ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИЧНОГО ІМІДЖУ УКРАЇНИ В МІЖНАРОДНОМУ ІНФОРМАЦІЙНОМУ ПРОСТОРІ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано сутність і стан наукової проблеми дослідження, політичну актуальність теми, мету і завдання дисертаційної роботи, визначено об’єкт, предмет, методологічні засади дослідження, сформульовано концептуальні положення наукової проблеми, новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів, характер апробації. Подано загальну характеристику роботи. Системне дослідження політичного іміджу держави дає можливість з'ясувати взаємодію політичної культури українського суспільства та позиціонування держави в міжнародному інформаційному просторі.

У першому розділі “Концептуально-теоретичні засади формування політичного іміджу держави” – досліджено концепцію наукової проблеми, класифіковано концептуально-теоретичні, методологічні підходи формування політичного іміджу держави як чинника політичної культури, представлено термінологію дослідження, окреслено визначення процесів, явищ і понять, що характеризують сферу дослідження, охарактеризовано важливість національної ідентифікації у формуванні політичного іміджу. З системних позицій проаналізовано концептуальні, теоретико-медологічні та прикладні проблеми формування політичного іміджу держави в міжнародному інформаційному просторі; з'ясовано суспільно-політичні та соціальні особливості розвитку політичної культури, політичних комунікацій та політичної іміджелогії (внутрішньо- та зовнішньополітичних зв'язків, які зумовлюють перспективи подальшого формування політичного іміджу суб'єкта міжнародних відносин); виявлено сутність, особливості та функціональні прояви політичного іміджу України; доведено обґрунтування політичного іміджу суб'єктів міжнародних відносин як чинника її політичного потенціалу і з'ясовано тенденції його розвитку через політичні іміджеві комунікації.

Багатоаспектність і складність феномену політичного іміджу вимагає комплексного підходу до теоретичного аналізу і науково-практичного дослідження його природи, характеру, функцій як чинника політичної культури та ідеології в контексті проявів національних особливостей.

Цей висновок зроблено завдяки аналізу зарубіжної та вітчизняної наукової думки, поданому у наукових працях І. Валлерстайна, С. Хантінгтона, З. Бжезинського, А. Тойнбі, Ф. Фукуями, А. Тоффлера, Г. Ласвела, Р. Коена, М. Кастельса, Б. Барбера, Е.Гідденса, А. Аппадураї, С. Капіци, О. Панаріна та ін. Тенденція подальшої міжнародної інтеграції, стратегія формування нового світового порядку і проблема створення позитивного іміджу держави у міжнародному просторі на основі збереження культурної самобутності та ідентичності залишаються провідними для прогресивного міжнародного розвитку.

Окрему увагу слід приділити дослідженню важливості фактору національного само сприйняття у побудові політичного іміджу держави. Цей напрямок має своє відображення у працях І Кисельова, К. Єгорової-Гантман, К. Плешакова, С. Смирнова, Д.Блені та ін.

В основу дослідження покладено положення сучасних теорій міжнародних відносин: теорії соціальних технологій, політичної культури та теорії комунікації як провідних факторів внутрішньої і зовнішньої політики. Ці теорії представлено в наукових працях, які складають джерельну базу дисертації, зокрема, праці зарубіжних дослідників Е. Бернайза, С.Блека, Г.Брума, Ф.Буарі, Р. Джервіса, Н. Еліаса, С.Катлипа, М. Маклюена, Д. Ная, А.Сентера, які розглядали й аналізували процеси теорії, методики і методології паблік рілейшнз. Вони наголошували, що іміджеві (комунікативні) технології є невід'ємною складовою формування сучасної системи міжнародних відносин. Сучасні напрями досліджень впливу зовнішньополітичних технологій на формування іміджу держави в міжнародному просторі в Україні та Росії можна поділити на теоретико-методологічні (В.Королько, Г. Почепцов, Є. Тихомирова) та прикладні (Т. Лебедєва, Є. Пашенцев). Разом з тим, В.Королько, Г.Почепцов, В.Іванов акцентують увагу на комунікативних процесах з точки зору соціології громадської думки, Є.Тихомирова досліджує важливість використання ПР-програм як елементу побудови позитивного іміджу держави в процесах європейської та міжнародної інтеграції тощо.

В.Комаровський, В.Горохов вивчали специфіку комунікативних технологій у контексті сучасного державного управління. Л.Губерський, В.Андрущенко, М.Михальченко зосереджують увагу на ролі комунікативних технологій уформуванні політичної культури, як сукупності політичних цінностей і стандартів політичної діяльності, безпосередньо пов’язаних з розвитком демократичних політичних інститутів та ефективною діяльністю владних структур, О.Зернецька відзначає політичний вплив ЗМК на світові процеси, зовнішньополітичну діяльність окремих держав та забезпечення високої політичної культури національних інтересів у міжнародному інформаційному просторі. Взаємозв'язок політичного іміджу, виборчих кампаній, політичного лідерства і ролі в цих процесах політичної комунікації досліджує в наукових працях В.Бебик.

Специфікою сучасних міжнародних відносин є політичне значення міжнародного інформаційного співробітництва та його вплив міжнародні програми та доктрини зовнішньої і внутрішньої політики країн світу. Ефективність політичної присутності акторів міжнародних відносин на світовій арені визначається, окрім багатьох політичних, економічних, соціальних та інформаційних чинників, ще й ступенем розвитку національного культурного простору.

В роботі використано термінологію, зафіксовано в доктринах зовнішньої політики держав, в міжнародних документах, наукових дослідженнях зарубіжних та вітчизняних фахівців, зокрема, політичний імідж країни, держави, влади – це суспільно значимий феномен, який є невід'ємною складовою (аспектом) взаємодії суб'єктів внутрішньої та зовнішньої політики. Політичний імідж України – це частина історичного, політичного і культурного світового простору, феномен оцінки якого відбувається в політичних структурах та інститутах. Виступає чинником усвідомлення світовою спільнотою взаємодій між державами, виявляє масштабність і складність конструювання сучасної політичної системи в добу трансформації нових іміджів держави.

Зважаючи на представлену в дисертаційній роботі особливість ролі самосприйняття суб'єкта політики у формуванні політичного іміджу, слід звернути увагу на розуміння “Я-концепції” (самосприйняття) держави. Це сукупність розширених уявлень про себе у формі семантичного знання з урахуванням не тільки реального “Я”, але й з урахуванням суб'єктивної конструкції можливого та необхідного “Я”; це образ майбутніх результатів реалізації суб'єкта на основі минулого досвіду. Заслуговує на увагу “Я-образ” суб'єкта, що є складовою “Я-концепції” самосприйняття держави, її ситуативний образ, котрий забезпечує гнучкість поведінки держави як колективного актора і впливає на формування та ступінь стійкості образів інших держав.

В контексті окресленої теми дослідження зовнішньополітичні комунікативні технології розглядаються як системний процес обміну інформаційними потоками на міжнародному рівні, призначений забезпечити формування та підтримання міжнародного політичного іміджу держави ї просування її національних інтересів. Серед них розрізняють: іміджеву, медіа, публічну, віртуальну дипломатію, державний брендінг. Іміджева дипломатія визначається як діяльність держави, спрямована на створення за допомогою засобів масової комунікації іміджу національних інтересів та роз'яснення мети й основних завдань зовнішньої політики країни, а також формування бажаної думки світової громадськості. Медіа дипломатія передбачає ведення зовнішньої політики держави шляхом використання ЗМК для впливу на зарубіжну громадську думку. Публічна дипломатія має на меті цілеспрямоване інформування міжнародної громадськості по створення позитивної думки про країну, а також підтримку контактів з іншими народами в сфері освіти і культури, що націлена на створення привабливого образа країни. Віртуальна дипломатія є зовнішньополітичною діяльністю, яка охоплює прийняття рішень, координацію, комунікацію, що здійснюється за допомогою інформаційних та комунікаційних технологій. Це, насамперед, методи, технології та інструментарій інформаційного впливу на світову громадськість, що передбачає зміну пріоритетів у діяльності зовнішньополітичних дипломатичних установ. Державний брендінг розглядається як репутаційно-іміджева стратегія суб‘єктів міжнародних відносин, спрямована на формування позитивного іміджу держави на світовій арені. Брендінг як складова зовнішньої політики зумовлюється міжнародною конкуренцією та забезпеченням геостратегічних, геополітичних та національних інтересів у сфері міжнародних відносин. Державний брендінг позначає сукупність знаково-символьних складових за оригінальними позитивними характеристиками, які кореспондуються з відносно усталеними стереотипними іміджами певної країни та сприяють її ідентифікації серед інших суб‘єктів міжнародних відносин.

Перший розділ постановкою проблеми, аналізом та обґрунтованими висновками доводить, що вирішення проблем формування політичного іміджу держави неможливе без врахування нових чинників політичної культури та ідеології, які виступають як повноправні учасники політичних процесів, реалізуючи насамперед свої комунікативні функції. Аналіз досліджуваного масиву джерел уможливив вироблення власного підходу до розв’язання поставлених в дисертації завдань, який ґрунтується на творчому синтезі використаних концепцій і тлумачень, але з урахуванням специфіки, проблематики і нагальних потреб формування позитивного політичного іміджу України.

У другому розділі “Національна ідентичність як детермінанта формування політичного іміджу України в системі міжнародних відносин” розглядаються основні напрями побудови політичного іміджу в рамках когнітивного підходу до вивчення міжнародних відносин, з’ясовується вплив “Я-образу” на формування політичного іміджу в міжнародних відносинах, а також психологічні механізми ідентифікації та диференціації функціонують на міждержавному та національному рівнях. Подано аналіз особливостей самосприйняття України на рівнях національної ідентифікації та статусу держави в міжнародному співтоваристві, які зумовлюють специфіку формування політичного іміджу. У розділі підкреслюється, що “Я-концепція” (самосприйняття) визначається як сукупність уявлень і поєднує реальний “Я-образ” і суб'єктивний “Я-образ”. Саме “Я-концепція” (самосприйняття) забезпечує сталий образ суб'єкта політичної діяльності, а “Я-образи” забезпечують його динамічні компоненти, які репрезентують залежно від обставин певний набір відповідних сталих характеристик “Я-концепції”.

Аналіз ментально-психологічних характеристик формування політичного іміджу України підтвердив сутність нового підходу до розуміння політичної взаємодії держав в міжнародному інформаційному просторі, запропонованого І. Кисельовим, ключовими поняттями якого є “Я-концепція”, котра забезпечує стійкість і спадковість та “Я-образи”, які забезпечують гнучкість поведінки держави, їх вплив на формування та ступінь стійкості образів інших держав.

Для обґрунтування “Я-концепції” (самосприйняття) України у розділі розкрито сутність базових понять “національна ідентичність” та “національна ідея” в історичній та діахронічній площині, доведено, що потенціал національної ідентичності потребує підтримки політичної влади та використання “Я-концепції” самосприйняття) України у здійснені внутрішньої і зовнішньої політики держави. Підкреслено, що формування позитивного міжнародного іміджу України враховує специфіку ментальності і мотивацію свідомості суспільства.

Пошук ідентичності – відповідь на нарощування глобалізації, розмивання мовних і релігійних спільнот, національних відмінностей. У сучасному світі постмодерну домінуючим стає прагматичний підхід інформаційної ефективності, яка останнім часом стає основним критерієм успішності нації на світових ринках. Разом з тим, хвиля уніфікації і пріоритет “права сильного” стали причиною народження нових амбіцій і претензій.

Внаслідок проведеного аналізу узагальнено та сформульовано “Я-концепцію” (само сприйняття) України; а також проаналізовано, яким чином зазначені рівні самосприйняття впливають на стійкі характеристики зовнішньополітичного образу України.

У третьому розділі “Феномен зовнішньополітичних комунікативних технологій як чинник формування іміджу держави” зазначено, що зовнішньополітичні комунікативні технології є важливим засобом формування політичного іміджу держави у системі міжнародних відносин, невід’ємним компонентом внутрішньої та зовнішньої політики.

У розділі розкривається сутність комунікативних технологій в ході реалізації державних іміджевих програм. Особливості сучасної динаміки міжнародних комунікацій визначають значимість позитивного політичного іміджу в розвитку держави, використання іміджевих політ технологій. Обґрунтованим є теоретичні і прикладні засади для системного дослідження політичного іміджу України як важливого політичного і соціального феномена, аналіз його теоретичного та концептуального розвитку. Виявлено стратегії формування позитивного міжнародного іміджу України: на підставі розробки концепції національної свідомості; створення українських іміджевих центрів за кордоном; створення супутникового інформаційного каналу; проведення державної кампанії по формуванню політичної культури нації; зміни орієнтацій та переваг зовнішньополітичного курсу України.

Аналіз показує, що програма формування політичної культури суспільства і підтримки іміджу країни (особливо у випадку країн перехідного періоду, зокрема України) має набути державного пріоритету. Оскільки структура тільки закладається, вона не може залишитися поза процесами управління і контролю – інакше формування політичного іміджу держави може відбуватися у несприятливому для України напрямку.

З’ясовано, що політика формування політичного іміджу держави на національному, регіональному та глобальному рівнях зумовлена трансформаціями системи міжнародних відносин та потребою забезпечення національних інтересів шляхом реалізації різних зовнішньополітичних комунікативних технологій.

Політика формування іміджу України випливає зі стратегій зовнішньої та внутрішньої політики. Включення стратегій політики формування іміджу в урядові програми надає Україні можливість реформувати ідеологію культурних взаємовпливів, використати інтелектуально-культурний потенціал держави для забезпечити національних інтересів на міжнародній арені.