ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ПРАВА В СИСТЕМІ ЮРИДИЧНИХ НАУК

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, охарактеризовано ступінь її наукової розробки, зв’язок  роботи з науковими програмами, планами, темами провідної кафедри навчального закладу; визначено мету й основні завдання, об’єкт, предмет і методологічні засади дослідження; сформульовано наукову новизну отриманих результатів, їх практичне значення, особистий внесок здобувача в розробку цієї проблематики; подано відомості щодо публікацій, апробацій та форми впровадження здобутих результатів; відображено дані про структуру та обсяг роботи.

Перший розділ «Наукознавчі підходи щодо дослідження енциклопедії права в системі юридичних наук» складається з чотирьох підрозділів і присвячений аналізу історіографії проблеми, напрямків дисертаційного дослідження. Розкриваються методологічні концепції предмета енциклопедії права, юридична природа енциклопедії права в Західній Європі, її витоки  та джерела у вітчизняній літературі.

У підрозділі 1.1 «Історіографія проблеми та напрями дисертаційного дослідження»  висвітлено основоположні погляди науковців (і вітчизняних, і зарубіжних) на з’ясування сутнісних витоків та засад енциклопедії права як філософсько-правового явища. Охарактеризовано історичні умови виникнення перших наукових відомостей енциклопедизму та особливості уявлень дослідників стосовно вказаної проблематики.

Зазначається, що вивчення енциклопедизму в юриспруденції набуло широкої актуальності в глобалізаційних процесах суспільства, з огляду на потребу відродження, уточнення та конкретизації самого поняття «енциклопедія права», співіснування його з філософсько-правовими реаліями сьогодення.

На основі аналізу наукової літератури, присвяченої дослідженню енциклопедії права, підкреслюється, що вказана тема певною мірою була висвітлена і в Україні, і за кордоном. Однак в Україні немає єдиного обґрунтованого філософсько-правового дослідження проблем енциклопедизму в юридичній науці.

Констатується, що енциклопедія права як наука, яка розвивалася упродовж століть, створила систему правових та філософських понять і категорій, закономірностей та явищ об’єктивного світу, які фіксують та закріплюють, поруч із законами та правовими теоріями, досягнутий рівень пізнання світу та вихідні положення щодо подальшого правового дослідження.

З позиції сьогодення можна підкреслити, що енциклопедія права – це не просто сукупність знань, а специфічне самостійне суспільне явище, яке охоплює і правове, і духовно-філософське буття людини, але повністю не входить у жодне із них, хоча пов’язане та зумовлене ними обома.

У підрозділі 1.2 «Теоретико-методологічна характеристика основних концептуальних підходів щодо вивчення предмета енциклопедії права» характеризуються співвідношення та взаємодія енциклопедизму з суміжними напрямами у філософії права – догматичним, раціоналістичним, позитивістським, соціологічним та пізнавально-концептуальним підходами.

Обґрунтовується, що багатогранність будь-якої наукової проблеми призводить до необхідності її вивчення через систему координат, яка надається різними ступенями методології науки. Встановлено, що енциклопедія права може використовувати в своєму розвитку такі методи наукового дослідження, як філософські, історичні, правові, порівняльно-правові, логічні, загальнонаукові (системний аналіз), соціологічні методи збору первинної інформації (аналіз документів, спостереження) тощо.

З’ясовуються методологічні межі енциклопедичних підходів у правознавстві, які запроваджуються, з одного боку, глобалізаційними процесами демократичного суспільства, а з іншого – інформаційним правовим простором, який використовується для підвищення правової культури та правосвідомості.

Встановлено, що в енциклопедичній літературі існували два наукові напрями: філософський та історичний. Перший напрям походив від апріорних ідей та виводив із них основи системи природного або розумного права. Другий – розробляв положення позитивного права та роз’яснення його історичного походження, а також був спрямований на отримання на цій основі, за допомогою індуктивного методу, певних провідних юридичних принципів.

Проаналізувавши сутність та природу предмета енциклопедії права, дисертантом було дане таке визначення: «енциклопедія права – це філософсько-правова наука, яка узагальнює знання про предмети теоретико-правових відомостей, які наділені пропедевтичним змістом основних правових знань».

Автором підкреслюється, що філософсько-теоретичний аналіз та порівняння становлення й розвитку предмета енциклопедії права, звичайно, необхідний засіб удосконалення правової теорії, а водночас і юридичної практики. Правове життя різнобарвне та складне, але в кожній багатоманітності існують універсальні, сталі взаємозв’язувальні ланки, або загальні моменти, які дозволяють зробити енциклопедичні висновки не тільки про окремі правові явища, а й про правознавство загалом. Енциклопедія завершує та систематизує людські знання. В ній знаходять творчі настанови представники окремих спеціальностей. Той, хто намагається дослідити щось спеціальне в науці, повинен, насамперед, визначити місце, яке воно посідає в цілому, знати особливий його дух, зрозуміти, яким чином воно повинне розвиватися, щоб проникнути в гармонійне знання цілого.

У підрозділі 1.3 «Юридична природа енциклопедії права у Західній Європі» проаналізовано, через призму історичного дослідження, первинні витоки енциклопедії права на теренах Західної Європи. Констатується, що у відносно цілісному вигляді енциклопедія права починає формуватися у XVII ст., коли з’являється значна кількість творів методологічного та систематичного характеру, які охоплювали правовий матеріал із усіх виділених на той час галузей права.

Встановлено, що серед джерел німецької правової літератури з енциклопедії права первинне та особливе місце посідає твір німецького юриста Лагуса «Методичні розробки традиційного права». Саме ця праця повинна бути визнана першою систематизованою енциклопедією права. Вона охоплює не тільки приватне та публічне право, а й позитивне та філософське. Відповідно до цього робота поділяється на дві частини: філософську та історико-теоретичну.

Акцентується увага на тому, що тільки на початку XIX ст. характер юридичної енциклопедії змінюється. Виникають нові, підвищені вимоги до енциклопедії права. Енциклопедисти у сфері права вже не задовольняються коротким переліком та викладом змісту окремих юридичних наук. Вони намагаються перетворити правову енциклопедію у самостійну науку, що має власне завдання та призначення. Такий новий філософський напрям, який вбачав у правовій енциклопедії не тільки особливий методологічний прийом викладу науки, а й особливу, самостійну науку, склався під безпосереднім впливом учень відомих науковців, серед яких Ф. Шеллінг та Г. Гегель. Ці мислителі вперше обґрунтували юридичну енциклопедію як самостійну правову науку.

Зроблено висновок про те, що у західноєвропейській правовій думці стосовно юридичної природи енциклопедії права існують різносторонні філософсько-правові погляди. Водночас, домінуючим у цьому процесі є енциклопедичний підхід до вивчення знань про державу та право.

У підрозділі 1.4 «Витоки та джерела енциклопедії права у вітчизняній літературі» досліджуються основні засади виникнення, формування та розвитку енциклопедії права в Україні.

Обґрунтовується теза про те, що на початку існування енциклопедії права в Україні під нею розумівся загальний огляд системи законодавства. У XIX ст. на теренах розвитку вітчизняної юридичної науки опубліковано перші наукові праці з енциклопедії права. Відзначається, що вперше енциклопедію права у список обов’язкових дисциплін юридичних факультетів українських навчальних закладів було внесено університетським статутом 1835 р.

Першим фундаментальним дослідженням у правовій галузі в Україні вважається праця К. Неволіна «Енциклопедія законодавства», яка є завершеною науковою системою ідеалістичного напряму. Саме К. Неволін започаткував курс енциклопедії права в українському навчальному закладі.

Аналіз джерел та витоків енциклопедії права свідчить, що в історії вітчизняної літератури з енциклопедії права простежується два періоди, які пов’язані зі зміною двох філософських напрямів. Констатується, що існування двох філософських напрямів було загальною тенденцією того часу, яка загалом відповідала дійсності та за своєю сутністю є правильною.

Другий розділ «Зв’язок енциклопедії права з іншими юридичними науками» складається з чотирьох підрозділів, у яких розглядається питання співвідношення, подібності, відмінностей та взаємодії енциклопедії права з іншими юридичними науками та з’ясовується її місце в системі юридичних наук.

Підрозділ 2.1 «Взаємозв’язок енциклопедії права із загальною теорією права» присвячений аналізу взаємозв’язку енциклопедії права із теорією права та держави, а також причинам їхнього виникнення, формування та існування, етапам спільного утворення, відмінним та подібним рисам двох правових наук. 

Визначається, що якщо розглядати енциклопедію права тільки як вступ до науки про право, то з неї потрібно виключити питання, які стосуються правових понять, що мають узагальнювальний характер. Безперечно, найзагальніші закономірності розвитку права досліджує теорія права. Саме вона на теоретичному рівні об’єднує спеціальні науки, які вивчають право, водночас обґрунтовуючи положення та поняття, спільні для галузевих наук.

Саме з огляду на це можемо вважати, що теорія права є фундаментальною та методологічною наукою у сфері правознавства. Однак, потрібно зауважити, що саме такі завдання ставила перед собою енциклопедія права в період свого виникнення та розвитку, і саме завдяки енциклопедії права теорія може використовувати ті надбання, які розвинула та систематизувала енциклопедія права. Водночас, з розвитком суспільних відносин теорія лише вдосконалювала категоріальний апарат, який був створений енциклопедистами. Висновки, конструкції та методологічні прийоми енциклопедії права повною мірою застосовуються та використовуються і галузевими юридичними науками, і загальною теорією права.

Простежено певну тенденцію подібності і в енциклопедії права, і в теорії права щодо їхнього історичного розвитку. А саме: вказані науки здатні успішно розвиватися лише за умови, що вони у своїх дослідженнях спиратимуться на конкретний матеріал галузевих юридичних наук. Проте, при цьому вони повинні здійснювати інтеграцію отриманих правових знань.

У підрозділі 2.2 «Взаємозв’язок енциклопедії права і філософії права в системі правових наук» розглядається енциклопедія права з позиції різних філософських візій.

Визнається, що всі відомості та знання про енциклопедію права перебувають у нерозривному зв’язку з філософськими та світоглядними позиціями відповідної історичної епохи. Більшість спеціальних юридичних наук, які колись входили до змісту енциклопедії права, відокремилися і стали самостійними об’єктами вивчення правового матеріалу. Але й досі існує така філософсько-правова сфера, яку може досліджувати енциклопедія права.

Констатується, що кожна енциклопедія права була побудована залежно від існуючих історичних моментів, які тією чи іншою мірою впливали на ідеальну побудову її філософського змісту. Історичні  моменти, які впливали на значення енциклопедії права, безпосередньо стосувалися та залежали від існуючого позитивного права. Проведений аналіз дозволяє стверджувати, що історичний розвиток позитивного права не може стояти осторонь ні від філософії права, ані від енциклопедії права.

Наголошується, що енциклопедія права ставить перед собою всезагальну об’єднувальну мету стосовно правового матеріалу, на відміну від спеціальних правових наук. Зведення цих правових узагальнень до спільної єдності і є спеціальним завданням енциклопедії права. Саме енциклопедією права виробляється універсальне, загальне світосприйняття у правовій сфері, що ставить її розробки на рівень самостійної науки, в якій головну роль виконують методи та способи дослідження основного предмета.

Вказано, що енциклопедія права, на відміну від філософії права, має на меті розкрити універсальні, сталі, впорядковані та досконалі категорії правової матерії. Тільки тоді, коли повною мірою зібраний та накопичений відповідний узагальнювальний правовий матеріал, наступає необхідний наукознавчий ефект – відбувається формування та розвиток енциклопедії права.

У підрозділі 2.3 «Енциклопедія права і порівняльне правознавство та соціологія права» досліджується питання взаємозв’язку енциклопедії права та порівняльного правознавства і соціології права. Наголошується на тому, що співіснування доволі молодих наук із забутою енциклопедією права породжує нові зв’язки, які сприяють розв’язанню проблем сучасної системи юридичних наук.

Визначається, що утворення та формування соціального напряму в юриспруденції сприяє всебічному дослідженню предмета енциклопедії права та тим догматичним явищам, які матимуть соціальний характер. Зазначається, що кожна із порівнювальних наук має свій предмет дослідження та завдання. Але їхня подібність полягає, насамперед, у тому, що і соціологія права, і порівняльне правознавство сформувалися на правовій базі та категоріально-понятійному апараті, який був розроблений енциклопедією права.

Констатується те, що відбувається перехід від найпростішого правового розуміння (енциклопедія права) до систематизованого, впорядкованого та диференційованого знання (соціологія права, порівняльне правознавство) у сфері права. Підкреслюється, що залежно від тих чи інших політичних течій енциклопедія права може в предметі свого дослідження наближуватися до соціології права.

Розкриваючи взаємозв’язок енциклопедії права з іншими науками, встановлено, що вона може порівнюватися лише з тими, з якими подібна. Насамперед йдеться про врахування новітніх порівняльних підходів під час встановлення догматичних, сталих, універсальних правових явищ, якими можуть користуватися всі інші правові науки.

У підрозділі 2.4  Значення та розвиток енциклопедії права для сучасної юридичної науки» розглядається енциклопедія права як одна з важливих складових сучасної системи юридичних наук.

Визнається, що нині головним завданням енциклопедії права є створення удосконаленої форми юриспруденції як науки загалом. Підґрунтям досягнення поставленого завдання повинні стати філософсько-природничі основи філософії права.

Зазначається, що сучасне правознавство потрібно розглядати через енциклопедичний характер вивчення правового знання, а також через його переосмислення з позиції базових філософських підходів до формування та вирішення правових проблем, що, безперечно, підвищить рівень юридичних знань, а також збагатить і сам предмет правознавства.

Підкреслюється, що енциклопедія права має бути досконалою, завершеною системою правового поля, основою для інших спеціальних наук, оскільки поєднує висновки, які надають їй інші спеціальні науки, в цілісний організм, досліджуючи положення, що лежать в основі інших наук або які застосовуються ними догматично.

Зауважується, якщо сучасні погляди на енциклопедію права базуються на наукових результатах і поза ними вона не може існувати, то й спеціальні науки повинні враховувати її енциклопедичні висновки.