ДИСКУРСИВНЫЕ ПАРАДИГМЫ КОНЦЕПТА ЮРОДСТВО КАК САМОБЫТНОГО ФЕНОМЕНА РУССКОЙ КУЛЬТУРЫ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми, предмет і об’єкт дослідження, визначено наукову новизну, актуальність і практичне значення роботи, схарактеризовано матеріал і названо методи дослідження.

У першому розділі «Феномен юродства як національно-специфічний концепт» обґрунтовується епістемологічний статус Ю у контексті різних теорій; визначається ціннісна значущість Ю та характер його національної специфіки; розглядаються історично зумовлені способи репрезентації цього К у російській мові, а також з’ясовується обсяг поняття Ю, зафіксований як у тлумачних, так і в енциклопедичних словниках.

Твердження про належність Ю до національно-специфічних концептів подане в дисертації як гіпотеза. У пошуках шляхів для доказу цієї гіпотези розглядається зміст теорії К. Порівняльний аналіз різних аспектів вивчення К дозволив з’ясувати важливість таких планів для дослідження Ю:

1. Уявлення про органічний зв’язок К з національною культурою (Ю.С. Степанов, Р.М. Фрумкіна та ін.), зреалізоване в тому, що «концепт завжди являє собою частину цілого, котра несе на собі відбиток системи в цілому…» (В.Г. Зусман).

2. У контексті теоретичних постулатів когнітивної семантики (Н.Д. Арутюнова, Т.В. Булигіна, О.Д. Шмельов тощо) для дослідження Ю є значущою лексична семантика всіх слів, що складають відповідну лексико-семантичну групу.

3. У лінгвокультурному й лінгвокогнітивному підходах до інтерпретації К виявляється розбіжність векторів стосовно індивіда. Це положення зумовлює необхідність зустрічного руху думки дослідника концептуальної семантики Ю: від культурної семантики й разом із цим – від індивідуальних смислів. За такої настанови значущим виявляється співвіднесення цього явища з іншими поняттями, що мають подібну природу: святий, блаженний, аскет, подвижник, божевільний, дурень, дивак, маргінал і т. ін., осмисленими як індивідуальною свідомістю, так і в контексті культури в цілому.

4. Ідея взаємозворотності первинних і пізніших смислів (В.В. Колесов) дозволяє інтерпретувати семантику Ю у різних планах: культурно й лінгвістично діахронному (лінійному) і в позачасовому, континуальному, який виводить дослідника в неодномірний дискурсивний простір.

5. Лінгвокультурологічний підхід дозволяє вивчати К як семантичне поле слів, що вербалізують ту чи іншу грань феномена (Г.Г. Слишкін). Цей спосіб усебічної репрезентації семантично багатомірного КЮ виявляється близьким природі розглянутого феномена.

Динаміка соціокультурних змін перетворює Ю з релігійного та соціального на суто культурне явище, котре зумовлює національну своєрідність російської культури. Фігура історичного юродивого в різних варіантах осмислення з’являється в текстах культури, як-от: у житіях святих, казках, художній літературі, філософських, наукових і публіцистичних роботах. У цілому, будучи явищем духовної природи, Ю у своєму ціннісному змісті пов’язане з такими поняттями, як Абсолют, цілепокладання Христа ради, утвердження значущості всього неперебутнього і принципу ієрархії в організації духовного простору. Важливим також є осмислення цього релігійного та культурного феномена в загальнокультурному контексті. Розмаїття цих осмислень формує єдину парадигму ціннісної складової аналізованого явища. Ця особливість дозволяє розглядати феномен Ю як культурний К. Аксіологічна значущість КЮ зумовлює, своєю чергою, його належність до тих ключових концептів російської культури, котрі іманентні її феноменальним властивостям.

Підсумком теоретичного огляду є обґрунтування такого робочого визначення: культурний концепт – це національно-специфічний феномен ментальної природи, представлений усією сукупністю знань і уявлень про певне явище. Вираження цього феномена забезпечується сукупністю мовних (лексичних, фразеологічних, паремійних), а також позамовних засобів і дискурсивних практик. За робоче ім’я досліджуваного К у дисертації береться слово юродство, семантика якого пов’язана з високим рівнем абстрагування змісту відповідного поняття.

Окремий аспект визначення епістемологічного статусу КЮ пов’язаний з його національною своєрідністю. Обґрунтовуючи національну специфіку розглянутого К, ураховуємо такі особливості: відсутність однослівного еквівалента при перекладі іншими мовами, що дозволяє віднести слова цієї лексико-семантичної групи до так званої безеквівалентної лексики; ксено-індекс, що маркує Ю як культурно-специфічне явище (порівн.: Ewa M. Thompson, «Understanding Russia: The Holly Fool in Russian culture»); значеннєві кореляції юродства з російськими фольклорними текстами й цілою низкою паремій; широку варіативність його дискурсивного осмислення.

Прикметно, що слова з коренем юрод- зустрічаются, головним чином, саме в російській мові (П.Я. Черних), при цьому вони інтуїтивно або свідомо сприймаються носіями мови як такі, що характеризують російський національний тип. Про це свідчить частотність обговорення феномена Ю в текстах російської культури. Для підтвердження посилаємось на Національний корпус російської мови, що містить близько 350 прикладів з коренем юрод-, а також на їхнє широке функціонування в різних дискурсах російського Інтернету (наприклад, слово юродивий в ньому використовується приблизно в 5 разів частіше, ніж аналогічне поняття holy fool у англомовній Всесвітній павутині (С.А. Іванов)).

Історично юродство – складне, парадоксальне явище релігійного життя Давньої Русі, «понадзаконний», не передбачений чернечими уставами подвиг християнського благочестя. Фігура юродивого органічно пов’язана з типологічними властивостями російської культури. До цих властивостей відносять: апофатизм російської духовної традиції, що попри «строгий богословський сенс» визначається як досягнення вищого ідеалу тільки в негативній формі (М. Епштейн); значущість у російській культурі різних форм антиповедінки (зокрема дидактичної, властивої власне юродивим (Б.А. Успенський)); органічний зв’язок з такими національно-специфічними властивостями «російської душі», як схильність до крайнощів, моралізування; емоційність, максималізм; граничність, «пороговість»; відчуття непередбачуваності життя й недостатності логічного й раціонального його осягнення (М.О. Бердяєв, А. Вежбицька, Т.В. Булигіна та ін.).

Крім ядерного значення, зафіксованого у словниках, до структури К входять асоціативні поля, котрі ґрунтуються на суб’єктивному досвіді, прагматичні складові й конотації. Багато в чому такі асоціації зумовлені внутрішньою формою слів, що вербалізують К. Саме у слові юрод зберігається ясна, незатемнена внутрішня форма: його семантика безпосередньо пов’язується з каліцтвом, що було відзначено практично всіма респондентами проведеного нами опитування. Жива внутрішня форма формує відповідне за емоційним сприйняттям асоціативно-образне уявлення. А отже, внутрішня форма, експресивно забарвлюючи лексичне значення, входить до складу конотації.

Звернувшись до етимології слова, зазначимо, що російська східнослов’янська форма урод- містить префікс у- (*q-), котрий означає «ущербність», «ваду», «спад», «зменшення», і спільнослов’янський корінь *rodъ, утворений від *ordti («рости», «розростатися», «прибувати», «підніматися») (П.Я. Черних, «Историко-этимологический словарь современного русского языка»). Етимон слова юрод пов’язує його значення із семантикою відхилення від норми: брак росту, розростання, ущербність, зменшення приросту, спад і, таким чином, збігається за семантикою із внутрішньою формою слова. «Уродить – производить уродов», – відзначає В.І. Даль. В.В. Колесов пов’язує найменування юродивого саме з фізичним каліцтвом, посилаючись на сформовану думку про те, що «саме такі виродки (у церковному побуті їх називають юродивими) і виражають глас Божий... Фізичні вади немовби гарантували святість духу». Таке положення ілюструє довгий ряд слів з коренем урод-/юрод-, наведений І.І. Срезневським у «Материалах для словаря древнерусского языка». Семантика цих слів пов’язана винятково з розумовою неповноцінністю: «уродивый – глупый, неразумный, безумный, юродивый; урод – глупец, безумец, поврежденный умом; уродствовать – совершать безумства, безумствовать, делать глупости, юродствовать; уродьсце – глупо» тощо. Таким чином, образ людини з фізичними вадами або каліцтвами стає базовим почуттєвим образом, первісним прототипним ядром, навколо котрого структурується майбутній К і котрий як обов’язковий компонент наявний у всіх членах організовуваної множини.

Велика кількість мовних номінацій цього явища пов’язана із шанобливим, поважним ставленням на Русі до божевільних, дурнів, юродивих. Так, лексико-семантичне поле «юродивий» історично містить ряд синонімів: салос, несмысленъ (несмыслъ), боголишь (боголишень, боголишивый), буй, похаб, блаженный, шалый, божий человек, дурак, дурачок, безумец, сумасшедший, божевольный, юродивый, благоюродивый, выродок. Зазначимо, що всі номінації, крім східного за походженням слова салос, мають старослов’янське, спільнослов’янське або давньоруське походження. Незважаючи на те, що на російський ґрунт концепція Ю прийшла сформованою, старослов’янська мова, на відміну від інших мов, зокрема й латинської, створила для цього культурного феномена свою власну термінологію (С.А. Іванов).

Слово похабъ – «божевільний, дурень, юродивий» (запозич. зі ст.-сл. мови від «хабити» – «пошкодити») (П.Я. Черних) – являло собою специфічно давньоруську номінацію юродивого й не було поширеним в інших слов’ян. На початку XVIII ст., коли з юродивими починають боротися на державному рівні, відбувається переосмислення слова похабный – воно здобуває значення «страшенно непристойний, сороміцький».

Привертає увагу енантіосемічність слів буй, блаженный, шалый, юродивый та ін., наприклад: уродство – безумие, глупость, юродство и роскошь (І.І. Срезневський); блаженный – благополучный, благоденствующий, счастливый и калека, уродливый; юродивый, божий человек, малоумный, дурачок (В.І. Даль) тощо. Таке «мерехтіння смислів» віддзеркалює споконвічну синкретичність, властиву давнім словам, а також неоднозначне ставлення до юродивого, дурня, божевільного як соціального типу. Численні синоніми, що багатогранно репрезентують феномен Ю, «номінативна щільність» його осмислення вказують на безсумнівну значущість самого феномена у свідомості російської людини.

Згодом саме за вдаваним божевільним закріплюється позначення юродивого (С.А. Іванов). Сучасний словник подає список таких синонімів слова юродивий: блаженный, блаженненький (розм.), юрод, юродивец (простор.), дурак, дурачок (застар. і простор.), божий (или Христов) человек (застар. і нар.-поет.) (З.Є. Олександрова, «Словарь синонимов русского языка»). Майже всі діахронічні номінації перестали вживатися в значенні, що нас цікавить, їхня семантика зрушилась убік негативної етичної оцінки. Однак суть феномена, яку можна виразити через цілепокладання – Христа ради (заради вищого сенсу), у них втрачається. Поза цією інтеграційною ціннісною модальністю ми маємо групу слів, об’єднаних головною семою «порушення норми».

У другому розділі «Мовні значення, що формують концепт юродство на сучасному етапі» на основі семантичного аналізу 1000 контекстів виокремлюються сучасні смисли КЮ, зреалізовані в текстовому просторі. Не маючи можливості досліджувати семантику всіх лексем, що складають семантичне поле Ю, обмежуємося спільнокореневими словами з коренем юрод-: юрод, юродивий, юродство, юродивість, юродствувати.

Зміна екстралінгвальних факторів і розширення сфери існування Ю спричинює модифікацію семантики К. Це, своєю чергою, зумовлює невизначеність денотатів слів, що вербалізують К, і, зокрема, стимулює набуття іменником юродивий предикатних значень. Така особливість пов’язана зі зникненням з реального життя фігури історичного юродивого Христа ради. Уява про Ю втрачає свою цілісність і розпадається на окремі складові, а відповідний феномен на сучасному етапі розвитку культури асоціюється, насамперед, з типом поведінки, а не з релігійним явищем. Уживання слів з коренем юрод- представлено широким спектром сучасних смислів, характер інтерпретації яких виявляє культурну й семантичну компетенцію носіїв мови. Семантика багатьох цих слів утрачає свою визначеність, чим пояснюється дифузність змісту КЮ. 

Лінгвістичний аналіз контекстів зіставлення/протиставлення слів юродивий, юродство з іншими словами показав, що їх глибинні семантичні зв’язки актуалізуються атрактивною смислопороджувальною процесуальністю. Така процесуальність забезпечує цілісність смислів у їхніх образних проекціях і є засобом динамічного входження людини в культуру. Досліджувані фрагменти текстів демонструють також, що сучасні смисли Ю не даються як щось наперед визначене, а відтворюються щоразу в широкому інтерпретаційному контексті. Наприклад: «вшивота осталась, самогонная тварь, юродивые, калеки да старики» (Ю. Алешковський, «Рука»). У такому випадку у слові юродивий потенційно актуалізуються семантичні компоненти ‘божевільний’, ‘каліка’, ‘виродок’, ‘жебрак’, ‘соціальний аутсайдер’. У зіставленні з іншими соціальними типами Ю постає як вид святості: «юродивые, блаженные, столпники, преподобные» (І. Шмельов, «Неупиваемая чаша»). У наступному фрагменті Ю позначає найвищий ступінь доброти, смирення, терпіння: «Обижаться на него было нельзя, потому что Илья – самый добрый человек на свете. На грани юродивости» (З. Юр’єв, «Быстрые сны»). Інший контекст репрезентує семантичний компонент ‘удавання’, ‘приховування чеснот під гріховною личиною’: «Этот вид обыкновенной греховности, юродство, личина светскости скрывали от людей внутреннее делание» (О. Платонов, «История русского народа в XX веке»). У наведених та багатьох інших фрагментах розкривається надзвичайно великий значеннєвий і атрактивний потенціал слів з коренем юрод-.

Оскільки в дисертації виділено близько 120 контекстуальних смислів Ю, що виключають будь-яку ієрархію, наведемо лише частину з них: ‘розумова неповноцінність різного ступеня’, ‘фізична неповноцінність, потворність’, ‘моральна потворність’, ‘юродивий Христа ради’, ‘дар пророкувати’, ‘творчий первень’, ‘обраність’, ‘викривальництво’, ‘орієнтованість на вищу правду/істину’, ‘борець’, ‘вождь’, ‘людина віри’, ‘потаємна мудрість’, ‘подвижництво’, ‘заклик до внутрішньої свободи’, ‘незалежність’, ‘новаторство’, ‘наївність’, ‘непрактичність’, ‘відчуженість від матеріального’, ‘ідеалістичність’, ‘мрійливість’, ‘особлива напруга духовного життя’, ‘провокативність’, ‘епатаж’, ‘маргінальність’, ‘чужорідність’, ‘порушення норми’, ‘дивак, що живе за духовними законами’, ‘несьогосвітній’, ‘не такий, як усі, інший’, ‘той, що здається дивним або ненормальним’, ‘дивний’, ‘богохульник’, ‘блюзнір’, ‘схильний до крайностей’, ‘своєрідний блазень’, ‘баламутство’, ‘гра’, ‘удавання’, ‘ошуканство’, ‘лицемірство’, ‘святенництво’, ‘жебрацтво’, ‘глузування’, ‘бешкетування, сваволя, боротьба з вільнодумством’, ‘катування’, ‘інтелектуальне безпліддя’, ‘нікчемність’, ‘плагіат’, ‘безглуздя’, ‘непереконливість’, ‘удаваний пафос’, ‘вихолощеність’, ‘християнство в цілому’, лайливі значення тощо. У тексті дисертації наводяться приклади, які ілюструють усі інші значення.

Перелік виокремлених контекстуальних смислів дозволяє зробити висновок про те, що у свідомості сучасного носія мови Ю пов’язане як з релігійним феноменом, так і з різними формами розумової й психічної неповноцінності, з уявленнями про нормативність, з типом поведінки, що актуалізує одну або кілька ознак багатомірного семантичного комплексу «юродивий». Разом із цими смисловими планами значущою стає: актуалізація смислового компоненту ‘насміхатися’ у широкому діапазоні – від тонкого глузування, прихованого жарту, іронії до висміювання, злого глузування, образи й знущання; видовищність в її різних проявах, таких як блазнювання, клоунада, гра, удавання та ін., а також ідентифікація Ю і Християнства в цілому. Підсумки лінгвістичного аналізу контекстів ілюструють філософську метафору «мерехтіння смислу», котра використовується для опису складних семантичних феноменів. Багатогранність К забезпечується семантичним комплексом контекстуально актуалізованих значеннєвих компонентів. Саме тому онтологія КЮ осмислюється як неодномірне співвідношення «мерехтливих сем». Перелік семантичних компонентів, актуалізованих у словах цієї лексико-семантичної парадигми в різних контекстах, дає можливість подати сукупність смислів досліджуваного К. В інваріантному значенні Ю постає як поведінка, котра відхиляється від культурних і соціальних норм, але наділена парадоксальною значущістю.

Віднесення Ю до певного типу поведінки видозмінює денотат і сигніфікат відповідних слів і, як наслідок, розширює поняття Ю. На значущому тлі семантики всього К уживання номінацій юродивий, юродство здійснюється не щодо всього семантичного комплексу Ю, а стосовно його окремих планів, актуалізованих у певних ситуаціях. Це положення підтверджується тим, що практично кожен з актуалізованих семантичних компонентів, ужитих не в збірному значенні, являє собою окремий фрагмент характеристики історичного юродивого Христа ради, наприклад, розуміння юродства як блазнювання, провокативності або одержимості високою ідеєю. Тут простежується семантична спадкоємність значень, їхній генетичний взаємозв’язок, що свідчить про своєрідний атрактивний взаємовплив історично зумовленої та сучасної семантики цих слів. Відомо, що атракція пов’язана з асоціативно-образною природою мови. Як рушійна сила розвитку мови (І.О. Бодуен де Куртене), вона зумовлює своєрідне притягання значень слів, накладання різних смислів, котрі не скасовують, а доповнюють один одного. Саме семантична атракція, що виявляється в сучасній значеннєвій конвергенції, спричинює закріплення за словами досліджуваної групи нових оцінних значень або ж нових конотацій. Загальний напрямок семантичних змін найбільш виразно показує історія слова юродивий, котре в різних дискурсах виступає то як первинне ім’я класу, то як вторинний оцінний предикат.

Динаміка розвитку семантичної структури КЮ веде до того, що на зміну кон’юнкції (скажімо, юродивий постає і як ненормальний, і як святий) приходить диз’юнкція (або ненормальний, або подвижник). Такі зміни свідчать про секуляризацію ціннісно значущого плану поведінки юродивого. Це виявляється в перевазі значень прагматичної оцінки, одним з різновидів якої стає негативна оцінка як знак інтелектуальної або статусної переваги мовця.

Загалом концептуальні смисли Ю пов’язані з тим чи іншим відхиленням від норми (розумова й фізична неповноцінність, моральна потворність, маргінальність тощо). Як тип поведінки Ю аксіологічно амбівалентне і в аспекті норми співвідноситься з різними полюсами нормативної шкали. Нормативний аспект смислів, пов’язаних із КЮ, ілюструє відносність норми як такої. «Ненормативність» поведінки юродивого, своєю чергою, створює ефект «очуднення», що дає можливість російській людині виокремлювати в потоці життя «істотно важливе, вагоме, серйозне», а це, на думку багатьох дослідників (О.Б. Пеньковський), задовольняє її нагальну духовну потребу. Цим можна пояснити сучасний інтерес до феномена Ю і до різних видів девіантної поведінки, яка також іменується словами з коренем юрод- або їхніми синонімами.

У третьому розділі «Дискурсивно-семантична атракція як спосіб існування концепту юродство» розглядаються основні дискурсивні контексти (близько 600), що ілюструють комплексний характер семантичної атракції. У діахронічному контексті в дискурсах, пов’язаних з Ю, спостерігається динамічне співвідношення семантичного ядра К і його периферії. Зміст же семантичного ядра зумовлюється тією чи іншою соціокультурною домінантою.

Так, у релігійному дискурсі як XI, так і XXI ст. ця домінанта пов’язана з юродством Христа ради. У житійному та інших релігійних текстах слово юродство вживається в одному зі своїх первісних значень (дурість, глупство, нерозсудливість, божевілля): «надо обратиться в юрода, то есть безумного, чтобы овладеть истинной мудростью» (Митр. Анастасій (Грибанов)); у термінологічному сполученні юродство Христа ради має контекстуальний смисл «поводитися якимось нестандартним чином», напр.: «И се [Феодор] уродствует: бесам велит молоти и з брега древно носити – и бывает тако» («Древнерусские патерики»). Фразема юродивий/юродство Христа ради відсилає до комплексу семантичних компонентів, які в сукупності визначають це поняття.

Визначення й оцінка Ю багато в чому залежить від позиції – зсередини чи ззовні – стосовно релігійного світогляду. У житіях, життєписах нового часу, молитвах Ю як феномен оцінюється позитивно, пошановується як духовний подвиг, різновид святості, хоча зазначається «дивакуватість», парадоксальність юродивих як «нестандартних» святих. У цілому для житійних і молитовних текстів характерна підвищена метафоричність. Наприклад, юродивий визначається як «избранный сосуд Божией благодати, миром добродетелей преисполненный», «преугодный ангел земный», «заря истины евангельския», «угль божественный», «пламень небесный» («Акафист блаженному Василию, Христа ради юродивому, Московскому чудотворцу»). Розгорнута метафора дозволяє авторам демонструвати незвичайний погляд на юродивого – погляд, що відрізняється від повсякденного і вказує на юрода як на представника духовного світу. Головною особливістю осмислення Ю в релігійному дискурсі можна вважати те, що юродивий розглядається як один з ідеалів російської святості, але при цьому персоніфікує собою нестандартні форми цієї святості.

Як у фольклорному дискурсі, так і в паремійному фонді російської культури виявляється онтологічний зв’язок образу юродивого з образом дурня. Так, як світський (профанізований) еквівалент історичного юродивого ради Христа може розглядатися один з основних персонажів казкових текстів Іван-дурник. Книжне походження слова юродивий і переважно розмовна сфера функціонування слова дурень підтримують таке припущення. Аналіз казкових текстів і російських паремій, пов’язаних з темою дурості, підтвердив, що ці тексти, відтворюючи глибинні особливості ставлення людини до світу, відбивають досвід повсякденної (наївної) свідомості. Така свідомість є амбівалентною: з одного боку, вона схильна до ідеалізації, з іншого – профанує ціннісні смисли. Головною семантичною ознакою юродства/«дурості» у фольклорному дискурсі слід визнати парадоксальну «дурість», пов’язану з імпліцитною настановою як юродивого, так і дурня на ціннісне переструктурування світу.

У XIX ст. смислова домінанта Ю змінюється. У межах медичного дискурсу це явище інтерпретується досить однобічно: акцентується психічна ненормальність юродивого, але не заперечується певна його винятковість. З кінця XIX ст. Ю осмислюється не тільки як релігійний, але і як соціальний феномен. Репрезентативна культурна модель Ю стає змістовою домінантою наукового й філософського дискурсів. Специфіка осмислення Ю в цих дискурсах полягає в наділенні юродства/юродивого властивостями національно-культурного типу; у розгляді окремих аспектів цього явища, котре осягається через аналогію: «Избыточный телесный опыт <…> результируется формированием его наивысших эталонов – «Тела святости» или категории юродивых» (А.А. Грицанов, «Тело»); у генералізаційних узагальненнях, що створюють «модель юродивої свідомості»: «В лице разумной мудрости юродивый борется против любой «формы» (С.Є. Юрков, «Православное юродство как антиповедение»); у метафоричних перифразах: «крестоносцы» (Ю. Ковалевський); «иррегулярные монахи» (В. Соловйов); «царственная национальность, национальность убожества» (В. Авер’янов) тощо. У філософських текстах загальною для слів досліджуваної групи стає функція когнітивної метафори. Виняток становлять випадки їх термінологічного вживання.

У просторі художнього дискурсу впродовж XIX – XX ст. в процесуальній динаміці семантичної атракції відбувається максимальне розширення поняття Ю, що породжує спектр нових смислів КЮ. За своєю природою цей тип дискурсу виключає виокремлення смислової домінанти. Тут має вагу образ як такий, його ж інтерпретація наділяє слова групи, котра нас цікавить, широким спектром контекстуально зумовлених оказіональних смислів. В дисертації на прикладах окремих поетичних текстів демонструється атрактивний потенціал слів с коренем юрод-, що плідно використовується різними авторами.

Таке розширення смислів характерне для повсякденного і для інтернет- дискурсів. Інтернет як нова форма колективної свідомості дає можливість інтегрувати в єдине ціле дискурсивні модифікації К. Ці модифікації в режимі атрактивної взаємодії розширюють значеннєвий обсяг КЮ, у якому неможливо виокремити домінантний смисл. До того ж, колективна повсякденна свідомість за своєю природою є дифузійною. Саме тому в ній відбиваються практично всі концептуальні смисли, що зумовлюють розуміння Ю в просторі культури. Це переконливо підтверджують результати опитування 100 інформантів. Однак інтерпретація Ю у повсякденному дискурсі дозволяє виокремити його значеннєву домінанту. Вона пов’язана з двома основними значеннями: розумовою неповноцінністю як уродженою властивістю людини й нормою як такою.

Водночас головною особливістю текстів сучасного публіцистичного дискурсу є оказіональна інтерпретація концептуальних смислів, у котрих виявляється максимальний ступінь відсторонення від феномена при очевидному збереженні зв’язку з його специфікою. Так, широкий контекст наступного фрагмента кваліфікує як Ю людську феноменальність, особисту позицію, незалежну від суспільної думки, «самостоянье человека»: «Да, Глазков был неподражаемо … уникален. Ибо еще в 30-е годы, накануне 40-х, когда, по признанию Давида Самойлова, они, сверстники, были «якобинцами», полуоправдывая террор, «юродивый Поэто-града» (для многих-то выглядевший действительно юродом) оказался свободен от иллюзий эпохи» (С. Рассадін, «Отец самиздата». – Новая газета, 13.11.2006).

Як показав порівняльний аналіз дискурсивних сфер, у хронологічній соціокультурній динаміці типи дискурсів заміщають один одного. У синхронії, у контексті додатковості, дискурсивні плани доповнюють один одного, взаємодіючи й співіснуючи в просторі культури загалом на основі дискурсивної атракції, що дозволяє реконструювати значеннєвий обсяг досліджуваного К.

ВИСНОВКИ узагальнюють концепцію дисертаційного дослідження в таких положеннях:

1. Національний і соціальний типи російської людини і юродивого виявляють типологічну подібність, що зумовлена культурною значущістю різних форм антиповедінки в російському житті, національно-специфічними властивостями «російської душі», а також архетипними властивостями образу юродивого в російському культурному просторі. Динаміка соціокультурних змін перетворює Ю з релігійного явища на явище, котре зумовлює національну своєрідність російської культури в цілому. Фігура історичного юродивого в різних осмисленнях багатогранно постає в різних текстах культури. Розмаїття варіантів інтерпретації формує єдину парадигму ціннісної складової розглянутого явища. Аксіологічна значущість осмислення Ю дозволяє говорити про нього як про один із ключових К російської культури, іманентний її феноменальним властивостям.

2. Зі споконвічною парадоксальністю феномена Ю органічно пов’язана енантіосемічність слів, що утворюють семантичне поле КЮ. На сучасне вживання слів, які вербалізують КЮ, впливає жива внутрішня форма слова юрод, котра обґрунтовує його зв’язок з каліцтвом і пов’язує із семантикою відхилення від норми. Слова, пов’язані з КЮ, в історії розвитку мови послідовно втрачають визначеність денотата й отримують широкий набір предикатних (оцінних) значень. Це спричинено зникненням з реального життя фігури юродивого Христа ради. Семантичні зміни зумовлюють дифузність і розмаїтість сучасних значеннєвих проекцій КЮ. Багатогранність змісту КЮ забезпечується семантичним комплексом контекстуально актуалізованих значеннєвих компонентів. Перелік семантичних компонентів, виявлених у різних контекстах, виключає їхню ієрархію, але дозволяє представити певний значеннєвий інваріант. Головним у семантиці КЮ є уявлення про національну специфіку поведінки, яка відхиляється від соціальних і культурних норм, але наділена парадоксальною значущістю.

3. Матеріал дослідження підтверджує теоретичні уявлення В.В. Колесова про стадії розвитку К, що послідовно являється в образі, у понятті й у символі. На сучасному етапі свого розвитку КЮ втрачає як образну синкретичність, так і понятійну визначеність, наближаючись до того, що може бути названо символом культури. Така динаміка розвитку зумовлює розвиток нових словесних смислів. Це положення ілюструють концептуальні смисли Ю, зреалізовані у просторі публіцистичного дискурсу. Вони демонструють, що актуалізовані семантичні компоненти вирізняються вищим рівнем абстрактності порівняно з традиційним слововживанням. Незаперечною залишається конотація значущості Ю, що дозволяє К не втрачати зв’язок з первісним феноменом. Наявність такої конотації може свідчити про наближення КЮ до символу російської культури.

4. Аналіз контекстно зумовлених значень слів, що формують лексико-семантичну парадигму КЮ, показав значущість дискурсу, у межах якого реалізується той або інший текст. Контекстуальний зміст кожного з аналізованих слів виявився дискурсивно зумовленим. Така зумовленість спричинена тим, що феномен Ю осмислюється в модусі різних типів свідомості. Дискурсивно-семантична атракція як спосіб існування К та його феноменальна властивість забезпечує транспонування концептуально значущих смислів і виступає як гарантія значеннєвої цілісності семантичного комплексу. Своєю чергою, саме концептуальна природа того чи іншого семантичного комплексу зумовлює його широку й актуальну полідискурсивність, котра розкриває відповідне поняття в загальному полі культури.