Чапська І.Р. Майновий стан в перехідному суспільстві як фактор соціального розшарування

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтована актуальність теми, сформульовані мета та завдання дослідження, розкрита наукова новизна та практична значущість отриманих результатів, наведені дані про їхню апробацію та публікації автора.

Перший розділ “Майновий стан як предмет соціологічного вивчення” має теоретико-методологічний характер. У розділі зроблено спробу багатоаспектного аналізу майнового стану із соціально-економічної та соціокультурної точок зору. Майнова диференціація населення – найбільш значуща та суттєва характеристика суспільства, оскільки саме глибина цієї диференціації має важливий соціальний, економічний та політичний сенс. Вивчення майнових відносин передбачає проведення міждисциплінарних досліджень, серед яких суттєве місце займають дослідження соціологічні. Останні характеризуються різними підходами та дозволяють висвітлити різноманітні боки взаємодії людини та майнового середовища, взаємовідносини різних груп, що обумовлені неоднаковим майновим забезпеченням. Важливу роль відіграють дані дослідження у вивченні взаємин, які виникають із приводу особистого майна, його об'єму та якості. Саме такий, багатоаспектний, підхід до розуміння ролі особистого майна, як ми вважаємо, має на меті широке залучення соціології до вивчення проблем, які цікавлять нас. Більш того, всебічне з'ясування місця та ролі майнових відносин у функціонуванні суспільства та відтворенні процесів споживання – є одним із центральних завдань соціологічного аналізу. Останній характеризується багатоаспектністю, поєднанням різних підходів до їх (майнових відносин) дослідження. Найбільше значення у даному випадку має соціально-економічний підхід, що дає можливість виявити характер впливу речового середовища на розподіл майнових позицій у стратифікаційній структурі суспільства, а також соціально-культурний підхід, що характеризує змістоутворюючу сторону соціальної стратифікації, що враховує символічний характер людських взаємин та взаємодії людини з майновим середовищем.

У межах соціально-економічного підходу автором були розглянуті види особистого майна за характером використання в сім'ї та за функціональним призначенням. Склад особистого майна був також розглянутий з позицій строку служби окремих його елементів, а також визначались місце та роль товарів тривалого використання у структурі особистого майна. Також були проаналізовані процеси формування майнових комплексів та накопичування особистого майна, проблеми визначення фактичного об'єму та складу майна, прогнозування його розвитку на перспективу. У роботі показано, що характеристика майнових відносин із соціально-економічної точки зору передбачає також аналіз процесу споживання, яке виступає, з одного боку, як система споживчої поведінки населення, що відображає його життєві орієнтації та статусні позиції, з іншого боку – як особливий соціальний інститут, функціонування якого залежить від сполучання попиту та пропозиції, організації побуту, реклами, системи обслуговування тощо. Споживання та споживацька діяльність – це необхідні умови формування індивіда, його смаків, оцінок, споживацьких стереотипів. Вони відтворюють сферу побуту й дозвілля людини. У соціальному плані речова, майнова диференціація, обумовлена споживацькою поведінкою, суттєво впливає на структурування (стратифікацію) суспільства. При цьому слід враховувати той факт, що майнові відносини, що визначаються об'ємом та якістю особистого майна, – це вид соціальних відносин, які складаються з приводу задоволення не тільки матеріальних, але й духовних потреб людини. Споживацька діяльність, яка здійснюється для задоволення різноманітних потреб, є особливим видом соціальних дій. Останні підлягають ціннісно-нормативному, зокрема, правовому, регулюванню та мають мотиваційну основу. Відповідно “особисто-майнові” відносини підлягають впливу не тільки з боку економічних, але й з боку правових, політичних та різноманітних духовних відносин. Їхня сутність виявляється в таких феноменах як матеріальна благополучність, життєвий рівень та умови життя, образ життя та його якість, стиль життя та культурна належність.

Значення речового середовища в житті людей, його вплив на їхні потреби, на споживацьку діяльність висвітлювались у вітчизняній соціології радянського періоду суперечливо. З одного боку, речовий світ як область матеріальних відносин признавався первинним фактором, що формує духовну сферу, з іншого – принижувалось значення речей як об'єкта споживання. Фактично ігнорувався той факт, що особисте майно громадян повинно не тільки задовольняти фізіологічний мінімум, але й створювати рівень комфорту, який відповідає сучасному рівню цивілізації, забезпечувати необхідні умови для різноманіття культурної поведінки, а також для підвищення ступеня самоповаги особи.

Соціокультурний підхід до аналізу функцій особистого майна дає можливість розглянути функціонування останнього в символічному полі як символу влади та певного соціального положення. У зв'язку з аналізом різноманітних функцій особистого майна було звернено також увагу на використання різними соціальними групами та спільнотами для демонстрування свого соціального статусу визначених стандартів одягу, житла, проведення вільного часу та ін.

Поряд із соціально-економічним та соціокультурним підходами, актуальне значення мають й інші аспекти соціологічного вивчення майнових відносин, що передбачають залучення уявлень інших, суміжних із соціологією, дисциплін, наприклад, правової науки. Своєрідним “стиком” останньої та соціології, як показано в роботі, є проблеми правового регулювання майнових відносин, визначення умов такого регулювання та пояснення ступеня його ефективності. При цьому автор виходить із того, що, по-перше, існує, як правило, розрив поміж нормою права та реальною практикою застосування норм (невідповідність різних норм права: “офіційних” та “реальних”); по-друге, має місце несхожий ступінь цієї невідповідності. Визначення припустимих або неприпустимих його меж у конкретних соціально-історичних та культурних умовах – вагома дослідницька проблема, що повинна вирішуватися, зокрема, засобами соціології.

Соціологічний аналіз правового регулювання майнових відносин передбачає всебічне вивчення правосвідомості та, зокрема, повсякденних його форм. Повсякденна правосвідомість є однією з умов, які здатні призводити до суттєвого впливу на виникаючі у суспільстві процеси та, в першу чергу, на результати соціального реформування. Автором було проведено дослідження, що мало на меті виявити, як відбилися в правосвідомості населення нововведення в економіці і громадянському праві, що регулює відносини власності. Результати цього дослідження наведені та проаналізовані в дисертаційній роботі.

Другий розділ “Майнове розшарування в перехідному суспільстві” присвячений аналізу майнового становища як фактора соціальної стратифікації в пострадянському суспільстві. Тут наведено, що майновий стан є важливим адаптаційним ресурсом населення при переході суспільства до ринкової економіки. У перехідному суспільстві особливо чітко визначається роль майнових відносин взагалі, та відносин стосовно особистого майна зокрема як своєрідної об'єднуючої ланки поміж економічною, правовою, політичною, та соціальною сферами. Припинення існування державних планово-розподільчих відносин, нерівність на ринку праці та в області грошового обігу призвели до нового порядку формування речового середовища людини, що суттєво відбивається на найрізноманітніших сферах життєдіяльності наших співвітчизників.

Соціологічний аналіз майнових відносин, зроблений у роботі, надав можливості зробити висновок про те, що серйозні зміни у структурі та формах особистого споживання актуалізують теоретичні питання, зв'язані із проблемами соціально-класових взаємин, а також із тими змінами, які відбуваються в них здебільшого під впливом процесів споживання. У західному індустріальному світі (що було розглянуто в роботі) дійсно спостерігається зріст впливу факторів культури, освіти, особистих досягнень, індивідуалізованих смаків та посягань на соціальне розшарування, межі якого стають все більш рухомими. Соціальний простір ускладнюється, стає більш багатомірним.

Однак це не свідчить, як вважає автор, про ослаблення пояснювальної сили концепту класу та класового аналізу, що виходить за межі аналізу “особисто-майнових”, споживацьких відносин і використовується для характеристики структурних позицій у сферах зайнятості та влади. Саме останні зберігають свою стратифікуючу силу в сучасних суспільствах і визначають суттєві відмінності життєвих шансів та, врешті-решт, обсяг і якість особистого споживання. Дійсно, в сучасному суспільстві вироблений механізм штучного культивування потреб, примусового стимулювання споживання, одним з елементів якого є перетворення речей у критерій гідності та життєвого успіху людини, його соціального статусу. Свідомо формуються, таким чином, стандарти споживання, які постійно підтримуються й культивуються модою, конкуренцією, рекламою та іншими факторами споживацького способу життя. Це створює враження, що саме споживання у сучасному суспільстві відіграє домінуючу роль відносно виробництва. Але ясно, що посилене стимулювання споживання здійснюється нині як раз із метою підтримки сучасного виробництва, яке функціонує в умовах товарної перенасиченості та дефіциту ринків збуту. Є підстави вважати, що “минуле” виробництво функціонувало та розвивалося для споживання в більшому ступені, ніж сучасне. На сьогодні споживання підпорядковано інтересам виробництва, у сфері якого виробляється прибуток. Саме для відтворення останнього культивується споживання. Цей висновок є актуальним й для пострадянських суспільств, особливо у зв'язку зі спостерігаємою в країнах Східної Європи поляризацією поміж працею та капіталом, вплив якої, як можна очікувати, призведе до формування та посилення традиційних для капіталістичного типу суспільств соціальних розколів.

Аналізуючи процеси, які відбуваються у сучасній Україні, ми виходили з того, що “стан перехідності” характеризується перш за все змінами соціально-класової структури суспільства, а майновий стан є одним з основних факторів соціально-класового розшарування. Як було з'ясовано, важливим адаптаційним ресурсом в умовах виживання, в яких опинилася основна маса населення, є об'єм та якість власного майна. Навіть у випадку, коли прибуток сім'ї є мінімальним або практично відсутнім, накопичене раніше (можливо, ще в радянські часи) майно дає можливість якийсь час підтримувати життя на сприятливому рівні.

Основна маса населення в перехідний період характеризується відносною недиференційованістю, що відбивається й на характері взаємодії населення з речовим середовищем. Було виявлено, зокрема, що в останні роки, незважаючи на те, що ринок пересичений різноманітними сучасними товарами тривалого користування, населення, у зв'язку зі зниженням купівельної спроможності, різко знизило свій споживацький попит. Це явище може бути пов'язано зі зниженням соціального попиту населення внаслідок поступового звикання з бідністю; зі скороченням споживацького попиту населення в цілому та зближенням споживацького попиту людей з різним рівнем доходів. Усі ці процеси відбуваються на фоні і з причини загального падіння рівня життя, що спостерігається в пострадянських суспільствах.

Соціокультурний підхід до аналізу “особисто-майнових” відносин використано в роботі не тільки у зв'язку з визначенням теоретичних засад для вивчення ціннісно-змістових аспектів функціонування особистого майна, але й для конкретного вивчення соціокультурних умов та наслідків функціонування ринку житла. Цей процес розглянуто автором у певному соціокультурному контексті, тобто з урахуванням соціокультурних умов та наслідків його функціонування. В умовах ринкового суспільства та існування ринку житла посування сімей у соціально-географічному просторі ґрунтується на конкуренції та економічному капіталі сім'ї, яка переміщується від одного типу житла до іншого, більш-менш престижного та такого, що має ціннісний відбиток. В Україні процес переміщення сімей від одного типу житла до іншого тільки-но почався, але тенденція вже достатньо чітко визначилась. Як було з'ясовано внаслідок проведеного автором експертного опитування нотаріусів, суперечність ситуації полягає в тому, що, з одного боку, внаслідок приватизації житла люди здобули можливостей, яких вони раніше не мали, а, з іншого – населення не було готовим до приватизації та не змогло в достатньому ступені здобути з цього користь.

В останній час своєрідним індикатором майнового розшарування городян стає престижність району міста, в якому вони мешкають. Зміни ж, що означились зі значним ступенем визначеності, стосуються розселення населення, переструктурування соціально-географічного простору міста. Значною мірою процеси просторової локалізації визначились після формування ринку нерухомості і в місті Одесі. Про це свідчить той факт, що можна вже з більшою або меншою визначеністю виділити серед районів міста найбільш престижні, у яких у нинішній час зосереджуються заможні групи населення. Про це свідчать отримані автором дані, які дозволяють зробити висновок про те, що у найближчі часи район, у якому мешкає людина, стане достатньо чітким показником рівня його добробуту, як це і спостерігається у Західному світі.

У роботі звернено увагу на серйозні соціально-культурні наслідки та проблеми, що обумовлені утворенням своєрідних міських сегрегацій. Поглиблене вивчення їх значно просуне нас в усвідомленні тих реальних соціальних процесів, які відбуваються в нашому суспільстві та може стати корисним для надання адресності соціальній політиці, яка проводиться в країні.