ФОРМУВАННЯ МЕХАНІЗМУ СТІЙКОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ МАШИНОБУДІВНОГО КОМПЛЕКСУ

Краткое содержание

i.       ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено його мету, завдання, об’єкт, предмет та методи наукової розробки, розкрито наукову новизну й практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі – «Наукові основи стійкого розвитку підприємств машинобудівного комплексу» – розкрито сутність та особливості наукових підходів до стійкого розвитку підприємств машинобудування, виявлено фактори та обґрунтовано принципи, що суттєво впливають на стійкий розвиток підприємств, розроблено основи формування механізму стійкого розвитку машинобудівних підприємств, аргументовано використання функціонально-ресурсної діагностики здатності підприємств до стійкого розвитку.

Сучасні макроекономічні тенденції викликали нагальну потребу в підтримці стійкості роботи національних підприємств. Усвідомлене прагнення динамічно інтегруватися у світову економіку зумовлює необхідність використання загальновизнаних у міжнародному співтоваристві показників ефективності діяльності підприємств і, насамперед, стійкості їхнього розвитку.

У дисертаційній роботі розкрито зміст складників поняття стійкого розвитку підприємства: стійкість, розвиток, підприємство. Серед них головним є розвиток – це необоротна, спрямована і закономірна зміна систем. Тільки одночасна наявність трьох зазначених властивостей виділяє процес розвитку серед інших змін: оборотність змін характеризує процеси функціонування (циклічне відтворення системою постійних функцій); відсутність закономірності властива випадковим процесам катастрофічного типу; за відсутності спрямованості зміни не можуть накопичуватися, і тому процес позбавляється характерної для розвитку спрямованої лінії. У результаті розвитку виникає новий якісний стан об'єкта, що виступає як зміна його складу і структури, тобто розвиток, трансформація або зникнення його елементів і зв'язків.

Підприємство є організаційно-стійкою системою, якщо забезпечено взаємозалежне управління всіма його зв'язками відповідно до вимог ринку. Оскільки діяльність підприємства є необоротним, спрямованим, закономірним переходом системи з одного стану в інший, що відрізняється від першого збільшенням або зменшенням деяких параметрів, то стійкий розвиток складається із стійкості системи і стійкості її процесів. При цьому стійкість системи складається з її структурно-організаційної та функціональної стійкості.

Структурно-організаційна стійкість включає в себе стійкість зв'язків і взаємовідносин між різними елементами. Функціональна стійкість характеризується рівновагою, метою, результатом та ефективністю. Стійкість процесів функціонування підприємства – напрямом, який характеризує просторові переміщення; тривалістю; траєкторією; якістю перетворень, що відбуваються в процесі розвитку системи; швидкістю; адаптивністю.

На всіх рівнях управління діяльністю підприємства головною метою є досягнення стійкого розвитку, яке характеризується збільшенням у динаміці показників діяльності підприємства.

На основі всебічного вивчення, узагальнення та критичного аналізу наукових джерел із цієї проблематики запропоновано авторське тлумачення поняття «стійкий розвиток підприємства», що розглядається як інтегральна характеристика підприємства, що відображає рівноважне збалансоване функціонування підприємства, здатного протистояти ентропійним тенденціям у довготривалій перспективі, спрямоване на підтримання економічної ефективності виробничих процесів, забезпечення збереження ресурсної бази, екологічної рівноваги, підвищення якості життя населення.

На перебіг процесів стійкого розвитку підприємства, посилення ентропійних тенденцій впливає комплекс зовнішніх і внутрішніх факторів. Уточнивши їхню систематизацію і класифікацію, автор акцентує увагу на  внутрішніх факторах, які визначають характер і вектор стійкого розвитку підприємства. До них належать виробничі, фінансові, маркетингові, організаційно-управлінські, фактори інвестиційної привабливості, фактори збалансованості параметрів впливу на стійкий розвиток, інформаційно-комунікаційні, соціально-кадрові, екологічні та інші фактори.

Приведення сучасних вітчизняних машинобудівних підприємств до стану стійкого розвитку запропоновано здійснювати на основі оптимізації і постійного моніторингу їхньої ресурсно-компонентної системи з точки зору основних учасників економічних відносин, зацікавлених у стійкому розвитку підприємства (замовників (Z), власників (Y), машинобудівного підприємства (X)). Визначено, що для забезпечення інтересів учасників економічних відносин слід оцінювати достатність і ефективність використання основних груп ресурсів, дотримуючись при цьому двох підходів – традиційного ресурсного і функціонального. Враховуючи особливості розвитку машинобудівного підприємства, сформовано ресурсно-функціональні компоненти сукупного потенціалу розвитку (субпотенціали): матеріально-ресурсний (1), соціально-кадровий (2), фінансовий (3), виробничо-технологічний (4), інноваційний (5), ринковий (6) та організаційно-управлінський, у тому числі екологічний субпотенціал (7) (рис. 1).

Методичною серцевиною запропонованої концептуальної схеми приведення машинобудівного підприємства до стану стійкого розвитку на основі раціоналізації його ресурсної системи є функціонально-ресурсна діагностика, частота проведення якої з метою виявлення потреби у коригувальних заходах також визначається в процесі узгодження інтересів зацікавлених сторін.

Узагальнення теоретичних засад стійкого розвитку підприємств машинобудування створюють наукову основу для подальшого дослідження.

У другому розділі – «Характеристика та особливості розвитку підприємств машинобудівного комплексу Черкаського регіону» – здійснено оцінку тенденцій розвитку підприємств машинобудування та їх трансформаційної динаміки, потенціалу розвитку підприємств машинобудування на основі функціонально-ресурсної діагностики та ефективності стійкого розвитку підприємств машинобудівного комплексу.