ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Відповідно до Конституції України основним завданням держави є забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави (ст. 3 Конституції України).

Україна ратифікувала відповідно у 1973 і 1997 роках Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 року і Європейську конвенцію про захист прав людини і основних свобод 1950 року і взяла на себе зобов’язання забезпечити кожну людину, права якої порушено, ефективними засобами правового захисту (ст. 3 Пакту і ст. 13 Конвенції).

Розрізняють загальні та юридичні гарантії реалізації прав. До власне юридичних належать нормативно-правові гарантії, ефективну діяльність правоохоронних органів та інших органів держави. Вирішення першочергових базових завдань перехідного етапу економічної та соціальної політики вимагає масштабних заходів для проведення реальної, сильної соціальної політики. Однією з принципових складових сучасної соціальної політики України є стимулювання людей до набуття приватної власності і захист їх прав. Центральне місце в реформуванні державної влади займає правова реформа, важливою складовою якої є робота над удосконаленням законодавства з питань організації та функціонування публічної влади.

Концепція судово-правової реформи, схвалена Верховною Радою України 28 квітня 1992 року, висунула основні завдання щодо реформи конституційного ладу, теорії управління, юридичної науки та конституційних засад судочинства. До основних завдань реформи належить і посилення ролі адвокатури. Значним кроком у цьому напрямку стало прийняття 19 грудня 1992 р. першого у незалежній Україні Закону “Про адвокатуру”, яким на адвокатуру покладено завдання сприяти захисту прав та свобод людини і громадянина. Адвокатура є юридичним механізмом, який сприяє демократизації і гуманізації правосуддя, зміцненню законності. Вона є невід’ємним елементом суспільного устрою, хоча ї є недержавною інституцією, проте виконує функцію особливої державної ваги, захищаючи права та законні інтереси громадян та юридичних осіб.

Стаття 55 Конституції України закріпила право кожної особи на правовий захист, а ст. 59, у свою чергу, закріплює право на правову допомогу, визначаючи, що ці дії покладаються саме на адвокатуру. Адвокати при здійсненні своєї професійної діяльності мають дотримуватись конституційних прав особи, не допускаючи розголошення адвокатської таємниці, на чому наголошується і в законодавстві і в Правилах адвокатської етики.

Втілення в життя положень Конституції України вимагає принципово нового погляду на соціальну цінність адвокатури в демократичному суспільстві, подальшого вдосконалення законодавства про адвокатуру.

На фоні підвищення ролі господарюючих суб’єктів спостерігається звуження наглядових функцій держави, а звідси і посилення ролі професійних правових інститутів. Поряд з правовим закріпленням їх професійної діяльності спостерігається розв’язання питань і внутрішньої діяльності, тобто питань організаційних, кадрових, матеріально-технічних, соціальних, побутових тощо.

На даному етапі формування правової системи адвокатура, як правозахисна ланка, розглядається лише з точки зору самоврядної професійної організації, тобто не є рівною з точки зору “противаг і стримувань” іншим державно-правовим інститутам. Правовий “негативізм” щодо статусу адвокатури, проблем внутрішньої її діяльності, тобто самоврядності формують широке проблемне поля, до якого слід віднести і проблему адвокатської таємниці, яка вирізняється на фоні реформування всієї системи права як необхідна складова інституту захисту прав і свобод людини та громадянина.

В системі права України адвокатська таємниця розглядається переважно як морально-етична проблема на рівні самоврядних структур адвокатури. Відсутність достатніх науково-теоретичних досліджень з проблем адвокатської таємниці, невизначеність статусу адвокатури як в системі інституту захисту, так і власне правосуддя ведуть до неврегульованості правового статусу адвокатської таємниці, що і визначає актуальність теми наукового дослідження.

Ступінь розробленості проблеми. На фоні європейського вибору розвитку України йде інтенсивний пошук правничим загалом шляхів і способів інтеграції українського права у світове та європейське правове поле. Особливості української ментальності визначають і основні проблеми реформування права і, зокрема, судово-правової реформи.

Історико-правові проблеми адвокатури розглядаються на широкій базі історико-культурного підходу, які визначаються позиціями наступних дослідників, а саме: М. Г. Грушевського, Г. В. Ф. Гегеля, І. Канта, А. О. Кістяковського, Ф. Прокоповича, Г. С. Сковороди та ін. Окремо слід виділити теоретичний доробок таких видатних дослідників проблем адвокатури кінця XIX ст. - поч. XX ст., як Є. В. Васьковський, І. В. Гессен, І. Я. Фойніцький та ін.

Проблеми інституту захисту прав і свобод людини та громадянина, включаючи проблеми адвокатури, досліджували: К. Н. Апраксін, Т. В. Варфоломеєва, Д. П. Ватман, Г. О. Гінзбург, Ю. М. Грошевий, В. В. Медведчук, О.Р. Михайленко, М. М. Михеєнко, В. В. Молдован, В. С. Натрускін, І. Л. Петрухін, П. М. Рабінович, О. Д. Святоцький, П. В. Хотенець, М.Й. Штефан та ін.

Значну увагу приділено порівняльному аналізу проблем адвокатури, включаючи питання адвокатської таємниці, зокрема, в Російській Федерації, Білорусії, Башкортостані, Литві, Латвії, Молдові, Польщі, Узбекистані, Чехії та інших країнах, тобто у тих країнах, які переборюють аналогічні соціально-економічні і політичні проблеми. Це такі автори: М. Ю. Барщевський, А. Є. Жалінський, Ю. І. Стецовський, А. А. Фатьянов, Н. В. Черкасова, Ч. Яворські та ін.

Досліджували проблеми адвокатури і, зокрема, адвокатської таємниці, в системі загального та континентального права вчені-юристи: Д. Бербенк (США), С. Гордон (США), Р. Давид (Франція), М. Дженіс (США), Р. Кей (США), Н. Коен (Франція), У. Померанц (Англія) та ін.

Значна увага приділялась проблемам адвокатської діяльності у цивільному та кримінальному судочинствах, зокрема, адвокатської таємниці в роботах Я. С. Аврах, О. Д. Бойкова, Т. В. Варфоломієвої, Д. П. Ватмана, В. Д. Гольдінера, О. Г Дріжчаної, В. А. Єлізарова, , М. М. Михеєнка, В. Т. Нора, О. Д. Святоцького, А. Л. Ципкіна, М. І. Чвьорткіна, В. П. Шибіки, П. В. Хотенця, М. Й. Штефана, О. Г. Яновської та ін.

Етико-правові проблеми адвокатської таємниці досліджували М. Ю. Барщевський, Д. П. Ватман, О. Л. Жуковська, Я. С. Кисельов, І. Л. Петрухін та ін.

У працях наведених вище авторів досліджувалось широке коло проблем адвокатури, включаючи і проблеми інституту захисту. Проте недостатньо уваги було приділено проблемним питанням суті, значення, змісту адвокатської таємниці та її правових гарантій. Адвокатська таємниця не розглядалась через призму реформування права в Україні.