, а її стратегії спрямовані на підтримку стабільності соціокультурних зв’язків, які в кожний конкретний момент впливають на її адаптаційні можливості.
Виявлено, що в процесі інтеграції болгарська меншина пройшла етапи етнічної асиміляції, етнічної консолідації та міжетнічної інтеграції.
Інтеграція болгарської етнічної меншини в сучасному соціальному просторі розгортається як розбудова і відродження традиційних інститутів етнізації і системи етнічних громадських і освітніх організацій, які транслюють систему цінностей і створюють умови для репродукції етнічного способу життєдіяльності представників спільноти.
Виявлено, що в болгарській спільноті яскраво проявляються всі основні (родові) ознаки діаспори як соціокультурного і етнополітичного феномену, можливості позитивної поведінки як суб’єктів етнічної толерантності та світобудівництва. Дана етнічна спільнота має значний потенціал громадянської лояльності та міжкультурної інтеграції.
Наголошується, що функціонування болгарської етногрупи багато в чому залежить від підтримки і зміцнення духовної культури свого народу, від ступеня збереження рідної мови, етнічної самосвідомості, чіткого усвідомлення приналежності «своєму» етносу.
Відзначено, що головними чинниками збереження ідентичності є компактність та місце проживання, створення сімей з представниками своєї етнічної групи, активна просвітницька робота громадських організацій та церкви, навчання рідною мовою, наявність власних засобів масової інформації, тощо. Тенденції розвитку духовної культури болгар України на сучасному етапі визначаються формуванням деяких спільних рис, властивих іншим народам і збереженню ряду етноспецифічних рис. Має місце і трансформація традицій, оновлення давньої обрядовості. Ці процеси залежать від розселення болгар, їхньої соціальної і демографічної структури, конфесійних чинників.
Підкреслюється, що болгарська родина, в рамках якої відбувається виховання нового покоління, являє собою структуру, що передає соціальний досвід, традиції та культуру і відіграє найбільш важливу роль у ставленні самосвідомості людини і усвідомлення приналежності до болгарської культури.
Наведено аналіз системи діяльності громадських, наукових, культурних і освітніх організацій, що представляють інтереси представників болгарської меншини на міжнародному, всеукраїнському, регіональному та місцевому рівнях.
Третій розділ «Аналіз дослідження адаптивно-інтегративних механізмів функціонування болгарського етносу» присвячено аналізу інтерпретації емпіричних показників з метою відображення роботи адаптивно-інтегративних механізмів функціонування болгарського етносу в південно-українському регіоні.
Проведене емпіричне дослідження підтвердило гіпотезу, що болгарська етнічна меншина в сучасному українському суспільстві віддає перевагу використанню інтегративної адаптивної стратегії - більшість болгар обирає інтегративну стратегію адаптації (85,05%) в порівнянні з іншими – сепарація (6,91%), асиміляція (4,98%), маргіналізація (3,05%). Це свідчить про дуже високий рівень схильності респондентів до міжкультурної взаємодії. Адаптивна стратегія по типу інтеграції має свої механізми, що реалізуються через етнічну та громадську ідентифікацію, мову, релігію, стереотипи, міжособистісні стосунки.
Результати дослідження показали, що етнічна ідентифікація, як один з адаптивно-інтегративних механізмів, для болгар дуже важлива, це свідчить про високий ступінь особистісного віднесення до болгарської групи. Слід зазначити, що при високому показникові визначення себе болгарами, для опитуваних неабияке значення в структурі самоідентифікацій має позиція громадянської приналежності. Щоразу говорячи про себе як про громадянина, респонденти не забували і з гордістю вказували на те, що вони є болгарами.
Виділена основна вікова група, яка найбільш інтегрована в українську культуру, як домінуючу на території України, – це молоді люди віком від 14 до 30 років, які народились та виховувались в незалежній Україні, зростаючи при становленні нових форм устрою суспільства. Про інтенсивність процесів зближення свідчить збільшення кількості змішаних шлюбів. Визначено, що показником процесів етнічної ідентифікації болгар є етнічно мішані родини. Більше половини одружених 63,9% вказали на те, що етнічна приналежність їхніх шлюбних партнерів збігається з їх власною, майже 44,0% болгар проживають в моноетнічних сім’ях.
Визначено, що одним з найважливіших відображень роботи інтегративного механізму адаптації є мова, яка відбиває основні адаптивно-інтегративні етнічні механізми: комунікативний, за допомогою якого здійснюються комунікативні процеси, сигніфікативний, виражений у знаках і символах, інструментальний, пов’язаний з технологіями по організації і перетворенню матеріального середовища, і нормативний інструмент, що забезпечує регуляцію та організацію громадського життя. Проведене нами емпіричне дослідження мовної компетенції та мовної орієнтації свідчить про те, що в Одеській області при вільному володінні російською мовою, збереженні своєї мови, болгари розуміють і українську мову, використовуючи її як державну, в чому проявляється інтегративна направленість в українське суспільство.
Визначено, що важливим адаптивно-інтегративним механізмом функціонування етносу є релігія, як спосіб пояснення явищ навколишньої дійсності, засіб зняття тривожності та напруги при взаємодії з іншими етносами. За умови збігу релігійної ідентифікації меншини з релігійною ідентифікацією домінуючої групи знаходження взаєморозуміння та взаємодії між групами відбувається легше й швидше, дозволяючи максимально ефективно адаптуватися до середовища, підтримуючи найбільш доцільні норми даного суспільства. Вибір конфесії обумовлює співіснування з сусідніми народами, ідентифікацію з ними і толерантне відношення до них. В досліджені виявлено, що для значної частини представників болгарської меншини найбільш привабливою релігією є православ’я – 99,0% респондентів, що склалося історично, і відповідає релігії домінуючого етносу. Встановлено, що жінкам властиве психологічно легше прийняття елементів домінуючої культури та релігії.
Важливу роль в адаптивно-інтегративних процесах грають міжгрупові відносини, які будуються на соціальних стереотипах. В основі формування стереотипів лежить. механізм атрибуції, який використовується етнічними групами у першу чергу для того, щоб створити про себе позитивне уявлення, а також приписати негативні мотиви супротивникам.
У нашому дослідженні ми розглядаємо стереотип як результат адаптивної поведінки.
Проведений аналіз виявив, що представники болгарської меншини цілком виразно диференціюють народи України по своїх симпатіях і антипатіях. Отримані дані свідчать про певну етнічну вибірковість у міжособистісному спілкуванні, болгари обирають більш-менш близькі до себе народи за такою ознакою як належність до слов’ян, зважаючи на історичне минуле. Актуальність співвіднесення себе з своєю етнічною групою свідчить про те, що в умовах поліетнічності півдня України, збереження себе і відокремлення в такий спосіб від інших етногруп, є деяким засобом збереження своєї самобутності, шанування своєї культури, історії.
Згідно проведеного аналізу відносин та ставлення болгарської меншини Одещини найближчими до них у традиціях, звичаях є слов’янські народи, а також молдовани та гагаузи (за їх особистим виміром), вони являються найближчими за соціальною дистанцією, тому стосунки з цими народами не викликають дискомфорту і проявляються дружньо. Їх поєднує не тільки спільні побут та територія, але й спільна історія, релігія тощо. Слов’янські народи є об’єктом етнічної симпатії для болгар. І, навпаки, об’єктами етнічної антипатії для болгар є представники тюркської групи (за виключенням гагаузів), араби, чеченці та цигани. Це ставлення склалося історично, з упереджень, стереотипів, які передавалися на генетичному рівні, з власного досвіду та досвіду близьких людей.
Визначено, що етнічна толерантність виступає наслідком міжетнічної інтеграції, що характеризується позитивним ставленням і до своєї етнічної культури і до культури інших етнічних груп, з якими дана група контактує, хоча болгари визначають себе як толерантних, відзначаючи, що в своїх оцінках людей не спираються на їх етнічну приналежність, при цьому відносно людей окремих національностей існують деякі упередження.
Болгари прагнуть до етнічно-соціальної ідентичності шляхом ідентифікації зі своїм етносом, збереження позитивного відношення до представників своєї етногрупи та збереження вже давно виниклих позитивних відносин із представниками пануючої групи. Зі збільшенням строку проживання в Україні відбувається підвищення позитивної соціальної ідентичності, а також відзначається важливість збереження культурних запозичень.
Дослідженням визначено, що цінності відіграють визначальну роль у регуляції соціальних взаємодій, це основополагаючий елемент культури, ціннісно-нормативний механізм соціальної регуляції. Результати проведених нами досліджень вказують на те, що найважливішими цінностями сьогодні для болгар є власне психічне та фізичне здоров’я (85,9%), стабільність у родині, навчанні (79,1%), надійні друзі (77,3%), щасливе сімейне життя (78,0%), цікава робота (74,3%), свобода (72,8%). Аналіз ціннісних орієнтацій являється важливою складовою дослідження, так як вони виступають характеристикою прагнень і засобів досягнення глобальних цілей, а також являються орієнтирами в адапційних стратегіях.
Дослідження рівня традиційності укладу і побуту вказує на особливості життя і адаптації етнічної меншини болгар, з огляду на регіональні особливості виявлено, що майже половина респондентів дотримується традиційного укладу життя і побуту, привносячи у нього елементи українського. Дана тенденція проявляється в наступному: поряд із традиційними болгарськими святами відзначаються українські національні та державні свята; поряд із традиційною болгарською кухнею присутні блюда української кухні. Невелика кількість людей дотримуються строго національного укладу життя, однак є й ті, хто дотримується українського укладу. Дана тенденція знаходить своє обґрунтування в процесі інтеграції болгар з населенням регіону.
Наведені у дисертаційній роботі результати можуть допомогти зрозуміти проблеми міжкультурного відношення болгар, як етнічної групи України, з іншими етнічними групами. Вивчення адаптивно-інтегративних механізмів має значення не тільки для характеристики стану міжетнічних відносин, але й дозволяють прогнозувати тенденції їхнього подальшого розвитку. |
