Економічні знання в структурі загальної освіти учнів середніх шкіл України (друга половина ХХ століття)

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтована актуальність і доцільність теми дослідження, розкрито ступінь наукової розробки обраної проблеми, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, методи дослідження, схарактеризовано його джерельну базу та хронологічні межі, розкрито наукову новизну й практичне значення здобутих результатів, відображено форми їх апробації.

У розділі 1 – „Передумови розвитку економічних знань” – здійснено ґенезу поглядів зарубіжних, вітчизняних педагогів минулого на сутність поняття „економічні знання”, викладено результати аналізу змісту економічних знань шкільної освіти учнів у навчальних планах, програмах шкільних дисциплін першої половини ХХ ст.

На основі вивчення історико-педагогічної літератури, монографічних видань досліджуваного періоду визначено, що потреби господарського життя, соціально-економічний стан країни (стародавні часи); формування товарного виробництва, товарно-житлових відносин (середньовіччя); впорядкування системи майнових відносин, торговельних операцій (Київська Русь); застосування домашнього (приватного) господарства (ХVІІ-ХVІІІ ст.); перехід від феодально-кріпацьких до капіталістичних відношень (ХVІІІ-ХІХ ст.); зародження теоретичних економічних знань (ХVІІІ ст.) спричинили розвиток економічних знань у країнах світу в різні історичні періоди. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. розвиток промисловості потребував грамотних та освічених працівників з економіки, історії, математики, фізики, фахівців з торгівлі, виробництва, мореплавства. Саме в цей період створилася цілісна система комерційної освіти (комерційні інститути, училища, курси, торговельні школи), яку забезпечували дисципліни економічної спрямованості: бухгалтерія, політична та комерційна географія, теорія комерції, економія.

З’ясовано, що в першій половині ХХ ст. обов’язковим елементом університетської та гімназичної освіти було вивчення економічної теорії А. Сміта. Його фундаментальна праця „Дослідження природи й причин багатства народів” містила систему загальних основ економічних знань, які обов’язково вивчали на комерційних відділеннях. Доведено, що українські педагоги (М. Базик, Т. Біленький, Я. Біленький, І. Велигорський, А. Домбровський, Д. Коренець, М. Федюшко та інш.), спадщина яких ще недостатньо вивчена, стояли біля витоків розробки методичних засад формування економічних знань шкільної освіти українського народу на початку ХХ ст. Освітні реформи в перші роки радянської України вплинули на відкриття економічних дисциплін єдиної трудової школи (комерційна арифметика, політична економія, статистика) й утвердження економічних знань як складової навчальних предметів. Перетворення, що відбувалися в економічній, соціальній, політичній і педагогічній сферах (перша половина ХХ ст.) вплинули й на створення А. Макаренком унікальної системи економічного виховання в процесі господарської та виробничої діяльності. Залучаючи учнів до активної трудової та виробничої діяльності, педагог використовував як засіб виховання госпрозрахунок, самооплатність, рентабельність, самофінансування, продуктивність праці, планування, основний та обіговий капітал, розподіл праці та кооперацію, наукову організацію праці, заробітну плату, кишенькові гроші. Така економічна й господарська діяльність була спрямована, з одного боку, на створення кращих умов для виховання й навчання підлітків, а з іншого, – на підготовку вихованців до життя і праці в суспільстві.

Партійно-радянські урядові освітні постанови 30-х рр. ХХ ст. започаткували використання економічних знань при вивченні в старшій школі суспільствознавства, історії, географії з метою доведення переваги радянського способу життя над капіталістичним.

У розділі 2 – „Теоретичні питання формування економічних знань у структурі загальної освіти учнів середніх шкіл України у другій половини ХХ століття ” – розкрито внесок провідних українських науковців, педагогів другої половини ХХ ст. у розробку досліджуваної проблеми, обґрунтовано етапи формування економічних знань у структурі загальної середньої освіти в Україні.

Аналіз монографічної літератури, матеріалів періодичної преси свідчить про актуалізацію проблеми економічних знань школярів у досліджуваний період. Так, дефініція „економічні знання” у 50-60-ті роки XX ст. використовувалася як синонім поняттям „економічне виховання”, „економічна освіта”. Економічні знання не виокремлювалися в шкільну дисципліну, а розроблялися в руслі питань економічної освіти (О. Жаворонко), економічного виховання (О. Борисова), політехнічного навчання (А. Зільберштейн, М. Ніженський, М. Скаткін), а також виробничої (І. Винниченко) та трудової (В. Абаєв) діяльності учнів.

Одним із перших, хто звернув увагу на доцільність виховання господаря своєї країни, який не лише вміє працювати, а знає як це робити, був В. Сухомлинський. Підготовка молодого покоління як „споживача матеріальних та духовних благ”, як „творця у сфері матеріального виробництва”, за його переконаннями, надасть можливість на основі „стійких знань із основ наук” орієнтуватися „у важливих галузях сучасного виробництва”.

Установлено, що в 70-і рр. ХХ ст. науковцем О. Амендом на основі аналізу змісту основ наук та трудового навчання систематизовано економічні знання загальноосвітньої школи, визначено з них базові (економічні закони, основні економічні поняття) та допоміжні (виробничі та додаткові поняття). Зазначимо, що в цей період зміст економічних знань учнів середніх шкіл України конкретизувався у зв’язку з впровадженням у практику суспільно-корисної праці учнів, їхньої профорієнтації (Ю. Васильєв, І. Назимов), спрямованості економічного виховання на збереження суспільної власності, охорони природи (І. Іткин, В. Попов).

З’ясовано, що у 80-і рр. ХХ ст. спостерігався інтенсивний розвиток теорії економічних знань: конкретизація видів економічних знань (М. Горлач, І. Прокопенко, В. Розов), розробка форм, методів удосконалення економічних знань (А. Автономов, М. Малишев, М. Ткаченко), обґрунтування шляхів формування економічних знань на уроках з основ наук (Л. Круглик, М. Приходько, Є. Прокопенко, І. Прокопенко, Я. Пудлик, К. Сердечна), конструювання засобів перевірки економічних знань (Н. Барило, Р. Пустовійт). Наприкінці 80-х рр. ХХ ст. на сторінках педагогічної преси у ракурсі досліджуваної проблеми з’являються публікації, у яких пропонувалося максимально використовувати можливості навчання і спеціально організованої виховної роботи з практичної економіки для підготовки учнів до використання нових методів господарювання: господарський розрахунок, самоврядування, самофінансування, колективний і сімейний підряд (Л. Арих, Л. Верховедова, Л. Єременко, В. Затуренська, С. Троїцький).

Саме в 90-х рр. ХХ ст. у роботах В. Загривого, О. Камишанченко, Л. Любимова, Л. Новікової, Н. Побірченко, Н. Юрчука загострилися питання озброєння підлітків знаннями законів економічного розвитку суспільства, принципів і методів господарювання, економіки й організації виробництва. Так, було теоретично обґрунтовано зміст економічної освіти учнів, експериментально перевірено варіативні програми (лінійна, блочно-концентрична, перервна), що забезпечували засвоєння різних видів економічних знань (терміни, поняття, правила, наукові факти, закони) відповідно до моделей їх реалізації на основі традиційного, компактного або дисперсного способів роботи; розроблено рекомендації щодо формування культури відносин у процесі економічної діяльності (О. Камишанченко). Крім того, піднімалися питання формування в учнів економічних умінь, а саме: розрахунку, економічного аналізу, навичок раціональної організації праці (Ю .Васильєв, К. Клепач, Л .Кураков, Л. Пономарьов, В. Розов, Н. Рябініна, Б. Шемякін). Також актуалізувалася проблема формування економічного мислення, економічних потреб, ставлення до праці, природи, матеріальних цінностей на двох взаємопов’язаних рівнях: теоретичному (відображення у свідомості людини суспільних економічних відносин у сфері економічних теорій, понять, ідей, категорій) та емпіричному (осмислення та засвоєння людиною накопичених суспільством економічних знань, оперативної економічної інформації й використання їх у конкретній економічній ситуації) (С. Лукаш, Б. Шемякін, В. Товстик).

Особливе місце в контексті досліджуваної проблеми займало виокремлення кола теоретичних знань, що згруповують економічну поведінку в єдину систему, яка базується на чіткому інтегрованому взаємозв’язку між складовими цієї структури і сприяє формуванню соціально-економічної обізнаності й правової свідомості; розробка напрямів інтеграції змісту економічних, правових, математичних, історичних, географічних знань (В. Смірнова). Усвідомлення педагогами досліджуваного періоду важливості озброєння школярів основами економічних знань зумовило їхні пошуки щодо поглиблення економічних знань на факультативних курсах (Н. Барило), авторських курсах з економічною тематикою (О. Камишанченко, О. Бобчук, Н. Пасічник, Р. Пустовійт, О. Тополь). У цих роботах доведено, що ефективність засвоєння економічних знань досягається на основі побудови і реалізації програми навчання, у якій представлені в поєднанні економічні знання та вміння, організаційно-економічна діяльність та морально-економічні якості підлітка.

Специфікою наукових досліджень кінця ХХ століття (А. Бимченко, В. Загривий, Р. Мачулка, Л. Новікова, Л. Чеботарьова, Н. Юрчук та інш.) стала проблема конкретизації видів економічних знань, що детально представлено на сторінках дисертації:

-                   основні (закони: вартості; зайнятості; попиту і пропозиції; теорії – про роль і місце держави в забезпеченні макроекономічної стабільності в ринковій економіці та інші; терміни – акція, банкнота, валюта, вексель, рента, сертифікат, чек та інші; поняття – банк, баланс, бартер, біржа, дефіцит, дивіденд, капітал, конкуренція, приватизація, ринок, товар, ціна та інші);

-                   допоміжні (оціночні – економічні знання характеризують норми ставлення особистості до тих чи інших економічних об’єктів, значення їх у тій чи іншій сукупності системи об’єктів, виховання емоційно-ціннісного ставлення школярів до одержання знань, для аналізу явищ із суб’єктивної точки зору; методологічні – знання про загальні методи дослідження (експериментальні, теоретичні), знання про методи передачі наукової інформації; історико-наукові – виникнення і розвиток грошей, банків, бірж, грошової політики, зовнішньої торгівлі держави та світової торгівлі, початкове накопичення капіталу та інше; знання з інших предметів (з математики – правила обліку, розрахунків, побудови і аналізу графіків, обробки й аналізу статистичних даних; економічна інтерпретація отриманих результатів, моделювання й прогнозування змін економічних величин; з фізики – знання законів природи та їх вплив на розвиток техніки, виробничі технології та екологічні проблеми їх використання; хімії – хімічні відкриття та їх вплив на ефективність виробництва) та додаткові (інтенсифікація, ефективність, продуктивність та інші).

На основі аналізу вивчення особливостей суспільно-політичних, соціально-економічних, організаційно-педагогічних змін обґрунтовано етапи формування економічних знань у структурі загальної освіти учнів середніх шкіл України.

Перший етап (1951–1980 рр.) представлено як етап визначення місця економічних знань у структурі навчальних дисциплін загальної середньої освіти, у їх поєднанні з виробничою та суспільно-корисною працею. Цей етап характеризувався відсутністю економічного курсу в навчальному плані шкіл, методичного забезпечення вивчення основ економічних знань, не виконанням школою завдань політехнічного, трудового навчання у повній мірі, що спричинило прийняття низки офіційних документів щодо перебудови школи з метою наближення її до життя та порушення питання про політехнізм (1952 р.), про зміцнення зв’язку школи з життям (1958 р.), про покращення економічної освіти трудящих (1971 р.).

Це, сприяло:

-                   поширенню виробничого навчання у школі та його запровадженню в шкільну практику на основі принципу поєднання навчання з продуктивною працею;

-                   введенню до навчальних планів практикумів із машинознавства, електротехніки й сільського господарства, на яких учні знайомилися з економічними термінами (виробництво, витрати, норма, тариф та інші), поняттями (автоматизація виробництва, внутрішньозаводський обіг, концентрація виробництва, масове виробництво, матеріально-технічне забезпечення, механізація праці, невиробничі витрати, номенклатура продукції, норма виробітку, витрати матеріальних ресурсів, об’єм реалізованої продукції та інші);

-                   упровадженню суспільно-корисної праці для початкової та основної школи для отримання учнями економічних орієнтирів у житті (збереження суспільної власності, охорона природи, розподіл праці та інші) і виробничої праці у старшій школі для ознайомлення на практиці з поняттями „економія часу”, „заощадження ресурсів”, „наукова організація праці”, „товарна продукція” тощо;

-                   конкретизації економічних знань у структурі навчальних дисциплін (економічна географія, основи політичних знань, суспільствознавство, математика) з урахуванням соціально-економічних умов тогочасних виробничих відносин, діалектико-матеріалістичних економічних закономірностей суспільного розвитку;

-                   посиленню ініціативи вчителів до розробки дидактичного матеріалу з різних навчальних предметів і факультативів, розв’язання задач з економічним змістом.

Другий етап (1981–1990 рр.) – етап інтенсивного використання економічних знань (понять, термінів) у процесі викладання основ наук початкової, основної та старшої школи, який характеризувався масштабними економічними й культурними перетвореннями на основі відродження демократичних тенденцій, розвитку інновацій у педагогіці (Л. Березівська), що спричинило проголошення на рівні держави економічних гасел „економіка повинна бути економною” (рішення XXVI з’їзду КПРС, 1981 р.), „економічне виховання” (постанова про подальше поліпшення економічної освіти та виховання трудящих, 1982 р.), „інтенсифікація народного господарства ” (1983 р.), і зумовило:

-                   активне використання можливостей шкільних дисциплін для формування економічних знань у процесі вивчення історії, суспільствознавства, основ Радянської держави і права (господарський розрахунок, режим економії, заощадливість, активний хазяїн суспільної власності, співставлення потреб з можливостями та інші); економічної географії (суто економічні знання: про народне господарство, його структуру, сфери, галузі, типи підприємств, форми організації соціалістичного виробництва, паливно-енергетичний баланс; знання про трудові ресурси: кількість населення, його професійний склад, розподіл трудових ресурсів між виробничою і невиробничою сферами народного господарства та інші; економіко-географічні знання: територіальна організація виробництва, промисловий пункт, вузол, територіально-виробничий комплекс, економічний район, єдиний народногосподарський комплекс, міжнародний географічний поділ праці);

-                   введення гуртків, факультативів (Основи економічних знань про соціалістичне виробництво, Політична економія), експериментальних спецкурсів з основ економіки курсу (Основи виробництва, Вибір професії, 1987 р.), на яких уперше вводяться узагальнені знання (терміни: економіст, бюджет, інтенсифікація, стандартизація, попит, якість, уніфікація та інші; поняття: якість праці, продукції, інтенсифікація економіки, контроль якості, показник якості продукції, прибуток, ціна, кредит, правові норми регуляції економного та бережливого господарювання, порушення режиму економії й бережливості, бюджет школи, бюджет сім’ї та інші);

-                   підготовку авторських підручників та залучення учнів до розв’язання реальних економічних завдань, створення адекватних уявлень про зміст економічних явищ та їх взаємозв’язок на базі виробництва.

Третій етап (1991-2000 рр.) схарактеризовано як етап становлення економічної освіти та активного застосування економічних знань у початковій, основній, старшій школі різного типу. Здобуття Україною незалежності, формування та втілення в життя власної політики в галузі освіти, докорінне оновлення змісту навчання потребувало прийняття низки нормативних документів: Закон України Про освіту (1991 р.), Державна національна програма „Освіта” (Україна ХХІ століття) (1993 р.), проект Концепції неперервної освіти з економіки (1995 р.).

Це зумовило:

-                   введення до державного компонента базового навчального плану старшої школи географії (з елементом економіки), до шкільного компонента – вибіркового предмета „Основи економіки”, інтегрованого курсу „Людина і суспільство”, який поєднує суспільні дисципліни та елементи філософії, психології, політології, економіки (1993 р.); затвердження програми „Основи підприємницької діяльності”, „Основи економіки” за редакцією І.Родіонової та Л. Крупської (1995 р.), „Основи економічних знань” (І. Радіонова, А. Сиротенко), „Основи економічних знань” (В. Плахута) (1996 р.);

-                   видання експериментальних підручників „Людина у світі економіки та бізнесу” (І. Прокопенко), затверджених Міністерством освіти України „Моя економіка” (Л. Крупська), „Загальна економіка” (І. Радіонова), „Основи економіки” (І. Радіонова, І. Кравченко, І. Петрова, В. Радченко), „Основи ринкової економіки” (В. Петюха), „Економіка” (С. Степаненко), „Основи економічних знань: запитання і відповіді” (С. Мочерний), авторські підручники вчителів шкіл „Основи підприємницької діяльності” (З. Варналій, В. Сизоненко), „Основи споживчих знань” (І. Шебулдаєва), „Власна справа” (Г. Горленко), „Ділова активність” (П. Гнуса), робочі зошити „Економіка та я” для учнів 1-3 кл. (О. Божко, Л. Крупська) та інші;

-                   упорядкування, систематизацію знань з основ економіки в нормативно-правових документах: терміни (акція, банкнота, валюта, вексель, рента, сертифікат та інші), поняття (біржа, дивіденд, конкуренція, податок, попит, прибуток, приватизація, ринок, товар, ціна та інші), правила (максималізації прибутку, подання податкової декларації, складання держбюджету та інші), закони (спадної віддачі факторів виробництва, розвитку суспільства з ринковим механізмом господарювання, розвитку товарно-виробничих відносин, механізму ціноутворення; свободи відносин споживача й виробника, конкуренції, тощо).

Отже, аналіз історико-педагогічної літератури, архівних документів, матеріалів періодичної преси свідчить, що у вітчизняному педагогічному просторі протягом досліджуваного періоду відбувався процес переосмислення теоретичних напрацювань змісту шкільних економічних знань від марксистської політекономії до основ наукових знань, що віддзеркалюють закономірності складової економічної системи ринку. Підґрунтям цих знань стала не тільки система фінансових, технологічних, економічних і правових знань, а й спрямованість на внутрішню культуру молоді, формування її готовності до свідомої гармонізації стосунків „людина – суспільство – природа – економіка”.

У третьому розділі – „Досвід формування економічних знань у загальноосвітніх навчальних закладах України досліджуваного періоду” –схарактеризовано особливості використання економічних знань у початковій, основній та старшій школі України та розкрито умови їх реалізації.

Установлено, що заснування трудових політехнічних шкіл з виробничим навчанням (50-і рр. ХХ ст.), профільних шкіл (60-80-і рр. ХХ ст.), у яких активно використовувалися певні економічні знання; організація численних факультативів, що були введені до навчальних планів загальноосвітніх шкіл як „форма диференційованого навчання” (М. Скаткін), (60-80-і рр. ХХ ст. ); відкриття державних і приватних ліцеїв, гімназій економічного профілю (90-і рр. ХХ ст.) давали можливість учням не тільки поглиблювати загальноосвітні знання з конкретних предметів, розвивати пізнавальні інтереси та здібності, а й знайомити їх з основами економічних знань. Саме у 90-і рр. у всіх регіонах України створюються економічні класи, ліцеї „Професіонал” (м. Харків), „Крок” (м. Київ), Фінансово-правовий ліцей (м. Київ), економічний ліцей (м. Львів), економіко-правовий ліцей (м. Рівне), у яких працювали й викладачі ВНЗ, були розроблені авторські програми курсів профільних предметів „Основи менеджменту на підприємствах”, „Основи економіки і права”, „Мікроекономіка”, „Основи сімейної економіки та малого бізнесу” для учнів 8-9 класів (м. Волинь). Це давало змогу учням пізнавати закони функціонування економіки, зміст економічних явищ та їх взаємозв’язок, учитися висловлювати аргументовані міркування з економічних питань, здобувати досвід аналізу конкретних економічних ситуацій. Крім того, оволодіння економічними знаннями відбувалося в бізнес-ліцеях для учнів 8-11 класів, суботньо-недільних та вечірніх закладах, академії дитячого підприємництва „Ділові діти України”.

Особливістю застосування на практиці економічних знань на кожному з етапів було введення на основі нових програм обов’язкових практичних завдань економічної спрямованості. Це стимулювало вчителів до використання економічного матеріалу при виконанні практичних робіт, вправ, розв’язання задач (50-і рр. ХХ ст.). Зазначимо, що економічні знання середньої загальної освіти в 70-80-і рр. ХХ ст. можна віднести до інновацій за своєю сутністю, що вимагало від учителів застосування нетрадиційних форм і методів; запровадження інтегрованих уроків, використання даних про досягнення в народному господарстві і роль науки в конкретній професії. Поглибленню та систематизації набутих економічних знань сприяли гуртки, туристські походи по рідному краю, уроки-зустрічі з фахівцями різних професій, усні журнали з економічною тематикою, радіогазети, перегляд і обговорення кінофільмів із питань економії та бережливості, читацькі конференції, семінари, виставки, засоби наочної агітації, а також змістовні стенди в кабінетах математики, фізики, географії, екскурсії.

Аналіз нормативних документів свідчить, що внесення коректив до змісту економічних знань учнів відбувалося завдяки розкриттю явищ і фактів з позиції теорії марксистсько-ленінської економіки (50-ї рр. ХХ ст.), комуністичної ідейності (60-70-ї рр. ХХ ст.), партійних гасел „інтенсифікація економіки” (80-і рр. ХХ ст.), узагальненню досвіду організації профільного навчання у загальноосвітній школі, експертизи економічного напряму освіти Науково-методичної експертної ради України зі впровадження нових інформаційних технологій навчання (90-і рр. ХХ ст.).

Установлено, що оволодіння учнями економічними поняттями проходило в процесі виробничої (з 50-х рр. ХХ ст.), суспільно-корисної (з 60-х рр. ХХ ст. ) праці й трудового навчання (з 70-х рр. ХХ ст.). Розповсюдженими формами були: робота в майстернях, введення бригадного методу навчання, включення школярів у соціалістичне змагання, рух за звання „Резерв бригади комуністичної праці” (50- 60 -і рр. ХХ ст.), а також уроки виробничого навчання за певною професією у міжшкільному навчально-виробничому комбінаті (70-80-і рр. ХХ ст.). Знаннями економічного спрямування учні оволодівали завдяки активній участі в суспільно-корисній праці з охорони природи, складанні планів, описів, виконанні агрометеорологічних і фенологічних спостережень, проведенню вимірювання на місцевості, побудові графіків, діаграм різного змісту тощо. У контексті дослідження цікавим є проголошення на рівні держави (80-і рр. ХХ ст.) походу учнів загальноосвітніх шкіл за економію та ощадливість.

Підкреслимо, усі дитячі газети, журнали розповідали про активну участь школярів у операціях „Зернятко”, „Мільйон  –  Батьківщині”, „Уренгой”, „Зелений патруль Вітчизни”, „Проліски” щодо виховання у дітей господарського ставлення до природних ресурсів. На сторінках педагогічної преси також відображався досвід з організації роботи „Школи бережливих” для учнів середніх класів, більшість занять у яких проводили спеціалісти з вищою економічною освітою за темами: „Що таке економіка і чому сьогодні їй надається такого великого значення? ”, „Види правових норм, що регулюють економне та бережливе господарювання”, „Протизаконні порушення режиму економії й бережливості”, „Що таке державний бюджет, бюджет школи, сім’ї? ” тощо.

Особливістю 90-х рр. ХХ ст. була орієнтація змісту економічних знань на західні моделі економічного знання з урахуванням переходу країни на ринкові відносини. Цьому сприяла діяльність благодійних програм: фонд „Відродження” щодо впровадження методики викладання економіки „Junior Achivement Inc” на основі американських програм (підручник, задачник, ділові ігри, набір контрольних тестів); школи ЮНЕСКО; програми „Новий день”; Центр економічної освіти (ЦЕО, м. Харків) як незалежна некомерційна організація в галузі економічної освіти, що підтримувалася міжрегіональними фондами „Відродження” та „Євразія” шодо проведення методичних семінарів для вчителів економіки середніх шкіл України; фонд „Тасис” здійснював організаційно-методичну та фінансову підтримку розвитку економічної освіти – проведення семінарів, конференцій, видання навчальних посібників. Наприклад, спецкурс Фінансового ліцею м. Києва „Прикладна економіка”, що базувався на програмі „Junior Achievment” (США), а зміст економічних знань спрямовувався на усвідомлення економічної теорії вільного ринку, формування практичних навичок в управлінні підприємством у рамках системного підприємства, викладався англійською мовою викладачем-американцем. Спецкурс „Комп’ютер в офісі”, що передбачав поглиблення інтегрованих знань із математики, інформатики, менеджменту, економіки з використання мережі Інтернет, був сертифікованим одним із дилерів всесвітньо відомої фірми Apple Computer.

Використання зарубіжного досвіду в шкільний практиці було на той час актуальним: вітчизняній педагогіці бракувало розробок дидактичного матеріалу, методики викладання економічних знань; певні труднощі у вчителів викликало пояснення термінів, що зумовлювалося відсутністю їхньої належної підготовки.

У досліджуваний період змістовною була робота з учнівською обдарованою молоддю, яка презентувалась широким спектром форм: проекти (міжнародний українсько-голландський пілотний проект з економічної освіти та громадянського виховання), олімпіади з економіки (з 1997 року вперше проходить Всеукраїнська олімпіада, олімпіада імені М. Ломоносова), турніри (районний, міський етапи Всеукраїнського турніру юних економістів, міський економіко-правовий турнір на базі НУА), наукові конференції у вищих навчальних закладах (Гагарінські читання, Каразінський колоквіум, Світ навколо нас, Нартекс), конкурси (Знавці професій, Всеукраїнський конкурс оригінальних педагогічних проектів, Всеукраїнський Форум „Молода економіка”, Мала академія наук, відкритий міський турнір з економіки „Економіка та підприємництво Східної України: становлення та перспективи розвитку). У досліджуваний період уперше учні могли реалізувати себе на міжнародних іграх (“Bank Master”, Дюссельдорф, Німеччина), міжнародних змаганнях (HPGBC, які проводили Hewlett-Packard, Junior Achievement та Harvard Associates); учнівській науковій конференції „Актуальні питання економічної теорії”. Українські школярі готували наукові доповіді, відвідували одеський регіональний Центр нових інформаційних технологій, де ознайомилися з комерційною грою „Messe”, яка моделює реальні ринкові ситуації; брали участь у організації та проведенні на замовлення представництва ООН в Україні I Всеукраїнської імітаційної гри „Модель ООН в Україні” на базі Ліцею Шевченківського району м. Києва. Отримання додаткових економічних знань у Фінансовому ліцеї (м. Київ) проходило у клубі „Фінансист”, який був центром наукової роботи ліцеїстів.

Отже, у результаті дослідження з’ясовано, що ефективність засвоєння узагальнених основ економічних знань учнів залежала від науково-методичної підготовки викладачів; створення творчого середовища в навчальному закладі; узагальнення зарубіжного досвіду економічної освіти та критичного його використання в умовах України.

Узагальнений матеріал дав можливість зробити такі висновки:

У дисертації цілісно досліджено актуальну історико-педагогічну проблему: економічні знання учнів у структурі загальної середньої освіти України другої половини ХХ ст.

1.     З’ясовано, що передумовами розвитку економічних знань у педагогічній думці було раціональне ведення натурального господарства, розподіл праці (для країн Стародавнього Світу), розвиток товарного виробництва, товарно-грошових відносин (середньовіччя), упорядкування системи майнових відношень, торговельних операцій (Київська Русь), практичне застосування домашнього (приватного) господарства (братські школи, губернські, земські, приходські школи України до XVІІІ ст.); становлення економічної теорії як науки (ХVІІІ ст.); виникнення економічних теорій та потреби практики переходу суспільства від індустріальної стадії до нової, вищої стадії людського суспільства – постіндустріальної, інформаційної.

2.     Визначено, що в окреслених хронологічних межах теоретичними здобутками провідних українських науковців, педагогів другої половини ХХ ст. стали: обґрунтування місця економічних знань у структурі загальної середньої освіти (початкової, основної, старшої) школи України; розкриття їхньої сутності як „основи пізнання різних сфер економіки”(А. Нісімчук), „сукупність уявлень, понять, суджень, теорій, ідей” (О. Камишанченко), „етноекономічної компетенції” (О. Будник), „інтегрований результат процесу навчання з економіки” (Н.Грама); конкретизація основних видів економічних знань у структурі навчальних дисциплін: основні (закони, теорії, терміни, поняття, факти), допоміжні (оціночні, методологічні, передачі наукової інформації, історико-наукові та знання з інших наук), додаткові; розробка вимог до завдань з економічним змістом у шкільних дисциплінах; розкриття можливостей трудового, морального, правового виховання для формування „економічно усвідомленого” ставлення до праці, природи, тощо.

3.     Обґрунтовано етапи розвитку досліджуваної проблеми: перший етап (1951–1980 рр.) – етап визначення місця економічних знань у структурі навчальних дисциплін загальної середньої освіти, у їх поєднанні з виробничою та суспільно-корисною працею; другий етап (1981–1990 рр.) – етап інтенсивного використання економічних знань (понять, термінів) у процесі викладання основ наук початкової, основної та старшої школи; третій етап (1991‑2000 рр.) – етап становлення економічної освіти та активного застосування економічних знань у початковій, основній, старшій школі різних типів навчання.

Визначено провідні тенденції реалізації економічних знань учнів у початковій, основній та старшій школі України другої половини ХХ ст.: посилення економічної складової в структурі загальноосвітніх знань, усвідомлення ролі економічних факторів у виробництві й організації економічного навчання, політичної й ідеологічної цілі; масове включення учнів у виробничі відносини; економізація знань навчальних предметів шкільної освіти, віддзеркалення економічних явищ і понять, відповідно до нових ринкових умов у країні з орієнтацією на західні моделі економічного навчання; диференціація змісту економічних знань на експериментальних майданчиках, розробка авторських підручників, програм зі економіки; розширення мережі шкіл, класів з економічним профілем, масове виникнення інноваційних шкіл з економічною освітою, що пов’язано з встановленням більш сприятливих соціально-політичних і культурних умов у країні; заміна парадигми на ринкове підґрунтя розвитку економіки і використання її як домінантної при виборі змісту економічних знань.

Узагальнено досвід формування економічних знань школярів у загальноосвітніх навчальних закладах України другої половини ХХ ст. Розкрито специфіку оволодіння учнями економічними знаннями у школах з виробничим навчанням, профільних школах, міжшкільних навчально-виробничих комбінатах, школах нового типу, тощо. Представлено форми і методи формування економічних знань під час вивчення основ наук: індивідуальні завдання з використанням економічної статистики розвитку країни; факультативи, гуртки, спецкурси економічної спрямованості; робочі кімнати для трудового навчання, навчальні цехи, ділянки на промислових підприємствах, виробничі бригади, туристські походи; екскурсії (промислово-виробничі, комерційно-економічні, культосвітні).

Розкрито специфіку використання економічних знань у середніх школах України: характеристика економічних явищ з позиції теорії марксистсько-ленінської економіки (50-ї рр. ХХ ст.), комуністичної ідейності (60-70-і рр. ХХ ст.), партійних гасел „інтенсифікація економіки” (80-і рр.), „перехідного періоду” (початок 90-х рр. ХХ ст.), орієнтація на західні моделі економічного знання (кінець 90-х ХХ ст.).

Виявлено, що актуальними в сучасних умовах, з огляду на проблему, що досліджується є: обґрунтування ролі і значення економічних знань в умовах глобалізації, інформатизації освіти; визначення і розкриття змісту економічних знань у безперервній економічній освіті; експериментальна перевірка технологій дистанційного навчання з формування економічних знань відповідно до індивідуальних особливостей учнів та рівня фахової підготовки викладача; з’ясування й забезпечення умов розкриття розвивального та виховного потенціалу економічних знань учнів на різних етапах профільного навчання.  

Дослідження не вичерпує всіх аспектів поставленої проблеми. Подальшого поглибленого вивчення потребують питання, пов’язані з узагальненням досвіду засвоєння школярами основ соціально-економічних знань у навчальних закладах різних типів і рівнів акредитації як України, так і далекого зарубіжжя на початку ХХІ століття.