ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ ФОРМУВАННЯ СТРАТЕГІЧНОГО ПАРТНЕРСТВА АВІАКОМПАНІЙ З ПІДПРИЄМСТВАМИ ЛІСОВОГО ГОСПОДАРСТВА

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт і предмет дисертаційної роботи, сформульовано мету, основні завдання та методи дослідження, висвітлені складові наукової новизни, а також розкрита теоретична і практична значимість отриманих результатів.

У першому розділі - «Теоретичні підходи до організації стратегічного партнерства між підприємствами різних галузей економіки» - проведено критичний аналіз теоретичних та методичних підходів до інтеграційних процесів, а саме створення та функціонування стратегічних партнерств, як наслідок проходження інтеграційних процесів між підприємствами різних галузей економіки, досліджено діяльність та стан лісового господарства в Україні та надано їх економічну оцінку.

Критичний аналіз наукової літератури визначив широкий діапазон різноманітних організаційних форм співробітництва суб'єктів господарської діяльності, що неоднозначно трактуються теоретиками і практиками, у зв'язку зі специфікою правового статусу, що передбачається цивільним і/або господарським законодавством різних країн.

Виходячи з даних трактувань, ми пропонуємо розрізняти три рівні взаємодії між підприємствами: перший рівень – традиційні короткострокові коопераційні договірні відносини у сфері торгівлі та господарської діяльності юридично та економічно самостійних підприємств; другий рівень – інтеграційні взаємовигідні відносини самостійних суб'єктів господарської діяльності на основі довгострокових договірних функціональних угод без утворення юридичної особи для досягнення певної мети; третій рівень – інтеграційні об'єднання підприємств (з утворенням юридичної особи) для управління різними напрямами господарської діяльності.

Дослідження робіт зарубіжних і вітчизняних авторів дозволяє зробити висновок про те, що на структуру міжгалузевих відносин впливають такі тенденції: перша - тенденція до концентрації; друга – тенденція до об'єднання, однак можна стверджувати, що ці два процеси в сучасних умовах йдуть паралельно, доповнюючи один одного.

Виходячи з вищесказаного, ми пропонуємо розуміти під СП підприємств –форму співробітництва господарюючих суб’єктів на основі довгострокової формальної (з утворенням або без утворення юридичної особи) або неформальної угоди про взаємовигідне партнерство двох або більш організацій будь-яких форм власності (як партнерів, так і потенційних або дійсних конкурентів), розташованих в одній або декількох країнах, що зберігають юридичну самостійність і господарську незалежність.

Узагальнюючи теоретичну базу, можна виділити чотири підходи до розуміння даного утворення: по-перше, визначається місце стратегічних партнерств у більш широкому спектрі між фірмових партнерських відносин; по-друге, специфіка партнерств взаємопов’язана з стратегічними цілями учасників; по-третє особливості стратегічних партнерств передбачають доступ партнерів до ресурсів та компетенції один одного; і останнє, специфіка партнерств пов’язана з корпоративним управлінням та контролем.

Метою створення міжгалузевих угод між компаніями, які відносяться до різних секторів економіки та випускають продукцію, що не пов’язана єдиним «виробничим ланцюгом», на нашу думку є входження одного з них у виробничу галузь, у межах якої діє інший. При цьому одному партнеру непотрібно купувати підприємство даного сектору чи диференціювати власне. Міжгалузеві угоди підписуються для того, щоб розвиток двох різних галузей виробництва надав змогу отримати ефект технологічної та комерційної конвергенції. 

Найпоширенішою та найбільш розвинутою у теоретично-методологічному сенсі концепцією оцінки ефективності стратегічного партнерства слід визнати концепцію синергізму, яка попри зазначеного не позбавлена певних обмежень. При оцінці синергійного ефекту стратегічної взаємодії підприємств найчастіше згадуються такі проблеми, як: багатогранність та поліаспектність партнерських відносин як таких; асиметричність інформації про результати взаємодії для кожного з партнерів; переважання експертних методів оцінки впливу факторів та результатів стратегічного партнерства внаслідок неявної природи деяких з об’єктів такої оцінки тощо.

На нашу думку, головна мета формування стратегічних партнерств у макромасштабі – це відбудова зруйнованих технологічних зв’язків між суб’єктами господарювання, галузями, сферами.

Основні підходи до оцінки синергійного ефекту представлені нами у табл.1.

Виходячи з мети дисертаційного дослідження під організаційним механізмом ми пропонуємо розуміти систему зв'язків між елементами підприємства, які виникають в динаміці, а також, як сукупність різноманітних за своєю природою конкретних організаційних елементів, управління, які здійснює особливий керуючий орган, що забезпечує взаємодію і координацію підсистем підприємства, економічність і оперативність механізму, організовує ефективну діяльність підприємства за умов мінливих потреб суспільства і нестабільності навколишнього середовища.

Виходячи з того, що більшість підприємств лісового господарства належать державі, нами з’ясовано, що основну увагу слід звертати на механізм забезпечення державно-приватного партнерства, що є одним з перспективних та ефективних інструментів управління СП між АК АЗП та суб’єктами лісового господарства.

Більше 60 % вітчизняної лісопродукції сьогодні йде на експорт. Стратифікована по всіх напрямах лісова промисловість є нестійкою, оскільки несприятливі зміни зовнішніх умов в тій або іншій галузі не можуть бути компенсовані за рахунок ресурсів інших галузей. Внутрішній попит і пропозиція, створюючи вісь економіки, не орієнтовані один на одного, нескоординовані і розвиваються по різних траєкторіях.