ФІЛОСОФСЬКЕ ОСЯГНЕННЯ ЛЮДИНИ: ІНТЕГРАЛЬНИЙ ГУМАНІЗМ Ж.МАРІТЕНА ТА ГУМАНІСТИЧНИЙ ПСИХОАНАЛІЗ Е.ФРОММА

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У «Вступі» обґрунтована актуальність проблеми дослідження: виявлений ступінь її наукового опрацювання; визначений зв'язок з науково-дослідною роботою кафедри, де виконана дисертація; вказані об’єкт і предмет дослідження; проаналізовані застосовані в ньому методи і принципи; сформульовані мета, завдання та наукова новизна положень, що виносяться на захист; розкрито теоретичне та практичне значення роботи; наведені дані про апробацію дослідження; показана структура дисертації.

Розділ перший «Теоретико-методологічна та джерельна база історико-філософського дослідження філософії Ж. Марітена та Е. Фромма» складається з трьох підрозділів, які присвячені аналізу теоретико-методологічної та джерельній базі дослідження філософії Жака Марітена та Еріха Фромма, значенню їх концепцій в історико-філософській думці, а також  з`ясуванню витоків методологічного розвитку даних філософських вчень.

У підрозділі 1.1. «Теоретико-методологічна та джерельна основа дослідження»  прослідковано, що вивчення історії розвитку філософської думки неотомізму та неофройдизму, зокрема вчень Жака Марітена та Еріха Фромма, які реконструювали ідеї людини, особистості, свободи та гуманізму, вимагає залучення широкого кола джерел, різних за походженнями та інформаційними можливостями. Проаналізовано праці, що становлять основу джерельної бази дисертації, зокрема, роботи Жака Марітена та Еріха Фромма, а також коментуюча література.

На основі опрацювання літератури виявлено відсутність фундаментальних досліджень концепції інтегрального гуманізму Жака Марітена. Неотомізму, як напрямку присвячено величезну кількість статей та книг (Е. Жильсон, Ю. Боргош, Ф. Кополстон та ін.), але не можна сказати, що дослідження цієї проблематики вичерпало себе.  З огляду на це, пропонуємо методологічний підхід до розгляду неотомістської філософії Ж.Марітена в порівнянні з неофройдистським підходом Е.Фромма та його гуманістичним психоаналізом. Аналіз ідей та поглядів зазначених представників обумовив необхідність вивчення джерел, котрі надають можливість більш змістовного уявлення про основні поняття неотомізму та неофройдизму.

               Наша робота присвячена критичному аналізу цілісної системи поглядів головного представника неотомізму Жака Марітена, виявленню її впливу на загальний рух еволюції офіційної філософської доктрини католицької церкви, що представлено в головних його роботах «Короткий  трактат про існування та існуюче», «Інтегральний гуманізм», «Знання та мудрість», «Людинa i держaвa» та «Свобода в сучасному світі». Різні аспекти доктрини лідера французького неотомізму були критично проаналізовані в роботах С. Аверінцева, Б. Бичка, Ю. Боргоша, А. Бургете, І. Вдовіної, В. Гараджи, Б. Губмана, К. Долгова, М. Желнова, Е. Жильсона, В. Заєва, Ф. Кополстона, Б. Кузміцкаса, Ю. Лазаускаса, Н. Лобковіца, О. Маліновської, А. Мігонатьєвої, Я. Мінкявічуса, Т. Ойзермана, Р. Радева, К. Рассудіної, Ю. Субботіна, Т. Ярошевского та інші. 

               Розробляючи свій проект «інтегрального гуманізму», Жак Марітен звертався до робіт його сучасників, таких як Е. Муньє, М. Шелер, Ш. Пегі, М. Бердяєв, А. Бергсон та інші, тому зрозуміло, що і ми в своєму дослідженні використовуємо надбання цих філософів. Говорячи про свій проект Ж.Марітен наголошує на важливості культурного буття людини, але як істинний католик, він говорить і про релігійний компонент культури, так би мовити, «ферментну частину християнства». Ця проблема знайшла своє відображення в подальших дослідженнях неотомізму, а саме в розвідках Б. Губмана, Б. Бичка, Б. Биховського, І. Вдовіної, Д. ДеМарко, Івана Павла ІІ, Ф. Кополстона, Е. Жильсона, В. Кузнєцова, О. Маліновської, Ю. Лазаускас, А. Мігонатьєвої, А. Краснікова, Е. Муньє, Р. Міллера, Я. Мінкявічюса, Т. Ойзермана, Т.Ярошевського та ін.

               Головні ідеї Еріха Фромма тісно переплітаються із вченнями Зігмунда Фройда, Карла Маркса, Карла Юнга, Жан-Поля Сартра та екзистенціалізмом, герменевтикою, персоналізмом, соціобіологією та іншими. Тому важливим у даному дослідженні є розгляд його головних праць - «Людина для себе», «Здорове суспільство», «Мистецтво любові»,  «Революція надії», «Мати чи бути» та вивчення робіт послідовників, а саме В. Добренькова, І. Єгорова, Е. Ласло, Л. Сторіжко, Г. Уеллса, А. Хюбшера та К. Шварцмана. Нову інтерпретацію проблеми несвідомого людини можна прослідкувати у представників ірраціоналістичної філософії, а саме С. К`єркегора, А. Шопенгауера, а також представників екзистенційної філософії (Н. Аббаньяно, М.Бердяєва, М. Гайдеггера, Ж.-П.Сартра, А.Камю).

Людина – це єдина істота, для якої її існування є проблемою, саме тому вирішенням цієї головної проблеми людського буття займається не тільки Еріх Фромм у всіх своїх роботах, але і його послідовники та навіть критики (В. Добреньков, І. Єгорова, Д. Келлнер, Е. Ласло, С. Москаленко, В. Рибін, М. Сміт, Л. Сторіжко, А. Титаренко, Г. Уеллс, А. Хюбшер, К. Шварцман).

Проблема людини та її становлення і сенс життя знайшли відображення в працях науковців української світоглядно-антропологічної школи: А. Александрової, Є. Андроса, Б. Бичка, І. Бичка, Л. Левчук, Л. Сторіжко, В. Табачковського, А. Титаренко, В. Шинкарука, В. Ярошовця та інших. Свобода людини та способи її реалізації представлені у працях М. Бабія, І. Бичка, М. Бубера, П. Копніна, Г. Уеллса та інших.

Проаналізовано систему понять, які забезпечили можливість осмислення проблеми гуманізму, людини, особистості та трансформацію цих ідей в концепціях інтегрального гуманізму та гуманістичного психоаналізу.

У підрозділі 1.2. «Рецепція ідей Ж.Марітена та формування неотомізму» зазначається, що одне з центральних місць в сучасній світовій філософії посідає неотомізм. Це філософсько-релігійне вчення формується на ґрунті модернізації вчення найбільшого систематизатора середньовічної схоластики Томи Аквінського.

 Концепції Томи Аквінського та Жака Марітена є системою, адже вони включають в себе розробку психологічних, космологічних, метафізичних, теологічних, етичних та філософських питань, які формують певне інтелектуальне коло навколо їхніх вчень. Філософія Аквіната та Ж.Марітена перш за все присвячена пізнанню світу, осягненню людської особистості, дослідженню потаємних сторін людської душі та розуму. Ось чому томізм, як напрям, здатен осмислити ситуацію, в якій опинилась сучасна людина, поєднуючи в собі вчення класика філософії середньовіччя, переосмислення та застосування його ідей до умов та вимог сучасного суспільства, включаючи в себе і наукові досягнення, сучасну політичну ситуацію і місце людини в соціумі. Саме цей французький філософ дав поштовх для нового звернення та вивчення філософії Ангельського доктора. Жак Марітен та Етьєн Жильсон – найбільш відомі неотомісти сучасності, у вченнях яких засадниче місце належить проблемі людини.

В основу свого вчення про людину Ж. Марітен покладає томістське вчення про особистість, і наголошує на тому, що наше суспільство складається не просто з індивідів, а з ціленаправлених, духовно та розумово розвинених особистостей. Томістська соціально-політична теорія підкреслює соціальний стан особистості. Кожна людина знаходиться в соціумі - в колі політичних та громадянських проблем, але при цьому не залишається без духовних та моральних аспектів свого існування.

Неотомістське вчення покликане розкрити філософське розуміння людини, її душі та ситуації в світі, в якому вона знаходиться. Це спроба показати, що людина не є істотою незалежною ні від чого, такою, яка творить сама себе, як на цьому наголошують екзистенціалісти, зокрема і Еріх Фромм, а що існування людини залежить від того, що воно розглядається як фундаментальний акт, в силу якого будь-яка річ є реальністю і людина не є виключенням.

Жак Марітен, слідом за Томою Аквінським – «тримає ключ» від проблем, які турбують наші серця, їх філософські системи знаходяться на перехресті доріг, які ведуть до нашого розуму та серця. Саме Марітен розробляє основи інтегрального гуманізму – найвищого розвитку людської особистості та інтелектуальних чеснот. Він проповідує одну істину та покликання нашого серця – милосердя в нашому житті, і намагається показати справжнє почуття чистої любові. Марітен не принижує наші почуття до тваринного потягу, а говорить про інше – про справжнє милосердя, при цьому не заперечуючи розуму та його метафізичного верховенства.

У підрозділі 1.3. «Еволюція гуманістично-філософських орієнтацій психоаналізу Е.Фромма» досліджуються філософські погляди Еріха Фромма. Його вчення – це практичний заклик до дії. Основними проблемами сучасності Е.Фромм визнає: людське існування, свободу, становище особистості в суспільстві та взаємодію з іншими людьми, саме в пошуках відповідей ці важливі питання створена концепція гуманістичного психоаналізу. Він стверджував, що кризу сучасного світу може перебороти тільки «здорове суспільство», яке має бути побудоване на цінностях гуманізму, встановленні гармонії між індивідом і природою, особистістю та суспільством. Е.Фромм намагається знайти ключ до загадки людського існування, який, як він вважає, треба шукати в умовах існування людини, її місця в Природі.

У буддизмі Е.Фромм вперше зіштовхнувся з релігійною системою, в якій поняття Бог не мало вагомого значення, якщо не заперечувалося взагалі. Відповідно, головною метою релігії була не правильна віра, а правильні дії («Психоаналіз і дзен-буддизм»). Саме з цього часу його релігією став буддизм. Надалі це призвело до створення морального еквівалента тому, що була релігія. При цьому під поняттям «релігія» Фромм почав розуміти будь-яку систему поглядів і дій, яких притримується певна група людей, і яка слугує індивіду схемою орієнтації та об’єктом поклоніння.  

Теорія гуманістичного психоаналізу вдало поєднує в собі дзен-буддизм та напрацювання Еріха Фромма в класичному психоаналізі З.Фройда. На думку Фромма, психоаналіз – це характерне вираження духовної кризи західної людини і спроба знайти способи її вирішення. Адже, психоаналіз, за своєю суттю, представляє собою спробу створити методику вдосконалення людської особистості на основі західної традиції і в умовах західного суспільства. На думку Фромма, необхідно вийти за рамки фройдівського підходу, тому що вихід за межі, відкриває можливість обговорення, хай завжди не повного, базисного поняття людського існування, яке лежить в основі гуманістичного психоаналізу. Це, відповідно, спонукає до подальшої творчої праці і трансформації класичного психоаналізу, який рухається в напрямку до дзен-буддизму. 

Буддизм розробляв уявлення про людину в екзистенціальних та антропологічних поняттях, саме тому ця релігія була близькою для Еріха Фромма. Спільною метою для дзен-буддизму і психоаналізу є усвідомлення несвідомого за допомогою спеціальних тренувань з боку свідомості. Метод «дзен» можна назвати фронтальною атакою на відчужене сприйняття за допомогою «сидячої» медитації, коана і авторитету наставника. З іншого боку, аналітик робить дещо подібне, він одну за одною знімає раціоналізації пацієнта, доки у нього не залишається ніякого виходу крім природно даного: повернення в світ реальності із світу фантазій в результаті глибинного усвідомлення і переживання того, що не було можливе раніше. Спільним для обох систем є і переконання незалежності від авторитету, а також наявність основного учителя, який сам пройшов через необхідний досвід, а отже може вести за собою учня (пацієнта) до його цілі. Крім того, ні психоаналіз, ні дзен-буддизм не можна вважати насамперед етичними системами. Вони не змушують людину вести доброчинне життя за допомогою пригнічення «дурних» бажань, але вони вважають, що такі бажання розтануть, зникнуть в світлі і теплоті розширеної свідомості.

В другому розділі «Жак Марітен pro et contra Еріх Фромм?» досліджується проблема людини та свободи, її місця в сучасному соціумі та можливості розвитку. В даному розділі основна увага зосереджена на неотомістському та неофройдистському тлумаченні понять «особистість» та «свобода».

У підрозділі 2.1. «Католицький персоналізм Жака Марітена: інтелектуальне та духовне життя людини» розглядається філософське визначення людини як істоти специфічної. Людина – це не просто тварина, яка має розум, але й істота, яка обдарована «надприродною» силою – духовністю. Остання обумовлює унікальність та неповторність кожного. Людина, на думку Ж.Марітена, насамперед духовна істота («Знання та мудрість»).  Найважливіші проблеми сьогодення, які можна визначити засадничими, стосуються кожного індивіда окремо та суспільства загалом – це проблеми людської особистості. Визначення людини та її сутності не може обійтися без цього поняття. Особистість не є об’єкт. Особистість – це те, в кожній людині, що не може розглядатися як об’єкт. Особистість, тобто «персона», є ключовою категорією персоналізму, відповідно представники цього напрямку розглядають кожну людину не окремо, виходячи з індивідуальних відмінностей, а через призму людина-суспільство, як один з елементів суспільства, які мають особливі притаманні саме цій людині ознаки. Особистість – це не об’єкт, навіть самий досконалий, який як і всі інші, ми б пізнавали ззовні. Особистість – єдина реальність, яку ми пізнаємо і одночасно  створюємо в середині нас самих. Жак Марітен показує, що людина займає законне місце в ієрархії божественного творіння.

Центральним поняттям концепції Ж.Марітена є поняття «персона» – як повна індивідуальна субстанція духовного складу, яка сама керує своїми вчинками. Поняття персона стосується духовного світу людини. Персона – це те, що найбільш благодатне в людині. На думку французького філософа, особистість та персона має два змісти: позитивний та негативний. Позитивний вказує на дві сфери обов’язків людини по відношенню до її тіла та душі. І одночасно вони включають дві інші залежності від держави та від Бога. Людина має турбуватися про задоволення своїх земних матеріальних потреб, але й тією ж мірою її обов’язком є і задоволення власних духовних потреб. Як соціальна одиниця, людина підкорена державі, поєднана з іншими людьми суспільно-економічними зв’язками, але як персона - залежить тільки від Бога і підкорена йому. Негативний зміст полягає в тому, що людина як одиниця, як член суспільства і держави є чимось нижчим ніж персона, чиї потреби та обов’язки найважливіші. Земний порядок є підкореним по відношенню до духовного порядку, персона значніша ніж проста людина, адже вона і вище людини на духовному рівні.

Сьогодні одне з головних завдань релігійної думки – показати природню перевершеність людської особистості над політичними колами і в той самий час обґрунтувати борг особистості перед суспільством, пише Марітен («Від Бергсона до Томи Аквінського. Нарис метафізики та етики»). Бо кожній людині потрібне соціальне життя, і вона має стати членом громадянського суспільства не тільки  в силу  потреб своєї матеріальної індивідуальності, але перш за все в силу потреб своєї духовної особистості. Духовна особистість хоче стати деяким цілим в цілому, членом якого вона є. Але ніяка створена особистість не є особистістю в чистому вигляді. Настільки, наскільки людська особистість є також і матеріальний індивідуум, вона входить в громадянське суспільство як частина – в ціле і підкорена цьому цілому. Таким чином, людина повністю належить до політичного кола. В кожній особистості є благо, яке знаходиться вище  цього політичного кола.

У підрозділі 2.2. «Проблема відносин між особистістю та суспільством: проект філософії Еріха Фромма» аналізуються поняття людина, особистість та «наука про людину» Еріха Фромма. Останнє ґрунтується на тому, що її предмет, людина, існує, і що існує людська природа, яка характерна для людського роду. Людська природа – це теоретична конструкція, яку можна вивести із емпіричного вивчення поведінки людини. У цьому відношенні наука про людину, конструює «модель людської природи», і не відрізняється від інших наук, які оперують поняттям сутності. Жодний теоретик не зміг настільки виразно описати соціальні детермінанти особистості, як Е.Фромм. Будучи представником гуманістичного напрямку, Е.Фромм стверджував, що поведінка людини може бути зрозумілою тільки у світлі впливу культури, що існує у даний конкретний момент часу. Е.Фромм намагався розширити горизонти психоаналітичної теорії, підкреслюючи роль соціологічних, економічних, політичних, релігійних і антропологічних чинників у формуванні особистості.

Людина - жива соціобіологічна істота. Але дії людини визначаються не інстинктами, а здебільшого потребами і цінностями культурного світу. Е.Фромм погоджується з класичним фройдизмом у тому, що амбівалентні потяги людини до любові і агресії є глибинними мотивами поведінки індивіда, а їх джерело – бажання людини знайти себе, своє Я («Сучасний стан людини»). Проте суспільство, з його загальними вимогами, зовсім не сприяє реалізації глибинних потреб людини, а, навпаки, деформує їх. Для визначення ситуації Еріх Фромм активно використовує поняття «соціального характеру» як засобу, що зв'язує психіку людини і соціальну систему, вивчає основні тенденції розвитку культури з її духовними і матеріальними цінностями.

За Еріхом Фроммом, суперечності між особистістю і соціумом долаються двома шляхами: вибір людиною тієї форми життя, що відповідає обставинам і особливостям індивідуальної психічної природи індивіда, другий - зміна того, що він називає модусами людського існування, їх два - модус володіння і модус буття. Багато людей у сучасному світі вважають сенсом свого буття володіння. Тільки тоді, коли соціум і окрема особистість дійдуть до усвідомлення того, що головне - це бути (за Е.Фроммом, любити, віддавати, утворювати), саме тоді виникне можливість формування дійсно людського світу. Найвищою цінністю людини, Еріх Фромм вважає, здатність любити. Любов є критерієм буття і дає відповідь на проблему існування людини. В процесі оволодіння майстерністю любити відбувається зміна характеру людини і як наслідок з`являється - повага до життя, почуття ідентичності, потреба і прихильність до світу стають домінуючими, і людина здійснює перехід від володіння до дійсного буття.

Третій розділ «Філософське осягнення людини: Ж.Марітен та Е.Фромм» розкриває можливість поєднання та взаємодоповнення концепцій інтегрального гуманізму Жака Марітена та гуманістичного психоаналізу Еріха Фромма.

У підрозділі 3.1. «Проблема свободи: підходи Ж.Марітена та Е.Фромма» аналізується світ свободи з огляду на вчення двох видатних мислителів ХХ ст. Ж. Марітен вважає, що саме світ свободи передбачає духовну природу. Але вона являє собою особливий світ: на відміну від світу природи, світ свободи є розумний і духовний.

У своїй роботі «Свобода в сучасному світі» він розкриває поняття «свободи», яке є набагато ширше, ніж поняття «вільної волі». «Вільна воля» дійсно є джерелом і потоком в світі свободи, ми успадковуємо її з нашої розумної природи, ми використовуємо її не-для досягнення мети, воля з'являється в нас, як первинна форма свободи. Але цей метафізичний корінь має рости і розвиватися в психологічному й моральному сенсі. Ми покликані стати свободними шляхом дії, і саме таким чином ми стаємо Людиною. Давні мислителі вважали, що людина самодостатня, а це означає, що людина вільна, що вона здатна сама регулювати власне життя не відчуваючи обмежень з боку будь-якого зовнішнього подразника, саме таким характеристикам відповідає справжнє глибинне поняття особистості. Жак Марітен  переконаний, що свобода вибору, свобода в сенсі «вільної волі», не є власною належністю людини, а спрямована  на досягнення свободи в сенсі автономії, і в цьому вона відповідає необхідним вимогам людської особистості.

Людська свобода є продовженням та вищим завершенням Бога, створеного, але в собі спонтанного світу. З появою людини «свобода спонтанності» стає «свободою автономії», стає цілим, яке існує в силу самого буття і існування душі, саме дає собі ціль. Тільки в особистості є свобода, тільки в ній в повному змісті цього слова присутній внутрішній світ і суб’єктивність, оскільки вона рухається та розвивається в собі.

Опонентом Ж. Марітена виступає Е. Фромм, у якого феномен свободи розкривається в тісному зв’язку з осмисленням природи людини, її життєдіяльності, умов існування в суспільстві. Ідеал свободи, на думку мислителя, має глибокі корені в людській природі та має бути незалежний від будь-кого - іншої людини чи Бога. Свобода для Фромма, це цілком протилежне поняттю свобода у Марітена, адже якщо для першого, вище свободи не має нічого, то для другого - свобода потрібна лише для Бога, і тільки через нього можлива її реалізація.

Е.Фромм зазначає, що свобода – це самовираження особистості, це вираження її духовних, емоційних і почуттєвих здатностей (талантів). Але сам Фромм в такому разі потрапляє в бінарну ситуацію, з одного боку, особистість має почувати себе комфортно в суспільстві, а з іншого, свобода стосується її власного я. Тобто, живучи в суспільстві, людина має обмежити власну свободу для того, що б почувати себе в суспільстві «своєю». Фромм відстоює свободу даючи відпір всім тим, хто посягає на право людини бути самою собою. Але свобода - це дещо більше, ніж відчуття необмеженості. Це не тільки «свобода від», це «свобода для» - свобода стати незалежним; свобода бути більшим, а не володіти більшим, використовуючи речі і людей. Свобода і незалежність можуть бути досягнуті тільки тоді, коли зламані окови ілюзій – зазначає Фромм.

Підрозділ 3.2. «Проблема людини в інтегральному гуманізмі та гуманістичній етиці» присвячений історико-філософському дослідженню  проблеми гуманізму у неотомізмі Ж.Марітена та неофройдизмі Е.Фромма.

 Жак Марітен є послідовним критиком новоєвропейського «антропоцентричного гуманізму», що протиставляється «гуманізму інтегральному (теоцентричному)», який будується навколо релігійних цінностей і принципів внутрішньої свободи людини. Християнський гуманізм, представлений в роботі «Інтегральний гуманізм» вважає, моральними лише ті норми і погляди, які базуються на християнському уявленні про людину. Тому істинна людяність виражається в любові до ближнього, в милосерді, співчутті, всепрощенні, і це можливо лише в такому світогляді. «Християнський гуманізм» трактується як інтегральний розвиток людини, заперечує ідеї класичного гуманізму – «людина – міра всіх речей», «людина – творець своєї долі», натомість пропонує свої ідеї залежності людини від волі Бога. Гуманізм християнства протиставляють усім формам антропоцентричного гуманізму. Інтегральний гуманізм – це християнський гуманізм, який захищає ідею, що людина (істота створена) не повинна ні заперечувати в ім’я Бога, ні стверджувати заперечуючи йому, але людина має бути утверджена в Богові. Створена істота має поважати Бога, оскільки вона пов’язана з ним і в силу того, що бере все у нього. Антропоцентризм як такий виключається, а основні зусилля направлені на створення умов, при яких благодать божественної любові може зійти на людину і внутрішньо її змінити для здійснення Божого провидіння в світі.

На думку Е.Фромма важливим є розрізнення таких термінів його філософії як «авторитарна етика» та «гуманістична етика», які з необхідністю протиставлені одна одній. В авторитарній етиці авторитет визначає, що є благом для людини, саме він встановлює правила та норми поведінки, і до цього можна віднести філософію Ж. Марітена.  Гуманістична етика ставить на перший план не авторитет, а людину, яка сама для себе творить правила і закони поведінки, сама їх виконує і регулює, що є важливим для Е. Фромма. Для мислителя важливо визначитися, який із авторитетів раціональний чи ірраціональний, нам слід розуміти, як єдино вірний. Раціональний авторитет має своїм джерелом компетентність. Людина, чий авторитет поважається, компетентно справляється із завданням, яке поклали на неї, ті хто їй довіряє. Саме до того моменту, поки авторитет компетентно допомагає, а не експлуатує, він базується на раціональних основах, і не звертається до ірраціонального благоговіння. І саме гуманістична етика може формуватися лише на раціональному авторитеті. На противагу цьому Жак Марітен вважає, що в житті кожної людини має бути лише один авторитет (ірраціональний) – Бог.

Гуманістична етика є антропоцентричною, але важливим доповненням є те, що Еріх Фромм використовує цей термін не в звичному для нас визначенні, що людина – центр Всесвіту, а в тому значенні, що людські судження про цінності, подібні до всіх інших суджень і відчуттів, мають свої корені в особливостях людського існування, і саме так людина виступає як «міра всіх речей», про що, до речі, говорить і Жак Марітен. З гуманістичної точки зору, не має нічого вищого і гіднішого ніж людське існування. Саме проблема існування людини є важливим компонентом в системі філософії людини Е.Фромма та Ж.Марітена.

Метою людського життя, як зазначає Фромм, потрібно вважати розгортання сил людини відповідно до законів її природи. Маючи певний набір властивостей кожна людина все ж унікальна по своїй суті. Як і Фромм, так і Марітен закликають суспільство замислитися над цими проблемами та намагатися знайти вихід з них шляхом зміни пріоритетів в своєму житті: Марітен за допомогою інтегрального гуманізму, а Фромм шляхом звернення до гуманістичного психоаналізу. Погляди як Жака Марітена, так і Еріха Фромма переплітаються в головній ланці суспільства – людині. А головними цілями  обох філософів постають одвічні цілі – Істина, Добро та Краса.