АНДРУСЬ ЛІДІЯ АНАТОЛІЇВНА ЛІНГВОПРАГМАТИЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ПИТАЛЬНИХ РЕЧЕНЬ У СУЧАСНІЙ ФРАНЦУЗЬКІЙ МОВІ

Краткое содержание

     У вступі обґрунтовується вибір і актуальність теми, визначається об’єкт і предмет дослідження, формулюється мета і завдання дисертації, розкривається наукова новизна, теоретичне значення і практична цінність роботи, зазначаються методи і матеріал дослідження, наводяться дані про апробацію результатів та публікації.

   У першому розділі “Проблема дослідження питальності в сучасному мовознавстві та історичний огляд форм її вираження” викладено загальні положення щодо проблеми питальності в історичному і сучасному мовознавстві, а також розглянуто основні етапи еволюції французьких інтерогативів.  

     Одним із основних різновидів людської діяльності є діяльність мовленнєва, яка здійснюється в процесі комунікації. Мовленнєва комунікація – це обмін інформацією, який зумовлено відповідною потребою в отриманні певних знань, недостатністю певних компетенцій і який має кілька вимірів: логіко-комунікативний, соціально-прагматичний, психоемоційний.  Даний процес відбувається між, як мінімум, двома співрозмовниками, які володіють відповідними компетенціями (мовною, енциклопедичною, комунікативною, дискурсивною) та характеризуються за соціокультурними параметрами (вік, стать, освіта, професія, соціальний статус). Крім цього, для процесу, комунікації релевантною є ситуація спілкування з її хронотопом, наявністю чи відсутністю перешкод (шумів, матеріального оточення) тощо. Головною метою отримання інформації є обмін знаннями, компетенціями людини як комуніканта. Основною формою реалізації комунікативної діяльності є діалог, в ході якого відбувається обмін інформацією. Визначальною в цьому процесі є категорія питальності, основою якої є запит інформації, через який відбувається отримання знань та переконання у правильності певної точки зору.

     В історії лінгвістичних учень дослідження інтерогативів велося в руслі вивчення певного їх аспекту. Так, питання розглядалось як: мовний корелят судження (логіцисти: А. Арно, К. Лансело); засіб задоволення інтелектуальних потреб мовця (психологісти: Е.Дюмарсе, Д. де Трасі); певна спрямованість тема-рематичної структури (структуралісти: Ф.де Соссюр, Ш.Баллі, А.Сеше); питальні трансформи ядерних (констативних) речень (генеративісти: Л.Теньєр); речення своєрідної інтерогативної модальності (генеративна семантика, функціональні граматисти: А.Мартіне); певні мовленнєві акти - квеситиви (у теорії мовленнєвих актів: Ж.Клебер, Д.Менгено, О.Дюкро, К.Кербрат - Орекьоні).

    Системне вивчення проблеми питальності починається з уведенням у лінгвістику теорії мовленнєвої діяльності як методологічної бази дослідження. Саме у діяльнісних, прагматичних, функціональних напрямах мовознавства з'являється можливість комплексного розгляду різних видів інтерогативних висловлень у мовленні, внутрішньої конструкції форм питальності й ситуативної зумовленості її функціонування.

     Аналіз історичних джерел та пам’яток історії фрацузької мови дозволив розглянути основні форми вираження питальності у французькій мові, зокрема її графічне позначення. Письмові пам’ятки французької мови засвідчують питальні конструкції починаючи з ІХ ст. Сам термін “question” походить від латинського “quеstio” – “пошук”, а також тортури, катування в процесі дізнання правди у засудженого. Значення “запит з метою отримання інформації про щось” зафіксовано вже в перших письмових текстах французькою мовою. Знак питання „point d’interrogation” спочатку являв собою скорочене написання латинського іменника Questio (питання), яке писалося скорочено для вказівки на питальний характер речення: 1). першою й останньою літерою: Q-O або 2). лише першою літерою Q, звідси походить сучасний знак - (?). Проте треба зазначити, що на той час, а саме приблизно 840-й рік, існувало два види знаків питання: один указував на часткову питальність, інший, який мав назву “percontativus”, вказував на риторичне або загальне питання, окрім цього, набував відтінки невпевненості і міг помножуватися.

     Згідно традиційно прийнятої класифікації питальні речення французької мови розрізнюють за формально-синтаксичним і комунікативним критерієм. За першим критерієм розрізнюють загальні, часткові, альтернативні питання. У загальному питанні запит інформації стосується речення в цілому, його предикативного ядра, висловлюється сумнів щодо факту, про який повідомляється. Цей тип питання структурно оформлюється за допомогою інверсії підмета або питального звороту

-est-ce que-, який є інвертованим презентативом  твердженя про певний факт:

 -est-ce-, -fit-ce-, -est-ce que. Граматики французької мови розрізнюють просту інверсію: “Viendras-tu ce soir?” та інверсію складну, яку зумовлено іменним вираженням підмета : Mon oncle, viendra-t-il ce soir? В усному розмовному стилі мовлення цей тип питальності може бути оформлений лише за допомогою інтонації. Така питальна конструкція є найменш маркованою: лише інтонація відрізняє її від розповідного типу речення. Тенденцію до більш широкого вживання такого типу питальних речень зафіксовано в сучасних підручниках французької мови, у драматургічних творах, тощо: “Tu vas à la maison?”

     У загальному питальному реченні мелодійний малюнок є мобільним, його зумовлено формально-граматичними аспектами  вираження питальності. Найвища точка тону позначає кінець речення чи синтагми при прямому порядку слів, інвертований підмет – займенник або питальний зворот - est-се-que -, який є структурним осередком питання. Структурна модель з інверсією залишається основною у книжній мові, про що свідчать тексти книжної мови у всіх її різновидах.

    Часткове питання ставиться до певного члена речення. Воно вимагає від співрозмовника обрати необхідний компонент з енциклопедичного фрейму предмета чи явища, про який запитується. При постановці часткового питання запитуваний елемент може займати ініціальну позицію, що відповідає нормі французької мови: питальне слово → інверсія підмета  (“Qui vois-tu?”);  або фінальну позицію зі збереженням так званого прямого порядку слів, що є характерним для розмовної мови - “Tu vois qui?”

     Типовими моделями даного виду питань є : Q VS (С), QE SV(С), SV(С) Q,

де Q - Питальне слово, виражене прислівником, займенником, прикметником, E - Питальний зворот, V – Присудок, S – Підмет, C – Додаток.

      Загальним для всіх моделей є інтонаційний контур речення, де тон сягає найбільшої висоти на питальному слові - члені речення, простому і ускладненому. Подальший рух тону, якщо питальне слово знаходиться в фінальній позиції, є низхідним.

      Двоскладові незайменникові часткові питання представлені наступними моделями: “que VS”, “qu’est-ce que VS”, “SVС quoi”. У даному типі речень модель з інверсією посідає основне місце. Проте, остання модель набуває все більшого використання у сучасній французькій мові.

     У двоскладовому займенниковому частковому питанні французької мови з питальним словом використовуються загальні для всіх моделі “qVS(C)”, “qeSV(C)”, “SV(C)q”. Питання спрямовано на визначення підмета, прямого і непрямого додатку, іменної частини присудка.

     Таким чином, виконуючи ще на початку ХХ ст. роль релевантної ознаки питального речення, інверсія перестала бути в сучасній розмовній та нейтральній мові інваріантною синтаксичною характеристикою питальних речень. Така значна перебудова структури питального речення спирається на закономірності розвитку синтаксичної і фонетичної будови французької мови, а саме: на твердий порядок слідування компонентів в синтаксичних групах, що прагнуть до стягування, з обов’язковою препозицією службових елементів і займенникових слів – замісників, по-перше, і на фонетичну норму – наголошеність самостійного слова і ненаголошеність службових і несамостійних займенникових слів, по-друге.   

     Неповні часткові питання завжди представлено у відповідних репліках, які звичайно не займають ініціальної позиції. Ініціальні питання можуть бути неповними лише у випадку регулярної ситуативно зумовленої імплікації, наприклад у діалозі при зустрічі й обміні останніми новинами: “Quoi de neuf?”.

     Займаючи проміжне місце між загальним і частковим питанням, альтернативні питання французької мови складаються з двох частин, які взаємно виключають одна одну та координуються за допомогою сполучника “або” - “ou”. Даний тип інтерогативності може мати дві форми:

1.     проста альтернатива, що спонукає до вибору між двома об’єктами :  – “Est-ce une vipère ou (est-ce) une couleuvre?”

2. полярна альтернатива, де вибір стосується ствердження чи заперечення стосовно одного і того самого об’єкта: - “Est-ce une vipère ou ce n’est pas une vipère?/ou non?/ou pas?”

     За формально-структурним критерієм розрізнюють також питально-заперечні речення, які поєднують категорії питальності і заперечення: - “N’est-il pas venu?”

Комунікативна специфіка такого виду речення полягає у використанні особливого маркера позитивної відповіді: Si замість загальноприйнятого Oui.

     За комунікативним критерієм питальні речення розподіляються на пряме і непряме питання. Пряме питання належить до сфери комунікативної відповідальності самого мовця і має одноцентрову комунікативну структуру, а непряме питання є підрядним компонентом у структурі складного речення і виражає питальність: 1). опосередковано як акт, який не спрямовано до актуального співрозмовника і описує певний комунікативний акт (“Il  m’a demandé si je connaissais Indurain”); 2). як двоцентрову питальну структуру (див. Розділи 2 і 3), яка переорієнтує питальну модальність до вираження інших смислів – сумніву, вагання, тощо (переважно з дієсловами se demander, savoir, regarder): “Je me demande si Indurain gagnera encore le Tour de France; Il ne savait pas lui-même ce qu’il voulait au juste.” 

    Вивчення загальнотеоретичних проблем питальності на основі аналізу  основоположних мовознавчих теорій, зокрема доробку французьких граматичних шкіл, дозволило окреслити роль категорії питальності в процесі комунікації та розглянути основні формальні засоби її вираження у французькій мові.

     Отже, питальність можна визначити як прагма-когнітивну категорію, яка має план змісту і план вираження, де змістом цієї категорії є недостатність інформації, яку необхідно поповнити, а вираженням цього змісту виступають спеціальні мовні засоби фонетико-графічного, лексико-семантичного  та структурно-граматичного рівнів. Це зумовлює необхідність поглибленого аналізу інтерогативності як комунікативного явища, що включає побудову семантико-прагматичної класифікації питальних висловлень, яка відбиває як прямі, так і непрямі смисли, що їх здатні передавати інтерогативи; визначення ролі, та функцій питальних висловлень у мовленнєвій інтеракції адресата й адресанта в актуальній ситуації комунікативного акту.    

     У другому розділі “Структурно-семантичні особливості інтерогативів сучасної французької мови” досліджується семантичий аспект інтерогативності з урахуванням формально-синтаксичних ознак питальних речень французької мови. Він включає семантичну характеристику питальних висловлень через визначення типу семантичних лакун, виходячи з постулату про те, що стан необізнаності є необхідною умовою мовленнєвого акту питання. 

     Знання, інформація, якими володіє мовець, можуть бути умовно розподілені на три шари: 1). загальнобуттєва інформація; 2). інформація, пов’язана з певною компетенцією; 3). ситуативна інформація. Усвідомлення недостатності, прогалин у якійсь галузі знань, яке спричиняє перешкоди для певних видів діяльності, спонукає мовця до питально-респондентного обміну, метою якого, з когнітивно-семантичного погляду, є заповнення цих прогалин, лакун шляхом утворення задовільної в даному діяльнісно-комунікативному контексті цілісної інформаційної структури стосовно певного предмета, явища, тощо. Цей обмін відбувається на тлі загального фону знань, якими володіє кожний комунікант. У ході запиту та отримання інформації визначальну роль відіграє інтерактивний аспект цього процесу, основою якого є встановлення спільного сегменту інформаційного простору, який актуалізується в даній ситуації та уможливлює даний комунікативний обмін. Таким чином, можна виділити наступні етапи у комунікативному процесі досягнення запитуваної інформативної достатності, де:

І. Мовець, умотивований відсутністю актуальних для нього у певній ситуації знань та наміром заповнити відповідну лакуну за допомогою комунікативного обміну зі співрозмовником, якого він вважає компетентним у даній галузі,  у своєму питанні:

1.     визначає пласт інформації, в якому розташовано об’єкт його інтересу як загальне пресупозиційне тло;

2.     виокремлює даний об’єкт  як референт запиту;

3.     визначає фокус аспектуалізації невідомого в цілісній семантичній структурі даного референта як інформаційну лакуну;

4.     позначає її відповідними мовними засобами ;

5.     формулює запит щодо цієї лакуни у прагма-комунікативних параметрах даної форми спілкування;

6.     здійснює відповідний комунікативний акт.

ІІ. Сприйнявши та витлумачивши питання, адресат, виходячи з власних мотивацій:

1.        погоджується чи ні на комунікативний обмін;

2.        звертається чи ні до спільного пласту інформації, активізуючи відповідні компетенції та імпліцитно підтверджуючи свою енциклопедичну чи спеціалізовану та ситуативну спроможність реагувати на запит;

3.        підтверджує чи ні виокремлення даного об’єкта як референта запиту;

4.        заповнює чи ні дану лакуну у відповідній формі (повністю, частково, не заповнює – згідно з типом питання і власними можливостями, намірами, тощо);

5.        оформлює відповідь згідно з прагма-комунікативними параметрами даної форми спілкування;

6.        здійснює відповідний комунікативний акт.

ІІІ. Залежно від результату комунікативного обміну та оцінки його успішності відбувається його завершення чи продовження.   

     Наприклад, питання “Quelle heure est-il?” імплікує володіння обома співрозмовниками загальною інформацією щодо існування категорії часу, можливості його вимірювання у певних одиницях, наявності чи відсутності відповідного приладу - годинника. Проте перший комунікант не має конкретних, актуальних для нього в даній ситуації даних у цій галузі, наприклад, через відсутність годинника, і звертається з метою заповнення відповідної лакуни до  свого співрозмовника. У французькій мові даний сегмент інформації позначається безособовим зворотом буттєвості, наявності Il est, позначенням одиниці вимірювання часу heure та перемінною кількісною виличиною, яка і становить предмет запиту. Адекватною даній ситуації, тобто задовільною для ініціатора запиту й успішною в рамках інтерактивного комунікативного обміну реакцією адресата, буде заповнення слоту кількості, вираженого в питанні як неозначеного, конкретним числовим виразом, як, наприклад, у відповіді: “Il est cinq heures.” Стилістично та дискурсивно маркованими трансформами даного прототипового питання можуть бути, наприклад, “L’heure, s’il vous plaît ?” або “Pouvez-vous  me dire l’heure, s’il vous plît ?” “Avez-vous l’heure ?” У двох останніх випадках відбувається зміна прототипової семантичгої фреймової структури  на таку, що сфокусована на: 1). комунікативній спроможності адресата задовольнити запит; 2). здатності адресата задовольнити запит через імплікацію наявності у нього відповідного вимірювального приладу, та позначену категорію особовості (“особисте володіння інформації про час”). Відповідь на таку форму запиту звичайно є двоцентровою: “Oui, il est cinq heures”, де стверджувальна частка підтверджує запитувану здатність, імплікуючи, наприклад, навність годинника.

   Таким чином, у людини можуть виникати питання пов’язані з отриманням загальних знань, спеціалізованих знань і актуалізованих знань. При цьому мовець відчуває недостатність відповідних компетенцій, які поповнюються в питаннях, які можна розділити на питання референтивного типу (диктумні) і питання модально-емоційного спрямування (модусні).

     Енциклопедична компетенція імплікує наявність питального звороту "Savez-vous…", який опускається. У цьому випадку референт позначено як:

1. реально присутній: реальна наявність невизначеної істоти / предмету надає можливість поставити питання про з’ясування:

- “Qui est-ce?” / “Qu’est-ce que c’est?”

2. такий, що існує або є присутнім у колі власного досвіду мовців:

- “Mais mon fils, où est-il? Que lui est arrivé?” - “Vous allez le voir d’un instant à l’autre.” (M. Denuzière,  Pour amuser les coccinelles, p.76).

При цьому референт може бути визначений в енциклопедичному пласті знань як:

- одиничний (власне ім'я, відома людина, топонім, тощо):

- “Qui est Racine?”

- клас предметів, явищ:

- “Qu’est-ce que c'est la littérature?”

     Другим типом компетенції, яка запитується є:

- власне епістемічна компетенція, маркована відповідними засобами. У цьому випадку питальна конструкція починається зі звороту "Savez-vous que...", який  вводить два типи питальних ситуацій:

1). питання ставиться для з’ясування епістемічного рівня енциклопедичних знань адресата, наприклад, питання педагогічного плану:

- “Savez-vous ce que c'est le romantisme?”

2). питання є провідником для констатації або повідомлення про нову подію:

- “Savez-vous que Pierre s'est marié?” – у даному випадку дієслово "savoir" набуває значення соціально-етикетної рамки введення нової інформації.

     Саме у цих типах питань відбувається перехід від одноцентрової структури, де запит стосується референта і зосереджується в диктумі висловлення, до двоцентрової, де питання ставиться до певної компетенції, тобто спрямовується до модусу висловлення: “Sais-tu que Marie veut quitter la ville?”

     Питання модусного типу можуть фокусуватися на:

- аксіологічній компетенції, яка характеризується вмінням оцінювати предмети, явища, тощо відносно певної шкали цінностей. У цьому випадку питання стосується ставлення референта до того чи іншого явища, предмета, тощо. Найбільш частотними є конструкції з оцінкою певних явищ у виді опозиції “подобається / не подобається” у загальному  питанні, де питальним фокусом виступає дієслово “aimer” та його синоніми: - “Aimez-vous cette chanson?”

- комунікативній компетенції, що виражається через небуквальні питанння, які регулюють хід бесіди і за допомогою яких вона або підтримується або переривається. Серед таких типів питань розрізнюють:

А). Фатичні питання з функцією встановлення та підтримання контакту між  комунікантами. Найбільш типовими є конструкції з питальним ядром, вираженим дієсловом “aller”, “marcher” у різних граматичних варіаціях, залежно від рівня близькості комунікантів:

- “Comment allez-vous?”- “Je vais bien, merci, et vous?’ – рівень спілкування - “колеги”, “представники різних вікових категорій”, “малознайомі особи”;

- “Comment ça marche?”- “Ça va bien et toi?” – питально-відповідний фатичний діалог між приятелями, друзями.

Б). Фасцінативні інтерогативи, які використовуються в актах спілкування, де адресат повідомлення виявляться непідготовленим до його сприйняття та розуміння. Такі інтерогативи  в зоні свого поширення виявляються обмеженими певними типами дискурсів, виступаючи елементом усного мовлення. Найбільш типовими маркерами фасцінативного спрямування у розмовному регістрі є вирази: 1. - Tu (vous) m’écoutes (m’écoutez)? - “Ça fait longtemps - tu m’écoutes? – que je voudrais dire cela” 2. - Tu comprends (vous comprenez)? - “Moi, j’ai porté – tu comprends? – au tombeau un garçon et une fille.” (J.Green, Minuit, p. 341). Дані вставні конструкції в питальній формі не потребують відповіді і служать для перевірки каналу зв’язку або для активізації уваги адресата.

В). Луна-запитання (перепитування) - це питання, яке може містити оцінку мовцем репліки свого партнера по комунікації. Луна-запитання (термін У.Л.Чейфа) є особливим типом небуквальних інтерогативів, які реалізуються в умовах перепитувального діалогу:

- “Vous ne devinerez jamais ce qu’elle a décidé à faire… Elle va l’épouser.”

-  “L’épouser? Raymond veut se marier, lui?”(F.Sagan, Dans un mois dans un an, p.38).        

    У ході дослідження було встановлено, що  питання референтивного спрямування у французькій мові орієнтовано на когнітивно-логічну модель свідомості, спрямовану на визначення різних аспектів навколишнього світу. Серед них умовно виділяються наступні схеми питально-відповідної єдності:.

1. Схема буттєвості: питання ставиться про існування явища, події, предмета, тощо: - “Qu’est-ce qui se passe?”- “C’est la fin de la guère”.

2. Схема ідентифікації,  яка визначає:

1). предметність:  Ainsi, quand il aperçu pour la première fois mon avion il me demanda: - “Qu’est-ce que c’est que cette chose-là?” - “Ce n’est pas une chose. Ça vole. C’est un avion. C’est mon avion.” (A-S.Exupéry, Le petit prince, p.9)

 2).  істотність:  – “Qui êtes-vous?” - “Nous sommes des roses, dirent les roses.” (A-S.Exupéry, Le petit prince, p.27)

3. Схема аспектуалізаціі, через яку визначаються дефініційні характеристики референта, наприклад, ознака: - “De quelle couleur est votre maison?” - “Elle est brune.”

Таким чином, недостатність знань, яка виражається через питання референтивного типу, спрямовані до когнітивно-логічних моделей організації знань.

Поряд із мовленнєвими актами, де мовна семантика і прагматичний  наміри співпадають, і які є монофункціональними, існують інші типи  мовленнєвих актів, які являють собою більш складні мовні утворення, тому що в них відрізняються пропозиційний і прагматичний смисл. У цих випадках висловлення, що містить показники іллокутивної сили для одного типу іллокутивного акту, може використовуватися для здійснення іншого типу іллокутивного акту. Цей тип комунікативного акту залежить від особистості, намірів комунікантів. Саме мовець визначає, яким буде мовленнєвий акт: монофункціональним чи поліфункціональним. Від адресата залежить те, чи зможе він адекватно інтерпретувати цей мовленнєвий акт та відповідно реагувати мовленнєвою або немовленнєвою дією. У випадках адекватної інтерпретації мовець орієнтується не на конвенції мови, де домінують логічні імплікації, а на конвенції спілкування, де домінують імплікатури дискурсу. Адресат “висновує” потрібний зміст, спираючись на комунікативну, а не на мовну компетенцію. Отже, комунікативний смисл непрямих (поліфункціональних) мовленнєвих актів  французької мови  виводиться не зі змісту (значення) пропозиції, а із правил мовленнєвого коду, вжитих у конкретній конситуації, з конкретними обставинами. Так, інтерогативи модально-емоційного спрямування поєднують домінантне питальне значення з емоційно-експресивними коннотаціями без зміни основної функціональної домінантної модальності. Дані інтерогативи поєднують у собі запит інформації з певним виявом емоцій, що формально виражаються сегментними (лексика, фразеологія) і суперсегментними (фоноакустика, просодія) засобами. При цьому загальний смисл та спрямування запиту трансформується аж до втрати ним власне інтерогативного модусу. Наприклад, питання - “Tu me prends pour l’imbécile?”– стає вираженням образи. У наступному діалозі:  - “Non, maman, n’allume pas, je t’en prie… Il y a quelqu’un dans la maison…”- “Qu’est-ce que tu racontes? Tu rêves?” ( M.Denuzière, Pour amuser les coccinelles, p.65) – питання передають здивування, недовіру.

Таким чином, проведений структурно-семантичний аналіз питальних висловлень французької мови дозволив визначити основні типи семантичних лакун в знаннях мовця, недостатність яких він поповнює, звертаючись до окремих когнітивно-логічних моделей свідомості адресата, та види запитів стосовно основних компетенцій адресата. Крім цього, було розглянуто багаторівневу імплікатуру питальних висловлень.

    У третьому розділі “Прагматичні аспекти питальності в процесі комунікації французькою мовою” досліджуються лінгвопрагматичні особливості питальних речень, встановлюються основні стратегії і тактики, якими керуються співрозмовники у ході питально-відповідного діалогу, а також надається аналіз питальних висловлень у рамках різних мовленнєвих жанрів.

     З погляду комунікативно-діяльнісного аспекту, в основі питання лежить інтенція спонукання до надання інформації. Виходячи з основних категорій та концептів прагматичного аналізу, а саме категорії діяльності, комунікативних ролей співрозмовників, типів спілкування, контексту, основною прагма-комунікативною метою питально-відповідної взаємодії є визначення смислу інтерогативу, адекватне намірам її ініціатора, беручи за основу його первинне значення – спонукання до надання інформації, і виведення решти  смислів, які може імплікувати висловлення. Згідно з теорією асиметричного дуалізму, явище непрямого мовленнєвого акту базується на протиставленні первинного (буквального) і вторинного, імпліцитного (комунікативного) значення мовленнєвої форми. Спираючись на інтенційну семантику небуквальних інтерогативів, можна виділити їх основні типи: інтерогативи-констативи; інтерогативи-імперативи; інтерогативи-експресиви. У ході аналізу було визначено стратегії, якими керується мовець у процесі питально-відповідної взаємодії із власне інтерогативами: 1). стратегію контактної ініціативи:

 - “Ainsi tu as vendu le tableau?” dit-il lorsqu’elle eut terminé. - “Oui, maintenant je suis riche!” répliqua-t-elle, -“et c’est le bon moment pour m’emprunter de l’argent.” (M.Cardinal, La part des choses, p.49); 2). стратегію контактної опозиції:

- “Nounou, tu ne devrais pas trop crier. Tu ne devrais pas être méchante ce matin.”

- “Pas crier! Je ne dois pas crier par-dessus le marché! Moi, qui avais promis à ta mère... Qu’est ce qu’elle me dirait si elle était là?.    D’où viens-tu? (J.Anouilh, Antigone // Théâtre français d’aujourd’hui, p.110); 3). стратегію кооперативної ініціативи: - “Peux tu m’aider dans cette question?”- “Oui, bien sûr! Quel est le problème?” 4). стратегію кооперативної опозиції з відповідними тактиками:

- “Vas-tu travailler aveс nous?”- “Je suis malade.”

     Псевдоінтерогативні акти реалізують наступні стратегії: 1). стратегію регулятивної ініціативи мовця в інтерогативах-констативах: - “J’ai froid.” Реакція на даний інтерогатив-констатив може бути як мовленнєвою: - “Dois-je fermer la porte?” - так і немовною, наприклад, закриття вікна у кімнаті з низькою температурою; 2). стратегію впливу мовця в інтерогативах-імперативах.

 - “Tu voudrais lui dire que j’aimerais lui parler?” - “Compte sur moi Bruno!” (Ch.Exbrayat, La honte de la famille, p.86).

     Вивчення інтерогативів є недостатнім без їх дослідження у мовленнєвих жанрах, які вони організують. Необхідно відмітити, що питально-відповідний діалог завжди  лежав в основі різних мовленнєвих жанрів французької словесності, які відігрівали важливу роль в розвитку людської цивілізації: так, наприклад, діалог є основною формою драми – одного з основних родів літературної творчості. У роботі досліджувалися особливості функціонування інтерогативів у жанрах, в яких питальність є домінантною дискурсивною ознакою. Це жанри побутового діалогу і професійного спілкування (судових дебатів, педагогічного діалогу), медійного дискурсу, наукової дискусії, полеміки.  Деякі з них є панхронічними, інші -  діахронічно зумовленими.

     Одним із універсальних (панхронічних) жанрів з інтерогативною домінантою є побутовий діалог. Інтерогативи побутового діалогу характеризуються комунікативною прив’язаністю до конкретної ситуації, де питально-відповідна транзакція відбувається здебільшого з приводу конкретного референта. У цьому типі діалогу частими є питання, які ставляться до аксіологічної компетенції мовця: - “Dis-moi, chérie, tu aimes bien ta maison, nous sommes heureux ici?” - “Bien sûr que j’aime notre maison. Je suis heureuse partout où je suis avec toi et les enfants. Pardonne – moi cet accès de morosité stupide…” (M.Denuzière, Pour amuser les coccinnelles, p.56).

     Наступний уривок відображає розмову між донькою і батьком, де питання батька є провідником для констатації або підтвердження певного факту, а саме від’їзду Анни: -“Crois-tu, dit-il, qu’elle nous ait abandonnés pour longtemps?” - “Elle est sûrement partie pour Paris, dis-je.” - “Paris…, murmura mon père rêveuseument” (F.Sagan, Bonjour, tristesse, p.37). Дане питання є двоцентровим, де експліцитно виділений інтерогативний компонент відносно компетенції (епістемічної) “crois-tu” уводить референтивний компонент – непряме питання про від’їзд. Це питання наближається до типу псевдопитань, його смисловим ядром є вираження модально-емоційного ставлення мовця до факту від’їзду (розпач, смуток). Цей діалог може бути прикладом того трансформації усталених рольових відношень “батько-дитина”: у своєму питанні до дочки батько виявляє свою необізнаність, невпевненість, розгубленість. Дослідження показало, що показниками епістемічної питальної модальності найчастіше виступають конструкції з маркерами певного типу, а саме дієсловами savoir, croire,  модальними прислівниками peut-être, sans doute ті ін.

     Наступною сферою, що характеризується високою частотністю використання інтерогативів є сфера професійної діяльності, а саме професійно-виробничіі мовленнєві жанри, прагматичні характеристики яких відрізняються в залежності від галузі та типу діяльності. Інтерогативи виробничого діалогу мають у більшості випадків логіко-епістемічну спрямованість, коли питання ставляться до експертної компетенції співрозмовника з метою отримання необхідної інформації. Водночас саме в таких мовленнєвих жанрах професійної сфери відбувається питально-відповідна актуалізація ролей «начальник – підлеглий». Особливе місце належить тут жанрам судової практики (дізнання, допит, судові дебати). Інтерогативам цих жанрів притаманно специфічне прагматичне спрямування, яке полягає у запиті інформації з метою дізнання правди про злочин. Питання, поставлені слідчим, орієнтовано на ситуативну компетенцію другого комуніканта з приводу того, що сталося: - “[…] A quelle heure ouvrez-vous la porte le matin?” - “A six heures et demie, parfois sept heures.” - “Vous vous tenez ensuite dans la loge?” - “Sauf quand je balais l’escalier.” - “A quelle heure? […] ” (G.Simenon, Maigrеt chez le ministre, p.100) . Типовим видом стосунків між комунікантами є міжособистісний зі статусно-рольовою опозицією “слідчий, суддя” – “підозрюваний, звинувачений”.

     Серед інтерогативів жанру педагогічної діяльності можна виділити інтерогативи загадок і інтерогативи навчально-методичної літератури. Основою для постановки питання у загадці є ідея довічної боротьби протилежностей у мисленні людини, тобто поліфонія мислення: – “Quel est le fantôme qui naît chaque nuit, revit et meurt chaque jour ?” - “L’espoir”. Інколи можливими є декілька відповідей, в залежності від типа мислення.

     Було встановлено, що інтерогативи мовленнєвого акту педагогічного жанру навчально-методичної літератури французькою мовою використовуються для реалізації наступних цілей: 1). для постановки проблеми, вивчення теми: - “Pourquoi les dents tombent quand on est petit?” 2). для верифікації засвоєних знань учнями: - “Qu’est-ce que c’est le climat?” Даний вид інтерогативів характеризується передусім комунікативними ролями “дорослий / вчитель / експерт” – “дитина / учень / неексперт” та спрямовано на розвиток енциклопедичної та епістемічної компетенцій учня.

     Інтерогативам жанру сучасного філософського діалогу є властивим не отримання певної інформації, а постановка під сумнів тієї чи іншої доктрини: “[…] Peut-être n’aimons-nous pas assez la vie? Avez-vous remarqué que la mort seule reveille nos sentiments? Comme nous aimons les amis qui viennent de nous quitter, n’est-ce pas? (A.Camus, La chute, p.37).

    Основною прагматичною метою наукового диспуту є доведення правильності чи ні певної доктрини, тези, усталеної думки. Проте досить часто тут, як і в жанрі  філософського діалогу, інтерогатив стає багатофункціональним, вирізняється складним модальним забарвленням аж до радикальної зміни свого основного комунікативного спрямування. Так,  наприклад, метою наступного питання є не отримання певної інформації, а підготовка читача до думки експерта: - “Qu’est-ce que c’est la vie? Faut-il voir dans la vie une simple matière auto-organisé? Non, s’il s’agît de bien davantage. En effet, l’auto-organisation est une propriété partagée par de nombreux systèmes non vivants” (Sciences humaines, №186, 02.2006, p.9).

     У медійному жанрі, а саме в інтерв’ю, питально-відповідний обмін ускладнено його прагматичною спрямованістю на третього, відсутнього, але головного адресата – читача, слухача, глядача. Основна роль журналіста полягає у спонуканні  респондента до відповіді у певному інформаційному полі, галузі, яка цікавить відповідну публіку. Суб’єктами інтерв’ю можуть бути від “Відомих особистостей”, “Професіоналів” до “Учасників подій”. Згідно з цими ролями респондентам обираються та формулюються відповідні типи питань.

     У сучасних французьких медійних жанрах заголовки статей часто представлено у формі риторичних питань, які розгладаються в роботі під рубрикою “інтерогативи-експресиви”. В основі класифікації риторичного питання покладено дві взаємопов’язані ознаки: інтенційність і модальність, які знаходяться у відношенні перехрещених кіл: комунікативна спрямованість не збігається з модальним відношенням до дійсності, вираженим у цьому риторичному питанні. Отже, можна вичленити дві групи риторичних питань: риторичні питання з логічно-видільною домінантою, риторичні питання зі спонукальною домінантою, які у свою чергу виражено кількома різновидами. Дані питання мають виразний поліфонічний характер, синкретично виражаючи питально-відповідну єдність:  “Et pourquoi pas accorder la double nationalité à ceux qui le souhaitent?” (Le nouvel observateur, 24.06.2003, p.45). Питальний заголовок як компонент композиційної структури медійного тексту стає основним засобом проблематизації певної теми, вираження основної мети повідомлення, встановлення контакту з читачем, привернення його уваги, інтересу до матеріалу, що публікується. Таким чином, у сучасних французьких ЗМІ питання стає категорією соціально-комунікативної спрямованості.

ВИСНОВКИ

1. Одним із різновидів діяльності, що лежить в основі розвитку людства, виступає мовленнєва діяльність, серед головних категорій якої виділяється категорія питальності. Її основою є запит інформації, через який відбувається отримання  знань та переконання у правильності певної точки зору. Саме питання керує думками людства, впливає на розвиток суспільства. З епістемічного погляду питання передбачає неповну інформацію про необхідний об’єкт, яка потребує відповіді, пояснення. Отже, основною метою питальності є обмін знаннями та компетенціями людини як комуніканта. Питальність можна розглядати як мовну прагма-когнітивну категорію, яка має план змісту і план вираження. Змістом цієї категорії є недостатність інформації, яку необхідно поповнити. Вираженням цього змісту виступають спеціальні мовні елементи фонетико-графічного, лексичного, структурно-граматичного рівнів. Типовою комунікативною структурою реалізації категорії питальності є діалогічна єдність

2. Із самого початку письмової фіксації французької мови питальність виражалася лексико-семантичними знаками (питальними словами), певною синтаксичною структурою (інверсією підмета), нелітерним позначенням (знаком питання) та спеціальною інтонаційною схемою. Питальні конструкції у французькій мові мають власну історію розвитку, яку засвідчують письмові пам’ятки французької мови, починаючи з ІХ ст.

     У сучасній французькій мові розрізнюють загальне питання, часткове питання, або питання із семантичною лакуною, альтернативне питання, питально-заперечні речення. Якщо часткові питання зберігають інвертоване положення головних членів як основну структуру у всіх стилях, то загальні використовують дві визначених за стилями конструкції “Verbe-Sujet (Complément)” у книжній мові, “Sujet-Verbe (Complément)” у розмовній й нейтральній.

     Тенденція до проникнення моделі “SV(C)” до книжної мови свідчить про нестійкість інверсії, про зміну синтаксичного інваріанта у сучасній французькій мові, є ознакою того, що мова переживає перехідний період, коли визначаються нові структурні характеристики загального питання. Еволюція структури питального речення у розмовній мові є показником послаблення граматичної функції інверсії на рівні речення, використання інверсії головним чином в афективному синтаксисі і у фразових формулах спонукального речення.

3. В історії лінгвістичних учень дослідження інтерогативів велося у руслі вивчення певного їх аспекту, а саме як:

-        корелята судження;

-        засобу задоволення інтелектуальних потреб мовця;

-        формально-синтаксичної схеми;

-        певної спрямованості тема-рематичної структури;

-        питальних трансформ ядерних речень;

-        речень своєрідної інтерогативної модальності;

-        певного мовленнєвого акту.

Застосовуючи надбання різних наукових шкіл, у даній роботі питальність розглядається в комплексі її семантичних, структурних і прагматичних ознак. Основою інтерогатива служить усвідомлення мовцем необізнаності про ті чи інші аспекти дійсності, яке в поєднанні з наміром ліквідувати її породжують акт питання. Саме ці компоненти, пошук і запит, складають основу інваріанта питального речення як пропозиційної структури та мовленнєвого акту.

4. Інформація, яка отримується у ході питально-респондентного обміну, містить декілька шарів, які заповнюються певними знаннями. Так, питання пов’язано з отриманням загальних знань, спеціалізованих знань і актуалізованих знань. Крім того, доцільним є також визначення компетенцій, до яких ставиться питання у ході отримання інформації: - енциклопедична, епістемічна, аксіологічна, комунікативна. У ході питально-респондентного обміну відбувається багатоетапний процес інтерактивного конструювання цілісного сегменту інформації, достатнього та актуального у даній комунікативній ситуації для її учасників. З огляду на основну  семантиико-комунікативну домінанту питання у роботі розрізняються питання референтивного та модусного типу. Дослідження питань референтивного типу показало, що вони спрямовані до когнітивно-логічної моделі свідомості. Серед них умовно можна виділити наступні схеми питально-відповідної єдності: схема буттєвості, схема ідентифікації, схема аспектуалізації з певними дефініційними характеристиками референта: ознака, якість, обставина, просторовість, темпоральність, причинність, приналежність, ціль, мета. Ці питання мають одно центрову структуру, в той час як питання модусного типу, де запит ставиться до певної компетенції адресата (епістемічної, аксіологічної, комунікативної) є доцентровими. Окремо слід виділити питання модально-емоційного спрямування, де питальна форма слугує вираженню емоційного стану комуні кантів, а саме образи, здивування, невпевненості,  прикрості, нерозуміння, припущення, розгубленості.

5. Прагматичне дослідження інтерогативів є функціонально спрямованим до вивчення засад ділогічної взаємодії відповідно до даної комунікативної мети та спирається на основні категорії, якими оперує прагматичний аналіз: діяльності, спілкування, контексту. З точки зору комунікативно-діяльнісного аспекту, в основі питання лежить інтенція спонукання до надання інформації. Крім питальних мовленнєвих актів, де пропозиційна семантика і прагматичний смисл співпадають і які є монофункціональними, широко поширеними в сучасніх французьких дискурсах є акти непрямі (псевдопитання), комунікативний смисл яких виводиться не зі їх про позиційного змісту, а з імплікатур  та пресу позицій відповідних дискурсиіних кодів застосованих у конкретній комунікативній ситуації, з конкретними обставинами. Для успішної реалізації інтерогативного мовленнєвого акту необхідно брати до уваги сукупність факторів, пов’язаних з роллю співрозмовників, типом спілкування, стратегіями і тактиками комунікантів, а також з типами дискурсів. Серед стратегій, якими керується мовець у ході отримання певної інформації були встановлені стратегії контактної ініціативи і контактної опозиції, стратегії кооперативної ініціативи і кооперативної опозиції з окремими тактиками під час постановки власне інтерогативів; стратегії регулятивної ініціативи і впливу мовця у псевдопитаннях.

6. Питальність виступає основним комунікативно-смисловим ядром певних мовленнєвих жанрів. В історії розвитку французької словесності відмічається постійне використання мовленнєвих жанрів, побудованих на діалогічній єдності, де інтерогативність відіграє основну роль. Це жанри побутового спілкування і професійно-виробничого спілкування, судової практики, педагогічної діяльності, мас-медіа, філософського діалогу, наукової дискусії. У кожного з цих жанрів основне значення інтерогативності набуває різних смислових навантажень в залежності від мети, комунікативних ролей, комунікативної ситуації, які складають діяльнісно- мовленнєвий формат даного жанр. 

7. Особливий різновид інтерогативів представлено риторичними питаннями. Цей вид інтерогативів є одним із характерних проявів мовленнєвої поліфонії. Риторичне питання характеризується діалогічними зв’язками з іншими, попередніми судженнями, дискусіями, роздумами, і які будуть з’являтися та існувати в майбутньому, релевантно того чи іншого суб’єкту та об’єкту риторичного питання. Його прагматично спрямовано не на запит інформації, а на підтвердження, констатацію існування багатьох точок зору з приводу певного явища.

     Таким чином, інтерогативи сучасної французької мови являють собою складну єдність структурних (формальних), семантико-когнітивних, прагматичних ознак, де формальні характеристики виступають результатом розвитку інтерогативних конструкцій французької мови від давньофранцузької до сучасної; семантико-когнітивні базуються на необізнаності мовця і його намірі заповнити лакуни у певному пласті інформації чи компетенція шляхом отримання відповіді; прагматичні ознаки розташовуються у площині діяльнісно-комунікативного аспекту інтерогативних мовленнєвих актів із урахуванням комунікативних ролей співрозмовників, комунікативної ситуації спілкування, комунікативної і прагматичної мети, комунікативних стратегій і тактик мовців у форматі мовленнєвих жанрів, в яких категорія питальності є вираженою з різним ступенем експліцитності.