АНТИДЕРПЕССАНТНАЯ АКТИВНОСТЬ НЕКОНКУРЕНТНЫХ БЛОКАТОРОВ NМDА-РЕЦЕПТОРОВ ГЛУТАМАТА И МЕХАНИЗМ ИХ ДЕЙСТВИЯ

Краткое содержание

Матеріали та методи дослідження. З метою вирішення задач дослідження проводили дослідження на переживаючих зрізах гіпокампу щурів in vitro та в поведінкових моделях на щурах in vivo. Активність тієнопіримідинових похідних монокарбонових амінокислот (сполуки серії ТСВ) як антагоністів NMDA-Rs оцінювали в електрофізіологічних тестах шляхом визначення IC₅₀ – концентрації, що зменшує амплітуду NMDA-компоненти пЗПСП нейронів зубчатої звивини на 50%. Виявлення антидепресантних властивостей досліджуваних сполук відбувалося шляхом оцінки їх впливу на поведінку тварин у моделях, що імітують депресивні стани у людей (поведінкові тести). Як така використовувалась модель стрес-індуктованої депресії, що викликалася форсованим (примусовим) плаванням – тест Порсолта (Porsolt R.D., 1983, Porsolt R.D., Le Pichon M., Jalfre M., 1977, Щетинин Е.В. и соавт., 1989) та модель резерпінової депресії (Лапин И.П., 1968, Машковский М. Д., Андреева Н. И., Полежаева А.И., 1983). Остання, крім того, у поєднанні з методом “фенамінової стереотипії” (Щелкунов Е.Л., 1964) була використана для з’ясування ролі моноамінергічної системи в антидепресивних ефектах досліджуваних сполук. З цією ж метою було проведено серію дослідів з послідовним введенням досліджуваних сполук, та іміпраміну з подальшою оцінкою ефектів такої комбінації у тесті Порсолта. Про роль ГАМК- та опіоідергічної систем в антидепресивних ефектах неконкурентних антагоністів NMDA також робили висновок із впливу сполук аналізаторів на антиіммобілізаційні ефекти антагоністів NMDA на моделі Порсолта. Однак як сполуки-аналізатори використовували не іміпрамін, а пікротоксин і налоксон, відповідно. Сполуки серії ТСВ також досліджували на моделі «конфліктної ситуації» на предмет наявності у них властивостей анксіолітиків (Клыгуль Е.А., 1966). Наявність чи відсутність міорелаксуючої активності перевіряли методом обертаючогося стрижня (Dunham N.W., Miya T.S., 1957). Токсичність сполук серії ТСВ досліджували експрес-методом за В.Б. Прозоровським (1978). Статистичну обробку цифрових даних проводили у середовищі ліцензійної копії пакету MedStat із застосуванням базових методів математичної статистики. Для кожної вибірки перевірявся закон нормального розподілення. Більшість вибірок були нормально розподілені, для них розраховували середню арифметичну для групи тварин, стандартну помилку середньої і вірогідність нульової гіпотези (Р) – критерій Стьюдента (t- критерій). Під час визначення активності сполук in vitro, крім того, розраховували IC₅₀. Під час розподілу, відмінного від нормального, для порівняння двох вибірок використовували непараметричні тести: Мана-Уітні (для двох незалежних вибірок), і тест Уілкоксона, для двох залежних вибірок.

Результати та їх обговорення. На першому етапі проводили електрофізіологічне дослідження активності тієнопіримідинових похідних монокарбонових амінокислот (сполуки серії ТСВ) як антагоністів N-метил-D-аспартату, та поведінковий аналіз їх антидепресантних й анксіолітичних властивостей. Синтезовані в інституті фізико-органічної хімії та вуглехімії м. Донецька тієнопіримідинові похідні монокарбонових амінокислот (сполуки серії ТСВ) були досліджені електрофізіологічно з метою виявлення у них властивостей антагоністів NMDA. У групу з восьми сполук входили: одна похідна гліцину (ТСВ-31.54), три похідних проліну (ТСВ-24.85, ТСВ-24.15 и ТСВ-30.47), одна похідна лейцину (ТСВ-22.62) та три похідних ізолейцину (ТСВ-22.85, ТСВ-24.27 та ТСВ-24.72). Про здатність блокувати NMDA-рецептори робили висновки на основі пригнічення вичлененої NMDA компоненти пЗПСП зернистих клітин зубчастої звивини гіпокампу з додаванням розчину досліджуваних сполук. Дослідивши кожну сполуку в трьох концентраціях (1, 3 та 10 мкМ) на чотирьох зрізах, визначали NMDA блокуючу активність для кожного з них, критерієм якої була концентрація IC₅₀, що виражалася в мкМ. Найбільш активними виявились тієнопіримідинові похідні проліну, менш активні похідні лейцину та гліцину, і завершують список похідні ізолейцину (таблиця 1). Однак сказати, що NMDA-блокуюча активність сполук серії ТСВ залежить лише від амінокислотної частини не можна. Так, сполуки ТСВ-31.54 та ТСВ 22.85 розрізняються в амінокислотній частині, проте мають однакову тієнопірімідинову частину і мають при цьому співвідносну активність (6,05±0,50 и 8,50±0,96, відповідно). У той же час, три похідних ізолейцину (ТСВ-24.85, ТСВ-24.27 та ТСВ-24.72) розрізняються між собою лише тієнопіримідиновою частиною, що призвело до значних відмінностей у їх здатності блокувати NMDA (8,50±0,96, 18,8±3,10 и >30, відповідно). Таким чином, здатність сполук серії ТСВ блокувати NMDA-рецептори залежить як від амінокислотної частини (від більшого до меншого: пролін, лейцин, гліцин, ізолейцин), так і від тієнопіримідинової частини молекули. Додавання до середи D-серину (1 мкМ), що є природним активатором гліцин-зв’язуючих сайтів NMDA-рецепторів, призвело до зниження здатності ТСВ 24.85 пригнічувати пЗПСП зернистих клітин зубчастої звивини гіпокампу. Це свідчить про те, що тієнопіримідинові похідні монокарбонових амінокислот (сполуки ТСВ) блокують гліцин-зв’язуючі сайти NMDA-рецепторів глутамату.