ЕКСПЕРТИЗА В АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРОЦЕСІ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, вказано на зв’язок роботи з науковими програмами й темами, визначено мету та завдання дослідження, його об’єкт, предмет, методи, а також положення наукової новизни, що відображають особистий вклад дисертантки та виносяться на публічний захист, наведено апробацію результатів роботи, визначено її теоретичну та практичну значущість.

Розділ 1 «Теоретичні основи здійснення експертизи в адміністративному процесі» складається з двох підрозділів і присвячений основним науково-теоретичним аспектам здійснення експертизи в адміністративному процесі.

У підрозділі 1.1 «Сутність сучасного адміністративного процесу та місце експертизи в ньому» зроблено спробу узагальнити існуючі наукові погляди щодо сутності й ролі експертизи при доказуванні як процесуальної форми пізнання в адміністративному процесі.

Аналіз досліджень науковців дає підстави стверджувати, що адміністративний процес покликаний розв’язувати конкретні індивідуальні адміністративні справи, зокрема, справи у спорах про законність притягнення до адміністративної відповідальності, спори, що випливають з податкового, митного, бюджетного та іншого галузевого законодавства. Виходячи із тлумачень адміністративного процесу, доцільно виділити два основні підходи до його розуміння, зокрема, адміністративний юрисдикційний процес та судовий адміністративний процес. Виділення таких підходів надасть можливість у їх межах визначити належне місце експертизи як у процесі розв’язання адміністративних справ (спорів) уповноваженими на те органами (їх посадовими особами), так і розв’язання адміністративних справ у процесі здійснення адміністративного судочинства.

Наголошується на тому, що експертиза значно розширює доказові можливості суб’єктів як адміністративно-деліктного, так і адміністративно-судового процесів, також дає можливість під час досудового розгляду справ використовувати необмежені можливості сучасної науки.

Окрему увагу звернуто на те, що при аналізі норм кодифікованого законодавства вітчизняний законодавець чітко не розмежовує поняття «експертиза» та «судова експертиза». Тому припускається, що «судова експертиза» призначається у процесі розгляду справ адміністративним судом, а «експертиза» призначається органом чи посадовою особою.

У підрозділі 1.2 «Спеціальні вимоги до результатів експертизи при розгляді справ в адміністративному процесі та їх удосконалення» охарактеризовано вимоги до спеціальних знань як основи проведення судової експертизи в адміністративному процесі. При цьому підкреслюється, що основними в проведенні експертизи є спеціальні знання, якими володіє експерт.

Зазначено, що будь-яка експертиза є дослідженням конкретного об’єкта з метою досягнення власне не наукового, а прикладного знання. Характерною рисою такого дослідження є застосування особливих, спеціалізованих методик, які можна перевірити. Тому експертиза має свій визначений регламент, порядок здійснення, зумовлений специфікою предмета дослідження і сферою застосування спеціальних знань.

Проведено аналіз матеріалів діяльності адміністративних судів України, у результаті чого отримано висновок, що в судовому адміністративному процесі призначаються та проводяться такі види судових експертиз, як: судово-почеркознавча, судова автомобільно-технічна, економічно-технічна, судово-економічна, товарознавча, судова автотоварознавча, землевпорядна, судово-бухгалтерська, судова будівельно-технічна, судова будівельно-технічна землевпорядна, медико-соціальна, психолого-лінгвістична, комп’ютерно-технічна, медична, військово-медична, пожежно-технічна, судова експертиза матеріалів, ґрунтознавча. Крім того, найбільш поширеними в адміністративному процесі є судова економічна експертиза та судово-бухгалтерська.

Розділ 2 «Доказування із використанням експертизи в адміністративному процесі» складається з трьох підрозділів і присвячений дослідженню процесу доказування з використанням експертизи в адміністративному процесі.

Підрозділ 2.1 «Доказування із залученням експерта як процесуальна форма пізнання в адміністративному процесі» присвячено доказуванню із залученням експерта як процесуальній формі пізнання в адміністративному процесі.

З’ясовано, що в ході вирішення справи про адміністративне правопорушення особа або орган, які вирішують справу, мають на меті не тільки отримати знання про певні факти, а й дати юридичну оцінку встановленим обставинам, виклавши їх у прийнятому рішенні по справі. Інакше отримані достовірні знання про фактичні обставини справи не матимуть правового значення.

Запропоновано під предметом доказування у справі про адміністративне правопорушення розуміти сукупність юридично значущих обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, котрі повинні бути доведені або спростовані з метою обґрунтування винуватості фізичної або юридичної особи, щодо якої ведеться провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Зазначається, що предмет і межі доказування у справі виступають як єдиний елемент, забезпечуючи весь процес доказування по ньому. Обидва поняття, по суті, проходять через розумовий процес людини. Усі дії в процесі доказування у справі про адміністративне правопорушення уповноваженим особам слід спрямовувати на захист честі та гідності громадян, а також ділової репутації громадян та юридичних осіб.

Підрозділ 2.2 «Особливості призначення та проведення експертизи при вирішенні майнових спорів» присвячено доказовій діяльності саме в адміністративному процесі, а на підставі проведеного аналізу визначені особливості такого доказування.

Не вступаючи в полеміку щодо розуміння поняття «докази» в адміністративному процесі, авторка обирає підхід, щодо якого експертиза в адміністративному процесі є джерелом доказів.

Зазначено, що інститут доказів і сам процес доказування у процесі розв’язання адміністративних справ органами виконавчої влади та адміністративним судом є різним, однак спільним знаменником повинно слугувати, зокрема, проведення та використання результатів судової експертизи, у зв’язку із базовим правовим регулюванням – Законом України «Про судову експертизу».

Наголошено, що при переведенні вирішення податкового спору в площину адміністративного судочинства логічно використовувати такий висновок експерта, як джерело доказів у судовому адміністративному процесі. І навіть, за умови, якщо суду потрібно для з’ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, призначити експертизу, обставини, які було з’ясовано у результаті проведення експертизи під час вирішення податкового спору в досудовому адміністративному порядку, суд може визнати такими, що звільняються від доказування, відповідно до статті 72 КАС України.

З’ясовано, що при розв’язанні податкового спору в адміністративному досудовому порядку логічно використовувати висновок експерта, отриманий під час здійснення податкового контролю суб’єктом такого контролю (органом ДПС України). Наведена вище норма пункту 84.3 ПК України позбавляє можливості платника податків відповідно до підпункту 56.3 статті 56 ПК України подати до контролюючого органу вищого рівня у процесі вирішення податкового спору такий висновок експерта (його оригінал чи копії), оскільки відповідно до положень вказаного підпункту статті 84.3 ПК України передбачено тільки ознайомлення платника податків із висновком експерта. Тож для врегулювання зазначеного питання варто до пункту 84.3 статті 84 ПК України внести зміни та викласти його у такій редакції: «Орган державної податкової служби зобов’язаний ознайомити платника податків (його представника) з рішенням про проведення експертизи, а після закінчення експертизи – надати йому належним чином завірену копію висновку експерта».

Розглянувши питання можливості подання до суду роздрукованих електронних документів (зокрема, й Інтернет-сторінок) як доказів у справі, авторка зазначає, що використання електронних документів як доказів у адміністративному процесі видається проблематичним через відсутність чіткого правового регулювання. Внаслідок цього судді по-різному сприймають такий вид документів, а сторони намагаються уникати ускладнень, пов’язаних із їх наданням, та не посилаються на зазначені джерела.

У підрозділі 2.3 «Зміст висновку експерта як джерело доказів в адміністративному процесі» здійснено аналіз вимог до процесуального документа, яким є висновок експерта.

Наголошено на тому, що законодавець не ототожнює докази із, зокрема, поясненнями сторін, показаннями свідків, висновками, а зазначає, що це будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно, вказівка у названій статті на те, що ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів, дає змогу охарактеризувати цей перелік як перелік засобів доказування (джерел доказів). Тож джерелом доказів у адміністративному процесі є, зокрема, висновок експерта.

Зазначено, що змістом висновку експерта є фактичні дані про обставини предмета доказування та про інші обставини справи, які мають значення для правильного вирішення справи й повідомляються експертом у своєму висновку.

Встановлено, що в адміністративному процесі висновок експерта є джерелом доказів, а власне доказом є фактичні дані, оцінка яких, із застосуванням певних методів та методик, здійснена експертом. У висновку експерта важливим є як його зміст, так і його форма. Порушення у дотриманні вимог до них позбавляє суд та учасників адміністративного процесу гарантій від прийняття помилкових рішень експертами.

Розділ 3 «Використання позитивного вітчизняного та зарубіжного досвіду проведення експертиз в адміністративному процесі» складається з двох підрозділів і присвячений дослідженню проведення експертиз в адміністративному процесі з метою внесення пропозицій для покращання здійснення ними цього виду діяльності.

У підрозділі 3.1 «Порівняльний аналіз вітчизняного та зарубіжного досвіду проведення судово-експертної діяльності в адміністративному процесі» наголошується, що при розгляді питання про доцільність розвитку організації судово-експертної діяльності в Україні слід враховувати позитивний досвід зарубіжних країн та не ігнорувати досягнення вітчизняної моделі організації такої діяльності, зокрема, матеріальні, методологічні, професійні можливості відомчих спеціалізованих експертних установ. Прагнучи до забезпечення максимальної неупередженості та незалежності судових експертиз, вважаємо, заслуговує на підтримку позиція тих науковців, котрі зазначають, що відомча належність судових експертів не має вирішального значення при їх призначенні для провадження судової експертизи в адміністративному судочинстві зокрема та в адміністративному процесі взагалі. Це визначається тим, що відомства забезпечують судовим експертам дійсну незалежність та не впливають на провадження експертиз. Для цього потрібно удосконалювати правове регулювання цієї організаційної форми судово-експертної діяльності та розвивати альтернативну незалежну судову експертизу, забезпечуючи рівні можливості у використанні обох зазначених форм.

Виділено основні ознаки експерта як суб’єкта адміністративного судочинства, а саме: він є суб’єктом та учасником адміністративного процесу; носієм спеціальних знань; незаінтересованою особою; не бере участі у справі; є особою, що сприяє розгляду справи (забезпечує встановлення обставин справи); не виконує обслуговуючих функцій (сприяє здійсненню правосуддя); є факультативним суб’єктом адміністративного процесу (необов’язковим) (особливістю адміністративного процесу є те, що вирішення деяких справ не потребує участі осіб, які сприяють розгляду справи, зокрема і експерта); належить до учасників адміністративного процесу, що призначаються.

Звернена увага на те, що для повного проходження процесу (адміністративного взагалі та адміністративного судового зокрема) відповідно до свого правового статусу експерт повинен володіти додатковим елементом – компетентністю. У разі коли експерт виявиться некомпетентним, його участь у адміністративному процесі буде обмежена вже на стадії залучення його до такого процесу. Тобто після вступу в адміністративний процес (експерт набуває статусу учасника процесу з моменту винесення, зокрема, судом ухвали про призначення експертизи) участь некомпетентного експерта буде припинено на основі підстав, визначених статтями 27–29 КАС України (оголошення відводу (самовідводу).

У підрозділі 3.2 «Удосконалення правового регулювання процедури компенсації витрат на проведення експертизи в адміністративному процесі» проаналізовано Закон України «Про судову експертизу» та Кодекс адміністративного судочинства України. З метою уникнення дублювання положень Закону України «Про судову експертизу» щодо визначення прав судового експерта пропонується змінити частину 10 статті 66 КАС України: «Експерт має права, встановлені Законом України «Про судову експертизу», та права: на компенсацію витрат, пов’язаних із проведенням експертизи і викликом до суду; відмовитись від давання висновку, якщо поданих йому матеріалів недостатньо для виконання покладених на нього обов’язків, або якщо він не володіє необхідними знаннями для виконання покладених на нього обов’язків».

Зазначені пропозиції пов’язані з таким науковим підходом, що гносеологічно природа та процесуальна функція судової експертизи не залежить від виду судочинства. Тому підхід до визначення обсягу і характеру її регламентації в галузевих кодексах у своїй основі має бути аналогічним, а розходження в цій регламентації повинні ґрунтуватись на специфіці того чи іншого виду судочинства. Положення Закону України «Про судову експертизу» повинні стати тим підґрунтям, спираючись на яке формуватимуться норми процесуальних актів щодо судової експертизи та залучення фахівців до неї. Це забезпечить єдність понятійного апарату і методологічних підходів до використання судової експертизи як доказу, а також єдність судово-експертної діяльності як системи. Запропоновано внести зміни до КАС України та Закону України «Про судову експертизу» до статей, що визначають права й обов’язки судового експерта, з метою узгодження положень цих нормативно-правових актів та усунення дублювання норм зазначених нормативно-правових актів. Для цього потрібно у КАС України залишити лише процесуальні права та обов’язки експерта. У Законі України «Про судову експертизу» доцільно залишити тільки організаційні права та обов’язки експерта, які стосуються судово-експертної діяльності в цілому та при цьому будуть базовими для будь-якого виду процесу.

Наголошено на тому, що ефективність здійснення судової експертної діяльності залежить від стану її зовнішньої та внутрішньої організації, відповідності реаліям і потребам такого процесу.