ЕМПАТІЙНІ ЧИННИКИ ПРОФЕСІЙНОЇ АДАПТАЦІЇ МЕДИЧНИХ СЕСТЕР

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми; визначено об’єкт, предмет, мету дослідження, сформульовано гіпотезу, завдання, розкрито методологічні й теоретичні засади, методи дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичну і практичну значущість роботи. Наведено відомості про впровадження та апробацію результатів науково-пошукової роботи та публікації за темою дисертації.

У першому розділі „Теоретичний аналіз проблеми комунікативно-деонтологічних аспектів професійної діяльності медичних сестер в стаціонарних лікувальних закладах” викладено результати аналізу теоретико-методологічних засад комунікативно-деонтологічної концепції професійної діяльності медичних сестер; розкрито психологію поводження з хворими в лікувальних закладах; окреслено значення емпатійності у професійній діяльності медичних сестер.

Специфіка професійної діяльності медичних сестер зумовлена етико-деонтологічними вимогами, що вміщують різноманітні види міжособистісних взаємин.

Результати аналізу комунікативно-деонтологічних аспектів професійної діяльності медичних сестер подано у вигляді методологічного обґрунтування структури діяльності та механізмів її саморегуляції. При цьому зроблено наголос на контекст соціально-психологічного дослідження внутрішньої структурної організації діяльності в єдності всіх її актуальних комунікативних характеристик (О.О. Бодальов, Л.П. Буєва, М.С. Каган, О.М. Леонтьєв, С.Д. Максименко, М.М. Обозов, К.К. Платонов, С.Л. Рубінштейн, В.А. Семиченко та ін.).

У річищі досліджень, присвячених питанням структурної організації професійної діяльності медичної сестри, можна виділити конкретні доробки виокремлення основних етапів медсестринської діяльності – сестринське обстеження пацієнта, медсестринський діагноз (визначення потреб і виявлення проблем), планування допомоги, спрямованої на задоволення виявлених потреб (проблем), виконання плану потрібних сестринських втручань і оцінка отриманих результатів із їхньою корекцією в разі потреби (М.С. Каган, М.О. Лемке, П.Є. Мазур, Н.В. Пасєчко, І. Харді та ін.). Однак усі дослідники загальним критерієм успішного здійснення кожного з етапів називають взаємодію медичної сестри із хворим, підкреслюючи цим необхідність врахування фактору спілкування фахівця.

З метою конкретизації наведеного положення у розділі проаналізовано найважливіші лінії психологічного дослідження спілкування у системі “медсестра–хворий” у медичній деонтології, де основними категоріями є гуманізм, чесність, сумлінність, відповідальність, збереження професійної таємниці (Б.Г. Веденко, С.І. Двойніков, Н.В. Єренкова, Б.В. Петровський, М.Г. Шевчук, Н.В. Ельштейн та ін.); та у медичній психології, яка зосереджує увагу на проблемах, пов’язаних із особистістю медсестри та особистістю хворого (Б.Д. Карвасарський, Л.М. Коробка, М.С. Лебединський, В.М. Мясищев, К.К. Платонов, Н.Ф. Шевченко та ін.).

Лінія розгляду взаємин медичної сестри і хворого охоплює дослідження, що присвячуються аспектам задоволеності сестринською допомогою; забезпечення максимальної незалежності людини; оцінки якості медичного обслуговування; типології особистісної спрямованості фахівця (Г.Л. Апанасенко, С.О. Богуш, І.А. Концевич, В.Ф. Матвєєв, Н.Г. Рейнвальд та ін.). Узагальнення результатів наведених досліджень дає змогу констатувати, що успішність налагодження взаємин між медичною сестрою і хворим залежить від рівня розвитку вмінь спілкування та відповідних особистісних властивостей, які в цілому визначають комунікативно-деонтологічну компетентність медпрацівника.

На тлі проведеного аналізу вимальовується загальна схема ефективної професіоналізації медичної сестри, де її комунікативно-деонтологічна компетентність розглядається як сформованість психотерапевтичних умінь на базі комплексного засвоєння операційно-базових (академічних) знань, рефлексивно-орієнтованих смислів і значень та емоційно-сензитивних переживань особистості (М. Боухал, Р. Конечний, В.М. Мясищев, В.В. Оранський, І. Харді та ін.).

У роботах інших вітчизняних та зарубіжних науковців розглядається низка актуальних питань: етичної відповідальності лікаря; форми соціально-рольового контакту лікаря в процесі лікування; дотримання “психологічної дистанції” між лікарем і хворим у процесі лікування (О.Ф. Бондаренко, М.С. Девіс, С.І. Конструм, В.М. Мясищев, С. Саллівен, В.О. Ташликов, З. Фройд, К. Хорні, Н.Ф. Шевченко).

Аналіз змісту комунікативно-деонтологічної компетенції медичної сестри неможливий без розгляду її особистості як суб’єкта професійної діяльності та самопізнання. Глибокі професійні навички та знання медичної сестри з фізичного догляду за хворими визначають психологічний зміст поводження з хворими, основними компонентами якого є турбота, уважність, вміння слухати, толерантність, ввічливість, гуманність, довірливість, вміння зберігати фахову таємницю (Л.О. Карасьова, Н.В. Єренкова, М.І. Жукова, Л.М. Супрун, І. Харді та ін.). При цьому основним атрибутом ефективного контакту медсестри з хворим є емпатія як здатність індивіда входити в стан іншої людини за допомогою уявлення та інтуїції.

Емпатійність медсестри передбачає доброзичливу уважність і безкорисливе ставлення до хворих, що дозволяє їм виразити себе у взаємодії без будь-якого страху, затисків, комплексів. Емпатійна уважність гарантує хворій людині безпеку від негативного оцінювання. Саме тому емпатійність потрібно розглядати не тільки як професійно важливу рису медсестри, а й як критерій її професіоналізму.

Досвід дослідження проблеми ще раз підводить до розгляду емпатії як стрижневого поняття емоційного компонента комунікативної здатності, що в контексті цієї роботи є фактором професійної готовності медичної сестри до практичної діяльності у таких формах прояву як співчуття, співпереживання, уміння ставити себе на місце іншого, здатність емоційно відгукуватися на переживання інших людей, сприйняття іншої людини, проникнення в її внутрішній світ, розуміння її переживань, а також думок і почуттів.

Аналіз психологічних досліджень дає змогу виділити два основні підходи вивчення феномену емпатії: 1) емпатія розглядається як процес або стан (Л.М. Аболін, В. Айкес, В.В. Бойко, О.Г. Ковальов, М.Д. Левітов та ін.); 2) емпатія як здатність чи стійка властивість особистості (Б.С. Братусь, Т.В. Василишина, О.А. Орищенко, Т.І. Федотюк, І.М. Юсупов та ін.). Досить різноманітними є погляди дослідників стосовно форм (І.Д. Бех, О.О. Бодальов, Л.П. Виговська, Т.Р. Каштанова, О.П. Сопіков та ін.); генезу і функцій емпатії (Б.С. Братусь, Т.П. Гаврилова, О.Є. Ольшанникова, Б.Д. Паригін та ін.); видів (Ю.М. Ємельянов, В.І. Кротенко, К. Рудестам, Т.С. Яценко та ін.); структурної організації, механізмів та рівнів емпатійного процесу (С.Б. Борисенко, М.М. Обозов, Т.П. Пашукова, В.С. Собкін, Л.П. Стрелкова та ін.).

О.П. Саннікова розглядає емпатію як властивість особистості в межах її континуально-ієрархічної структури. Емпатія як емоційна здатність слугує засобом реалізації її здібностей і досягнення поставленої мети. Життєво-стильовий концепт мотиваційно-смислової регуляції особистісної реалізації (Ж.П. Вірна) дає змогу презентувати нову позицію висвітлення емпатійності як актуально-функціональної властивості особистості, що дозволяє розглядати емпатію як мотиваційне, афективне чи когнітивне утворення, в той час як потенційно-перспективні властивості особистості розкривають її суть крізь призму індивідуальних цінностей, рефлексивних умінь, цільових намірів та установок.

У професійній діяльності медсестри конкретні емпатійні вміння, що функціонують у вигляді засвоєних когнітивних, афективних і мотиваційних патернів поведінки, визначають рівень професійної ідентифікації як процесу усвідомлення суб’єктом образу професійної діяльності та своїх власних можливостей реалізації.

На підставі аналізу специфічності прояву емпатійності у професійній діяльності медичної сестри нами констатується факт необхідності вивчення її емпатійної позиції як уміння відповідати вимогам реалізації практичної діяльності засобами комунікативно-деонтологічних умінь, що слугує показником професійної адаптації медсестер.

У другому розділі „Психологічні параметри професійної адаптації та специфіка переживання особистістю професійного стресу” подано основні тенденції вивчення професійної адаптації особистості та окреслено специфіку переживання нервово-психічного напруження і професійного стресу у практичній діяльності медичної сестри.

Професійна адаптація особистості – складне за змістом і розмаїттям проявів багатофакторне соціально-психологічне та психофізіологічне явище. З огляду на існуючі теоретичні та прикладні доробки, феномен професійної адаптації розглядається в його обумовленості соціальними, мотиваційними, когнітивними та афективними компонентами діяльності суб’єкта праці: шляхи і способи психологічного забезпечення працездатності людини (В.О. Бодров, М.О. Дмитрієва, В.М. Дружинін, Б.Ф. Ломов, В.Л. Марищук та ін.); особливості когнітивної і мотиваційно-смислової структури суб’єкта професійної діяльності (Ж.П. Вірна, Є.П. Ільїн, М.С. Пряжников, В.В. Рибалка, В.А. Семиченко та ін.); особливості індивідуального та професійного стилів діяльності (Б.О. Вяткін, Є.О. Климов, В.І. Моросанова, В.О. Толочек та ін.); професійно-важливі якості та здібності фахівця (М.Д. Левітов, О.Б. Орлов, В.В. Серіков, В.Д. Шадриков та ін.); зіставлення змісту конкретної професії з індивідуальними структурами особистості (К.О. Абульханова-Славська, К.М. Гуревич, Е.Ф. Зеєр, О.Т. Ростунов, Е.Е. Симанюк та ін.).

Проблема професійної адаптації особистості охоплює також велику кількість досліджень, в яких чітко простежується необхідність вивчення психічної саморегуляції (Ж.П. Вірна, О.О. Конопкін, Г.В. Ложкін, Г.С. Никифоров, В.В. Пейсахов, Н.І. Пов’якель) та керування психічними станами професіонала (О.В. Алексєєв, Ф.Б. Березін, М.С. Корольчук, Ю.І. Філімоненко), яку визна-чають як здатність вносити зміни у зовнішні і внутрішні умови професійної діяльності, самостійно ставити нові цілі, співвідносити власні можливості з вимогами мети на основі самооцінки, уявлень особистості про себе тощо.

Саморегулівний рівень ефективної професіоналізації особистості тісно пов’язаний із розглядом соціально-психологічної адаптації. Цей контекст розкриває проблеми: суб’єкта професійної діяльності як активного та відповідального в проектуванні, здійсненні і творчому перетворенні власної діяльності (В.О. Татенко); адаптаційного потенціалу особистості (Л.Г. Дика); перфекціонізму в структурі мотивації професійної діяльності особистості (З.С. Карпенко); акмеологічного рівня професійної взаємодії з оточенням (О.О. Бодальов, А.А. Деркач, Л.Є. Орбан-Лембрик).

У руслі періодизації професійного розвитку особистості предметом вивчення професійної адаптації стають: моделі професійної поведінки особистості, форми та стадії розвитку особистості у професійному житті (В.О. Бодров, Є.О. Климов, Л.М. Мітіна, С.Л. Рубінштейн, О.Р. Фонарьов та ін.).

Узагальнення результатів, отриманих у рамках наведених вище підходів дає змогу констатувати, що професійна адаптація пояснює існування та цілісний прояв потенціалу особистості фахівця за рахунок поєднання психофізіологічних та соціально-психологічних особливостей професійної реалізації на усіх етапах становлення (від формування професійних намірів, безпосереднього професійного навчання, вироблення індивідуального стилю діяльності та включення в систему виробничих і соціальних відносин до повної або часткової самореалізації у праці).

Теоретичний аналіз проблеми нервово-психічного напруження у психолого-медичній літературі, в якій описані психологічний та фізіологічний підходи його визначення (П.К. Анохін, Н.Д. Завалова, Н.І. Наєнко, В.О. Пономаренко та ін.), види перцептивного, інтелектуального, емоційного та мотиваційного прояву (М.І. Дяченко, Ю.М. Забродін, Я.В. Крушильницька, Л. Леві, А.Я. Чебикін та ін.), особливості утворення захисних емоційних реакцій на фоні стресових ситуацій (В.К. Вілюнас, Р.М. Грановська, О.В. Овчиннікова, Т.С. Яценко та ін.), дав змогу провести обґрунтування професійної працездатності як передумови надійності та витривалості фахівця (Л.В. Донская, К.М. Гуревич, Ю.Т. Коженцев, Е.Е. Лінчевський та ін.).

Оптимальний рівень працездатності залежить не тільки від умов професійної діяльності, а й від самої людини з її рівнем тривожності, нейротизму, толерантності до ситуацій невизначеності тощо. Будь-яка професійна діяльність може породжувати психологічні причини розвитку стресу, так само як будь-який психологічний стрес відображається у поведінковій професійній активності людини.

На користь висловленої тези слугують результати зіставлення теорій і концепцій психологічного та професійного стресу, де подано класифікацію типових стресорів у професійній діяльності (Дж. Гринберг); описано базові структурні компоненти стресу (Р. Лазарус, В.О. Бодров); виділено основні рівні та форми професійного стресу (А. Джеферсон). Прикладний зміст проведених у даному напрямку досліджень актуалізує проблеми психології професійного здоров’я людини, яке визначає її емоційне благополуччя (О.О. Александров, Л.В. Куликов, В.В. Макаров, Г.С. Никифоров та ін.).

Однаковою мірою зазначені питання стосуються й професійної діяльності медичної сестри, яку за операційно-технологічним змістом можна віднести до емоційно напружених. Від характеру та ступеня вираженості нервово-психічного напруження, що супроводжує виконання професійних обов’язків медичної сестри, залежить продуктивність її праці та психологічне здоров’я. Контекст вивчення терапевтичної ефективності взаємодії в системі „медсестра–хворий” показує, що комунікативна діяльність медичної сестри обумовлена емоційними складовими.

Аналіз проблеми підкреслює актуальну необхідність вивчення професійної адаптації медичних сестер в аспекті діагностичної фіксації прояву її емпатійних чинників та розробки превентивних заходів щодо можливих професійно-особистісних деструкцій.

У третьому розділі „Емпіричне вивчення емпатійних чинників професійної адаптації медичних сестер” обґрунтовано програму емпіричного дослідження та послідовність її реалізації, вибірку та діагностичні методики дослідження; окреслено можливості психопрофілактичних і корекційно-розвивальних заходів з проблем емпатійної регуляції професійної адаптації медичних сестер.

Розроблено програму фіксації, аналізу й оцінки емпатійних чинників професійної адаптації медичних сестер.

У дослідженні взяли участь медичні сестри стаціонарних відділень Волинської обласної клінічної лікарні, Волинської обласної психіатричної лікарні №2, Радехівської центральної районної лікарні та Луцької міської поліклініки №2 (n=150). Віковий діапазон вибірки склав інтервал від 17 до 45 років. Усі досліджувані були поділені на три експериментальні групи: група 1 – медичні сестри зі стажем роботи до 3-х років (n=50); група 2 – медичні сестри зі стажем роботи від 3-х до 10-ти років (n=50); група 3 – медичні сестри зі стажем роботи більше 10-ти років (n=50). Врахування моменту трудового стажу медичних сестер дало змогу вивчити професійну адаптацію як власне періоду, який характеризується звиканням молодого спеціаліста до роботи через усвідомлення та можливості саморегуляції власної поведінки до технологічних особливостей професійної діяльності (група 1); періоду стагнації особистості в професійній діяльності, що характеризується формуванням індивідуального стилю діяльності та включенням у систему виробничих і соціальних відносин (група 2); періоду повної або часткової самореалізації у праці (група 3).

Логіка підбору методів і методик, котрі використовувалися в роботі, дала змогу дослідити взаємозв’язок між рівнем професійної адаптації та змістом сформованої емпатійної позиції медичних сестер.

Аналіз отриманих даних проводився у режимі порівняння відмінностей у групах досліджуваних за параметром професійної адаптації. За результатами методики вивчення рівня психологічної та фізіологічної дезадаптації О.Н. Родіної було виявлено, що медичним сестрам із різним стажем роботи властиві різні рівні її прояву. Відповідно в кожній експериментальній групі було виділено дві полярні підгрупи: підгрупа 1 – із помірним та низьким рівнем професійної дезадаптації (підгрупа А) та підгрупа 2 – з вираженим рівнем професійної дезадаптації (підгрупа Д).

Якісним підтвердженням професійної дезадаптації є також специфіка переживання професійного стресу, кількісні показники якого визначалися за методикою Дж. Ваймана, а також показники рівня емоційного вигоряння за методикою В.В. Бойка та самооцінки стресостійкості. Для визначення відмінностей міжгрупових середніх та дисперсій розподілу показників проведених методик використовувався F-критерій (рівень значущості від p ≤0,05 до p≤0,001).

Особливості емпатійної зумовленості професійної адаптації (дезадаптації) медичних сестер визначалися за допомогою методики „Незакінчені речення” С.Б. Борисенко. Отримані дані в експериментальних групах демонструють відмінності домінування емпатійних чинників, а саме: для медсестер групи 1 – у адаптованих представників найвищим є показник позитивної установки на інших людей (Хусер=7,71), виражені показники моральної свідомості (Хусер=6,28) та емоційної ідентифікації (Хусер=5,95); дезадаптованим медсестрам властиві вираженість позитивної спрямованості на інших людей (Хусер=6,07), емоційної ідентифікації (Хусер=5,5) та особистісної рефлексії (Хусер=5,05); для групи 2 – у адаптованих медсестер вираженим компонентом є емоційна ідентифікація (Хусер=9,52) та позитивна установка на інших людей (Хусер=8,45); у дезадаптованих – найвищими є показники емоційної ідентифікації (Хусер=5,55) та спрямованості на інших людей (Хусер=5,05); для групи 3 – у адаптованих медсестер найбільш високими виявилися показники компоненту характеру спрямованості на інших людей (Хусер=6,51) та емоційної ідентифікації (Хусер=5,68); а в підгрупі дезадаптованих рейтинг розвиненості компонентів емпатійного процесу поданий у послідовності – емоційна ідентифікація (Хусер=6,16), характер спрямованості на інших людей (Хусер=5,87), моральна свідомість (Хусер=4,2) та особистісна рефлексія (Хусер=1,27).

Подальший аналіз потребує перевірки передбачення про рівність міжгрупових середніх та дисперсій розподілу показників особистісних та комунікативних властивостей медичних сестер за рівнем їх професійної адаптації. Основним діагностичним інструментарем стали методики:                    16-факторний особистісний опитувальник Р. Кеттела, методика діагностики міжособистісних стосунків Т. Лірі, методика діагностики “перешкод” у встановленні емоційних контактів В.В. Бойка, опитувальник Г. Айзенка та опитувальник структури темпераменту В.М. Русалова, авторський варіант анкети „Професійний тип медичної сестри”.

Здійснений однофакторний дисперсійний аналіз (за F-критерієм) дав змогу визначити статистично значущі відмінності розподілу середніх значень і дисперсій відповідних показників у кожній з досліджуваних груп за рівнем вираження професійної адаптації (рівень значущості від p≤0,05 до p≤0,001). Аналіз кореляційних зв’язків між окремими шкалами відповідних методик дав змогу встановити психологічну картину досліджуваних медсестер за рівнем їх професійної адаптації. Більшість отриманих кореляцій достовірна на рівні значущості p≤0,001.

З огляду на отримані результати вимальовується загальна тенденція прояву емпатійної позиції адаптованих медичних сестер на кожному з етапів професійного становлення (морально-емпатійна позиція ® ідентифікаційно-емпатійна позиція ® рефлексивно-емпатійна позиція), що, на нашу думку, співвідносяться із логікою формування комунікативно-деонтологічних умінь медичного працівника, в яких можна виділити такі компоненти: засвоєння операційно-базових (академічних) знань, рефлексивно-орієнтованих смислів та емоційно-сензитивних переживань особистості. У дезадаптованих медичних сестер на кожному з 3-х етапів професійного становлення виділяється лише емпатійна позиція спрямування на інших людей.

Кожному етапу професійного становлення медичної сестри властиві свої специфічні характеристики емпатійних чинників.

На першому етапі професійного становлення (стаж до 3-х років роботи) ефективному засвоєнню операційно-базових (академічних) знань медичної сестри як інформаційному базису деонтологічних умінь сприяє морально-емпатійна позиція, що виражається у вмінні надавати реальну допомогу словом, мімікою, ділом тим людям, які викликали симпатію. Такі медсестри активні й у наданні допомоги тим людям, які їм неприємні. В цілому у їхній поведінці відсутні такі слова та вчинки, які принижують чи ображають іншу людину. Професійна адаптація медичних сестер проявляється в адекватній безстресовій взаємодії з іншими людьми, яка характеризується узгодженістю інтересів, вимог та очікувань її учасників.

Результати кореляційного аналізу продемонстрували факти сформованих особистісних та поведінкових властивостей цих медсестер (табл. 1). Типовими рисами таких медичних сестер є дружелюбність, відкритість, сердечність, вміння керувати емоціями, альтруїстичність. Домінуючим професійним типом є тип сестри, яка грає вивчену роль, прагнучи досягнення ідеалу людяності, відкритості та щирості.

Другий етап професійного становлення (стаж від 3-х до 10-ти років роботи) – засвоєнню рефлексивно-орієнтованих смислів комунікативно-деонтологічних умінь медичної сестри слугує ідентифікаційно-емпатійна позиція, що виражається у емоційній рухливості психічних процесів, які супроводжують переживання людини. Прямими свідченнями такого емоційного співпереживання є вербальні та невербальні засоби спілкування. Зокрема мова таких медичних сестер характеризується експресією, багатством інтонаційних відтінків, високою виразністю сказаних слів та зроблених пауз; емоційна рухливість обличчя достатньо швидка, залежно від ситуації. Зрозуміло, що усі спроби людини ототожнити свої емоції з емоціями партнера зі спілкування спрямовані на передачу їх через тотожний вираз обличчя, позу, а також змістову і формальну сторону мовлення. Рівень професійної адаптації демонструє високу стресостійкість.

Цим медичних сестрам властива висока сумлінність, дружелюбність і милосердність у міжособистісних стосунках, вони емоційно врівноважені (табл.1). Домінуючим професійним типом виступає тип із маскулінною, сильною особистістю, який характеризується стійкістю, рішучістю і організованістю.