Демків О.Б. Мережева структура соціального капіталу

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність та ступінь наукового опрацювання теми, сформульовано мету, завдання, об’єкт та предмет дослідження, визначено теоретичні засади, наукову новизну та практичне значення отриманих результатів.   

В першому розділі “Теоретичні основи дослідження соціального капіталу” розглянуто теорію соціального капіталу як таку, що складається з низки концепцій, які фокусують увагу на різних рівнях соціальної реальності та які, у деяких аспектах, є суперечливими і вимагають доопрацювання.

У підрозділі 1.1. “Еволюція аплікації поняття “капітал”” на підставі аналізу низки концепцій, що послуговуються метафорою “капітал”, виокремлено соціальний капітал з-поміж інших різновидів капіталу таких як економічний, культурний, людський тощо. Зроблено висновок про те, що соціальний капітал відрізняється від інших різновидів капіталу своєю вкоріненістю у соціальні мережі, тим що зростає, а не зменшується під час використання і вичерпується, якщо його не використовувати, тим, що поряд із символічним капіталом, виконує функцію конвертації інших різновидів капіталу, а також тим, що соціальний капітал є не стільки ресурсами, скільки механізмом їх отримання. Теорія соціального капіталу, яка покликана адекватно описати вказане соціальне явище, є неоднорідною та, у низці аспектів, незавершеною і у її межах є підстави виділити концепції індивідуального соціального капіталу, групового соціального капіталу та концепції таких авторів, як П. Бурдьє, Дж. Коулмен та Р. Патнам, які охоплюють як індивідуальний, так і груповий рівень аналізу. Індивідуальний та груповий соціальний капітал є різними рівнями єдиного складного соціального явища: груповий соціальний капітал є контекстом, в якому актуалізується індивідуальний соціальний капітал. Разом з тим, груповий соціальний капітал, як соцієтальне явище, є емерджентною характеристикою структур нижчого рівня: цінностей, норм і довіри, носіями яких є індивіди і які є змістовим наповненням соціальних зв`язків у межах особистісних соціальних мереж.

У підрозділі 1.2. “Джерела соціального капіталу на індивідуальному та груповому рівні” ми деталізуємо розмежування між індивідуальним та груповим соціальним капіталом та виділяємо соціальний капітал мезорівня, носієм якого є спільнота індивідів, яка функціонує у межах ширшої спільноти. Макрорівневий погляд на соціальний капітал суспільства в цілому є певною мірою абстрактним, адже сучасне суспільство не є однорідним у ціннісно-нормативному сенсі і разом з тим складається з соціальних мереж з більшою чи меншою інтеграцією між їхніми складовими та різною дистанцією між цими мережами. Саме з огляду на це увага до соціальних спільнот як носія, чи середовища використання і відтворення соціального капіталу, дозволяє зрозуміти внутрішню структуру цього явища, як і структуру суспільства в цілому, та взаємозв’язок між його рівнями.

У підрозділі 1.3. “Типи, механізми дії та наслідки соціального капіталу” ми розглядаємо соціальний капітал як механізм отримання ресурсів чи зниження трансакційних коштів, який активізується через соціальні зв’язки. Соціальний капітал є багатогранним явищем, наслідки якого можуть виявлятися у таких сферах, як суб’єктивний та об’єктивний індивідуальний добробут, процеси вертикальної і горизонтальної соціальної мобільності, економічна та політична стабільність й ефективність суспільства. У конкретному соціальному контексті соціальний капітал може бути пов’язаним як з функціональними так і з дисфункціональними наслідками для когось із учасників взаємодії чи для тих, хто залишається за її межами.

У другому розділі “Соціальний капітал у структурній перспективі” представлено авторську теоретичну інтерпретацію соціального капіталу та бачення шляхів його емпіричного дослідження. 

У підрозділі 2.1. “Взаємозв’язок структурної (соціальні мережі) та змістової (довіра, цінності та норми) складових соціального капіталу” зазначається, що вихідним пунктом побудови адекватної концептуальної схеми дослідження соціального капіталу є аналітична препарація соціального капіталу на зміст та форму. Соціальний капітал як явище, до певної міри, типове, відтворюване, стійке, а не унікальне та скороминуще, що власне і дозволяє досліджувати його у межах соціології, є не чимось іншим як інституціоналізованими, тобто усталеними, практиками, інституціоналізація яких базується на підставі символічних (цінності, норми та довіра) та фізичних (соціальні мережі) структур. Серед цих структур базовими нам видаються саме соціальні мережі. І на рівні індивідуального і на рівні групового соціального капіталу велика увага приділяється соціальним мережам. Соціологічний аспект дослідження соціального капіталу ми пов’язуємо із зосередження дослідницької уваги на мережевій структурі соціального капіталу. Соціальні мережі є продуктом індивідуальних чи колективних інвестиційних стратегій, націлених на встановлення, зміну, відтворення соціальних відносин. Випадкові зв’язки трансформуються у зв’язки, які передбачають зобов’язання чи інституційно гарантовані права. Ці зв’язки відтворюються в ході і через обміни соціальними ресурсами. Соціальні мережі постійно перебувають у процесі переконфігурації, постійно “структуруються”. Ця динамічність соціальних мереж не є хаотичною, адже їх перконфігурації здійснюються у відповідності до усталених зразків соціальної поведінки. Соціальні мережі, в першу чергу особистісні соціальні мережі – це базисний рівень соціуму, який виконує амортизуючу функцію у часи прискореної соціальної динаміки і трансформується лише у відповідності з інституціоналізацією нових соціальних практик. Соціальні практики, важливі для соціального капіталу, відтворюються у межах особистісних соціальних мереж і у цьому полягає вкоріненість соціального капіталу у соціальні мережі, яку ми називаємо мережевою структурою соціального капіталу. 

У підрозділі 2.2. “Теоретичні основи та методи дослідження мережевої структури соціального капіталу” розглядаються аналітичні принципи, категорії, методи та практичний інструментарій мережевого аналізу, який може бути використаний у дослідженні соціального капіталу. На підставі аналізу праць таких авторів, як М. Емірбаєр, Б. Веллман, Н. Лін, Р. Барт, М. Грановеттер здійснюється критичний аналіз потенціалу мережевого аналізу в дослідженні соціального капіталу. Нашим висновком є те, що для мережевого аналізу характерний надмірний структурний детермінізм та нехтування тим, що у межах нашої роботи ми називаємо „змістовими складовими соціального капіталу”. Подолання такої обмеженості мережевого аналізу ми вважаємо необхідною умовою інтеграції його здобутків у цілісну схему дослідження соціального капіталу.

У підрозділі 2.3. “Індикатори мережевої структури соціального капіталу” здійснюється селекція тих методик, які узгоджуються з нашою теоретичною інтерпретацією соціального капіталу і водночас дозволяють наступну  триангуляцію, зокрема у сенсі використання якісних соціологічних методів. Найбільш амбітним завданням у сенсі операціоналізації соціального капіталу є створення цілісної, наскрізної програми дослідження, яка б включала чітку інтерпретацію індивідуального та групового соціального капіталів, “схоплювала” взаємозв’язок цих явищ, їхніх індикаторів та методів виміру. У таку програму необхідно інтегрувати і дослідження змістової складової явища.

У третьому розділі “Особливості мережевої структури соціального капіталу сучасного українського суспільства” представлена авторська інтерпретація мережевої структури соціального капіталу сучасного українського суспільства та вказано на основні шляхи адаптації теорії соціального капіталу до вітчизняних умов як на теоретичному, так і на методичному рівні.

У підрозділі 3.1. “Адаптація теорії соціального капіталу до вітчизняних умов” наголошується на необхідності пристосування теорії соціального капіталу до вітчизняних умов на підставі вкоріненості цієї теорії у певний соціально-політичний контекст. Вказавши на низку недоліків попередніх досліджень соціального капіталу українського суспільства (М. Оберг, К. Довлі, Б. Сільвер та ін.), ми окреслюємо наступні напрямки адаптації теорії соціального капіталу та конкретних його індикаторів до вітчизняних умов: необхідним є врахування історико-культурного підґрунтя сучасних соціальних процесів у цих суспільствах, адже комплексне дослідження соціального капіталу не може оминути історичного контексту та особливостей перебігу модернізаційних процесів в суспільствах в цілому і в конкретних регіонах зокрема; на макрорівні, де розглядаються такі проблеми, як стабільність та ефективність демократичних інституцій, актуалізується проблема етнічних, мовних, релігійних та культурних поділів у суспільстві; необхідно подолати західноцентричний підхід до визначення громадянського, недержавного сектору, який складається із добровільних, горизонтальних, універсалістських організації, які, функціонуючи у правовому полі, здійснюють контроль над державою, конкурують з нею, асистують їй чи переймають у неї виконання деяких функцій та розглядати роль неформальних, партикуляристських соціальних мереж у здійсненні функцій соціального захисту, у перерозподілі соціальних ресурсів, у процесах неформального соціального контролю, в елітотворчих процесах тощо без дедуктивного апріорного судження про патологічність такого типу соціальних мереж; повинна бути переглянута теоретична інтерпретація низки індикаторів  соціального капіталу, в першу чергу, індикаторів членства у добровільних організаціях та інтересу до політики.

У підрозділі 3.2.        “Мережева структура соціального капіталу сучасного українського суспільства та його індикатори” проаналізовано специфіку соціального капіталу сучасного українського суспільства та проведено селекцію індикаторів соціального капіталу, які можуть бути використані у його дослідженні. Ми наголошуємо на тому, що, з огляду на такі соціальні процеси та явища, як організаційна поразка (Р. Роуз), демодернізація (В. Хмелько), ціннісно-нормативна криза в сучасному українському суспільстві  (Є. Головаха), формальні соціальні мережі опосередковано, в тому числі через свою неефективність, впливають на акумуляцію соціального капіталу в межах неформальних соціальних мереж, в першу чергу в особистісних соціальних мережах. Крім цієї переорієнтації дослідницької уваги з формальних на неформальні соціальні мережі, ми висловлюємо низку застережень проти використання у конкретно-соціологічних дослідженнях соціального капіталу таких індикаторів, як членство у добровільних організаціях та інтерес до політики та висловлюємо своє бачення інших індикаторів структурної та змістової складової соціального капіталу у сучасному українському суспільстві.