АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗЕБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ ВІДНОСИН В ГАЛУЗІ РЕКЛАМИ

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації‚ визначається її зв’язок з науковими планами та програмами‚ мета і завдання‚ об’єкт і предмет‚ методи дослідження, розкривається наукова новизна, практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження, подаються відомості про їх апробацію.

Розділ 1. «Поняття та зміст адміністративно-правового забезпечення інформаційних відносин у галузі реклами»  присвячено дослідженню історіографії розвитку інформаційних відносин у галузі реклами, поняття забезпечення інформаційних відносин у галузі реклами з визначенням компетенції державних органів влади та специфіки притягнення до відповідальності у цій сфері.

У підрозділі 1.1. «Історіографія розвитку інформаційних відносин у галузі реклами»  зазначається, що виникнення інформаційного суспільства кардинально змінює не лише світову і національні економіки, а й життя людей та спосіб влаштування сучасного світу.

У підрозділі аналізується законодавче визначення інформації, реклами та інформаційних відносин, а також їхнє розуміння в соціологічній, економічній та правовій літературі. Інформаційні відносини в галузі  реклами – це врегульовані нормами чинного національного законодавства відносини фізичних та юридичних осіб, у результаті яких відбувається створення, виробництво та розповсюдження продукту – рекламної інформації.    

На наш погляд, поняття реклами повинно розкривати вид діяльності, що має системний характер і спрямований на задоволення потреб населення у товарах, послугах та ідеях, має урегульований нормами права зв’язок  між споживачами і продавцями.

Еволюційний розвиток української реклами безпосередньо пов’язаний з різноманітними сферами людської діяльності, розвитком засобів виробництва, створення і поширення рекламної продукції (інтелектуальних ресурсів, писемності, графіки, живо­пису, поліграфії, преси, радіо і телебачення). Українська реклама в різні періоди свого розвитку пережила зміни і розвивається від первинної своєї форми – протореклами – до рівня сучасної рекламної індустрії.

Проведено аналіз та визначено особливості зовнішньої, внутрішньої, порівняльної, соціальної реклами з наведенням міжнародної практики застосування.

У підрозділі 1.2. «Поняття забезпечення адміністративно-правового регулювання інформаційних відносин у галузі реклами» підкреслюється необхідність правового регулювання вказаних інформаційних відносин за допомогою адміністративно-правових норм.

Під забезпеченням адміністративно-правового регулювання інформаційних відносин у галузі реклами потрібно розуміти діяльність уповноважених органів державної влади, яка спрямована на управління у сфері реклами, де працюють рекламодавці, виробники реклами та її розповсюджувачі.

Домінуючу роль у рекламній діяльності відіграють рекламодавці та споживачі реклами. На нашу думку, це цілком закономірно, враховуючи співвідношення: рекламодавець – споживач, пропозиція – попит.

Адміністративно-правове регулювання інформаційних відносин у галузі реклами має такі рівні державного регулювання рекламної діяльності:  вищий, центральний, місцевий або територіальний.

Закон України «Про рекламу» у ст. 2 доцільно доповнити ч. 4 такого змісту: «метою рекламного законодавства є регулювання відносин, які виникають внаслідок замовлення, створення, виробництва та розповсюдження реклами».

У підрозділі 1.3. «Адміністративно-правові засади забезпечення інформаційних відносин у галузі реклами» звертається увага на те, що  нормативні акти правового регулювання рек­ламної діяльності в Україні мають певну систему, яка сприяє регламентуванню відносин в галузі реклами. Об’єктами адміністративно-правового регулювання у галузі рек­лами є: реклама, її різновиди, а також безпосередньо сама  рекламна діяльність.

Досліджено, що за останні роки ринок реклами значно зріс і у кількісних, вартісних, і в якісних показниках. Однак економічні негаразди в державі впливають на те, що вартісні показники рекламних послуг в Україні за період 2007-2009 років мають тенденцію до зменшення їхнього приросту.

Охарактеризовано класифікацію заборон у здійсненні рекламної діяльності з врахуванням існуючих вимог законодавства та праць провідних вчених у сфері юриспруденції.

Проведено детальний аналіз та наведено статистичні дані з визначенням специфіки різновидів реклами.

Вважаємо за доцільне з метою розширення кола суб’єктів внести доповнення до ст. 26 Закону України «Про рекламу»  такого змісту: «Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України – щодо реклами з недержавного пенсійного забезпечення».

У підрозділі 1.4. «Адміністративна відповідальність за порушення інформаційних відносин у галузі  реклами» характеризується поняття адміністративної відповідальності як різновид юридичної відповідальності за порушення законодавства про інформаційні відносини в галузі реклами.

Під адміністративною відповідальністю за порушення інформаційних відносин у галузі реклами потрібно розуміти відповідальність за порушення законодавства, яке врегульовує інформаційні відносини у галузі реклами, та загальнообов’язкових правил рекламної діяльності, що застосовуються уповноваженими органами (посадовими особами) до суб’єктів рекламної діяльності за вчинені порушення.

Автор зробив висновок про необхідність внесення змін до КУпАП з чітким викладенням складів адміністративних правопорушень у рекламній діяльності та визначенням органів, наділених повноваженнями адміністративної юрисдикції. Процесуальний порядок притягнення юридичних осіб до адміністративної відповідальності за порушення законодавства про рекламу також потребує вдосконалення шляхом внесення відповідних змін до КУпАП.

Розділ 2. «Адміністративно-правовий механізм забезпечення безпеки інформаційних відносин у галузі реклами» містить дослідження та аналіз сутності й елементів механізму забезпечення інформаційної безпеки в галузі реклами з визначенням завдань, проблем та уповноважених суб’єктів, які її здійснюють.

У підрозділі 2.1. «Сутність і елементи адміністративно-правового механізму забезпечення інформаційної безпеки у галузі реклами» розглянуто основні складові формування інформаційної безпеки на підставі проведених опитувань громадян. Більшість опитаних вважає основним недоліком в діяльності вказаного механізму недостатню врегульованість інформаційних відносин в галузі реклами (75,17 %).

У зв’язку з цим вдосконалення існуючих систем інформаційного забезпечення вважається одним з найбільш актуальних і невідкладних завдань суспільства. Найбільшу перевагу необхідно надати саме юридичному аспекту врегулювання інформаційної безпеки перед іншими (політичний, соціальний та ін.).

У правовому аспекті безпека  інформаційних відносин у галузі реклами полягає в забезпеченні належного функціонування рекламної діяльності та її учасників через прийняття уповноваженими органами державної влади нормативно-правових актів, спрямованих на забезпечення врегулювання цього сегмента національної інформаційної безпеки та рекламної діяльності.

У підрозділі 2.2. «Завдання і проблеми адміністративно-правового забезпечення безпеки інформаційних відносин у галузі реклами» розглядається комплекс заходів органів державної влади, спрямованих на забезпечення охорони прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання та своєчасне, повне і об’єктивне з’ясування обставин кожного правопорушення в галузі реклами.

Під завданням адміністративно-правового забезпечення безпеки інформаційних відносин в галузі реклами потрібно розуміти комплекс заходів  органів державної влади, які  спрямовані на реалізацію державної політики в інформаційній сфері загалом та у сфері реклами зокрема. Ці завдання можна умовно поділити на такі групи: 1) економічні; 2) нормативно-правові; 3) соціальні; 4) управлінські.

До проблем у галузі інформаційної безпеки потрібно віднести її недостатнє нормативно-правове забезпечення. Можливим варіантом розв’язання цієї проблеми є прийняття відповідного Закону України «Про інформаційну безпеку», який би забезпечував правове врегулювання цього сегмента національної безпеки України, а надалі відображення цього питання в окремому розділі Інформаційного кодексу України.

У підрозділі 2.3. «Методологічні підходи забезпечення і розвитку інформаційної безпеки у галузі реклами» аналізуються особливості їхнього застосування завдяки існуючому адміністративно-правовому механізму.

Основу методології дослідження інформаційних відносин в галузі реклами становить об’єкт дослідження – забезпечення інформаційних відносин в галузі реклами, а також предмет дослідження, сутністю якого є з’ясування поняття та змісту адміністративно-правового забезпечення інформаційних відносин в галузі реклами. Адміністративно-правове забезпечення інформаційних відносин у галузі реклами з урахуванням специфіки розвитку  та особливостей реалізації певною мірою ґрунтується на філософсько-світоглядних підходах здебільшого діалектичного змісту, без заперечення об’єктивних закономірностей та можливостей їх пізнання.

Безпека інформаційних відносин у галузі реклами розглядається через призму філософських категорій: загального й особливого, цілого і частини, сутності і явища, необхідності і випадковості, абстрактного і конкретного.

У сучасних умовах необхідно переходити до більш широкого застосування в інформаційному праві методів загального регулюючого впливу, але не відкидати при цьому імперативні методи, застосування яких повинно бути лише  з метою забезпечення та захисту прав і інтересів суб’єктів рекламних відносин, та у відносинах, що виникають із загроз інформаційній безпеці нашої держави.

У пункті 2.4. «Суб’єкти забезпечення безпеки інформаційних відносин у галузі реклами» визначено, що, відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про інформацію», державну інформаційну політику розробляють і здійснюють органи державної влади загальної компетенції, а також відповідні органи спеціальної компетенції.

Організаційна модель безпеки інформаційних відносин у галузі реклами – це структурна система адміністративного забезпечення безпеки інформаційних відносин, що відображає організаційні взаємовідносини між її елементами.

Аналіз повноважень та специфіки завдань суб’єктів забезпечення безпеки інформаційних відносин у галузі реклами свідчить про відсутність чіткої регламентації повноважень органів державної влади в системі забезпечення безпеки інформаційних відносин у галузі реклами. Крім того, діяльність органів, які контролюють рекламу в Україні, відповідно до ст. 26 Закону України «Про рекламу», не збігаються з діяльністю органів, що  уповноважені контролювати інформаційну безпеку.

У пункті 2.5. «Роль органів державної влади і управління у забезпеченні інформаційних відносин у галузі реклами» визначено, що серед основних факторів, які впливають на ефективність механізму інформаційної безпеки в галузі реклами, необхідно назвати: загальні негативні тенденції функціонування системи державного управління, бюрократизм, корупцію, низькі моральні й інтелектуальні якості керівників, спрямування діяльності органів влади на задоволення своїх потреб, а не потреб громадян.

Роль органів державної влади у системі забезпечення безпеки інформаційних відносин у галузі реклами є домінуючою і її можна класифікувати за певними напрямками (за призначенням, за предметом регулювання, за функціями забезпечення, за формами і методами реалізації та контролю тощо).

Механізм реалізації державної політики в інформаційних відносинах у галузі реклами повинен бути спрямованим на досягнення конкретних цілей шляхом управлінського впливу на його зв’язки за допомогою використання відповідних організаційно-правових можливостей.